Народна Освіта » Світова література » Людина та її світ — головна тема античної літератури читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Людина та її світ — головна тема античної літератури читати онлайн

ЛЮДИНА ТА її СВІТ — ГОЛОВНА ТЕМА АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У словах видатного античного поета Софокла знайшла відображення одна з визначальних рис еллінів — здатність дивуватись. Ця здатність пробуджувала їх творчі сили, породжувала невтомне прагнення до пізнання, допитливість, стимулювала життєрадісне світосприйняття і активну діяльність. Своїми здобутками в різних галузях знань елліни дивували світ. І на ті часи їм не було рівних.

Як і Софокла, еллінських поетів приваблювала людина; вона була для них і дивом, і «вінцем творіння». Людина стала центром художньої творчості в античну добу. Цей факт визначає унікальність античної літератури серед інших стародавніх літератур світу. Упродовж всього життя Софокл осягав таємницю «найдивиішого з див», створивши характери ідеальних героїв в більш ніж ста двадцяти трагедіях.

Проте все йшло від Гомера, бо, як говорили тоді, у нього всього вистачить на всіх. Людину та її світ уперше в світовій літературі представлено Гомером у його поемах. В «Іліаді» він оспівує не війну і не воїна, а людину, що стала на шлях війни. Поет звертає увагу на те, що Ахілл — люблячий син, який сумує за батьками, за отчим домом. Його глибоко вражає несправедливість вождя об’єднаних грецьких воїнів; він вірний друг, важко переживає смерть Патрокла. Ахілл розуміє батьківське горе старого Пріама і повертає йому тіло вбитого Гектора. Обидва вони — юнак на порозі життя і старий, за яким стоїть привид смерті, — гірко, розпачливо ридають.

Серед усього живого, що дихас й ходить по світу,

Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину, —

спостерігаючи з Олімпа за земним життям, промовляє Зевс. З болем скаже Ахілл Одіссеєві:

Все можна придбати, крім душі, якщо відлетить Вона крізь зубів огорожу...

Це слова людини, яка знала свою долю і пройшла через страждання до пізнання ціни життя, якого так мало було їй відпущено. Тому й пішов Ахілл на примирення з вождем, ахейськими воїнами і Пріамом.

«Не личить без краю уперто гніватись непримиренно...»

В цих словах — одна із засад гармонії життя: «Міра — найкраще».

 

Героєві «Одіссеї» притаманні якості сучасника Гомера: це допитлива, практична людина, мандрівник і шукач пригод. Жагу пізнання світу в ньому не згасили ні війна, ні тяжкі випробування, ні багатолітні поневіряння. Можливо, ці якості Одіссей успадкував від своїх предків, таких же шукачів «різних у світі див». Пристрасть до пізнання і відкриттів жила в давньогрецьких міфах і передавалась як дар, і Гомер наділив цим даром свого «хитромудрого» Одіссея.

Боротьба між евпатридами1 і плебсом17 18, спричинена соціальною нерівністю, формувала особистісні риси людини. Найяскравіше це відображено в поезії, яка зосередилась на внутрішньому світі людини, її почуттях і переживаннях. Оспівування величі людини, її фізичної й моральної сили, розуміння швидкоплинності життя і неминучості смерті, дружба і кохання — ці теми по-новому зазвучали в ліричних творах.

Торкаючись, здавалось, одних і тих самих струн людської душі, античні поети змушували ці струни звучати по-різному. Так, для Сапфо кохання — сильна пристрасть, що ставила людину на межі життя і смерті:

Вся тремчу, вкриваюсь потом,

В’яну, мов трава, й відчуваю, пройде Мить, одна лиш мить — і, на землю впавши,

Вмру таки справді.

Апакреопт зображує кохання як гру, як забаву, що не залишає сліду в душі і нагадує легковажний флірт:

Люблю, і наче не люблю,

І в розумі, і без ума...

Через декілька століть палкий прихильник Сапфо, римський пост Катулл у розпачі напише:

В серці кохання й ненависть. Чому? — ти спитаєш.

— Не знаю. Та відчуваю в собі цей біль і мучусь, терплю.

Мотив кохання-ненависті ввійде у світову літературу. Розкриваючи свій складний внутрішній світ, поети ділились своїми відкриттями з усім світом.

Основним літературним жанром в період розквіту античних міст-дер-жав (V—IV століття до н.д.) стала трагедія. Засновником грецької трагедії був Есхіл, який створив театр нового типу: його герої самостійно обирають свій шлях, не завжди підкоряючись волі богів. Самостійні рішення даються їм не просто: вони проходять через сумніви, душевні муки, супротив. Есхіл веде своїх героїв через страждання до катарсису — очищення і пізнання. Цей шлях пройде син фіванського царя Едіпа Етеокл, приймаючи рішення про боротьбу з рідним братом — Полініком, який привів чужоземне військо під місто, щоб завоювати його і зайняти трон Етеокла. Щоб не допустити спустошення і загибелі рідного міста, Етеокл пропонує братові поєдинок. Обидва гинуть: один як герой, інший — як ворог («Семеро проти Фів»). Найвидатніше досягнення Есхіл а — образ Прометея, людського благодійника і тираноборця.

З висоти нашого часу ми кинули побіжний погляд на світ, густо заселений античними героями. І лише на мить виділили Ахілла, Одіссея, ліричних героїв поезії і трагедій. Щоб глибше пізнати їх, звернемось до творів, написаних майже три тисячі років тому, живих, привабливих, де живуть, страждають, борються, перемагають і помирають люди — літературні герої античної доби.

(?_

1.    Яка особливість героїв античної літератури робить цю літературу унікальною?

2.    Гомерівські герої жили приблизно за чотириста років до співця, який був уже свідком розпаду родового устрою і формування рабовласницького. Чому він зробив їх своїми сучасниками?

3.    Однією з основних тем античної лірики була тема кохання. Чим збагатили античну літературу поети-лірики?

4.    В античному мистецтві існував принцип калокагатії(від«калос» — красивий і «ага-тія» — душевний, добрий). Якими ще рисами наділялися герої античних трагедій? 

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 20:47, Переглядів: 15259