Народна Освіта » Світова література » «Співець одвічних перевтілень»

НАРОДНА ОСВІТА

«Співець одвічних перевтілень»

Літературний багаж. Які ще сюжети про перевтілення ви знаєте?

За часів античності римського поета «золотої доби» Публія Овідія Назона називали «вчителем любові». Про його життя створювали легенди, а його знамениті «Метаморфози» стали своєрідною язичницькою Біблією і невичерпним джерелом сюжетів для художників та письменників наступних епох.

Овідій народився 23 березня 43 р. до н.е. в містечку Сульмоні неподалік від Рима. Його сім’я, заможна й шанована, належала до давнього роду вершників - другого за значенням стану римського суспільства. Майбутньому поету дали два імені: Публій (від прізвища одного з його предків) і Назон («носатий»).

Здобувши ґрунтовні знання в римських риторичних школах, Овідій вирушив у так звану освітню поїздку до Сицилії, Греції та Малої Азії. Такі подорожі за його часів вважалися обов’язковими для будь-якого шляхетного римлянина, а для поета й поготів. За три роки після закінчення навчання Овідій вступив на державну службу й за сприяння впливових родичів домігся успіхів у судовому й поліцейському відомствах. Наступною сходинкою в його кар’єрі було сенаторство. Одначе юнак не прагнув суддівських і адміністративних посад, на які намагався влаштовувати його батько. У двадцять п’ять років Овідій покинув службу і присвятив себе поезії. Незабаром він став найулюбленішим поетом римлян.

Дебютував Овідій збіркою «Любовні елегії». Книжка принесла йому широке визнання й зажила слави «практики кохання». Наступну книжку - «Героїди» - можна назвати «історією кохання». До неї увійшли п’ятнадцять ліричних, сповідальних монологів-листів від імені покинутих коханими міфологічних героїнь або історичних осіб — Федри, ГІенело-пи, Медеї, Сапфо та інших. Завершуючи логічну послідовність, «теорією кохання» стала дидактична поема «Наука кохання». Це - своєрідний навчальний посібник, практичні поради автора чоловікам і жінкам, що мають допомогти їм перемогти в «любовній битві». Роботу над елегіями Овідій розпочав, коли йому не виповнилося й двадцяти років. Коли «любовну трилогію» було завершено, поетові було вже близько сорока п’яти.

Життя на вершині слави тривало майже двадцять років. Двері будинку Овідія, що стояв у центрі Рима, завжди були гостинно відчинені для численних друзів і шанувальників. Поет мав ще й заміське помешкання, де писав свої вірші. Він став таким відомим, що отримав право займати в театрі почесне місце біля самої сцени. Як рівний Овідій зустрічався з відомими митцями, потоваришував з великим Горацієм.

Найвизначніший період у творчості Овідія розпочався 2 р. н.е., коли він узявся до написання поеми «Фасти» - своєрідного літопису, у якому, йдучи від свята до свята, намітив описати сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Водночас із «Фастами» митець працює над епічною поемою з п’ятнадцяти частин «Метаморфози» («Перевтілення»). У цьому творі на матеріалі давньогрецьких міфів про різноманітні перевтілення Овідій задумав пояснити все, що відбувається в мінливому, гідному подиву світі природи.

Систематизувавши безліч міфічних оповідей, Овідій уклав «історію людства» — від виникнення з хаосу гармонійного космосу до «золотої доби» Августа, коли після громадянських війн настав мир. У «Метаморфозах» ідеться про чотири століття в історії людства: золоте, срібне, мідне й залізне. Сучасників поета не залишили байдужими рядки про «залізні» часи, за яких вони жили, коли «люд на грабунок іде», «на господаря гість зазіхає», коли втрачено совість і сором і богиня справедливості Астрея назавжди покинула землю.

Загалом у поемі двісті п’ятдесят міфів про перевтілення, почерпнутих із різних джерел: про народження людей з каменів після Всесвітнього потопу; про перетворення на лаврове дерево німфи Дафни, яку переслідує Аполлон; про те, як красуня Левкотоя через любов Сонця стала левконією, а її суперниця — соняшником, тощо.

 

Розповідаючи про метаморфози, Овідій намагався осягнути буття, зазирнути в складний і суперечливий внутрішній світ людини. За допомогою різноманітних образів поет утверджує безсмертя душі:    «Все змінюється, але не

гине...». На думку Овідія, люди зазнають перетворень під впливом пристрастей, з волі богів, через фатальні помилки. Мимохіть поет вступив у полеміку з імператором. Щоб повернути славні часи процвітання Риму, Август прагнув відновити в державі давні суворі звичаї, тим-часом як Овідій у своїх творах виправдовував легковажність, вади й злочини слабкістю людської натури. Імператор і поет по-різному дивилися на речі.

Суворе й неочікуване покарання спіткало Овідія зненацька. У 8 р. Август видав вердикт, яким засудив поета на заслання в крайню північно-східну область імперії, до міста Томи (нині місто Констанца в Румунії). Вирушати туди наказано було негайно.

Для улюбленця столичної публіки заслання «на край землі» стало катастрофою. Твори Овідія було вилучено з бібліотек, приятелі від нього відсторонилися, грошові справи заплуталися. Зимове плавання Середземним морем було небезпечним, корабель мало не загинув під час шторму. Тільки навесні 9 р., перечекавши зиму в Греції, поет суходолом дістався Чорноморського узбережжя.

На засланні Овідій продовжував писати вірші, зокрема «Сумні елегії», роботу над якими розпочав ще в дорозі. Звернення до жанру елегії було намаганням у творчості відволіктися від незгод, можливістю спілкуватися з друзями, які ще залишилися в Римі, надією на пом’якшення вироку. П’ять книг елегій цілком відповідають заголовку. У них — сум поета-ви-гнанця за батьківщиною, трагедія особистості, яка вступила в конфлікт з владою. Здебільшого елегії звернені до коханої дружини, деякі — до дочки й друзів, а найбільша з них (п’ятсот сімдесят вісім рядків) - до Августа, з проханням про помилування. Однак і Август, і його наступник Тіберій залишилися байдужими до спроб поета виправдатися. У 18 р. н.е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленого Рима й коханої дружини...

Український Мотив’

Овідія віддавна шанувало українське письменство. Цитатами з його творів не раз підкріплювали свої настанови автори, яких вивчали в Києво-Могилянській академії. Овідія натхненно наслідував Г Сковорода у своїй «Похвалі астрономії». Захоплено відгукувався про римського поета Т. Шевченко, називаючи його «найдосконалішим творінням всемогутнього Творця Вселенної». Олена Пчілка творчо переосмислювала міфи про Пігмаліона, Кипариса, про Дедала й Ікара, викладені в «Метаморфозах». Новим етапом знайомства українського читача з поезією Овідія стали переклади М. Зерова. Нині рівню сучасних вимог до художнього перекладу відповідають роботи А. Содомори.

З ім’ям Овідія пов’язана назва українського міста Овідіополь. На лівому березі Дністровського лиману, навпроти Аккермана в 1793-1796 рр. було побудовано фортецю. За легендою, військовий інженер, зводячи укріплення, знайшов давню могилу й на камені зміг розібрати напис «Овідій». Виникло припущення, що саме тут спочиває великий поет. Відтак спочатку фортеця, а згодом і місто, що виросло навколо неї, отримали назву Овідіополь - місто Овідія. Утім, надгробний камінь, знайдений інженером, зник і пов’язану з ним таємницю так і не було розгадано... Ніхто не знає достеменно, правда це чи вигадка, адже інші джерела свідчать, що уславленого поета поховано в місті Констанца в Румунії.

Перевірте себе

1.    На які періоди можна умовно поділити життєвий і творчий шлях Овідія? Які ііодії в житті іюета стали переломними?

2.    «Наукою ніжності палкої» назвав творчість Овідія О. Пушкін. Які теми й мотиви поезій римського митця дали підставу для такої метафори?

3.    У чому полягає загальнокультурне й літературне значення поеми «Метаморфози»? Чому Овідія зацікавила тема перевтілень?

4.    Чим Овідій збагатив жанр елегії?

5.    У ііерекладі М. Зерова елегії Овідія мають назву «Сумні елегії», а в

нерекладі А. Содомори - «Скорботні елегії». Який епітет, на вашу думку, краще відображає стан ліричного героя цих творів?

Перед читанням. На долю Овідія випали і безтурботна молодість, і неочікувана біда, і роки вигнання. Простежте, як змінюється настрій ліричного героя протягом оповіді иро життя поета.

Із «Сумних елегій»

ЖИТТЯ ПОЕТА

Книга IV, елегія X

Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов я, — Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя.

Мила вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий;

Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти.

Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив.

Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді'.

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських,

Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.

Парость не перша в сім’ї, - коли я на світ появився,

Був уже брат у батьків, старший від мене на рік;

Але зірниця одна привітала народження наші,

День святкувався один, тільки на два пиріжки.

Був то один із п’яти, зброєносній Мінерві відданих2 Днів, коли перші бої в цирку кривавлять пісок.

В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:

В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав.

Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав,

Форума сварки гучні вабили серце його.

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба,

Муза до тихих пісень кликала душу мою.

Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берешся,

Славний Гомер, але й він так і помер нуждарем».

Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши,

Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі, —

Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом,

Що б не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали - нечутною перше ходою.

Вільної тоги настав день для обох юнаків,

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий*.

'43 р. до н.е., коли обидва консули не дожили до кінця своїх повноважень.

9Поет народився на другий день п’ятиденного свята Мінерви - 20 березня.

8Тогу (традиційний одяг громадянина) дозволялося носити із сімнадцяти років як знак повноліття; широкий «рубець», точніше пурпурова облямівка, означав, що юнаки мають виступати кандидатами на магістратські посади.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять лиш років, —

Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв.

Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну,

Членом колегії трьох1 деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний18 19 20 21 22,

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

А честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські8 шептали про творче дозвілля,

Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлених Римом поетів!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

Слухав я Макра старого читання — про «Птахів» поему Та про отрутних гадюк, та про цілюще зело.

Часто Проперцій мені довіряв свою сповідь вогненну:

Щира й правдива приязнь нас сполучала обох.

Басе, славнозвісний сатирою, славний гексаметром Понтік -Спільники любі були тих товариських зібрань,

І незрівнянний Горацій втішав нас багатством мелодій.

Пісні химерно-тонкій рідну навчивши струну.

Тільки на образ Вергілія знав я, і смерть передчасна Вирвала раптом з життя приязнь, Тібулле, твою.

Галле, він твій спадкоємець, його спадкоємець - Проперцій,

Я в тому колі з’явивсь вже як четвертий співець.

Як я старіших колись, так мене привітали молодші;

Хутко Талія моя1 стала відомою всім.

А виступав я з читаннями перед громадою в Римі, —

Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна0,

Так неправдивим ім’ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим,

Сам я - суворий співець — кидав в огонь без жалю...

Правда, тоді як я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Еротові23 серце;

Часто з найменших причин поломеніло воно.

Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри.

Та на іменні моїм плям і чуток не було.

Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка

Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям.

Друга її заступила; не смію догани їй скласти,

Але недовго й вона ложе ділила моє.

Третя й остання діждала зо мною поважного віку,

Та й на заслання мене випало їй виряджать.

Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався,

Двох вона мала дітей, але і шлюб не один.

От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно,

Дев’ять десятків прожив він на своєму віку.

Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого він.

Матері скоро своїй шану останню я склав.

Щастя їм випало, що мого горя вони не діждали,

Що мого вислання день їх в домовині застав.

Щастя й моє, що недоля мене не при них перестріла.

Не довелося старим гірко за мною тужить.

Та як від мертвих не тільки ім’я на землі зостається,

І від високих кострів тінь одлітає легка,

І як про горе моє прилине до вас поголоска,

І понад Стіксом1 мутним будуть судити мене, -

Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання -Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.

Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний,

Знову продовжую я повість скорботну свою.

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

І переможний їздець на моєму віку олімпійський

Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком2, -

Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б’є береги.

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Але про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг — що я згадувать маю?

Лихо те тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді,

Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі,

Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути І в непривичній руці зброю належну піднять.

Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким, Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути,

На самотині свою пісню складаю сумну.

І хоч нікого нема, хто б її привітав благодушно,

'Стікс - одна з п’яти річок, що протікають у підземному царстві Аїда.

2Ігрища в Олімпії відбувалися через кожних чотири роки. Овідій помилково рахує п’ять. На заслання він пішов у п’ятдесят років.

Але скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

1 що це трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

І заспокоюєш ти серце турботне моє.

Вождь і супутник єси: пориваєш мене від Дунаю,

На Геліконі мені місце почесне даєш;

Ти — це не часто буває - мені за життя ще з’єднала Славу й потужне ім’я, шану посмертну співців.

Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить,

В пащі неситій моїх не поглинула пісень.

І хоча наша доба породила великих поетів,

Але прихильні були людські й до мене уста.

І хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач.

Передчування ж співецьке говорить мені — та чи правда? -Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з’єднали, -Дякл'ю красно тобі, любий читальнику мій.

Переклад М. Зерова

Запитання і завдання до пропитаного

1.    Які факти з життя Овідія відобразилися в елегії? Відповідь обґрунтуйте.

2.    Чому ліричний герой називає себе «любощів ніжних співцем»'/

3.    Яким був шлях ліричного героя до літературної творчості? Які перепони йому довелося подолати?

4.    Кого з римських поетів «золотої доби» згадує Овідій? Яке місце серед визнаних майстрів слова відводить поет собі?

5.    У чому нолягав конфлікт митця з владою? У яких рядках відчувається відгомін особистої внутрішньої драми поета?

6.    Робота в парах. Які рядки елегії свідчать про трагедію вигнання, не-режиту ліричним героєм? Якими засобами у вірші передано сум розлуки з батьківщиною?

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Довге життя давніх міфів

Персонажі троянських міфів - Лаокоон, Єлена, Ахілл, Паріс, Гектор та інші - уже багато століть живуть у різних видах мистецтва.

У 1 ст. до н.е. родоські скульптори Агесандр, Афінодор і ІІолідор створили видовищну, сповнену експресії скульптурну групу «Лаокоон і його сини», що є мармуровою копією з бронзового оригіналу 200 р. до н.е. Ця скульптура зображує відомий міфічний сюжет. Ми бачимо троянського жерця Лаокоона, який марно намагається зірвати із

себе зміїні пута, і двох його синів. Незважаючи на неминучість загибелі, Лаокоон залишається шляхетним і величним.

Зовсім іншими постають міфічні герої на картині іспанського художника доби пізнього Відродження Ель Греко (1541-1614). Його «Лаокоон» — це хисткий образ, що ніби виник з тяжкого сновидіння. На картині можна знайти зовнішні прикмети античної легенди: зображення жерця і його синів, яких терзають змії, фігури богів-месників, троянського коня. Однак усе це набуває нового змісту: Лаокоон і його діти в Ель Греко - це християнські мученики, які покірно приймають божественну кару.

Образ Єлени Троянської в образотворчому мистецтві став символом краси, перед якою схилився весь героїчний світ, готовий боротися й гинути заради неї. Такий ідеал фатальної жінки втілено на картині «Єлена на стінах Трої» представника символізму Гюстава Моро (1826-1898). Свою Єлену з класичним профілем, ідеально правильними пропорціями, але холодну й абстрактну створив видатний італійський скульптор Антоніо Канова (1757-1822).

Канова звертався й до образу ІІаріса. Скульптор зобразив викрадача прекрасної Єлени самозакоханим юнаком, що уособлює класичну чоловічу вроду. Троянський царевич стоїть у недбалій позі, злегка спираючись ліктем на дерево, його струнке тіло невимушено вигнуте, губ злегка торкається усмішка.

На картині художника Жака-Луї Давида (1748—1825) «Любов Єлени й Паріса» через образи античної історії втілено волелюбні ідеали межі XVIH-XIX ст. Полотно французького митця уславлює кохання, насолоду земними радощами й гармонією природи.

Ахілл — найвідоміший грецький герой і один з найяскравіших образів в історії світового образотворчого мистецтва. Цікаво, що античні

скульптори Ахілла не зображували, проте у вазовому живописі збереглося близько чотирьохсот його зображень. Ахілл став улюбленим образом данського художника і скульптора доби класицизму Бертеля Торвальдсена (1770-1844,. Його мармуровий рельєф практично дослівно ілюструє сюжет про викуп Пріамом тіла свого сина, у якому Ахілл виявляє глибоку людяність.

Міфи про троянську війну привертали увагу кінематографістів ще від часів німого кіно. Чи не щороку на екрани світу виходять нові стрічки на цю тему. Однак фільм «Троя» (2004) американського режисера Воль фганга Петерсена став одним з найпопулярніших у військово-історичному жанрі за останні десятиліття. Це небачене раніше кіновтілення античного епосу з розкішними костюмами, грандіозними батальними

сценами й комп’ютерними спецефектами. Цікаво, що в кінострічці простежується нове прочитання давньогрецьких оповідей. Наприклад про богів, які, за міфами, відіграли помітну роль у Троянській війні, тут лише згадують, а ГІаріс спокушає Єлену під час мирної делегації троянців у Спарту, що робить його вчинок ще ганебнішим. Роль Ахіл-ла зіграв відомий голлівудський актор Бред ГІітт, якому вдалося передати монументальність, героїчність міфічного образу та відчуття нездоланності фатуму.

 

1.    Перекажіть сюжет троянського циклу міфів, що став основою знаменитої статуї «Лаокоон». Порівняйте зображення загибелі жерця і його синів у скульптурі, живописі та в ноемі Вергілія «Енеїда».

2.    Як різні митці втілювали образи Єлени та ІІаріса?

3.    Перегляньте фільм е'і’роя» (режисер В. Петерсен, 2004 р.). Що споріднює і що відрізняє прочитання міфів троянського циклу автором иоеми «Іліада» та голлівудським режисером? Чому досконале зображення батальних сцен стало можливим лише за доби комп’ютерних технологій?

Прометей як «вічний образ» світової культури

Міф про Прометея здавна привертав увагу майстрів пензля й різ-Л ця. Найяскравіші його епізоди зображували на етруських дзеркалах, помпейських фресках, римських світильниках, відтворювали в рельєфах саркофагів. У європейському образотворчому мистецтві картини за мотивами цього міфу створили П. ді Козімо, Л. Караччі, Якоб Йордане (1593—1678), Тиціан, П.П. Рубенс та інші. Нині із живописних і скульптурних зображень Прометея можна було б створити окрему галерею.

 

Розгляньте репродукції живописних робіт, створених за мотивами міфу нро Прометея. Які епізоди вони відображають? На що спрямована композиція картини Рубенса? У яких деталях розкривається сила страждання й сила опору Прометея в картині Йорданса?

УПдсуМхріН опитання і $а8дошія

Перший рівень

1.    Назвіть основні цикли давньогрецьких міфів.

2.    Назвіть головних героїв поеми «Іліада».

3.    Назвіть поетів доби античності.

Другий рівень

1.    Які символи використано в міфах троянського циклу? У чому полягає їхня роль?

2.    Дайте визначення понять «елегія» та «ода».

3.    Які настрої притаманні ліричному герою елегії Овідія «Життя поета»? Третій рівень

1.    Розкрийте основний конфлікт трагедії Есхіла «Прометей закутий».

2.    Які риси є визначальними в характері Прометея?

3.    Яке розуміння призначення митця викладено в оді Горація «До Мель-помени»?

Четвертий рівень

1.    Якою постає людина і світ в античній літературі?

2.    Порівняйте образи Ахілла та Гектора.

3.    У чому виявився зв’язок «Енеїди» Вергілія з міфологією та гомерівським епосом?

Теми творів

1.    «Тема вигнання в поезії Овідія».

2.    «Втілення ідеалів античного героя в поемах “Іліада” та "Енеїда”».

3.    «Тема кохання в античній літературі».

Клуб книголюбів

1.    Визначте спільне та відмінне: у зображенні Зевса й Прометея в міфах і в трагедії «Прометей закутий» Есхіла; в образах Ахілла з поеми Гомера «Іліада» та Енея з поеми Вергілія «Енеїда».

2.    Дослідіть утілення міфологічних образів і мотивів античності у творчості письменників різних часів і народів, підготуйте презентацію «Взагалі у світі тільки й існують міфи (А. Лосев)».

3.    Складіть словничок літературознавчих термінів, що виникли за доби античності. Проілюструйте їхні визначення прикладами з прочитаних творів.

4.    Творчіш проект. За текстами давньогрецьких міфів створіть віртуальний «Парк міфологічного періоду», де будуть представлені міфологічні істоти, з якими випало зустрітися античним героям. Доберіть ілюстративний матеріал і складіть план екскурсії парком.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 8 клас Волощук

 

Автор: admin от 29-08-2016, 21:15, Переглядів: 10135