Культура Середньовіччя. Раннє Відродження й гуманізм

Ми знаємо, що складне й багатогранне поняття «культура» включає в себе писемність і освіту, науку й релігію, різні види мистецтва та літератури. У попередніх розділах підручника ми познайомилися з багатьма досягненнями середньовічної культури. Цей параграф присвячений середньовічній літературі й новим явищам культурного життя європейських країн, що підготували перехід до епохи Нового часу.

Середньовічна література.

Неважко помітити, що в суспільстві, поділеному на стани, культура відбиває інтереси, сподівання й потреби різних груп населення. Це повною мірою стосується й літератури.

Визначним досягненням середньовічної літератури, що відбивала інтереси панівного стану, є героїчний епос. Це народні перекази про подвиги героїв, королів і королев, богатирів і чарівників. Їх наділяли фантастичними здібностями та якостями. Ці перекази виконували у вигляді пісень на королівських бенкетах і рицарських турнірах, на міських площах та у феодальних замках. «Пісня про Роланда» — найвідоміший середньовічний здобуток французького епосу, записаний у XII ст. Пісня оповідає про гідного й відважного рицаря графа Роланда, що опинився в оточенні у мусульман і пішов на нерівний смертний бій. Разом із друзями він зберіг вірність своєму сеньйору королю Карлу Великому. У результаті вороги були розгромлені, невірні прийняли християнство, а зрадників покарав імператор.

«Пісня про Нібелунгів»

Це визначний здобуток німецького епосу, записаний невідомим автором у XIII ст. Десять тисяч віршів розповідають про неймовірні й криваві події в історії Європи. Герой і богатир королевич Зігфрід із Фландрії заволодів казковими багатствами скарбу Нібелунгів. Його шлюб із бургундською принцесою Крімгільдою не приніс щастя. Виник кривавий конфлікт між Крімгільдою та ісландською королевою Брюнгільдою. У нещадній боротьбі золотий скарб Нібелунгів, причина розбратів і загибелі Бургундського королівства, навіки залишився лежати в потаємному місці під водами Рейну.

У деяких країнах Європи набула поширення рицарська література. Трубадури (поети-співаки) у ліричних творах прославляли рицарську мужність, доблесть і вірність сеньйорам. Свої подвиги відважні рицарі присвячували «прекрасній дамі».

Із пісні провансальського трубадура барона Бертрана де Борна (XII ст.)

До серця рицар той мені,

Що першим кинувшись у бій,

Летить безстрашно на коні,

Запалює загін весь свій Відвагою п'янкою...

Хто честь свою не поганьбив,

Той сповнений під час боїв Турботою одною —

Щоб якнайбільш стинать голів. Хоробрих надихає гнів!

У XII—XIV ст. активно розвивалася міська література. Головним героєм міських віршів, розповідей, пісень і байок був розумний, хитрий і веселий городянин. У різних життєвих ситуаціях він обкручував круг пальця жадібного купця, нерозумного ченця й чванливого рицаря. До найбільш відомих здобутків міської літератури належить «Роман про Лиса» — сатиричний твір, популярний у багатьох країнах Західної Європи. Роман оповідає про пригоди премудрого, сміливого й завзятого лиса Ренара, якому вдається обдурити й перемогти вовка, ведмедя, кота й інших недоброзичливців. Таким чином, в алегоричній формі в романі розповідається про життя різних станів середньовічного міста.

Настрої й сподівання міських жителів передавали вірші й пісні мандрівних студентів — вагантів. У базарні дні на ринкових площах городян розважали мандрівні актори і жонглери, які виконували твори міської літератури.

Твори селянської літератури — пісні, казки, балади, легенди — передавалися з вуст у вуста і були записані значно пізніше. В Англії, наприклад, велику популярність мала «Балада про Робін Гуда». Робін Гуд — ватажок зграї розбійників, який наганяв жах на всіх гноби-

телів і кривдників простого народу. Прагнучи справедливості у світі, він разом із вірними друзями відбирав добро в багатіїв і роздавав награбоване бідним людям.

література була важливою складовою культурного життя всіх станів середньовічного суспільства.

Великі поети Середньовіччя.

Середньовіччя збагатило скарбницю світової літератури визначними працями великих майстрів слова. Данте Аліг’єрі (1265—1321) був представником давнього й шанованого роду у Флоренції. Він брав активну участь у міському житті, виконував важливі дипломатичні місії. У результаті політичної боротьби йому довелося залишити рідне місто, і він помер у вигнанні. Поетичний талант Данте найбільшою мірою проявився в поемі «Божественна комедія». Майже 15 років Данте писав твір, що розповідає про його подорож у потойбічне царство. У пригодах Данте супроводжує великий римський поет Вергілій. «Божественна комедія» стала першим великим здобутком Середньовічної Європи, написаним не латиною, а італійською мовою.

Видатним англійським поетом Середніх віків заслужено вважається Джеффрі Чосер (1340—1400), якого фахівці називають «батьком англійської поезії» й основоположником літературної англійської мови. Головною працею Дж. Чосера є збірник новел «Кентербе-рійські оповідання». Тут автор змальовує яскраві портрети представників різних прошарків англійського суспільства. В основі дотепного сюжету новел лежить уявна подорож 29-ти прочан у Кен-терберійське абатство для поклоніння мощам святого Томаса Бекета.

Блискучим поетом Пізнього Середньовіччя вважають французького поета-вільнодумця Франсуа Війона (1431 — після 1463). У Паризькому університеті він здобув ступінь магістра мистецтв. Волелюбна вдача завадила Ф. Ві-йону стати придворним поетом. Його неодноразово засуджували до шибениці за розбій та участь у заворушеннях, але доля була прихильна до поета-філософа й розбійника. Ф. Війон залишив чудову поетичну спадщину, що розповідає про життя городян наприкінці епохи Середніх віків.

Із «Заповіту» Франсуа Війона

Усім потрібно в мирі жити І суперечки припинити: один закон — Священне Слово, То є найвищая основа!

Творчість видатних поетів Середньовіччя сприяла формуванню сучасних європейських мов.

На шляху до «нової культури».

У XIV—XV ст. з’явилися люди, які ніби «випадали» із традиційної станової структури середньовічного суспільства. Особливо багато їх було в Мілані, Флоренції, Пізі, Венеції, Болоньї, Генуї й інших містах Північної Італії. Як правило, вони займалися інтелектуальною працею. Юристи, лікарі, архітектори, інженери, бухгалтери, банкіри заробляли на життя своїми знаннями і вміннями. На королівській службі «нові люди» становили опору монархів. Багато з них були багатими й впливовими політиками. Однак статус «третього стану» не дозволяв їм по-вною мірою реалізувати свої таланти та прагнення. Таким чином, стримувалися можливі досягнення в галузі інженерної справи, архітектури й будівництва, скульптури й живопису, науки й освіти.

Світогляд і уявлення про світ цих людей значно розширювали застарілі середньовічні межі. Численні церковні свята обтяжували їх, відриваючи від справ. «Нові люди» прагнули пізнати радощі життя вже зараз, а не в потойбічному світі.

Нові потреби в суспільстві сприяли появі нових напрямків у культурі, відомих в історії як «гуманізм» і «відродження».

Зміна інтересів: від Бога до Людини.

Новий напрямок у культурі й сприйнятті світу дістав назву гуманізм (від латин. humanus — людський). Письменники й поети відображали внутрішній світ людини, її мрії та пристрасті, любов до Бога й один до одного. Філософи й мислителі намагалися пояснити жагу людини до знань і влади. В уявленні гуманістів можливості людини в пізнанні світу й природи були безмежними.

Серед перших гуманістів Пізнього Середньовіччя варто назвати ім’я великого італійського поета Франческо Петрарки (1304—1374), який був увінчаний у Римі лавровим вінком як кращий поет християнського світу. Всесвітню популярність Петрарка здобув завдяки збірці віршів «Книга пісень», у якій він передав глибокі почуття чистого й трагічного кохання до прекрасної Лаури.

Два погляди на людину

«Про презирство до світу» (із книги папи Інокентія III (1198—1216))

Усі шляхи людини сповнені працею й скорботами, і навіть не відпочиває розум її. І що це, якщо не суєта? Навряд чи є що-небудь настільки незначне, навряд чи є настільки легке, що людина розуміла б цілком, що вона осягала би ясно. Хіба тільки те знають напевно, що напевно нічого не знають.

«Про чесноти людини»

(із книги італійського письменника Піко делла Мірандола (1463—1494))

о, яке чудове й високе призначення людини, якій належить досягти того, чого вона прагне, і бути тим, ким вона бажає! Бог створив людину, щоб вона усвідомлювала закони Всесвіту, любила його красу, дивувалася його величі. людина може рости й удосконалюватися із власної волі.

Середньовічні картини й скульптури, як правило, відповідали загальній ідеї: ікони й фрески, скульптури й вітражі були лише частинами Божого храму. Мініатюри ілюстрували зміст літературних творів. Із зародженням гуманізму твори мистецтва набули самостійної цінності й служили для художнього споглядання.

Наприклад, флорентійський скульптор Донателло (1386—1466) відстоював принцип круглої скульптури, якою можна милуватися з усіх боків. Він ніби відділив свої скульптури від стін храмів. Художники-гуманісти надзвичайно точно передавали людські почуття: любов і ненависть, радість і страждання.

Інший представник флорентійської школи майстрів (мистецтв) Сандро Боттічеллі (1445—1510) прославився як живописець, що відмовився від канонів і правил середньовічного мистецтва й створив прекрасні образи, навіяні античною давниною й гуманістичним настроєм у своїй неповторній художній манері.

Гуманісти вважали, що становище людини в суспільстві мають визначати не становий статус і походження, а її людські чесноти, духовні якості, життєві успіхи й матеріальний добробут.

Г5 Початок епохи Відродження.

У XIV ст. у містах Північної Італії з’явилися «дивні люди», які колекціонували предмети й твори мистецтва античної давнини, носили одяг, схожий на вбрання давніх римлян. Між собою вони спілкувалися латиною, читали праці давніх авторів і навіть їли з античного посуду. Так виникли гуртки послідовників і прихильників Відродження, або Ренесансу. Вони вважали за необхідне повернути до життя досягнення античної культури, несправедливо забуті в Середні віки. Серед прихильників Відродження були люди різних верств і матеріального стану: банкіри, купці, ремісники, юристи, переписувачі книг, ченці й навіть імператори та римські папи.

Фахівці поділили епоху Відродження на кілька періодів. Раннє Відродження охоплює все XV ст., коли були створені необхідні умови для нового етапу розвитку європейської християнської цивілізації.

В уявленні гуманістів досягнення античної епохи мали стати зразками в мистецтві й літературі, архітектурі й медицині. Навіть у державному устрої повинні були використовуватися римські закони й елементи грецької античної демократії.

Раннє Відродження стало важливим етапом у розвитку європейської культури напередодні Нового часу.

Запитання й завдання

1. Які види літератури розвивалися в культурі середньовічного суспільства? 2. Чому кожен стан суспільства створював свої літературні твори? 3. Які зміни в житті середньовічного суспільства сприяли появі гуманізму? 4. Чим відрізнялися погляди гуманістів і церковних діячів на роль і місце людини в житті суспільства й пізнанні природи? 5. Поясніть назву пункту 4 цього параграфа: «Зміна інтересів: від Бога до людини». 6. Чому ми називаємо творчість Петрарки, Донателло й Боттічеллі гуманістичною? 7*. Що спільного у творчості поетів XIV—XV ст. із різних країн Європи? 8*. Чи можна вважати Відродження «кроком назад», поверненням до старих порядків?

розділ V. країни центральної та східної європи

в X—XV ст.

Під час Великого переселення народів слов'янські племена широко й вільно розселилися на просторах Східної Європи. Західні слов'яни в Середні віки створили сильні держави. Польща й Чехія, відрізняючись високороз-виненою культурою й економікою, стали важливою складовою західноєвропейської цивілізації.

Південні слов'яни (серби, хорвати, словенці, чорногорці, болгари) опинилися у сфері впливу потужної цивілізації, культури й церкви Візантійської імперії. Слов'янські держави, захищаючи Європу, приймали на себе удари кочівників і народів, що сповідували іслам.

Східні слов'яни створили Русь — найбільшу християнську державу в Європі. Могутності держави сприяли високорозвинене землеробство й ремесла, великі міста. У середині XII ст. Русь-Україна розпалася на 15 самостійних князівств. однак навіть роздроблена, Русь все-таки витримала удар монгольської навали. Слов'яни зберегли свої державу, мову, культуру, віру. У XII—XV ст. у густих лісах Східної Європи виникло й зміцніло Московське князівство, що перетворилося на велику державу.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков