Народна Освіта » Світова література » Прагнучи досконалості та гармонії

НАРОДНА ОСВІТА

Прагнучи досконалості та гармонії

Літературний багаж. Назвіть характерні особливості античного мистецтва.

Європейська культура XVII ст. перейняла у Відродження віру у великі можливості людського розуму. Віра ця посилювалася досягненнями науки, що вийшла на новий рівень розвитку. Тепер наукова думка рухалася не за рахунок часткових здогадок і прозрінь, а шляхом систематичного й послідовного накопичення вивірених відомостей з окремих галузей знань. Основою наукового пізнання став експеримент, що мав на меті встановлення об’єктивних закономірностей досліджуваних явищ. Саме в XVII ст. було закладено принципи сучасної геометрії; саме в цей період математика набула статусу провідної науки, потіснивши

класичну філологію, що відігравала основну роль у культурі Відродження. Своєрідним гаслом нової доби став афоризм французького філософа Рене Декарта: «Я мислю, отже, я існую».

Усе це стало підґрунтям розвитку класицизму - художнього напряму XVTI—XVIII ст., що існував паралельно з бароко.

Яітературонавга довідка

Класицизм — літературно-художній напрям (а також стиль доби), що взяв за зразок античне мистецтво з притаманними йому уявленнями про прекрасне й принципами «наслідування природі», дотримання почуття міри, прагнення до гармонії. Для літератури класицизму характерні висока громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил, відображення життя в ідеальних образах.

Головним осередком класицизму була Франція, де його розвитку сприяла абсолютна монархія, що обстоювала порядок та ієрархію в суспільстві. Мистецтво класицизму також утверджувало певні положення, обов’язкові для виконання: на відміну від майстрів стилю бароко, класицисти цінували не примхи художньої фантазії, а її здатність вибудовувати картини відповідно до «класичних» уявлень про красу, розумність і гармонію. Від художника вони вимагали не оригінальності, а суворої творчої дисципліни, яка мала протистояти хаосу навколишнього світу.

і'Коментар архіваріуса

Основною ознакою архітектури класицизму було звернення до форм І античного будівельного мистецтва як до еталона гармонії, простоти, чіткості й монументальності. Класицизму притаманні симетрична композиція, стриманість декоративних деталей, регулярна система планування міст. Яскравими прикладами містобудівного класицизму є архітектурні ансамблі Парижа, Гельсінкі, Варшави, Единбурга, Санкт-Петербурга. Зразком академічної архітектури XVII ст. є, зокрема, палац французьких королів Лувр, нині — один з найвідоміших музеїв світу.

Скульптура доби класицизму відрізняється від барокової врівноваженістю, відчуттям спокою, певною відстороненістю. Серед найвідоміших скульпторів цього напряму - італієць Антоніо Канова, якого ще за життя порівнювали з античними творцями. Скульптури митця вирізняються надзвичайною витонченістю, плавністю ліній і декоративністю. У пізніх роботах Канови орієнтація на античність поєднується із замилуванням красою природи та ідеальними формами, що увиразнено дещо стриманим потрактуванням образів і ретельною обробкою мармуру.

Головні правила й норми класицизму як літературного напряму було викладено у віршованому трактаті «Поетичне мистецтво» Ніколи Буа-лоДепрео (1636-1711). Ця праця зафіксувала чіткий поділ літератури на «високі» жанри (епопея, трагедія, ода), що мають втілювати держав-

ні чи історичні поди, діяння монархів, полководців, міфологічних персонажів, і «низькі» жанри (сатира, байка, комедія), призначені для зображення повсякденного життя пересічних людей із середнього стану. Кожному' жанру, згідно з Буало, повинні були відповідати стиль і мова творів: у «високих» жанрах належало уникати «низької» простонародної лексики, і навпаки.

Для деяких жанрів Буало пропонував особливий вірш, рима в поетичному тексті мала підпорядковуватися змісту художньої оповіді.

У драматургії діяло правило «трьох єдностей» — часу, місця і дії, - яке означало, що всі події в п’єсі мають відбуватися протягом однієї доби і в одному місці, а в сюжеті повинна бути тільки одна зав’язка і одна розв’язка (за винятком комедій, де дозволялися деякі відхилення від схеми).

Окрім того, драмі належало складатися з п’яти дій, що мали утворювати чітку сюжетну лінію. Дотримання правила «трьох єдностей» забезпечувало гармонійну й розумну побудову сюжету, у якому події стрімко розгортаються, вимагаючи від героїв граничного напруження сил.

Такий комплекс правил і вимог спрямовував митців на написання «зразкових» творів, для яких характерна композиційна стрункість, помірність і зрівноваженість усіх складових, зрозуміла мова й внутрішня гармонія. Проте водночас він дещо обмежував свободу творчої думки, жорстко утримуючи її в межах установлених норм. Схематизм класицизму особливо помітно виявлявся в чіткому поділі літературних персонажів на «позитивних» і «негативних». В образах «позитивних» героїв не могло бути «негативних» рис, і навпаки. Такий підхід посутньо звужував можливості митців і зрештою суперечив самій природі людського характеру.

Переконані в потужній виховній силі й суспільній корисності мистецтва, письменники-класицисти тяжіли до монументальності, порушували проблеми широкого суспільного звучання й зображували героїв, здатних у найважчих випробуваннях тверезо мислити, аналізувати свої

вчинки і приборкувати пристрасті. Чільне місце в літературі посідали конфлікти розуму й пристрасті, обов’язку й почуття, особистості й суспільства. Досліджуючи ці конфлікти, класицисти, по суті, розкривали ті самі суперечності доби, що й представники бароко, але можливість їх розв’язання вбачали насамперед у підпорядкуванні почуттів і прав особистості почуттю обов’язку.

Успіхи французького класицизму в драматургії пов’язані з іменами французьких драматургів світового значення П’єра Корнеля, Жана Расіна, Мольера. Тож не випадково XVII ст. у Франції називають добою театру.

Перевірте себе

1.    Розкрийте значення поняття «класицизм». Схарактеризуйте особливості класицизму як художнього напряму. Чим пояснюється чітка орієнтація класицистів на певні норми?

2.    Назвіть відомі вам правила класицистичного мистецтва, сформульовані в трактаті II. Буало. Які літературні жанри, згідно з цією працею, належали до «високих», а які - до «низьких»? Як такий поділ виливав на стиль і мову художніх творів?

3.    Розкрийте сутність правила «трьох єдностей».

4.    Які проблеми порушували письменники-класицисти у своїх творах? Який спосіб їхнього вирішення пропонували?

5.    Назвіть видатних письменників класицизму. У якій царині літератури вони творили?

6.    Пригадайте прочитані в попередніх класах байки І. Крилова. До якого жанру за класицистичною ієрархією вони належать? Знайдіть у цих творах ознаки класицизму.

Літературний багаж. Пригадайте, як і коли виник жанр комедії.

Яку роль у створенні комічного відіграють гумор та іронія?

Один з «Великої трійці» драматургів Франції XVH ст. - геніальний комедіограф Мольєр. Вистави за його драмами, що викривають вади, здавалося б, давно минулих часів, донині викликають щирий сміх у глядачів.

За три століття ці п’єси, перекладені багатьма мовами світу, пережили чимало переробок і породили чимало наслідувань, а найкращі жарти з них увійшли в повсякденну мову європейців. Та й про самого Мольєра було написано десятки п’єс.

Жан Батіст Поклен (справжнє ім’я драматурга) народився 13 січня 1622 р. в Парижі. Його батько, придворний шпалерник і декоратор, був

цілком задоволений своїм ремеслом, тому мав усі підстави сподіватися, що старший син продовжить його справу. Проте даремно: змалку залюблений у театр, Жан Батіст і на гадці не мав збавляти час у шпалерній майстерні.

 

Це захоплення підтримував дід хлопчика. Пристрасний театрал, він регулярно водив онука на спектаклі й щиро радів з того, що знайшов споріднену душу. Тим часом батько сприймав «забаву» Жана Батіста виключно як легковажну й неприбуткову справу. Тому коли син повідомив, що не збирається приєднуватися до лав славного цеху шпалерників, Поклен-старший вирішив вивчити його хоча б на юриста. Відтак хлопця відправили у знаменитий Клермонський колеж, де здобували освіту не лише заможні представники середніх станів, а й аристократи, у тому числі — французькі принци.

Потайки батько сподівався, що згодом Жан Батіст таки позбудеться своєї дивної пристрасті. Він навіть улаштував дев’ятнадцятирічного юнака, який саме успішно склав іспит на ступінь доктора права, служити при дворі короля Людовика XIII. Однак усе було марно. Придворному шпалернику довелося-таки змиритися з вибором недолугого сина й виділити йому частку материнської спадщини. Не вагаючись, Жан Батіст вклав отримані гроші у власну акторську трупу, яку створив разом з Мадленою та її родичами, теж палко захопленими театром.

Трупа зухвало нареклася «Блискучим театром», а її керівник, Жан Батіст Поклен, прибрав ім’я Мольєр. Так розпочалася театральна кар’єра драматурга — аж ніяк, утім, не «блискуча»... Крім Мадлени, в акторському складі не було жодного яскравого обдаровання. Сам Мольєр виявився абсолютно непридатним для ролей у трагедіях, які переважно ставив його театр. Спектаклі здебільшого провалювалися, а нечисленні глядачі зазвичай нагороджували лицедіїв гучним свистом і знущальним реготом. Справи дедалі погіршувалися, борги щодня зростали, і зрештою 1646 р., через три роки після свого народження, «Блискучий театр» закрився. Дивом уникнувши боргової в’язниці, Мольєр з кількома близькими друзями-акторами, серед яких була і його кохана Мадлена, покинув Париж.

Розпочався період подорожей, що тривав близько дванадцяти років. За цей час мандрівна трупа на чолі з Мольєром об’їздила всю Францію. Спочатку актори бідували, сяк-так заробляючи на шматок хліба, потерпаючи від утисків духовенства й нападок заздрісників. Однак саме тоді Мольєр виявив у собі два безперечних таланти — коміка і комедіографа, - що полонили будь-яку публіку, від ярмаркових роззяв до поважних сановників. Ці таланти й забезпечили успіх його трупі.

Відтак до казни мандрівного театру потекли гроші... Тепер Мольєр міг купувати нові костюми й декорації, запрошувати видатних акторів...

У лицедіїв навіть з’явилися багаті й впливові заступники. Незабаром слава про Мольєра поширилася по всій країні й докотилася до королівського палацу. Герцог Філіпп Орлеанський запросив драматурга виступити перед самим Людовиком XIV. Загартований випробуваннями й популярністю комедіограф заледве гамував збентеження, повертаючись до столиці, з якої колись утік - розорений, осоромлений, але не зломлений.

 

Аби щонайліпше себе зарекомендувати, Мольєр вирішив показати трагедію ІІ’єра Корнеля «Нікомед». Вишукана публіка нетерпляче очікувала на виставу, у якій знаменитий Мольєр мав виконати головну роль. Однак і сам спектакль, і акторська манера керівника трупи розчарували глядачів. Коли подив і нудьга, здавалося, уже остаточно пойняли розкішну залу, Мольєр наважився на відчайдушний учинок. Просто зі сцени він звернувся до короля - гордовитого молодого чоловіка — з проханням показати ще одну невелику комічну п’єсу під назвою «Закоханий лікар». Король задля годиться дозволив. І тут сталося диво. От як розповідає про цю подію в чудовій книзі «Життя пана де Мольєра» М. Булгаков: «Щойно на сцену вибіг закоханий лікар, у якому за ледве можна було впізнати недавнього Нікомеда, - у залі почали усміхатися. При першій його гримасі — засміялися. Після першої репліки - почали реготати. А за кілька хвилин регіт перетворився на гуркіт. J видно було, як гордовита людина в кріслі... заходилася, схлипуючи, втирати сльози. Раптом, абсолютно несподівано для себе, поруч верескливо зареготав Філіпп Орлеанський.

В очах у закоханого лікаря раптом посвітлішало.

Він зрозумів, що чує щось знайоме. Роблячи звичні паузи перед репліками, щоб пропускати вали реготу, він зрозумів, що чує знаменитий, невимовний, той, що свідчить про повний успіх комедїі, обвал у залі, який у трупі Мольєра називався "бру-га-га!”.

Тут солодкий холодок відчув у себе на потилиці великий комічний актор. Він подумав: “Перемога!” — І додав фортелів. Тоді останніми зареготали мушкетери, що чергували біля дверей. А вже їм реготати не належало за будь-яких обставин».

Наслідком цього тріумфу стало рішення короля залишити трупу Мольєра в Парижі й передати її під заступництво герцога Орлеанського. Для вистав акторам надали приміщення Малого бурбон-ського палацу, де вони виступали по черзі з популярним італійським колективом. Так Людовик XIV благословив народження французького театру комедії, що став одним з головних досягнень європейського класицизму.

Відтоді з паризької сцени не сходили талановиті п’єси Мольєра, що висміювали різноманітні людські вади: манірність і святенництво, ревнощі й дурість, лицемірство й цинізм, зарозумілість і підлість, пи-

хатість і обмеженість... Вибухи сміху й буря оплесків стали звичним супроводом мольєрівських спектаклів. Однак разом зі славою зростала й кількість ворогів, яких драматург мимоволі наживав, напрочуд точно зображуючи у своїх творах представників різних професій і верств суспільства.

Деякі глядачі, упізнавши себе в його персонажах, погрожували зухвалому «комедіантові» судом. Інші у відповідь писали дошкульні п’єси-наклепи. Треті звинувачували Мольера в усіх смертних гріхах. Часом доходило й до гучних скандалів. Одним з них 12 травня 1664 р. завершилася прем’єра комедії «Тартюф», пізніше визнаної шедевром світового театру. У цьому творі драматург поглузував зі служителя церкви, який, удаючи святенника, намагався відібрати у свого благодійника майно і дружину. На знак протесту проти сатиричного зображення представника церкви королева Анна Австрійська, мати Людовика XIV, демонстративно вийшла із зали. Духовенство гнівно засудило комедію. Якийсь священик у листі до короля навіть запропонував публічно спалити і саму п’єсу, і її автора. «Тартюфа» заборонили, однак у списках він розійшовся по всій Франції і за її межами.

Незважаючи на гучну популярність, Мольєр постійно змушений був вислуховувати численні докори й безупинно захищати свій театр від інтриг. Проте гіркота слави не змогла отруїти його великої любові до сцени. Із цією любов’ю в серці Мольєр і пішов з життя — пішов, як справжній улюбленець театральної фортуни, блискуче зігравши до кінця роль у власній п’єсі. Протидія церкви завадила поховати генія з належними почестями. Однак уже на початку XIX ст. у Французькій академії було встановлено бюст Мольєра з лаконічним написом: «Для слави його нічого не потрібно, але для нашої слави він потрібен».

ХрМгнтар філолога

Протягом свого життя Мольєр написав десятки п’єс, серед яких І найбільше визнання здобули «Смішні манірниці» (1659), «Сганарель, 1 або Вдаваний рогоносець» (1660), «Школа дружин» (1662), «Тартюф» (1664), «Дон Жуан, або Кам’яний гість» (1665), «Мізантроп» (1666), «Скупий» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670), «Витівки Скапена» (1671), «Вдаваний хворий» (1673) та інші. Успіху мольєрівських комедій сприяла їхня сценічна ефектність, зумовлена насиченістю дії піснями, балетними інтермедіями1, яскравими комічними сценами. Та чи ж тільки самій ефектності твори драматурга завдячують гідним подиву довголіттям? Безперечно, має воно й глибші причини.

Одна з них полягає в тому, що зображені в мольєрівських п’єсах ситуації - це направду кумедні, вихоплені з життя картини, які передають саму суть висміюваних явищ. Шукаючи для своїх комедій матеріал, драматург, наприклад, певний час відвідував знайомого цирульника саме для того, щоб потайки записати цікаві історії й мовні «родзинки», якими рясніла безтурботна балаканина клієнтів.

’Інтерлюдія - невеликий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

Водночас театр Мольєра зведений на міцному художньому підмурку, утвореному традиціями французьких народних театральних дійств, ренесансної народної сміхової культури та естетики класицизму. Завдяки цьому драматургові вдалося віртуозно поєднати яскраві сюжетні ситуації з деталями повсякдення, природність розгортання конфліктів -з граничним комізмом, досконалі літературні дотепи - із соковитими висловами народної мови. Та головне досягнення Мольєра полягало в тому, що свої по-справжньому смішні комедії він зумів наситити ідейним змістом, надав їм соціальної гостроти й вагомої моральної сили. Так було започатковано новий жанр — високу комедію, — що за своєю цінністю не поступався шанованому класицистами жанру трагедії.

Яітературонавга довідка

Висока комедія - драматичний твір комічного характеру, що містить фарсові1 сцени, анекдотичні ситуації, висміювані людські типажі, але при цьому утверджує високу моральну ідею. Для високої комедії характерним є також поєднання комізму й трагізму. Засобами творення комічного в комедіях виступають гумор, іронія, сатира, сарказм.

Сатира гостра критика з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ приватного, суспільного й політичного життя, що суперечать загальнообов’язковим принципам або встановленим моральним нормам.

Сарказм - зла й дошкульна насмішка, вищий ступінь іронії; засіб творення комічного, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства.

‘Коментар філолога

Яскравим прикладом високої комедії є п’єса Мольєра «Міщанин-I шляхтич*, яку драматург створив на замовлення Людовика XIV. Роз-1 гніваний зарозумілою поведінкою турецького посла, король висловив бажання, щоб у черговій комедії турки та їхні надміру пишні церемонії були виставлені на посміх. Із цією метою він доручив Мольєру й придворному композитору Люллі написати відповідну комічну п’єсу з музикою і танцями. Мольєр придумав кумедну церемонію урочистого посвячення марнославного буржуа в неіснуючий сан «мамамуші». Однак не вона стала головною в широко розгорнутій сатирі на «міщанина-шляхтича»...

Головний герой комедії — багатий, але неосвічений міщанин Жур-ден - одержимий ідеєю отримати дворянський титул. Ця ідея набуває в його свідомості характеру своєрідної манії і стає предметом насмішок, адже, наївно наслідуючи дворянські звички, герой виявляє лише обмеженість і самодурство. Усі його зусилля, спрямовані на бажане «пере-

’Фарсовий - від фарс: театральна п’єса легкого, грайливого змісту із зовнішнім комічним ефектом.

родження», марні. Журденові не допомагають ні запізнілі уроки шахраюватих учителів; ні дружні стосунки з маркізом Дорантом, який обіцяє ввести міщанина у вище товариство, а тим часом безсоромно тягне з нього гроші; ні спроби завести роман з маркізою Доріменою, яка лише глузує з його комічних витівок.

Розраховуючи видати дочку заміж за дворянина, Журден категорично відмовляється благословити її шлюб з Клеонтом, людиною чесною і гідною, але простого роду. Тоді слуга Клеонта, заповзятливий і веселий Ков’єль, влаштовує розіграш, видаючи свого господаря за сина турецького посла. Обдурений цим маскарадом, Журден поквапом вирішує зіграти весілля дочки зі «шляхетним турком». Щоб прискорити справу, він проходить інсценовану Ков’єлем церемонію посвячення в турецького «паладіна». У фіналі комедії щасливі закохані святкують свою перемогу, а разом з нею — і перемогу розуму над невіглаством і дурістю.

Мольєр не вважав комедію «низьким» жанром, оскільки вона відображає реальне життя звичайних людей (на відміну від класицистичної трагедії, що висвітлює події з життя монархів, видатних історичних особистостей і міфологічних персонажів), та й написати її набагато складніше. І справді, його комедії, що викривали різноманітні вади й учили перемагати зло сміхом, служили високій меті ушляхетнення людської душі не менш дієво, ніж трагедії Корнеля або Расіна.

Український Мотив'

Корифеї українського театру часто зверталися до сюжету та образів «Міщанина-шляхтича». Наприклад, І. Карпенко-Карий у комедії «Мартин Боруля» висміює бажання глитая здобути дворянський титул. Сюжетні лінії творів схожі. Мартин Боруля, задумавши стати дворянином, не хоче бути схожим на «мужиків». Мріє завести собак, їздити на полювання, грати в карти — робити все, що роблять дворяни. Як і Мольє-рів Журден, Боруля, на власний розсуд вирішивши долю дочки, віддає її заміж за «нібито шляхтича»...

У 1929 р. II. Куліш, не приховуючи, що саме твір Мольєра узяв за зразок, пише комедію «Мина Мазайло». В основі її сюжету - анекдотична історія про те, як харківський службовець Мазайло вирішив змінити своє прізвище, у якому вбачав причину всіх життєвих негараздів, на престижніше — російське Мазєнін. Ця комедія порушила важливе питання: чи готове українське суспільство бути Україною?

Українські драматурги, як і Мольєр, висміюють пихатість і прагнення наслідувати будь-які зовнішні ознаки вищого стану, не змінюючись при цьому внутрішньо. Адже важливі не титул, не костюм, не прізвище, а честь, гідність і розум, яких купити не можна...

Перевірте себе

1.    Як у дитячі та юнацькі роки Мольєра виявилося захоплення театром?

2.    З якими труднощами довелося стикнутися драматургу на шляху до широкого визнання? Розкажіть про нодію, яка поклала край багаторічним мандрам труни Мольєра.

3.    Чим були викликані конфлікти вже відомого драматурга з громадською думкою?

4.    Укажіть найважливіші особливості й художні досягнення мольєрів-ської драматургії. Розкрийте значення ноняття «висока комедія».

5.    II. Буало вважав, що «Мольєр - це зірка, яка ніколи не згасне».Обґрунтуйте або спростуйте цю думку.

Перед читанням.Читаючи комедію «Міщашш-шляхтич», зауважте, за допомогою яких засобів автор створює комічний ефект.

М1Щ АНИН-Ш Л ЯХТИ Ч

(Скорочено)

Дійові особи

Пан Журден — міщанин.

Пані Журден — його дружина.

Л ю с і л ь - дочка Журденів.

К л е о н т - закоханий у Люсіль.

Дорімена - маркіза.

Д о р а н т - граф, закоханий у Дорімену.

Н і к о л ь — покоївка в Журденів.

Ков'єль — слуга Клеонта.

Учитель музики.

Учень учителя музики.

Учитель танців.

Учитель фехтування.

Учитель філософії.

Кравець.

Його учень.

Два лакеї. (...)

Дія відбувається в Парижі, в господі нана Журдена.

Дія перша (...)

Ява І

Учитель музики, учитель танців, снівачка, двоє співаків, двоє скрипалів, чотири танцюристи.

(...) Учитель танців. Щось новеньке?

Учитель музики. Так. Це музика для серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.

Учитель танців. Дозвольте глянути?

Учитель музики. Ви її почуєте разом із діалогом, коли з’явиться пан Журден. Зараз він вийде.

Учитель танців. Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики. Ого, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія - вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! 1 вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам, - мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють... (...)

Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! (...) Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, панок наш - людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів. (...)

1    З'являється пан Журден в індійському халаті, нових червоних оксамитових

штанях і зеленому оксамитовому камзолі. Незважаючи на кумедність одягу, учителі один поперед одним починають вихваляти його чудовий зовнішній вигляд.

Дія друга

З’ясовуючи, чий предмет кращий, учителі зчиняють бійку,

Ява 5

Пан Журден, лакей.

Пан Журден. О! Бийте один одного скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!

Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

(...) Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що це за штука - логіка?

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсали!; другий - у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій - у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Иан Ж у р д е н. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою?

Пан Журден. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Ж у р д е н. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.

Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто -чудо! І, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся! (...)

Учитель ф і л о с о ф і ї. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас

дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, - вірші, а що не вірші, — проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, - це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Школь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ш, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь. (...)

Приходить кравець з новим вбранням для пана Журдена й наказує одягнути міщанина так, як годиться вельможній особі. Під музику чотири кравчики, танцюючи, виконують його наказ,

Дія третя

-1 Покоївка Ніколь кепкує з нового вбрання господаря. Пані Журден здивована костюмом чоловіка й намагається відкрити йому очі на пройдисвітів-учите-лів та графа Доранта.

Ява 4

Дорант, нан Журден, ііані Журден, ІІіколь.

Д о р а н т. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

ГІан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Д о р а н т. А пані Журден як поживає?

ГІан Журден. Пані Журден живе собі як може.

Дорант. О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. В цьому костюмі ви виглядаєте чудово. В нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень - що ззаду, що й спереду.

Дорант. Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

 

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). В королівській спочивальні!

Дорант. Надіньте ж капелюха.

Пан Журден. Вельможний пане, з глибокої пошани до вас...

Дорант. Боже мій, та надіньте ж! Прошу вас, без церемоній.

Пан Журден. Вельможний пане...

Дорант. Надіньте капелюха, кажу ж вам, пане Журдене, — адже ж ви мій друг.

Пан Журден. Вельможний пане, я ваш покірний слуга.

Дорант. Тоді і я не надіну капелюха, якщо ви не надінете свого.

Пан Журден (надіваючи капелюха). Краще здатися нечемним, ніж упертим.

Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Пан Журден (набік). Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

Д о р а н т. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші і, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Ж у р д е н. Вельможний пане, ви жартуєте...

Д о р а н т. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пан Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Д о р а н т. Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пан Журден (стиха до пані Журдєн). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Д о р а н т. Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Хіба ж я тобі цього не казав?

Д о р а н т. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Все твої безглузді підозри!

Д о р а н т. Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Д о р а н т. Так.

Пан Журден. Другого разу - сто двадцять.

Дорант. Так, так.

Пан Журден. Потім - ще сто сорок.

Дорант. Ви маєте рацію.

Пан Журден. Все те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант. Рахунок точний. П’ять тисяч шістдесят ліврів.

Пан Журден. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі.

Дорант. Саме так.

Пан Журден. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів - вашому кравцеві.

Дорант. Дійсно.

Пан Журден. Чотири тисячі триста сімдесят дев’ять ліврів дванадцять су і вісім деньє - вашому крамареві.

Дорант. Чудово. Дванадцять су і вісім деньє. Рахунок точний.

Пан Ж у р д е н. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє — вашому сідляреві.

Дорант. Все правда. Скільки ж виходить разом?

Пан Журден. Разом - п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, -і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Мовчи!

Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту — виконати моє прохання?

Пан Журден. Ба! Зовсім ні...

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цей панок робить з тебе дійну корову.

Пан Журден (стиха до пані Жур-ден). Цить!

 

Д о р а н т. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Д о р а н т. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Д о р а н т. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пан Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні?

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп! (...)

— Залишившись на самоті з паном Журденом, Дорант повідомляє, що передав маркізі його подарунок - діамантовий перстень. Граф наголошує на тому, що подарунків має бути більше, оскільки жінки це дуже полюбляють. Журден нетерпляче чекає на маркізу, яку запросив у гості, щоб вразити балетною виставою.

Між закоханими Клеонтом і Люсіль, Ков’єлем і Ніколь виникає непорозуміння, яке швидко залагоджується. Клеонт наважується просити руки Люсіль у пана Журдена.

Ява 12

Клеонт, и а н Журден, пані Журден, Люсіль, К о в’ель,

Н і к о л ь.

Клеонт. Добродіючи, вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину у світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

К л е о н т. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну' людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя - не для вас.

К л е о н т. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний - ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чи що?

Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?

Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!

Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, — тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори. (...)

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

Дія четверта

ж Маркіза Дорімена і граф Дорант приходять на розкішний банкет. Пані Журден, розлючена марнотратством чоловіка і його дурістю, виганяє гостей.

З'являється переодягнений Ков’єль. Він повідомляє, що до Журдена буцімто має завітати сина турецького султана, який хоче одружитися з його дочкою. Ков'єль також говорить, що Журденові нададуть високий титул мамамуші.

Ява 11

Муфтій, дервіші, турки, що співають і танцюють.

Муфтій. Скажіть, турки, хто він іста? Анабаптиста? Анабаптиста?

Турки. Йок.

Муфтій. Цвінгліста?

Турки. Йок.

Муфтій. Кофіста?

Турки. Йок.

Муфтій. Гусита? Мориста? Фроніста?

Турки. Йок, йок, йок.

Муфтій. Йок, йок, йок. Він поганець?

Турки. Йок.

Муфтій. Лютеранець?

Турки. Йок.

Муфтій. ІІуританець?

Т у р к и. Йок.

Муфтій. Браміна? Мофіна? Зурина?

Т у р к и. Йок, йок. Йок.

Муфтій. Йок, йок, йок. Магометана? Магометана?

Турки. Гі, валла! Гі, валла!

Муфтій. Як його звати? Як його звати?

Турки. Джіурдіна, Джіурдіна. (...)

Ява J3

Муфтій, дервіші, її а н Журден, турки, що співають і танцюють.

Другий вихід балету

Муфтій повертається у величезному святковому тюрбані, прикрашеному чотирма або п’ятьма рядками засвічених свічок; за ним двоє дервішів у гостроверхих шайках, теж прикрашених засвіченими свічками, несуть Коран. Двоє інших дервішів уводять нана Журдена і ставлять його навколішки так, щоб він руками доторкався землі, а спина його служила пюпітром для Корану; муфтій кладе йому на спину Коран і знову починає, кривляючись, прикликати Магомета: то насуплює брови, то б’є раз по раз рукою по Корану, то швиденько перегортає сторінки, після чого, зводячи очі й підносячи руки до неба, він голосно вигукує: «ГуЬ Під час цієї другої церемонії турки-помічники то нахиляються, то випростуються, теж співаючи: «Гу, гу, гу!» (...)

Муфтій (до пана Журдена). Ти не шахрай?

Т у р к и. Ш, ні, ні!

Муфтій. Ти не брехай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій (до турківТюрбан йому дай!

Турки. Ти не шахрай? Ні, ні, ні! Ти не брехай? Ні, ні, ні! Тюрбан йому дай! (...)

Турки, що танцюють, надівають під звуки музики на пана Журдена тюрбан і б’ють його в такт шаблями та ціпками,

Дія п’ята

----- Дорант і Дорімена вирішують допомогти Клеонту й долучаються до маскараду. Пані Журден проти одруження доньки. =    —    —- ~~

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, До рант,

Дорімена, Ко в’ель.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!

Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.

Пані Ж у р д е н. За сина турецького султана?! (...)

Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана. (...)

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить - син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. (...)

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

Переклад І. Стеиіенко

Запитання і завдання до пропитаного

1.    Як із Журденом поводиться учитель філософії? Чим пояснюється дивна манера його викладання?

2.    У які моменти Журден виявляє жахливе невігластво? Чим він керується, обираючи науки для вивчення?

3.    Як ви гадаєте, чому Мольєр висміює спроби Журдена долучитися до наук і мистецтв (адже прагнення бути освіченою людиною як таке заслуговує на новагу)?

4.    Які моральні якості Журдена розкриваються у сцені «турецького маскараду»?

5.    Чому, незважаючи на очевидну неправдоподібність того, що відбувається, Журден не номічае підступу? Чому його легко ввести в оману? Чи викликає обдурений герой співчуття? Поясніть свою відповідь.

6.    Складіть цитатну характеристику Журдена.

7.    Чим, на вашу думку, є «пристрасть» Журдена: індивідуальною особливістю цього героя, поширеним психологічним явищем чи породженням певної соціальної системи? Обґрунтуйте свою версію.

8.    Ім’я Журден стало прозивним. Як ви гадаєте, у яких випадках його використовують?

9.    Яку роль у комедії відіграють образи графа Доранта і маркізи Дорімени?

10.    Робота в нарах. Порівняйте образи з комедії «Міщанин-шляхтич».

А. Журден - Клеонт.

Б. Журден - Дорант.

11.    Знайдіть у прочитаних уривках з комедії «Міщанин-шляхтич» нри-клади гумору, іронії, сатири, сарказму. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.

12.    Групова робота. Інсценізуйте будь-які уривки з комедії «Міщанин-шляхтич». Під час підготовки проаналізуйте особливості театрального втілення нерсонажів: зовнішність, манеру триматися, говорити, стосунки з іншими персонажами, міміку, ходу тощо.

13.    Філологічний манстер-клае. Знайдіть ознаки «високої комедії» у творі Мольера «Міщанин-шляхтич».

Живопис бароко і класицизму

Бароковий живопис відобразив нові уявлення про цілісність, безмежність і різноманіття світу, про його драматичну складність і вічну мінливість. Найяскравіше це світовідчуття втілилося у творчості італійця Мікаланджело Мерізі да Караваджо (1571—1610) та нідерландця Пітера Пауля Рубенса.

Полотна Караваджо «Коронування терновим вінком», «Мучеництво святого Матвія», «Се Людина» повняться винятковою драматичною силою. Емоційну напругу, гостроту почуттів, філософський підтекст образів у цих картинах художник передає через різке протиставлення світла й тіні, виразну простоту жестів, енергійність і насиченість кольорів. Митець не зосереджується на ідеалі, він сприймає життя як єдність протилежних начал.

Іншим прикладом такого бачення світу є натюрморт «Кошик з фруктами», що поєднує художню вивіреність і природність зображення. Дари природи на картині ніби випромінюють тепле світло, але достиглих плодів і соковитого листя вже торкнулася рука часу. Захоплення життям і сумні роздуми про його сутність завжди поряд...

Утілюючи прагнення до ідеалу характерними для бароко засобами, Рубенс відтворює буйство й красу природи в усіх її виявах. Замість лінії майстер віддає перевагу кольоровим плямам і світлотіньовим контрастам, принципи прямої лінійної перспективи на його полотнах порушено задля поси-лення ілюзії глибини, що надає художньому простору ілюзії нескінченності. У дусі своєї доби Рубенс поєднує природне й надприродне, дійсність і фантазію, тілесність і духовність... Позначилася на його творчості й притаманна бароковому мистецтву алегоричність: картини «Союз Землі і Води», «Алегорія Миру», «Алегорія Фортуни і Чесноти», «Алегорія Священної Мудрості» та інші.

 

 

Основоположником і лідером класицизму в живописі визнано французького художника Жака Луї Давида (1748-1825). Його роботи вирізняються публіцистичною спрямованістю, прагненням до героїчних, волелюбних ідеалів, утілених через образи античності. Наприклад, сюжетом картини «Присяга Гораціїв» є розповідь римського історика Тита Лівія про трьох братів з роду Гораціїв, яких обрали, щоб боротися з кращими воїнами ворожого міста. Давид показав той момент, коли чоловіки, піднявши руки в традиційному римському вітанні, присягаються перемогти або вмерти, а батько простягає їм бойові мечі.

Представник французького класицизму Ніколи Пуссен (1594—1665) також втілював ідеї своєї доби в образах героїв минулого. Виховну мету мисте-

цтва художник вбачав у тому, щоб навчати сучасників на гідному прикладі громадян античності.

Згідно з принципами ідеального пейзажу, природа постає у Пуссена втіленням доцільності й досконалості. Зображуючи на її тлі міфологічних персонажів, художник висловлює ідеї вищої необхідності або долі, яка регулює взаємини людини й Усесвіту.

Так, полотно «Аркадські пастухи» розробляє «вічну» тему тлінності земного існування й неминучості смерті. У літературній традиції Арка-дія виступає синонімом ідилічної країни, де люди живуть за мудрими давніми законами в абсолютній гармонії з природою. Пастухи на картині Пуссена стоять біля могили з написом «Et in Arcadia ego» («І я був в Аркадії»), тобто той, хто спочиває під надгробком, теж колись жив у щасливому місті, але й там його спіткала смерть...

1.    Розгляньте репродукції картин Караваджо й простежте в них мотиви, притаманні філософській ліриці Дж. Донна.

2.    Наголошуючи на суперечливості натури Караваджо, сучасники називали митця «геніальним чудовиськом». Знайдіть у роботах художника відображення його внутрішніх протиріч.

3.    Пригадайте, що таке алегорія. Порівняйте, як цей засіб художньої виразності втілився в живописі Рубенса та поезії Донна.

4.    Чому, на вашу думку, російський художник І. Ренін вважав Рубенса «ІПекспіром у живописі»?

5.    Які особливості барокового світосприйняття відобразилися в живописі Караваджо та Рубенса?

6.    Розглянувши репродукції картин Ж. Давида і II. Пуссена, знайдіть у них ознаки класицизму як художнього напряму.

ІПикуМкдві запитання і завдання

Перший рівень

1.    Назвіть основні образи комедії Мольера «Міщанин-шляхтич».

2.    Кого з представників літератури бароко ви можете назвати?

3.    Укажіть представників літератури класицизму.

Другий рівень

1.    Знайдіть символи в сонеті Дж. Донна «Щоб мучить мене...».

2.    Яку роль у художніх творах відіграє сатира?

3.    Які людські вади висміює Мольер у комедії «Міщанин-шляхтич»? Третій рівень

1.    Назвіть ознаки високої комедії.

2.    Розкрийте зміст запровадженого Н. Вуало поділу літературних жанрів на «високі» та «низькі».

3.    Схарактеризуйте образ иана Журдена з комедії «Міщанин-шляхтич». Четвертий рівень

1.    Порівняйте визначальні особливості бароко і класицизму як художніх напрямів XVII ст.

2.    Схарактеризуйте образ ліричного героя 19-го сонета Дж. Донна. Які засоби для його створення використав автор?

3.    Розкрийте зміст моральних уроків у комедії «Міщанин-шляхтич».

Теми творів

1.    «*'Я - клубок із протиріч” (Дж. Донн). Ліричний герой у поезії бароко».

2.    «Сміх і сльози в комедії Мольера “Міщанин-шляхтич"».

3.    «Будь-який обман принижує порядну людину (Мольер)».

Клуб книголюбів

1.    Складіть літературну карту «Бароко в персоналіях» або «Класицизм у персоналіях» (на вибір).

2.    Складіть узагальнювальну порівняльну характеристику літературних напрямів XVII ст. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.

Літера

турний

напрям

Хроно

логічні

межі

Філософське та естетичне підґрунтя

Світо

сприй

няття

Ставлення до античності

Герой

Ху

дожня

мова

Основні

жанри

>

>

Бароко

   

'1

     

Класицизм

           

3.    Знайдіть і прочитайте «Священні сонети» Дж. Донна та сонети Л. де Гонгори. Створіть узагальнений образ ліричного героя сонетів доби бароко.

4.    Визначте спільне та відмінне: а) у сонеті Шексиіра «Я кличу смерть -дивитися набридло...» та в сонеті Донна «Щоб мучить мене...»; б) у ставленні до навчання пана Журдена та літературних персонажів інших прочитаних творів.

5.    Як у комедії Мольера «Міщанин-шляхтич» відобразилася метафора «Весь світ - театр»*!

6.    Подискутуймо! Групова робота. Розділившись на три групи, обговоріть одне з поданих запитань. Готуючись до дискусії, стисло занотуйте основні міркування та докази на користь своєї позиції.

A.    Як ви розумієте вислів Дж. Донна «Ніколи не питай, по кому подзвін, - він по тобі»*!Чи актуальний він у XXI ст.?

Б. Чи можна назвати «аристократами духу» Доранта й Дорімену з комедії «Міщанин-шляхтич» ?

B.    Чи тотожні між собою поняття «шляхетність духу» і «шляхетність походження»?

7.    Дослідіть особливості розвитку драматургії від античності до XVII ст. Порівняйте театральну виставу доби античності, Відродження, бароко і класицизму. Складіть узагальнювальну схему «Історія театру».

8.    Укладіть словничок літературознавчих термінів, що виникли за доби бароко і класицизму. Проілюструйте визначення конкретними прикладами з прочитаних творів.

9.    За доби бароко популярними були різноманітні літературні ігри. Ознайомтеся з інформацією про гру «Дентон» і складіть за її правилами вірш на тему «В душі моїй зустрілись день і ніч...».За творчий матеріал візьміть сонети вивчених авторів.

«Центон» - рід літературної гри; вірш, складений з відомих читачеві творів якогось одного або кількох поетів; рядки слід добирати так, щоб весь вірш був об'єднаний певним загальним змістом або стрункістю синтаксичної побудови, що надає йому вигляду закінченого твору.

10.    Творчий проект. Прочитайте кілька комедій Мольєра. Проаналізувавши тексти, створіть віртуальний «Ярмарок сміху». Доберіть ілюстративний матеріал і складіть план екскурсій ярмарком.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 8 клас Волощук

 

Автор: admin от 29-08-2016, 22:38, посмотрело: 4399