Народна Освіта » Світова література » Вільям Шекспір — геніальний англійський поет і драматург епохи Відродження читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Вільям Шекспір — геніальний англійський поет і драматург епохи Відродження читати онлайн

Вільям Шекспір — геніальний англійський поет і драматург епохи Відродження

 

Ім’я, прізвище: Вільям Шекспір. Роки життя: 1564-1616 рр.

Родина: батько Джон Шекспір — простий ремісник, але навіть обирався мером міста, мати Мері Арден. Місце народження та проживання: Стретфорд-на-Ейвоні, Йорікшір, Англія.

Сім’я: дружина Епн Ґетевей (1582-1616).

Діти: Сусанна, двійнята Гамнет і Джудіт.

Навчання: престижна граматична школа.

Діяльність: письменник, актор, режиссер.

Основні твори: 17 комедій та 11 трагедій, 5 поем і майже 150 сонетів.

Шекспір... Людина-міф, людина-загадка, поетичний геній, у творчості якого кожне покоління відкриває, бачить не лише світ, а й себе. Вій і досі залишається єдиним письменником, кожну фразу якого було ретельно вивчено та розтлумачено істориками, вченими й письменниками. Існує навіть спеціальна наука — шекспірознавство.

Багато фактів з біографії Вільяма Шекспіра вважають сумнівними. Деякі дослідники навіть наполягають, що Вільям Шекспір — це насправді псевдонім однієї людини чи групи людей, яким підписували п’єси.

Шекспір — дійсність чи міф?

З’явилася версія, що під ім’ям Шекспіра приховувалася ціла група письменників і вчених, які запропонували авторові за винагороду називати ці твори своїми. Однак для підтвердження цих припущень не знайшлося достатніх доказів.

За

Проти

•    Є спогади англійського поета XVII століття Вільяма Даверанта, якого вважали позашлюбним сином Шекспіра, ніби той бачив свого батька лише в ранньому дитинстві (народився 1606 р.); записи мандрівника й збирача анекдотів Обрі, від якого залишилися рукописи 1680 р.; записки актора Беттермана, що спеціатьно вирушив 1690 р. в рідні місця Шекспіра, бажаючи ознайомитись із усними про нього розповідями, які ще збереглися.

•    Вільяма Шекспіра хрещено у місті Стретфорді, що на річці Ейвон,

26 квітня 1564 року. Про це свідчить запис у церковній книзі

•    Не збереглося жодного рукопису, тільки автографи.

•    Словниковий запас творів дуже багатий (29 тисяч слів) як на пересічну людину — Шекспір не вчився в університетах, не бував за кордоном.

•    За життя і протягом кількох років опісля ніхто не називав його поетом

і драматургом.

•    Заповіт його ґрунтовний, аче в ньому немає жодної згадки про папери — його художні твори

Для багатьох сучасників літературні заслуги й авторство Шекспіра були поза сумнівами, його талант ставили понад здобутки дуже шанованих у добу Відродження античних авторів. Джон Мільтои назвав його «сином Вічності і Слави». Однак уже у XVIII ст. виникли сумніви щодо авторства Шекспіра. Мовляв, провінціал, актор без освіти не міг створити такі глибокі філософські твори. Це хтось із якихось причин за домовленістю з Шекспі-ром користувався його прізвищем, аби приховати своє авторство. Так виникло шекспірівське питання. Серед імовірних авторів

шекспірівських творів кого тільки ие називали, починаючи від філософа Френсіса Бекона до королеви Єлизавети І.

 

Нинішні дослідники здебільшого підтримують сформовану впродовж кількох століть біографічну традицію. Згідно з нею, Вільям Шекспір народився в Стретфорді-на-Ейвоні 23 квітня 1564 року (дата народження приблизна) і був найстаршим сином Джона Шекспі-ра, місцевого ремісника й торговця, якого дуже поважали в місті та навіть обрали мером, та Мері, доньки землевласника.

Із раннього дитинства Вільяма оточував дивовижний світ, зітканий зі стародавніх легенд і народних пісень. Незаймана природа рідного краю і розвинена уява сприяли народженню фантастичного світу в глибинах його вразливої душі. У Стретфорді юний Шекспір уперше побачив театральну виставу. За тридцять кілометрів від рідного міста, у Ковентрі, щорічно ставили релігійні драми-містерії, на які охоче приходили жителі навколишніх міст, зокрема й сім’я Джона Шекспіра.

До 14 років хлопець відвідував світську школу, де вивчав риторику, логіку, латину, античну міфологію та літературу.

 

Але довго вчитися йому не довелося: фінансові справи батька занепали, потрібно було допомогати в утриманні багатодітної родини.

Що він робив у ці роки, достеменно невідомо — чи був учнем у ремісника (може, навіть у власного батька), чи служив молодшим учителем. Немає відомостей також про те, чи здобув він вищу освіту.

Вісімнадцятирічним Шекспір одружився з дівчиною, старшою за нього на вісім років. Вона народила йому трьох дітей: доньку Сусанну і двійнят — сина Гамнета та доньку Джудіт. Подальша доля, здавалося б, була чітко визначена. І раптом у житті Шекспіра відбулася

докорінна зміна: у двадцять три роки він полишив родину й поїхав до Лондона, щоб стати актором. Що змусило його це зробити? Дослідники шукають відповідь досі і, залежно від того, яким вони уявляють Шекспіра, знаходять різні варіанти. Одні стверджують, що це був бунт проти провінційної нудьги, намагання реалізувати себе й утвердити свій талант. Збереглася легенда, за якою Шекспір змушений був покинути рідні місця, тікаючи від переслідування місцевого аристократа, тому що полюбляв полювати на оленів у його парку. Інші вважають, що справа набагато простіша: батько Шекспіра майже збанкрутував, необхідно було шукати заробітку, а в Лондоні його знайти було значно легше. У будь-якому разі згодом Шекспір розрахувався не тільки з боргами, а й купив у Стретфорді найбільший будинок.

 

Лондон... Тут серед інших височіли овальні або восьмикутні дерев’яні споруди, увінчані маленькими вежами.

То були театри. Удень на них майоріли прапорці. Це означало, що незабаром почнеться вистава і «слуги лорда-адмірала» або «слуги лорда-камергера» матимуть честь показати глядачам криваві трагедії чи веселі пригоди закоханих та блазнів.

Опинившись у незнайомому місті без засобів до існування, без друзів і знайомих, Шекспір, як ідеться у легенді, заробляв спершу на життя тим, що стеріг біля театру коней вельмож, стежив, аби актори вчасно виходили на сцену, переписував ролі, траплялося, заміняв суфлера. Словом, задовго до того, як видатний драматург вивів на сцену своїх героїв, він пізнав нелегке залаштункове життя театру.

Коли Шекспір повернувся до столиці, де знову відкрили театри, що були зачинені через чуму, за нього змагалися вже кілька театрів. Драматург віддав перевагу закладу Джеймса Бербеджа і написав для його сина Річарда, видатного актора, найкращі трагічні ролі.

Приблизно 1590 року він узявся за перо. З 1593 чи 1594 року перебував у складі трупи Джеймса Бербеджа, яка давала вистави в будинку, іменованому «Театром». А 1599 року сини Бербеджа

побудували театр «Глобус». Ше-кспір став одним зі співвласників цього прибуткового закладу.

 

Найпопулярніший театр південного берега був оздоблений великим плакатом. На золотому тлі здіймався Геракл, тримаючи на плечах земну кулю, а дещо нижче був напис: «Весь світ — театр...»

Невдовзі Шекспір став головним драматургом трупи. Працювати для театру вважали тоді заняттям малопочесним, але він обрав свій шлях і «зустрів на ньому все, що випадає на долю справжньої людини: ворожнечу і дружбу, зраду і любов, радість перемог і гіркоту поразок. І насамперед — працю».

1613 року Шекспір повернувся до Стретфорда, де прожив іще три роки і помер 23 квітня 1616 року. Йому було 52...

 

Хоча Вільям Шекспір був популярним драматургом та поетом ще за життя, усесвітньої слави він зажив лише у XIX столітті. Романтики вважали Шекспіра генієм, а у вікторіанську еру визнання його творчості перетворилося ледь не на поклоніння. XX століття позначилося тим, що п’єси Шекспіра адаптували для сучасної сцени, вивчали та заново відкривали світу. Твори Шекспіра було перекладено багатьма мовами світу.

Силою свого таланту Шекспір змусив глядача побачити у просторі сцени, майже без декорацій, усесвіт, минуле й майбутнє людства. Він бачив і розумів життя в усій його складності: високим і низьким, трагічним і комічним, святковим і буденним.

Художня система драматургії Шекспіра зросла па ґрунті традицій народного театру і лише дечим зобов’язана спадщині античного театру. Драматургія Шекспіра не скута жодними жорсткими межами. П’єса зображує не одну подію, а ланцюг подій, глядач бачить зародження, розвиток, ускладнення й розв’язку з безліччю всіляких подробиць. Нерідко перед иим проходить усе життя людини. А паралельно із долею головного героя показано долі інших учасників подій.

 

Вільям Шекспір запровадив у драму нові художні принципи, яких до нього взагалі не було в мистецтві. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої, живої особистості. Водночас він показав характери своїх персонажів у розвитку. Ці художні нововведення збагатили не тільки мистецтво, але й розуміння природи людини.

Перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Серед них — комедії, історичні хроніки і трагедії, кілька поем, 154 сонети, які знавці вважають найкращими творіннями світової лірики. У сучасній науці творчість Шекспіра заведено ділити на три (інколи чотири) періоди.

Перший період (1590-1600)

Другий період (1601-1608)

Третій період (1609-1613)

Оптимістичний. За літературними прийомами його можна назвати періодом наслідування. За настроєм — період ідеалізації кращіх сторін життя. Із захопленням картає молодий Шекспір людські вади у своїх історичних трагедіях і так само із захопленням оспівує високі поетичні почуття — дружбу, самопожертву і особливо любов. Прикрашають цей період творчості знаменита трагедія «Ромео і Джульетта» й поетичні шедеври — «Сонети»

Трагічний. Він свідчить про гірке прозріння гуманістів, про крах ренесансної гармонії. Представлений трагедіями «Гамлет» (1601) та «Король Лір» (1605). Усе це свідчить про те, що песимістичний настрій художника був спричинений не тільки спогляданням зла світу, а й міркуваннями про призначення життя людини. Вочевидь, Шекспір невипадково був настільки суворий до світу, адже він хотів бачити його досконалим

Шекспір створює 4 п’єси, серед яких на особливу увагу заслуговує « Буря », у якій яскраво звучать мотиви віри драматурга в краще майбутнє

Сонет 66

1.    Порівняйте різні переклади сонета 66 Шекспіра, висловіть своє уподобання.

2.    Який із перекладів, на вашу думку, найточніше передає зміст оригіналу? Який із них вам сподобався більше? Чому?

Tired with all these, for restful death I cry,—

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimm’d in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honour shamefully misplac’d.

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgrac’d,

And strength by limping sway disabled.

And art made tongue-tied by autority,

And folly (doctor-like) controlling skill,

And simple truth miscall’d simplicity,

And captive good attending captain ill:

Tired with all these, from these would I be gone.

Save that, to die, I leave my love alone.

(Оригінал)

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу — добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

(Переклад Д. Паламарчука)

Я кличу смерть — дивитися набридло На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот.

На честь фальшиву, на дівочу вроду Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

{Переклад Д. Павличка)

1.    Якій темі присвячено вірш?

2.    Що протиставлено в сонеті?

3.    Які людські вади згадано в поезії?

4.    Кого, що критикує автор?

5.    Який основний художній прийом використовує автор?

6.    Що тримає ліричного героя вірша на світі?

7.    Позначте змістові складники цього сонета (теза, антитеза та ін.).

8.    Яким настроєм перейнято поезію?

9.    Подискутуйте. Наскільки, на ваш погляд, думки, висловлені Шекспіром у сонеті, співзвучні з нашим часом?

Це один із иайвідоміших сонетів Шекспіра. Це пристрасний монолог, крик душі поета, якого непокоять не тільки особисті почуття: він страждає через недосконалість світу, нічого не може із цим удіяти і все ж продовжує жити й страждати заради кохання. У сонеті відчутно розчарування, гіркоту, біль ліричного героя. Що ж тримає його в житті? Найсильніше, най-прекрасніше почуття — любов. Слово «любов» в українській мові має широке значення: це і любов до матері, і любов до батьківщини, рідного краю, і любов до близьких, і любов до Бога, і любов до чогось конкретного, земного. Це слово може означати те саме, що й «кохання». Що саме з цього мав на увазі автор, ми не знаємо, але з контексту випливає найвірогідніше — кохання, адже воно є одним із найсильніших людських почуттів.

Сонет побудовано у формі гнівного, навіть саркастичного моно логу, у якому герой навіть не соромиться вдаватися до грубих.

образливих слів, називати речі своїми іменами. Емоційне ставлення підкреслено риторичними питальними та окличними реченнями.

 

Сонет 66 відрізняється від решти особливою синтаксичною будовою, тут переважають іменники. Поезія містить усього два речення, у яких перед нами постає все життя шекспірів-ського героя. Вірш написаний від першої особи, що ще більше підсилює його трагічний настрій. Почуття любові до іншої людини допомагає героєві не почуватися самотнім, додає мужності сміливо сприймати реалії.

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це — зірка провідна, яку моряк Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі —

І щік, і уст незайману красу

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

(Переклад Д. Паламарчука)

1.    Які визначення дає ліричний герой сонета почуттю любові?

2.    Розкрийте підтекст третьої строфи вірша. Що це за серп?

3.    Доведіть, що цей твір за змістовими та формальними ознаками є сонетом.

4.    Подискутуйте, чи є в сучасному світі місце для справжнього кохання і яке воно, справжнє кохання.

Сонет 116 Шекспіра — гімн коханню: всеосяжному, беззастережному, яке не підвладне ні часу, ні відстані, ні розрахунку, можливо, навіть здоровому глуздові. Це «маяк, що шле промені надії», «провідна зірка», навіть час не наважиться посміятися з нього. Кохана старіє з роками, тьмяніє її краса та свіжість, але для коханого вона залишається такою ж любимою, якщо його почуття справжнє. Останні два рядки — безапеляційний висновок: якщо це не так, то він (ліричний герой разом із автором поезії) не поет, і взагалі, кохання в світі не існує.

Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли.

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч овали.

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди.

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,—

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

(Переклад Д. Паламарчука)

1.    Кому присвячено вірш?

2.    Як описує ліричний герой свою кохану?

3.    Чому ліричний герой іронічно ставиться до пишномовних порівнянь, якими їх вважає?

4.    Чому для ліричного героя його кохана «найкраща поміж тими, / Що славлені похвалами пустими»?

5.    Визначте тему, ідею та художні засоби, використані в поезії, спробуйте знайти нове у змалюванні героїні сонета, відтворити образи, оспівані у цьому творі.

Сонет 130-й присвячено оспівуванню земної краси коханої. Побудований він «від зворотного». Уста коханої — не коралі, овал плечей — не лебединий білосніжний, коса — не

світла шовковиста, щоки — ие пелюстки трояиди, дихає, як і всі люди, а ие як квітка, голос не музика, а хода — звичайна, не богині. І все ж вона — єдина, неповторна для ліричного героя, який кохає її всім серцем. У вірші відчутно іронічне ставлення поета до тих митців, які оспівують Дам Серця неземної краси. Крім того, він — в опозиції до тогочасного ідеалу жіночої краси: ніжна блондинка з шовковистим волоссям, рожевими щічками, легким диханням та плавною нечутною ходою богині.

1.    Як ліричний герой шекспірівських сонетів оцінює сучасне йому суспільство?

2.    Які цінності він сповідує?

3.    Що дає підстави сказати, що це постать епохи Відродження?

Сонети Шекспіра вважають ліричним щоденником автора. І не випадково англійський поет В. Вордсворт писав: «Сонети — це ключ, яким Шекспір відмикає своє серце». Як ви розумієте ці слова?

Ще за життя сучасники Шекспіра надзвичайно високо цінували його талант, називаючи письменника «солодкозвучним і медоточивим».

Шекспіра звинувачували в тому, що драматург не гребував «запозиченнями» із чужих творів. На це Шекспір не без гумору відповідав, що запозичені сюжети й сцени — це як гарні дівчата, яких він забирає з поганого товариства, щоб увести до шляхетного.

Як ви ставитеся до літературних запозичень (згадайте так звані мандрівні сюжети)? Про що свідчить відповідь Шекспіра своїм недоброзичливцям?

«Ромео і Джульетта» — видатна трагедія В. Шекспіра

Чотири століття тому глядачі лондонського театру «Глобус» уперше побачили найвідомішу трагедію Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульетта». Чому ж і досі ця історія кохання й смерті двох юних мешканців Верони так зворушує нас? Можливо, через те, що ці молоді люди, ще майже діти, зіткнувшись із жорстокістю й несправедливістю світу, не зрадили свого почуття? Власного смертю вони довели, що кохання вище за давню ворожнечу, безглузді образи й усталені погляди...

Час написання трагедії більшість критиків визначає за стилістичними ознаками 1595 роком або навіть раніше. За життя автора цю трагедію видавали чотири рази.

Сюжет «Ромео і Джульєтти» веде нас до стародавньої італійської народної легенди, згідно з якою події, описані Шекспіром, справді трапилися на початку XIV століття в місті Вероні. Ще й дотепер у цьому місті показують туристам легендарну «гробницю Джульєтти». Шекспір був далеко не першим, хто опрацював цей сюжет, але він першим зробив із нього геніальний художній твір.

Леймотив трагедії — розвінчання світу феодальних відносин, що є ворожими людині та спотворюють її природні почуття. Ворожнеча вельможних родии Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, робить загальне життя нестерпним. Крім того, вона є фікцією захисту родинної честі, яку немовби оберігають обидва табори. Можливо, колись цей конфлікт і мав реальну підставу, але тепер навіть пам’ять про нього зникла. Ця ворожнеча — пережиток давнини, проте він ще має силу і здатен заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Таким чином, у трагедії стикаються дві суспільно-моральні сили: дух феодальної жорстокості й помсти і принципи кохання, гармонії прийдешньої епохи Відродження. Але передусім «Ромео і Джульетта» — найвизначніший гімн коханню.

Трагедія (грецьк. tragedia, буквально — козлиний гімн) — драматичний твір, де зображено нерозв’язні моральні проблеми, що спричиняють зазвичай загибель героя (героїв).

 

Першими трагедіями були твори Есхіла, Софокла, Евріпіда. У подальшому жанр трагедії розвивали В. Шекспір, П. Корнель, Ж. Расін, Й. В. Ґете та ін. У трагедіях Шекспіра («Ромео і Джульетта», «Король Лір», «Гамлет») герої постають борцями проти застарілих звичаїв і традицій.

Юнак і дівчина з двох ворожих родин покохали одне одного. їхнє кохання — не просто пристрасне почуття, яке не визнає жодних перешкод, а й почуття, що безмірно збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує його народження й розвиток. Кохання Ромео і Джульєтти — нестримне, чисте й героїчне — триває лише кілька днів і протистоїть давнім поглядам середпьовічньої упередженості, під владою якої перебувають Капулетті й Монтеккі. Це справжній бій

за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила, нарешті, ворожі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані немовби виборюють перемогу для нових життєвих засад — миру, дружби, кохання. Горе втрати примушує Монтеккі і Капулетті зрозуміти, що безглуздою ворожнечею вони знищили власне майбутнє. У загибелі закоханих народжується нова істина: людські почуття святіші й значущі за вікові станові забобони. Так було й так буде завжди, допоки живе людина.

Ромео і Джульетта

Персонажі Керівний дім Верони

Ескалус, герцог Верони.

Паріс, молодий вельможа, родич герцога.

Мерку ці о, родич герцога і друг Ромео.

Дім Монтеккі

Монтеккі, голова дому Монтеккі.

Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі.

Ромео, син Монтеккі.

Бенволіо, небіж Монтеккі й друг Ромео.

Абрам, Балтазар, слуги Монтеккі.

Дім Капулетті

Капулетті, голова дому Капулетті.

Синьйора Капулетті, дружина Капулетті.

Джульетта, донька Капулетті.

Тібальт, двоюрідний брат Джульєтти, небіж синьйори Капулетті.

Мамка Джульєтти.

П’єтро, Самсоне, Грегоріо, слуги Капулетті.

Інші персонажі

Сюжетний ланцюжок

Пролог. Повідомлення про те, що між знатними сімействами Верони — Монтеккі і Капулетті — триває багаторічна ворожнеча і вже ніхто не пам’ятає, через що вона почалася. Ромео з роду Монтеккі закохується у Джульетту із сім’ї Капулетті. Діти цих родин своєю смертю припинили ворожнечу.

Дія І. Зіткнення на площі слуг Монтеккі і Капулетті. Ромео страждає через кохання до Розаліни. Сватання Паріса до Джульєтти. Карнавач у домі Капулетті. Перша зустріч Ромео із Джульеттою.

Дія II. Зустріч Ромео і Джульєтти в саду (сцена на балконі). Освідчення закоханих. Вони таємно вінчаються у брата Лоренцо.

 

Дія III. Ромео в сутичці з Тібальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто й виїхати до Мантуї. Прощання Ромео і Джульєтти.

Дія IV. Батьки Джульєтти змушують її взяти шлюб з Парісом. Джульетта, щоб утекти зі своєї сім’ї і не одружуватися з Парісом, удає з себе мертву (брат Лоренцо дав дівчині випити сонне зілля, щоб вона заснула глибоким сном на той час, поки він відшукає Ромео). Удавана смерть Джульєтти. Жалоба в домі Капу-летті.

Дія V. Ромео в Мантуї дізнається про смерть дружини. В аптекаря він купує отруту і повертається до Верони. На кладовищі у склепі Капу-летті він зустрічає Паріса, який приніс квіти для своєї нареченої. Між ними виникає суперечка. Ромео вбиває Паріса, прощається із Джульеттою (не знаючи, що вона лише спить) і випиває отруту. Джульетта прокидається і в розпачі, побачивши поруч мертвого Ромео, заколює себе його кинджалом. Примирения двох родин.

 

1.    Згадайте, у якому театрі працював В. Шекспір.

2.    Що означає напис під скульптурою Геракла, що тримав глобус — «Весь світ — театр»?

3.    Що таке трагедія?

4.    На вашу думку, що змусило В. Шекспіра звернутись до жанру трагедії?

5.    Назвіть особливості трагедій Шекспіра.

6.    Чим відрізняються персонажі трагедії Шекспіра від античних?

Ромео і Джульетта

ПРОЛОГ

Входить Хор.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’ї В Вероні пишній, де проходить дія.

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’ях тих,—

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини.

Як змила ту ненависть чиста кров.

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера.

Всі хиби виправить старанна гра. (Виходить.)

<...>

Дія друга

<...>

Сцена І

Верона. Фруктовий сад Капулетті.

<...>

Входить Ромео.

Ромео

Сміється з шраму той, хто ран не мав.

(Вгорі, край вікна, з’являється Джульетта.) Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульетта — ясне сонце! Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав Від прикрості, що ти — його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчип одяг, бляклий, зеленавий Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання! Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить...

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі. Я відповім... Який-бо я зухвалець. Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі Десь мають пильні справи і повинні На час покинути небесні сфери Й очам її своє благання шлють —

За них тим часом сяяти в блакиті.

<...>

На руку ось схилилась край віконця, Притиснувши долоню до щоки... Якби мені за рукавичку бути І доторкатись до щоки її!

Джульетта

0    лишенько!

Ромео

Вона заговорила...

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес Перед очима вражених людей.

Що, голови закинувши, слідкують. Як серед хмар лінивих він ширяє

1    по ефіру грудях чистих плава.

Джульетта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні І більше я не буду Капулетті.

Ромео (вбік)

Послухать — чи відповісти відразу? Джульетта

Лише твоє ім’я — мій ворог лютий;

А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі... Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть Лице і плечі, ноги, груди й руки Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’я!

Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий! Хоч як назви Ромео — він Ромео. Найвища досконалість все ж при ньому. Хоч би він був і зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео! Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить Я вдруге охрещусь і більш ніколи Не буду зватися Ромео.

Джульетта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі, Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’ям назвать себе — не знаю. Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно — твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно Написане стояло на папері!

Джульетта

Мій слух не похопив ще й сотні слів Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше, Якщо вони для тебе осоружні.

Джульетта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-по, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,—

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульетта

Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно — Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульетта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти,— нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї. Джульетта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульетта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти.

Від слів своїх відмовитись хотіла б.

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...» Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву: Недурно ж кажуть, що з любовних клятв Сміється сам Юпітер. О Ромео!

<...>

Пробач мені, мій любий, і не думай.

Що мій порив палкий — це легковажність; Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульетта

0, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульетта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою —

Душі моєї чарівним кумиром,—

І я повірю.

Ромео

Серця почуттям...

Джульетта

Ш, не клянись! Хоч ти — єдина радість,

Та не на радість змовини нічні...

Все сталось несподівано занадто —

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!» Добраніч, любий! Теплий подих літа Нехай цю бруньку ніжного кохання Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз...

<...>

(Мамка кличе за сценою.)

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий. Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить.)

Ромео

О, ніч свята!.. Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер... А що, як все це сон? Такий солодкий сон, що я боюсь —

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову входить Джульетта.

Джульетта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю —

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка (за сценою)

О синьйорино!

Джульетта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем. Тоді благаю...

Мамка (за сценою)

Синьйорино!

Джульетта

Зараз!

...Облиш мене і більше не приходь, Зостав мене на самоті з журбою.

То взавтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням...

Джульетта

Сто тисяч раз тобі привіт!

(Виходить.)

<...>

Ромео

Люба!

Джульетта

Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео

Найкраще о дев’ятій.

Джульетта

Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години! Забула я, чого тебе вернула...

Ромео

Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульетта

Не буду згадувать, щоб ти зостався.

Та не забуду, як з тобою любо!

Ромео

Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульетта

Світає... Хотіла б я, щоб ти пішов.

Але не далі, аніж птах отой.

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео

Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульетта

І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе...

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить.)

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хотів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого —

Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить.)

<...>

1.    Чому тема кохання завжди цікавила людей?

2.    До якого періоду творчості Шекспіра належить трагедія «Ромео і Джульетта»?

3.    Де і коли відбувається дія п’єси В. Шекспіра «Ромео і Джульетта»?

4.    Що в трагедії, на вашу думку, свідчить про розвиток подій «під італійським сонцем»?

5.    Прочитайте виразно пролог трагедії. Прокоментуйте його. Де ви ще зустрічали такий прийом?

6.    Розкажіть про головних героїв трагедії (вік, соціальний статус, риси характеру).

7.    Якими ви уявляєте Ромео і Джульетту?

8.    Чи подано в тексті трагедії опис зовнішності героїв? Якщо так, то який це опис?

9.    Що ви можете сказати про місце й час дії, про суть конфлікту між двома сім’ями?

10.    Чому виникла ворожнеча між родинами Монтеккі й Капу-летті?

11.    Якими ми бачимо Ромео і Джульетту до знайомства одне з одним?

12.    Знайдіть рядки, у яких описано першу зустріч героїв. Де вона відбулася?

13.    Що незвичайного помітив Ромео в Джульєтті, побачивши її вперше?

14.    Закохана Джульетта першою зізналась, що кохає Ромео. Чи має він моральне право розповісти про це другові, від якого не має таємниць? Як учинив би Ромео в сучасному світі?

15.    На початку трагедії Ромео, палко закоханий у неприступну красуню Розаліну, змальований драматургом як невиправний мрійник. Як змінюється поведінка юного героя після знайомства із Джульеттою?

16.    Знайдіть у тексті слова, що підтверджують закоханість Ромео.

17.    Закоханні Ромео і Джульетта переживають сильне потрясіння, коли дізнаються про те, що їхні батьки — закляті вороги, а вони, їхні діти, мимоволі — представники двох ворожих таборів. Знайдіть у тексті трагедії слова Джульєтти, які свідчать про намір героїні не коритися обставинам, рішуче змагатися за своє кохання.

Дія п’ята

Сцена І

Мантз'я. Вулиця. Входить Ромео.

<...>

Входить Балтазар.

Ромео

Звістки з Верони! Що там, Балтазаре,

Листи привіз ти від ченця святого?

Моя дружина й батько мій здорові?

Ну, як Джульетта? Вдруге я питаю.

Як добре їй, лихого буть не може.

Балтазар

О, добре їй — лихого буть ие може, Джульєтти плоть — в гробниці Капулетті, Душа між ангелів уже витає.

Я бачив сам, як в склеп її несли,

I поскакав, щоб сповістити вас.

Простіть мені за звістку нещасливу,

Я виконав, синьйоре, ваш наказ.

Ромео

То он як!.. Зорі, кидаю вам виклик!..

Ти знаєш, де живу я. Принеси Мерщій мені паперу та чорнила І коней роздобудь: вночі я їду.

<...>

Балтазар виходить.

Ромео

З тобою ляжу нині я вночі,

Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти...

Яке ж ти винахідливе, нещастя,— Порадником стає в одчаї зло!

Аптекаря згадав я. Тут живе він Десь поблизу. Його недавно бачив; Обірваний, з нахмуреним чолом,

Він трави лікарські все розбирав.

<...>

Входить аптекар.

Аптекар

Чого вам треба?

Ромео

А йди сюди. Ти бідний, бачу я.

Бери! Ось маєш, сорок тут дукатів.

За них отрути дай мені такої,

Щоб враз вона по жилах потекла!

І той, хто жить стомився, мертвий впав,

І дух його вмить вирвався з грудей Так люто і так швидко, наче порох,

Що рветься з жерла грізної гармати.

Аптекар

Я маю зілля згубного чимало.

Та Мантуї закон кара на смерть Усякого, хто продає трутизну.

Ромео

Таж змучений ти злиднями украй,

Однак боїшся вмерти? Бачу я.

Що з голоду запали в тебе щоки.

Нудьга й скорбота дивляться з очей,

Тобі зневага й злидні горблять спину. Цей світ — не друг тобі, не друг — закон. Цей світ такого не створив закону,

Щоб допоміг тобі розбагатіти;

Тож злидні кинь, поруш закон, бери!

Аптекар

Погоджуються злидні, а не я.

Ромео

І не тобі плачу я, але злидням.

Аптекар

Цей порошок змішайте з рідиною І випийте; хай буде сил у вас На двадцятьох,— сконаєте за мить.

Ромео

Ось золото твоє. Страшна отрута Душі на втіху; в цім мерзеннім світі Воно убивств жорстоких більше чинить, Ніж ця нікчемна бовтанка твоя.

Яку ти так боїшся продавати.

Не ти, а я тобі продав отруту!

Купи собі харчів і відгодуйся!

Тебе ж, мій порятунку чарівний,

В склеп до Джульєтти я візьму з собою І там лиш скористаюся тобою!

Виходять.

<...>

Сцена III

Кладовище. Склеп родини Капулетті.

Входять Паріс та його паж, який несе квіти і смолоскип.

Паріс

Дай, хлопче, смолоскип і відійди.

Ні, погаси. Нехай мене не бачать.

Ляж там під тисами і, чуйним вухом Припавши до землі, уважно слухай.

На кладовищі чутно кожний крок,

Земля-бо тут всередині порожня,

Покопана могилами й хистка.

Ледь ступить хто — відразу відгукнеться. Як щось почуєш, свисни голосніше,

Я знатиму, що хтось іде до склепу.

Дай квіти. І роби, як я звелів.

Паж (убік)

Як страшно тут самому серед мертвих! Навколо домовини... Але зважусь.

(Відходить.)

Паріс

Я шлюбне ложе квітами укрию.

Солодка квітко! Постіль із граніту

Водою запашною я омию

Або сльозами окроплю ці плити.

Й щоночі буду, вражений журбою.

Носити квіти й плакать над тобою!

Хлопець свище.

Знак подає слуга. Там хтось іде.

Чия нога ступає тут проклята Й перебива мені обряд любовний?

Із смолоскипом? Ніч, сховай мене! (Ховається.)

Входять Ромео й Балтазар зі смолоскипом, ломом, заступом. Ромео

Дай заступа мені й залізний лом.

Візьми цього листа і завтра вранці Віддай моєму батькові його.

Дай смолоскип. Гляди ж, під страхом смерті, Що б не побачив ти і що б не чув,

До мене не підходь і не втручайся.

В це ложе смерті хочу я спуститись,

Щоб глянуть ще раз на мою дружину;

А головне — щоб зняти в неї з пальця Коштовний перстень: перстень той потрібен Мені задля важливої мети.

Тепер іди звідсіль. Але гляди,

Якщо насмілишся ти повернутись І підглядать, що буду я робити,

Клянусь, я розірву тебе на шмаття...

<...>

Балтазар

Я йду, синьйоре, й турбувать не стану.

Ромео

І будеш другом. Ось, візьми собі.

Живи!.. Бувай щасливий і прощай! Балтазар (убік)

Я все ж сховаюся: мене лякає

Цей погляд дикий. Зло він замишляє.

(Відходить.)

Ромео

Огидна пащо! Ти, утробо смерті!

Пожерла щонайкращий дар землі!

Я щелепи гнилі твої розкрию.

(Розбиває двері до склепу.)

І силою новий напхаю корм.

Паріс

Як? Тут вигнанець той зарозумілий!

Отой Монтеккі, що убив кузена Коханої моєї?.. Горе це,

Як думають, звело її в могилу.

Це він прийшов знущатися з мерців!

Схоплю його!

(Виходить наперед.)

Спинись, Монтеккі! Стій!

Покинь ганебну і гидку роботу!

Невже й по смерті помста ще живе?! Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись. Ходім, ти арештований і вмреш.

Ромео

Авжеж, умру: того сюди й прийшов я. Юначе добрий мій, о, не дратуй Безумного, який удався в розпач.

Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене...

О, йди собі! Клянуся небом, я Люблю тебе ще більше, ніж себе;

Таж зброю маю я лиш проти себе...

Тікай хутчій! Живи і пам’ятай:

Тебе безумний врятував. Прощай!

Паріс

Я зневажаю всі твої закляття Й беру тебе як підлого злочинця!

Ромео

Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись! (Б'ються.)

Паж

О боже! Б’ються! Я покличу варту! (Виходить.)

Паріс (падає)

О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульєтти... (Вмирає.)

Ромео

Я обіцяю, слово честі. Гляну

Йому в обличчя... Хто це?.. Граф Паріс!

<...>

(Кладе Паріса в склеп.)

<...>

...Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

<...>

...О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій І скину гніт моїх зловісних зір З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі,— це в останній раз!

<...>

За тебе п’ю, моя любов!

(П'є.)

О чесний аптекарю! Швидка твоя отрута... Отак я з поцілунком умираю!..

(Падає.)

З другого боку кладовища входить брат Лоренцо з ліхтарем,

ломом і заступом.

<...>

Джульетта прокидається.

Джульетта

0    мій отче!

Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

1    ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лоренцо

Я чую шум. Ходім з цього гнізда Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось — ускочимо в біду. {Виходить.)

Джульетта

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку, Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала...

Який скупий! Все випив! Не лишив І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста...

Ще, може, трішки є на них трутизни,— В підкріпленні цьому я смерть знайду... {Цілує його.)

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж {за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульетта

Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

{Вихоплює кинджал Ромео з піхов.)

Ось твої піхви!

{Заколює себе.)

Зостанься в них і дай мені умерти!.. {Падає на труп Ромео і вмирає.)

Входить сторожа з ІІарісовим пажем.

<...>

Входить князь з почтом.

<...>

Капулетті

0    небо!. О дружино! Глянь сюди...

Таж наша доня вся спливає кров'ю!..

Він місцем помилився, цей кинджал! Його оселя ось порожня висить

На поясі у мертвого Монтеккі,

А згубний ніж стирчить у грудях доньки!

<...>

Князь

Розповідай нам все, що знаєш ти.

Брат Лоренцо

Я коротко, бо дихання моє Коротше, аніж розповідь широка.

Ромео, що лежить тут мертвий, був Небіжчиці Джульєтті чоловіком;

1    вірною дружиною йому

Була Джульетта, що лежить тут мертва. Я повінчав таємно їх. В той день Убитий був Тібальт, і смерть його Ромео засудила на вигнання.

То плакала за ним, не за Тібальтом Дружина молода, Джульетта. Ви ж, Бажаючи розвіяти їй тугу,

Хотіли повінчати силоміць З Парком. І тоді прийшла вона У розпачі і з поглядом безумним До мене та благати почала,

Щоб засіб я знайшов і допоміг Від другого їй шлюбу врятуватись.

А ні — то в мене в келії уб’є Сама себе. І я їй випить дав Снодійний трунок. Він подіяв так,

Як я того бажав: вона заснула,

А виглядала зовсім наче мертва.

Тим часом я Ромео написав.

Щоб він сюди прибув цієї ночі Й звільнив її з дочасної могили В ту мить, коли минути мав той сой.

Та посланця мого, ченця Джованні, Затримав прикрий випадок нежданий,

І вчора він вернув мені листа.

Тоді я сам сюди подавсь, до склепу, Щоб вивести її, коли вона Прокинеться зі сну. Хотів я в себе,

У келії своїй, їй дать притулок,

Аж доки зможу сповістить Ромео. Проте, коли до неї я зайшов За декілька хвилин до того часу.

Як мала підвестися, то побачив,

Що тут дочасно разом полягли Паріс достойний і Ромео вірний.

Вона прокинулась, її благав я Піти зі мною і скоритись небу;

Але нараз почувся гам зокола,

І я був змушений покинуть склеп.

Вона ж упала в розпач і пе хтіла Зі мною йти. І, як гадаю я.

Умить сама зняла на себе руки.

Це все, що знаю я...

<...>

Князь

<...>

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку! Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше. Я їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті

Ромео статуя не менш багата Із нею поруч буде тут стояти.

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар...

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам.

Кого помилувать, кого скарати...

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

(Переклад І. Стешенко)

1.    Які фарби використовує автор у зображенні того, що сталося у Вероні?

2.    Поясніть, чому, звертаючись до коханого, Джульетта промовляє: «Пробач мені, мій любий, і не думай, / Що мій порив палкий — це легковажність; / Мою любов відкрила темна ніч...»? Чи немає тут, окрім усього, передбачення?

3.    Добрим радником, певною мірою духовним наставником Ромео і Джульєтти був чернець-францисканець Лоренцо. За задумом драматурга, він є носієм тих гуманістичних ідей, які пропагували сучасники драматурга. Поясніть слова брата Лоренцо: «Хоч в матері одної й різні діти, / Та кожне з них потрібне все ж на світі...».

4.    Висловіть ваше ставлення до Паріса. Чи можна його вважати позитивним героєм?

5.    У чому полягає велич і сила кохання Ромео і Джульєтти? Доведіть, що вони ставилися до свого кохання як до коштовного скарбу, ціннішого за найдорожче — за життя.

6.    Чому викликають захоплення образи юних закоханих, які кинули виклик не тільки родинній ворожнечі, а й власне долі? У чому вбачає Шекспір розв’язання основного конфлікту трагедії?

7.    Чи можна вважати, що загибель Ромео і Джульєтти (а отже, їхні життя) була марною?

8.    Чи можна було врятувати закоханих, їхніх друзів, братів, рідних?

9.    Чому автор залишив трагічний фінал запозиченого сюжету?

10.    Що зумовило гуманістичне трактування Шекспіром історії закоханих, покладеної в основу трагедії «Ромео і Джульетта»?

1.    Шекспір, як гуманіст епохи Відродження, обстоював і стверджував думку: світ, який оточує людину (природа),— прекрасний і досконалий, досконала і прекрасна створена Богом людина, тож вона має право на земне щастя, на безхмарне життя. Чому ж драматург не «подарував» щастя Ромео і Джу-льєтті, адже, як ми знаємо, художній твір — це витвір митця, тож від автора залежить, яку долю матимуть його герої?

2.    Сучасники Шекспіра одностайно вважали цю трагедію оптимістичною. А як вважаєте ви? Аргументуйте свою думку.

3.    Чому трагедія «Ромео та Джульетта» залишається актуальною і сьогодні? Чому вона викликає зацікавленність у наших сучасників?

4.    Чи різняться сучасне сприйняття поняття гуманізм та шек-спірівське?

Символ (від грецьк. symbolon — знак, натяк) — один із поетичних тропів: умовне означення якогось явища чи поняття іншим на основі подібності з метою стисло та яскраво передати певну ідею.

Асоціація (від лат. associatio — зв’язок) — зв’язок між уявленнями, за якого одне уявлення у свідомості людини викликає інші, найчастіше зумовлені або подібністю (цукор — сніг), або контрастом (гіркий — солодкий), або суміжністю в часі (зима — мороз) чи просторі (ліс — гриби).

Створюючи образи, письменник ставить собі на меті викликати у читача потрібні йому асоціації.

Спробуйте уявити себе творцем (співтворцем) — художником, поетом, музикантом — і викласти свої погляди, думки, враження, асоціації щодо шекспірівських образів. Які асоціації виникли у вас, які образи-символи ви згадували, коли читали трагедію «Ромео і Джульетта»?

Перший переклад трагедії «Ромео і Джульетта» українською мовою зробив Пантелеймон Куліш (видано у Львові 1901 року, з передмовою Івана Франка). 1928 року вийшла книга «Ромео і Джульетта» з позначкою: «Переклад

П. Куліша в переробці М. Вороного».

 

Микола Вороний спробував підновити, осучаснити Кулішів переклад, зробити його придатнішим для читання та можливої вистави. 1932 року п’єсу переклав Василь Мисик, 1937-го — Абрам Гозен-пуд, 1952-го — Ірина Стешенко.

Смерть Ромео та Джульєтти — не лише трагічний урок, це — найкращий урок вірності. Автор показав, що кохання своєю самовідданістю навіть через смерть, несе спокій, світло, примирення.

Трагедія звучить як гімн коханню, стверджуючи його непереможність. Отже, основний пафос твору такий: гармонія двох сердець має стати початком гармонії світу. Трагедію «Ромео і Джульетта» називають «світлою», адже вона сповнена оптимістичної віри в Людину.

Щороку в італійському місті Вероні відбувається святковий карнавал, на якому обирають Ромео і Джульетту. Це найвродливіші, найдобрі-ші, милосердні, духовно багаті молоді люди. І щороку в це місто надходить безліч листів з однією адресою: «Італія, Верона, Ромео і Джульєтті». Юнаки та дівчата з різних країн довіряють їм свої сердечні таємниці, розповідають про проблеми, просять поради, допомоги. Можливо, так відбувається тому, що шекспірівські закохані для всіх давно стали символом справжнього великого кохання.

Трагедія Ромео і Джульєтти викликала значний інтерес представників найрізноманітніших мистецтв. На цю тему створено цілу низку музичних поем, серед авторів яких Гуно, Берліоз, Свендсен, Чайковський, Прокоф’єв. За мотивами п’єси побудований мюзикл Бернстайна «Вестсайдська історія». Першу екранізацію датовано 1911 роком.

«Сумніших оповідей не знайдете, / ніж про любов Ромео і Джульєтти...». Саме завдяки цьому творові видатного Шекспіра невелике провінційне містечко Верона, розташоване в північній частині Італії, стало відомим у всьому цивілізованому світі. У Вероні є унікальний пам’ятник — могила Джульєтти Капулетті. Італійка, створена уявою великого англійця,

стала такою ж реальною особистістю, як і мільйони дівчат, які кохали та страждали через кохання. Імена Ромео і Джу-льєтти є символами великої, усепогли-наючої, жертовної пристрасті.

 

Мільйони закоханих приїжджають до Верони 16 вересня, у день народження Джульєтти, і 14 лютого, у день Святого Валентина. У ці дні у Вероні спеціально для туристів організовують цікаві й захопливі заходи. Як кажуть, до сьогодні збереглися будинки сімей Даль Капелло і Мантикопи, що стали прообразами Ка-пулетті й Монтеккі.

А який би ви придумали фінал до твору про Ромео і Джульетту?

Чому саме такий?

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 22:24, посмотрело: 5045