Утворення Османської імперії

У XIV—XV ст. у Південно-Східній Європі відбувалися події, які привели до серйозних наслідків в історії цивілізацій Заходу й Сходу. На зміну православній Візантійській імперії, що занепадала, прийшла Османська імперія — деспотична мусульманська держава, володіння якої розкинулися на трьох частинах світу. Наприкінці Середньовіччя турки-османи відіграли визначну роль в історії європейських й азіатських народів.

Варто повторити: § 5, 6, 7.

1 Виникнення держави турків-османів.

Як розповідає легенда, у XIII ст. 400 кибиток турків-османів, витіснених монголами із Середньої Азії, осіли в західній частині півострова Мала Азія на кордоні з Візантією, розшматованою Четвертим хрестовим походом. Спочатку виникло невелике турецьке князівство (бейлик) на чолі з беєм Османом I (1258—1324). Так був покладений початок османської історії.

Прикриваючись прапором джихаду, турки-османи постійно здійснювали грабіжницькі набіги на землі роздробленої Візантії. Влітку 1302 р. Осман I здобув першу велику перемогу над імператорським військом у відкритому бою. Цю подію вважають початком політичної історії турецької держави.

Незабаром правитель турецької держави Орхан I (1326—1359) проголосив себе султаном. Цей титул підвищував його авторитет у внутрішній і зовнішній політиці. Султан мав величезну владу, був світським і духовним правителем країни, заступником, виконавцем і тлумачем Корану: «Султан — тінь Бога на Землі».

Проте в турецькій державі не існувало закріпленого законом беззаперечного права старшого сина на престол. Отже, будь-який син султана міг претендувати на трон. Тому історія всіх відомих султанів починається жахливими сценами братовбивства.

Із фірману (указу) султана Мехмеда II Фатіха (1478 р.)

Той із моїх синів, що вступить на престол, має право вбити своїх братів, щоб був лад на землі.

Уряд і збройні сили Туреччини очолював великий візир. Він мав велику владу, але головою відповідав перед султаном за роботу всіх державних установ та успішні дії армії. Першою столицею турецької держави стало місто Бурса.

Отже, за короткий період невелике князівство перетворилося на сильну й агресивну державу. Чим же Османська Туреччина відрізнялася від інших держав Європи та Азії?

Турецькі султани в державному житті широко використовували працю рабів. «Государеві раби» (капикулу) виконували всі роботи й обов’язки в палаці султана. Звідки ж брали капикулу? На підневільне християнське населення поширювався примусовий «податок кров’ю» — девшірме. Сильних і здорових хлопчиків розлучали з рідними сім’ями та відправляли жити в турецькі родини. У дітей виховували високий ісламський дух і беззаперечну відданість султанові. Після декількох років підготовки «государевих рабів» розподіляли для служби при дворі, у майстернях султана

й армії. Невільниками були і прості охоронці, і великі візири. Із невільників створили султанську гвардію — «нове військо» («єні че-рі») — яничарів. Яничари (піхота, кіннота, артилерія) перетворилися на найбільш боєздатну й віддану частину армії.

Перші османські султани «священну війну» за віру спрямовували не на знищення, а підкорення православного населення. Осма-ни виступали як заступники православних християн. Султан, дотримуючись ісламських традицій, гарантував збереження життя й власності православних християн, а також іудеїв за умови покірності й сплати подушного податку. Іновірцям надавали широкі права в організації життя своїх общин.

османська Туреччина перетворилася на типову східну деспотію — державу з необмеженою владою правителя.

Народи Балканського півострова перед смертельною небезпекою.

На Балканах не вгасала затяжна війна всіх проти всіх. Бойові дії велися на території ослабленої Візантії, Болгарського царства, Сербського королівства. У кожній із держав тривали нескінченні війни за престол між різними угрупованнями феодалів. Болгарський літопис повідомляє, що в середині XIV ст. візантійський імператор запропонував сербському королю й болгарському царю укласти союз проти турків-османів, але отримав таку відповідь: «Коли прийдуть до нас турки, тоді й будемо захищатися від них». Крім того, Балкани стали ареною гострого протистояння двох гілок християнства — православ’я й католицизму.

За особисту відвагу й рішучість султана Баязида I прозвали «Блискавичним». Він продовжив підкорення північно-балканських земель і незабаром турки захопили столицю Болгарії місто Тирново. Авторитет і престиж Баязида I значно зріс після розгрому війська хрестоносців поблизу Нікополя в 1396 р. Угорський король Сигіз-мунд (майбутній імператор Священної Римської імперії, переслідувач і кат Яна Гуса) зібрав під свої прапори цвіт рицарства з усієї Європи. Однак самовпевнене й розрізнене воїнство хрестоносців було розбите дисциплінованою, фанатично відданою султанові османською кавалерією. Лише трьом сотням найбільш знатних рицарів зберегли життя. Їх викупив із полону французький король, що заплатив султанові 200 тис. золотих монет (близько тонни золота).

Опір туркам продовжив талановитий угорський воєвода Янош Хуньяді (1387—1456). Він завдав османам кілька відчутних поразок. Однак Хрестовий похід 1444 р. під його керівництвом закінчився провалом. Проте боротьба, яку вів непримиренний Янош, на 70 років відсунула османське завоювання Угорщини.

Таким чином, до початку XV ст. турки почували себе господарями Балкан. У 1400 р. вони взяли в облогу Константинополь, і здавалося, що доля візантійської столиці й залишків імперії вирішена. Проте вторгнення в Туреччину войовничого правителя Самарканда Тимура несподівано відсунуло загибель Візантії ще на півстоліття. Війська двох завойовників Баязида й Тимура в 1402 р. зійшлися в смертельній битві під Анкарою. 150-тисячне військо Тимура буквально розтоптало турецьку піхоту, а сам султан опинився в ганебному полоні. Так, незламна держава османів розпалася й на 20 років поринула в смуту.

Залізний Кульгавий

Тимур, якого в Європі називали Тамерланом, мав усі необхідні якості завойовника: талант полководця, нечувану жорстокість, ісламський фанатизм. У молодості Тимура було важко поранено, і решту життя він кульгав, долаючи сильний біль, що пояснює ще одне його прізвисько — «Залізний Кульгавий». За 33 роки завоювань (1370—1403) Тимур підкорив Середню Азію, Афганістан, Іран, Північну індію й Передню Азію, розгромив Золоту орду й османську Туреччину. Непереможне військо Тимура вийшло до Середземного моря, захопивши фортецю хрестоносців Смірну. За його наказом головами страчених рицарів із метальних машин обстріляли генуезькі кораблі, які приспіли на допомогу. Смерть завойовника в 1405 р. призвела до розпаду й загибелі його держави.

Загибель Візантії у XV ст.

На початку XV ст. Візантія володіла лише Константинополем, вузькою смугою берега уздовж протоки Босфор і кількома островами

Навесні 1453 р. турки взяли в облогу величезний, неприступний Константинополь. Лише кілька сотень італійських найманців прийшли на допомогу місту. Облога Константинополя тривала 54 дні. Перевага була на боці турків. На оборонні стіни міста могли піднятися лише 5—6 тис. захисників, у той час як султан зібрав біля візантійської столиці майже 150 тис. воїнів. Через недбалість генуезького гарнізону фортеці Галата османам вдалося по суходолу перетягти бойові кораблі в бухту Золотий Ріг, вхід у яку був надійно перекритий важким залізним ланцюгом. 29 травня 1453 р. відбувся вирішальний штурм, і яничари увірвалися в місто. Останній візантійський імператор Константин XI загинув зі зброєю в руках. Дике пограбування тривало три дні. Візантійська імперія загинула, замість неї народилася імперія Османська.

Мехмед II оголосив Константинополь своєю столицею, яку відтепер називали Стамбулом, і відчув себе володарем світу.

Загибель Візантії глибоко вразила правителів країн Європи й стала важким ударом для християнського світу.

Захоплення Константинополя й загибель Візантії змінили співвідношення сил між християнською та мусульманською цивілізаціями.

Установлення османського панування в Південно-Східній Європі призвело до численних страждань балканських народів, які на кілька століть потрапили під турецьке ярмо. Виникла могутня Османська імперія, на яку мали зважати держави Європи й Азії. Османи підкорили собі традиційні маршрути торгівлі, якими до Європи надходили товари східних країн. Колишні господарі Середземного моря — Генуя й Венеція — втратили свої позиції. Європа була змушена шукати нові шляхи до багатств країн Сходу.

Зміцнення Османської імперії.

Захоплення Константинополя надихнуло османів до нових завоювань. Султанів вабили доходи з торговельних шляхів Чорного моря і величезні прибутки работоргівлі. Турки вдерлися до Криму.

У 1475 р. у повідомленні генуезького шпигуна з Константинополя йшлося про відправлення на Крим майже 500 галер із військом, артилерією й кіньми. Турки висадилися на Південному березі Криму, поблизу Кафи (Феодосія). За чотири травневі дні турецька облогова артилерія, що не мала собі рівних у Європі, зруйнувала першу лінію оборони Кафи. Турки захопили місто. Слідом за Кафою після відчайдушного опору впали генуезькі фортеці Солдайя (Судак) і Чембало (Балаклава), а також православне князівство Феодоро в Південно-Західному Криму. Кримські татари визнали себе васалами турецького султана.

До кінця XV ст. Чорне море перетворилося на внутрішнє озеро Османської імперії. Таким чином, турки-османи створили необхідні умови для подальшого наступу в Європі та Азії.

Запитання й завдання 1. Чому турецьким племенам, що переселилися в Малу Азію, вдалося створити тут свою державу? 2. Визначте сильні й слабкі сторони влади турецьких султанів. 3. Чому туркам вдалося за короткий історичний період захопити й підкорити країни Балканського півострова? 4. У чому полягають причини поразки сербів та їхніх союзників у бою на Косовому полі? 5. Розкажіть про завоювання Тимура. 6. Чому сильні європейські держави, наприклад Англія і Франція, не надали допомогу християнській Візантії? 7. Із якою метою візантійський імператор і патріарх підписали унію з папою римським? 8. Чи могла Флорентійська унія врятувати Візантію? 9. Розкажіть про взяття Константинополя турками. 10. Які наслідки для європейських країн мала загибель Візантійської імперії?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков