Словник мистецьких термінів

Ампір — термін, що застосовується в мистецтві західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеопа І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Ампіром називають стиль у мистецтві першої третини XIX ст., пізню стадію класицизму.

Архітектура, або зодчество — мистецтво проектування, зведення та художнього оздоблення споруд, що формують просторове середовище для життя й діяльності людини. Архітектурою називають також окремі будівлі та їх ансамблі, площі й проспекти, парки і стадіони, селища й цілі міста.

Архітектура об’ємних споруд включає житлові будинки, громадські будівлі, промислові споруди.

Базиліка — це прямокутна в плані споруда, розділена всередині рядом колон або стовпів на 3—5 частин — пав.

Бароко (буквально — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві кінця XVI — XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню. Для барокового мистецтва характерні масштабність, пишність, складність композиції, насиченість рухом, емоційна виразність, видовищність.

Види мистецтва — це форми творчої діяльності, що склалися історично як відображення багатогранності реального світу і проявляються в різноманітності способів та засобів художньо-образного відтворення й естетичного сприйняття.

Відродження, або Ренесанс — доба в історії культури та мистецтва XIV — XVI ст., започаткована в Італії в період Передвідроджсігня, та культурно-філософський рух, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму й орієнтувався на культурну спадщину античності.

Візантійський стиль — стиль у мистецтві, що сформувався в V — XI ст. у Візантійській імперії на основі традицій елліністичної кз'льтури та християнської релігії. Характерними рисами стилю є урочистість, зовнішня пишність і внутрішня шляхетність, традиціоналізм, канонічність. Він вирізняється надмірною стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатства кольорів.

Вітраж — це сюжетна або орнаментальна композиція, виконана зі шматочків прозорого кольорового скла, яку скріплювали свинцевим обрамленням.

Готика (від назви германського племені готів) — художній стиль, що був завершальним етапом у розвитку культури середньовічної Західної та Центральної Європи (між серединами XII і XVI століть). Виник на основі досягнень романської культзфи, народних традицій німців та християнського світогляду.

Григоріанський спів, або григоріанський хорал — традиційний спів католицької церкви, що виконувався чоловічим хором в унісон.

Енкаустика — живопис восковими фарбами, що виконується гарячим і холодним способами.

Іконопис — вид живопис}', релігійного за темами сюжетів, культового за призначенням; мистецтво написання ікон. Виконані на дошці, полотні або металі зображення святих та подій, описаних у Біблії або церковній історії, мали відповідати чітким правилам, розробленим церквою.

Індивідуальний стиль митця віддзеркалює його характерну авторську манеру, в основі якої — особливості сприймання навколишнього світу, творча фантазія, талант і майстерність.

Історизм — архітектурний напрям, заснований на поєднанні елементів раніше домінуючих архітектурних стилів, що виник наприкінці XIX століття.

Італійські опери стилю реалізм започаткували нові принципи вокального та сценічного виконавства: драматичну виразність співу, яскраву акторську майстерність співака, історичну точність декорацій і костюмів.

Канцона — жанр ліричної поезії особливої форми, що виник у Провансі в XII — XIII ст. і набув значного поширення в Італії та Північній Франції в епох}' Ренесансу.

Класицизм (буквально — зразковий) — стиль у мистецтві XVII — початку XIX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва античності й дотриманні системи суворих правил відтворення дійсності.

Комедії дель арте — комедії масок з елементами фарсу та пародії.

Ландшафтна архітектура пов’язана з організацією садово-паркового простору (парки, альтанки, містки тощо).

Мадригал — світський музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження. У XVI ст. набуває рис багатоголосної вокальної поеми ліричного змісту.

Майоліка — різновид кераміки, що виготовляється з кольорової випаленої глини з використанням розписаної глазурі.

Мистецтво — це естетичне пізнання світу в процесі художньої творчості як особливого вид}' людської діяльності, що відображує дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних ідеалів прекрасного.

Містобудування охоплює створення нових міст і селищ та реконструкцію старих міських районів.

Мозаїка — зображення або візерунок, виконані з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Неовізантійський напрям, або стиль Візантійського Відродження — архітектурний напрям, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI — VIII ст.

Неоготика, або псевдоготика — напрям в архітектурі, який поєднує елементи готики з виразними композиціями, що йдуть від класицизму.

Пастораль — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці й балеті, а також твір, сюжет якого пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи.

Пісня — словесно-музичний твір, призначений для вокального виконання; жанр лірики, що мас строфічну будову (заспів, приспів (рефрен)), виразну' ритмізацію, музичиість зву'чання, синтаксичний паралелізм, просту синтаксичну' будову.

Порцеляна — один із видів тонкої кераміки — білий матеріал, що застосовувався для виготовлення посуду, дрібної пластики тощо.

Реалізм (від лат. геаіів — суттєвий, дійсний) — стиль і напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності в її типових рисах.

Рококо (буквально — декоративна раковина, ракушка, рокайль) — стиль у мистецтві XVIII століття, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму.

Романський стиль (від лат. штатів — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно Західній) в XI—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі.

Романтизм (від фр. готапйвте) — напрям у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії та Франції; його представники боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народно-поетичні теми.

Ротонда (від лат. гоШпсІив — круглий) — кругла в плані споруда, зазвичай увінчала куполом.

Стиль у мистецтві — це сукупність художніх засобів і прийомів, характерних для мистецтва певного часу, напряму або індивідуальної манери художника.

Сфумато (буквально—той, що зникає, як дим)—термін, який позначає м’якість мальовничого виконання, плавність тональних переходів, розпливчастість контурів як наслідок повітряної перспективи.

Темпера — фарби, що готуються па основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовипою для темпер-

них фарб слугують емульсії — натуральні (розведений водою жовток курячого яйця, соки рослин) або штучні (полімери тощо).

Українське, або Козацьке бароко — назва мистецького стилю, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII — XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Фреска (від італ. айгевсо — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна з технік настінного малярства, протилежна до розпису по-сухому.

Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.

Художній образ — це властива мистецтву форма відображення реальності крізь призму світосприйняття митця, його естетичних поглядів і ставлення до життя. Саме тому художній образ завжди конкретний, суб’єктивний, унікальний та емоційний.

Центрична церква — компактна, симетрична споруда; в плані могла бути кругла, квадратна, гранчаста, хрещата.

Це матеріал підручника Мистецтво 8 клас Кондратова