Поезія. Відкрита назустріч світу

Літературний багаж. Пригадайте нрочитану в п’ятому класі китайську народну казку «ІІензлик Малина». Як фольклор поетизує мистецтво й уславлює образ митця?

Якщо колискою європейської культури визнано Давню Грецію, то витоки далекосхідної цивілізації безперечно сягають Китаю. Саме китайська цивілізація дала поштовх розвитку писемності, літератури, релігій по всьому далекосхідному регіону, куди входять такі потужні самобутні країни, як Японія, Корея, В’єтнам.

Китайці з гордістю називають свою батьківщину «країною поезії». Це й не дивно, адже з І тис. до н.е. без жодних поступок часу тут панував культ поетичного слова. Однак «золотою добою» китайської поезії називають VII—X ст. Після низки війн між Північним і Південним Китаєм, у VI ст., утворилася єдина держава, що стала однією з наймогутніших країн на Далекому Сході. Цей період пов’язаний з імператорською династією Тан, правління якої ознаменувалося економічною стабільністю, розквітом науки й культури.

Історія зберегла імена понад двох тисяч поетів епохи Тан. Серед них -імператори й столичні сановники, учені й провінційні чиновники, ченці й співаки... Пояснюється це тим, що для східної людини віршовий твір спрадавна був виявом особливого стану душі, відкритої назустріч світу. У середньовічному Китаї поетичне слово стало однією з основних складових суспільного життя. Здібності до віршування треба було виявити на іспитах, що відкривали шлях до державної служби; без поетичних читань не обходилася жодна дружня вечірка; вірші присвячували один одному зустрічаючись і розлучаючись, надсилали замість листів, дарували з нагоди важливих подій... Китайці були переконані, що саме поезія формує внутрішній світ людини, а віршування вважали найкращими ліками від душевного болю й туги. Великих поетів глибоко шанували, навіть неписьменні землероби усно передавали з покоління в покоління їхні шедеври.

Значний уплив на китайську поезію справили конфуціанство і даосизм. Ці давні релігійно-філософські вчення за доби Середньовіччя гармонійно співіснували з буддизмом, який у І ст. поширився на територію Китаю з Індії.

Засновником даосизму (IV ст. до н.е.) вважається мудрець Лао-цзи. В основі його вчення — поняття про джерело всього сущого — Дао (Шлях). Усе має своє Дао і перебуває в постійному русі, повсякчас змінюється, відповідно до законів Усесвіту.

Китайська притча пояснює сутність Дао так. Один юнак роками мріяв піднятися високо в гори, щоб побачити статую Лао-цзи, але йому завжди щось заважало. Зрештою однієї ночі він вирішив, що негайно має вирушити в дорогу. Юнак вийшов за місто й зупинився. «Сотня миль! А в мене лишень дві ноги, це вб’є мене. Я хочу неможливого. Я ніколи не проходив одну сотню миль, та й дороги немає», — розгублено думав він... На світанку до нього підійшов майстер Дао. Дізнавшись, що сталося, старий сказав: «Ніхто не може зробити два кроки водночас. Ти можеш зробити лише один крок. Сильний, слабкий, молодий, старий - байдуже. Тільки крок за кроком людина може подолати десять тисяч миль, и тобі потрібно лише сотню миль! Хто сказав, що треба йти не зупиняючись? Не поспішай, відпочинь після десяти миль. Насолодись відпочинком, адже

в цій місцині найпрекрасніші долини й гори... Ходімо». Мудрець сказав правду: що далі вони йшли, то мальовничішими були краєвиди. Нарешті подорожні побачили довершену статую великого Лао-цзи... «Тепер подорож почалася, - мовив старий і, помітивши неабияке здивування юнака, пояснив: — Саме так майстри спілкуються з людьми. Реальність існує зараз, із цієї миті подорож в тисячу і одну милю розпочалася. І я кажу правду, адже через тисячу і одну милю ти зустрінеш іншого майстра, який скаже: “Це просто спочинок, ходімо далі”. Сама подорож і є мета. Вона нескінченна. Вона вічна».

Згідно з ученням Дао, втручання людини в природний плин буття призводить до хаосу. Щоб бути щасливим, треба жити в гармонії з природою, розуміти її і, довіряючи своїм відчуттям, торувати шлях до нового, світлого, гуманного.

Особливий вплив даосизм справив на пейзажну лірику. Поезія цього жанру створює відчуття неосяжного простору; змальовує не певну картину природи, а безмежне життя, утверджуючи його божественну сутність. Усамітнившись у горах, лісі, на березі річки, людина усвідомлює себе часточкою Всесвіту і відчуває світлий спокій. Китайська поезія побудована на символах. Кожне дерево, кожна квітка, кожна тварина є поетичним знаком. Річки й гори символізують вічність природи і тлінність існування, сосна - довголіття, бамбук - стійкість і мужність, півонія - багатство й щастя, лелека — самотність і святість. Поезія китайських ліриків-дао — це життя природи, радості й печалі земного буття, щастя спілкування і смуток розлуки...

Конфуціанство виникло в VI ст. до н.е. як учення про соціально гармонійне суспільство. Назва його походить від імені засновника - мислителя і філософа Кун Фу-цзи (551—479 рр. до н.е.), що в західному варіанті звучить як Конфуцій. Конфуція шанували як великого вчителя мудрості, подвижника й просвітителя. Поступово конфуціанство стало основною державною релігією Китаю і залишалося такою до початку XX ст.

Конфуцій стверджував, що його вчення не містить нічого нового, а є лише переосмисленням давніх традицій і мудрості предків. Верховним божеством китайці здавна вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола. Землю вони зображували у вигляді квадрата, а в її центрі вміщували свою батьківщину. Саме тому Китай називали Піднебесною, або Серединним царством. Конфуцій називав Небеса (Тянь) вищою духовною метою людини, а своє вчення - небесним, оскільки особистість завжди має прагнути до гармонії з Усесвітом. Найважливішим у людському житті мислитель проголошував самовдосконалення, усвідомлення мети й бажання її досягти.

Конфуцій свідомо обмежувався питаннями, що таке реальне людське життя і як його розумно влаштувати. «Насмілюся запитати, що таке смерть?» - якось звернувся до мудреця учень. І той відповів: «Не знаючи, що таке життя, звідки ми можемо знати, що таке смерть!». Противники конфуціанства зображували філософа сухим і байдужим книжником, далеким від будь-якої поезії, але насправді Конфуцій щиро захоплювався світом і людиною.

Високого рівня гуманізм китайського мислителя сягає у вченні про жень - любов до людини. Конфуцій переконаний: особистість має бути інтелектуально, морально й суспільно розвинутою, шляхетною у справах і помислах, а основним завданням правителя («сина неба») є підтримання порядку для гармонійного життя громади. Велике значення

в суспільному устрої, на думку мислителя, мають виконання ритуалів і обрядів, дотримання моральних норм у повсякденному житті. Конфу-цій вважав установлений Небом порядок вічним, закликав шанувати традиційні сімейні цінності, поважати старших. Основними чеснотами він проголошував чемність, терпимість, міцну віру, старанність і доброту. Моральні заповіді Конфуція втілювалися в його афоризмах, як-от: «Не роби зла іншому, якщо не хочеш, аби воно повернулося».

У поезії середньовічних митців, які сповідували конфуціанство, уповні розквітла значимість порядку й магія гармонії. Вони писали про свої почуття виважено й стримано, поєднуючи простоту форми з глибиною думки. Найяскравішими представниками середньовічної китайської лірики є Лі Бо та Ду Фу.

Перевірте себе

1.    Як ставилися до поезії в середньовічному Китаї?

2.    Які з иоложень даосизму відбилися в середньовічній китайській поезії?

3.    Який вплив на поезію Китаю мало конфуціанство?

4.    Схарактеризуйте особливості ноезії доби Тан.

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 8 клас Волощук