Китайська лірика епохи тан - Лі Бо, Ду Фу читати онлайн

КИТАЙСЬКА ЛІРИКА ЕПОХИ TAH

Китайська поезія — одна з найдавніших на землі. З’явившись у другому тисячолітті до нашої ери, вона проіснувала, зовні мало змінюючись, аж до початку XX століття. Зрозуміло, що така поезія не може бути простою, легкою для розуміння. Вона вимагає підготовленого читача. І такий читач упродовж більш ніж трьох тисячоліть у китайської поезії був. Класична китайська освіта передбачала знання традиційної культури, причому найголовніші тексти вимагалося заучувати напам’ять. Уміння складати вірші входило до програми державних випробувань на отримання чиновницької посади. Таким чином, поет в середньовічному Китаї звертався до читача, який легко орієнтувався не лише в тонкощах віршування, а й у натяках, цитатах, алегоріях, якими насичена традиційна поезія. З відміною на початку XX століття класичної освіти такий читач зник і в самому Китаї.

Чи варто говорити, наскільки складним є розуміння китайської поезії для тих, хто належить зовсім до іншої культури? Тому перед тим, як читати китайську лірику, необхідно дізнатися про особливості поетичної традиції в цій країні.

Старовинна мова, якою створювалася середньовічна поезія — веньянь («слово культури »), своєрідна латина всього Далекого Сходу — прийшла з Китаю в Японію, Корею і В’єтнам, де століттями співіснувала з національними мовами як мова високої культури. У цій мові слово, як правило, має один склад і записане одним ієрогліфом; воно не має ні префіксів, ні закінчень і може стояти в реченні на будь-якому місці, набуваючи того чи іншого значення залежно від контексту. Якщо в прозовій мові звичайний порядок «підмет — присудок», то в мові віршованій починати рядок може і присудок. Внаслідок такої граматичної свободи окремий рядок і вірш в цілому понині залишаються предметом різноманітних тлумачень.

Китайська легенда приписує винахід ієрогліфів вченому міністру Жовтого імператораі. Кажуть, мудрець придумав їх, дивлячись на сліди звірів і відбитки пташиних лапок. Ідеальний китайський вірш зовні має виглядати просто і невибагливо, «прісно» (дань), але приховувати в собі ⁷⁴ «невичерпну глибину думки» (лі хень шень). Досягненню бажаної глибини сприяють широко використовувані цитати з класичних пам’яток, географічні назви, відсилання до деталей біографії, назви віршів типу «Другий вірш такого-то», «На рими такого-то», «Проводжаю друга», «Співаю про почуття», «Палацові скарги» тощо.

У період існування династії Тан (VIII — IX ст.) творили близько двох тисяч поетів. Найвизначніші серед них Лі Бо (701—762) і Ду Фу (712 —770).

ЛІ БО

(701-762) І

ДУ ФУ

(712-770)

Восени 744 року зустрілися двоє чоловіків, які зажили слави найви-датніших поетів Китаю. Один з них, високого зросту й міцної статури, обличчям скоріше схожий на тюрка, ніж на китайця, носив за поясом меч, заколював простою шпилькою сиві пасма, голосно сміявся, немов наслідуючи звук весняного грому, і пересувався безшумною ходою мисливця. Інший, худий і сором’язливий, з обличчям стомленим від постійного читання й кабінетних занять, нагадував своїм простим полотняним одягом бідного вченого. Ім’я першого чоловіка —Лі Бо, ім’я другого — Ду Фу.

Невідомо, де саме відбулася їхня зустріч — у місті Лояні, східній столиці Танської імперії (крім східної столиці була ще й західна — місто Чаньань), чи в містечках Ченьлю або Сунчепе, загублених на південному сході країни, але ця зустріч, без сумніву, вплинула на всю історію китайської літератури.

Дружба Лі Бо і Ду Фу стала прикладом для багатьох поколінь китайських поетів, дала змогу зіставляти не лише їхню творчість, а й їхні життя. Разом вони подорожували, збирали цілющі трави, піднімалися на давні вежі й пагоди, щоб з висоти помилуватися далечінню, яка розстелялася навколо, говорили про літературу, читали один одному вірші. Але їх пов’язувала не лише взаємна дружба, близькість характерів і устремлінь: сама епоха ніби розподілила між ними ролі в тій драмі, яка потрясла дощенту Китай восьмого століття. Захоплені бурхливими подіями тих років, Лі Бо і Ду Фу пережили розквіт і занепад могутньої Танської держави.

Восьме століття почалося в Китаї блискучим царюванням Сюань-цзуна (з 712 по 756 рік). Мудрому й енергійному правителеві вдалося значно зміцнити кордони величезної держави (Китай займав територію від Монголії на півночі до Індокитаю на півдні), підкорити войовничих

сусідів-кочівників, припинити міжусобиці всередині країни. Низка розумних господарських перетворень, розпочатих імператором, сприяла розквіту економіки і культури. Міські ремісники створювали чудові вироби з металів, дерева й дорогоцінних каменів; у печах обпалювалася глина, і виготовлялася прекрасна кераміка, що за якістю наближалася до порцеляни. Художники розписували стіни величних печерних храмів, прикрашали розписами палаци й багаті садиби. Архітектори й садівники розбивали розкішні сади й квітники. Указом імператора при дворі було засновано дві академії —Ліс Пензлів і Збори Мудрих; тисячами нових книг поповнилася імператорська бібліотека. Відкрилася школа, яка готувала акторів, — Грушевий Сад. На ринкових майданах виступали фокусники, танцюристи й музиканти.

Настало золоте століття китайської поезії. Вірші писали всі: і генерали, і відставні чиновники, і бідні вчені, що не мали грошей на чашку рису. Вірші дарували друзям, родичам, покровителям; вірші замість листів посилали поштою; у складанні віршів змагалися на бенкетах. У «Повне зібрання танських віршів» увійшли твори 2300 поетів — такий був загальний рівень культури.

Але в 755 році воєначальник Ань Лушань, маленький товстун, який забавляв своїми блазнівськими витівками імператора і його дружину', підняв війська проти центрального уряду. Його солдати перетворили країну в безодню хаосу. Заколотники грабували, страчували й убивали. Юрби біженців потягнулися з півночі на південь; селянські поля заростали бур’яном; почався голод. Ці драматичні події безпосередньо торкнулися Лі Бо і ще більшою мірою — Ду Фу. Після падіння столиці Чаньапь, захопленої заколотниками, і втечі імператорського двору Ду Фу, переодягнений в селянина, вирушив на північний захід країни, у Лииьу, де було оголошено про створення нового уряду на чолі з імператором Суц-зуиом. Однак в дорозі Ду Фу схопили заколотники. Кілька місяців він провів у захопленій ворогами Чаньаиі, нічого не знаючи про дружину й дітей. Згодом Ду Фу втік з полону й довго поневірявся країною. Усюди він бачив розорені поля й села, голодних і знедолених людей. Цей час став переломним для всієї творчості поета: якщо раніше Ду Фу був проникливим і тонким ліриком, співаком своїх самотніх дум, виразником потаємних рухів душі, то тепер він ніби відчув, що його голосом говорить народ, говорить історія, говорить доля, тому голос поета зазвучав з новою — несподіваною — силою. Саме повстання Ань Лушаня зробило Ду Фу великим поетом — або навіть иавеличнішим, за визнанням більшості китайських критиків.

Лі Бо не лише став свідком заколоту, а й спостерігав зародження тих подій, які спричинили занепад блискучої ери Сюаньцзуна: він був придворним поетом. Дружина імператора, красуня Ян сама розтирала поетові туш, коли до нього приходило натхнення, а Сюаиьцзуи власноручно помішував ложечкою гарячий чай, щоб Лі Бо міг утамувати спрагу. Таке шанування почасти лестило самолюбству поета, та водночас він був розчарований тим, що Сюаиьцзун перестав опікуватися державними справами і втрачав колишню репутацію мудрого й освіченого правителя.

Інтриги й заздрість павутиною обплутали двір. Не дивно, що незабаром Лі Бо було обмовлено і вигнано з палацу.

Лі Бо і Ду Фу не вдалося більше зустрітися: залишок років вони провели в мандрах, і шляхи їхні більше жодного разу не зійшлись. Лі Бо помер в 762 році, не доживши всього одного року до закінчення заколоту Аиь Лушаня. Його смерть оповита легендами так само, як і його життя: розповідають, що шістдесятирічний поет потонув, намагаючись піймати відбиття місяця в річці. Ду Фу помер в 770 році бідним, хворим, самотнім, але не втративши сили духу.

Закінчилося бурхливе, блискуче, повне протиріч восьме століття китайської історії. З’явилися нові поети, але слава Лі Бо і Ду Фу не потьмяніла, їхні вірші продовжували звучати, а їхні імена все частіше промовлялися разом.

Що ж таке «Лі й Ду», як скорочено говорять китайці, і чому це поєднання стало одним із найусталеніших символів китайської культури?

У Китаї здавна існувало уявлення про дві основи світу, що змінюють одна одну в ході його розвитку, — темну, нічну, таємничу основу Іиь і світлу, денну, сонячну основу Ян. Якщо перенести значення цих понять на Лі Бо і Ду Фу, то у віршах першого можна побачити неясне нічне мерехтіння (Інь), а в рядках іншого — яскраве сонячне світло (Ян). За світоглядом Лі Бо — прихильник даосизму, вчення, заснованого на культі природності. Даоси вважали, що людина — це насамперед істота природна, тому вона не повинна порушувати законів («Дао» — «шлях усього сущого»), якому підкоряється навколишній світ квітів, дерев, трав і каменів. Лі Бо, звичайно ж, добре знав ці секрети, адже він з юності подовгу жив у гірських монастирях, навчаючись у мопахів-наставпиків. За словами поета, йому вдавалося досягти стану такої єдності із природою, що навіть птахи й звірі переставали його боятися. Лі Бо займався вивченням властивостей цілющих трав і осягав даоське мистецтво «продовження життя»: певну дієту, дихальні вправи тощо.

Хоча під впливом старшого друга Ду Фу й захоплювався даосизмом, він до кінця днів залишився переважно конфуціанцем. Для прихильників навчання Копфуція, філософа VI — V ст. до н. е., людина — насамперед істота суспільна, тому конфуціанці давали настанови, як жити в суспільстві, родині, державі, як розумно й гармонійно влаштувати своє життя. Одне з найголовніших понять у конфуціанстві — «любов до людини» (китайською «жень»), Конфуцій виразив її значення майже тими ж словами, що й філософи Давньої Греції: не роби іншим того, чого не бажаєш для себе. Китайський філософ вірив, що в людині переважає добро, був упевнений, що порушення рівноваги між добром і злом здатне викликати посуху, повені й інші природні нещастя. Саме доброта й любов стали основою конфуціанских переконань Ду Фу, який присвятив їм і своє життя, і свою поезію.

Китайське слово «вірші» («ши») походить від назви однієї з найдавніших поетичних пам’яток — «Книги пісень» («Ши цзин»), і, таким чином, воно ніби освячене авторитетом багатовікової традиції. Поряд з «віршами старої форми» таиські поети активно освоювали «сучасну фор-му вірша», яка вимагала дотримання строгих правил римування, параде лізму (середні рядки вірша ніби дзеркально відображали один одного), чергування тонів (в китайській мові кожен ієрогліф вимовляється певним тоном — рівним, падаючим або висхідним, і теоретики «сучасної форми» закликали поетів підбирати слова з таким розрахунком, щоб у рядку виникав закінчений музичний малюнок і вірші немов би співалися на задану мелодію).

Обидва поети майстерно володіли «сучасною формою вірша»,— їхні відточені чотиривірші й восьмивірші своєю завершеністю й строгою впорядкованістю всіх елементів не поступаються знаменитому італійському сонету.

В імператорських палацах середньовічного Китаю були секретні комори, у яких зберігалися давні скарби, рідкісні й незвичайні речі. Поезію Лі Бо і Ду Фу теж можна порівняти з такою скарбницею, але не секретною, а відкритою для всіх. Були часи, коли Лі Бо і Ду Фу читали тільки на батьківщині, а тепер завдяки численним перекладам їхні вірші відомі в усьому світі. Лі Бо і Ду Фу порівнюють із Шекспіром, Петраркою, Тют-чевим. Тичиною. їхню поезію вважають надбанням світової культури.

d_

1.    Чим зацікавила вас розповідь про своєрідність китайської поезії? Які особливості віршів, написаних ієрогліфами?

2.    Чим були незвичайні життя і творчість двох китайських поетів — Лі Бо і Ду Фу?

Лі Бо

ПЕЧАЛЬ НА ЯШМОВОМУ ҐАНКУ

На яшмових сходах біліє холодна роса.

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний,—

На тихій воді він тремтить і повільно згаса.

ОСІННІ ПОЧУТТЯ

Скільки днів ми в розлуці, а серцю немає розради.

Рис давно уже встиг прорости біля наших воріт. ⁷⁵

І все нижче схиляється в хмарах густих небовид.

Світлячкам їх ліхтарики біла роса погасила,

Біла паморозь вкрила холодну осінню траву.

Рукавом прикриваюся — стримати сльози несила,

Тільки спомином щастя й чеканням на тебе живу.

Поезії в перекладі Л. С. Первомайського

Ду Фу

ПРИ МІСЯЦІ ЗГАДУЮ БРАТА Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять;

Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...

А ніч розсипає дзвінкої роси білі води;

А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.

І брат мій далеко, розлучені ми — чи навіки?

Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу;

Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,—

Пожежі війни все палають вві сні й наяву...    ⁴

Переклад Я. Шекери

ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДИКІ ГУСІ

Я приїхав на схід — від домівки це тисячі лі.

Як уляжеться бунт, повернуся якої весни?

Споглядаю над містом гусей — серце рветься з німої журби.

Бо на північ летять, на вітчизну вертають вони!

Переклад Я. Шекери

ПІСНЯ ПРО ХЛІБ І ШОВК

У Піднебесній, по Китаю всьому,

Є тисяч десять міст, мабуть;

Ате чи є хоча б одне, в якому Не славилася б воїнів могуть?

А що, якби серпи, мотики й рала Повикувати нам з блискучих лат.

Аби вони покірно оборали Скрізь запустілі всі поля улад?

Гіркі ридання вже не поливали б Ту землю, де гула страшна війна.

Чоловіки б із піснею орали,

Жінки б наткали з шовку полотна.

Переклад Я. ІІІекери

ю Заглибимось у текст віршів

1.    Класична китайська лірика дуже своєрідна. Це помітно вже під час першого читання віршів. Ми відчуваємо їх особливий ритм, тому що кожна строфа містить цезуру (паузу, що розділяє слова у вірші). Наприклад, у вірші Лі Бо «Печаль на яшмовому ґанку» цезура стоїть у кінці першого рядка кожної строфи:

На яшмових сходах // біліє холодна роса.

Прочитайте виразно цей вірш, дотримуючись правильного ритму.

2.    Дворядкова строфа у класичному китайському вірші містить однакову кількість слів — 4, 5 або 7. Від кількості слів залежить і місце цезури: у 4-слівних і 5-слівних строфах вона стоїть після другого слова, у 7-слів-ній — після четвертого. Проте слід пам'ятати, що китайське письмо — ієрогліфічне; при перекладах кількість слів не завжди співпадає з кількістю ієрогліфів.

Прочитайте виразно вірш Лі Бо «Осінні почуття», передаючи правильний ритм цього вірша.

3.    Розгляньте репродукцію з картини китайського художника XI ст. Го Сі. Як вона перекликається з «поезією печалі» Лі Бо «Осінні почуття»?

4.    Переклади китайських віршів часто мають більшу кількість слів у рядку, ніж є ієрогліфів в оригіналі, проте правильність відтворення цезур (пауз) перекладачами дотримується з допомогою розділових знаків:

Тривожно гримлять барабани // вже люди не ходять //

Це осінь //і чується втомлена пісня гусей...

Прочитайте виразно вірш Ду Фу «При місяці згадую брата».

5.    Чи помітили ви, що є темою китайської лірики? Це — певна мить людського життя, спогад, що зворушує душу, споглядання краси рідної природи і думки, що виникають при цьому. Усе це викликає певний настрій, найчастіше — настрій світлого суму, печалі. У китайській поезії існує ціла традиція печалей — печаль про швидкоплинність життя, про старість, про розлуку з коханою (другом, братом) тощо.

З чим пов’язана печаль у вірші Лі Бо «Печаль на яшмовому ґанку»?

6.    Як показано сум ліричного героя в поезії Ду Фу «При місяці згадую брата»? Які образи природи допомагають нам зрозуміти цей сум?

7.    Природа і людина в китайській поезії злилися воєдино. Давні китайські поети ніколи не оспівували неспокійне місто, в їхніх віршах відтворено близькість людини до благодатної рідної землі, з її квітами і плодами, деревами і птахами. Уявіть, як гірко було бачити натхненному поетові Ду Фу розорення китайських земель під час нескінченної громадянської війни, свідком якої він був.

Яку думку висловлює поет у «Пісні про хліб і шовк»? Як перекликається вона з біблійною метафорою про необхідність «перекувати мечі на рала»?

8.    Характерними особливостями китайської поезії є її відкритість і щирість: ліричний герой ділиться з нами своїми думками, почуттями, переживаннями. Майже кожен вірш є своєрідним щоденниковим записом з приводу пережитої життєвої події.

З якого приводу сумує поет у вірші «Осінні почуття»? Як передано його переживання?

9.    Які громадянські почуття відтворено у вірші Ду Фу «Повертаються дикі гуси»?

10.    Ви вже знаєте, що строфа в китайському вірші складається з двох рядків. Разом із цезурою така будова вірша сприяє розміреності і музичності його звучання. (У класичній китайський поезії є навіть особливий жанр — «ци»: спочатку створюється певна мелодія, а потім — вірш).

Прочитайте виразно вірш Лі Бо чи Ду Фу, який вам найбільше сподобався, і який, на вашу думку, є найбільш музичним.

Для самостійної роботи

10.    Розкажіть про художні особливості китайської поезії, використавши попередні матеріали.

11.    Підготуйте виразне читання одного-двох вивчених віршів (на вибір).

12.    Підготуйте розгорнуту відповідь на запитання: чому творчість китайців Лі Бо і Ду Фу вважається вершиною світової лірики?

Для майбутніх філологів

Відберіть інші вірші з творчості Лі Бо і Ду Фу, які вам подобаються, і прочитайте їх у класі. 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова