Новгородська боярська республіка

Історія Новгорода — це історія одного з найбільших міст Середньовічної Європи і безкрайньої країни, що розкинулася від Балтики до Північного Льодовитого океану й Уралу. Новгород розташовувався на перехресті важливих торговельних шляхів. Протягом тривалого часу він був для руських земель своєрідним «вікном у Європу». Тут зародилися й були знищені початки демократичного устрою середньовічної держави. Особливостям історії Новгорода й присвячений цей параграф.

Варто повторити: § 19.

1 Новгородські землі.

Суворі природні умови Північно-Західної Русі — холодний і вологий клімат, ліси, болота, бідні ґрунти — не сприяли розвитку тут землеробства. Хліб доводилося завозити з південних руських князівств. Водночас Новгородська земля славилася різними промислами. Місцеві жителі здавна успішно полювали на хутрового й морського звіра, займалися рибальством і бортництвом. Скотарство й городництво забезпечували необхідними продуктами харчування й сировиною. Найвищим вимогам того часу відповідало міське ремесло. Тут працювали ковалі й зброярі, гончарі й шевці, ювеліри й склодуви.

Багаторічні археологічні дослідження свідчать, що «нове місто» на берегах річки Волхов виникло в середині IX ст. у результаті об’єднання трьох окремих поселень, що пояснює особливості міського устрою. Місто складалося із двох частин: Софійська сторона з головним міським храмом Святої Софії і Торговельна сторона, де розміщувався міський ринок. Сторони ділилися на кінці, а ті, у свою чергу, — на вулиці.

У 1136 р. новгородці підняли повстання й вигнали з міста князя Всеволода Мстиславича. Тепер вони самі запрошували князя із дружиною на умовах «ряду» — договору, що істотно обмежив князівську владу. Так, в умовах феодальної роздробленості виникла незалежна Новгородська держава. Новгород контролював великі території в Прибалтиці, Фінляндії, на узбережжі Білого моря й до Північного Льодовитого океану та Уралу. Владу Новгорода визнали багато фіно-угор-ських племен. У XIV ст. новгородці дісталися гирла річки Об і підкорили сибірські племена.

Новгород перетворився на найбільший торговельний і ремісничий центр Європи, який у документах часто називають «Великим».

42 Вторгнення із Заходу.

Багатства Новгородської землі завжди викликали підвищений інтерес із боку сусідніх держав, що прагнули встановити свій контроль над торговельними шляхами, які приносили величезні доходи. Однак новгородці непохитно захищали свої землі й завжди були готові їх розширити. Навала монголів, руйнування й ослаблення Русі в 1237—1239 рр. підштовхнули шведів і німецьких рицарів-хрестоносців до нових військових походів.

У 1240 р. на новгородській землі у гирлі річки Неви висадився загін шведських феодалів на чолі з родичем короля. Вони намагалися закріпитися на цій важливій ділянці торговельного шляху, що відкривав дорогу з Балтійського моря в глиб новгородських володінь. У той час на умовах договору в Новгороді княжив 19-річний

Г3 «Вікно в Європу».

Наприкінці зими 1238 р. монгольське військо опинилося за 100 км від багатого міста Новгорода. Раптово Батий повернув своє військо на південь... Чому ж Новгород був урятований від розгрому? Багато дослідників вважають, що Батий вирішив зберегти місто, щоб із його допомогою торгувати з країнами Західної Європи. Таким чином, Новгороду пощастило уникнути монгольської навали, але деякий час довелося сплачувати данину золотоординським правителям.

Добре розгалужені й обладнані волоками водні шляхи з’єднували Новгородську землю з Балтикою й Північною Європою. Шлях на Волгу приводив до Каспійського моря й країн Сходу, а дніпровський шлях закінчувався біля воріт Константинополя. Тому купецтво завжди було шанованою та впливовою частиною населення Новгорода. Не випадково у місцевих билинах славили не тільки богатирів, але й купця та мореплавця Садка.

Європейські купці тримали в Новгороді свої торговельні двори. Особливо тісні зв’язки новгородці підтримували з купцями острова Готланд і містами знаменитої Ганзи. В угодах із німецькими партнерами новгородці гарантували торговельним людям охорону майнових прав, безперешкодний в’їзд, захист від образ, справедливий суд тощо. У місті протягом тривалого часу діяла збудована іноземними купцями католицька церква.

Торгівля мала гуртовий характер. Торгувати в роздріб на ринках і вулицях Новгорода було заборонено. Іноземні гості (купці) мали право укладати угоди тільки з жителями Новгорода. Такі самі правила торгівлі поширювалися на новгородських купців, що приїжджали в європейські країни.

Торгівля з європейськими країнами була важливою частиною економічного життя Новгорода.

Пан Великий Новгород.

Як уже відомо, у Новгороді своя князівська династія так і не сформувалася. Управляти землями запрошували князів смоленських, суздальських, чернігівських династій. Іноді князя проганяли — «указували шлях». За два століття князі в Новгороді змінювалися 58 разів. Князь вершив суд. Його дружина захищала кордони країни й завойовувала нові землі. Зі своїми сусідами новгородці воювали часто.

Основна влада в місті належала знатним боярським родинам. Статус переходив у спадок, і жодні заслуги не давали можливості стати новгородським боярином. Вищим органом влади були народні збори — віче, що збиралося на дворі колишньої резиденції Ярослава Мудрого. Тут на стовпі був установлений вічовий дзвін, закличний дзенькіт якого збирав «триста золотих поясів» — цвіт новгородського боярства. Окремо скликалися віче кінців і віче вулиць, на яких «менші» люди обирали старост і вирішували поточні питання міського життя.

Боярське віче з найбільш знатних родин обирало посадника — головну посадову особу міста. Обраний на вічі тисяцький представляв інтереси купців і ремісників. Він очолював ополчення й завідував збором податків. Важливу роль відігравав владика (архієпископ), якого на вічі обирали за жеребом із трьох кандидатів. Новгородського архієпископа затверджував київський митрополит. Владика був не тільки духовним наставником новгородського суспільства, він брав участь у світському житті, підписував міжнародні угоди. Авторитет архієпископа підтримував спеціальний полк.

Таким чином, у Новгороді виникла республіканська форма правління, що ґрунтувалася на виборності посадових осіб. Державні документи скріплювали печатки князя, посадника, тисяцького, архієпископа — вони представляли всю громаду городян, що виступала як Пан Великий Новгород. Схожі за своїм державним устроєм середньовічні торговельні республіки виникли в деяких містах Північної Італії.

Пан Великий Новгород — боярська торговельна республіка, яка заклала демократичні традиції в руському середньовічному суспільстві.

5 Повсякденне життя новгородців.

Повсякденне життя людей, як і в інших давньоруських землях, визначалося нормами православної віри й моралі. Стали звичними й обов’язковими молитви, відвідування церкви, пости й християнські

обряди. Проте давні язичницькі традиції протягом тривалого часу зберігалися у звичаях, святах і ритуалах.

Як відомо, аж до XVIII ст. Русь залишалася «дерев’яною». Деревина — чудовий будівельний матеріал, і саме йому віддавали перевагу новгородці. «Чорні» люди споруджували дерев’яний зруб, який опалювали «по-чорному», а маленькі віконця затягували бичачим міхуром. Бояри й багаті купці зводили хороми — просторі житла, поділені на світлиці, іноді у два-три поверхи.

Розкопки свідчать, що в Новгороді велика увага приділялася благоустрою. Вулиці були вкриті дерев’яною бруківкою, яку регулярно замінювали. Уже у XII ст. у Новгороді діяли водогін і каналізація.

Основу харчування становив хліб і різноманітні каші (вівсяна, ячмінна, пшоняна, гречана). На столі жителів Північно-Західної Русі завжди були риба, гриби, мед. Посуд прості люди мали дерев’яний або глиняний, у багатих будинках користувалися срібними або олов’яними мисками, кухлями, ложками.

В основі чоловічого й жіночого одягу була довга сорочка. Чоловіки носили порти — штани, а жінки поверх сорочки вдягали плаття. І влітку, і взимку люди носили головні убори. Одяг шили з домотканого сукна або тканин, що привозили із Фландрії, Венеції, країн Сходу. Взуття шили шкіряне, залежно від пори року. Селя-

ни й міська біднота обходилися постолами й обмотками. Прикраси полюбляли і жінки, і чоловіки: сережки, гривни, персні, браслети, шиті золотом пояси.

«Я надіслав тобі бересту...»

Жителі Новгорода мали освіту високого рівня. Про це свідчать знайдені під час археологічних розкопок берестяні грамоти. Береста добре збереглася у вологому новгородському ґрунті. Знахідка першої берестяної грамоти в 1951 р. стала важливою науковою подією, яку за значенням для історії Східної Європи можна порівняти зі знахідками єгипетських папірусів. Записи на бересті свідчать, що люди різних статків і походження володіли грамотою. Бересту використовували для складання різних документів (торговельні угоди, боргові розписки). На бересті писали листи, вели учнівські зошити тощо. Вченими було знайдено понад тисяча новгородських берестяних грамот.

Повсякденне життя новгородців у Середні віки майже не відрізнялося від умов життя людей західноєвропейських країн.

Падіння Великого Новгорода.

У XV ст. становище Новгорода суттєво змінилося. Зміцніла Москва, що зібрала навколо себе всі землі Північно-Східної Русі, у тому числі й деякі новгородські володіння. Водночас зросло й посилилося Велике князівство Литовське. Спираючись на союз із католицькою Польщею, Литва мала намір розширити володіння на схід за рахунок приєднання Новгорода. У самому Великому Новгороді почалися смути й заворушення між боярством, купецтвом і «чорними» людьми. У місті запекло боролися один з одним прихильники Литви й Москви.

Прихильниками приєднання Новгорода до Литви були бояри Борецькі, очолювані Марфою Посадницею (вдовою посадника). Вони розраховували, що у складі Польсько-Литовської держави Новгороду вдасться зберегти свої вольності. Без погодження з Москвою вони запросили правити в Новгороді князя з Литви й хотіли знову підпорядкувати місцевого архієпископа київському митрополиту. Готувалося посольство в Литву із проханням взяти Новгород у підданство. Інше угруповання бояр звернулося по допомогу до Івана III, який не забарився з відповіддю. Загартоване в боях московське військо розгромило місцевих повстанців. Польський король Казимир IV не наважився вступити у війну з Москвою. Прихильники Литви і «Європи» були страчені. У 1478 р. Іван III наказав «...вічу

й дзвону в отчині нашій у Новгороді не бувати. Посадникові не бувати. А державу нам свою мати». Вічовий дзвін зняли й перевезли до Москви. Управління Новгородом доручили великокнязівському наміснику.

У складі Московської держави Пан Великий Новгород перетворився на звичайне місто та втратив колишній політичний та економічний вплив.

Запитання й завдання

1. Як природні й кліматичні умови вплинули на розвиток господарства Великого Новгорода? 2. Великий Новгород — це місто? країна? держава? 3. Визначте причини перемог князя олександра Невського в боротьбі проти шведських і німецьких загарбників. 4. Чому фахівці вважають, що в Середні віки Новгород для давньоруських земель виконував роль «вікна в Європу»? 5. охарактеризуйте торговельні відносини Новгородської землі із західноєвропейськими країнами. 6. Поясніть зміст поняття «Пан Великий Новгород».    7. Чому Великий Новгород втратив державну самостій

ність? 8*. Які принципи демократичного устрою держави існували в житті Новгорода? 9*. Із якою метою державні обов'язки й повноваження розподілялися між князем, посадником, тисяцьким і архієпископом?

Новгородські берестяні грамоти XШ—XIV ст.

* * *

Уклін від Михайла панові своєму Тимофію. Земля готова (зорана). Потрібне насіння. Надішли якнайшвидше розпорядження, бо ми не можемо взяти зерно без твого слова.

* * *

Уклін від Петра Марії. Покосив я луки у селі озиричі, але жителі його [сіно] в мене забрали. Надішли копію з купчої грамоти, щоб я довів своє право на сіно.

* * *

Уклін від Бориса Настасьї. Як отримаєш цю грамоту (бересту), надішли мені людину на коні, тому що тут справ багато. І надішли сорочку, яку забула покласти.

* * *

Від Микити Уляні. іди за мене. Ти мені подобаєшся, а я тобі? Свідком моїм буде Гнат Моїсеєв.

1. Поясніть зміст грамот. 2. До яких видів історичних джерел належать наведені берестяні грамоти? 3. Представники яких середньовічних станів згадуються в грамотах?

РОЗДІЛ VI. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД

Історія Середньовічного Сходу охоплює великий період, що лежить між Стародавньою історією й Новим часом і є невід'ємною складовою всесвітньої історії. На відміну від країн Європи, Середні віки на Сході тривали на 200—250 років довше. Країни Сходу зробили безцінний внесок у розвиток загальнолюдської цивілізації, вплинули на історичний розвиток, економіку й культуру сучасних держав Азії, Африки і Європи. У Середні віки на Сході виникли й досягли свого розквіту неповторні цивілізації, що характеризуються високим рівнем розвитку держав, а також матеріальної та духовної культури. У цьому розділі ми торкнемося історії Османської імперії, Китаю й Індії — найбільших середньовічних держав Сходу.

Тривалі кровопролитні війни, руйнівні навали кочівників, жахливі епідемії, релігійна ворожнеча — ніщо не могло зупинити розвиток всесвітньої історії. Наближалися Нові часи...

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков