До питання про прозорість органів державної виконавчої влади

Дуже актуальним сьогодні є питання побудови стосунків української влади та мас медіа на засадах відкритості. Або ж простіше

- інформаційна відкритість української влади.

Влада, як відомо, має традиційний поділ на законодавчу, виконавчу та судову, і проблематика взаємодії ЗМІ та кожної з гілок влади є дуже широкою.

В організаційно-управлінському аспекті ступінь відкритості органів державної влади залежить від рівня розвитку їхньої інформаційної інфраструктури. Зупинимось на інформаційній інфраструктурі органів державної виконавчої влади та управління. Більшість із них уже мають якщо не розгалужені прес-служби (з представництвами в регіонах), то хоча б прес-секретаря. Якщо проаналізувати посадові інструкції лрес-секретарів (керівників прес-служб), з’ясується, що роботодавець (орган державної виконавчої влади) ставить чималу кількість завдань перед своєю прес-службою (прес-секретарем). В трудовій угоді ці завдання займають близько сторінки дрібного тексту. Перераховувати всі немає сенсу, оскільки більшість з пунктів трудової угоди не виконуються і ніхто про них навіть в процесі роботи не згадує.

Насправді, фактичний обсяг робіт прес-секретаря зводиться до наступного: щоранку провести аналіз публікацій в центральних ЗМІ на тему роботи обслуговуваного міністерства (відомства); провести поверхневе контент-аналітичне дослідження публікацій щодо того,

наскільки часто і в якому контексті зустрічаються ключові слова, дотичні до роботи галузі; відслідкувати та зробити відео- чи аудіо запис телесюжетів і радіопрограм за участю перших осіб міністерства (відомства); забезпечити організацію публічних заходів перших осіб

- брифінги, прес-конференції тощо (запросити представників ЗМІ, зустріти, домовитися про те, що вони не лише прийдуть на захід, але й відпишуться в максимально позитивному ключі), підготувати інформаційне повідомлення щодо заходу та розіслати його по тих редакціях, які не були присутні на представницькому заході за участю першої особи. На ранок робота йде по тому ж колу - відслідкувати, проаналізувати, зібрати, накопичити. Тобто більшість функціональних де факто обов’язків прес-секретаря та прес-служби стосується не діяльності назовні, а діяльності всередину, тобто в корпорацію, а не за її межі.

Нами давно вже на різних зустрічах з представниками прес-служб органів державної виконавчої влади зазначалося, що такий режим роботи вже застарів і, м’яко кажучи, перестав задовольняти представників медіа.

Основна проблема полягає в тому, що органи державної виконавчої влади практично не продукують інформаційні приводи, їхні прес-служби зосереджені на інформаційній роботі. Яким би сенсаційним не був звіт за перший квартал роботи того чи іншого міністерства або відомства (жарт), але говорящі голови на екранах телевізорів уже всіх втомили. Ця картинка не сприймається в першу чергу аудиторією, а тому її не хочуть знімати журналісти. Поступово починає втрачатися інтерес журналістів до роботи органів державної виконавчої влади. Як наслідок - прес-секретар, прес-служба перетворюється на прохача; з простягнутою рукою, дуже жалібним голосом, використовуючи особисті контакти, прес-секретар благає того чи іншого журналіста або редактора опублікувати «інформаш-ку» про діяльність його міністерства (відомства). Тут же пояснює, що структура в нього неприбуткова, що джинси бути не може, але можливі ті чи інші преференції... і тут, зазвичай, починається та ж сама джинса у вигляді натурообміну...

На одній із зустрічей з представниками прес-служб органів прокуратури мені довелося почути таку фразу: мовляв, ми працюємо ефективно тоді, коли про нас не з’являється жодної публікації - ні в позитивному, ні в негативному сенсі. Дипломниця-магістр 2007\2008 року випуску (Інститут журналістики КНУ ім..Т.Шевченка) захистила магістерську роботу про ефективність діяльності прес-служби прокуратури Миколаївської області за останні п’ять років. Джерелом дослідження було аж 120 публікацій, що були організовані прес-службою обласної прокуратури в ЗМІ області протягом п’яти років.

То що ж це за предмет дослідження: в середньому дві «інформаш-ки» на місяць?...

Принагідно слід згадати й судову гілку влади. В 95% судів - немає посад прес-секретарів. На базі Академії суддів України проводяться семінари, на яких судді вчаться методам співпраці із ЗМІ. Легше провести такий семінар і навчитися самому цій науці, ніж відкрити відповідну посаду в суді - немає відповідних видатків...).

Протягом 2002-2007 років мені доводилося співпрацювати на організаційно-консультативних засадах з різними органами державної виконавчої влади. Зокрема, найбільш показовим в цьому сенсі є досвід співпраці з системою МВС України та Державної судовою адміністрацією України. Не можна сказати, що медіа не цікавлять події, що відбуваються в середовищі суддів та правоохоронних органів. Ні! Ці структури перебувають, на відміну від інших, в більш менш активному інформаційному середовищі. Інша справа, що це інформаційне середовище де-інколи буває надто ворожим та критичним стосовно цих структур. А як відомо, будь-який орган державної виконавчої влади бажає проводити не лише політику на рівні держави у ввіреній йому сфері державного управління, а й робити певну інформаційну політику навколо власної діяльності, різними методами - чи то коректними, чи то не дуже - скеровувати інформаційні процеси, покращувати їх, гламурізувати свою відкритість -тобто не просто відкриватися, а відкриватися красиво та вишукано.

Отже, з метою покращити цей атмосферний клімат і з тим, щоб не стояти з простягнутою рукою і не просити ЗМІ оприлюднити те чи інше повідомлення, сенс оприлюднення якого зрозумілий лише кільком особам в цій державі, було організовано так звані клуби -журналістський клуб при одному з Департаментів МВС та журналістський клуб при Державній судовій адміністрації України. В силу тих чи інших причин (в першу чергу, це стосується фактора кадрового - хто очолює орган державної влади та управління) в МВС ця ідея була більш повно реалізована, в Судовій адміністрації - меншою мірою.

В такій схемі роботи нами було спотворено японську модель взаємодії органів державної виконавчої влади та ЗМІ. Переважна більшість міністерств та відомств Японії мають закриту клубну систему взаємодії з представниками медіа.

Потужні медіа-корпорації сплачують річні (чималі) внески за членство своїх журналістів у клубах при органах державної виконавчої влади, а отже, і за потенційну можливість отримувати журналістами-членами клубів ексклюзивну інформацію та спілкуватися напряму з ключовими особами міністерств.Отже, ми бачимо, є зацікавленість медійників Японії в роботі таких клубів: вони, по суті, їх фінансують.В нас японська модель діяла в спотвореному вигляді. Журналісти приходили на засідання клубу виключно з метою поспілкуватися між собою, відпочити, а потім - щоб їх запросили наступного разу - відписатися, не дуже заглиблюючись у складні сентенції.Наскільки відкритими органи державної виконавчої влади є для медіа, ми розуміємо. А наскільки в цьому контексті є відкритими медіа для органів державної виконавчої влади? Наскільки їм потрібна відкритість органів державної виконавчої влади? Наскільки вони бажають використовувати таку відкритість? Сьогодні, на нашу думку, можна констатувати факт: ЗМІ фактично відмовляють владі в публічності та прозорості, до яких тривалий час закликали...

Чому так сталося? Для відповіді на це запитання слід порушити іншу проблему - проблему якості відкритості.

Органи державної виконавчої влади та управління повинні зрозуміти, що звітами за перший чи другий квартал або так званими «плановими» прес-конференціями вже нікого не здивуєш. Прес-конференції збираються лише тоді, коли в наявності є непересічний інформаційний привід. І ось тут ми стикаємось з тим, що прес-служби здатні забезпечити лише інформаційну роботу, вони зовсім не володіють креативними методиками щодо створення інформаційних приводів. Саме тому слід повністю перебудувати підходи до роботи прес-служб переважної більшості органів державної виконавчої влади. Мається на увазі налагодження активної співпраці (або відкриття штатних одиниць) з піарщиками: саме останнім належить створювати події, інформаційні приводи, котрі потім будуть цікавими для журналістів. Журналістика перебудувалася - вона пішла закономірним шляхом від ratio до emotio. Емотивну компоненту в журналістиці здатні забезпечити події (живі репортажі з подій), а не їхнє коментування говорящими головами.

Отже, хочеш бути відкритим, зроби свою відкритість цікавт, привабливою, такою, що здатна конкурувати з відкритістю інших.

На нашу думку, існує чимало прогалин у процесах забезпечення відкритості органів державної виконавчої влади. Кілька найбільш суттєвих:

кадрова політика того чи іншого міністерства або відомства найчастіше залишається таємницею за сімома печатками; по-зиціонується тільки перша особа міністерства чи відомства, а його «команда» залишається в тіні; нерідко саме команда є ключовою ланкою в роботі органу державної влади та управління;

суспільство не може контролювати сфери державного управління, тому про побудову громадянського суспільства годі й говорити...

Це далеко не повний перелік «сірої» проблематики органів державної виконавчої влади.

Сьогодні модним стало слово транспарентність, тобто відкритість, прозорість процесів - економічних та політичних, планів, концепцій, проектів, програм, угод тощо. Вона може бути лише результатом грамотної роботи - а точніше співпраці - органів державної влади та медіа.

Пояснення етимології слова транспарентність пропонують різні дослідники. Так, одні переконують, що це слово пішло з французької мови: слово transparent - перекладається прозорий, відкритий. Інші кажуть, що в основі лежить латинське слово trans - прозорий та слово рагео - наскрізь, очевидно.