Народна Освіта » Світова література » Під брязкіт лицарських мечів

НАРОДНА ОСВІТА

Під брязкіт лицарських мечів

Літературний багаж.Пригадайте, у якому творі є такі слова: «Лицарство... воно джерело найчистіших і найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. 1 свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах та мечах!».Назвіть якості, обов’язкові для середньовічного лицаря.

Розквіт середньовічної Європи припав на X—ХПІ ст. (період зрілого, або високого, Середньовіччя). Саме в ті часи зміцнювалися держави, зростала економіка, розвивалися ремесла й торгівля, освіта й мистецтва, відроджувалися старі й будувалися нові міста.

Однією з характерних ознак зрілого Середньовіччя стали хрестові походи. Саме вони сприяли виходу західної культури на якісно новий рі-

вень. Уперше за багато століть Європа віднайшла спільну високу мету. У свідомості європейців війни набули значення боротьби за ідеал, наповнилися духом лицарства. За таких умов найважливішою складовою формування тогочасної літератури став героїчний епос, записаний у XII— XIII ст. національними мовами. Представлений він, зокрема, знаменитою «Піснею про Роланда», що визнана одним з найзначніших набутків середньовічної французької словесності.

Час виникнення цієї героїчної поеми, її походження й авторство досі викликають суперечки. Найпевніше, до письмового варіанта «Пісня про Роланда» існувала в усній формі. Ви вже знаєте, що в середньовічній Франції носіями фольклорної епічної традиції були мандрівні співці жонглери. Вони виконували поеми співучим речитативом, акомпануючи собі на маленькій арфі або віолі1. Тож слово «пісня», вжите у назві твору, означає не лише ліро-епічний жанр (пісня про діяння), а й жанр вокальної музики, що поєднує поетичний і музичний образи. Воно якнайкраще увиразнює значущість, піднесеність подій, про які йдеться у творі. За свідченням англійського літописця, за часів Вільгельма Завойовника саме звитяжні рядки з «Пісні про Роланда» надихали на бій його воїнів.

До нашого часу дійшло сім рукописів «Пісні...», жоден з яких не повторює іншого. Канонічним визнано найдавніший — так званий Оксфордський рукопис, створений близько 1170-1180 рр. давньофранцузькою мовою. Він містить чотири тисячі рядків, організованих у двісті дев’яносто один куплет різного обсягу (від дванадцяти до п’ятнадцяти рядків). Вважається, що основним призначенням рукопису було за необхідності відновити текст поеми в пам’яті співця.

Установити авторство Оксфордського варіанта «Пісні про Роланда» неможливо. Рукопис закінчується словами «Турольд замовк», але це ім’я може належати і співцеві-оповідачу, і тому, хто зібрав народні перекази про долю хороброго графа. Утім, набагато важливішим є духовний портрет автора, який можна уявити досить вірогідно. Це людина, яка зналася на політиці, тонко сприймала дійсність і мала поетичний талант.

ХрМеніпар архіваріуса

Зважаючи на французькі й арабські хроніки, сюжет «Пісні про Ро-I ланда» має конкретне історичне підґрунтя. У 778 р. один з мусульманських правителів, який очолював боротьбу проти еміра Кордови Абдаррахмана в Іспанії, звернувся до короля франків і лангобардів, майбутнього імператора Заходу Карла Великого по військову допомогу. За підтримку він пообіцяв Карлу Сарагосу, але тамтешній правитель відмовився впустити чужинців. Після невдалої облоги міста Карлу, до якого дійшли чутки про повстання саксів, довелося повертатися на батьківщину.

Тим часом баски вирішили помститися Карлу за руйнування міста Пампелуни. 15 серпня 778 р. в Ронсевальській ущелині в Піренеях вони влаштували засідку. У найвужчому місці гірського проходу франки не

’Вібла - давній смичковий інструмент, що мав звичайно шість струн, натягнених над грифом, і стільки ж струн того самого ладу під грифом.

змогли відбити несподіваної атаки. Ар’єргард1 війська було розбито, нападники зникли швидко й непомітно, прихопивши обладунок і зброю загиблих. За свідченням арабських джерел, у цій битві брали участь також маври2, які звільнили заручників, узятих Карлом.

У «Життєписі Карла Великого» згадано імена французьких лицарів, що загинули в тій битві. Названо серед них і Хруотланда, «префекта бретонської маркиґ». Саме Хруотланд, про якого достеменно відомо лише те, що він був намісником Карла в Бретані, і став прототипом героя поеми, зразком лицарської доблесті й честі.

Згодом у численних усних оповідях цей воєнний епізод не раз видозмінювався. Минав час, у житті Західної Європи відбувалося чимало змін, почалася доба Хрестових походів. Народні співці збагачували «Пісню...» новими героями й сюжетними подробицями, наближали її до сучасності. Так, баски-християни в поемі перетворилися на маврів-му-сульман, а самі події набули нового змісту відповідно до реалій X—XII ст.

В оксфордському варіанті поеми під час семирічного походу в Іспанію Карл завоював усі міста сарацинів1, крім Сарагоси, де правив цар Map-си лій. Щоб відвернути загрозу облоги, маври вирішили вдати, що готові скоритися Карлу й за місяць навернуться в християнство. Марсилій запропонував королю прийняти щедрі дари, узяти родовитих заручни-

’Ар’ергйрд - частина війська або флоту, яка иід час походу йде позаду головних сил з метою охорони їх від нападу.

2Маври - араби та бербери, що завоювали Іспанію та оселилися там у VIII ст., а також частина населення завойованої території, що прийняла мусульманство.

яБрет6нська м А р к а - прикордонна область Каролінгської держави, створена графами франків у VIII ст. для захисту від бретонців.

’Від часів Хрестових походів європейські автори почали називати сарацинами всі мусульманські народи, часто використовуючи це слово як синонім до «мусульманин».

 

ків і повернутися на батьківщину. На раді у Карла його небіж граф Роланд заявив, що не вірить зрадливому царю, і зголосився їхати до Сарагоси, аби з’ясувати правду. Однак король не хотів наражати його на небезпеку. Вважаючи, що важливе й ризиковане доручення має виконати мудра, досвідчена людина, Роланд порадив відрядити до маврів свого вітчима Ганелона. Тим часом барон Ганелон не з чуток знав непевну й жорстоку вдачу «невірних», тож сприйняв учинок пасинка як особисту образу й замислив йому помститися.

Прибувши до Сарагоси, Ганелон розповідає маврам, буцімто їхнім найбільшим ворогом є Роланд, який розпалює завойовницькі настрої Карла. Зрадник запевняє, що вбивши Роланда та його друга графа Олів’єра, Марсилій змусить короля забути «свою безмірну пиху». Він також береться переконати Карла в правдивості обіцянки маврів і радить знищити Роланда під час відходу армії франків, адже в ар’єргарді найпевніше будуть усі дванадцять перів1.

Надалі події відбуваються згідно з підступним планом Ганелона: Карл зі своїм військом вирушає до Франції, доручивши командування ар’єргардом небожу. Відтак у вузькій Ронсевальській ущелині двадцятитисячний загін Роланда опиняється в пастці: у гірських хащах на нього чигають чотири сотні тисяч воїнів Марсилія. Починається запекле бойовище. Зрозумівши, що сили нерівні, Олів’єр кілька разів просить Роланда покликати на допомогу Карла, засурмивши в чарівний ріг, але гордовитий граф вважає це за ганьбу. Попри величезні втрати мужні франки відбивають кілька атак. Зрештою Роланд таки сурмить у ріг, щоправда запізно — тепер лише для того, щоб побратими помстилися сарацинам і гідно поховали тіла полеглих. Ар’єргард розгромлено вщент. На полі бою залишається лише Роланд. Він іде із життя, усвідомивши страшну ціну власної гордоти...

Утім, твір закінчується перемогою франків. Карл повертається, знищує величезну армію, зібрану з усього мусульманського світу, й завойовує Сарагосу. Зазнавши ганебної поразки, Марсилій помирає з горя, його дружина стає християнкою, а долю зрадника Ганелона вирішує непідкупний Божий суд.

Так на основі розповіді про незначну історичну подію народилася знаменита героїчна поема середньовічної Франції, що оспівала звитягу воїнів - оборонців своєї держави та християнської віри. У Європі «Пісня про Роланда» не втрачала популярності протягом кількох століть. Цей твір було переспівано п’ятнадцятьма мовами, а його головний герой здобув власну епічну долю. У низці середньовічних текстів ідеться про незвичайне народження Роланда, його злиденне дитинство й зустріч з королем Карлом, про перемоги молодого графа під час завойовницьких походів та про його кохання...

Звернувшись до події не найбільшої історичної ваги, автор «Пісні про Роланда» створив глибоко патріотичну поему. Образ батьківщини у творі

’У «Пісні цро Роланда» це слово означає найвище аристократичне звання, його слід розуміти як «найближчий», «бойовий друг», «вірний васал». Дванадцять перів становили ядро війська Карла. Це Роланд, Олів’єр, Івон, Іворій, Джерін, Джер’ер, Самсон, Ансеїс, Отон, Енджельєр, Берендж’єр, Джерард де Руссильйон.

лірично забарвлений: постійний епітет-прикладка «Фринція-красуня», ужитий в українському перекладі поеми24, відображає традиційні французькі епітети «солодка», «ніжна», «чудова», «лагідна», «приємна». А в тор сприймає вітчизну як частину Всесвіту, вона має неосяжні географічні й історичні межі. Це багатогранний образ-символ, утілення цінностей лицаря-патріота. Роланд та його воїни усвідомлюють себе «дітьми Франції», і це почуття надихає їх на подвиг.

У «Пісні про Роланда» битва в Ронсевальській ущелині постає священною війною християнського Заходу з мусульманським Сходом. Уся оповідь пройнята ідеєю служіння Христу. З ім’ям Бога пов’язані кожен крок, кожен учинок Карла, Роланда та їхніх побратимів. Бог підтримує героїв у походах, допомагає здолати «невірних». У поемі чимало християнської символіки. Наприклад, Роланд перед смертю віддає рукавицю архангелу Гавриїлу, Бог зупиняє Сонце, щоб Карл устиг довершити розгром сарацинів тощо. Однак релігійне забарвлення, загалом характерне для західноєвропейської середньовічної культури, у «Пісні...» тісно пов’язане з темою любові до рідної землі та її захисту. Навіть архієпископ Турпін, духовний пастир франків, - передусім сміливий і мужній воїн.

А втім, на перший план у творі виступає ідея єдиної держави, могутність якої має укріплюватися спільними зусиллями підданих. Автор «Пісні...» суворо засуджує зрадників, які, поставивши власні інтереси вище державних, розпалюють розбрат. Ідея державності в поемі пов’язана насамперед з образом короля Карла.

Історики нарекли Карла Великого «батьком Європи». За часів його правління найбільшими чеснотами були войовничість і рішучість, а миролюбність вважали ознакою слабкості. Водночас Карл опікувався паломниками - будував для них дороги, викупав їх із полону, наказував надавати їм притулок. Описані в «Пісні...» події відбувалися, коли королю було тридцять шість років, але у творі його зображено двохсотлітнім старцем, який здолав чимало життєвих перешкод. У цій деталі відобразилося уявлення народу про те, що ідеальний правитель має бути мудрим і досвідченим. У поемі Карл постає щирим, шляхетним, справедливим. Він по-батьківськи тужить за загиблим небожем, але стає суворим і безжальним, коли йдеться про державні інтереси. За наказом короля зрадника Ганелона розривають на шматки, прив’язавши до чотирьох коней. Карл наділений даром передбачення: напередодні трагічних подій у Ронсевалі він бачить сон, який провіщає майбутню трагедію.

«Пісня про Роланда» дає досить повне уявлення про звичаї доби становлення й розквіту лицарства. Так, у сцені загибелі Роланда переконливо втілено ідею вірного служіння васала своєму сюзерену, служіння підданого королю. Перед смертю воїн зворушливо, ніби з бойовим товаришем, прощається зі своїм мечем. Дарований королем Дюрандаль2, у руків’ї якого зберігаються християнські святині, не повинен потрапити

до рук «невірних», тож мусить бути знищений. Помираючи, Роланд лягає обличчям до супротивника - це має означати, що він загинув у бою, а не під час утечі. Піднята до неба лицарська рукавиця лицаря символізувала служіння новому сюзерену — Богу.

Головного героя «Пісні...» змальовано вольовим, розумним, мужнім, хоробрим, проте не бездоганним. Поза сумнівом, автор засуджує слабкості Роланда: надмірне самолюбство й марнославство; нехтування слушними порадами; небажання поступитися власними амбіціями на користь відповідальності за людей, які довірили йому своє життя. Щоправда, цей осуд більше схожий на батьківський докір молодому недосвідченому воїну. Адже Роланд, хоч і запізно, усвідомив свою помилку. Роланд - типовий для епосу героїчний характер, подібний Ахіллу. Йому також властиві відчайдушність, нестримність, схильність переоцінювати свої сили. Роландові не вистачає мудрості й розсудливості, щоб вчасно звернутися по допомогу. «Геройство ваше призвело до скрути, // 1 ви вже більше не підмога Карлу», — дорікає йому розважливий Олів’єр. Утім, провину Роланда навіть порівняти не можна з учинком зрадника Ганелона. Адже богатирське свавілля молодого графа аж ніяк не применшує його вірності «Франції-красуні». Цим він принципово відрізняється від Ахілла.

ХрМентар філолога

Однією з художніх особливостей «Пісні про Роланда» є її композиційна симетричність. У творі чітко визначено зав’язку (зрада Ганелона), кульмінацію (битва в Ронсевальській ущелині) і розв’язку (помста Карла). Кожний композиційний елемент поділяється на два етапи, побудованих на паралелізмі. У зав’язці йдеться про посольство маврів і посольство франків, кульмінацією виступають два бої ар’єргарду армії Карла з військом Марсилія (один успішний, другий - розгромний для франків), розв’язкою є помста сарацинам і помста Ганелону.

Система образів поеми ґрунтується на принципі контрасту. Головного героя Роланда протиставлено Карлу, Олів’еру й Ганелону. Величний, могутній Карл постає епічним, ідеалізованим монархом, а його молодий небіж — активним, діяльним лицарем-васалом, ініціатором і основним

учасником подій, у яких він припускається трагічної помилки. Олів’єр, на відміну від Роланда, здатен чесно визнати переваги противника й передусім намагається зберегти військо. Гане лон позірно зберігає васальну вірність королю, але зраджує його через егоїзм і ненависть до Роланда.

Контрастують і образи правителів. Карла змальовано шляхетним лицарем, завойовницький похід якого виправдовує висока, за середньовічними уявленнями, мета. Тим часом Марсилій, щоб захистити свої інтереси, вибудовує таємний план, заснований на брехні й підступі. Маври знищують ар’єргард Роланда, напавши із засідки, змусивши франків битися в однозначно програшних умовах, а війська Карла перемагають армію еміра Баліганта у відкритому бою на рівнині.

Сили противників у поемі майже завжди нерівні. Двадцять тисяч франків на чолі з Роландом б’ються проти чотирьохсот тисяч маврів. Карл веде десять полків, у яких понад триста п’ятдесят тисяч воїнів, на тридцять сарацинських полків, що налічують півтора мільйона вояків. Роланд один змагається з чотирма сотнями сарацинів. Карл б’ється з Ба-лігантом, у якого такий важкий спис, що «наконечник мул звезе насилу». Під час поєдинку, що має визначити долю Ганелона, худорлявий лицар Тьєррі бореться з кремезним родичем зрадника Пінабелем. Однак захисники Франції-красуні перемагають попри все, адже симпатії автора на їхньому боці. Франків зображено чесними, шляхетними воїнами, які ніколи не завдають ударів у спину, не метають списів і стріл із засідки, тимчасом як напади маврів завжди підступні (ззаду й здалеку).

Важливу роль у «Пісні про Роланда» відіграє природа. Це не лише тло для зображення подій, а й їхній безпосередній учасник. Яскравим прикладом є, зокрема, опис природи Франції, що тужить за Роландом та його побратимами. І саме природа допомагає армії Карла остаточно здолати маврів.

Український Мотив

Пам’яткою слов’янського героїчного епосу доби Середньовіччя є «Слово о полку Ігоревім» - патріотична поема про невдалий похід Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців 1185 р. Цей твір водночас є поетичним роздумом про долю рідного краю перед загрозою майбутньої смертельної небезпеки — навали монгольських завойовників.

Як і битва франків у Ронсевальській ущелині, похід Ігоря закінчується розгромом його війська, а сам князь опиняється в полоні. Основну проблему автори обох поем пов’язують з егоїзмом і марнославством окремих феодалів, що призводили до міжусобних воєн і, як наслідок, — до послаблення держав.

Князь Ігор і граф Роланд насамперед і попри все прагнуть здобути славу, тому намагаються якомога швидше, власними силами здолати ворога. Обидва герої забувають про те, що сила держави в єдності й узгодженості дій її правителів і оборонців. їхня нерозважливість, відчайдушна хоробрість приносять князю Святославу й Карлу Великому лише смуток. Однак незважаючи на це, Ігор і Роланд викликають у авторів поем співчуття.

бїгревірте себе

1.    Розкажіть цро історію створення «Пісні нро Роланда». Яку історичну нодію було взято за основу цього твору?

2.    Яких змін зазнав конкретний історичний факт у поетичному викладі «Пісні...»? Поясніть причини цих змін.

3.    Яку художню роль у ноемі відіграють принцини симетрії і контрасту?

4.    Які образи «Пісні про Роланда» втілюють ідеї служіння вітчизні та лицарства?

Перед читанням.Читаючи уривки з «Пісні про Роланда», знайдіть художні засоби, характерні для фольклору: символи, повтори, постійні енітети, метафори.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА (Уривки)

Король наш Карл, Великий Імператор,

В Іспанії провоював сім років.

Весь край гірський він підкорив до моря,

Фортеці непохитні впали швидко,

Ні міст, ні мурів не лишилось цілих.

Зосталась Сарагоса на горі лиш...

Там цар Марсилій, що не вірить в Бога,

Шанує Аполліна1 й Магомета.

Та прийде час, і Бог його скарає.

Аой!2 (...)

Обрання посла франків (...) «Кого ж послать? Скажіть мені, барони,

Нам до Марсилія у Сарагосу?»

Роланд підвівся: «Я давно готовий!»

«Не згодний з цим! — тут Олів’єр озвався, -Занадто ви нестримані й гарячі.

Боюсь, посольство закінчиться лихом!

Поїду я, якщо король дозволить».

А Карл промовив: «Помовчіть обидва!

Ніхто з вас до невірних не поїде.

Бо знов я присягаюсь бородою,

Що не назву послом нікого з перів».

Сказав так Карл - запанувала тиша. (...)

«Сеньйори! — Карл промовив, - тож самі ви Того з моїх баронів оберіте,

Хто передасть послання в Сарагосу».

Роланд озвавсь: «Хай Ганелон, вітчим мій!

'Аполлін - Аполлон (сарацинів вважали язичниками, які ноклоняються «трійці» богів - Аполлону, Магомету й Тервагану).

2А6й! - своєрідний приспів, вигук, що повторюється після 158 куплетів. Єдиного тлумачення цього вигуку немає.

Мудрішого барона ми не знайдем!»

Схвалили франки: «Справиться як слід він!» Граф Ганелон наляканий був дуже,

У гніві скинув він куничу шубу,

Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий. Обличчя горде, променисті очі,

Могутня постать і широкі груди -На нього задивилися присутні.

Роланду крикнув: «Звідки злість подібна? Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,

На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!

Якщо поможе Бог мені вернутись,

Тобі таку я помсту приготую,

Що до кінця життя ти не забудеш!»

Роланд всміхнувсь: «В тобі вирує гордість! Всі знають, що погроз я не боюся,

Та посланцем повинен бути мудрий.

Якщо король накаже — сам поїду!»

Розлютувався Ганелон: «Поїдеш?

Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій. Готовий я дістатись Сарагоси І сповнити наказ суворий Карлів.

Я все зроблю, у разі ж небезпеки Перетворю свій гнів великий в пекло!»

У відповідь Роланд лиш розсміявся.

Аой!

А Ганелон, почувши сміх Роланда,

Відчув страшну образу, біль у серці,

Що ледь не розірвалося від люті. «Ненавиджу! - він скрикнув. — Через тебе В краю чужім я маю смерть спіткати Без каяття! Володарю могутній!

Готовий виконати ваш наказ негайно!» (...)

«Розніжились ви надто! — Карл промовив, -Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!»

Король додав: «Наблизьтесь, Ганелоне,

Даю почесний жезл і рукавицю.

Ви чули: франки вас послом обрали».

І мовив граф: «Роланд у всьому винний! Віднині ворогом його заклятим Вважатиму. І другу Олів’єру,

І вашим перам, що Роланда люблять,

Усім їм, сіре, я кидаю виклик!»

Король сказав: «Занадто ви гнівливі!

То не Роландів - мій наказ іти вам!»

Аой!

Правицею подав Карл рукавицю,

Та Ганелон в думках ще був далеко,

Й на землю рукавиця раптом впала.

«О Боже правий! - франки закричали, -Біду велику принесе посольство!»

Лиш буркнув граф: «Грядущий день покаже!» (...)

Гордота Роланда

Тут Олів’єр додав: «Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом».

Та відповів Роланд: «Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку.

Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів І до ефеса вщент заллється кров’ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври І, певний, всі приречені на смерть в них!»

Аой!

«Роланде, в Оліфант1 сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!»

Роланд відповідав: «Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний, Красуню-Францію покрив безслав’ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І оапсшіяю — осі ооііи опгнпуть!»

Аой!

«Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!

Почує Карл, виходить він з тіснини.

Я запевняю, франки повернуться».

Та лицар відповів: «Хай Бог боронить,

Щоб хтось з людей сказав: “Роланд злякався,

Й від страху перед маврами сурмив він!”

Не докорятиме ніхто із рідних.

Коли потраплю у велику битву,

То тисячу і ще сімсот смертельних Завдам ударів, меч заллється кров’ю!

Хоробрі франки б’ються всі відважно!

Іспанські ж маври не втечуть од смерті».

А Олів’єр: «Не бачу в тім ганьби я.

Бо ж я розгледів військо сарацинів,

’Оліфйнт (від франц. elefant - слон) - подарований монархом Роландові ріг зі слонової кості, що уславився гучним звуком, чутним аж за ЗО льє (120 км).

Вони покрили гори всі й долини,

Поля всі, бескеди і верховини.

Велика сила в цього плем’я маврів,

Йому протистоїть лиш жменька франків!»

«Тим більший запал! — граф відповідає. —

Хай Бог боронить з усіма святими,

Щоб через мене слава франків згасла!

То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,

Бо за безстрашність Карл нас полюбляє». (...)

Роланд побачив - битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’єру мовить:

«Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч І знає — боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюран да лем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”»

З’явився і Турпін, архієпископ,

Коня острожить і злетів на пагорб,

Звернувсь до франків і запально мовив:

«Сеньйори, Карл нас залишив на варті,

За короля повинні ми померти І ствердити святу Христову віру.

Ви знаєте, що зараз буде битва,

Бо перед нами лави сарацинів.

Моліться і просіть прощення в Бога.

А я земні гріхи всім відпускаю,

Блаженний мученик лиш той, хто згине,1 Його душа спасіння знайде в Раї».

Зійшли всі з коней, на колінах франки.

Турпін благословив в ім’я Христове,

Замість покути ж наказав їм битись. (...)

Ось мчить Роланд іспанськими долами,

Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,

І обладунок прикипів до тіла,

А лицар потрясає гострим списом,

І грізно вістря звернене до неба,

Лиш білий прапорець мигтить на ньому,

Вниз торочки спадають золотії.

Могутній стан, лице ясне й красиве.

'Церква обіцяла всіх, хто загинув за Христову віру, оголосити мучениками.

За ним услід прямує друг незмінний І франки всі - в надії на спасіння.

З завзяттям подививсь Роланд на маврів,

На франків — із захопленням й любов’ю.

Аой!

Сказав тут Олів’єр: «Назад ні кроку!

З ім’ям Господнім лиш про те турбуйтесь,

Щоб кращу відсіч сарацинам дати,

Могутніми ударами їх бити.

Не забувайте й бойовий клич Карла!»

Всі франки закричали «Монжуа!»1 І хто почув цей поклик славнозвісний,

Пізнав, що значать доблесть і відвага.

З якою гордістю помчали франки!

Мій Боже! Шпорять коней, галопують!

І зараз вдарять - хто їх переможе?

Проте не налякали сарацинів.

І от впритул зійшлися франки й маври. (...)

Перша битва. Поразка маврів

(...) А битва ширшає, стає лютіша,

Та граф Роланд у самім пеклі бою,

І поки служить спис, - ним б’є завзято,

З п’ятнадцятим ударом все ж зламався... (...)

І знову мчить Роланд тим полем бою,

Блищить лиш Дюрандаль, що б’є й рубає,

Невірним справжню учинив він бойню.

О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,

Як кров’ю заливав все поле брані.

По плечі у крові в Роланда руки,

Залиті нею панцир, кінська грива.

Не відстає і Олів’єр од нього.

Не можна ганити і інших перів,

Невтомно франки б’ються, січуть, нищать.

Вмирають маври, декотрі зомліли.

Кричить архієпископ: «Справи гарні!»,

І «Монжуа!» — клич Карлів скрізь лунає. (...)

Аой!

Кривавий бій ставав усе лютіший,

Роланд і Олів’єр б’ють безупинно,

Завдав Турпін вже тисячу ударів,

Не відстають від них і інші пери,

І дружно б’ються всі загони франків.

Вже сотні, тисячі загиблих маврів.

Живих же неминуча смерть чекає,

’«Монжуа! » - бойовий клич французів, уперше засвідчений у 1119 р.

Хоробрі, боягузи — всі сконають.

Втрачають й франки кращих із баронів, Батьків і рідних більше не побачать,

А також Карла, що чека в міжгір’ї.

У Франції ж лютують грізні сили:

Бушують грози, смерчі, лячні бурі,

Потоками ллють з градом й снігом зливи,

І блискавки б’ють раз за разом страшно. Земля вже починає скрізь двигтіти -Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,

Від гавані Віссант до Безансона.

Немає міст, де б мури не тріщали;

А ясний день враз огортає морок,

І світло лише в спалахах у небі.

Усіх жахають ці пророчі знаки... (...)

Останній бій

Як тільки граф Роланд прийшов до тями, Опам’ятався і навколо глянув,

То враз збагнув: загибель неминуча.

Він втратив військо, вояки всі мертві,

Окрім Турпіна і Готьє де л’Ума. (...)

Засмучений й розгніваний Роланд Знов у бою, він б’є нещадно маврів,

Убив відразу двадцять тих невірних,

Готьє іще шістьох, п’ятьох Турпін сам. Лунають кличі бойові невірних,

З усіх боків на франків нападають.

Аой!

Як справжній лицар б’ється граф Роланд.

Та спекота, піт заливає тіло,

Страшенно голова болить, всю ломить:

Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.

Проте він хоче знать, чи прийде Карл,

Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.

Король завмер, послухав, тихо каже: «Сеньйори, нам цей звук віщує горе.

Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.

По звуках рога чую - смерть вже близько. Не гайте часу, скакунів острожте!

Заграйте гучно в усі сурми війська!»

І враз відповіли всі сорок тисяч,

Луна пішла по горах і в долинах.

Почули маври, переполошились,

Здійнявся гомін: «Карл вже повернувся!» (...)

Коли Роланд побачив наступ вражий,

Відчув він силу, гордість і відвагу.

Поки живий, завзято буде битись.

Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,

Ударив острогами золотими 1 кинувсь в саму гущу сарацинів.

Слідом за ним з мечем архієпископ. (...)

Тікають маври до країв іспанських, їх переповнює шалена злоба. (...)

Смерть Роланда

Та й сам Роланд відчув: кончина близько,

Бо з вух у нього витікає мозок.

Він молить Господа за душі перів,

А Гавриїла-ангела — за себе.

І Оліфант, і Дюрандаль взяв звично,

Бо саме так вмирає лицар справжній, -Зайшов у глиб землі іспанських маврів На відстань льоту стріл із арбалета.

Росли два дерева на пагорбі, а поруч Чотири глиби височіли мармурові.

Роланд там впав на мураву зелену І знепритомнів. Смерть була вже поруч.

Між гір крутих, серед дерев високих Блищать чотири глиби мармурові.

Зомлілий граф лежить в траві шовковій.

За ним давно вже сарацин пильнує,

Посеред тіл валявсь, прикинувсь мертвим, Замазав кров'ю тіло та обличчя;

Аж ось підвівсь на ноги, підбігає.

Він був красивий, мужній і кремезний... (...)

Роланд відчув — меча хтось забирає. Отямився, розплющив очі й каже:

«Здається, злодію, ти не із наших!?'

В руці тримав, як завжди, Оліфант.

В шолом ударив, вкритий злотом щирим. Розбив його, а з ним розтяв і череп,

І очі геть полізли в мавра з лоба.

Той мертвий впав як стій до ніг Роланда. (...)

Відчув Роланд - пітьма вкриває очі.

Підвівсь на ноги і стоїть насилу,

Сірішає знекровлене обличчя.

А перед ним лиш темно-сіра скеля.

Він десять раз мечем ударив гнівно,

Та сталь дзвенить, щербин немає навіть. (...)

Роланд все б’є ту брилу темно-сіру.

Вже вдарив безліч раз, та все даремно.

Сталь лиш дзвенить — ані щербин, ні тріщин.

Клинок зі свистом вгору підлітає.

Переконався граф: йому несила,

І знов оплакує меча він долю:

«О Дюрандале! Ти краса й святиня!

Ховаєш в золотій ти рукояті Нетлінні мощі: зуб Петра й священну Василія Святого кров, волосся Дениса Пресвятого і уривок З одежі Пріснодіви! Неможливо,

Щоб нехристі тобою володіли,

Лиш християнам ти служити маєш!

0    Небо, меч не дай в безчесні руки!»

Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько.

Вона іде від голови до серця.

У тінь сосни високої лягає

Він долілиць, в траву зелену й ніжну,

Підклав під себе меч і Оліфант свій.

Звернув обличчя до землі невірних.

Аби відразу стало зрозуміло

1    Карлові, і лицарям-баронам,

Що він, Роланд, помер як переможець.

Відпущення гріхів у Бога просить Й до Неба рукавицю простягає.

Аой! (...)

Роланд, на груди голову схиливши,

Схрестивши руки, смерті ждав покірно.

І Бог послав до нього херувимів.

Злетіли з Неба Рафаїл-заступник І Михаїл1, потвор злих переможець,

І сам архангел Гавриїл Святійший...

Віднесли душу графа в Райські кущі! (...)

Переклад П. Пащенко та В. Пащенка

Запитання і завдання до пропитаного

1.    Чому Роланд запропонував відрядити до Сарагоси саме Ганелона? Чому Ганелон образився на насинка?

2.    Як поводиться Роланд у бою? Знайдіть приклади застосування гіперболи в онисах героя і визначте її роль у тексті.

3.    Які характерні якості лицаря втілює Роланд? Чому перед смертю граф намагається знищити свій меч?

4.    З якими другорядними героями иоеми нов’язана ідея героїзму, служіння вітчизні, християнській вірі? Які риси характеру воїнів Карла гідні поваги й захоплення?

'Михаїл - архангел, провідник небесного воїнства в битві із силами зла; яні’ол милосердя і прохач людей перед Богом. Р а ф а і л - один із семи великих янголів, архангел; янгол зцілення.

5.    Порівняйте, як зображено франків і маврів у «Пісні про Роланда». Наведіть відповідні цитати.

6.    Яким ностає в «Пісні нро Роланда» Карл? Схарактеризуйте відносини короля з його васалами.

7.    Складіть план характеристики Роланда. Доберіть цитати, що найяскравіше характеризують героя.

8.    Робота в нарах. Складіть порівняльну характеристику однієї з пар образів «Пісні про Роланда»: а) Роланд - Ганелон; б) Карл - Ганелон.

9.    Порівняйте описи битв в «Іліаді» Гомера, «Енеїді» Вергілія і «Пісні про Роланда». Визначте спільне й відмінне.

10.    Порівняйте героїв «Пісні про Роланда» з давньоруськими билинними богатирями. Що їх об’єднує? Аргументуйте свою думку.

11.    Філологічний майстер-клас. Укажіть характерні ознаки героїчного епосу Середньовіччя, використовуючи прочитані уривки з «Пісні про Роланда».

Автор: admin от 29-08-2016, 22:30, Переглядів: 6676