Стиль Романтизм в музиці і театрі

Услід за класичним періодом в розвитку музичного мистецтва прийшов романтичний. Музика цього стилю відрізняється енергією, інтенсивністю і пристрасністю. Строгі музичні форми набули експресії та виразності. Музика романтизм}' — це звернення до людської душі, народної музики, історії народу.

Цікаво знати, що композитори інших епох ніби передчували наближення романтизму. Приклади цього зиа-ходимо в клавірній музиці И. Баха, в опері «Дон Жуан» В. Моцарта, в деяких творах Л. ван Бетховена тощо. Мистецтво романтизму

Розвиток музичного романтизму (2-а чверть 19 ст.) пов’язаний із творчістю таких композиторів: Ф. Шопен (Польща), Ф. Шуберт, Ф. Мепдельсоп-Бартольді, Р. Шуман, Р. Вагнер (Німеччина), Ф. Ліст (Угорщина), Г. Берліоз, Д. Обер, Дж. Мейербер, Л. Герольд (Франція), В. Бел ліні, ранній Дж. Верді (Італія), О. Аляб’єв, О. Всрстовський, ранній М. Глінка (Росія) та інші.

Характерні риси музичного романтизму: протиставлення ідеального світ}' та повсякденності; відображення проблем людини, її конфлікту із зовнішнім світом, самотності; звернення до народної творчості, національної культури, історичного минулого; переважання національно-патріотичних і демократичних тем, любові до природи.

Цікаво знати, що в епоху романтизму отримали розквіт новітні жанри: народно-побутова, фантастична і ромаптико-героїчиа опери, балада, пісня, романс, танець, програмна симфонія, програмна концертна увертюра, симфонічна поема, концертні музично-драматичні твори, характеристичні фортепіанні п’єси, лірична фортепіанна мініатюра, камерні жанри.

Особлива увага романтиків була прикута до душевного світу людини, що підсилило роль лірики у їхніх творах. Розпочався пошук нових засобів емоційної виразності, щоб глибоко і проникливо розкрити багатий світ людських переживань, надати перевагу почуттям над розумом, підсилити інтерес до життя простих людей, перенісши акцепт па народне мистецтво, музику побуту.

ТВОРЧІСТЬ КОМПОЗИТОРІВ ЕПОХИ РОМАНТИЗМУ

Франц Шуберт — австрійський композитор, один із основоположників романтизм}' о в музиці. Його музика щира і задушевна, безпосередня та відверта. Найважливіше місце в його творчості зайняла пісня для голосу та фортепіано, що стала новою художньою формою у концертній вокальній музиці. Його експромти, сонати, фантазії с доказом надзвичайно багатої уяви і надзвичайної гармонійної ерудиції. Двадцять опер та численні церковні твори ком-позитора (7 мес, оферторіїв, гімнів, магніфіка-тів, кантат) за життя були не досить популярними. Віп здобув визнання як пісняр, а майже всі його великі інструментальні твори вперше було виконано через кілька десятиліть після смерті. Справжню ж оцінку та масове визнання музика композитора отримала тільки V XX ст.

Послухайте прелюдію до Сонати до-міиор та спробуйте дібрати сюжет із творів живопис}' романтиків. Яга характерні риси музики співзвучні з образами картии? Розкажіть про свої враження від музичного образу та поясніть свій вибір полотна. Що, на валі}' думку, е спільним між ними?

Фредерік Шопен — польський композитор і піаніст. Музикою почав займатися досить рано, у вісім років висе концертував і мав неабияку популярність у Варшаві. Хлопчик з дитинства звик грати в темряві. Сідаючи за фортепіано, він неодмінно гасив свічки, тільки так віл міг налаштуватися на потрібний лад. Цю звичку проніс через усе життя. Улюбленим інструментом стало фортепіано, з яким він не розлучався ніколи.

Більшу частину свого життя композитор провів у Франції і дуже сумував за Батьківщиною. На запитання, яким словом визначається головний настрій з'сіх його музичних творів, Шопен відповів, що в його рідній мові с таке слово — «жаль» (гаї), в якому прихована ціла гама почуттів. Такий багатогранний «жаль» забарвлює всі творіння композитора. Шопеи-викоиавець неодноразово дивував Париж. За словами Ф. Ліста, музика й гра Шопена викликали «почуття замилування, трепету, боязкості, що охоплює серце від споглядання надприродних істот, тих, кого не можеш розгадати, зрозуміти, обійняти». На батьківщині друзі композитора дивилися на нього як на генія, покликаного розкрити світу красу душі польського народу, через мистецтво прославити його історію. За роки творчості він створив численні фортепіанні твори, серед яких: мазурки, полонези, вальси, сонати, прелюдії, експромти, скерцо, балади. Та найулюбленішими творами Шопена серед багатьох поціповувачів його таланту є вальси.

Послухайте вальс М 10 Ф. Шопена та розгляньте картину. Спробуйте за допомогою олівців створити ілюстрацію до цього твору, в якій передати образ світу музики композитора. В. Перву пінський. «Віденський бал»

Фелікс Мендельсон — німецький композитор єврейського походження, піаніст, органіст, диригент, голова художнього напряму «Лейпцизька школа». Музика Мендельсона відрізняються прагненням до ясності й урівноваженості, їй властиві елегійність тону', опора на побутові форми музикування й інтонації німецької народної пісні, витопчепа фантастична «скерцозність» (увертюра до п’єси «Соп у літню піч»). Він став творцем романтичного симфонізму, збагатив його жанром програмної концертної увертюри («Морська тиша й щасливе плавання»). У творчому доробку композитора — опери, кантати, ораторії, концерти, камерні твори, твори для органа, симфонічного оркестру'. Він був одним із творців романтичної симфонії та концерту, програмної концертної увертюри, жанру «піспя без слів».

Послухайте уривок із концертної увертюри до комедії В. Шекспі-ра «Сон у літню піч» (зміст цієї увертюри налічує 11 номерів, один із них — весільний марш, відомий усьому світу) та розгляньте картину' художника Дж. Ноеля Патока «Оберон і Титанія».

Спробуйте створити власний малюнок під назвою «Соп у літшо ніч». Презентуйте його своїм друзям і розкажіть про свої враження від музики Мендельсона.

Незважаючи на суперечливість романтичної естетики в цілому, представники романтизму зробили великий внесок у питання теорії музичного мистецтва: зміст і форма в музиці, народність, програм-ність, зв’язок з іншими мистецтвами, оновлення засобів музичної виразності тощо.

Зробив численні фортепіанні транскрипції сцен із опер, симфоній, каприсів Паганіиі та пісень Шуберта. Був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а його органні твори посіли чільне місце в репертуарі органістів. Основний принцип творчості Ф. Ліста — програм -ність. В основі більшої частини його творів лежить поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався надати мистецтву більшої доступності для слухача. А його фортепіанний стиль відкрив нову еру в історії фортепіанного мистецтва.

Послухайте твір Ф. Ліста «Кампанелла» та зробіть замальовку головного образу твору. Яким ви його уявляєте, слухаючи цю музику?

Ріхард Ваґнер — німецький композитор, диригент, теоретик музики, письмснпик-публіцист. Особливу увагу в своїй творчості приділяв опері, в якій став реформатором: відмовився від арій, дуетів, ансамблів з хорами і замість них увів великі наскрізні вокально-симфонічні сцени, драматичні монологи й діалоги. Увертюри Ваґнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту. Починаючи з

опери «Лоенгрін», такі прелюдії виконували не до відкриття завіси, а вже на відкритій сцені. Цікаво знати, що Ваґнер реформував і склад симфонічного оркестру: створив свій власний квартет туб, ввів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну групу, застосувавши шість арф, а в опері «Кільце нібелунга» використав четверний склад духової групи з вісьмома валторнами. В операх Ваґнера с складна система лейтмотивів, кожен з яких виступає як стисла музична характеристика чого-небудь: конкретного персонажа чи живої істоти.

Послухайте «Політ валькірій» — уривок з опери «Валькірія» (однієї з чотирьох опер, що складають цикл «Кільце нібелунга») та розгляньте картину. Розкажіть про свої враження від симфонізму Ваґнера та твору художника. Що між ними спільного? Які інструменти виконують головну партію? Простежте за розвитком лейтмотиву опери.

Театральне мистецтво романтизму: головним предметом сценічного мистецтва с людина, її душевний світ, правда почуттів, продиктована протестом проти дійсності. Набули поширення жива розмовна мова замість декламації та наспівів, стрімкий емоційний жест акторів, позбавлений навмисної балетної округлості й благородної вачичі. Театр романтизму відмовився від єдності події, часу й місця. Велике значення мав і потяг до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

Ромапт изм в театр і пов ’язаний з іменами поетів Д. Байрона, П. Шеллі, драматургів В. Гюго, А. де Мюссе, Г. Гейне та письменників А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.

ТЕАТР

Театральне мистецтво романтизму формувалося під впливом визвольного руху (10 - 30-х рр.. IX ст.), тому головним його змістом став протест проти несправедливості існуючого ладу. Театр романтизму народив плеяду видатних акторів: П. Мочалов (Росія), Е. Кін (Англія), Л. Девріснт (Німеччина), Г. Моде-на, А. Рісторі (Італія), П. Бокаж, М. Дорваль, А. Леметра (Франція), Г. Егрешші (Угорщина). їх творчість принесла в театральне мистецтво героїчний пафос, культ сильної,

вільної осооистості, революційно-демократичні, національно-визвольні ідеї. Новий тип героя живе мрією про свободу і справедливість. Людина у мистецтві романтизму завади трагічна: вона не сприймає дійсність, перебуває у дисгармонії з собою, вона — бунтар і жертва. Герой театру несе мотиви «світової скорботи», меланхолії, гіркої іронії стосовно власних мрій та поривів. У ‘20-і роки XIX ст. з' Франції розробляють теорію літератури та романтичної драми. Найвідомішим драмачургом і теоретиком театру того часу був Віктор Гюго. Основні риси його світогляду: боротьба за справедливість, захист з'сіх принижених і проповідь гуманізму.

Численні йоги твори (романи, памфлети, драми, п’єси) були насичені новими героями, які живуть в атмосфері боротьби. Передмова до його твору «Кромвель» містить у собі правила нового театру. В ній Гюго прагнув пов’язати розвиток літератури з розвитком історії людства. Вій одним із перших зображував у своїх п’єсах нетипового героя, робив акцепт на подіях, а місце подій змінював по актах.

Авторами багатьох п’єс є Олександр Дюма (батько) та Огюстен Ежен Скріб. Реалістичні тенденції французької драматургії виражені в творчості П. Меріме, А. де Віньї, А. де Мюссе та інших.

Однією із характерних рис театрального життя Франції було існування двох груп театрів: привілейованих, які користувалися підтримкою уряду (серед пих — провідний драматичний театр «Комеді Франсез», що був аристократичний за складом свого глядача і консервативний) і бульварних — група театрів на бульварі Тампль («Порт Сеи-Мартен», «Ам-бігю-Комік», «Гете»), не пов’язаних ніякими традиціями, канонами, з орієнтацією па пайширшого глядача.

Бз'льварні театри були творцями нової драми, де грали Аптуап Ле-метра, Марі Дорвать, П’ср Бокаж. Вони не переймалися зовнішнім виглядом чи костюмом, головним мистецтвом вважали емоційну гру і старатися донести до глядача живу душу своїх героїв, вразити силою пристрасті, заставити співчувати, зробити його співучасником духовного життя, що розверталося на сцені.

Англійський театр виник наприкінці XVIII ст., коли в країні папу вати репресії, політичні протести. Романтизм в Англії, як і в інших країнах, складався з двох течій: революційного романтизму (Дж. Байрон, П. Шелл і) та консервативного (поети «Озерної школи»).

Найвидатпіший драматург цього часу — Джордж Гордон Байрон, чия творчість наповнена войовничим гуманізмом, спрямована на захист людини та її прав, проти всіх форм гніту і насильства. Віп — творець філософсько-романтичної драми. Досягненням театру даної епохи став гуманізм. У той час значну увагу приділяли творчості В. Шекспіра. Романтизм в акторському мистецтві був представлений грою легендарного Едмунда Кіна — бунтаря і безкомпромісного митця.

Німецький романтизм був значною мірою підготовлений рухом «Бурі і натиску». Німецькі романтики боролися проти впливу французького класицизму, прагнули до створення національного німецького театру, який виражав би дух німецького народу, сприяв зростанню національної свідомості і патріотичних почуттів.

Німецький театр представляють Август Вільгельм Шлегель (теоретик, творець «шекспірівського культу», автор праці «Читання про драматичне мистецтво і літературу»), Генріх фон Клейст, Ернст Теодор

V/

Амадей Гофман та Людвіг Иоганн Тік (автор п’єс, режисер та історик театру, основна риса творчості якого — відхід від прози і повсякденного життя). Талановитим актором часу був Людвіг Деврісит — типовий актор епохи романтизму.

Перегляньте уривок з відео про п’єсу В. Гюго «Знедолені». Ви почуете цікаві факти про життя і творчість поета та побачите гру акторів нашого часу, які спробували відродити епоху романтизму.

• Розкажіть про свої враження від мистецтва стилю романтизму.

• Які особливості музики цього стилю вам запам’яталися?

• Назвіть видатних композиторів та їх заслуги.

• Які нові музичні жанри з’явилися в цю епоху? Назвіть їх.

• Музика якого композитора вразила вас найбільше і чому?

• Що ви знаєте про театр стилю романтизму?

• Розкажіть про нового героя театру.

• Які драматурги заклали основу мистецтва театру того часу? Назвіть їх.

Поповніть свої електронні портфоліо музичними треками із творів композиторів-романтиків. Знайдіть ілюстрації до твору, який вам найбільше сподобався, та змонтуйте ролик на тему «Музика стилю романтизму».

Це матеріал підручника Мистецтво 8 клас Кондратова