Народна Освіта » Світова література » Подорож третя. У добу героїв сходу та заходу - Середньовіччя як історична доба читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Подорож третя. У добу героїв сходу та заходу - Середньовіччя як історична доба читати онлайн

Подорож третя. У добу героїв сходу та заходу

Духовна краса безкінечно прекрасніша за всю іншу, і тому тіла, що є лише тінями сущого, повинні мати чарівність, яка свідчить про красу духовну. Такий тип краси належить природі й переважає мистецтво, створене людиною.

Дж. Едвардс

Середньовіччя V—XV ст.

•    проповідування подвижництва, аскетизму;

•    ідея безсмертної віри в Бога;

•    вчення про існування двох світів: вищого — божественного, нижчого — земного;

•    відображення суперечливості людини, драматизму її буття, багатства почуттів;

•    синтетизм мистецтва

Культура, література Заходу і Сходу — це два могутніх крила одного птаха, і підтвердженням цієї єдності є сповідування тих самих загальнолюдських цінностей — Любові, Добра, Миру, Справедливості, Духовності. І ми переконаємося в цьому під час нашої третьої віртуальної подорожі.

Середні віки ще називають темними віками (Dark Ages). Чи погоджуєтеся ви з таким визначенням? Поясніть свою думку.

Середньовіччя як історична доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур

 

Середньовіччя — період європейської історії ВІД V ст. до Реформації та Великих географічних відкриттів (кінець XV ст. — початок XVI ст.).

Середньовічну культуру поділяють на п’ять зон: індійську, східноазійську (Китай,

Корея, Японія), близькосхідну, візантійську та західноєвропейську.

Найвидатніші представники літератури Середньовіччя: китайські поети Лі Бо, Ду Фу; персько-таджицькі лірики Руда-кі, Гафіз, Омар Хайям; європейські поети Джауффрє Рюдель, Бертран де Борн, Франсуа Війон, Данте Аліґ’срі.

Жанри: релігійна література, хроніки, героїчний епос, рицарська література, куртуазна література, лірика трубадурів та вагантів.

Основні теми: страждання, самопожертва, материнська любов, прагнення до самовдосконалення, почуття любові, тема жахливого (злого і потворного).

Середньовіччям називають тисячолітній період — від моменту падіння Західної Римської імперії (V ст. н. е.) до XV ст. У цей час починається процес формування націй. У суспільстві виникають нові, феодальні відносини. Християнська католицька

церква панує над культурним життям Західної Європи.

 

Усе це зумовлює появу нового світобачення, нової концепції особистості, моральних та суспільних обов’язків. Релігійне виховання формує ідею вірності християнським канонам, служіння Богові, а феодальні відносини узаконюють служіння васала сеньйорові та сюзеренові. Церква створює літературу, що схвалює подвиги аскетизму, мучеництва за віру. Характерним для цього періоду є жанр «житія», в якому описано відлюдників, що усамітнюються в пустелі, добровільно зазнають страждань. Поширені також «видіння», тобто розповіді людей, що немовби відвідали потойбічний світ. У них змальовано картини райських насолод або пекельних мук.

В історії літератури та мистецтва Західної Європи розрізняють такі етани:

•    V—IX ст. — раннє Середньовіччя;

•    Х-ХІІІ ст. — розквіт середньовічної цивілізації;

•    XIV-XV ст. — пізнє Середньовіччя, початок Відродження.

Поруч із церковною літературою, яку писали переважно латиною, розвивається література світська, далека від похмурого, аскетичного світосприйняття. Різні її жанри та види походять із народної творчості, що існувала з давніх-давен, а предметом зображення була людина зі своїми земними радощами та негараздами.

На відміну від античної культури, яка проголошувала «Mens sana in corpore sano», що означає «Здоровий дух в здоровому тілі», середньовічна культура стверджувала верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною. Були проголошені догмати християнства й розроблені способи пристосування їх до повсякденного життя.

Отже, ідеальною людиною може бути або чернець, або людина, яка зреклася земних утіх, протистоїть спокусам і живе з Богом у серці.

Великим досягненням середньовічної літератури було створення героїчного епосу — поем про героїв-воїнів, які захищали свою батьківщину та віру в боротьбі проти іноземців та іновірців. Епос виник у формі сказань, які тривалий час існували в усній формі

(французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сида» чи наше «Слово о полку Ігоревім»).

 

Герой середньовічного епосу — воїн, захисник своєї країни й народу. У добу постійних війн — це важлива фігура суспільного життя. В епосі ідеальні якості воїна — сила, хоробрість, доблесть, вірність васала своєму сюзеренові — героїзуються. Сюжети багатьох поем складені на основі справжніх історичних подій.

Мова йде про історичних осіб, але із часом сюжет видозмінюється, причому досить суттєво.

У Західній Європі мовою міжнародного спілкування стала латина, у Візантії — грецька. Персько-таджицькі поети відстоювали свою мову — фарсі, відчуваючи постійний тиск мови арабів-завойовників і водночас запозичуючи жанри арабської поезії (наприклад — касиду).

Середньовіччя було динамічною епохою, під час якої відбувалися державотворчі й культуротворчі інтеграційні (об’єднавчі) процеси.

Але час спливав, і людина все більше усвідомлювала себе не лише часточкою якоїсь спільноти, а й окремою самодостатньою особистістю. На перший плай почало виходити її особисте життя: переживання, мрії, сподівання. Почуття кохання, тема служіння дамі серця — усе це детально описало в «спадкоємцеві» середньовічного героїчного епосу — рицарському романі. Однак «королевою» літературного процесу Середньовіччя була все-таки поезія.

1.    Який історичний період називають Середньовіччям?

2.    Назвіть хронологічні межі цього періоду. Чи є вони чіткими?

3.    Які зміни відбулися в суспільному житті за цей період?

4.    Назвіть найпопулярніші жанри літератури Середньовіччя.

5.    Як розвивалися літератури слов’янських народів?

6.    Яким був стан розвитку літератури на Сході?

7.    У чому погляди гуманістів мали розбіжності з традиційним середньовічним світоглядом?

Архітектура західноєвропейських держав почала розвиватися своїм шляхом. Умовно процес середньовічного будівництва можна поділити на два періоди: романський стиль (VI-ХП ст.) та готичний (XIII-XV ст).

Термін романський умовний. Він виник у зв’язку з тим, що споруди цього часу були переважно кам’яні і побудовані за римським способом, на відміну від дерев’яних будівель. Романський стиль відповідав вимогам неспокійного часу — добі феодальних війн. Від нападників мешканці навколишніх сіл зазвичай ховалися в замках, які за певних умов могли стати фортецями. Суворі й понурі вежі, високі й масивні мури, важкі склепіння, невеликі вікна, що іноді нагадували бійниці,— такий вигляд мали тогочасні будівлі. Церкви, собори, монастирі були теж ніби фортеці. Плани культових споруд мали форму хреста. Стіни майже не розписані, лише у добу зрілості романського стилю на стінах храмів почали зображувати святих.

 

 

Слово готика виникло в добу Відродження. До архітектури Середньовіччя його припасували ренесансні ідеологи, розуміючи під цим словом щось негативне. Але час довів, що вони глибоко помилялися. Готика є справжньою «кам’яною симфонією», за висловом В. Гюґо. Легкість, каркасність конструкцій, багато скла в спорудах, не такі масивні стіни, різнокольорові вітражі, стрілчасті арки, вузькі та високі башти й колони, прикрашені скульптурами фасади — усі ці елементи ще більше увиразнювали вертикаль як визначальну ознаку готичного стилю.

Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі; франц. Notre Dame de Paris) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа. Це один із найпре-красніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижа, базиліки Святого Стефана, яку, у свою чергу, звели замість галло-римського храму Юпітера римських часів.

У будові собору відчутно подвійний уплив: із одного боку, ознаки романського стилю Нормандії з властивою йому могутньою

і щільною єдністю, а з іншого — новаторські архітектурні досягнення готичного стилю.

Середньовічна музична історія починається умовно з VI століття. На той час побутували народні пісні у супроводі національних музичних інструментів. Відбувалися народні гуляння, хороводи, танці. Зупиняючись у містах і поселеннях, мандрували Європою артисти. Актор водночас був оповідачем, музикантом, танцівником, співаком, дресирувальником тварин, блазнем. Він виконував ще й духовні пісні, акомпонуючи собі на віолі.

 

У Франції мандрівних акторів називали жонглерами. Тривалий час жонглери були єдиними носіями світської музичної культури і єдиними професіоналами в галузі інструментальної музики. У Німеччині це були шпільмани, у Київській Русі — скоморохи. Вагантами називали тих акторів, які у своїй творчості послуговувалися лише латинською мовою.

За часів Київської Русі в музичному мистецтві одночасно існували три напрями: народна музика, придворно-світська та церковна. Якщо у світському житті музичні інструменти були невід’ємною частиною творчості (княжі застілля, народні свята, військові походи), то в релігійній культурі музичне мистецтво було представлене виключно вокальними творами. Єдиним музичним інструментом, який дозволила православна церква, був дзвін. Але він виконував суто сповіщальну функцію.

 

Китайська поезія періоду Тан — поезія VTII-IX ст., яка розвивалась у період існування династії Тан і характеризувалась багатством жанрів, тем, образів. У цей час творили близько двох тисяч поетів, які написали понад 50 000 віршів. Уміння складати вірші було обов’язковим імператорським іспитом для охочих отримати посаду чиновника. У Танській імперії складали свої вірші прославлені поети Лі Бо, Ду Фу, Бо Цзюй-І, поет-художник Ван Вей та інші.

Цей період називають «золотою добою» китайської поезії.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 22:17, посмотрело: 957