Вступ - Література і культура Сімакова читати онлайн

ПИСЬМЕННИК І ЧИТАЧ

«Гадаю, що немає такого письменника, у якого ніколи не виникало б питання: як я виглядатиму в очах читачів через сто років? .. Трапляються хвилини, коли поглянувши на щойно написане мною слово чи речення, я раптом ... бачу схилене над ними обличчя читача 2038 року», — зізнавався сербський письменник Іво Андрич (1892—1975). Усвідомлюючи свою величезну відповідальність перед читачами, він звертався до письменників із закликом: «Не забувайте, що ви — провісник істини, тобто дійсності. Вашими вустами промовляє величезна людська правда».

Це твердження Іво Аидрича поділяє американський письменник Джон Чівер (1912—1982). Підкреслюючи нерозривний зв’язок автора й читача, він писав: «Художня література — наш найпотаємніший і найдієвіший засіб спілкування. Це справді єдиний спосіб обговорити сам на сам глибинні наші клопоти: самотність, любов, тривогу, турботу, страх ... Візьміть книгу будь-якого з моїх колег, і ви переконаєтеся, що у нього є необхідність сказати щось серйозне вам. У нас немає рівня спілкування, рівноцінного художній літературі.

Письменництво належить до тих рідкісних речей у житті, які неможливо робити наодинці. Література більше нагадує діалог, ніж проповідь чи лекцію. Коли я пишу, то напевне розраховую на інтелігентного³ читача, котрий оцінить те, що я заніс на папір.

Усе це стало очевидним для мене з віком. Я постійно пам’ятаю про мого читача, я увесь час запитую себе: «Чи важливо те, що я хочу сказати? Чи важливо це людям., які будуть читати мої книги?» Письменник завжди задумується над питанням: «Чи цікаво це?»

Читачі — єдина публіка, яку не можна визначити за допомогою комп’ютерів або опитувань громадської думки... Я ж зацікавлений в читачеві інтелігентному, начитаному, у якому б куточку землі він не жив. Я хочу розділити з цим читачем трепет самого життя ...».

Про те, яку величезну працю вкладає письменник у свій твір, сподіваючись на відповідну реакцію читачів, чудово сказав французький

письменник Андре Моруа (1885—1967). Він підкреслював: «Письменник вкладає у свої твори все краще, що в ньому є. Жива його мова, якою б блискучою вона не була, не залишається з нами, але таємниці книги можна осягати без кінця. І головне, дружнє ставлення до книги буде без ревнощів поділятися мільйонами людей в усіх країнах світу. Бальзак, Діккенс, Толстой, Сервантес, Гете, Данте ... дивним чином поєднують людей, здавалося б, у всьому протилежних.

Книга дає можливість людині піднятися над собою. Адже ні в кого з нас немає такого досвіду, який дав би змогу добре розуміти не тільки інших, а й навіть самого себе... Нас ранять несправедливість і труднощі життя. З книг ми дізнаємося, що й інші, в тому числі великі люди, так само страждали і шукали, як і ми. Книги — це відкриті двері до інших душ й інших народів».

ЛІТЕРАТУРА І КУЛЬТУРА

Якщо ми мислимо про Культуру, це вже означає — ми мислимо і про Красу, і про Книгу як про творіння прекрасне.

Микола Реріх⁴

Культура, культурна спадщина, культурна людина, — ці поняття постійно присутні в сучасному житті.

Слово «культура» (від лат. cultura — оброблення, виховання, освіта, розвиток) позначає рівень розвитку суспільства, творчих сил народів різних націй, народностей у різні історичні епохи — від глибокої давнини до сучасності. Це поняття включає в себе всі досягнення в матеріальній та духовній сферах життя людей: створення машин, споруд, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі й права тощо.

«Два відкриття розуму людського стали першоосновою будь-якого руху на землі; рух у просторі став можливим завдяки винаходу...колеса, рух духовний — завдяки винаходу писемності... І подібно до того, як колесо в послідовно вдосконалених формах — у русі паровоза, ривку автомобіля, шаленому обертанні пропелера — подолало земне тяжіння, так і писемність, теж пройшла довгий шлях від папірусового сувою, від листа до книги». Цей вислів належить відомому австрійському письменнику Стефану Цвейгу (1881—1942).

Замислюючись над ним, відзначимо також і те, як упродовж багатьох століть завдяки технічним досягненням змінювалося життя людини на Землі. Поступово з возів і карет люди пересідали в автомобілі, поїзди й на океанські лайнери. І в наш час з кожним роком з’являються все нові й нові иадсучаспі засоби пересування; людина давно освоїла космос і продовжує його досліджувати. У порівнянні з технічним прогресом, де нове незмінно витісняє старе, у світі духовного життя культурні цінності, зокрема видатні твори художньої літератури, не змінюють один одного, а, приєднуючись до старих, збільшують їхню значущість для сьогодення.

Люди всього світу протягом століть знову й знову звертаються до видатних творів літератури, черпаючи з них зразки прояву висоти людського духу, справедливості, любові, співчуття й милосердя — усього того, що складає загальнолюдські духовно-моральні цінності. Завдяки

цьому література має дивовижну властивість зближувати читачів різних країн, які проявляють незмінний інтерес до життя інших народів, часто віддалених від них у часі чи просторі.

Це підтверджують багато поколінь дорослих і юних громадян України, які досі люблять і зачитуються творами Вільяма Шекспіра, Мігеля де Сервантеса, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Жуля Верна, Джека Лондона та ін. «Там, де є книга, — стверджує Стефан Цвейг, — людина вже не залишається наодинці з собою, у чотирьох стінах свого кругозору; вона долучається до всіх звершень минулого й сьогодення, до думок і почуттів цілого людства. Увесь, або майже весь рух нашого духовного світу пов'язаний нині з книгою ... Бо жодному джерелу енергії не вдалося ще створити такого світла, яке випромінює інколи маленький томик, і ніколи електричний струм не матиме такої сили, яку має електрика, закладена в друкованому слові... Хіба не за допомогою тих же книг техніка вдосконалюється і поширюється? Усюди, не тільки в нашому особистому житті, книга є альфою й омегою всякого знання, початком початків усякої науки. І що тісніше ти пов'язаний з книгою, то глибше відкривається тобі життя, бо завдяки її чудесній допомозі твій власний погляд зливається з внутрішнім поглядом незліченної кількості людей, і, люблячи її, ти споглядаєш і проникаєш у світ у сто крат повніше і глибше».

Неоціненне значення книги для розвитку театру, музики, образотворчого мистецтва. З давніх-давен постановки драматичних творів сприяли

залученню людей до літературно-художніх цінностей у всьому світі. Сюжети видатних творів втілювалися в спектаклях, операх і балетах. Численні ліричні твори поетів світу надихали композиторів на створення музичних шедеврів. З розвитком радіо, кіно, телебачення, Інтернету значення художньої літератури стало всеосяжним, оскільки екранізації, аудіозаписи літературних творів проникають сьогодні в найвідда-леніші куточки нашої планети. Усе нові й нові покоління музикантів, художників, театральних і кінодіячів натхненні прикладами «величезної людської правди», відображеної на сторінках ніколи не старіючих книг.

Сама книга в наш час стала справжнім витвором мистецтва. Зверніть увагу на сучасні дитячі, подарункові та інші видання. Зусиллями митців, завдяки застосуванню новітніх технологій у видавничій справі книга відповідає нашим насущним духовним і естетичним потребам. Однак сьогодні ми часто чуємо нарікання людей на те, що для читання в нашому стрімкому мінливому світі залишається все менше часу. З цим важко не погодитися. Але й сьогодні навіть у транспорті можна побачити чимало громадян, схилених над читанням звичайної або електронної книги.

Це ще раз переконує в тому, що гарна книга завжди залишається невід’ємною частиною нашого життя, нашим вірним супутником.

«Книга дорожча мені за престол», — лаконічно проголосив великий Шек-спір. Він мав радію: престоли рухнули і відійшли в небуття разом із тими, хто сидів на них. Книги ж Шекспіра залишилися. Справжні книги ніколи не старіють. їм даровано вічну молодість і оновлення в часі.

1.    Прочитайте статтю «Письменник і читач».

У чому, на вашу думку, сербський письменник Іво Андріч бачить відповідальність автора перед своїми читачами?

2.    Якого читача в майбутньому хотів бачити американський письменник другої половини XX століття Джон Чивер? Що з його висловлювання ви вважаєте особливо значущим?

3.    Яку важливу думку про письменників і читачів стверджує французький письменник Андре Моруа?

4.    Життя переконує, що справжні книги ніколи не вмирають. Ці книги завжди мають широке коло нових читачів. Які книги зарубіжних письменників ви вибираєте для читання? Розкажіть про своїх улюблених авторів та їхні книги.

5.    Ознайомтеся зі статтею «Література і культура». Яке місце серед культурних цінностей займає література?

6.    Чи поділяєте ви думку австрійського письменника Стефана Цвейга про силу художнього слова? Наведіть приклади прочитаних книг, які справили на вас незабутнє враження.

7.    Назвіть твори зарубіжних і українських письменників, перекладені на мови різних народів і відомі у всьому світі. Які з них ви читали? Чим вони особливо запам'яталися вам?

8.    Розкажіть про свої улюблені екранізації відомих літературнихтворів. Чим особливим вони запам'яталися?

9.    Поясніть, чому у вислові Миколи Реріха, узятого за епіграф до статті «Література і культура», слова «Культура», «Краса», «Книга» написані з великої літери?

ВЧИМОСЯ БУТИ КОМПЕТЕНТНИМИ ЧИТАЧАМИ

Літературний процес

Поняття «літературний процес» виникло порівняно недавно, у 20-30 роки XX століття, і стало широко вживаним. Літературний процес розглядає питання розвитку літератури як у певну епоху, так і впродовж усієї історії будь-якої нації, країни, світу.

Спочатку в оглядах літератури критики брали до уваги переважно видатні зразки, шедеври, витвори геніїв, але з часом (у другій половині XIX ст.), дослідники стали враховувати й оцінювати все, створене як знаменитими авторами, так і менш відомими.

Літературний процес у світовому масштабі невіддільний від суспільно-історичного процесу, тобто від тих змін, які відбувалися в різний час у житті й суспільстві різних країн і народів (у давнину, середньовіччя, новий і новітній час). Нерідко (особливо в останні століття) можна побачити прямий зв’язок літературної творчості різних народів із суспільно-політичним життям (наприклад, тема Другої світової війни в українській і європейській літературах). Однак основою літератури будь-якого часу є розгляд загальнолюдських моральних та філософських проблем — справедливості, любові, добра, краси. Про це дуже яскраво сказав відомий польський письменник XX століття Ян Парандовський: «Людська совість завжди мала в письменниках гідних виразників. Навколо певних ідеалів, таких, як свобода і справедливість, згрупований чудовий ансамбль літературних творів — гордість і предмет багатовікового поклоніння. Починаючи з «Іліади», де стільки співчутливих гекзаметрів⁵ присвячено сумній людській долі, де безсмертним блиском сяє нічна бесіда Ахілла з Пріамом; саме співчуттям позначені високі сторінки європейської літератури, і таким же життєдайним джерелом б’є це почуття в усіх літературах Сходу».

Важливим складником літературного процесу є вивчення міжнародних літературних зв’язків, встановлення подібностей і відмінностей у творчості письменників різних народів. Національні літератури, що мають багато спільних рис (загальнолюдські ідеали, теми, проблеми, ідеї тощо), і водночас самобутні, не схожі одна на одну, складають неоціненне багатство світової культури. Завдяки літературним взаємозв’язкам і, зокрема, перекладам художньої літератури з однієї мови на іншу, мільйони читачів усього світу мають можливість познайомитися з чудовими творами письменників різних країн. «Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою, збагачує душу цілої нації, <...> будуючи золотий міст зрозуміння... між нами і далекими людьми, давніми поколіннями», — стверджував Іван Франко. Відгук у серцях читачів світу знаходили й знаходять твори українських письменників, які захоплюють іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, національним романтизмом Миколи Гоголя й Лесі Українки.

Літературний процес відображає зв’язки художньої літератури з іншими видами мистецтва — живописом, музикою, скульптурою, театром, кіно. Як відомо, давньогрецькі поети не читали свої вірші, а співали їх, акомпануючи собі на лірі чи кіфарі — знаменитих попередниках сучасної арфи. В історію літератури увійшли імена відомих художників і композиторів, що ілюстрували літературні твори різних часів і народів

і створювали музику до них. І нині зв’язок літератури з іншими видами мистецтва залишається нерозривним: художники створюють ілюстрації до класичних і сучасних літературних творів, малюють декорації для театру; композитори пишуть музику до театральних постановок, теле- й кінофільмів, які є екранізацією відомих книжок. Що ж об’єднує різних митців — будь то письменник, художник чи музикант? З цього приводу відомий англійський письменник Джон Голсуорсі (1867—1933) сказав: «На питання, заради чого ми віддаємося мистецтву, є тільки одна відповідь: заради більшого блага і величі людини».

1.    Що таке літературний процес? З чим він безпосередньо пов'язаний?

2.    Що є головним у літературі будь-якого часу?

3.    Назвіть інші важливі сторони літературного процесу.

4.    Відомо, яку роль свого часу відіграли російські діячі культури — письменники і художники — у визволенні обдарованого молодого українського поета і художника Тараса Шевченка з кріпацтва. Розкажіть, що ви знаєте про цю подію з біографи Шевченка. Яке значення, на вашу думку, вона мала для подальшого розвитку української та російської літератур?

РОДИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(епос, лірика, драма)

З давніх часів відомі способи, або роди літературного зображення: епічний, ліричний і драматичний. У творах, що належать до епічного роду, розповідається про події та людей (героїв). Епічна розповідь ведеться від імені автора-розповідача, який є посередником між зображуваним у творі і читачами (слухачами). Відомості про його долю, стосунки з персонажами, зазвичай, відсутні. Про свої думки й переживання автор епічного твору замовчує або говорить мало. Водночас розповідач може стати конкретною особою, тобто оповідачем. Наприклад, від імені оповідача ведеться розповідь у відомому вам оповіданні Е. По «Золотий жук». Вдумливий читач не тільки засвоює сюжет епічного твору, але й розуміє ставлення автора до зображуваного, помічаючи його засудження або співчуття, заперечення або ствердження.

Епічні твори — це казки, билини, байки, балади, оповідання, поеми, повісті, романи.

У творах, що належать до ліричного роду, автор основну увагу приділяє зображенню власних почуттів, настроїв, роздумів, викликаних навколишнім світом.

До ліричних творів відносять вірші, пісні, хайку та ін. Знайомлячись у цьому навчальному році з античною і середньовічною літературою, з видатними поетами Сходу й Китаю, ви дізнаєтеся й про інші ліричні літературні жанри — оду, елегію, сонет, рубаї тощо.

Ліричні твори відрізняються не тільки за жанрами, а й за темами. З попередніх класів ви добре знайомі з пейзажною, любовною, громадян-

ською, філософською лірикою. Особливості індивідуального сприйняття кожним поетом навколишнього світу і визначають його звернення до тієї чи іншої теми у своєму ліричному творі.

Є твори, у яких автор (або оповідач), розповідаючи про певні події або людей, передає свої власні думки й почуття. Такі твори називаються ліро-епічними. До них належать, наприклад, балади; з цим жанром ви ознайомилися в 7 класі.

У творах, що належать до драматичного роду мова автора відсутня, крім зауважень для акторів (ремарок). Характери героїв у драматичному творі не описуються, а проявляються безпосередньо в дії, у вчинках, висловлюваннях. У п’єсах важливі монолог і діалог — мова героїв, за допомогою якої розгортається драматична дія. Події, відтворені па сцені, сприймаються нами як такі, що відбуваються в цей час, «зараз». Тому так хвилює нас постановка драматичного твору на сцені.

До основних драматичних творів належать трагедія, драма, комедія. ⁶

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова