Жіноче питання через призму злочинності

Зазвичай, дослідники виносили так зване «жіноче питання» за межі загальноприйнятих підходів по вивченню детермінант злочинності. Останнім часом жінки активно ламають стереотипи щодо своєї неповноцінності, «захоплюючи» все нові і нові сфери усталеної чоловічої діяльності. Не полишає їхньої уваги і сфера кримінальна. Чимало жінок прагне самоствердитися в «чоловічому» світі не лише за рахунок чоловіків, але й їхніми методами. Жорстокість у вчиненні злочинів насильницького характеру, вражаюча зухвалість в царині корисливої злочинності, - такі риси притаманні сучасним жінкам-злочинницям. Багато в чому представниці традиційно «слабкої» статі є «продуктом» цивілізаційних змін: емансипації, руйнування патріархальних родинних цінностей, зменшення чоловічої ролі в питаннях утримання сім’ї та виховання дітей, залучення жінок до важкої фізичної та розумової праці тощо. Відомий вислів про те, що суспільство заслуговує на своїх злочинців стосується сьогодні і «жіночої» теми. Соціум несе відповідальність за розподіл злочинності за гендерною ознакою.

Usually researchers put the so called “gender issue” out of common approaches to crime determinism. Recently women have been actively breaking down the stereotypes regarding their inferiority, capturing new and new spheres of traditional manly activity. Females turn their attention to the sphere of criminal activity as well. A lot of women seek self-affirmation in the “men’s” world not only by taking on traditional male roles but also by using stereotypical male methods. Ferocity in violent crimes commission, shocking audacity in venal crimes - these are the common descriptors of the modern female criminals. In a lot of aspects representatives of the gender that has been traditionally deemed “weak” are the “products” of civilization changes: emancipation, destruction of the patriarchal family values, male role reduction in the family support and in the sphere of children upbringing, involvement of women in hard physical labor and intellectual activities etc. A famous proverb says that society deserves their criminals today applies also to the gender issue. Sot let v is responsible lor the ci ime distinction by gender.

Ставлення суспільства до жіночої злочинності, не зважаючи на зміни суспільних ладів та способів матеріального виробництва, не визначалося карколамною динамікою: злочинність «слабкої» статі розглядалась, як переважною мірою відхилення - неприродне, хворобливе. Якщо чоловік, який в той чи інший спосіб ставав на злочинний шлях, сприймався суспільством адекватно та міг очікувати на стовідсоткове несхвалення, закріплене у вигляді санкції кримінального закону, то для жінки, зазвичай, відшукувались шляхи для пом’якшення, або навіть уникнення покарання за злочин, оскільки ніхто не вірить і не вірив ні в ефективність заходів щодо виправлення покараної жінки, ні в успішність її подальшої ресоціалізації. Виключення становили хіба що часи Інквізиції, однак приклади збоче-ного (церковного) правосуддя нами не розлядатимуться.

Так звана «жіноча» проблема існує в суспільстві з давнини. Оскільки представниками філософської та політичної думки були до середини XIX ст. переважно чоловіки, то народженням такої «проблеми» можна завдячувати ним. За рідкими випадками, про які відомо з історії людства та можна перерахувати по пальцях, жінку розглядали як істоту несамостійну, залежну, певною мірою недорозвинену, неповносправну. її роль обмежували народженням, вигодовуванням та опікуванням справами потомства, веденням домашнього господарства. Часи матріархату, оповиті сивою давниною, минули та не залишили в цивілізаційному розвитку будь-якої помітної сторінки: писемність за матріархату була відсутня, літописи, відповідним чином, не велися, а з усних переповідок (чоловіки доклали до цього максимум зусиль) відомості про матріархат дійшли спотворені, суперечливі та такі, що мають, зазвичай, негативний відтінок. З розвитком інституту сім’ї та приватної власності, про взаємозв’язок яких вичерпно написав Ф.Енгельс, з перемогою права батьківського над правом материнським жінка традиційно зосереджувала свою увагу на збереженні домашнього вогнища. Чоловіки тимчасом займалися державним будівництвом, війнами, матеріальним виробництвом тощо.

Щодо законів, зокрема кримінальних, вони також відвели в них для жінки роль, зручну для себе: жінкою маніпулювали, до жінки застосовували інструментальні підходи, а до інтерпретації її деві-антної поведінки - подвійні стандарти. Для цього застосовувались методи криміналізації та декриміналізації. Згадаємо лишень біблійну героїню Юдиф, котра, пробравшись до табору неприятеля та пустивши в хід свою привабливість і красу, відвідала палатку предводителя ворогів Олоферна, де, шляхом маніпуляцій, про які неважко здогадатися, відрізала останньому голову. Сьогодні це можна було б назвати вбивством представника іноземної держави. А якщо ж подивитися на проблему з позицій родових ознак, то терористичним актом, спрямованим проти першої особи: як результат - деморалізована армія неприятеля відступила. Розповідь же про Юдиф ввійшла до скрижалей історії, дії терористки були схвалені, серед представниць «слабкої» статі знайшлося тоді й знаходиться зараз чимало послідовниць.

Хто створив «жіночу» проблему в суспільстві? Думається, завдячувати слід чоловікам. Останніми ця «проблема» подається багатогранно: жінка в чоловічому світі, жінка на виробництві, жінка і науково-технічний прогрес, жінка в армії, жінка в спорті, жінка в політиці, жінка й освіта, жінка та злочинність... Хто вирішив «жіночу» проблему? Навіть не видно світла в кінці «тунелю». Феміністські рухи зробили в цьому напрямку лише перші кроки, але напрямок виявився переважною мірою хибним: феміністок «понесло» в бік маскулінізації жінки, тобто не в бік стирання обмежень, створених чоловіками відносно жінок, не в бік розумного збалансування ролей чоловіків та жінок, а в бік заміщення жінкою чоловіка, мінімізації ролі останнього, приниження його соціальної ролі тощо. Так, повальна емансипація обернулася загостренням споконвічної війни статей, додамо, війни, котра ніколи не закінчиться на користь жінки.

Наскільки серйозною була і є роль жінки в злочинному середовищі? Чому їй все ж таки вдавалося і вдається втрапляти до нього, враховуючи пильне око патріархально налаштованих чоловіків:

Теорії жіночої злочинності

Почнемо з того, що є три основні теорії, але ми зосередимо увагу також на додаткових, котрі висувалися різними представниками науки в різні історичні періоди.

В історичному плані теорії жіночої злочинності розподіляють, зазвичай, на: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші активно дебетувалися в минулі століття, а «перемогли» послідовники останньої.

Моралісти виходили з того, що жінка з часів Єви в принципі здатна на будь-які злочини. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інсти-торіс писали у «Молоті відьом» (XV ст), що через брак розуму жінки швидше за чоловіків відступають від віри. Тому немає нічого дивного в тому, що серед жінок так багато відьом.

Антропологічну (біологічну) теорію представляв Ч.Ломброзо та його послідовники. Причину жіночої неповноцінності, недорозвиненості та неповносправності (в порівнянні, безумово, з чоловіками) Ч.Ломброзо та іже з ним вбачали в біологічних особливостях жінки. Ч.Ломброзо в своєму творі «Жінка злодійка і повія» (кінець XIX ст.) писав, що «у жінки, при порівнянні з чоловіком, помічається відповідний дитині недорозвиток». Звідси він робив висновок, що жінка більше схильна до злочинів, ніж чоловік. Згідно вчення Ч.Ломброзо, злочинець - це втілення атавізму, котре відтворює у своїй особистості жорстокі інстинкти первісного людства і тварин. Феноменальну жіночу жорстокість, так само як і чоловічу, він називав «звірячою». Так, зазначали послідовники антропологічної теорії, мало хто замислювався над тим, чому у кориді беруть участь бики, а не корови. Справа у тому, що бачачи червоний плащ матадора, бики закочують очі, корови ж - ні, що робить їхні дії більш осмисленими, а тому більш небезпечними. Основною детермінантою жіночої жорстокості представники цієї школи вважали гіпертрофовану чуттєвість. В більшості випадків жінками-злочинницями керують не гарячі спалахи пристрасті, котрі можуть затьмарити розум навіть доброчинної людини, а особливий вид пристрасті, що розвивається повільно та планомірно, завдяки чому у злочинниці з’являється можливість продумати свої дії. Дуже часто злочини, котрі жінки скоюють через ненависть, мають надзвичайно складну рушійну силу. Злочинниці, як діти, надзвичайно чутливі до будь-якого роду зауважень. Вони надзвичайно легко піддаються почуттю ненависті, і найменша перешкода або невдача в житті збуджує в них злість, котра штовхає їх на шлях злочинності.

Прихильники соціологічної теорії переконали в перевагах соціальних факторів у детермінації жіночої злочинності. А.Кетле під час виявлення законів розвитку злочинності прийшов до висновку, що «тяжіння до скоєння злочинів перебуває в залежності від віку, статі людини, його професії, ступеня освіти, пори року тощо». Цей дослідник пояснював меншу злочинність жінок не лише їхньою фізичною слабкістю, але й відстороненістю від суспільного життя, замкненістю в колі сімейних обов’язків. Однак, такий підхід не давав відповіді на запитання, чому по мірі все більшого включення жінок в суспільне життя, професійну діяльність, а також в періоди зростання злочинності питома вага жіночої в загальній злочинності все одно залишалася завжди невеликою. Не зважаючи на те, що соціальне становище жінки протягом десятиліть змінювалося, рівень злочинності жінок (абсолютна кількість зареєстрованих злочинів) залишався нижче рівня злочинності чоловіків в 5-7 разів. Навіть не зважаючи на те, що жінок (зокрема, в Європейській частині) більше, ніж чоловіків.

«Аналіз сучасних соціально-економічних процесів, умов життя жінок дозволяє вважати, що причини злочинності серед них пов’язані нині з такими явищами:

1.    значно більш активною їхньою участю в суспільному виробництві;

2.    суттєвим послабленням головних соціальних інститутів і першу чергу сім’ї, а також соціального контролю;

3.    зростанням напруження в суспільстві, тривожністю людей, конфліктами та ворожнечою між ними;

4.    зростанням таких антисуспільних явищ, як наркотизм, алкоголізм, проституція, бродяжництво та жебракування».

Не можна не погодитися з О.Надьоном, який зазначає, «що показник злочинності серед жінок є своєрідним індикатором здоров'я суспільного життя». Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до «чоловічих» злочинів (убивств, заподіяння тілесних ушкоджень, шахрайств, грабежів, розбоїв тощо). Як наслідок - підвищення соціальної активності представниць «слабкої» статі збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах.

То чому ж відбулося різке зростання показника соціальної активності жінки?

Відцентрові тенденції в житті колишніх радянських республік та, як наслідок, припинення існування держави - СРСР - що займала одну шосту частину земної суші, - спричинило обвал єдиної економічної системи, котра десятиліттями вибудовувалась. Держави, котрі виникли на теренах колишніх радянських республік, не були готові до швидкого запуску до «експлуатації» власних економічних систем та до «оксамитового» переходу на рейки ринкової економіки. Ці та багато інших процесів, котрі супроводжували розвал держави-монстра (зростання рівня корупції, розвал виробництва, відтік партійного капіталу на закордонні та приватні рахунки), спричинили різке зубожіння народу. Жіночій частині (а ми переважно говоримо про Україну) довелося вдвічі важче, оскільки її становище погіршувалося за рахунок відповідальності перед родиною - дітьми, які, зазвичай, були на її утриманні. В той же час чоловіки активно мігрували на заробітки до економічно більш менш сильних республік або до країн далекого зарубіжжя. Додамо, що традиційно жінка працювала в тих галузях, котрі здавна вважалися «жіночими»: текстильній, швейній, взуттєвій, хлібопекарній тощо. Ці галузі ніколи не були ви-сокооплачуваними, а в період реформ 1991 року «відношення середньої заробітної плати жінок до заробітної плати чоловіків становило 70-97%». Вже 1995 року порівняно з 1991 роком реальні прибутки населення знизилися на 20%. Ця обставина не могла не позначитися на становищі жінки, а також на становищі сімей з дітьми.

Приклад. Багато жінок, особливо тих, які приїхали з сіл та невеличких містечок до столиці або обласних центрів у пошуках роботи, обрали собі професію будівельника. Якби в них був гідний вибір, думається, що такою розповсюдженою ця професія серед жінок - особливо на початку 90-х - не була б. Тим не менш: рівень механізації в цій галузі становить і сьогодні трохи більше, ніж 30%. В торгівлі та громадському харчуванні, на складах, базах, в магазинах жінкам також доводиться обробляти більшу частину вантажів вручну.

Разом з відцентровими тенденціями в республіках колишнього СРСР тріщати по всіх швах почало й законодавство. Звісно, галузеві кодекси колишніх союзних республік продовжували діяти на теренах нових незалежних держав, але внаслідок того, що звідусіль лунали активні заклики привести у відповідність законодавче поле до омріяних європейських стандартів, виконання чинних законів

звелося до нуля, а чимала кількість підзаконних актів створених нашвидку суперечили критикованим, але ще не відміненим законам.

Сумна доля спіткала й трудове законодавство: в більшості галузей та виробництв, які перейшли до приватних рук, зникли обмеження та заборона для використання праці жінок.

Молоді капіталісти, які прийшли на зміну «червоному» директорату, прагнули швидких прибутків, їх не цікавила плинність робочої сили, адже вибирати з чого було - рівень безробіття невпинно зростав. Ніхто не рахував тривалість змін та годин переробітку. Жінки почали працювати нарівні з чоловіками, для них встановили однакову з чоловіками тривалість робочого дня, визначено такі ж норми, розцінки. В той же час, «жінки набагато більшою мірою, ніж чоловіки, схильні до впливу несприятливих факторів, фізично вони слабше за чоловіків...

Кримінологічна значимість цих обставин полягає в тому, що багато жінок не витримують таких непосильних навантажень, та й сама по собі така робота є абсолютно непрестижною. Звісно, нею не дорожать та можуть легко кинути, а джерелом отримання засобів для існування стануть крадіжки, проституція тощо».Становище жінок на селі було під час перебудовчих процесів (та й залишається зараз) не кращим. Споконвіку повелося, що там переважає праця ручна, при цьому набагато гірше, ніж в місті, організовано медичне, торговельне, культурно-побутове обслуговування, сутужно з розвагами, відсутні побутові зручності в будинках. Чимало сільських поселень розташовані далеко від великих культурних та промислових центрів, а транспортне сполучення не налагоджене належним чином. На селі коротшою є тривалість життя, вищою смертність дітей та дорослих. Тому не дивно, що жінки з сіл та селищ почали масову міграцію до міст, нерідко поповнюючи лави міських бродяг, жебраків, повій, крадійок.На думку кримінологів, «важка, малокваліфікована, груба робота, страшною є не лише тому, що з такою роботою прощаються без шкодування і без бажання повернутися на неї, якщо до цього не змусять особливо несприятливі особисті обставини. Небезпечною вона є тим, що огрубляє, робить черствою жінку, позбавляючи її таких притаманних від природи рис, як жіночість, м’якість, слабкість, чуттєвість. Вона стає ... різкою, агресивною... схильною вирішувати проблемні ситуації за допомогою грубої сили. Думається, що це є однією з причин зростання в наш час частки скоюваних жінками злочинів проти особи, їхньої агресив ності, жорстокості». Так відбувалася соціальна переробка жіночої природи.

На нашу думку, багато в чому провина за це лежить на чоловічій частині суспільства: по-перше, вони виявилися нездатними взяти

на себе роль захисника жінки, годувальника в сім’ї в часи важких соціально-економічних перетурбацій. Замість того, щоб працювати на двох, можливо, трьох роботодавців одночасно, чоловіки виїжджали на заробітки, з яких нерегулярно відправляли додому залишки від «шабашних» грошей, багато хто з них обзаводився іншими сім’ями на «чужині», не повертався взагалі до своїх економічно депресивних сіл та міст, а відтак і сімей. На тлі психологічно напружених станів чимало чоловіків починали прикладатися до чарки, накладати на себе руки. Доведено історією: за будь-яких катаклізмів жінка має виключно родинно-центричну ментальність. Саме тому жінки ніколи масово не брали участі у війнах, завдяки чому народонаселення землі мало шанси для відтворення. По-друге - і цей фактор також заслуговує на увагу, - всі ключові посади в державі (як колишній радянській, так і незалежній) обіймали чоловіки - як в законодавчій, так і в виконавчій та судовій гілках влади. Саме на них лежить провина за те, що господарський механізм увійшов у непримиренні суперечності з продекларованим принципом соціальних пріоритетів. Україна, як і всі незалежні держави на терені колишнього СРСР з 1991 року і дотепер не є соціально орієнтованими державами.

Але повернемося до питання динаміки жіночої злочинності. Ми вже говорили про те, що представники соціологічної теорії не дають однозначної відповіді на запитання, чому рівень жіночої злочинності все ж таки залишається набагато нижчим, ніж рівень злочинності чоловічої, незважаючи на те, що сьогодні можна говорити про ескалацію процесів соціалізації жінок (емансипації).

Звернемося до розробок американських кримінологів, оскільки, як зазначає О.Надьон «на сьогодні існує значна нестача інформації щодо стану жіночої злочинності. Кримінологічні питання останньої нині розробляються в Україні лише декількома дослідниками».

Американські кримінологи роблять акцент на низькому ступені участі жінок в типово «чоловічих» злочинах. Так, за даними національної програми опитування (NCVS) США, зі слів потерпілих, близько 8% грабежів (роббері), 12% нападів за обтяжливих обставин, 15% простих нападів, 6% берглері (крадіжка з проникненням до житла) та 5% всіх крадіжок транспортних засобів скоїли жінки. Зазначимо, що кримінологія на заході відкрила дуже цікавий та, на нашу думку, вельми перспективний напрямок досліджень: вивчається не просто абстрактна особа злочинця. Об’єктом досліджень стали так звані «кримінальні кар’єри» окремих злочинців та злочинниць. В контексті таких наукових розвідок американські дослідники, зокрема, дійшли висновку, що зазвичай, дослідження кримінальних кар’єр чоловіків і жінок зводиться в основному до насильницьких злочинів та демонструє значні тендерні коливання: «1) хоча насильницькі злочини складають лише малий відсоток від загальної кількості правопорушень, скоєних злочинцями обох статей, участь жінок в насильницьких злочинах є суттєво меншою, ніж чоловіків; 2) порівняно з чоловіками жінки дещо раніше починають вчиняти насильницькі злочини та раніше досягають вершини своєї кримінальної кар’єри; 3) жінки значно менше, ніж чоловіки, схильні до повторного скоєння насильницьких злочинів; 4) жінки набагато більше схильні до утримання від подальшого насильства».

Зазначимо, що в США існує «тендерний підхід» до розуміння жіночої злочинності: «він займає наче проміжну позицію між двома т.зв. «полюсами». На одному з «полюсів» перебувають ті, хто наполягає на тому, що жіноча злочинність потребує спеціальної теорії, а на іншому - ті, хто переконаний, що класичних теорій цілком досить для пояснення всіх нюансів чоловічої та жіночої злочинності». Коротко охарактеризуємо тендерні підходи до розуміння жіночої злочинності. Перший з них - традиційний. Він, переважно, грунтується на теорії аномії та теорії конфліктів. Послідовники цих теорій стверджують, що структурні чинники (злидні та нерівність), особливо в світлі спрямування суспільства на успіх та прибуток, є причиною більшої частини звичайних злочинів. Згідно цього підходу, непропорційно велика кількість і чоловіків, і жінок, що вчиняють злочини, є вихідцями з бідних та знедолених прошарків суспільства. З цієї точки зору тендерний розрив можна пояснити як наслідок того, що такі цілі, як досягнення успіху та одержання прибутку, є менш притаманними жінкам, ніж чоловікам. З прибічниками такого пояснення розриву між показниками жіночої та чоловічої злочинності не можна не погодитись. Але слід зазначити, що, світ змінюється, і ми змінюємося разом з ним. Багатосотлітня історія приниженої, закомплексованої жінки - недорозвиненої нездари - мала колись закінчитися. Патріархально-капіталістична модель розвитку суспільства випустила «джина» емансипації з пляшки, а точніше, спровокувала його народження.

Жінка почала прагнути успіху, жінка перестала сподіватися на переваги патріархальної моделі, її віра в цю модель похитнулася, і похитнутися було від чого. Сьогодні жінка прагне не лише отримання прибутків на рівні з чоловіками. Вона прагне довести чоловічій половині суспільства, що здатна не просто отримати цей прибуток, але й зробити його набагато більшим, ніж - відповідно - в представників «сильної» статі.

Ми вже зазначали, що війна статей, конкуренція в усіх сферах, на наш погляд, не закінчиться на користь жінки: жінка стане, жінка вже стала іншою. Добре це чи погано - розставить на місце час. Але поки що такий стан справ не полегшує, а, навпаки, утруднює життя жінки.

Другий підхід гендерного плану щодо розуміння жіночої злочинності грунтується на тому, що жінки мають менший доступ до кримінальних можливостей. І тут, слід відзначити, існує невтішна динаміка. Жінка прагне не просто зрівнятися в правах і можливостях з чоловіком. Вона намагається витіснити його з практично всіх суто «чоловічих» сфер. І якщо в країнах колишнього СРСР про повальну фемінізацію всіх сфер життя говорити ще зарано, то Захід, зокрема, Сполучені Штати, в цьому вже сильно просунувся вперед, навіть в порівнянні з кінцем 90-х років минулого століття. Так, активно в тих же США заговорили про рівність статей, коли кримінологи оприлюднили аналіз динаміки жіночої злочинності в 1960-1970-х роках: збільшення частки арештів жінок протягом досліджуваного періоду пов’язали виключно з успіхами руху жінок за рівність. Додамо, що російські кримінологи також зазначають про характер змін в жіночій злочинності. Мова йде про те, що злочинність жінок завжди зростала низькими темпами (порівняно із злочинністю чоловічою). Однак в 90-х pp. минулого ст. в Росії відбувається зростання тяжкої злочинності...

Третій підхід представлений теорією контролю. Вона стверджує, що для більшої частини злочинів жінок характерними є слабкі соціальні зв’язки. Згідно цього підходу непропорційно багато правопорушників та злочинців обох статей є вихідцями з проблемних сімей, мають нижчий рівень освіти чи демонструють інші риси...

Тендерний розрив прибічники цієїтеорії пояснюють тим, що жінки є більш соціалізованими (за своєю природою та внаслідок патріархального виховання) та їхня поведінка демонструє більше залежностей (ментального характеру: сім’я, діти, опіка над престарілими батьками тощо). Так, Дж.Мессершмідт зазначив, що патріархально-капіталістична система звужує межі жіночої злочинності і спрямовує її на скоєння менш тяжких злочинів. Більшість тяжких злочинів є маскулінними за своєю природою та слугують для укріплення домінування чоловіка в патріархальній системі посередництвом агресії. Крім того, в патріархально-капіталістичній системі рівень контролю над жінками вищий, ніж над чоловіками; вони мають менше влади в економічних, релігійних, політичних та воєнних інститутах, що, відповідно, звужує можливості вчинення злочинів.

Ця схема, на думку Дж.Мессершмідта, дозволяє зрозуміти, чому жінки утримуються від злочинної поведінки. Однак, не можна не погодитись і з тими, хто зазначає, що дана схема зовсім не дає пояснення, чому ж вони таки стають на злочинний шлях.

Дж. Хаган запропонував теорію влади та контролю для пояснення домінування чоловічої злочинності над жіночою. Він висунув припущення, що стан сім’ї в класовій структурі спрямовує соціалізацію чи за патріархальним, чи за егалітарним шляхом.

Соціалізація в межах сім’ї, зазвичай, ставить дівчат в умови більш жорсткого контролю, ніж хлопчиків, вчить дівчат уникати небезпек, однак заохочує хлопчиків до ризикованих дій.

Це пояснює, чому хлопчики більш схильні до правопорушень, тобто до поведінки, що загрожує небезпекою. Ця теорія стверджує, що рівень соціалізації, заснованої на статевій приналежності, та ступінь контролю в патріархальних сім’ях вищий, ніж в егалітарних, що дозволяє пояснити розбіжності в рівні правопорушень серед представників обох статей. «Злочини, особливо насильницькі, є для чоловіків засобом довести свою маскулінність, оскільки дозволяють їм довести та закріпити свою зверхність. Далі, тендерно обумовлені норми поведінки такі, що за певної ситуації насильство одержує соціальне схвалення в чоловіків, однак воно несумісне з фемінністю. Тому його прояв у жінок не схвалюється практично за будь-яких обставин. Отже, насильницький злочин як виключно чоловіча при-вілея має сенс, оскільки явно суперечить «реалізації фемінності». Виходячи з наведеного, ми чітко прослідковуємо, як саме чоловіки-злочинці реалізовують свій гендер. Але, на нашу думку, жінки, вчиняючи злочини, сьогодні також намагаються реалізувати свій гендер. Справа в тім, що самі тендерні пріоритети та ознаки сьогодні зазнали суттєвих мутацій.

Жінки своєю злочинною поведінкою доводять, що можуть повністю обійтися без «недолугих» чоловіків: вони можуть все, в тому числі - скоювати злочини насильницького характеру, із застосуванням виключної жорстокості тощо. Нерідко їхня поведінка в цьому аспекті (про це йтиметься нижче) носить відверто демонстративний характер. Світ змінився. Гендер почав «стиратися» - нівелюватися, уніфікуватися...

Жінка як представниця злочинного світу.

Ще 1897 року на Гейдельберзькому з’їзді Міжнародного союзу криміналістів було прийнято класифікацію злочинців, яка рівною мірою стосується й жінок-кримінальниць:

1.    злочинці випадкові, епізодичні;

2.    злочинці, котрі виявили серйозну нестійкість у поведінці або ж кілька разів вчинили злочини;

3.    злочинці стійкі та професійні.

За характером та змістом мотивації сучасні дослідники виділяють такі типи особистості жінки-злочинниці:

•    насильницький тип особистості - це, зазвичай, жінки, які здійснюють хуліганські дії, вбивства та нанесення тілесних ушкоджень на побутовому грунті, дітовбивства. Це особи з негативно-зневажливим ставленням до людського життя, до його найважливіших благ, здоров’я, тілесної недоторканості тощо;

корисливо-насильницький тип - найбільш суспільно-небезпечний тип особистості, з глибоко засвоєними антисоціальними настановами, спрямованими на досягнення власної, частіше за все матеріальної вигоди, в тому числі людського життя;

*    корисливий тип;

необережний тип - з легковажно-безвідповідальним та недбалим ставленням до правових приписів - він складає більшу частину так званих випадкових, необережних злочинниць; залежний тип; для його представниць характерними є різноманітні злочинні прояви, що виникають через суто психологічну залежність, об’єктом якої можуть бути наркотики, алкоголь, особа чоловіка - супутника життя.

Жінки-«фурії» - насильницькі злочинниці - відомі з історії давно. Так, варто згадати кровожерливу Салтичиху (поміщицю Дарію Сал-тикову).

Вона замучила у своєму маєтку під Москвою 138 кріпаків: била своїх жертв палицями, поліном, обварювала окропом, виставляла голими на мороз, палила розпеченими підковами, садила в розбурханий мурашник.

І хоча всі підручники з історії, написані за радянський період, стверджували про безкарність поміщиків та безправність кріпаків, відомо, що стосовно Салтичихи було порушено кримінальну справу, проведено слідство та винесено вирок - довічне ув’язнення.

Ще кілька прикладів. 1922 року в Києві було арештовано слідчу-чекістку на ім’я Ремовер (угорського походження). Її звинувачували у самовільному розстрілі 80 арештованих, переважно молодих людей. Ремовер убивала не лише підозрюваних, а й свідків, котрих викликали до ЧК для надання показань. Жінку було визнано душевнохворою на основі статевої психопатії. Інша «червона» жінка-палач Віра Гребенюк чинила розправи в ЧК у 1918 році в Одесі. Під час допиту вона виривала своїм жертвам волосся, відрубувала кінцівки, відрізала вуха, вивертала щелепи. За два місяці вона особисто розстріляла близько 700 чоловік. (Щоправда, під час Червоного Терору в звірячому поводженні з собі подібними домінували все ж таки чоловіки). Про злочини «ненависті і кохання» - сьогодні їм відведено чимало місця на сторінках вітчизняної преси. Представники антропологічної теорії вважали, що детермінантами жіночої злочинності такого виду, на відміну від чоловічої, в першу чергу є почуття. І найчастіше це такі полярні переживання як кохання та ненависть. Обидва ці почуття мають однакову корінну основу, ту ж саму, що й власне жорстокість - чуттєвість, що зведена в них до принципу світосприйняття. Представники цієї ж школи висловлювалися досить зневажливо і щодо жінок-злочинниць корисливих. Наводилися приклади про те, що до паризького бюро знахідок речі приносять майже одні чоловіки. А жінки, знаходячи чуже загублене майно, привласнюють його, оскільки апріорі мають слабко розвинене почуття поваги до чужої власності.

Досить цікавою, на наш погляд, є додаткова класифікація жінок-злочинниць . Так, В.Глушков, використовуючи літературно-історичні аналогії, зазначає, що в художній та науковій літературі зайвого розповсюдження набула думка про особливу мстивість жінок. Так званий «комплекс Медеї», назва якого пішла від п’єси стародавнього грецького драматурга Еврипіда «Медея», існує, але не можна стверджувати, що подібні факти мають скільки-небудь загальний характер. (Донька Колхідського царя Медея закохалась у ватажка грецького загону Ясона, який прибув за золотим руном. Заради Ясона вона зраджує батька, через смерть свого брата здобуває руно і тікає з коханим. Але Ясон через деякий час кидає її, щоб одружитися з донькою царя Коринфу. Медея помстилася - вбила царя і доньку, а згодом і своїх двох синів від Ясона).

Про ще один тип зазначає В.Глушков - Леді Макбет - фатальну жінку, яка вміє підкорювати собі чоловіків і для досягнення своєї мети підбурює їх на тяжкі злочини. Згадує цей дослідник і про так званий «синдром Мюнхгаузена», розповсюджений в жінок: коли людина здатна на все задля того, аби на неї звернули увагу, щоб опинитись у епіцентрі подій, які вона сама може провокувати, порушуючи закон. На нашу думку, останній факт заслуговує на увагу. Чому так часто жінки в сучасному (чоловічому) світі «страждають» на синдром Мюнхгаузена? Можливо, страждання на такий синдром є вторинним після страждання через неувагу чоловіків, через комплекси власної неповноцінності (внутрішньоособистісні конфлікти), котрі, беручи гору, штовхають жінку, не гребуючи ніякими засобами (в тому числі кримінально караними) досягти мети самоствердження. Додамо, самоствердження в чоловічому світі, в очах чоловіків та з використанням чоловічих стереотипів. «Відомо, що взагалі для жінок дуже важливими є оцінки з боку інших людей і те, яке враження вони справляють, тобто для багатьох властивою є така риса, як демонстративність... Потреба в самоствердженні, будучи одним з найпотужніших стимулів людських вчинків, стає в злочинниць нав’язливою ... суттєво впливаючи на весь їхній спосіб життя. Це не просто прагнення подобатись чоловікам чи виглядати краще за інших жінок, це потреба в підтвердженні, наче в фіксації свого існування, свого буття, свого місця в житті. Ця потреба, зазвичай, не охоплюється свідомістю».

Переконані, що демонстративна поведінка кримінального характеру в жінок є нерідко наслідком психологічного насильства з боку тих чоловіків, які є їхніми супутниками життя. Протягом 2004-2007 років нами було проведене дослідження більше 1000 публікацій в центральних українських друкованих ЗМІ та інтернет-виданнях, темою яких є злочини, вчинені жінками. Нами простежено - паралельно з мотивами - бажання та прагнення жінки зламати усталений, нудний та остогидлий спосіб власного життя, довести своєму чоловіку, співмешканцю, коханцю, що, незважаючи на його знущання, образи та побої, вона, тобто жінка, здатна на щось на кшталт подвигу. Звісно, поняття подвигу в кожного своє - воно формується під впливом соціуму... А щодо згаданого вище явища психологічного насильства з боку чоловіків, відзначимо, що в США (в окремих штатах) таке діяння виведено в категорію кримінально караних - воно визнається злочином нарівні з насильством фізичним.

Ризикуючи бути звинуваченими в дещо гіпертрофованому тлумаченні деяких фактів, дозволимо собі подискутувати із згадуваним раніше дослідником жіночої злочинності В.Глушковим. Наша дискусія йтиме в контексті попереднього посилу - щодо психологічного насильства з боку чоловіків. Одним з проявів такого виду насильства, на нашу думку, є факт постійного нагадування жінці про її неповноцінність через суто фізіологічні особливості, а саме через фази менструального циклу. Так, цитований нами автор в підручнику для студентів та курсантів юридичних вузів пише про те, що «... біологічні чинники можуть негативно впливати на психіку жінки, що призводить до протиправної поведінки.

В їх числі назвемо: фази менструального циклу... Очевидно, що ніякі соціальні фактори не можуть усунути передменструальне напруження, коли загострюється емоційний стан жінки...Все це треба враховувати, аналізуючи злочинну поведінку жінок». Отже, останнім часом стало модно постійно нагадувати жінкам - а тепер уже це робиться на рівні глави підручника з кримінології - про те, що під час ПМС (передменструального синдрому) вони дещо... неповноцінні, здатні до неадекватних (в тому числі злочинних) вчинків. Пропонуємо прості підрахунки. В середньому менструальний цикл в жінки триває 28-30 днів. Із них 4-6 днів - «критичні» дні та 3-4 дні

- передменструальний синдром.

Виходячи з логіки автора глави в підручнику з кримінології, жінка є схильною до протиправної поведінки в силу своїх фізіологічних особливостей від 7 до 10 днів на місяць, або від 3-х до 4-х місяців на рік! Чи не є пропаганда цієї ідеї модернізованим проявом біологічної теорії Ч.Ломброзо, а постійне нагадування жінкам про їхній ПМС (про який ще десять років тому, як і про всюдисущий целюліт, вони навіть не чули!) одним з проявів прихованого психологічного насильства з боку чоловіків?

Але повернемося до більш серйозних проблем в житті жінок.

Фізичне насильство в сім’ях - ця тема досить активно дискутується в науковій літературі та пресі; сьогодні можна ствердити, що дана проблема виведена на державний рівень.

Шкода, але, незважаючи на зусилля правоохоронців та ідеологів, суттєвих зрушень в цьому напрямі немає. «Злочинні посягання жінок у родинно-побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення. Зокрема, потерпілими від таких посягань у 60% випадків є чоловік або співмешканець; у 18,5% — знайомі, сусіди; у 7% — батьки, діти; у 6,5% — інші особи. Частіше — це ситуативні злочини, коли певну криміногенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча поведінка потерпілого, насильство й образи щодо жінки».

Громадські опитування свідчать про значне поширення насильства над жінками в українських сім'ях. Подеколи, в патріархально налаштованих сім’ях насильство чоловіка над дружиною й досі вважається прийнятним та звичайним. Це призводить до того, що в житті жінок сильніше, ніж в житті чоловіків, «розмитими є межі між жертвою та віктимізацією».

Нижче ми наведемо фабули показових злочинів, вчинених жінками, використовуючи усталену класифікацію злочинниць за характером злочинів (фабули наводяться за результатом дослідження більше 1000 публікацій у вітчизняних друкованих ЗМІ та в інтернет-виданнях протягом 2004-2007 років).

Перша категорія - насильницькі (агресивні) злочинниці.

Згідно проведеного аналізу публікацій у вітчизняних медіа, до теми насильства серед жінок журналісти виявляють найбільшу зацікавленість (більше 70% аналізованих матеріалів). Причому, спонукальний до злочину момент, зазвичай, представниками журналістського «цеху» не аналізується, на перший план виводиться саме емоційна сторона злочину.

Так, «Газета по-українськи» розповідає про те, як 26-річна мешканка Львівської області втопила в кар’єрі свого 8-річного сина, тому що дитина не подобалась її коханцю. Чоловік поставив співмешканці ультиматум: або я, або дитина. Жінка привела хлопчика до кар єру поблизу цегляного заводу, натягла йому на голову синтетичну господарську сумку, руки пропхала через її ручки, а ноги та тулуб засунула в білий мішок. І штовхнула у воду...

Про жахливий випадок вбивства у співучасті новонародженої дитини розповіла газета «Факты». Школярка народила хлопчика, батьком якого був співмешканець матері. Мати та донька протягом восьми годин у різні способи намагалися позбавити життя живучого хлопчика...

Дітовбивство жінками - ця тема досить активно висвітлюється вітчизняними ЗМІ. Однак, як зазначалося вище, матеріали практично не містять аналітики: журналісти не змушують читача замислюватись над причинами скоєного, вони просто інформують про жахи.

І лише кілька матеріалів на цю тематику містили повідомлення про те, як, наприклад, у Німеччині жінкам пропонують позбуватися небажаних новонароджених дітей (подібні системи запроваджено в Пакистані, Філіппінах, Японії). Місце, куди можна скинути немовля, приховане від чужих очей та камер спостереження. Дитинча кладуть на підніс, який плавно через отвір у стіні опускає дитину на ліжечко, що обігрівається. Сигнал тривоги попереджає працівників соціальної служби про появу нового підкидька лише тоді, коли мати мала вдосталь часу, аби зникнути. Варіанти досліджуваних нами публікацій про насильницьку жіночу злочинність - про бабусь, які вбивали непослухів-онуків; жінок, які вбивали чоловіків (обороняючись від їхніх насильницьких посягань або ж через помсту за образи, побої чи зради); про жінок, які через ревнощі вбивали своїх суперниць тощо.

Друга категорія - корисливі злочинниці.

Зазначимо, що публікацій, котрі розповідають про жінок такого типу, значно менше - близько 15%. Найчастіше мова йде про тих представниць слабкої статі, які використовують своє службове становище або ступінь доступу до фінансових ресурсів через професійні обов’язки. Так, 25-літня харківська бухгалтерка, скориставшись виключною довірою директора підприємства, який залишав їй порожні бланки із своїм підписом та печаткою, написала листа до Фонду соціального страхування з вимогою відшкодувати нібито існуючу заборгованість, що виникла у результаті виплати приватним підприємством соціальної допомоги по народженню дитини однією із співробітниць. Через деякий час за цим листом на рахунок фірми надійшло 7 тисяч гривень, які спритна бухгалтерка майже встигла обернути на свою користь. На жаль, такі замітки практично не містять інформації профілактичного характеру про те, яким чином захистити себе від шахраїв... Чимало київських друкованих ЗМІ розповідали про віртуозну 56-річну шахрайку, яка представлялася співробітницею Міністерства оборони та пропонувала потерпілим придбавати через «відомчу торговельну систему» продукти харчування та автомобілі за дуже-дуже пільговими цінами. Картина вигідної оборудки гальмувала побутову обачність, і жертви постачали «посадову особу» великими сумами, навіть не вимагаючи письмової розписки... Ще одна «колега» начебто міноборонівської співробітниці представлялася своїм потерпілим в різних іпостасях - адвокатом, співробітником прокуратури або СБУ. Вона за невеличку винагороду - 500 доларів - пропонувала їм вирішити квартирне питання в Держміськадміністрації міста Києва. Справа в тому, що приїхала шахрайка до столиці з Дніпропетровська, і їй якось потрібно біло прогодувати двох доньок віком 12 і 13 років.

Непоодинокими є також публікації про нове явище в нашому соціумі - продаж матерями своїх дітей для заняття проституцією або «на органи».

Розповіді в ЗМІ про жінок, які вчинили злочини корисливо-насильницького характеру, а також про тих, які порушили кримінальні заборони через свою недисциплінованість та правовий нігілізм або ж вчинили злочини з необережності, - такі публікації в сумі дають не більше 15% із досліджуваного масиву. В газетних матеріалах так само зрідка зустрічаються глибокі аналітичні викладки, що говорить про слабке володіння журналістами тією проблематикою, яку вони піднімають, і - як наслідок - формування представниками медіа байдужого ставлення в аудиторії до проблеми жіночої злочинності, її причини, умови тощо.

Аудиторію, на жаль, налаштовуюсь хіба що на споживання інформаційної жуйки з присмаком жаху та крові...

Висновки.

Тема жіночої злочинності є досить багатовекторною, і, як зазначалося вище, досліджується вельми невеликою кількістю науковців. Нами було розглянуто причини та умови, які спонукають жінок до обрання кримінального шляху для досягнення своїх цілей. Зокрема, йшлося про економічну та політичну нестабільність в державі; відсутність системного підходу щодо налагодження роботи інституцій, які мають опікуватись «жіночим» питанням; зростання рольової активності жінок в суспільному виробництві, нарівні з яким спостерігається традиційна (патріархальна) завантаженість жінок проблемами, пов’язаними з веденням домашнього господарства та вихованням дітей; послаблення такого соціального інституту, як сім’я. Паралельно нами обстоюється точка зору, що великою мірою на зростання рівня та «якості» жіночої злочинності впливає «чоловічий» фактор. Українська жінка, традиційно зорієнтована на патріархальні цінності, за нових соціально-політичних умов вже не може отримати від сім’ї, побудованої за такою моделлю, належного захисту й статку - як для себе, так і для своїх дітей. Це провокує її до пошуку іншого шляху розвитку та існування. Відчайдушні спроби емансипованих жінок відшукати власний шлях вносять плутанину в суспільну свідомість: з одного боку, жінка прагне до заняття позицій в таких споконвічно «чоловічих» сферах, як армія, політика, державне управління, бізнес тощо, з іншого боку - прагне робити це чоловічими методами та за рахунок чоловіків. (В спрощеному, образному форматі це образ жінки, яка нарівні з чоловіком їздить за кермом автомобіля, вішаючи, разом з тим, на скло знак у вигляді туфельки на високому підборі. Хоча, будучи повноправним учасником дорожнього руху, вона повинна кермувати за правилами, що не передбачають виключень за тендерними ознаками). «Стирання» гендеру призводить до того, що жінка агресивно самостверджується в очах чоловіків. Нерідко дії з такого самоствердження носять відверто кримінальний характер. Тому, на нашу думку, сьогодні цілком слушно до причин жіночої злочинності додати фактори емансипації, занепаду інституту не просто сім’ї, а сім’ї патріархальної (традиційної), в якій в наш час сформувалась стійка тенденція до зниження чоловічої домінанти, і в якій сімейний лад поступово почав виходити з підкорення відносинам, заснованим на чоловічій власності. До того ж, ми переконані, що у зв’язку з процесами, пов’язаними із «стиранням» гендеру, слід відмовлятися від вживання терміну «жіноче питання», як такого, що є ознакою патріархальної сімейної традиції.

Питання для контролю:

1.    Що характерно для особи злочинця-жінки?

2.    Як впливає жіноча емансипація на рівень злочинів серед жінок?

3.    Як змінилася рольова участь жінок в злочинній діяльності за роки незалежності України (за результатами дослідження друкованих та Інтернет-медіа)?

4.    Частково таємниця тендерних розбіжностей в заняттях злочинною діяльністю полягає в можливості вчинити злочин. Яким чином структуроване українське суспільство, беручи до уваги можливість брати участь в кримінальній діяльності для представників обох статей?

5.    Які злочини в нашому суспільстві можна назвати «жіночими» і чому? Які пояснення низького рівня участі жінок в насильницькій злочинності можна запропонувати?

6.    Обговорення теми: «Журналістські підходи до висвітлення теми жіночої злочинності в медіа».

Список використаної та рекомендованої для самостійного опрацювання літератури:

1.    Енгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства/ Источник: Маркс К., Энгельс Ф.; Избранные произведения. В 3-х т. Т.З. - М.: Политиздат, 1986. - 639 с. - В над.-заг. - Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС.

2.    Ломброзо Ч., Ферреро Г. Женщина преступница и проститутка. - Чебоксары: «Аван - И», 1994.

3.    Ломброзо Ч„ Ласки Л. Политическая преступность и революция. СПб., 1906. С.112.

4.    Гитин В. Г. Эта покорная тварь - женщина / В. Г. Гитин. - М.:

ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Форсинг», 2003. - 504 с.

5.    Блох. И. История проституции. - СПб., 1913.

6.    Тарновсая П.Н. Женщины-убийцы. СПб., 1902.

7.    Кетле АЧеловек и развитие его способностей. СПб., 1865.

8.    Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н.Кудрявцева, проф. В.Е.Эминова. - М.: Юрист, 1995. - 512 с. (Глава XIV. Преступность женщин и ее предупреждение. С.299-314).

9.    Надьон О. Жіноча злочинність: деякі особливості розслідування справ // Право України. - №9. - 2003. (http://www. lawbook.by.ru/magaz/PravoUkr/0309/16.shtml).

10.    Криминология: Учебник для вузов / Под общ.ред.д.ю.н., проф. А.И.Долговой. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 848 с.

11.    Криминология/ Под ред.Дж.Ф.Шели/ Пер.с англ. - СПб., Питер, 2003. - 864 с.: ил. - (Серия «Мировая юриспруденция»).

- Глава 4. В поисках моделей: пол, возраст и преступность. -С.133-161.

12.    Messerschmidt, J. 1986. Capitalism, Patriarchy, and Crime: Toward a Socialist Feminist Criminology. Totowa, NJ: Rowman & Littlefield.

13.    Алауханов E.O. Криминологическая характеристика и профилактика преступлений среди женщин // Кримінальне право України. - №11. - 2006. - с.16-29.

14.    Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. \ М.В.Корнієнко, Б.В.Романюк, І.М.Мельник та ін.; За заг.ред.

О.М.Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 480 с. (Глава 8. Жіноча злочинність, CT..111-119).

15.    Ліпич Ю. Оксана Гальчук утопила 8-річного сина// Газета по-українськи. - 2007. - 23 березня. - №51.

16.    Копровская И. «Мама, сейчас будешь принимать у меня роды!» // Факты. - 2006. - 31 березня.

17.    Прежде чем дети попадут в мусорный бак // Интересная газета. - 2007. - №8.

18.    Не все шахрайці масниця // Демократична Україна. - 2006. -25 травня.

19.    Крамаренко И. «Посредница» заработала на доверии граждан 50 тысяч долларов // Интересная газета. - 2006. - №202.