Практичне заняття. Середньовічні школи та університети. Життя середньовічного студента

У ХІІ—ХІІІ ст. у Західній Європі відбулися рішучі зміни в освіті. Після народження й укріплення міст значно зросла потреба в освічених людях. Образно кажучи, грамотії вийшли за монастирські стіни «в люди». Поява університетів стала нагальною справою. Саме освічені люди наблизили суспільство до Нових часів. На практичному занятті про школи та університети Середньовіччя ми попрацюємо з писемними джерелами й текстом параграфа.

Освіта в Ранньому Середньовіччі.

У Ранньому Середньовіччі більшість дітей не вміли ні писати, ні читати. Казки, легенди й розповіді заміняли книгу та підручник. Бути розумним і тямущим означало мати гарну пам’ять, зберігати в ній знання звичаїв, переказів давнини тощо. В умовах загального політичного та економічного занепаду школи частково збереглися лише при соборах і монастирях. Тут вивчали латинський алфавіт, читання, письмо, основні молитви, а також навчалися співу й участі в богослужінні.

Із виникненням імперії Карла Великого зросла потреба в освічених людях. З’явилися нові школи. Карл Великий писати не вмів, але, на відміну від більшості мирян того часу, міг читати. Він надавав великого значення розвитку освіти. Королівський двір називали «Палацовою академією», оскільки він став прихистком для поетів, філософів, істориків, богословів. Придворний історик так характеризує Карла Великого: «З усіх государів він був найбільш жадібним у пошуках людей тямущих і у спонуканні їх до осягнення мудрості».

З указу Карла Великого 789 р.

Нехай утворюються школи для навчання хлопчиків читання. Псалми, ноти, посібники зі співу, лічби й граматики, богослужбові книги в монастирях і єпископствах мають бути виправлені. оскільки часто буває, що дехто, бажаючи молитися Богові, погано молиться за неправильними книгами. І не дозволяйте хлопчикам нашим псувати їх при читанні й письмі.

Монастирі й канцелярії світських правителів залишалися центрами використання й розвитку латинської писемності. У монастирських скрипторіях переписувалися книги, і багато монастирів були відомі на весь християнський світ своїми школами переписувачів.

Зрозуміло, що на початку Середньовіччя школи були простими й досить примітивними. Проте у Європі з’явилися мислителі і вчені Григорій Турський, Ісідор Севільський, «батько англійської історії» Беда Високоповажний і багато інших діячів церкви, які сприяли розвитку культури й освіти.

Запитання й завдання для обговорення

1. Що нового додають відомості параграфа до історичного портрета Карла Великого? 2. Визначте основні особливості освіти в Ранньому Середньовіччі.

2 Шкільне життя в Середні віки.

Абат одного з монастирів Гвіберт Ножанський у XII ст. написав: «У мої дитячі роки шкільних учителів було так мало, що в невеличких містах було майже неможливо їх зустріти...» Однак це враження оманливе, оскільки з виникненням міст кількість шкіл стрімко зросла. Як і в античні часи, навчання складалося із семи «вільних мистецтв», поділених на дві частини — три-віум і квадривіум.

У XIII—XIV ст. у середньовічних містах освічені люди вже не були рідкістю.

Навчальний день починався на світанку й тривав протягом усього світлового дня з перервами на сніданок й обід. Заняття були безперервними протягом усього року. Лекції не проводилися лише на час Великодня, Різдва або П’ятидесятниці (Трійці). Так зароджувалися сучасні канікули.

Центральною фігурою школи був учитель. Як правило, у звичайних школах навчанням займався один наставник, у якого могли бути помічники. Великі міські школи мали двоє-троє вчителів, а класи досягали 60 учнів. Викладачі раділи великим класам, оскільки навчання було платним.

Під час занять учні читали й пояснювали зміст церковних книг. Багато текстів заучували напам’ять. На вечірніх заняттях повторювали те, що вивчили вдень. У XII ст. набув поширення метод французького священика і вчителя Бернара Шартрського, що вважав за необхідне виконувати багато письмових вправ. Його учень згадував: «Вправи зміцнюють пам’ять і загострюють обдарованість, одних він примушував умовляннями, побоями й покараннями повторювати те, що вони слухали».

Для підтримання дисципліни у школах до учнів застосовували тілесні покарання. Іншим способом управляти великою кількістю школярів протягом багатьох годин занять не вміли. Різка була постійним супутником учителя. Відомі випадки, коли батьки учнів, яких було жорстоко покарано рукою вчителя, зверталися до суду й отримували істотні компенсації.

У XIV—XV ст. у європейських містах з’явилися школи, які утримувалися за рахунок ремісничих цехів, купецьких гільдій або міських рад. Тут навчали письма й лічби, викладання здійснювалося не латиною, а рідною мовою. Наприклад, у 1338 р. у Флоренції працювали шість «купецьких» шкіл із загальною кількістю учнів понад 1000 осіб.

«Вторгнення» арабських цифр у Європу

У 1202 р. італієць леонардо Фібоначчі видав «Книгу абака». Працюючи торговельним консулом, він багато подорожував країнами Північної Африки та Близького Сходу. леонардо Фібоначчі детально ознайомився з досягненнями арабських математиків, які запозичили їх в індусів. Книга Фібоначчі сприяла поширенню в Європі арабських цифр, нуля, порядку запису цифр у числі, дій із дробами.

У середньовічних європейських школах навчатися починали пізно, в 11—12 років. Більшість школярів навчалися лише два-три роки. Цього цілком вистачало, щоб успішно займатися ремеслом або торгівлею. Ті, хто мріяв зробити церковну кар’єру або стати вченим, продовжували навчання в університеті.

Запитання й завдання для обговорення

1. Порівняйте шкільні предмети, які вивчають у сьомому класі сучасної школи, і сім «вільних мистецтв» середньовічної школи. 2. Визначте роль шкільного вчителя в Середні віки. 3. Які методи освіти й виховання використовували в середьовічній школі?

3 Виникнення університетів.

Визначну роль у розвитку середньовічної європейської культури відіграли університети, що повсюдно виникли у XII—XIII ст. Найдавнішими вважають університети Болоньї, Палермо й Салерно в Італії, Парижа й Монпельє у Франції, Оксфорда в Англії.

Університет — об'єднання викладачів, студентів, продавців книг, переписувачів, посильних — усіх людей, задіяних у справі навчання наук.

Життя університету визначав його статут. Викладачі об’єднувалися у факультети й призначали декана. Усі члени університету обирали ректора, який захищав їхні інтереси перед королем і міською владою. Одного ректора, який помер під час виконання обов’язків, ховали з почестями, що належали королівським особам. Відомий випадок, коли людині, яка погрожувала ректорові Болонського університету, на покарання відрубали кисть руки.

Університети й королі

Великі монархи Середньовіччя розуміли значення освіти й науки. Багато з них були покровителями університетів. Фрідріх I Барбаросса взяв під свій захист Болонський університет. Французький король Філіпп II Август видав охоронну грамоту Паризькому університету. У 1224 р. Фрідріх II Штауфен заснував університет у Неаполі. Кастильські королі відкрили університети у Валенсії і Саламанці. Альфонс X Мудрий спеціальними законами захищав права університетів. У 1348 р. імператор Карл IV заснував Празький університет. У свою чергу, університети були надійними союзниками королів у боротьбі проти феодальної роздробленості.

Більшість університетів мали право самоврядування. Відомий один випадок, коли поліцейські заарештували на території Паризь-

кого університету двох магістрів, порушивши цим недоторканність навчального закладу. Гнів викладачів і студентів був настільки сильним, що поліцейські в самих лише сорочках, із запаленими смолоскипами в руках просили пробачення в університету.

До кінця XV ст. у Європі було засновано 86 університетів. Однак тільки в поодиноких випадках кількість студентів у них перевищувала тисячу осіб. Іноді в університеті налічувалося лише кілька десятків студентів.

Спочатку в європейських університетах працювали чотири факультети. Артистичний факультет вважався підготовчим. Тут студенти досконало опановували сім «вільних мистецтв». Навчання починалося з 15 років. Через п’ять-шість років студент міг стати магістром мистецтв і продовжити навчання на старших факультетах, де воно затягувалося на вісім-дванадцять років і навіть більше.

Основними факультетами вважалися медичний, юридичний та богословський. Найбільш бажаним був ступінь доктора теології. Закінчення університету створювало передумови для успішної кар’єри священика, лікаря, юриста, судді, дипломата. Випускники європей-

ських університетів знаходили собі роботу при дворах королів, на службі у великих феодалів і міської влади.

Запитання для обговорення

1. Чому університети почали виникати в Європі лише у ХІІ ст.? 2. Які відносини між університетом і містом встановлювалися королівською владою?

Життя й навчання середньовічних студентів.

Основою університетського навчання була лекція, під час якої студенти переписували й коментували вчені й богословські книги. Іноді лекція переростала в бесіду або диспут.

Перші університети зазвичай не мали власного приміщення. Тому місця для викладання могли бути несподіваними. Наприклад, лекції проводили на другому поверсі будинку, а на першому розташовувалася гучна таверна. Багато викладачів віддавали перевагу свіжому повітрю й читали лекції просто неба.

Потрапляючи до університету, школяр ставав членом нації — корпорації студентів, земляцтва. Нація захищала своїх членів, відстоюючи їхні інтереси, влаштовувала свята, допомагала хворим товаришам, ховала померлих.

Життя середньовічного студента було сповнене поневірянь і пригод. Більшість студентів ледве зводили кінці з кінцями. Життя у великих містах, книги, послуги переписувачів, їжа й одяг коштували дорого. Не випадково багато міських рад дозволяли студентам просити милостиню.

Англійський поет XVI ст. Джеффрі Чосер так описує студента:

Над логікою перервавши працю,

Із нами плівся оксфордський студент...

Навряд бідніший хтось за нього...

Виносити привчившись Нужду та голод він постійно,

У головах на койку клав поліно.

Йому миліше двадцять книжок мати,

Ніж добру їжу вдосталь споживати.

І, бідаком готовий жити,

Бажав навчитися та інших вчити.

У гонитві за знаннями студенти часто змінювали викладачів, переходили з одного університету до іншого, що найчастіше розташовувався в іншій частині Європи. Так з’явився вислів «вічний студент». Середньовічні університети стали осередками освіти, науки та вільнодумства.

Запитання для обговорення

1. Як було організоване навчання в середньовічному університеті? 2. Як сучасник (Дж. Чосер) описує життя студентів? 3. Яку мету мали перед собою студенти університетів? 4. Чи суттєво змінилося за останні 800 років значення таких середньовічних понять: університет, факультет, ректор, декан, лекція, диспут? 5. Що спільного між університетом і середньовічним цехом?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков