Народна Освіта » Світова література » Есхіл — великий грецький трагік читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Есхіл — великий грецький трагік читати онлайн

Есхіл — великий грецький трагік

За даними з життєпису, що є у рукописі його трагедій XI ст., Есхіл народився 525 рр. до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до давньої афін-ської аристократії. Він та члени його родини особисто брали участь у війні проти персів, зокрема в славнозвісній Марафонській битві (490 р. до н. е.), де Есхіл втратив свого брата. Той помер у бою, намагаючись заволодіти ворожим кораблем.

Ім'я: Есхіл, «батько трагедії».

 

Місце народження та проживання: містечко Елевсін поблизу Афін. Родина: батько Евфоріон, з роду давньої афінської аристократії.

Роки життя: 525-456 рр. до н. е. Громадська діяльність: брав участь у війні з персами у Марафонській битві та інших баталіях.

Основні твори: «Прометей закутий», «Семеро проти Фів», «Орестея» та ін. Нагороди: 13 разів посідав перше місце у змаганнях драматургів.

Незвичайною була і смерть Есхіла. За легендою, поет сидів під вулканом Етна, коли над ним пролітав орел, несучи в кігтях черепаху. Орел скинув свою здобич йому на голову, прийнявши її за камінь, об який можна розбити панцир.

Щодо часу постановки славнозвісної трагедії «Прометей закутий» даних немає, але вважається, що цей твір належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометеєві. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який, усупереч волі Зевса, викрав з Олімпа вогонь і подарував його людям.

Після смерті великого драматурга в Афінах було прийнято ухвалу, що всякий охочий поставити п’єсу Есхіла «одержить хор» від влади (тобто отримає дозвіл зробити постановку драми на святі Діонісій).

П. Б. Шеллі писав: «Прометей постає як тип вищої моральної та розумової досконалості, який підкоряється найчистішим і безкорисливим спонуканням, що ведуть до най-благороднішої мети».

Прометей закутий

Дійові особи

Влада й Сила, слуги Зевсові.

Гефест, бог-коваль.

Прометей, титан.

Океан, титан.

Хор О к е а и і д, дочок Океанових.

І о , діва-телиця, дочка Інахова.

Гермес, вісник Зевсів.

Пролог

Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила — підводять в’язня Прометея до скелі.

Влада

От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать Отцеве і до кручі стрімковерхої Оцього міцно прикувать зухвалого Нерозривними ковами залізними.

<...>

Гефест

А я прикути бога чи наважуся Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я,—

Отцевим страшно повелінням нехтувать...

(До Прометея)

Високодумний сину велемудрої Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами Тебе припну я до бескету голого.

Де ти людського не почуєш голосу Й обличчя не побачиш; сонцем палений,

Увесь ти почорнієш і радітимеш,

Що світло дня барвистошатна вкрила ніч...

<...>

Влада (до Гефеста)

Для чого час па марні жалі гаєш ти

І бога не сахаєшся, ворожого

Богам, що видав людям твій почесний дар?

<...>

Все можуть боги, тільки не владарити.

Нікому не підлеглий тільки Зевс один.

<...>

Гефест

Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.

Влада

Вклади злочинця руки в них і, молотом їх заклепавши, міцно до скали прикуй.

Гефест

Готово,— недаремно потрудився я.

<...>

Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!

Влада

То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?

Не довелось би й над тобою плакати.

Гефест

Очам нестерпне бачиш ти видовище.

Влада

Я бачу, що приймає він заслужене.

Та ланцюгами й ребра обв’яжи йому.

Гефест

Я знаю й сам, що треба,— не наказуй-бо.

<...>

Ходімо звідси,— тож увесь у путах він.

Влада (до Прометея)

Тепер зухвальствуй і кради богів дари Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх Здолають, може, смертні увільнить тебе? Даремно Прометея прозорливого Ім’я ти маєш — сам-бо потребуєш ти В недолі Прометея-визволителя.

Гефест, Влада й Сила відходять.

Прометей (са.«)

Ефіре божественний! О джерела рік!

0    бистрокрилі вітри й незліченної Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

1    всевидющий сонця круг,— вас кличу я, Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю! Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ Терпітиму я!

<...>

...Дав-бо смертним я

Почесний дар — за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню Я переніс таємно, й людям сталося Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

<...>

На крилатій колісниці з’являється хор Океанід.

Парод

<...>

Хор

(Старша Океанів a)

Скажи всю правду, розкажи докладно нам, В якій провині Зевс, тебе винуючи,

Глуму є з тебе тяжко і безчесно так,— Скажи, як ця розмова не гнітить тебе.

Прометей

<...>

Тому волів я краще в цих обставинах Вдвох з матір’ю допомагати Зевсові,

Як-то допомагає вільний вільному.

Безодня чорна Тартару моєю лиш Порадою — і Кроноса одвічного,

І всіх його сподвижників поглинула.

За цю послугу карою жахливою Владар богів жорстоко відплатив мені. Властиво-бо усім тиранам хворіти На боязку до друзів недовірливість.

Питали ви, з якої це причини він Глумує так із мене,— все з’ясую вам.

Трон батьківський посівши, між богами він Дари почесні поділив і кожному Дав владу. Тільки для людей знедолених Не залишив нічого, весь-бо смертний рід Хотів він винищити і насадить новий.

Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,

А я — наваживсь. Людям я рятунок дав, Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно Аїду не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.

<...>

Хай вже мені погано, та не хтів би я,

Щоб іншим це до горя спричинилося.

О ні, й без того тяжко вболіваю я Недолею Атланта, брата рідного,

Що десь стоїть па Заході далекому.

Стовпи землі і неба — нелегкий тягар — Могутніми плечима підпираючи.

<...>

Епод

<...>

Не думайте, що то з сваволі й гордощів Мовчу я,— в грудях серце розривається. Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,—

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую,—

Лише щоб силу показать дарів моїх.

<...>

Хто, як не я, для мореплавців вигадав Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

Хор

Вже й розум губиш у ганебних муках ти! Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

Собі самому ліків не знаходячи.

Прометей

Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва,— з них найважливіші ось які: Хто занедужав, ні пиття цілющого З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської,—

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

<...>

Це все — від мене. Хто посміє мовити.

Що глибоко попід землею сховані Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —

Він на вигоду людям, а не я, знайшов? Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея — всі в людей умілості.

<...>

Стасим третій

Хор

Строфа

Мудрий, о мудрий був той,

В думці хто мав перший, а потім уголос Нам провістив, що належить З рівними шлюб нам брати, далеко-бо Краще це, ніж, бувши голотою,

Прагнути шлюбу з тією, що в розкошах Мліє, своїм пишаючись родом.

<...>

Ексод

З’являється Гермес.

Гермес

До тебе, мудрія гостроязикого,

Богів зрадливця, а людей шановника,

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про шлюб отой. Що через нього, похвалявсь ти, влади він Позбудеться. Докладно і виразно все Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти,— Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.

Прометей

Яка зарозуміла й гордовита вся Розмова ця прислужника йогівського! Недавно ви при владі стали й мислите.

У замках безпечальних домувать повік? Падіння двох тиранів чи не бачив я? Побачу, як і третій, що при владі є,

Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,

Що цих богів новітніх я злякаюся?

Далеко ще до цього. Поспішай назад Дорогою, якою і прийшов сюди,—

Нічого ти від мене не дізнаєшся.

Гермес

Отож-бо цим зухвальством і сваволею Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.

Прометей

Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю,— це запам’ятай собі.

Гермес

Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих, Ніж Зевса-батька вісником довіреним?

Прометей

Отак і треба зневажать зневажників.

Гермес

Ти муками своїми мовби тішишся? Прометей

Я тішуся? Такої ворогам моїм Жадав би я утіхи, й серед них — тобі.

Гермес

За ці нещастя і мене винуєш ти?

Прометей

Скажу одверто,— всіх богів ненавиджу.

За добре злим мені вони віддячили.

<...>

Гермес

Нічого, видно, батькові не скажеш ти? Прометей

Не дякувать чи можу, власкавлений!

Гермес

Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика. Прометей

Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти, Якщо від мене сподівавсь довідатись.

Ні мук таких немає, ані хитрощів,

Щоб ними Зевс присилував сказати це,

Лж поки пут ганебних не розв’яже він.

Нехай палючим кидав він полум’ям.

Завіє все снігами білоперими,

Громами хай загрожує підземними,—

Нічим мене сказати не присилує.

Кому його належить з трону скинути.

Гермес

Побачиш сам, чи допоможе це тобі...

Прометей

Все передбачив і давно вже зважив я.

Гермес

Наважся, о наважся, нерозсудливий,

Хоч задля мук цих розумніше мислити.

Прометей

Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись Погрози Зевса, стану я, мов женщина, Благать, кого ненавиджу, й ламатиму Я руки по-жіночому, щоб змилувавсь І увільнив з кайданів,— ні, не буде так.

Гермес

Багато, але марно розмовляв я тут.

Ні, цього серця не зм’якшить благаннями. Мов огир неїжджалий, він узду гризе. Пручається і з віжками змагається.

Та кволі, недоречні хитрування ці,—

Сама лиш самопевність нерозумного Не варта аж нічого. Як словам моїм Ти не скоришся — глянь, якою бурею,— Хвилешна хвиля муки неминучої Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці Розтрощить батько громом-блискавицею Полум’яною, і обійми каменю Твоє сховають тіло. Довгі сповняться Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес, Шматки великі рватиме пожадливо Від твого тіла, і щодня приходити Цей буде гість незваний і печінкою Живитися твоєю почорнілою. Стражданням цим не дожидай закінчення, Покіль з богів котрий у тяжких муках цих Тебе заступить і в Аїд безпремінний За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.

Над цим подумай. Не хвальба порожня то, А вирок найсуворіший, бо в Зевсових Устах нема неправди, свого слова він Додержує. Тож роздивись, роздумайся

І не вважай зарозумілих гордощів За кращі від звичайної розважності.

<...>

При громі й блискавицях скеля з Прометеем провалюється в безодню.

(Переклад Бориса Тена)

1.    Порівняйте давньогрецький і сучасний театри. Що їх об’єднує, а що принципово різнить? Обґрунтуйте свою точку зору.

2.    Пригадайте, що ви знаєте про Прометея з міфів.

3.    Хто з титанів допоміг Зевсові у боротьбі з Кроносом?

4.    Хто був катом Прометея і як він ставився до титана?

5.    Які почуття переживає Прометей?

6.    Прометею боляче за долю Атланта. Чому?

7.    Про що, за велінням Зевса, намагається дізнатися Гермес?

8.    Які дари дав Прометей людям, чого їх навчив?

9.    Як ви розумієте вислів «безсила вмілість перед Неминучістю»? Чому слово «Неминучість» написано тут з великої літери?

10.    Зіставте образи Прометея з міфу і трагедії Есхіла. Як ви вважаєте, чи привніс митець щось нове в образ титана?

11.    Чим образ Прометея приваблює людство протягом тисячоліть?

12.    Поясніть значення крилатого вислову «вогонь Прометея». Що таке «прометеїзм»?

Хто перемагає у боротьбі врешті-решт: Зевс чи Прометей? Л. Менар у філософській поемі «Звільнений Прометей» трактує образ Прометея як борця, революціонера, ученого, мислителя, який силою свого розуму переважає богів, він бачить Істину, прагнучи возвеличити людство.

Дж. Леопарді зображує Прометея заздрісним мрійником, якого переповнює злість.

М. Копопницька у драмі «Прометей і Сізіф» наголошує на тому, що вогню Прометея не розуміють тупі й німі людські маси, що користуються ним лише для руйнівної, а не творчої мети, — саме для підпалів, незважаючи на благородство поривань самого Прометея.

А як думаєте ви? Чи мають рацію ті, що негативно відгукуються про Прометея?

Трагедія — драматичний твір, де зображуються нерозв’язні моральні проблеми, що спричиняють зазвичай загибель героя (героїв).

Образ Прометея надзвичайно популярний в Україні. Прометея уславили Т. Шевченко, I. Франко, Леся Українка, - » А. Малишко й ін.

Так, I. Франко переклав вірш Й. В. Ґете «Прометей», а також уривок з поеми П. Б. Шеллі «Звільнений Прометей». Ім’я титана досить часто зустрічається в листах і творчості Лесі Українки. До образу титана зверталися П. Тичина, А. Малишко, Л. Первомай-ський, І. Нехода, М. Руденко та іи.

 

Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертається людство. У переносному значенні Прометей, як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети. Пам’ятники титанові Прометею є по всьому світові.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 22:05, Переглядів: 2732