Народна Освіта » Світова література » Квінт Горацій Флакк - поет «золотого віку» римської літератури читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Квінт Горацій Флакк - поет «золотого віку» римської літератури читати онлайн

Квінт Горацій Флакк — поет «золотого віку»

римської літератури

 

Ім'я: Квінт Горацій Флакк.

Місце народження: м. Венузія (сучасна Веноза).

Роки життя: 65-8 рр. до н. е. Родина: батько — вільновідпуще-ний (колишній раб), помічник розпорядників аукціонів.

Освіта: приватна в Римі.

Посада: переписувач-скарбник. Основні твори: 2 книги сатир, книга еподів (ліричних віршів), 4 книги од, 2 книги послань.

Квінт Горацій Флакк (65-8 до н. е.) — поет «золотої доби» римської літератури, один із уславлених авторів світової літератури поряд із Верґілієм і Овідієм.

Горацій народився 8 грудня 65 р. до н. е. у Венузії (суч. Веноза) в області Апулія на півдні Італії. Батько, про якого сам поет згадував із захватом і шанобою (про матір він не згадує), був колишнім рабом, якого відпустили на волю. Ремеслом помічника розпорядника аукціонів вій заробив на невеликий маєток. Бажаючи, щоб здібний юнак здобув гарну освіту, батько привіз Горація до Рима й довірив його виховання відомому наставникові Орбілію Пупіллу. Сам батько взяв на себе роль «педагога», тобто людини, яка супроводжує дитину до школи (зазвичай цей обов’язок покладався на раба).

Здобувши в Римі риторичну освіту, Горацій поїхав до Афін. Під впливом товаришів-аристократів і захопленого ставлення до ідеї республіки Горацій вступив до лав захисників римської сенатсько-аристократичної республіки Брута й Кассія і 42 року до н. е. у війську Брута досяг посади військового трибуна. Цього самого року після бою під Філіппами справу республіки було програно: Горацій ні з чим повернувся до Рима. Масова конфіскація тріумвірами приватних земельних володінь позбавила його засобів існування. Протягом певного часу він здобував їх службою писаря, поки його перші літературні спроби не привернули до нього уваги Верґілія, що увів його до придворних літературних кіл (39-38 рр. до н. е.). Покровителем Горація став Меценат, який подарував поетові 33 року невеликий маєток у Сабінських горах і познайомив із самим Октавіаном. Відтоді Горацій у своїх творах стає напівофіційним поетом, який пропагує ідейну програму нової влади: 17 р. до н. е. йому доручають скласти офіційний релігійний спів — «ювілейний» гімн на роковини Рима.

Перша книга сатир Горація, що містила десять віршів, написаних гекзаметром, вийшла близько 35 р. до н. е. Після перемоги Октавіала Авґуста, близько ЗО р. до и. е., Горацій зібрав ще 8 сатир у другій книзі, приєднавши до неї 17 коротких ямбічних творів, названих еподи. Після цього у творчості Горація відбулися рішучі зміни. Він відшукав розміри, що відповідали його умонастроєві, в еолійській ліричній поезії початку VI ст. до н. е. Горацій мистецьки пристосував ці розміри до латинської мови. У 23 р. до н. е. вій випустив у світ оди, а також різноманітні за метрикою, розміром (від 8 до 80 рядків) та інтонацією вірші.

8 року до н. е. Меценат помер, Горацій пережив його лише на два місяці. Поета поховали па Есквіліні поруч із його покровителем Меценатом. Перші свої твори Горацій назвав еподами («приспівами»). Це двовірші, де другий рядок є коротшим за перший, немов би «приспівом» до нього. Написапі вони під явним впливом елліна Архілоха ямбами. Щоправда, Горацій одразу заявив, що його вірші схожі на Архілохові лише формою, а не змістом: «...Запозичив я дух Архілоха, / Ритми його, а не зміст, не слова, що Лікамба карали».

Ода — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю видатних історичних осіб. Оді притаманні урочистість і патетичність у висловленні почуттів.

Оди Горація

 

Горацієві «Оди» вирізняються художньою довершеністю й тематичним розмаїттям.

Показово, що, підбиваючи підсумок свого життя, Горацій особливо підкреслював як свою заслугу саме те, що дав друге життя еллінській ліриці латинською мовою. У Римі Горація читали в школах, складали коментарі до його творів, його наслідували.

«До Мельпомени» (III, ЗО)

Звів я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють. Аквілон; низка років стрімких — Часу біг коловий — в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу Частка краща моя. Поміж потомками Буду в славі цвісти, поки з Весталкою Йтиме Понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись Дави за владаря був серед полів сухих, —

Будуть знати, що я — славний з убогого —

Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись.

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

(Переклад А. Содомори)

В оді «До Мельпомени» Горацій утілює мрію про безсмертя Поета, стверджуючи, що є пам’ятники, котрим не загрожують ані дощі, ані буревії. Вони — у пам’яті людей, у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий Митець. Горацій і справді «смерті весь не скорився», бо його творчість пам’ятають і вивчають донині. Ода «До Мельпомени» — незвичайний

твір, оскільки автор «зводить пам’ятник» собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка самої Мельпомени.

 

Мотив пам’ятника, започаткований Горацієм, мав багато продовжувачів у наступні епохи (В. Шекспір, Дж. Міль-тон, Т. Шевченко, О. Пушкін, М. Рильський та ін.).

В Україні твори Горація вивчали в братських школах. Цікаво, що герой повісті М. Гоголя, Тарас Бульба, перевіряючи, чого навчили в Києві його сипів, згадує саме Горація, «що латинські вірші писав».

Заслугою Горація-сатирика є й те, що він першим у римській літературі свідомо пов’язав жанр сатири з теорією смішного. Теми, ідеї, які розробляв поет, художні засоби, котрі використовув, актуальні й сьогодні.

1.    Назвіть найвідоміші твори Горація.

2.    Якою є тематика його віршів?

3.    Яку роль у житті Горація відіграв Меценат? Яким є сучасне розуміння слова меценат?

4.    Про який пам’ятник ідеться у поезії «До Мельпомени»?

5.    Які автобіографічні відомості дав поет у вірші?

6.    Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Горацій?

7.    Що незвичного є в поезії митця?

8.    До кого звернена ода Горація?

9.    Якою є тема цього твору?

10.    Знайдіть рядки, у яких поет говорить про те, за що його пам’ятатимуть люди.

11.    Як має бути увічнена пам’ять про поета?

12.    У чому поет вбачає свої заслуги перед прийдешніми поколіннями?

13.    Твори Горація цікаві й актуальні для сучасного читача. Доведіть або спростуйте це твердження.

Зіставте переклад А. Содомори «До Мельпомени» Горація з переспівом цього самого твору М. Зерова.

До Мельпомени

Звів я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких — Часу біг коловий — в прах не зітре його.

<...>

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись Дави за владаря був серед полів сухих, —

Будуть знати, що я — славний з убогого —

Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні...

(Переклад А. Содомори)

До Мельпомени

<...>

Пій сходить з дівою в високий Капітолій.

І де шумить Авфід в безудержній сваволі,

І де казковий Дави ратайський люд судив,—

Скрізь говоритимуть, що син простих батьків Я перший положив на італійську міру Еллади давній спів. Так не таїсь від миру І лавром, що зростив святий Дельфійський гай,

О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

(Вільний переклад М. Зерова)

Свої враження від інтерпретацій цього великого Майстра слова викладаю у книжках «Під чужою тінню» та в «Студіях одного вірша». Кажу «інтерпретації», бо саме цей термін (особливо коли мова про Горацієву лірику), на мою думку, найкраще передає творчі засади М. Зерова, який, на противагу до «точних» щодо «змісту» академічних перекладів, дбав передусім про соковитість українського вірша, свіжість мови й характерну для неокласиків скульптурну викінченість образів.

Єдність звуку і змісту — ось що таке антична, й не тільки антична поезія. Але антична — передусім: тодішня поезія — звукова поезія (античні не знали, що таке читати подумки). Саме звуковими образами античний поет «достукувався» до серця слухача. Саме слухача, а не читача! І це дійсно вражаючої сили образи. В одній зі своїх од Горацій уявляє себе у підземному царстві, серед тіней померлих (поета в його ж помешканні мало не вбило, падаючи, якесь дерево): там на млистому безгомінному тлі лірик

Алкей б’є золотим плектром у струни своєї ліри, а безголосі тіні «п’ють вухами» нездоланну навіть у підземній млі музику запального воїна і поета. Але це тільки переказ «змісту»: звукові й зорові образи тієї строфи, разючі контрасти ледве чи знайдуть собі аналоги в усій європейській поезії.

(А Содомора)

Так відгукується про переклади творів Горація перекладач А. Содомора. Поміркуйте про відповідальність перекладачів за збереження культурної спадщини.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 22:07, посмотрело: 1981