Народна Освіта » Мистецтво » Секрети галантного стилю

НАРОДНА ОСВІТА

Секрети галантного стилю

Після величавості, пишності й монументальності бароко настав період легкої галантності та вишуканості. Улюбленою деталлю декоративної орнаментики стала стилізована мушля (гокаіїв). Саме вона дала назву окремому стилю в мистецтві - «рококо», який сформувався у Франції. Гаслом цього витонченого стилю стало «мистецтво як насолода», його мета - викликати легкі, приємні емоції, розважати, радувати око химерним візерунком ліній, вишуканими поєднаннями світлих святкових кольорів.

У палацовій архітектурі, на противагу чудовим резиденціям бароко, перевага стала надаватися спорудам камерного, майже павільйонного типу. Таким є палац Сан-Сусі в Потсдамі, який спроектував для прусського короля Фрідрі-ха II Георг Венцелаус Кнобельсдорф. Невелика одноповерхова будівля складається з перекритої невисоким куполом овальної зали і двох бічних крил. Парковий фасад палацу з еліптичною в плані напівротондою, що виступає, у центрі прикрашений фігурами каріатид і атлантів, які підтримують карниз. Розташовані по всьому фасаду попарно між високими вікнами, вони надають палацу ошатного, мальовничого вигляду. Але, на відміну від скульптури Цвін-гера, яка нерозривно пов’язана з архітектурою, атланти палацу Сан-Сусі тільки дещо «пожвавлюють» поверхню стіни. Тут скульптура стає просто декором.

 

 

Стиль рококо виявився, насамперед, у розплануванні та декорації інтер’єру будівель (палаців, церков, костелів). Центром формування нового мистецтва став не палацовий парадний інтер’єр, а салон. Замість величезних парадних залів бароко з’являються невеликі ошатні салони рококо. Стиль рококо прагнув зорово «зруйнувати» конструкцію будинку завдяки використанню масштабних розписів і величезних дзеркал. Щоб візуально розширити простір невеликих кімнат, дзеркальні поверхні розташовували одна навпроти одної, а для збільшення кількості денного світла - навпроти вікна. Щоб зняти відчуття масивності стін та перекриттів і надати інтер’єрам легкості, вікна розташовували майже в одній площині зі стіною.

В оздобленні інтер’єрів переважали криві лінії, заокругленість кутів. Забарвлення стін та стелі - м’яких, не ядучих кольорів з можливим орнаментом, але не дуже помітним. У декорі архітектурних споруд квіткові гірлянди, рослинні орнаменти, золота ліпнина, успадковані рококо від бароко, доповнилися дорогоцінним камінням та кольоровою мозаїкою.

 

Інтер’єри прикрашали різними аксесуарами: статуетками, вазами, -обов’язковою деталлю яких було використання срібла чи золота і, по змозі, дорогоцінного каміння або кристалів. Усі предмети в інтер’єрі мали відмінно гармоніювати один з одним. Ніщо не повинно виділятися або, навпаки, - іти в тінь. Колір, форма, текстура - усе мало взаємно доповнюватися. У добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, вона відрізняється особливою грацією, ліричністю, асиметричністю, а орнамент (зокрема, різьблений) набув форм мушлі. У цей час широко розвинулося ткацтво, ювелірне мистецтво, виготовлення тонкої кераміки -порцеляни, а також меблів і гобеленів.

Яскравим прикладом рококо в архітектурі є палац Амалієнбург, розташований під Мюнхеном (Німеччина). Його створив французький архітектор Франсуа Кювільє для дружини курфюрста Карла Альбрехта Марії Амалії. Пізніше цей палац став частиною Німфенбурзької заміської резиденції королів Баварії. Це невелика одноповерхова будівля, зовні проста і водночас елегантна й вишукана.

Її центр злегка акцентований плоским куполом з платформою.

Інтер’єри палацу витончені, святкові, багато оздоблені. Хоча окремим залам внутрішніх приміщень властиві індивідуальні риси, весь їх комплекс (Блакитний кабінет, Жовта кімната, або Кімната відпочинку, Мисливська кімната, Індіанський кабінет, або Кімната фазанів) становить цілісну єдність. Багатство декору досягає кульмінації у «Великому салоні» (Дзеркальній залі) - круглому приміщенні з плоским куполом.

За допомогою чергування вікон, дзеркал і дверей, гри природного та відбитого світла створюється відчуття, що кордони зали зникають і глядач опиняєтеся у . відкритому павільйоні з високим небесним склепінням у вигляді купола.

Схарактеризуйте риси стилю рококо в архітектурі.


Для форм меблів рококо характерна повна відмова від автономності окремих елементів конструкцій, симетрії і прямих ліній. Головним стає прагнення «розчинити» деталі в загальному об’ємі предметів. Меблі здаються ніби відлитими з однієї пластичної маси. У декоративному оздобленні предметів обстановки цього стилю переважають бронзові накладки; іноді вся поверхня предметів оброблялася кольоровими лаками і теж декорувалася накладками або позолоченим різьбленням. Безтурботне життя світських салонів було зосереджене навколо жінки, і примхи великосвітських панночок задавали загальний тон: витончено-декоративний і легковажний. З’явилися суто жіночі предмети меблів. Це - секретер на високих ніжках з похило розташованою відкидною дошкою і безліччю потайних відділень; картоньєрка (шафка для паперів); туалет з відкидним дзеркалом і різноманітні тумбочки.

Головний мотив кімнати рококо - камін: невисокий, облицьований мармуровою плитою і заставлений канделябрами, годинниками, порцеляновими

 

«дрібничками» та іншими прикрасами. Над кімнатною піччю зазвичай вішали дзеркало в розкішній рамі. У цей час «народжуються» нові форми меблів для сидіння: канале (диван у формі кількох з’єднаних крісел), шезлонг, бертер (глибоке крісло). У формах диванів і крісел враховувалися особливості пишного жіночого одягу. Майстри почали намагатися робити меблі не тільки репрезентативними, але й комфортними.

Найпоширенішою формою творів живопису стало декоративне панно, здебільшого овальної, круглої або химерно зігнутої форми. Декоративні композиції захоплюють глядача граціозним орнаментальним ритмом. Для оздоблення внутрішніх приміщень майстри рококо широко застосовували складні різьблені та ліпні візерунки, завитки, мушлі, маски, живописні та скульптурні панно. У мистецтві цього часу панує вишуканість і асиметрія.

У сюжетах живописних творів переважали свята й театральні вистави, міфологічні сюжети, теми кохання. Штучні й приємні пейзажі пристосовані лише для побачень, танців, шляхетного та легковажного дозвілля. У портретах усіх персонажів зображено підкреслено усміхненими, люб’язними, витонченими. Для мистецтва рококо характерне заглиблення у світ фантазії, міфологічних і пасторальних (які пов’язані з ідеалізованим зображенням сільського життя) сюжетів, екзотичних казкових образів.

Для французького живописця Жана Антуана Ватто головним покликом до творчості був світ людських почуттів і мрій, бажання людей перетворити життя на своєрідне театралізоване дійство.

 

А тепер перенесімося подумки до великої зали палацу французького короля Людовика XV. У розкішному інтер’єрі серед численних дзеркал, у яких виблискують каскади люстр, дами в пишних сукнях і кавалери в напудрених перуках танцюють повільний бальний танець.

Яка ж музика звучить на балу? Грає невеликий струнний ансамбль зі скрипок і віол. Супровід до граціозних танцювальних мелодій виконує музикант, який сидить за інструментом, що за формою віддалено нагадує сучасний рояль. Така сама клавіатура, дерев’яний ящик з відкритою кришкою, у якому натягнуто струни. Інструмент прикрашений малюнками, різьбленням, інкрустацією, він має тонкі ніжки вишуканої форми. Але це не фортепіано, а його попередник - клавесин.

Багато композиторів писали музику для цього інструменту. У мелодіях, що пишно оздоблювалися мелізмами, відчувалися інтонації «зітхання» - у дусі епохи рококо. Галантному стилю відповідав і витончений дзвінкий тембр клавесина. Недосконалий механізм інструменту не давав змоги поступово посилювати або зменшувати звучання. Щоб грати з різноманітною динамікою, тогочасні майстри навіть створили дві клавіатури: форте і піано, на яких грали почергово. Інколи додавали третю клавіатуру (регістр), що імітувала тембри лютні, фагота тощо.

З музикою для клавесина пов’язані найвищі досягнення Франсуа Куперена - придворного органіста, клавесиніста і вчителя музики. Його клаве-синним мініатюрам притаманні граціозні ритми, галантні мелодії, щедро прикрашені орнаментикою, подібно до ювелірних живописних орнаментів рококо. З-поміж програмних заголовків п’єс натрапляємо на пасторальні («Збиральниці винограду»), «портретні» («Дівчина-підліток»), звуконаслідувальні («Будильник»).

Придворним музикантом був також інший французький композитор-клавесиніст - Жан Філіпп Рамо. Він написав низку опер-балетів для тогочасного театру, що зумовило театральність його програмних клавесинних

 

п’єс для сольного та ансамблевого виконання. Більшість із них композитор об’єднував у сюїти.

Надзвичайного поширення в домашньому музикуванні освічених англійців набув різновид клавесина верджинел. На ньому можна було пограти будь-де, приміром у перукарнях, чекаючи черги. Англійські верджинелісти створили власну композиторську школу, до якої належали Вільям Берд, Генрі Перселл та ін.

В Італії клавесин називали «чембало», у Німеччині - «кільфлюгель», у Франції - «спінет».

Луї-Кпод Дакен. Зозуля. Жан Батіст Люллі. Гавот. Франсуа Куперен. Будильник. Жан Філіпп Рамо. Тамбурин. Ригодон. Курка. Вільям Берд. Волинка. Флейта і барабан (на вибір)

| Схарактеризуйте музичні образи. Які елементи музичної мови сприяли їх утіленню?

Із часів бароко композитори писали танцювальну музику для придворних балів. Поступово вона залунала й у вишуканих салонах французької знаті. Танці виконували в певній послідовності, чергуючи їх за темпом і характером. Так сформувався музичний жанр - сюїта. Її основоположниками були французькі композитори, а саме слово, що перекладається з французької як «послідовність» «ряд», дуже точно вказує на особливості жанру.

Одними з найвідоміших сюїт для клавесина є «Французькі сюїти» И.С. Баха (збірка із шести творів). Цю назву вони отримали вже після смерті композитора завдяки широкому використанню французьких танців (менует, бур-ре, гавот) та відчуттю схожості з манерою письма французьких компози-торів-клавесиністів Куперена та Рамо. Незважаючи на самостійність частин, кожна сюїта сприймається як єдиний музичний твір.

Йоганн Себастьян Бах. Французька сюїта до-мінор

І Схарактеризуйте музику. Уявіть, як виглядають і які рухи виконують танцівники. Поясніть свої міркування.

Довідка

Хоча жанр сюїти сформувався у Франції, танці, що складали сюїту, не обов’язково були французькі. Спочатку сюїту становили лише дві частини, два танці - повільна й урочиста іспанська павана і весела та швидка італійська гальярда. Через деякий час сформувалася чотиричастинна сюїта, із чітко визначеною послідовністю розділів. Це були чотири танці, які у творі чергуються за темповим контрастом «повільно-швидко»: алеманда - німецький танець «для виходу», неквапливий, плавний; куранта - плавний, але жвавіший танець італо-французького походження; сарабанда - іспанський повільний танець; жига - швидкий танець англійського походження.

 

Із часом сюїти стали включати в себе інші танці - гавот, менует, бурре, ригодон. Розвиваючи цей музичний жанр, композитори почали додавати нетанцювальні частини сюїти - прелюдії, арії.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Виліпіть ескіз рельєфу ліпнини з рослинними мотивами у стилі рококо (пластилін). У вільний час створіть у такій техніці оздоблення для фоторамки, альбому тощо.

СЛОВНИК

Мелізми - різноманітні мелодичні прикраси звука, які не змінюють темпу і ритмічного рисунка мелодії. У нотному записі позначаються спеціальними значками чи дрібними нотами.

Панно — частина поверхні стіни, стелі, дверей, обмежена рамкою і заповнена живописом, мозаїкою або скульптурним рельєфом; картина, барельєф, що заповнюють частину стіни, стелі.

Сюїта - циклічний інструментальний твір, що складається з кількох самостійних за кількістю, порядком і способом сполучення п’єс, об’єднаних художнім задумом.

Запитання для узагальнення

1.    Як виявився стиль рококо в мистецтві?

2.    Які музичні «знахідки» застосовували комлозитори-клавесиністи?

3.    Порівняйте музичний жанр сюїта з іншими відомими вам циклічними жанрами, наприклад сонатою, симфонією, циклом концертів, прелюдій і фуг тощо.

Робота з додатковими джерелами інформації

1. За бажання у вільний час дослідіть особливості чоловічого та жіночого вбрання епохи бароко та рококо. Поміркуйте, які його елементи використовують художники-модельєри в сучасному одязі.

- 2. Прослухайте музичні твори у виконанні на клавесині чи його різь новидах - верджинелі, чембало.

3. Дізнайтеся про особливості технології створення ліпнини з гіпсу для оформлення сучасних інтер’єрів у стилі рококо (бароко) та навіщо використовують пластилін.

 

Це матеріал з підручника Мистецтво 8 клас О. В. Гайдамака

 

Категорія: Мистецтво

Автор: admin от 14-10-2016, 21:32, посмотрело: 2040