Народна Освіта » Світова література » Безсмертна спадщина Гомера

НАРОДНА ОСВІТА

Безсмертна спадщина Гомера

Літературний багаж. Розкрийте гуманістичний зміст міфів троянського циклу.

Український філософ XVIII ст. Г. Сковорода назвав Гомера першим пророком давніх греків. Нині достовірних, підтверджених історичних даних про особистість поета та його життєвий шлях немає. Не було таких відомостей і в давнину. За доби античності існувало дев’ять біографій Гомера, і всі вони ґрунтувалися на легендах, що зображували його сином бога, сліпим мандрівним співцем, який заробляв на хліб виконанням своїх поем. Невідомі не тільки роки життя поета, а навіть століття. На думку античного історика Геродота, це було IX ст. до н.е. Сучасні вчені називають орієнтовно VIII або VII ст. до н.е. Немає точних відомостей і про місце народження Гомера. Вважають, що жив він в Іонії. Легенда свідчить, що аж сім міст - Афіни, Родос, Смірна, Колофон, Аргос, Саламін та Хіос — змагалися за честь називатися батьківщиною митця. Із життєпису Гомера відомий епізод його поетичного поєдинку з Гесіодом на острові Евбей. Поети читали свої найкращі твори, і суддя віддав перемогу Гесіоду, оскільки той оспівував мирне життя й працю хліборобів, однак публіка більше симпатизувала Гомеру. Сьогодні в Греції місця, що нібито пов’язані з ім’ям Гомера, вельми шанують. У Смірні - це печера, де він любив творити, на острові Хіос — скеля, де співав, дослухаючись до прибою...

За традицією, Гомера уявляють позбавленим зору (його ім’я, власне, й означає «сліпий»). Проте під час розкопок грецького міста Геркуланума було знайдено мармурове погруддя поета, датоване IV ст. до н.е. Тонкі риси обличчя, зведені брови, глибокі зморшки на переніссі й чолі, ледь розтулений рот і широко відкриті зрячі очі - ось портрет великого співця античності. Стародавні монети з острова Хіос теж зображують митця без жодних ознак сліпоти.

Чому ж так поширилася думка про те, що Гомер був незрячим? Виявляється, образ «великого сліпого» виник в Александры, знаменитому місті, заснованому Александром Македонським. Тамтешні філософи вважали, що поет, наділений пророчим даром, не може виглядати, як

звичайний смертний. До того ж у поемі «Одіссея» Гомер зобразив сліпого співця Демодока, якого згодом почали ототожнювати з ним самим. Відтак поета зображують сліпим.

Давньогрецький історик і письменник Плутарх розповідає, що Александр під час усіх воєнних походів не розлучався з «Іліадою» і називав її своєю найбільшою коштовністю. Завоювавши Єгипет, полководець вирішив побудувати там велике місто й назвати його своїм ім’ям. Саме тоді уві сні йому з’явився Гомер і прочитав вірші з «Одіссеї», у яких описав Форос і географічні переваги цього острова. Узимку 332-331 рр. до н.е. там було засновано Александрію. У центрі міста звели храм Гомера, а самого поета піднесли до рангу богів.

Отже, наука не має достеменних відомостей про Гомера і навіть не може стверджувати, що він насправді існував. Тому поряд з античною традицією, що приписує йому «Іліаду» й «Одіссею», побутують інші версії. За однією з них, чоловіка на ім’я Гомер ніколи не було, а «його» поеми є продуктом народної творчості. За іншою версією, Гомер існував, але був лише одним з авторів поем (поряд з іншими співцями). За третьою — він був рапсодом, який зібрав, скомпонував і обробив створені до нього пісні або частину з них. У наш час завдяки комп’ютерним дослідженням було доведено, що поема «Іліада» — твір одного автора, а не зібрання легендарних оповідей. Доведено також, що «Одіссею» написано на тридцять-сорок років пізніше за «Іліаду». Ці дослідження стали ще одним доказом існування давньогрецького співця, однак «гомерівське питання», яке дискутується вже кілька століть, і досі залишається не-вирішеним. Отож сьогодні чи не наймудрішою відповіддю на нього варто вважати твердження про те, що легендарний сліпий співець є уособленням поетичного генія Еллади.

Поеми «Іліада» й «Одіссея» виникли не пізніше VIII ст. до н.е. і були записані два століття по тому. «Іліаду» присвячено подіям останнього, десятого, року Троянської війни (назва твору походить від другої назви Трої - Іліон). У ній зображено картини військового життя, битви й подвиги славетних героїв Еллади. Поема «Одіссея» - оповідає про багаторічне повернення героя Троянської війни Одіссея додому, протягом якого він переживає безліч захопливих і небезпечних пригод. їх докладний опис і становить основний зміст твору.

Науковці поділили «Іліаду» на двадцять чотири пісні (за кількістю букв грецького алфавіту) та на п’ятнадцять тисяч шістсот дев’яносто три рядки. У поемі ідеться лише про один епізод десятого року Троянської війни - останні п’ятдесят днів облоги Трої.

Розпочинається твір сваркою Ахілла із царем Агамемноном. За наказом Зевса, Агамемнон мусить повернути свою полонянку Хрісеїду її батькові Хрісу - жерцю Аполлона. Цар виконує волю Громовержця, але замість Хрісеїди забирає полонянку Ахілла. Ображений герой відмовляється брати участь у війні й звертається по допомогу до своєї матері, богині Фетіди, яка вмовляє Зевса помститися грекам за сина.

Утративши найсильнішого й найхоробрішого воїна, ахейці зазнають серйозних поразок: отримують поранення Агамемнон, Одіссей і Діомед, троянці підступають до грецьких кораблів. У шістнадцятій пісні друг

Ахілла ІІатрокл бере його зброю і стає на герць із ватажком троянців Гектором. Поєдинок закінчується для ГІатрокла трагічно.

У вісімнадцятій пісні йдеться про те, як бог Гефест виготовляє нову зброю для Ахілла, а в дев’ятнадцятій — про примирення Ахілла й Агамемнона: смерть друга змусила Ахілла повернутися на поле бою, забувши особисту образу. У двадцятій пісні описано битву на березі Скамандра, у якій активну участь беруть самі боги. Від руки Ахілла гине сила-си-ленна троянців і головний захисник Трої Гектор. Уночі до Ахілла приходить батько Гектора - цар ГІріам. Він благає віддати йому тіло сина. Зворушений батьківським горем, Ахілл погоджується. Останні, двадцять третя й двадцять четверта, пісні поеми оповідають про похорон загиблих героїв ГІатрокла й Гектора.

коментар філолога

Поему Гомера справедливо визнано сюжетно досконалою і завершеною. Автор свідомо домагався симетричності композиції твору. Перша пісня містить зав’язку («Гнів Ахілла»), а остання — розв’язку («Повернення тіла Гектора»).

Дія поеми охоплює приблизно п’ятдесят днів, але майже сорок з них заповнені подіями, про які автор тільки згадує. Дев’ять днів лютує моровиця в грецькому таборі, на дванадцятий день після сварки вождів боги повертаються на Олімп і Фетіда звертається до Зевса. Тільки на дванадцятий день після загибелі Гектора Пріам вирушає до табору Ахілла по тіло сина, після чого троянці ще дев’ять днів оплакують загиблого й готуються до його поховання. Отже, основне ядро оповіді симетрично обрамлене рівною кількістю днів: 9 + 12 = 12 + 9.

Увиразнює симетричність і прийом подвоєння мотивів. Так, симетрично розташовані в поемі поєдинки Менелая з ГІарісом, два побачення Ахілла з Фемідою, два поєдинки Гектора з Аяксом і Ахіллом, втручання Гери та інші епізоди.

Ще однією з найважливіших композиційних особливостей «Іліади» є так звана часова несумісність. Вона полягає в тому, що розповідь ніколи не повертається до вихідної точки і розгортається лінійно. Тому паралельних дій, які одночасно відбуваються в часі й просторі, у Гомера немає, їх зображено як послідовні, іноді одна з них лише згадується або навіть замовчується. Цим учені пояснюють деякі уявні суперечності в тексті поеми.

Змальовуючи героїв «Іліади», Гомер застосовує принцип індивідуалізації: виділяє якусь одну рису характеру. Причому характеризують героїв їхні власні дії та промови або ж інші герої, тимчасом як авторська характеристика майже відсутня.

Головний герой «Іліади» Ахілл безстрашний і могутній, але Гомер наголошує іншу рису його вдачі - схильність до гніву. Двічі в поемі Ахілла поймає нестримна злість: спочатку він розлючений через вчинок Агамемнона, що зганьбив його перед усім народом, потім — через загибель Патрокла. Прагнучи помститися за смерть друга, Ахілл стає кровожерливим і жорстоким. Убивши Гектора, він оскверняє його тіло. Однак

дія поеми має передати душевну трагедію героя, його шлях від згубного гніву до душевного очищення й людяності. Тож коли жага помсти згасає, Ахілл постає великодушним і співчутливим. Він повертає Пріамові тіло Гектора й гірко ридає разом зі згорьованим батьком. Відтак серце героя огортає довгоочікуваний спокій.

Ахілл — відчайдушний, безжалісний воїн і водночас - вірний, турботливий друг. Загибель Патрокла не лише збурює душу героя, а й ставить його на межу життя і смерті.

Ахілл знає, що над ним тяжіє фатум: повернутися додому і дожити до старості або залишитися біля стін Трої і загинути, уславившись у віках. Спочатку герой спирається не на внутрішній вибір. Він продовжує воювати заради безсмертної слави, тому коли Агамемнон принижує його гідність, тобто позбавляє цієї слави, відмовляється від участі у війні. Однак після втрати Патрокла відбувається переоцінка цінностей. Честь Ахілла відновлено тим, що ахейців спіткають «ганебні лиха». Та яка в тім радість, коли поряд немає друга? Відтак вірність кодексу воїна, жага визнання поступаються місцем відповідальності перед близькою людиною, вдячності за дружбу. Герой вирішує мститися за Патрокла, але вже через прості людські почуття. Ба більше — Ахілл проклинає ворожнечу й гнів, які змушують людину шаленіти.

Ватажок троянців Гектор постає в поемі воїном-захисником, який щиро вболіває за батьківщину. Честь для Гектора - не лише героїчні подвиги заради слави, а й важка ноша відповідальності за долю співгромадян.

 

Так само як і Ахілл, троянський герой змушений обирати між життям і смертю на полі битви, але вибір його ґрунтується на інших міркуваннях і почуттях. Гектор — непохитний воїн, що дотримується кодексу честі, й водночас - люблячий чоловік, ніжний батько. Сцена прощання героя з коханою, яка просить його не приймати відкритого бою, щоб зберегти власне життя, пройнята невимовним сумом. Однак внутрішні переживання й любов до близьких лише зміцнюють Гектора. Обираючи бій, він не відмовляється від сім’ї. Навпаки, безпеку рідних герой ототожнює з безпекою всіх жителів міста. У своєму сині він бачить і власне майбутнє, і майбутнє Трої.

Гектору притаманні звичайні людські почуття. Зіткнувшись віч-на-віч з розлюченим Ахіллом, він лякається. Троянець намагається домовитися з ворогом про те, щоб тіло загиблого переможець віддав для поховання близьким. Та коли засліплений гнівом Ахілл знущається над його пропозицією, Гектор позбувається страху й невпевненості. Утративши списи й розуміючи, що доведеться загинути, він відчайдушно нападає на Ахілла з мечем, являючи троянцям приклад героїчного життя і славної смерті.

Людяність героїв «Іліади», протиставлена жорстокості світу, сповненого ворожнечі, несправедливості й утрат, змушує співпереживати їм, перейматися їхніми долями. Арістотель вважав, що саме такі відчуття змушують читача або глядача пережити катарсис.

Літературознавча довідка

Катарсис - душевна розрядка, очищення, яке відчуває читач або глядач у процесі співпереживання подіям, зображеним у художньому творі.

Термін «катарсис», уведений Арістотелем у праці «Поетика», пов’язаний з ученням про трагедію. На переконання філософа, трагедія викликає гнів, страх, співчуття, змушує глядача переживати, тим самим виховуючи, очищуючи його душу.

Давньогрецька поезія звучала інакше, ніж сучасна європейська, адже будувалася на чергуванні довгих і коротких складів. Вона була солодкозвучною, мелодійною і майже завжди супроводжувалася музикою.

Повільна епічна плинність оповіді в «Іліаді» зумовлена особливостями античного віршування. Давньогрецька мова й латина вирізняються наявністю довгих і коротких голосних звуків. Тому в основі античного віршування — чергування коротких і довгих складів, які з’єднано в стопи, що нагадують поєднання нот у музичному такті. Повторення таких стоп утворює віршовий рядок і визначає його внутрішній ритм. Українська мова передає давньогрецьку поезію своїми засобами: чергуванням наголошених та ненаголошених складів. Зауважмо, що поняття стопи збереглося і в нашій класичній системі віршування як умовне позначення одиниці, повторення якої створює ритм вірша (хорей, ямб, дактиль, амфібрахій, анапест). Найпоширенішим віршовим розміром античної поезії був гекзаметр. Саме ним складено «Іліаду».

Літературознавча довідка

Гекзаметр — віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль із цезурою (паузою) в середині віршового рядка (- v а , / - иь /

- и [ vj / — laj / — ии / — Lv), остання стопа завжди двоскладова (хорей).

«Героїчний розмір (гекзаметр) найбільше відповідає епічному викладу, адже з усіх розмірів він най спокійніший, найповажніший, найприродніше поєднується з діалектизмами та метафорами. Саме цим епос вирізняється з-поміж інших видів поезії», — зазначав Арістотель у «Поетиці».

‘Коментар філолога

Так званий епічний простір «Іліади» утворюють повтори, епітети, І порівняння, започатковані в пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, 1 речі - усе має епітети: для зображення Ахілла, наприклад, їх використа-

но сорок шість. Зауважмо, що Гомер зазвичай застосовує складні епітети:

 

Зевс — «хмарогонитель», Гера — «волоока», спис — «довготінний», море -«багатошумне» тощо. Гомерівські епітети мають усталену формулу:

Ахілл «прудконогий» навіть під час відпочинку, а Гектор «богосвітлий» і тоді, коли тікає від ворога.

Ще одним художнім засобом опису епічних подій є складні порівняння, найчастіше з природою. Так, розповідаючи про нестримність Ахілла перед боєм з Гектором, Гомер використовує порівняння із соколом, який попід хмарами гонить сполохану горлицю.

В «Іліаді» багато повторів. Повторюються не лише епітети, а й описи бою, бенкету, навіть промови. Підраховано, що в «Іліаді» й «Одіссеї» кількість віршів, які повторюються повністю чи з незначними відхиленнями, сягає дев’яти тисяч двохсот п'ятдесяти трьох, тобто третини твору.

Одним із художніх засобів у поемах Гомера є так звані крилаті слова. Автор пояснює таку назву тим, що з вуст поета-співця вони ніби летять до слухача. Згодом крилатими словами (висловами) почали називати висловлювання відомих осіб, назви історичних і міфологічних подій, що набули переносного значення, власні імена історичних, міфологічних та літературних персонажів, що мають символічне значення тощо. Наприклад, у поемі «Іліада» такими є, зокрема, слова троянського героя Сар-педона, звернені до друга перед битвою: «Разом вперед! Іль на славу кому, чи за славою сам!». А відомий вислів «гомеричний сміх», який означає нестримний, гучний регіт, виник з опису сміху богів.

ІУкраїнськім Мотив

Переклад поем Гомера вимагає високої поетичної майстерності. Одним з перших за цю роботу взявся Олександр Навроцький - член Кири-ло-Мефодіївського братства, у якому підтримував революційно-демократичне крило, очолюване Т. Шевченком. У 1960-1970-х роках Навроцький виконав повний переклад «Іліади», який, проте, не було видано. Степан Руданський, здійснивши повний віршований переклад «Іліади», намагався наблизити давньогрецький епос до української народнопісенної традиції. Уривки з «Іліади» та «Одіссеї» перекладав Іван Франко. Над перекладами Гомера працювали Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Леся Українка, Петро Ніщинський.

Значною подією українського культурного життя став повний переклад «Іліади» та «Одіссеї» Бориса Тена, виконаний гекзаметром. Цей переклад визнано найдосконалішим і художньо неперевершеним.

Леревірте себе

1.    Які легенди й ііерекази про життя Гомера існували за доби античності? Яким постає легендарний ноет у цих оповідях?

2.    У чому полягає «гомерівське питання»? Наведіть аргументи «за» і «проти» існування Гомера.

3.    Що стало міфологічним підґрунтям сюжету поеми «Іліада»?

4.    Схарактеризуйте композиційні особливості «Іліади».

5.    Схарактеризуйте особливості зображення героїв у поемі.

6.    Що таке гекзаметр? Яку роль він відіграє у створенні епічного простору поеми Гомера?

7.    Дайте визначення поняття «катарсис». Поясніть його походження.

8.    Які ознаки героїчного епосу притаманні «Іліаді»?

9.    Яку роль відіграє опис щита Ахілла в поемі Гомера?

10.    Хто з українських митців перекладав «Іліаду» та «Одіссею»?

Перед читанням.Читаючи уривки з поеми «Іліада», визначте епізоди, які мали на давніх греків виховний вплив.

ІЛІАДА

(Уривки)

Із пісні двадцять другої Убивство Гектора

140 Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.

145 Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.

Теплою перша струмує водою, і завжди парує 150 Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком.

Наче той град крижаний або снігу завія студена.

Поряд із ними - просторі, обкладені каменем гладко,

Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили 155 Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши. Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача 160 Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —

Тут же ішлося за Ректора душу, впокірника коней.

Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,

Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода -Мідний триніг або жінка — на шану померлого мужа, -

165 Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.

Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

«Горе! На власні очі я гнаного круг І Ліона Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко 170 Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих Він на ущелинах Іди в верхів’ях і в високоверхій Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

175 Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду1

Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:

«Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче! Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

18(1 Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні». Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний: «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.

185 Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».

Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, -Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.

А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.

Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює,

190 Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,

Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,

Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.

Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.

Скільки не кидався він, щоб Дарданської2 брами добігти 195 І заховатись під захистом міцно збудованих мурів.

Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,

Стільки й ГІелід забігав наперед і на голу рівнину Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.

Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа -200 Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, —

Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.

Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,

Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з’явився На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?

205 Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,

Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.

А як обидва вони до джерел учетверте добігли,

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши.

'11 е л £ д (або Пелеон) - син Пелея.

2Дарданами називали троянців, міфічним родоначальником яких був Дардан.

210 Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті -Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,

1 посередині взяв. Долі Гектора день похилився.

Вниз, до Аїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.

До ГІелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

215 Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

220 Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

225 От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

230 Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!» В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний: «Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Гіріам породили.

235 Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею.

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша, 240 Й товариші всі один перед одним уклінно благали

В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом! Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо В січі завзятій, - побачимо ще, чи Ахілл прудконогий 245 Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!» Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько, Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

250 «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я ГІріамове місто священне, не смівши Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає Стати грудьми проти тебе - здолаю чи смертю загину.

Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть 255 Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

260 Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, -265 Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже Й крові його Арей не нап’ється, боєць войовничий.

Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим. 270 Більше тобі не втекти. Незабаром ГІаллада Афіна Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!» Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

275 Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши, В землю уп’явся. Вирвавши спис той, ІІаллада Афіна Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину ГІелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

280 Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки 285 Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло! Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!» Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа 290 Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно. Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа. Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

295 Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть! Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене.

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

300 Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше Допомагали мені. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину.

305 Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій, Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди, Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,

Що на рівнину раптово із темної падає хмари 310 Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, -

Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

315 Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,

320 Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.

Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,

Славним, здобутим, коли подолав він ІІатроклову силу.

Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,

325 Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —

Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт. Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

330 В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий: «Гекторе, вбивши ГІатрокла, - невже врятуватись самому Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко? Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —

335 Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

340 Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна, Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали». Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

345 «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв!

Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,

Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший 350 Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,

Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити Син Дарданів ГІріам, — і тоді твоя мати шановна,

Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, -

Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!» 355 Смертю конаючи, Гектор одрік йому7 шоломосяйний: «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!

Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене В день, коли славний Наріс і Феб-Аполлон дальносяжний 360 Вб’ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий». Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила.

Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,

З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,

А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:

365 «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»

Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми, Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські 370 І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню

Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути. Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:

«Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м’якший, Аніж коли на човни до нас полум’я кидав палюче!»

375 Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.

Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий, Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

Нині, коли мені вічні богове дали подолати 380 Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом, Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно, Що у троян тих на думці і що вони мають робити -Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,

Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.

385 Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання. Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими Перебуваю і поки мене мої носять коліна.

Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,

390 Свого товариша любого й там пам’ятатиму завжди!

Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське, До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.

Слави сягли ми великої - Гектор поліг богосвітлий,

Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

395 Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі, До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись. На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

400 Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

405 Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина

Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, виривать почала свої коси. Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

410 Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока

Полум’ям вся невгасимим од верху до низу палала. (...)

 

Із пісні двадцять четвертої Викуп Гекторова тіла

(...) На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив 470 І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. (...)

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

480 Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши В дім до мужа багатого, подив усіх викликає.

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши.

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

485 Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням: «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490 Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. (...)

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

505 Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, -Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози. Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,

510 Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши.

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515 3 крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву.

1, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! (...)

550 Не допоможе нічого печаль за сином убитим, -

Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

В відповідь мовив йому староденний ГІріам боговидий:

«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555 Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560 «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю Мати до мене моя, від морського народжена старця.

Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565 3 смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

Б стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце.

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570 Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

Син же ІІелеїв, як лев, за двері з намету подався... (...)

Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

Б чистий вгорнули хітон1, і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари' поклавши,

'X і а 6 н - лляний або вовняний одяг у давніх греків, що нагадував сорочку (переважно без рукавів), ніднерезану ноясом з напуском.

?Мари - ноші для перенесення мерців.

590 3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.

Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

«О, не гнівися, Иатрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.

595 Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -600 Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш... (...)

655 Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660 «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі 665 І поховать на десятий та справити тризну для люду.

На одинадцятий - пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий - бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670 Я припиняю війну на час, що його зажадав ти». (...)

Переклад Бориса Тена

Запитання і завдання до пропитаного

1.    Що змушує Ахілла вступити в бій з Гектором? Як ііриймає Гектор вирок долі?

2.    Чому Ахілл не иогоджуеться в разі своєї перемоги повернути тіло Гектора троянцям?

3.    Які риси характеру виявляють Ахілл і Гектор під час двобою? Якої думки воїни один про одного?

4.    Чому Ахілл вчинив наругу над тілом загиблого ворога? Визначте позицію автора щодо цього вчинку героя. Висловте власну позицію із цього приводу.

5.    Яку роль відіграють боги в житті героїв «Іліади»? Як герої сприймають божу волю?

6.    Чому Пріам прийшов до Ахілла? Чому так важливо для нього було забрати тіло сина?

7.    Як батько Гектора поводився з Ахіллом? Як ви гадаєте, що допомогло Иріамові пом’якшити серце ворога?

8.    Як реагує на слова Пріама Ахілл? Що ще вилинуло на його рішення?

9.    Складіть порівняльну характеристику Ахілла і Гектора, визначивши спільне й відмінне в їхніх учинках і характерах.

10.    З’ясуйте, у чому виявляється міфологізм та історизм поеми «Іліада».

11.    Чому Ахілл і Гектор тричі оббігли Трою? Поміркуйте, чому Гектор тікає від Ахілла. Чи можна назвати могутнього троянця боягузом?

12.    Як ви гадаєте, чи правий був Гектор, дорікаючи Ахіллові за його «залізне серце»? Поясніть свою відповідь.

13.    Робота в нарах. Виконайте одне із запропонованих завдань.

А. Знайдіть епітети, використані автором щодо Зевса, Афіни, Аполлона, Ахілла, Гектора. Які порівняння вжито в прочитаних вами уривках з «Іліади»? Випишіть ці художні засоби в зошит і проаналізуйте їхню роль у творі.

Б. Випишіть три-чотири вірші з поеми. Підрахуйте кількість наголошених і ненаголошених складів у кожному рядку. Складіть схему віршового розміру, яким написано твір. Яку роль відіграє гекзаметр у створенні епічного простору поеми?

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 8 клас Волощук

 

Автор: admin от 29-08-2016, 21:08, Переглядів: 14346