Народна Освіта » Всесвітня Історія » Країни й народи Індії в Середні віки

НАРОДНА ОСВІТА

Країни й народи Індії в Середні віки

Індія — дивовижна країна, що подарувала людству буддизм — одну з основних світових релігій, високе мистецтво й літературу, унікальне зодчество й велику кількість філософських вчень. У Середні віки країна пережила нескінченні навали завойовників, але зберегла свою самобутність і збагатила світову цивілізацію визначними досягненнями в політичному, економічному й культурному житті.

Варто повторити: § 7.

1 Особливості індійського Середньовіччя.

Початком середньовічної історії Індії зазвичай вважають падіння давньої імперії Гуптів (IV—VI ст.). На місці цієї великої держави виникло багато незалежних князівств. Середньовічна історія Індії охоплює понад тисячу років, і її розділяють на три великі періоди. У сьомому класі ми познайомимося з першими двома періодами історії цієї країни.

перюдизація історії індії в середні віки

Виділимо кілька важливих особливостей, які відрізняють Середньовічну Індію від історії інших країн Європи й Азії. Із погляду фізичної географії Індія — це величезний субконтинент у Південній Азії, до складу якого входять країни з досить значними відмінностями клімату й географічного положення. У Середні віки в Індії виділяють три великі країни: долина Інду, долина Гангу й власне півострів Індостан. Для Індії характерний жаркий клімат із трьома чітко вираженими порами року (сезон дощів, суха відносно прохолодна зима й сезон посухи).

 

Китайський монах-пілігрим Сюань Цзан про Індію VII ст.

Територія Індії має приблизно 90 тисяч лі. Із трьох боків її омиває велике море, а на півночі вона межує зі Сніжними горами. Її північна частина — широка, а південна — вузька. Уся територія поділена майже на 70 країн. У всі пори року тут спекотно, землю зрошують дощі, тому волого.

Індія оточена морями Індійського океану, горами, джунглями й пустелями. Географічна замкненість була однією з причин яскравої самобутності індійської цивілізації. Проте повній ізоляції Індії перешкоджав північно-західний «коридор», через який до країни проникали мігранти й завойовники із Центральної Азії: арійці, гуни, гурджари, араби, тюрки та інші народи.

На території Середньовічної Індії проживало надзвичайно багато народів, що перебували на різних стадіях розвитку й належали до різних рас і спілкувалися різними мовами. Поняття «індієць» рівнозначне до поняття «європеєць». Тому ще в давнину в Індії створили санскрит — штучну мову, яку застосовували в державному управлінні, культурі й освіті. Крім місцевих мов і санскриту, використовувалися також перська й арабська мови.

Середньовічна індія — країна неповторної, самобутньої й високорозвиненої цивілізації.

Варни й касти.

Ми пам’ятаємо, що в давнину в північних країнах Індії відповідно до релігійних уявлень населення було поділене на чотири варни. Статус і місце варн у суспільстві освячені богами і є непорушними. Людина народжувалася у певній варні й назавжди в цьому

житті залишалася в ній. Жителі Індії були впевнені, що народження в тій чи іншій варні є результатом поведінки людини в її минулих життях. Праведна поведінка людини в її наступному житті гарантувала народження у вищій варні.

 

 

Китайський монах-пілігрим Сюань Цзан про варни

Усе населення в Індії поділене на чотири розряди. До першого належать брахмани. Це люди ґречної поведінки, вони суворо дотримуються приписів релігії, ведуть високоморальний спосіб життя... До другого розряду належать кшатрії. Протягом багатьох століть вони становлять правлячу верхівку суспільства. Іноді кшатрії захоплюють владу шляхом узурпації й кровопролиття. Люди третього розряду називаються вайш'ями. Вони займаються торгівлею й шукають прибуток — як у своїй країні, так і за її межами. Людей, які належать до четвертого розряду, називають шудрами. Це прошарок хліборобів. Шудри займаються обробітком землі. Місце кожної людини в цих чотирьох розрядах визначається мірою її чистоти або нечистоти. Проте, крім згаданих розрядів, є багато інших груп. Розповісти про всі ці групи важко.

Про які інші групи згадує китайський монах-мандрівник?

 

Річ у тому, що на початку християнської ери в індійському суспільстві відбувалися суперечливі процеси, які не вкладалися в систему варн. До індійської цивілізації залучалися нові народи Індостану. Тут були свої жерці, правителі, аристократи, воїни, торговці, чиновники, яких важко було зарахувати до певної варни. На території Індії оселилися завойовники й переселенці (греки, парф’яни, гуни, євреї). З’явилося багато рабів з інших країн.

 

У межах давніх варн виникли касти, яких сьогодні налічується понад три тисячі. Кастами ставали окремі племена, секти, групи осіб зі схожими заняттями. Давні варни зникли.

Каста — замкнена група людей, спадково зайнятих у певній сфері діяльності.

Каста жила на певній території, мала чітку внутрішню ієрархію та організацію, скарбницю, норми моралі й поведінки. За правилами касти до неї не можна вступити, її членом можна тільки народитися.

За межами кастової системи Середньовічної Індії опинилися чан-дала — недоторкані, люди, що займалися забиттям худоби, збиранням нечистот, м’ясники, шкіряники тощо. Житла недоторканих розміщувалися за межами поселень, на обгородженій території. Вважалося, що дотик до чандала або спілкування з ними оскверняє людину й потребує тривалих і складних обрядів очищення.

Кастова система — характерна риса індійського Середньовіччя.

Індуїзм у середньовічній історії Індії.

Кастова система повною мірою відповідала індуїзму — новій релігії, що сформувалася й зміцнилася в Індії в середині I тис. н. е.

Затвердження ще однієї релігії в Індії минуло спокійно, без релігійних війн і страт єретиків.

Індуїзм «визнав» багатьох богів давніх релігій і буддизму. У пантеоні індуських богів центральне місце посідає «свята трійця»: творець усього живого — Брахма, бог сонячної енергії, добра й справедливості — Вішну і втілення руйнівної енергії — Шива. Існували також тисячі богів, що уособлювали нескінченно багатий світ індуїзму. Подібно до Зевса, що перетворювався на бика, індуські боги мають свої аватари — земні втілення. Наприклад, аватари Вішну — Крішна, Рама, Будда й інші — служать установленню земної гармонії та світопорядку (рис. 5—7).

Основна ідея індуїзму — ідея переродження душі в нове тіло. При цьому кожне нове народження залежить від карми — сукупності добрих і поганих справ, зроблених людиною в попередньому житті. Людина має сумлінно дотримуватися прав й обов’язків, які покладаються на неї залежно від касти, статі й віку.

В індуїзмі немає суворої церковної ієрархії священиків і жерців, тобто немає пап, патріархів, митрополитів тощо. Тому в Середні віки особлива роль у релігійному й громадському житті приділялася брахманам. На них покладалася відповідальність за бездо-

 

ганне виконання обрядів і ритуалів, які забезпечували життєвий успіх і прихильність богів. Вони були носіями релігійних традицій, охоронцями соціального досвіду. Брахмани контролювали суспільне й повсякденне життя «парафіян», навчали їхніх дітей, були духовними наставниками.

 

індуїзм відповідав потребам індійського суспільства й варново-кастової системи.

Індуський періодісторії Індії (VI—XII ст.).

На політичній карті Середньовічної Індії завжди чітко виділялися три частини: Північна Індія, Декан (центральна частина півострова Індостан) і Південна Індія. Слід пам’ятати, що у V—VII ст. на території Індії зафіксовано близько 50 князівств, які існували одночасно або змінювали одне одного. Історики підрахували, що тільки в Північній Індії в X—XI ст. змінилося понад 30 князівських династій.

Уся повнота влади в князівстві належала спадкоємному правителеві — раджі. Він видавав закони, очолював військо, здійснював верховний суд. Правитель розподіляв по-

датки, які поповнювали князівську скарбницю. Серед раджів існувала сувора ієрархія. У писемних джерелах із перебільшенням стверджується, що навіть незначному правителеві слід було мати 500 коней, 500 слонів, 50 тис. піхотинців, 500 служниць й одну царицю. Багатства раджів дозволяли їм будувати споруди казкової краси. Наприклад, правителі держави Чола у IX ст. збудували храм Брахадісвара, присвячений Шиві. Пірамідальна вежа храму на 60 м височіє над містом Танджавуром. Стіни храму прикрашають незліченні скульптурні зображення богів, героїв і раджів. Споруду оточують захисні стіни, а навколо зовнішньої стіни вирито рів, заповнений водою. Храм Брахадісвара — визначне досягнення мистецтва Середньовічної Індії.

У VIII ст. виникло кілька князівств, створених раджпутами — нащадками ефталітів і гур-джарів, які захопили частину території Індії й прийняли індуський спосіб життя. До кінця X ст. вони заволоділи практично всією Північною й Центральною Індією.

 

 

Раджпути — рицарі Індії

«Раджпут» означає «царський син». Навіть найбідніший із раджпутів не мав права братися за плуг: обробляти землю могли тільки інші касти. Гідними заняттями раджпутів вважалися лише полювання та війна.

Виховання раджпута багато в чому було схожим із вихованням західноєвропейського рицаря. Як і рицареві, раджпуту належало цінувати славу вище за життя, не ганьбити свою зброю нападом на пораненого або ворога, що здався, проявляти неабияку щедрість щодо друзів і васалів, а також шляхетність щодо рівних собі супротивників. Головна якість раджпута — особиста відвага. «На тіло боягуза навіть грифи не сідають» — стверджувало прислів'я. На відміну від західноєвропейського рицаря, виховання справжнього раджпута передбачало обов'язкове знання санскриту й місцевих мов, читання священних книг, трактатів про політику й поетичних творів.

 

Ціною величезних втрат у 712 р. раджпутам вдалося зупинити вторгнення арабів. Мусульмани захопили лише землі в нижній течії Інду. Шляхом терору там були введені ісламські закони й порядки.

 

На решту території Індії перше мусульманське вторгнення істотно не вплинуло.

 

 

Арабський вчений аль-Джахіз про Індію (IX ст.)

Стосовно індійців ми з'ясували, що вони досягли успіхів в астрономії та арифметиці й мають, зокрема, індійське письмо. Індійці процвітають і в медицині, опанували таємниці лікарського мистецтва... Вони висікають скульптури й зображення. Індійцям належать шахи, а це найшляхетніша гра. В індійців багата поезія, розвинене ораторське мистецтво, медицина, філософія й етика. Від них пішла наука мислити. Наука астрономія походить від них, інші люди її запозичили. Адам, спустившись із раю, вирушив у їхню країну.

 

В XI—XII ст. на територію роздроблених князівств Північної Індії рушила хвиля нових завойовників. Після розпаду Арабського халіфату виникло кілька войовничих мусульманських держав, що прагнули збільшити свої володіння й статки за рахунок багатих індійських земель. Раджпутам й іншим індійським правителям ледве вдавалося стримувати натиск мусульман.

Незважаючи на вторгнення ворогів, до XII ст. індійська середньовічна цивілізація досягла зрілості й процвітання.

5 Делійський султанат (1206—1526).

Історія першої в Індії мусульманської держави почалася в 1206 р., коли афганський полководець Кутб ад-Дін захопив місто Делі й проголосив себе султаном. Почався період тривалого панування мусульманських династій, що змінювали одна одну, але тримали в покорі

 

індуське населення Північної й Центральної Індії. (Нова держава дістала назву Делійський султанат, рис. 11.) Панівна мусульманська верхівка сприймала підкорене населення як своїх данників, що неминуче призводило до посилення гноблення. Уведення спеціальних податків «за невірність» помітно погіршило становище простих жителів. Індусів не допускали до управління державою, їм забороняли виконувати релігійні обряди, індійських купців і ремісників розоряли.

У результаті тривалого співіснування ісламу та індуїзму сформувалася неповторна індусько-мусульманська культура. У цей час в Індії були створені літературні твори, пам’ятки архітектури й скульптури, що збагатили скарбницю світової культури. Індусько-мусульманські досягнення знайшли своє втілення в музиці, живописі, танцях, повсякденному житті й святах, нормах поведінки та звичаях.

Делійські султани чинили запеклий опір військам монголів, що намагалися загарбати їхні індійські володіння. Під час правління султана Ала ад-Діна (1296—1316) вдалося не тільки стримати наступ спадкоємців Чингізхана, але й витіснити монголів з Індії. Перемоги султана були переконливим свідченням ефективності тюркської кінноти в поєднанні з традиційною фалангою бойових слонів. Монгольське військо кілька разів було розбите, а численні полонені безжально знищені.

Наприкінці XIV ст. Індія поринула в нескінченну низку міжусобиць. Із цього скористався правитель Самарканда Тимур. Вторгнення Тимура в Індію в 1398 р. тривало менше ніж півроку, проте він залишив після себе небувале в історії Індії руйнування. Голод став неминучим наслідком. Понад 100 тис. осіб було знищено. Казали, що місто Делі на два місяці знелюдніло й над ним навіть не літали птахи.

Нові династії делійських султанів не змогли повернути Індії колишньої величі. Черговим завойовником Північної Індії став далекий родич Чингізхана й Тимура правитель Кабула Бабур, що заснував у 1526 р. нову державу, яка увійшла в історію як Імперія Великих Моголів. Почався останній період історії Середньовічної Індії.

Період Делійського султанату став важливим етапом в історії індусько-мусульманської цивілізації Середньовічної індії.

Запитання й завдання

1. Назвіть основні періоди середньовічної історії індії. 2. Визначте характерні особливості історії середньовічної індійської цивілізації. 3. із якою метою в індії створили штучну мову санскрит? 4. Що таке каста? Чому касти доповнили варни? 5. Якою була головна ідея індуїзму? 6. Чому віровчення індуїзму відповідало варно-кастовій системі? 7. Чому на межі XII—XIII ст. мусульманським державам вдалося завоювати значну частину Північної індії? 8. Які наслідки для індійського населення мало завоювання країни мусульманами й утворення Делійського султанату? 9*. Порівняйте владу індійського раджі й новгородського князя. 10*. Що спільного між раджпу-тами й західноєвропейськими рицарями?

СЕРЕДНІ віки в історії людства

Велике переселення народів, що протягом 300 років вирувало на просторах Азії та Європи, призвело до загибелі Західної Римської імперії, а також давніх держав Індії та Китаю. Якісно новий стан державного, суспільного й культурного життя європейських й азіатських цивілізацій утвердився на тисячу років та увійшов в історію під назвою «Середні віки». Підсумкам епохи Середньовіччя присвячений цей параграф.

Гі    Поділ світу середньовічними цивілізаціями.

У Середні віки світ невпізнанно змінився. У Європі, Азії й Африці виникло кілька не схожих одна на одну цивілізацій. Вони охопили своїм впливом більшість народів, що згадуються в писемних джерелах.

Спираючись на досягнення античних і варварських народів, у Європі поступово затвердилася християнська цивілізація, країни й держави якої охоплювали землі від Піренеїв до Уралу й Скандинавії. Зберігаючи давні традиції й пристосовуючись до нових умов, розвивалися могутні та своєрідні цивілізації Китаю й Індії. Найбільш молодою і активною виявилася арабо-мусульманська цивілізація. У результаті арабських завоювань VII—IX ст. іслам затвердив свій вплив на землях Північної Африки, Близького Сходу, Середньої та Передньої Азії.

Середньовічні цивілізації значною мірою відрізнялися одна від одної, проте не можна стверджувати, що одні були кращими за інші.

Від варварського королівства

до станово-представницької монархії.

Середньовічне тисячоліття суттєво змінило державний устрій європейських країн. Від варварських королівств і князівств через феодальну роздробленість провідні країни Європи пішли шляхом створення централізованих національних держав. У багатьох західноєвропейських країнах важливу роль відіграли станово-представницькі збори (парламенти, Генеральні штати, сейми, кортеси тощо). Вони обмежували всевладдя королів й імператорів. Деякі країни й народи увійшли до складу Священної Римської імперії.

Інші об’єднували свої держави (Польща й Литва) в умовах постійної зовнішньої небезпеки.

Середньовічна Європа неодноразово показувала свою силу, відбиваючи набіги кочівників, вторгнення сарацинів, навалу монголів у XIII ст. Середні віки стали часом народження й нині існуючих держав, таких як Франція, Англія, Іспанія, Росія, Туреччина тощо.

Іншим історичним шляхом розвивалися азіатські народи, що входили до складу великих імперій у Китаї, Індії й арабському світі. Тут затвердилися держави у вигляді деспотій. Правління деспота (імператора, шаха, хана, султана) не обмежувалося законом, усі жителі країни були його підданими. Вважалося, що багатства країни, життя й майно людей належали правителеві.

Середньовічні держави створили необхідні умови для подальшого розвитку народів і країн.

Середньовічне суспільство.

У важкі часи Середньовіччя одна людина самостійно вижити не могла. Люди були змушені об’єднувати свої зусилля. Феодали створили феодальну драбину і рицарські ордени. За сприяння духівництва виникли церкви, монастирі, жебрущі ордени. Трударі об’єднувалися в селянські общини, ремісничі цехи, купецькі гіль-

дії. Середньовічні школярі й вчителі створювали університети. Навіть злидарі й бурлаки мали свої об’єднання.

Схожі об’єднання людей існували і в країнах Сходу (монастирі, ордени, общини). В Індії склалася унікальна система розподілу людей на варни й касти. У багатьох східних країнах дуже сильними залишалися родоплемінні відносини.

Наприкінці Середньовіччя розподіл людей на стани, касти, ордени й общини гальмуватиме подальший розвиток суспільства.

Духовне життя в Середні віки.

Духовне життя людини визначалося релігійними потребами, мораллю й правилами. У цей час зміцніли й затвердилися світові релігії, які поділили між собою все цивілізоване людство.

У Ранньому Середньовіччі вчення Конфуція в Китаї стало релігією. За наказом імператора на честь давнього мудреця почали зводити храми й здійснювали жертвоприношення. Конфуціанство називають «релігією порядку», що зміцнює одноосібне всевладдя «Сина Неба». Китайський буддизм і даосизм створили необхідні умови для самовдосконалення людини, розвитку наук про природу й суспільство.

Індуїзм, що склався в Індії в I тис. н. е., з одного боку, закріплював, освячував розподіл людей на варни й касти, але з другого, — відрізнявся високим рівнем толерантності до інших релігій і культур.

За короткий історичний період іслам перетворився на світову релігію, поширюючи досягнення арабо-мусульманської культури. Важливою особливістю духовної культури країн ісламу став розвиток наукових знань в області математики, астрономії, географії й історії.

Християнство поділилося на дві великі гілки — католицтво й православ’я. Проте середньовічне християнство сприяло розвитку всіх напрямків культури й видів мистецтва. Із середньовічних монастирських шкіл виросли університети, зародилися початки наукових досліджень.

Духовне життя середньовічного суспільства визначило появу культури гуманізму й Відродження в провідних країнах Європи.

5 Досягнення матеріальної культури.

Матеріальний світ середньовічної людини змінювався дуже повільно. Селянські знаряддя праці, інструменти ремісника, транспорт-

ні засоби вдосконалювалися, але ці зміни не були кардинальними, розтягувалися в часі й не впливали на життя людини.

Варто також пам’ятати, що країни східних цивілізацій протягом усієї доби Середньовіччя випереджали Європу в розвитку науки, техніки й матеріального світу в цілому. Через кілька століть у європейських країнах почали користуватися відкриттями й досягненнями східних цивілізацій: порох і вогнепальна зброя, папір і друкарство, компас, алгебра й «арабські» цифри.

Останні два століття епохи Середньовіччя стали часом рішучих змін у матеріальній культурі західноєвропейських країн. Як завжди, найпомітніший прогрес відбувся в галузі озброєнь. З’явилися облогові й польові гармати, здатні вирішити долю будь-якої фортеці. Це переконливо довела артилерія османів під час штурму Константинополя, що вважався неприступним. Ручна вогнепальна зброя (аркебузи) швидко звела нанівець усі переваги закутих в об-ладунки рицарів. «Воюючий стан» замінила дисциплінована наймана піхота.

М’язову силу людини й тварин повсюди змінило водяне колесо. Помітними були досягнення в області механіки — ремісники застосовують свердлильні, токарські й шліфувальні верстати. На вежах міських ратуш з’являється механічний годинник. Зростання торгівлі стимулює появу нових типів морських суден.

 

 

Середні віки створили необхідні умови для подальшого бурхливого розвитку європейської цивілізації в епоху Нового часу.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков

 

Автор: admin от 12-01-2017, 16:34, Переглядів: 2492