Подорож друга. До колиски європейської літератури - Античність - колиска європейської культури читати онлайн

Подорож друга. До колиски європейської літератури

Антична література в основному зображувала зовнішній — матеріальний і тілесний — світ. Античний митець завжди немовби створює художній образ себе самого. Пластика його наївна, але ясність і сувора гармонія образів надзвичайні. У цьому, власне, і полягає особливість античної літератури, її відмінність, як від середньовічної, основу якої складає духовне, містичне сприйняття світу, так і від літератури XVIII—XIX ст., що зосереджує свою увагу на внутрішніх, психічних переживаннях людини. Для античної літератури в цілому характерні ті самі загальні особливості, що притаманні усім стародавнім літературам: міфологічна тематика, стійкий традиціоналізм і поетична форма.

Ю. Султанов

Античність

XVI ст. до н. е. — V ст. н. е.

Назву «антична література» застосовують до словесної творчості Давньої Греції і Давнього Риму:

•    пояснення світу, подій, явищ природи через міф;

•    уславлення людини-борця;

•    утвердження суспільства;

•    поклоніння красі людського тіла, природі;

•    гармонія внутрішнього світу людини

Бібліотека в Ефесі

Триває наша заочна мандрівка у просторі й часі. Перед нами відкриває свої таємниці антична культура. Саме Давні Греція та Рим значно вплинули на формування подальшої європейської культури, світогляду європейців та їхню історію, тому ми й звертаємося до античності як до колиски своєї цивілізації.

Ми маємо з’ясувати, що саме дала античність всьому людству й народам Європи. Звернувшись до першоджерел гармонійної та досконалої культури, ми можемо й самі стати освіченішими, досконалішими.

1.    Що таке антична культура? Згадайте найважливіші її досягнення та найвидатніших представників.

2.    Назвіть найсуттєвіші, на ваш погляд, ознаки, притаманні мистецтву Давньої Греції і Давнього Риму.

Античність — колиска європейської культури

Слово античний (лат. — antiquis) — давній, стародавній.

Грецька культура мала потужний вплив на Римську імперію, яка, у свою чергу', донесла власну культуру майже до кожного європейського народу.

Гору Олімп вважали місцем, де мешкали дванадцять верховних богів на чолі із Зевсом.

У грецькому театрі було лише три актора, кожен з яких міг виконувати кілька ролей.

Назву антична література застосовують насамперед до словесної творчості Давньої Греції і Давнього Риму' (приблизно від XVI ст. до н. е. до V ст. н. е.). Підстави для такого виокремлення надзвичайно важливі: культу'ра Греції і Риму' заклала підвалини культури європейської. Наші у'явлення про місце людини у світі, значення літератури в суспільстві, про поділ літерату'ри на епос, лірику' і драму, про стиль із його метафорами й метоніміями, про вірш

із ямбами й хореями, урешті-решт, ґрунтуються на тих уявленнях, які сформувалися в Давній Греції, були запозичені Давнім Римом, а вже звідти вони поширилися Західною Європою, а з грецького Константинополя — Південно-Східною Європою, дійшовши до Київської Русі.

Зрозуміло, що в Європі твори грецьких і римських класиків не тільки уважно читали та вивчали, а й тривалий час, особливо в епоху Відродження та классицизму, вважали ідеалом художньої досконалості.

Делос — один із найважливіших релігійних центрів Давньої Греції і. за міфологією, місце народження одного з найулюбленіший давньогрецьких богів, Аполлона. Делоський театр — чи т найяскравіший екскурсійних об’єкт Середземномор’я, адже він є одним із небагатьох театрів, побудованих із мармуру. Його будівництво почалося близько 314 року до н. е. і тривало років 70. Театр уміщував приблизно 6500 глядачів. Сьогодні, більше ніж 2100 років потому, схвалено проект реставрування цієї пам’ятки.

Як зазначає дослідник античності І. М. Тройський, грецька література — найдавніша з літератур Європи і єдина, що розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур. Римська література почала розвиватися набагато пізніше за грецьку. Вона спадково пов’язана з грецькою літературою, досвід та досягнення якої використовувала. Водночас у неї були й нові завдання, що виникли на пізнішому етапі розвитку античного суспільства.

Антична культура пережила століття. Такі пам’ятки античної літератури, як гомерівські поеми, грецька драма, твори видатних римських поетів, і досі багато читачів сприймають як естетично значущі твори, а не лише як історичні документи далекої минувшини. Античній літературі властиві такі ознаки:

•    широке охоплення дійсності, зображення людини в усій багатоманітності її зв’язків із суспільством та природою;

•    уславлення доблесті й нездоланності в боротьбі, любові до батьківщини и гуманізму, віра в сили людини та и здатність до всебічного розвитку.

Міф (грецьк. mythos — слово, переказ, сказання) — світобачення, своєрідний погляд на життя прадавніх людей, найчастіше втілений у розповідях про богів, духів, героїв, надприродні сили та ін., які брали участь у створенні світу тощо. Міф сприймали як реальність, достовірний факт.

Міфологія — це наука про міфи, а також сукупність усіх міфів певного народу (наприклад, грецька міфологія).

Основні боги грецької міфології

Вивчення античної літератури потребує насамперед обізнаності з античною міфологією.

У своїй первісній формі міфічні перекази до нас не дійшли; ми ознайомлюємося з ними в художній обробці митців пізніших епох.

З погляду стародавніх греків (а потім і римлян), світ не був витвором єдиного божества і виник не за короткий проміжок часу, а шляхом тривалого розвитку, у результаті запеклої боротьби молодшого покоління богів зі старшим, що уособлювало хаотичні сили природи. Спочатку був Хаос, якого римський поет Овідій визначає як безладну масу безкінечно одноманітного вигляду. З Хаосу виникли два божества — Ерос (любов) і Гея (земля). Потім з’явилися: Тартар — вічна підземна пітьма, день і ніч, небо, гори і море. Від шлюбу Геї і Урана (неба) пішло старше покоління богів, титанів і сторуких велетнів. Вони створили сонце, місяць, зорі й вітри. Наймогутніший із титанів — Кронос (час) відібрав владу у свого батька Урана та в шлюбі з Реєю розпочав родовід молодшого покоління богів. Скинутий Уран, проклявши Кроноса, пообіцяв тому таку саму долю від його власних нащадків. Для того щоб уникнути цього, Кронос пожирав усіх своїх дітей. Тільки найменшого, Зевса, його мати Рея встигла врятувати хитрістю: замість дитини вона піднесла чоловікові загорнутий у пелюшки камінь, який Кронос і проковтнув. Вирісши, Зевс переміг Кроноса і звільнив із його утроби своїх братів і сестер, а потім мусив боротися за владу з повсталими титанами. Подолавши їх, він посів трон на Олімпі, розділивши владу над світом па три частини: собі взяв небо і землю, владу над морем

віддав Посейдонові, владу над підземним світом — Лїдові. Сім’я богів поступово зростала, але верховним богом залишався Зевс (у Римі — Юпітер).

Антична література вирізнялася вірністю традиціям. Кожен літературний жанр мав свого засновника, твори якого вважали за взірець: в епосі це був Гомер; Архілох, Тіртей, Сапфо, Анакреонт та інші — у різновидах лірики; Есхіл — у драмі. Рівень досконалості творів визначали тим, наскільки ці твори наближалися до уславлених зразків.

Поступово відходячи від зображення богів, література зосереджувала основну увагу на змалюванні людини, її долі, прагнень і переживань. Однак вона зберегла міфологічну тематику як головний засіб розкриття художньої думки: новий зміст утілювався у звичних образах.

Віршованій формі мови надавали перевагу над прозовою. Це теж давня, дописемна традиція — вірші краще запам’ятовувались і передавались.

Етапи розвитку античної літератури

Античну літературу умовно поділяють на кілька етапів.

Давньогрецька література

Архаїка. Період архаїки, або дописемний період, охоплює століття усної народної творчості та завершується у першій третині І тисячоліття до н. е. появою «Іліади» й «Одіссеї» Гомеа (IX-VIII ст. до н. е.).

Класика. Завдяки розвитку внутрішнього світу особистості людини з’являються нові форми лірики й драми, а також багата прозаїчна література, що охоплює твори грецьких філософів, істориків і риторів.

Рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Архілох, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піпдар, Вакхілід), центром якої стають острови Іонійської Греції (VII-VI ст. до н. е.).

Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також науковою прозою (історіографія — Геродот, Фукідід, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов’язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури написані на аттичному діалекті (V ст. до н. е.).

Пізня класика представлена творами філософії, історіософії; театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (IV ст. до н. е.).

Еллінізм. Початок цього культурно-історичного періоду пов’язаний із діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес оновлення жанрів, тематики й стилістики (наприклад, виникає жанр прозового роману). З’являються нові численні центри елліністичної культури, зокрема на території Північної Африки (III ст. до и. е. — І ст. н. е.). Цей період уславився школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній Родоський) та творчістю Менандра.

Давньогрецька література доби римського панування (сер. II ст. до н.е. — V ст. н.е.)

Давньоримська література

Літературу Давнього Риму поділяють на такі періоди:

•    період республіки у який завершується роками громадянських воєн (Ш—І ст. до н. е.), коли творили Плутарх, Лукіан і Лонг у Греції, Теренцій, Катулл і Ціцерон у Римі та ін.;

•    «золотий вік», або добу імператора Авґуста, ознаменовану іменами Верґілія, Горація, Овідія (І ст. до н. е. — І ст. н. е.), Мапі-лія, Веррія Флакка, Ґая Юлія Гіґіна, Латрона, Корнелія Ґалла;

•    літературу пізньої античності (I—III ст. н. е.), представлену Сенекою, Валерієм Катоном, Федром, Луканом, Марціалом, Ювеналом, Квінтіліаном, Публієм Стадієм та ін.;

•    перехід до середньовіччя(IV-Vct. н. є. — Верґілій)

У ці століття відбувається поступовий перехід до середньовіччя. Євангелія, створені у І ст., знаменують цілковитий світоглядний злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури. З’являються описи діяльності святих та інших діячів церкви. У подальші століття латинська мова залишається мовою церкви.

Трагедії Софокла завжди були популярними серед українських шанувальників театрального мистецтва. У 20-х роках XX ст. трагедія «Антігона» у постановці видатного українського режисера Леся Курбаса з успіхом йшла на сцені Київського Молодого театру.

Іван Франко переклав п’єси Софокла «Цар Едіп» та «Електра», а також 2 гімни хору з «Антігони» та початок «Едіпа у Колоні».

Найдовершеніші переклади творів античної літератури українською мовою належать Н. Ніщинському, Борису Тепу, Г. Кочуру, В. Державіну, І. Франку, А. Содоморі, В. Симоненку, М. Зерову,

О. Білецькому.

У грецькій літературі визначають такі цикли міфів:

•    про виникнення світу, богів;

•    про героїв (Персея, Прометея, Геракла, Сізіфа, Тантала та ін.);

•    про аргонавтів (пошуки золотого руна Язоном та його друзями);

•    Фіванський цикл (про царя Едіпа та його нащадків);

•    Троянський цикл (про Троянську війну).

1.    Поясніть зміст поняття «антична культура». Які елементи цієї культури наявні в сучасному світі?

2.    У чому полягає особливість античної літератури?

3.    Назвіть періоди розвитку давньогрецької літератури.

4.    На які епохи антична література вплинула найбільше?

5.    Назвіть головних давньогрецьких богів.

6.    Розкажіть про основні цикли давньогрецьких міфів.

7.    Назвіть джерела сюжетів, тем, образів і мотивів античної літератури.

Назви літературних жанрів — елегія, поема, байка, комедія, трагедія, ода, гімн — розподіліть на три групи: епічні жанри, ліричні жанри, драматичні жанри.

Розгляньте давньоримські і давньогрецькі скульптури: «Дискобол» Мірона, «Афродіту Мілоську» Агесандра, статую Октавіана Авґуста. Порівняйте, що найбільше в людині цінували греки, а що — римляни.

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич