Народна Освіта » Світова література » Життя як політ. Річард Бах - Чайка Джонатан Лівінгстон (уривки)

НАРОДНА ОСВІТА

Життя як політ. Річард Бах - Чайка Джонатан Лівінгстон (уривки)

Літературний багаж. Пригадайте, що таке притча. Яку роль притчі відігравали в біблійних і коранічних текстах?

Усесвітньо відомий письменник Річард Дейвіс Бах порівнює життя з польотом. Він переконаний: найприродніше для людини — відчувати задоволення від того, що відбувається тут і зараз, а не від минулого чи майбутнього... На думку митця, метою життя є пошук досконалості.

Майбутній письменник з’явився на світ 23 червня 1936 р. в американському місті Оук-Парк. За сімейною легендою, його рід походить від генія німецької музики Й.С. Баха. З дитинства Річард захоплювався літаками, саморобними моделями яких заповнив увесь будинок.

Побачивши плакат із зображенням літака й написом «Ти можеш літати на ньому», у сімнадцять років він уперше піднявся в небо на аматорському біплані. Уроки пілотування докорінно змінили світовідчуття юнака: відтоді авіація стала його пристрастю. Після навчання в Каліфорнійському університеті Лонг-Біч Річард розпочав кар’єру військового льотчика на тактичних винищувачах у Військово-повітряних силах США.

Закінчивши службу в чині капітана, Бах змінив багато професій, але не зрадив своєму захопленню: він був пілотом чартерних рейсів, авіа-механіком, льотчиком-трюкачем, який виконує фігури вищого пілотажу... На одномісному літаку він не раз здійснював дальні подорожі, зазнавав аварій і... знову піднімався в небо. Паралельно Бах друкував науково-популярні статті у фахових журналах.

‘Коментар архіваріуса

Річард Бах став знаменитим завдяки повісті «Чайка Джонатан Лі-—п кінгстон» (1970), у якій втілив образ птаха, здатного в польоті подолати будь-які перешкоди. Письменник стверджує, що виступив не автором твору, а лише медіумом1. Гуляючи туманною набережною каліфорнійського каналу, він нібито почув дивний Голос, який говорив від імені славетного американського льотчика початку XX ст. Джонатана Лівінгстона. Бах повернувся додому і записав почуте. Продовження цієї оповіді примарилося йому' лише через вісім років. Правда це чи фантазія - невідомо, але 1970 р. світ побачив найвідоміший твір Баха - «Чайка Джонатан Лівінгстон».

Перші спроби видати «Чайку...» окремою книжкою зазнали невдачі. Лише наприкінці 1970-х, після того як повість було проілюстровано чудовими роботами фотографа-анімаліста Расела Масона, вона стала бестселером2.

«Чайка Джонатан Лівінгстон» - це повість про тих, хто слухає поклик свого серця і встановлює власні правила. Її головний герой — птах, який упевнено й безстрашно прямує до своєї мети, долаючи численні обмеження та заборони. Проблему пошуку сенсу життя автор втілює в конфлікті між сірою Зграєю і геніальним Вигнанцем.

'Мёд1ум - надчутлива людина, яка вистуїіає снолучною ланкою між двома світами: матеріальним і духовним.

2Бестсёлер - видана великим накладом книжка, яка увійшла до переліку найпонулярніших.

Бах назвав «Чайку...» повістю-притчею про велику мрію, яка живе в душі людини, - мрію про політ, про покликання, про безмежну досконалість. Події в ній, як і в інших творах цього жанру, не визначені ні хронологічно, ні просторово. Польоти чайок відбуваються просто над морем, поза часом. Притчовий характер має і сюжет. Він доволі простий, але переказати його нелегко, адже глибинний, філософський зміст притчі має осягнути сам читач.

Як у будь-якій притчі, герої твору змальовані схематично. Наприклад, у Джонотана лише одна пристрасть — політ, лише один шлях -стати Вигнанцем. Повість побудовано на алегоріях: Зграя — повсякденне життя, політ Джонатана - свобода, прагнення досконалості.

Твір Баха цілком відповідає і визначенню філософська притча, адже порушує чимало філософських питань: любові, свободи, життєвого призначення людини, взаємин батьків і дітей, протистояння повсякденності й прагнення до високої мети, небажання розвиватися й жаги знань.

Усе, чим Бах займався протягом життя, об’єднане пристрастю до польоту. Тому опис його техніки й майстерності є однією з особливостей художнього світу творів письменника, зокрема й повісті «Чайка Джонатан Лівінгстон».

коментар філолога

Повість «Чайка Джонатан Лівінгстон» не містить релігійних ідей І як таких, проте чимало критиків і рецензентів побачили в ній євангельські й буддійські мотиви.

Паралелі з біблійними оповідями про Ісуса Христа простежуються в самій ідеї вигнання тих, хто не схожий на інших; в обраності Джонатана, у його поверненні на землю після смерті; у дивах та стосунках Учителя і тих, хто відкритий для знань.

Буддійські мотиви перетворення і прагнення досконалості втілюються, зокрема, у словах чайки Саллівана: «Ми прийшли з одного світу в інший, майже точно такий, і вже забули, звідки походимо... Ми обираємо для себе наступний світ завдяки тому, чого навчились у попереднім. Не навчишся нічого - і наступний світ не буде нічим різнитися від попереднього, і в ньому на тебе чекатимуть ті самі перешкоди і свинцевий тягар незнання».

Важливо, що чайки отримують ім’я, лише ставши вигнанцями. Адже саме тоді вони стають особистостями, знаходять свою індивідуальність і безсмертну душу.

Після повісті «Чайка Джонатан Лівінгстон» Бах опублікував такі твори, як «Дар, який приносять крила», «Не існує таких місць, як далечінь», «Міст через вічність», «Ілюзії, або Пригоди Месії мимоволі». Висловлені в цих книжках думки важливі й близькі багатьом людям. 1 саме їм адресовано «Кишеньковий довідник Месії» — збірку філософських узагальнень щодо сенсу буття, розуміння любові й ненависті, гніву й страху, ролі знання і прагнення до досконалості, пізнання власного «я». Це — своєрідний порадник у розв’язанні складних життєвих ситуацій. Варто лише заплющити очі, поставити запитання й розгорну-

ти книгу на будь-якій сторінці... Одна з відповідей самому автору була такою: «Усі люди, усі події у твоєму житті виникають тому, що покликав їх туди ти. Що ти будеш робити з ними, — вирішувати тобі».

Перевірте себе

1.    Що ви дізналися про Р. Ваха? Які риси характеру письменника розкриваються у фактах його біографії?

2.    Які життєві обставини вилинули на характер творчості Р. Ваха?

У чому це виявилося?

3.    Схарактеризуйте творчість Р. Ваха. Назвіть його найвідоміші твори.

Перед читанням.Читаючи повість Р. Ваха, поміркуйте, який зміст вкладає автор у поняття «небо» і «небеса». Чим вони відрізняються?

ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН (Уривки)

Справжньому Джонатану-чайці, що живе в кожному з нас.

Частина перша

Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить - і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти.

А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправ-лявся в польоті самотній птах — чайка Джонатан Лівінгстон. Він злетів на сто футів угору, опустив свої перетинчасті лапи, задер дзьоба, випростав уперед зігнуті крила і, хоч як це було боляче, силувався втримати їх у такому положенні. Випростані крила обтяжували рух, і він летів дедалі повільніше, поки шепіт вітру не стих у його вухах, а океан унизу не застиг на місці. (...)

Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту - це для чайки страшний сором, просто ганьба!

Але Джонатан Лівінгстон - який без тіні сорому знову й знову вигинав напружені крила, щоб летіти якомога повільніше, а потім спинитися на місці, — був незвичайним птахом.

Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, — хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне — їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінгстон над усе любив літати.

Проте любов’ю до польотів, як він невдовзі збагнув, не заживеш доброї слави серед птахів. Навіть його власні батьки дивилися скоса на те, як Джонатан з ранку до вечора літає десь сам-один, та ще й по сто разів шугає аж над водою - як то він казав, тренуючись у низькому польоті. (...)

- Чому, Джоне, чому? — питала мати. — Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти — це забавка для пеліканів і альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір’я та кістки лишилися.

-    Ну то й що, мамо? Нехай пір’я та кістки. Я хочу знати, що можу робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, і край.

-    Бачиш, Джонатане, - мовив батько зовсім не сердито, - незабаром зима. Рибальські човни виходитимуть у море нечасто, а риба, що зараз плаває мілко, піде вглиб. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як добувати їжу. Польоти - це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти.

Джонатан слухняно кивнув. Кілька днів по тому він намагався поводитись, як інші чайки; так, він справді дуже старався, і галасував щосили, коли бився за їжу біля рибальських човнів, і пірнав за шматками риби та хлібними крихтами... Та все було марно.

«Яка дурість, - подумав він нарешті й рішуче кинув насилу здобутого анчоуса голодній старій чайці, що летіла слідом. — Весь цей час я міг би вчитися літати! Адже мені ще стільки треба вивчити!»

Невдовзі Джонатан знов опинивсь у морі сам-один — голодний, щасливий, жадібний до знань.

Він хотів знати все про швидкість польоту - і за тиждень дізнався про неї більше, ніж найшвидша чайка у світі. (...)

Він злетів на дві тисячі футів угору і спробував ще раз, - стрімко прямуючи вниз, витягнув дзьоба, розпростав крила, а коли швидкість сягнула п’ятдесяти миль на годину, припинив ними рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало. І десять секунд він мчав зі швидкістю дев’яносто миль на годину. Джонатан установив світовий рекорд швидкості для морських чайок!

Однак ця перемога була скороминущою. Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома й нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’яносто миль на годину'. Джонатан почувався так, наче його тіло от-от вибухне, розлетиться на друзки. Стрімко, наче від вибуху, падаючи вниз, він уже не відчув страшного удару об тверду, мов камінь, воду.

 

Коли він нарешті опритомнів — а це вже була ніч, — він гойдався на хвилях у місячному сяйві. Понівечені крила були немов налиті свинцем, та ще тяжче тиснув на спину тягар поразки. (...)

Та коли він уже почав занурюватись у воду, якийсь дивний голос ледь чутно озвався до нього зсередини: «Тут нічого не вдієш. Я чайка. Проти своєї натури не підеш...» (...)

У нічній темряві, на висоті ста футів, Джонатан Лівінгстон примружив очі. І біль, і роздуми — усе зникло безслідно.

Короткі крила. Короткі крила сокола!

Ось тобі й відповідь! «Який я був дурний! Усе, що мені треба, - це ма-

леньке, крихітне крило; усе, що мені треба, - це скласти крила, так, щоб у польоті ворушити самими кінчиками! Короткі крила!»

Він піднявся на дві тисячі футів над чорною безоднею моря і, ані хвилі не думаючи про поразку, про загибель, щільно притиснув до тіла широкі частини крил, а самі кінчики, вузькі, мов кинджали, виставив назустріч вітру - і стрімко кинувся вниз. (...)

На світанку Джонатан продовжив тренування. (...)

1 сталося так, що того ранку... чайка Джонатан Лівінгстон врізався просто у Зграю, що спокійно снідала, — влетів, як вихор, на швидкості двісті чотирнадцять миль, із заплющеними очима! Та, мабуть, Чайка Долі йому всміхнулася — ніхто не загинув. (...)

Перше, що він подумав: «Це тріумф! Гранична швидкість! Двісті чотирнадцять миль на годину - для чайки! Це прорив, це велика, вирішальна мить в історії Зграї, а для чайки на ім’я Джонатан - це початок нового життя». (...) І він продовжив своє тренування на самоті, він склав крила і пішов у піке з висоти вісім тисяч футів - і відразу збагнув, як робити поворот!

Тепер він знав, що досить тільки на одну частку дюйма змінити положення однієї пір’їни на кінчику крила - і можна плавно, красиво повернути навіть на граничній швидкості. Та ще до цього він зрозумів, що, коли на такій швидкості змінити положення хоча б двох пір’їн, тебе закрутить, як кулю... Одне слово, Джонатан став першою чайкою на землі, що опанувала фігурні польоти. (...)

Тим часом Зграя збиралася на Велику Раду; та коли він приземлився, то побачив, що всі нібито чогось чекають. Так воно й було — чекали на нього.

-    Чайко Джонатане Лівінгстон! Стань у середину!

Слова Старійшини звучали дуже врочисто. Виклик у середину кола означав чи страшну ганьбу, чи то найвищу шану. Коло Пошани — це честь, якої зазнали хіба що найславніші з ватажків. «Так, звісно, — подумав Джонатан, - сьогодні вранці вони бачили мій Прорив! Та мені не треба ніякої пошани. Я не хочу бути ватажком. Я тільки хочу поділитися тим, що відкрив, показати, який простір відкривається перед нами!» Він ступив уперед.

-    Джонатане Лівінгстон, — мовив Старійшина, — стань перед очі твоїх товаришів, у Коло Ганьби!

Його наче вдарили дошкою. Коліна в нього ослабли, пір’я обвисло, у вухах зашуміло. У Коло Ганьби? Це неможливо! Прорив! Вони не розуміють! Вони помиляються, вони помиляються! (...)

Виклик у Коло Ганьби означав, що його виженуть зі Зграї, засудять до самотнього життя на Далеких Скелях.

-    ...Настане день, Джонатане Лівінгстон, і ти зрозумієш, що легкодумство тебе занапастило. Життя - це незбагненна таємниця, і нам досить знати одне: ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо.

Чайки ніколи не суперечать Великій Раді, та Джонатан усе-таки насмілився подати голос.

-    Легкодумство? Браття мої! — вигукнув він. — Хто думає серйозніше, ніж чайка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми тисячу років

животіли заради того, щоб шукати риб’ячі голови, але ж тепер нам справді є для чого жити — щоб учитися, відкривати нове, бути вільними! Дайте мені тільки спробувати, дозвольте показати вам, чого я навчився...

Зграя наче скам’яніла.

—    Ти нам більш не брат, - нарешті промовили чайки одна по одній, а потім з поважним виглядом затулили собі вуха і повернулися до нього спинами.

Джонатан Лівінгстон провів решту свого життя на самоті, але від Далеких Скель він полетів далеко-далеко. І єдине, що його смутило, -це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити. Сам він щодня робив нові відкриття. (...)

j Якось до Джонотана прилетіли зоряні чайки, які сповістили, що «одне навчання скінчено, і настав час починати інше»

Частіша друга

(...) Уже за кілька днів він зрозумів, що тут йому належить дізнатися про політ іще більше, ніж у попередньому житті. Проте існувала певна різниця. Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Усі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя — у польоті. Це були просто дивовижні птахи, і кожен з них тренувався щодня, багато годин поспіль, вивчаючи нові й нові таємниці повітроплавання. (...)

Джонатан надовго забув той світ, звідки він був родом... (...)

Якось увечері чайки, вільні від нічного польоту, стояли всі разом на піску і думали. Джонатан, набравшись духу, підійшов до Старійшини -який, подейкували, скоро мав покинути цей світ.

—    Чіанге... - мовив він трохи схвильовано.

Старійшнпа лагідно поонриуо на нього:

—    Так, сину мій? (...)

—    Чіанге, цей світ - зовсім не небеса, так?

При світлі місяця було видно, що Старійшина всміхнувся.

—    Ти знову вчишся. Джонатане.

—    Ну, то що ж буде далі? Куди ми йдемо? Невже взагалі немає такого місця — небеса?

—    Ні, Джонатане, такого місця немає. Небеса - не місце і не час. Небеса - це досконалість. — Він хвилю помовчав: - Ти дуже швидко літаєш, правда?

—    Я... я люблю швидкість, - відповів Джонатан, приголомшений, але гордий, що Старійшина його помітив.

—    Ти зможеш торкнутися небес, Джонатане, тієї миті, коли пізнаєш досконалу швидкість. (...)

І Чіанг без жодного попередження зник — та вмить з’явився край води, за п’ятдесят футів від місця, де вони стояли. Потім він зник знову і за тисячну частку секунди торкнувся плеча Джонатана.

—    Це така забавка, - мовив він.

Джонатан був у захваті. Він навіть забув, що хотів дізнатися про небеса.

-    Як ви це робите? Що ви відчуваєте? А далеко ви можете так перелетіти?

-    Перелетіти можна куди завгодно і за будь-який час, коли захочеш, — сказав Старійшина. — Я побував скрізь і всюди, куди міг полинути думкою. (...)

-    А ви можете навчити мене так літати? - Джонатан тремтів, уявляючи ще одну перемогу над невідомим.

-    Звісно, якщо ти хочеш навчитися.

-    Я хочу. Коли ми зможемо почати?

-    Можна й зараз, якщо бажаєш.

-    Я хочу навчитися так літати, — мовив Джонатан, і дивний вогник засвітився в його очах. - Кажіть, що я маю робити.

І Чіанг заговорив поволі, пильно дивлячись на свого учня:

-    Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, — говорив він, - ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів... (...)

Та от настав день, коли Чіанг зник. Він лагідно звернувся до чайок і закликав їх не кидати навчання, і тренуватися, і пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя. І поки він говорив, його пір’я сяяло дедалі яскравіше, а потім спалахнуло таким сліпучим блиском, що жодна чайка не могла дивитися на нього.

-    Джонатане, — мовив він, і це були його останні слова, — ти маєш дізнатися, що є любов. (...)

І що більше Джонатан учився доброті, то глибше він пізнавав сутність любові й дужче хотів повернутися на Землю. Джонатан Лівінг-стон, незважаючи на своє самотнє минуле, був природженим учителем, і найкращим виявом любові стала для нього можливість передати свої знання тій чайці, яка чекає слушної нагоди, аби пізнати щось нове. (...)

Флетчер Лінд був ще дуже молодою чайкою, проте вже знав, що жодний птах, крім нього, не натерпівся таких знущань од Зграї, не зазнав такої несправедливості! (...)

Голос зазвучав у нього в голові, і хоча був дуже тихий, Флетчер так перелякався, що закляк у повітрі.

 

-    Не суди їх надто суворо, Флетчере! Вигнавши тебе, чайки зашкодили тільки собі, і настане день, коли вони це зрозуміють, коли вони побачать те, що ти бачиш зараз. Вибач їх і допоможи їм зрозуміти.

На відстані дюйма від кінчика його правого крила летіла осяйна біла чайка, найпрекрасніша у світі, і пливла в повітрі напрочуд легко, не ворушачи жодним пером, хоча Флетчер тримався майже на своїй граничній швидкості.

Молодий птах на мить отетерів. «Що зі мною? Чи я вмер, чи збожеволів? Що це таке?»

Тихий спокійний голос ніби читав його думки і вимагав відповіді.

—    Чайко Флетчере Лінд, ти хочеш літати?

—    Так! Я хочу літати!

—    Чайко Флетчере Лінд, чи так сильно ти хочеш літати, що зможеш простити Зграю, і навчатись, і колись повернутись до них і передати їм свої знання?

Такій прекрасній, такій розумній істоті Флетчер Лінд не міг збрехати, попри всю свою скривджену гордість.

—    Так, — мовив він стиха. (...)

Частина третя

(...) Минув лише місяць, а Джонатан уже вирішив, що час повернутися до Зграї.

—    Ми не готові! - сказав Генрі Келвін. — Нас не приймуть! Ми Вигнанці! Ми ж не можемо присилувати себе летіти туди, де нам не раді?

—    Ми вільні летіти, куди захочемо, і бути такими, як є, - відповів Джонатан і, зринувши в повітря, полетів на схід, де жила Зграя. (...)

Вони прилетіли із заходу вранці — вісім чайок, вишикувані подвійним ромбом, крило до крила. Промайнули над Берегом Ради Зграї зі швидкістю сто тридцять п’ять миль на годину, і Джонатан мчав попереду. Флетчер плив біля його правого крила, Генрі Келвін мужньо боров вітер біля лівого. Потім увесь стрій, мов один птах, поволі нахилився праворуч... вирівнявся... перевернувся в повітрі.... і знову полетів рівно, хоч вітер усе дужчав.

Звичайна галаслива чвара на березі вмить ущухла, і запанувала страшна тиша — так, немовби стрій чайок у повітрі був велетенським ножем, що прикував до себе вісім тисяч нажаханих очей. (...)

Одна думка сяйнула усій Зграї, мов грізна блискавка. Ці птахи — Вигнанці! І вони повернулися! Та це... це ж просто неможливо! Флетчер очікував бійки, проте Зграя наче скам’яніла.

—    Звісно, це Вигнанці. Ну то й що? - сказав хтось із молодих птахів. - Слухайте, друзі, де це вони навчилися так літати?

Минула майже година, поки Слово Старійшини облетіло всю Зграю: «Не зважати на них!» Чайка, що заговорить з Вигнанцем, теж стане Вигнанцем. Чайка, що погляне на Вигнанця, порушить Закон Зграї.

Відтоді до Джонатана були звернені лише сірі спини чайок, та він мовби не помічав цього. Він проводив заняття просто над Берегом Ради і вперше вимагав од учнів, аби вони показали все, на що здатні. (...)

—Минув місяць. Деякі чайки зі Зграї попри заборону попросили дозволу навчатися разом з Вигнанцями,

Вони не зважали на те, чи бачать їх інші, і лише слухали слова Джонатана та намагалися бодай щось зрозуміти.

А він говорив дуже прості речі: що чайка має право літати, що свобода - це її істинна сутність, і все, що обмежує цю свободу, нічого не значить - усі забобонні звичаї, усі закони, хоч би які вони були.

—    Нічого не значить? — вигукнув хтось у юрмі. - А якщо це Закон Зграї?

-    Єдиний справедливий закон - це шлях до свободи, — відповів Джонатан. - Іншого закону немає. (...)

Це сталося всього через тиждень. Флетчер показував фігури швидкісного польоту новим учням. Він вийшов з піке на висоті сім тисяч футів і сірою стрілою промчав за кілька дюймів від берега, аж раптом на дорозі в нього опинилося мале чаєня, що вирушило у свій перший політ і кликало маму. У Флетчера Лінда лишалася десята частка секунди, щоб ухилитися, він рвучко повернув ліворуч і на швидкості понад двісті миль врізався у гранітну скелю.

Скеля була ніби велетенською кам’яною брамою до іншого світу. Страх, удар, темрява - а потім він поплив у дивному чужому небі, забуваючи, згадуючи, забуваючи знову, і йому було страшно, смутно і тяжко, так тяжко...

Голос долинув до нього, як уперше, коли він зустрів Джонатана Лі-вінгстона. (...)

-    Нічого не вдієш, у тебе просто різко змінився рівень свідомості. Тепер вибір за тобою. Ти можеш лишитися тут і навчатися на цьому рівні - до речі, не набагато вищому від попереднього, - а можеш повернутись і працювати зі Зграєю далі. (...)

-    Звісно, я хочу повернутися до Зграї. Я ж тільки почав заняття з новою групою!

-    Ну то й чудово, Флетчере. Пам’ятаєш, ми говорили, що тіло - це не що інше, як думка?..

Флетчер потрусив головою, випростав крила й розплющив очі, лежачи біля підніжжя скелі, посеред натовпу чайок. У Зграї зчинився страшенний галас, коли всі побачили, що він ворухнувся.

-    Живий! Умер, а потім ожив!

-    Торкнувся його крилом! Оживив! Син Великої Чайки!

-    Ні! Він сам каже, що ні! Він диявол! Диявол! З’явився на погибель Зграї!

 

Чотири тисячі чайок, налякані тим, що побачили, закричали: «Диявол!» - і цей крик прокотився над юрмою, мов шалений вітер у бурю. Очі в них горіли, дзьоби були міцно стиснуті, і вони посунулися вперед, палаючи жагою вбивства. (...)

До ранку Зграя забула про своє божевілля, та Флетчер не забув.

-    Джонатане, пам’ятаєш, ти колись казав, що треба любити Зграю так, аби повернутися до неї й ділитися знаннями?

-    Так, звісно.

-    Я не розумію, як можна любити збіговисько розлючених птахів, що ледь не вбили тебе.

-    О Флетче, ти й не мусиш це любити! Звичайно, не треба любити ненависть і зло.

Ти просто повинен бачити кожну чайку такою, яка вона є насправді, бачити в усіх добро і допомагати їм, аби вони й самі змогли побачити свою істинну сутність. Ось що я називаю любов’ю. І коли ти цього навчишся, ти збагнеш, яка то цікава річ! (...)

- Тобі я більше не потрібний. Усе, що тобі треба, — це й далі пізнавати самого себе, з кожним днем ясніше бачити справжнього Флетчера, для якого не існує межі. Він — твій учитель. Ти мусиш його розуміти і коритись йому, от і все.

А наступної миті тіло Джонатана заясніло тріпотливим блиском і почало танути в осяйному мареві. (...)

Марево зникло. Джонатан розтанув у повітрі.

Трохи згодом Флетчер змусив себе злетіти в небо й зустрівся з групою учнів-новачків, які нетерпляче чекали першого уроку. (...)

1 хоча Флетчер намагався дивитись на своїх учнів з належною суворістю, він на мить побачив їх такими, якими вони є насправді, і вони не просто сподобалися йому — цієї миті він їх полюбив. «Межі немає. Джонатане?» — подумав він і всміхнувся. І рушив у свій політ до знання.

Переклад Д. Радієнко

Запитання і завдання до прогитаного

1.    Поміркуйте, чому повість «Чайка Джонатан Лівінгстон» поділено на три частини. Дайте їм назви. Складіть цитатний шіан сюжету твору.

2.    Як ви розумієте присвяту на початку повісті? Чи маєте особисто ви риси Чайки? Дайте розгорнуту відповідь.

3.    Чи легко було Джонатанові навчитися літати? Що допомогло йому досягти досконалості?

4.    Який момент став переломним у житті Джонатана?

5.    Схарактеризуйте світ Зграї. За якими законами вона живе? Чим вирізняється Джонатан з-поміж інших чайок?

6.    Що спонукало Джонатана порушити Закони Зграї? Чого прагнув горой?

7.    Як Джонатан зустрівся із чайками-вигнанцями? Чому їх так називали? Чому у чайок-вигнанців є імена, а у членів Зграї - ні?

8.    Як змінилося життя Джонатана після зустрічі з Чіангом?

9.    Чого Джонатан навчав своїх вихованців? Чому він вирішив разом з ними повернутися до Зграї? Як ви гадаєте, чому в Джонатана не було ненависті до Зграї?

10.    Чим Флетчер Лінд відрізнявся від інших учнів Джонотана? Чому Джонатан вирішив передати наставництво саме Флетчеру? Яку пораду Джонатан дав своєму учневі наостанок?

11.    Групова робота. Розділившись на три групи, виконайте один з варіантів завдання.

• Розкажіть історію чайки Джонатана: а) від імені чайки зі Зграї; б) від імені Флетчера; в) від імені Джонатана.

12.    Знайдіть євангельські й казкові мотиви в повісті. Як вони допомагають розкрити характер головного героя?

13.    Подискутуймо! Чому Джонатана називали «Сином Великої Чайки», «дияволом»? Ким, на вашу думку, він був насправді?

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 8 клас Волощук

 

Автор: admin от 29-08-2016, 22:41, посмотрело: 38729