Особливості поширення ВІЛ-інфекції в Україні і світі. Причини і наслідки стигматизації і дискримінації

Обміркуйте й обговоріть ситуацію. У компанії вам запропонували спробувати наркотик ін'єкційним шляхом, сказавши, що це безпечно, оскільки всі віруси в шприці швидко гинуть. Як ви думаєте, чи варто вірити на слово?

Особливості поширення ВІЛ-інфекції в Україні і світі На сьогоднішній день проблема поширення ВІЛ/СНІДу у світі набула великих масштабів. Наша країна не є винятком. Починаючи з 1995 року, Україна переживає епідемію ВІЛ-інфекції. Епідемія — це масове поширення інфекційної хвороби, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності в певній місцевості.

Характерною рисою поширення ВІЛ-інфікування серед молоді в Україні є те, що основний шлях інфікування в нашій державі — ін’єкційний. Він пов’язаний із використанням наркотичних речовин.

Можна сказати, що СНІД прийшов в Україну разом із наркотиками. На жаль, сьогодні Україна посідає одне з перших місць у Європі за кількістю ВІЛ-інфікованої молоді віком від 15 до 24 років.

Отож, ВІЛ і наркотики тісно пов’язані між собою. Ін’єкційні наркотики — головний шлях поширення ВІЛ в Україні, і боротися з ними треба одночасно. Саме вживання наркотиків є причиною поширення ВІЛ. Епідеміологи користуються поняттям «групи ризику». Наприклад наркомани — група ризику зараження ВІЛ.

ВІЛ — це вірус імунодефіциту людини, який розмножується в клітинах крові. У навколишньому середовищі він швидко руйнується, а от у крові може жити досить довго. Існують різні шляхи потрапляння ВІЛ від хворої людини до здорової:

— потрапляння інфікованої крові в кровоносну систему людини;

— використання нестерильного інструмента;

— переливання інфікованої крові або пересадка органів і тканин;

— від інфікованої матері до дитини (під час вагітності, пологів, а також під час грудного вигодовування);

— статевим шляхом.

Одним із головних шляхів передачі вірусу серед молоді України є використання нестерильного інструмента, тобто шприца, яким уводять наркотик одразу кільком людям.

ВІЛ/СНІД і права людини. Законодавство України у сфері протидії епідемії ВІЛ-інфекції

У різних країнах існують закони, які регулюють стосунки між суспільством і ВІЛ-інфікованими людьми. Є такі закони й в Україні.

Існують спеціальні законодавчі акти України, що мають стосунок до проблеми ВІЛ-інфекції.

До них належать закони України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про донорство крові та її компонентів», укази Президента України, спрямовані на збереження репродуктивного здоров’я молоді України, захист населення від ВІЛ-інфекції та СНІДу, профілактику СНІДу.

Українська держава бореться зі СНІДом, використовуючи для цього правову базу й досягнення медицини, співпрацюючи з міжнародними організаціями.

Основні положення законодавства України, щодо ВІЛ-інфікованих і СНІДу, ґрунтуються на таких принципах:

— законодавство має відповідати сучасним міжнародним вимогам;

— протидіяти поширенню ВІЛ-інфекції;

— захищати права ВІЛ-інфікованих людей.

Це означає, що здорові люди мають право на охорону свого здоров’я. І якщо хворий на СНІД свідомо інфікує інших людей, то він мусить бути покараний. З іншого боку, людям, які є ВІЛ-інфікованими, необхідно допомагати, запобігати порушенню їхніх прав.

Важливо протистояти дискримінації ВІЛ-інфікованих людей — це допоможе боротися з поширенням інфекції.

Причини і наслідки стигматизації і дискримінації

ВІЛ-інфікована людина не вмирає відразу, вона може жити довгі роки. Як суспільство має ставитися до ВІЛ-інфікованих? На жаль, такі люди можуть піддаватися стигматизації та дискримінації.

Стигма — надзвичайно сильний соціальний ярлик, який змушує ставитися до людини тільки як до носія небажаної ознаки.

Стигма в перекладі з грецької означає «знак», «тавро», «ярлик». Це характеристика людини або групи, яка вважається свого роду пороком і викликає прагнення покарати, ізолювати або як-небудь інакше принизити людей.

Учені виділяють три загальні риси стигматизації:

1. Відмінності між людьми підкреслюються і вважаються важливими. Людей поділяють на протилежні категорії: чорні і білі, сліпі і зрячі, ВІЛ-позитивні та ВІЛ-негативні.

2. Людям з відмінностями приписують негативні якості. Наприклад, вважають, що всі люди з ВІЛ є небезпечними, ВІЛ-інфіковані

хочуть заразити інших, ВІЛ-інфекцією заражаються виключно через аморальну поведінку. Тобто людям, яких об’єднує лише наявність вірусу в крові, приписують негативні ознаки, які з вірусом зовсім не пов’язані.

3. Люди діляться на «нас» і на «них» — тих, хто є іншими. Коли ми когось стигматизуємо, то мислимо категоріями «ми» і «вони». Такий поділ дозволяє вважати, що «вони» не такі, як «ми», і обов’язково в чомусь гірші за нас.

Якщо ви вважаєте якусь відмінність дуже важливою і приписуєте людям, у яких вона є, негативні риси, то йдеться саме про стигму.

Дискримінація — це прояв стигматизації, це стигматизація, яка стала дією. Дискримінація — це обмеження прав частини населення за певною ознакою. Такою ознакою може бути національність, стать, релігійні переконання, інвалідність, рід занять, стан здоров’я.

Стигматизація розвивається на основі незнання й страху. Якщо людина не знає нічого про природу ВІЛ та шляхи його поширення, то в неї виникає страх заразитися і померти. Цей страх і наділяє ВІЛ-інфікованих усіма можливими негативними рисами.

Отже, стигматизація та дискримінація тісно пов’язані між собою. Існування першої призводить до виникнення дискримінації певних груп людей. Стигматизація та дискримінація посилюють і підживлюють одна одну, формують нерозривне коло.

Причинами стигматизації та дискримінації є незнання, страх, низький рівень культури людей. А наслідками дискримінації та стигматизації є порушення закону й конфлікти в суспільстві.

Знання допомагає людині переглянути свої страхи. Важливо знати не тільки про шляхи передачі вірусу, а й про права людей, які живуть з ВІЛ.

Опорні точки. Основний шлях ВіЯ-інфікування серед молоді в Україні пов'язаний з уживанням наркотичних речовин. Українська держава бореться зі СНіДом.

Стигма — надзвичайно сильний соціальний ярлик, який змушує ставитися до людини тільки як до носія небажаної ознаки. Дискримінація — це прояв стигматизації, це стигматизація, яка стала дією. Знання допомагають людині долати стигматизацію і не допускати дискримінації людей, поважати їхні права і свободи.

Запитання для повторення й обговорення

і-іі рівні

1. У чому полягають особливості поширення Віл-інфікування серед молоді в Україні?

2. Які риси характерні для стигматизації?

ііі рівень

3. Чому наркомани є групою ризику зараження Віл?

4. На яких принципах ґрунтуються основні положення законодавства України щодо Віл-інфікованих і СНіДу?

V рівень

5. Наведіть приклади положень законодавства України у сфері протидії епідемії Віл-інфекції.

6. Чому необхідно протистояти дискримінації Віл-інфікованих людей?

На сайті ви можете ознайомитися з відеороликом «Ні дискримінації».

Це матеріал з підручника Основи здоров'я 7 клас О. В. Тагліна