Поняття й терміни з історії України за 7 клас

Автономія — самоуправління певної частини території держави.

Анти — об'єднання, союз слов'янських племен, що згадується у візантійських джерелах V! ст. Займали територію між Дністром і Дніпром.

Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, який проводив облік населення й збирав данину. Бояри — представники правлячого стану на Русі, що займали панівне становище в управлінні державою (після князів), феодали-землевласники. Велике переселення народів — умовна назва масових зрушень варварських племен (германських, слов'янських, сарматських та ін.) у напрямку Римської імперії та розселення на її території в IV—VII ст.

Велике розселення слов'ян — складова Великого переселення народів; у результаті розселення слов'янських союзів племен у VI—VII ст. вони зайняли терени Східної, Центральної та Південно-Східної Європи.

Верстви — те саме, що стани.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймали рішення з важливих громадських і державних справ.

Вотчина — феодальна земельна власність та пов'язані з нею права на залежних селян.

Графіті — стародавні написи та малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами на посуді, стінах тощо. Громада (община) — об'єднання людей, які спільно володіють знаряддями

праці та іншим майном. Особливістю цього об'єднання є часткове або повне самоврядування.

Держава — організація політичної влади в суспільстві. Ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, установлених державою), збирання податків. Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення. Дике Поле — історична назва території між Доном, Верхньою Окою, лівими притоками Дніпра та Десни; необжиті осілим населенням степи.

Династія — низка правителів з одного й того самого роду, які змінюють один одного за правом успадкування влади. Дипломатія — діяльність керівників держав та урядів, спрямована на досягнення цілей зовнішньої політики, захист інтересів держави й громадян у зарубіжних країнах; сукупність прийомів і методів проведення зовнішньої політики.

Дитинець — центральна укріплена частина міста, де розташовувалися князівська резиденція, житла знаті й духовенства, храми.

Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Духовенство — служителі культу; верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди та служби. Зазвичай об'єднане в особливу ієрархічну спільноту.

Євангеліє — священна книга християн, життєпис ісуса Христа, створений його учнями.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Житіє — розповідь про життя християнських святих з описанням чудес, зроблених в ім'я віри.

Закони — установлені державою або звичаєм правила, обов'язкові для виконання.

Золота Орда — назва держави, що постала в причорноморських і прикаспійських степах у результаті західного походу монголів (1242 р. — початок ^ ст.). Данниками Золотої Орди були руські князівства. Розпалася в результаті міжусобної боротьби на Сибірське, Казанське, Кримське, Астраханське та інші ханства.

Золотоординське ярмо — традиційна назва системи експлуатації східнослов'янських земель у ХІІІ—ХV ст. монгольськими завойовниками.

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Ікона — у православ'ї та католицизмі живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, якому поклоняються віруючі.

Князівство — державне утворення або територія на чолі з князем.

Князь — вождь, який спершу очолював ополчення племені; згодом став правителем держави.

Криза — небезпечно глибокий занепад. Кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Магдебурзьке право — міське право, яке склалося в Німеччині та згодом поширилося на інші країни. За ним міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, владі феодалів і створювали органи самоврядування.

Міжусобиця — внутрішній розбрат, війна між окремими людьми чи суспільними групами в державі.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного та закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Митрополит — вище звання православних єпископів.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спадково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Неф — частина храмової будівлі, поздовжній простір між рядами колон. Панщина — обов'язкові роботи селянина на землі пана.

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Дунаєм та Уралом.

Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину та податки. Половці — народність тюркського походження. Прийшли в Північне Причорномор'я з Північно-Західного Казахстану. Прогрес — поступальний рух уперед, розвиток нового, перехід від нижчого етапу до вищого, досконалішого.

Релігія — світосприйняття людини, її погляд на дійсність, відповідна поведінка та дії, що спираються на віру в надприродні сили (богів, духів тощо). Республіка — форма державного правління, за якої джерелом влади визнається народ, органи державної влади обираються на певний строк, а державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову гілки.

Реформа — поступове перетворення, поліпшення будь-чого. Самодержавство — форма правління з необмеженою владою однієї особи. Сейм — станово-представницький орган у Польщі, Литві та Чехії.

Слов'яни — велика група народів, що мають спільне походження, споріднені мови й культури та заселяють Східну, Центральну та Південно-Східну Європу. Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов'язками, місцем у суспільстві. Статут — кодекс законів.

Суспільні відносини — зв'язки та взаємини між соціальними групами, станами й націями, а також усередині них у процесі економічної, соціальної, політичної та культурної діяльності. Суспільство — сукупність людей, об'єднаних певними відносинами, що зумовлені способом виробництва матеріальних і духовних благ.

Схизма — розкол усередині церкви. Титул — почесне звання, пов'язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).

Традиція — звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися історично та передаються з покоління в покоління.

Тріумвірат — правління трьох осіб; союз трьох осіб для спільної діяльності. Уділ — адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.

Улус — назва удільних володінь нащадків Чингісхана, які згодом стали самостійними державами.

Унія — об'єднання, союз.

Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на вогкий штукатурці.

Хан — вища посада в Кримському ханстві та деяких інших східних країнах.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Церква — об'єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.

Шляхта — привілейований суспільний стан у деяких державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «шляхетне» (рицарське) походження; суспільний стан, основним заняттям якого була військова служба, за що шляхтичі отримували землю та різні пільги.

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ясир — бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.

Це матеріал з підручника Історія України 7 клас Гісем, Мартинюк