Народна Освіта » Світова література » Міґель де Сервантес - Дон Кіхот (скорочено) читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Міґель де Сервантес - Дон Кіхот (скорочено) читати онлайн

МІҐЕЛЬ ДЕ СЕРВАНТЕС

 

1547-1616 рр.

Для обох, сновидця та його сну, уся суть сюжету полягала в протиставленні двох світів: вигаданого світу лицарських романів і повсякденного світу.

Хорхе Луіс Борхес

Сторінки життя та творчості

23 квітня в Іспанії відзначають свято Сан-Хорхе (Святого Георгія) День книжки, що припадає на день смерті великого письменника Мі Ге ля де Сервантеса Сааведра, роман якого про Дон Кіхота є однією з найпопулярні-ших книжок у світі. У цей день іспанці збираються в людних місцях і по черзі протягом двох-трьох днів читають «Дон Кіхота^, а також дарують одне одному книжки й троянди.

Увижається, що письменник народився 29 вересня 1547р. у День святого Михайла в м. Алькалш-де-Енарес і там же був хрещений у церкві святої Марії. Ім'я Сааведра узяв для того, щоб відрізнятися від Міґеля де Сервантеса де Корті нас, вигнаного з королівського двору. Хлопчик був одним із семи дітей хірурга Родріґо де Сервантеса та його дружини Елеонор. Спочатку родина жила в м. Вальядоліді, а потім доля занесла не зовсім успішного батька до м. Кор,дови. Своє навчання він, можливо, розпочав в одній з єзуїтських шкіл.

У 1575 р., знаходячись на кораблі «Соїще», він (а з ним і його брат Родрі-ю) потрапляє до полону й опиняється в Алжирі, де попадає в рабство. За п’ять років полону він чотири рази намагався втекти. І лише восени 1580 р. був

визволений за 500 ескудо1, що тоді було вельми значною сумою, адже його вважали важливим полоненим. Повернувся до Іспанії, де наприкінці того ж року дістався Мадрида.

 

Потрапивши па службу до іспанського короля Філінпа II, М. де Сервантес навіть виконував шпигунські завдання на заході Алжиру, де був раніше полоненим. За успішне завершення цієї місії отримав удесятеро менше, аніж був заплачений викуп за нього. І потім, ще багато років поспіль, він буде повертати ті гроші, що колись були позичені на його порятунок із полону.

Наприкінці XVI ст. король Філіпп II, готуючись до майбутньої війни (з 1587 до 1604 р.), збирав свою іспанську армаду (відому як Непереможна) флот із 130 кораблів. Повернувшись на батьківщину, М. де Сервантес здійснює закупівлі провіант}' для Непереможної армади. Проте торговцем він був не дуже вправним, його весь час переслідували невдачі, а завершилося це тим, що він навіть потрапив до в'язниці.

Розпочавши свою літературну кар’єру досить пізно, майже в сорок років, М. де Сервантес не мав швидкого успіху. Ані його новела «Галатея», апі численні драматичні твори не викликали особливого інтересу в публіки. Тому М. де Сервантес прагне заробляти іншими способами. Проте його підприємницька діяльність так само не мала успіху. 1603 р. митець перебрався до м. Вальядоліда, де завершив розпочату раніше першу частину роману «Премудрий /.ідальго1 Дон Кіхот з Ламанчі».

Опублікована 1605 р. перша частина роману відразу стала блискавично популярною: протягом одного року було видано п’ять накладів книжки — і всі вони розійшлися. Твір перекладали й за кордоном, проте того успіху, що став би підставою для фінансової упевненості, автор так і не отримав. Його знали, його книжкою зачитувалися, проте вона також викликала глузливі насмішки й заздрощі.

З того часу М. де Сервантес не припиняв писати. Драми, новели, поеми, ще один роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди»... А в 1616 р. вийшла друком друга частина роману про Дон Кіхота. У 1616 р., уже на смертному ложі, митець прийняв постриг у чепці. Наприкінці квітня 1616 р. номер. Про що думав письменник в останні миті свого життя? Чому земний світ видався йому марнотою? Ми про це ніколи не дізнаємося. Міґельде Сервантес і його Дон Кіхот залишилися вічною загадкою літератури, яку ми й досі розгадуємо. 62 63

Книжка і комп'ютер

За допомогою Інтернету знайдіть пам’ятники та музеї М. де Сервантеса в різних країнах, підготуйте презентацію.

Перекладений багатьма мовами світу, роман М. де Сервантеса прийшов до українського читача наприкінці XIX ст. І. Франко здійснив скорочений віршований переспів роману, опублікований 1891 р. Працював над ним також і письменник В. Самійленко. На початку XX ст. роман переклав М. Іванов. Значною подією стало видання українського перекладу «Дон Кіхота» 1995 р. — це переклад розпочатий, але не завершений М. Лукашем. Його закінчив А. Перепадя. Книжка, що так довго йшла до нас, варта того, щоб поставитися до неї максимально уважно.

ДОН КІХОТ (1605-1615)

( Скорочено)

 

Історія створення. Міґель де Сервантес створював «Дон Кіхота» упродовж багатьох років. За словами самого автора, він почав писати твір у в'язниці, куди потрапив 1597 р. (банк, у якому він зберігав зібрані податки, став банкрутом, тому його засудили за розтрату коштів). Під час ув’язнення в уяві письменника постав образ людини, яка під виливом лицарських романів вирушила здійснювати подвиги, наслідуючи героїв улюблених книжок. Можливо, тодішня Іспанія видавалася йому духовною «в’язницею» і через образ Дон Кіхота він утверджував ідею внутрішньої свободи. А можливо, задум роману був пов’язаний з особливостями соціально-економічного розвитку й культури того часу.

Королівство Іспанії було надзвичайно могутнім, але наприкінці XVI — на початку XVII ст. воно поступово почало втрачати свою міць. Утім, героїчне минуле багатьом видавалося привабливішим за сучасність. Цим пояснюється надзвичайний успіх в Іспанії лицарських романів — жанру, який на той час в інших країнах утратив популярність. Міґель де Сервантес відзначив у своєму романі небажання людей позбавитися облудних ідеалів. Претензії та амбіції його сучасників виглядали так само кумедно, як лицар в іржавих латах на старезній шкапі. 64

Роман складається з двох частин, які вийшли друком з інтервалом у понад десять років: перша частина 1605 р., друга 1615 р.

Зв’язок твору з лицарськими романами й синтез різних жанрових ознак у ньому. Походження слова роман походить від назви романських мов (romanus). За часів середньовіччя словом роман називали будь-які твори, написані народною романською (французькою, італійською, іспанською, португальською та іп.) мовою, а не латиною. Згодом словом роман почали називати епічні твори значного обсягу різноманітної тематики та побудови.

Коментарі нині англомовне літературознавство фіксує два значення цього терміна: 1) romance (фр. roman) — ідеться про античний і середньовічний роман; стилізований під давнину твір; novel — тобто новочасний, або сучасний, роман. Також у сучасному літературознавстві розрізняються власне story — правдива чи вірогідна історія та novel — історія вигадана.

У середньовіччі в Європі були дуже популярними лицарські романи. Вони мали велике значення для свого часу, оскільки привернули увагу'до особистого життя людини, її індивідуальності іі почуттів. На відміну від античних «романів», які мали здебільшого міфологічно-казковий характер, у лицарських романах доби Середньовіччя герой-лицар вирушає в широкий світ і утверджується в ньому. Хоча цей світ чудесний і герой у ньому часто стикається з фантастичними силами, здійснює подвиги (заради високої мети, Прекрасної Дами, перемоги життя над силами зла), та все ж таки в лицарських романах з'явилися окремі історичні прикмети доби. Оскільки за змістом ці романи описували загалом випробування героїв, їхні пригоди, то вони називаються авантюрними (з фр. avenlurc пригода). Велику роль в них відігравало почуття шляхетного кохання, яке було рушійною силою сюжету. Образи героя та його дами серця ідеалізувалися, прославлялися за їхні моральні якості й почуття, хоча нерідко герої переживали трагедію.

Паралельно з цими великими формами літератури в середні віки розвивалися дрібні фольклорні форми сатиричного й пародійного характеру, у яких па перший план виходили образи крутія, блазня, дурня. Вони теж були частиною тогочасної дійсності й розкривали світ уже не в ідеалізованому (чудесном)'), а в більш реальному забарвленні. Поступово формувалися передумови для створення «крутійського» роману, де герой був поєднаний із реальним світом, завдяки своїй вдачі й життєвій енергії. Це вже був не ідеальний герой, а такий, що поєднував різні риси, зумовлені дійсністю.

Зауважте. у TBOpj 0praHj4H0 поєдналися різні традиції європейського пригодницького роману: «авантюрна» і «крутійська». Велике значення у творі має народний сміх.

Лицарський роман у Європі був популярним до XVI ст., поки М. де Сервантес не написав «Дон Кіхота», використовуючи традиції європейського роману й водночас ідучи далі.

Сміх (який у романі виявляється через гумор, іронію, пародію, сатиру) є одним із важливих складників роману М. де Сервантеса. Він дає змогу повертати образи й ситуації в різних аспектах, виявляє в них приховані грані й зумовлює широкий філософський зміст роману, який вийшов за межі ідеалізації дійсності та став засобом її пізнання. Письменник спирався також на досягнення героїчного епосу доби античності та середньовіччя, вибудовуючи твір як розповідь про мандри героя, його пригоди й пошуки незнаного. Але разом з тим ця традиція теж була творчо переосмислена митцем, який прагнув показати реальний світ.

 

Мудра думка

«“Дон Кіхот” — це не тільки пародія на лицарський роман, не тільки перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення справжнього життя й народу, а разом з тим і перший роман, у якому автор спробував більше заглибитися в характер свого героя, разом із смішними сторонами показати і його симпатичні, навіть благородні риси, висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних і позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби й прагнення. Одним словом, у “Дон Кіхоті» ми бачимо перший роман новішого крою; це суспільно-психологічний і філософський твір, хоча на його тлі автор виводить ще веселі, іноді карикатурні замальовки в старому лицарському дусі» (Іван Франко).

Доля самого роману М. де Сервантеса в його епоху була трагічною. Публіка сміялася з пригод Дон Кіхота, не звернувши уваги на високі гуманістичні ідеї, закладені автором у творі. І досі цей роман викликає дискусії серед дослідників і читачів.

Отже, у романі «Дон Кіхот» виявилися характерні ознаки культури доби Відродження:

•    посилення інтересу до дійсності як об'єкта зображення (дійсність уже не абстрактно-символічна, а набуває конкретних ознак, вона показана в постійному русі й змінах);

•    конкретизація моментів реальної дійсності й людського життя (перевага конкретики над абстракціями й умовними формами);

•    дійсність набуває суспільних ознак, хоча вони ще не узагальнюються, не аналізуються;

•    увага до різноманітних типів і людських характерів, які взаємодіють між собою;

•    прагнення мотивувати події та вчинки;

•    активне авторське начало, креативна сила, автор не сторонній споглядач, а частина реального світу, учасник життя;

• людина в романі Відродження не стільки людина конкретна (хоча вона має іі конкретні риси), а ще й «притча на тему про її можливості» (за словами Д. Затонського).

Особливості сюжету та композиції твору. З перших сторінок роману читач потрапляє у відомі ситуації лицарського роману, тільки перенесені з ідеального чудесного часу в реальну Іспанію наприкінці XVI на початку XVII ст. Окрасою лицарського роману був молодий, вродливий лицар утілення шляхетності й інших чеснот, закоханий у свою обраницю й здатний перемагати чаклунів, велетнів, юрмища ворогів. Але в романі М. Сервантеса на його місці опинилася звичайна людина. І потрапила вона в звичайний, а не казковий світ.

Із самого початку роману, оформлюючи присвяту ясновельможному «Духові Бекарському», автор говорить про свій роман як про твір, «позбавлений коштовних оздоб витворності й ученості, якими красуються звичайно твори, скомпоновані в домах людей освічених*-. Він наполягає на простоті та щирості свого «літературного подарунка». І в дусі простоти та «правдивості» розпочинає історію Алонсо Кіхано з Ламапчі гідальго, настільки захопленого читанням лицарських романів, що він мав удома силу-силеіпіу книжок, а поза тим — лише старий щит, спис, шкапу і пса-бігун а.

ІДе були в нього ключниця та небога, однак вони лише підкреслюють усю убогість побуту героя, що не відповідали висоті польоту його героїчних мрій. Адже він уявляв себе самотнім мандрівним лицарем, закоханим у Прекрасну Даму — і тому зобов'язаним здійснювати численні подвиги: щоб укрити себе довічною славою та уславити красуню своїх найзаповітиіших мрій. А за відсутності такої красуні поруч, пригадалася йому така собі селянка Альдонса Лоренцо, пишно перейменована па Дульсінею з міста Тобос. Так само, як і герої численних лицарських героїчних фантазій, Кіхано, хоч і не дає імені своєму мечу, але перейменовує старезну шкапу на Росінанта. Знайшовши собі зброєносця з простих селян (Саичо Папса), герой вирушає в тривалі мандри... І так ця пара героїв, дивакуватих і смішних, ось уже більше чотирьох століть мандрує в просторі культури.

Композиція роману розгортається в ситуації <<великої дороги». Мандрівка головний композиційний прийом твору, що дає можливість авторові відтворити широку дійсність, вільно поєднувати різні образи та події. Основою сюжету середньовічних лицарських романів було випробування: герой випробовувався різними силами, передовсім чарівними, на свою духовну й фізичну міцність. А в романі М. де Сервантеса головний герой випробовується самою дійсністю, з якою постійно стикаються його високі прагнення.

Перші п’ять розділів роману називають «протокіхотом», який закінчується новелою про безглуздий, позбавлений будь-яких ілюзій світ. Головне завдання цих розділів висміяти популярні, але позбавлені літературної вартості лицарські романи. Починаючи з 7 розділу й до кінця роману, образ головного героя поступово ускладнюється. Поруч із фантастичними видіннями та безглуздими витівками Дон Кіхота з'являються мудрість і шляхетність.

У романі знаходимо численні згадки про міста, містечка та місцевості Іспанії. У цьому сенсі книжку можна назвати своєрідною енциклопедією іспанського життя. Мандруючи з Лицарем Сумного Образу та його зброєносцем, читач ніби сам рухається країною і бачить усі її принади, але разом з тим і потворні сторони життя.

Образ Дон Кіхота. Цей образ не можна оцінити однозначно. Він завжди різний, оскільки зображується автором у різних ракурсах. З одного боку, він — натура творча, піднесена й натхненна, бо тільки уява справжнього романтика могла перетворити просту селянську дівчину на Прекрасну Даму, заради якої варто здійснювати подвиги. Дон Кіхот вірить у торжество справедливості, заради якої треба боротися. Усі свої сили він ладен віддати людям, які, як йому видається, потребують безкорисливої допомоги. Серед видатних героїв доби Відродження Дон Кіхота вирізняє саме ця здатність до дії, ентузіазм, з яким він обстоює справедливість, хоча його зусилля часто бувають марними.

 

З іншого боку, на відміну від шляхетних героїв лицарських романів, Дон Кіхот комічний у своєму намаганні змінити світ. Його світла мрія й добра воля постійно стикаються з буденною дійсністю та неможливістю реалізувати високі наміри. Тому образ Дон Кіхота постає не тільки комічним, а й трагічним.

Дон Кіхот є пародією па лицарство, але водночас і справжнім лицарем, тому що він не боїться захищати знедолених і йти вперед до своєї мети. Проте Дон Кіхот вирушив у далеку путь не в той час. Його оточувала ница, похмура, приземлена реальність. Довкола нього були люди, які жили простим грубим життям, тому вони сміялися над ним і не розуміли його прагнень.

Створивши собі світ примарних ідеалів, Дон Кіхот поступово вживається в них і живе вигаданими цінностями й у вигаданому ним самим світі. Але реальний світ постійно й владно втручається в ті лицарські

сюжети, які придумав для себе герой. І поступово перед читачами натомість лицарських історій розгортаються сюжети реального життя широкого, розмаїтого, неідеального, та все ж таки напрочуд цікавого.

Сучасний художник Октавіо Окапмо намалював картину-загадку «Дон Кіхот і Санчо Панса» (с. 197).Що ви побачили на цьому полотні? Поясніть своє бачення.

Коментарі    «Донкіхотство« — особливість свідомості й поведінки людини, яка

чмає наміри втілити ідеал у життя, але через відірваність від реальності такі наміри спричиняють конфлікт людини з дійсністю та середовищем. Поняття «донкіхотство» виходить за межі роману М. де Сервантеса й може використовуватися стосовно різних соціально-історичних епох і різних життєвих ситуацій.

Санчо Панса. У мистецтві слова відомо чимало образів, які є парними, тобто які не існують окремо один від одного й визначають сюжет твору. Ми пам'ятаємо Орфея і Еврідіку, Дедала й І кара, Ромео та Джульетту й багатьох інших. Так і Дон Кіхот, і Санчо Панса навіки пов’язані творчим задумом автора. Вони мандрують дорогами тодішньої Іспанії, і кожен із них по-різному сприймає те, що відбувається довкола. На перший погляд, Дон Кіхот і Санчо Панса пов’язані між собою за принципом контрасту, бо один надто піднесений, мрійливий, а другий, навпаки, приземлений, прагматичний, подеколи навіть брутальний. Та насправді Дон Кіхот і Санчо Панса доповнюють один одного, утілюючи різні аспекти людини в її широкому філософському смислі. Людина буває різною, говорить нам М. де Сервантес. У ній є і прекрасна мрія, і водночас прагматизм, і здоровий глузд. Крім того, Санчо Панса й Дон Кіхот це ще й два погляди па життя, яке може бути сприйняте по-різному. Санчо Пансі найбільше дістається стусанів за його господаря, а це яскраво свідчить про ту реальність, яка існує й має свої закони. Він утілює народне розуміння правди життя. Його оцінки вчинків Дон Кіхота супроводжуються народним гумором, а народ, який сміється, має майбутнє.

Образи Дон Кіхота й Санчо Паиси мають тривалу історію тлумачення та переосмислення в літературі й мистецтві. Уже в XVII ст. іспанські письменники Лоне де В era, И. Кальдерон, Л. де Гоигора-і-Арґоте зверталися до образу Дон Кіхота у своїх творах. У XVIII ст. роман М. де Сервантеса дав поштовх для розвитку пригодницького роману в Англії, Франції та інших країнах Європи. Його герої були переосмислені в XIX XX ст. І сьогодні вони дають привід для роздумів. Іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет у роботі «Роздуми про Дон Кіхота» (1914) визначив широкі обрії тлумачення роману, у якому за цікавими пригодами героїв розгортається одвічна боротьба добра і зла, справедливості її несправедливості, свободи та насильства.

Зауважте! дон к(Хот і Санчо Панса — вічні образи в літературі й мистецтві.

Роман — олин із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу.

Парбдія (з давньогрецьк. пісня навиворіт, переробка на смішний лад) — один із жанрів фольклору й літератури, гумористичний чи сатиричний твір, у якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам.

ЧАСТИНА ПЕРША Розділ І,

де оповідається про побут і звички славнозвісного ідальго Дон Кіхота Ламанчського

У Ламанні, в одному селі, назви якого я не хочу згадувати, жив нещодавно один із тих ідальго, що все майно його спис, старовинний щит, миршава шкапина та швидкий гончак. Три чверті його прибутків ішло наолью65, у якій було більше яловичини, ніж баранини, і па вечерю. А вечеря переважно складалася з вінегрету, но суботах — яєчні із салом, по п'ятницях — із сочевиці, а по неділях іще з якогось голубеняти на додачу. Решту він витрачав на камзол із легкого півсукиа, на оксамитові штани й такі самі туфлі; це він носив у свята.

Буденних днів прикрашав себе вбранням із найтошпого сукна свого виробу. Він мав удома ключницю, жінку років за сорок; небогу', яка не досягла ще й двадцяти літ, а дтя роботи надворі та в полі був у нього хлопець, що мусив уміти й коня сідлати, й орудувати садовими ножицями. Мав наш ідальго років під п'ятдесят. Був він міцно збудований, сухорлявий, з обличчя худорлявий, уставав рано й дуже любив полювати. Кажуть, звали його Кіхада чи Кесада, але є підстава вважати, що звався він Кіхаиа. Проте це не відіграє великої ролі в нашому оповіданні; досить того, що воно не відступає й на крок від правди.

Треба також знати, що згаданий ідальго все своє дозвілля (тобто більшу частину року) присвячував читанню лицарських книжок і так захоплено та завзято віддавався цій праці, що забував про лови й навіть про своє господарство. Цікавість і захоплення ідальго дійшли до того, що він продав кілька десятин землі, щоб придбати лицарських книжок, і нарешті зібрав їх у своєму домі всі, які лише міг дістати. Серед цих книжок жодна не сподобалася йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільваиського.

Його проза та плутані вирази здавалися ідальго перлинами, а найбільше, коли йому траплялося читати любовні листи та виклики на бій, де часто було таке: «Справедливість несправедливості, що вчинено моїй справедливості, так зменшила моє почуття справедливості, що я справедливо скаржуся до вашої вроди».

Читаючи такі фрази, бідолаха з'їхав із глузду й перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не знайшов би іі не збагнув би сам Арістотель1, коли б навмисно ожив для цього. Ідальго турбували рани, що їх дістав дон Белья ніс, бо хоч і визначні лікарі його доглядали, а все ж він не міг позбутися численних шрамів на обличчі й на тілі. А втім, він хвалив автора за обіцянку скінчити ці нескінченні пригоди й багато разів хотів узятися за перо, щоб здійснити це самому. Він. безперечно, зробив би це, і зробив би не без успіху, якби на перешкоді йому не стали інші настирливі й важливіші думки.

Багато разів сперечався він із місцевим священиком (це була людина вчена й з ученим ступенем із Сігуенси66 67) про те, хто був кращий лицар Пальмеріп Англієць чи Амадіс Гальський68. Але маесе69 70 Ніколас — цирульник з їхнього села казав, що ніхто не вийде проти лицаря Феба, а якщо хто й може рівнятися до нього, то хіба що дон Галаор, брат Амадіса Гальського.

Урешті, ці книжки так захопили нашого ідальго, що, читаючи їх, він проводив ночі від смерку до ранку й дні від уранішньої до вечірньої зорі. Отак через безсоння та постійне читання він сушив собі мозок і збожеволів. Його фантазія наповнилася всім тим, що він вичитав із книжок чарівництвом, змаганнями, бійками, викликами на бій, ранами, любовними листами, коханням, заздрістю та різною нісенітницею.

Він запевнив себе, що вся ота сила-силенна пригод у книжках — чистісінька правда, і нічого у світі не було для нього правдивішого за них.

Він казав, що Сід Руї Діас;) був дуже гарний лицар, але не міг рівнятися до лицаря Пломенистого Меча, який одним махом уклав двох надзвичайних і бундючних велетнів. Багато гарного казав він про велетня Моргаїгге71, що один з усього велетенського роду — чванливого й нечемного — був увічливий

i    добре вихований. Та найкраще ставився він до Рейнальда Моптальбан-ського, а особливо коли бачив, як той виїздив зі свого замку, грабував усе, що тільки міг, і вкрав навіть за морем статую Магомета72, зроблену, як каже історія, з чистого золота. За те, щоб дати доброї прочуханки зрадникові Гала-лонові, він оддав би ключницю, та й небогу на додачу.

Зрештою він збожеволів зовсім, і йому вроїлася в голову думка, якої досі не було ще в жодного божевільного. Йому здалося пристойним і дуже потрібним    щсх) збільшити свою славу й для користі рідного краю стати мандрівним

лицарем. Заради цього він мусив подорожувати по всьому світу зі зброєю та конем, шукати пригод і робити те, що, як він читав, повинні робити всі мандрівні лицарі, тобто карати за різні кривди та наражатися на всякі небезпеки, щоб, перемагаючи їх, укрити своє ім’я вічною славою. Бідолаха уявляв уже себе увінчаним за своє лицарство щонайменше короною Трапезунда1 й, захопившись цими приємними думками, хутчій почав здійснювати те, чого весь час так жадав.

Передусім він почистив панцер, що належав ще його предкам і багато віків стояв забутий десь у кутку та взявся іржею та цвіллю. Він почистив і полагодив його якнайкраще, але спостеріг у шм велику нестачу у шоломі не було забрала та був тільки сам шишак2. Але тут стала в пригоді його вигадливість, зробивши з картону забрало та прикріпивши його до шишака, він надав усьому приладові вигляду цілого шолома. Щоб дізнатися, чи досить він міцний і чи може витримати удар мечем, він узяв свій меч, двічі добре ним рубонув і враз знищив усе, що майстрував цілий тиждень.

Легкість, з якою він порубав на шмаття шолом, йому не сподобалася, і, щоб запобігти небезпеці надалі, він підклав ізсередини кілька смуг заліза. Задоволений тепер міцністю шолома, але не зважуючись уже па нову спробу, він відклав його набік, уважаючи за найкращий у світі.

Після цього він пішов подивитися на свою шкалу, і хоч копита в неї були в тріщинах, а вад більше, ніж у коня Гопелли^ (а в того були сама шкура та кістки), йому здалося, що ані Буцефал Александра4, ані Баб'єка1’ Сіда не можуть із нею рівнятися. Чотири дні вигадував він ім’я своєму коневі, бо ж (казав він сам собі) немає рації, щоб кінь такого славетного лицаря, сам із себе такий добрячий, мав якусь невідому назву. Він силкувався дібрати йому ім’я, з якого видно було б, чим був кінь до того, поки ще не належав мандрівному лицареві, і яке нагадувало б те, чим він є тепер. Йому здавалося, що після зміни становища господаря й ім’я коня мусить змінитися на нове славетне та гучне, що пасувало б до його нового призначення та нової праці. Отак вигадавши, обміркувавши, приклавши, відкинувши та ще вигадавши багато імен, він, урешті-решт, назвав його Росінаптом6; це ім'я здавалося йому гучним і змістовним.

Отак дібравши собі до вподоби ім’я коневі, ідальго хотів і собі взяти нове ім’я. На ці роздумування пішов іще тиждень, і нарешті він назвав себе Дон Кіхотом. Проте, згадавши, що Амадіс не задовольнився самим ім’ям Амадіса, а додав до нього ще ім’я свого королівства та рідного краю, бо хотів їх уславити, і тому назвався Амадісом Гальським, наш лицар подумав, що потрібно і йому додати до свого імені назву рідного краю. Отож він і назвав себе Дон

1    Трапезунд — місто в Маній Азії.

2    Шиииік — старовинний військовий металевий шолом із вістрям, на кінці якого була невелика кулька (шишка).

2 Ганедла — славетний італійський блазень (XV ст.), герой багатьох анекдотів.

4 Буцефал — славетний кінь Александра Македонського.

Баб’єка — ім'я коня Сіда.

^ Ім'я Росінант складається з двох іспанських слів — roc in — кляча, робочий кінь і antes — попереду, себто кінь, що йде попереду, — найкращий кінь.

Кіхотом Ламаїїчським, що, як здавалося йому, указувало на його походження та прославляло його батьківщину. Почистивши зброю, зробивши шолом, назвавши коня, він побачив, що тепер йому треба тільки знайти даму серця та закохатися в неї, бо мандрівний лицар без кохання однаково, що дерево без листя й без соку. (...)

Як же зрадів паш лицар (...), коли знайшов, кого обрати дамою серця! Кажуть, що в сусідньому селі жила вродлива сільська дівчина, у яку він був колись закоханий, але вона, кажуть, ніколи цього не знала й не помічала; звали її Альдонса Лоренсо. їй саме й вирішив він надати титул володарки своїх думок. Добираючи прізвище, що не різнилося б від її справжнього прізвища й одночасно нагадувало б ім'я якоїсь принцеси або знатної дами, він назвав її Дульсіиеєю Тобоською (бо вона була родом із Тобоса); ім'я, на його погляд, мелодійне, незвичайне та змістовне, як і всі інші, уже вигадані ним імена.

(Переклад з іспанської Миколи Іванова)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як виглядає побут простого ідальго? 2. Розкажіть про вплив лицарської літератури на героя М. де Сервантеса. Наведіть відповідні цитати. 3. Як виглядає лицарський обладунок: з яких предметів він складається і як вони пасують до постаті «комічного лицаря»? 4. Як герой надає собі ознак лицарства — для цього достатньо тільки певних предметів та об'єктів чи ж певних назв? Доведіть, що Дон Кіхот створює навколо себе «світ назв».

Творче завдання. 1. Постать Дон Кіхота характеризується іронічно; створіть його опис, використовуючи текст так, щоб він звучав серйозно та героїчно — так, як бачив себе сам мандрівний лицар. 2. Герой роману обирає собі Прекрасну Даму в дусі героїчних фантазій середньовіччя. Опишіть, як для Дон Кіхота виглядає Дульсінея Тобоська, але не Альдонса Лоренсо. 3. Знайдіть слова й вирази, що пародіюють стиль лицарських романів. Розкрийте їх прихований зміст. Над чим, на вашу думку, сміється письменник?

Розділ VII

про великий успіх, що мав Дон Кіхот під час жахливої, ніколи

не чуваної пригоди з вітряками та про інші, гідні спомину пригоди

 

КоментаріРодина та друзі ідальго намага-^ ються боротися з його манією: потайки спалюють його книжки, а двері до бібліотеки замуровують — це представляється як справи могутнього чаклуна. Зовні, ніби примирившись із цим, Дон Кіхот потайки підмовляє свого сусіда, Санчо Пан-су, приєднатися до нього й вирушити на пошук пригод, обіцяючи посаду губернатора на якомусь острові. Мандрівники виходять на поле, де стояли тридцять чи сорок вітряків, які видалися Дон Кіхо-ту велетнями. Він сміливо стає на бій із ними...

У цю хвилину вони побачили тридцять чи сорок вітряків, що стояли недалеко в полі. Тільки Дон Кіхот побачив їх, він зараз же сказав своєму зброєносцеві:

Доля посилає нам більше, ніж ми могли сподіватися, бо дивися, друже Санчо, там стоять тридцять, а то й більше превеликих велетнів. Я битимусь із ними й усіх повбиваю, а те, що ми від них здобудемо, стане основою нашого багатства.

Яких велетнів? спитав Санчо.

Тих, що ти бачиш там, із величезними руками, вони в декого з них сягають двох миль.

Придивіться краще, ваша милосте, сказав Санчо, те, що вам здається велетнями, це звичайнісінькі вітряки, а їхні руки, як ви кажете, то крила: їх крутить вітер, а вони крутять жорна.

Зразу видно, що ти не маєш лицарського досвіду, - відповів Дон Кіхот.

А втім, це велетні, і якщо ги боїшся, стань осторонь і дивися, поки я битимуся з ними в лютому й нерівному бою.

Із цими словами він стиснув шпорами боки Росінапта, аж ніяк не зважаючи па репетування свого зброєносця, який увесь час кричав йому навздогін, що то ві тряки, а не велетні. Та Дон Кіхот, упевнений, що то величезні гіганти, не чув криків Санчо, не бачив, що то таке, хоч був коло самих млинів, і, кидаючись па вітряки, гукав на повний голос:

Не тікайте, підлі й гидкі створіння, бо на вас нападає тільки один лицар.

На той час знявся вітерець, і крила вітряків почали рухатися. Побачивши це, Дон Кіхот гукнув:

Ви мене знатимете, хоч би у вас було стільки рук, як у велетня Бріарея•.

Кажучи таке й від щирого серця доручаючи себе своїй сеньйорі Дульсіиеї та просячи її допомогти йому в такій важкій пригоді, він метнувся до вітряків і встромив списа в крило найближчого з них. Вітер зміцнів, дужче повернув крило й потрощив списа, а їздця разом із конем шпурнув геть у ноле.

* Іу/гіиргй — прізвисько одного з античних велетнів, так знаного гекатонхейра Егеона. И античній грецькій міфології гекатонхейри — сторукі велетні, сини землі, символи могутніх природних сил. Стаючи до бою з велетами, — а про це Дон Кіхот марить протягом усього роману, — він здійснює головне завдання лицаря: бути так званим «культурним героєм», що вносить порядок у життя світу та бореться з хаосом.

Саичо Панса, під’їхавши на ослі, щоб допомогти нашому лицареві, побачив, що той не має сили ворухнутися через великий удар, якого дістав, покотившись із Росінаитом.

Боже мій, сказав Саичо, чи ж не попереджав я вашу милість? Хіба ж не видно, що то вітряки, кожному, у кого в голові немає таких самих вітряків?

Мовчи, друже! — відповів Дон Кіхот. — На війні, як ніде інде, речі потерпають від постійної мінливості долі. Я гадаю, та воно так і є, що чарівник Фрестон, який украв у мене бібліотеку та книжки й важким духом дихає на мене, обернув цих велетнів на вітряки, щоб я не міг уславитися, перемігши їх. Та його чари нічого не варті проти мого меча.

Саичо Панса допоміг йому підвестися, посадив па Росіианта, якому вітряки мало не потрощили ребра, і після цього вони рушили далі, прямуючи до Пуерта Лаиіс, де, як запевняв Дон Кіхот, їм не бракуватиме різних пригод, бо через це місце проходила сила народу. Та нашого лицаря дуже турбувала втрата списа, і, розмовляючи про це зі своїм зброєносцем, вій сказав:

Я, пригадую, читав, що один іспанський лицар, на ймення Дієто Перес де Варгас, у якого під час бою зламався меч, викорчував величезний дуб чи то відламав здоровенну дубову гілляку, і з нею того самого дня вчинив стільки подвигів і повбивав стільки маврів, що його прозвали «Громило». Я сказав це тобі тому, що й сам збираюся відламати отаку дубову гілляку та вчинити з нею такі подвиги, що ти вважатимеш себе найщасливішою у світі людиною, побачивши й побувши свідком речей, яким ледве чи можна пойняти віри.

Я вірю всьому, що каже ваша милість, відповів Саичо, — але сядьте трохи рівніше, ви зовсім зсунулися на один бік, бо, мабуть, забилися, надаючи.

Правда твоя, сказав Дон Кіхот, і я не скаржуся на біль тільки тому, що мандрівні лицарі не сміють скаржитися па свої рани. (...)

(Переклад з іспанської Миколи Іванова)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Чому вітряки здалися Дон Кіхотові саме велетнями, а не, наприклад, лицарями, за якими ознаками він «розгадує» їх? 2. Які почуття переповнюють лицаря, коли він кидається в бій? 3. Якими лексичними засобами автор досягає іронічного звучання історії? 4. У чому полягає для Дон Кіхота велич подвигу й змагання з вітряками? 5. Поясніть, чому для лицаря перед ним знаходяться велетні, а для зброєносця — просто вітряки.

Порівнюємо. Порівняйте позиції Дон Кіхота й Санчо Панси під час та після бою: які душевні якості втілює кожен із них?

Для обговорення. Висловте особисте ставлення до «подвигу» героя.

Розділ X

про те, що трапилося з вигадливим ідальго в корчмі, яку він прийняв за замок

 

Коментарілицар та його зброєносець вирушають до м. Пуерто Лапіс, де Дон Кіхот сподівається здійснити багато подвигів. Копо міста їм зустрічаються монахи-бенедиктинці — і жінка з Біскайї, яка їхала до чоловіка в м. Севілью.

Один з її супроводжуючих нападає на Дон Кіхота, проте тому вдається перемогти біскайця. Натхненний цим подвигом, мандрівний лицар рушає далі — і дорогою зустрічає погоничів коней. Росі-нант, випущений пастися, прибився до коней, однак погоничі палицями відігнали та побили його чи не до смерті, а потім — так само побили Санчо Пансу й Дон Кіхота.

Відійшовши від побоїв, герої заночували в корчмі, де Дон Кіхот спробував приготувати чудодійний бальзам, од якого Санчо Пансі стало зовсім кепсько На ранок вони вирушили в дорогу, не заплативши за нічліг.

(...) Корчмар теж поважно відповів:

— Сеньйоре лицарю, мені зовсім не треба, щоб ваша милість мстилася за образи, що мені вчинено, бо я й сам умію мститися, коли мені потрібно. Тепер же мені треба лише, щоб ваша милість заплатила мені за ночівлю в моїй корчмі, за солому та ячмінь для двох ваших тварин, а також за вечерю й за постелі.

Так це, значить, корчма? — сказав Дон Кіхот.

І дуже пристойна, — відповів корчмар.

Так я, виходить, помилився, сказав Дон Кіхот, щиро гадаючи, що це замок, і непоганий замок. Проте, якщо це корчма, а не замок, я все ж таки не можу ламати звичаїв мандрівних лицарів, які (я знаю це напевне й досі не читав іншого) ніколи не платять пі за ночівлю, ні за інше, чим доводиться їм користуватися в корчмах. Привітний прийом належить їм за правом і за законом, як подяка за великий тягар, що несуть вони, шукаючи пригод уночі й удень, узимку й улітку, пішки й верхи, голодні й спраглі, у спеку та в холод, підпадаючи під усяку небесну немилість і денну небезпеку.

Це мене не обходить, відповів корчмар, заплатіть що слід, і покиньмо балачки про лицарство. Мені треба тільки, щоб я міг платити оренду за свою корчму.

Ви — нерозумний і негостинний корчмар, сказав Дон Кіхот, стиснув шпорами Росіпапта й, вимахуючи ломакою, ніким не затримуваний, виїхав із корчми, не дивлячись навіть, чи їде за ним його зброєносець.

Корчмар побачив, що гість поїхав, не заплативши, і почав вимагати гроші із Санчо Паиси. Але той сказав, що коли не схотів платити його пан, то він не

платитимс й поготів, бо, як зброєносець мандрівного лицаря й на підставі тих самих міркувань і правил, не може сплачувати будь-що ні в заїздах, ні в корчмах.

Корчмар дуже розгнівався й погрозив, що примусить платити, та ще й способом, який тому пе дуже сподобається. Сапчо відповів, що, за правилами лицарства, до якого належить його пан, він нічого це заплатить, хоч би це коштувало йому життя. Він, мовляв, пе хоче, щоб через нього ламалися добрі стародавні звичаї мандрівних лицарів або щоб на нього нарікали за порушення такого справедливого закону зброєносці тих лицарів, які з'являться на світі після нього.

Недоля бідолашного Сапчо захотіла, щоб на цей час у корчмі були чотири чесальники вовни із Сеговії, троє голкарів з Кордови та два пройдисвіти із Севільї, люди веселі, вигадливі та лихі жартівники. Неначе спонукані однією й тією ж думкою, підійшли вони до Сапчо, зняли його з осла, занесли в повітку, а тоді один із них побіг до корчмаря по ковдру, на яку вони Сапчо й поклали.

Але повітка здалася їм дуже низькою для їхньої роботи, і вони вирішили вийти на задвірок, де дахом було саме небо. Там вони почали підкидати його з ковдри вгору.

Бідний Сапчо зняв такий галас, що його почув і Дон Кіхот, який спочатку прийняв це репетування за якусь нову пригоду, а розібравши, що то голосить його зброєносець, повернув коня й галопом поскакав до корчми. Знайшовши ворота зачиненими, вій поїхав кругом, шукаючи в’їзд, але, ие доїхавши до задвірка, побачив, у яку погану гру грають з його зброєносцем. А той то злітав, то падав у повітрі так утішно та швидко, що коли б Дон Кіхот не був такий лютий, йому важко було б утриматися від сміху. Він пробував злізти з коня на паркан, але, бувши розбитий і кволий, ие спромігся навіть підвестися й задовольнився тим, що, сидячи в сідлі, почав висловлювати на адресу нападників Сапчо такі образи та лайки, що й описати їх ие можна.

Але вони не кидали ні своїх жартів, ані своєї роботи, і Сапчо безперестанку літав, аж поки вони потомились і покинули його. Потім привели осла, посадили па нього Сапчо й загорнули в плащ, а жаліслива Маріторпес, побачивши його такого стомленого, визнала за потрібне дати йому кухоль свіжої води.

(Переклад з іспанської Миколи Іванова)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як тлумачиться «справедливість» з точки зору Дон Кіхота, Санчо Панси й трактирника? 2. Представників яких професій зображено в цьому фрагменті роману? 3. Чи завжди Дон Кіхот знаходиться в полоні своїх лицарських фантазій? 4. Чи можна сказати, спираючись на цей епізод, що є певна відповідність між сценою коло трактиру й прислів’ям «Пани чубляться — у мужиків чуби болять»? 5. Як відрізняються світ лицарських фантазій і буденності? Знайдіть підтвердження цього в словах персонажів.

Для обговорення. Чому, на вашу думку, герої не заплатили за нічліг?

Коментарі не здобувши звитяги в подвигах, Дон Кіхот вирішує наслідувати приклад великих лицарів і здійснювати покуту. Відмовившись від шаленства та руйнівних вчинків (як Роланд), він збирається — відповідного до взятого ним імені Лицаря Сумного Образу — здійснювати покуту плачем і відлюдництвом. Коли ж Санчо питає, яка ж причина могла його спонукати до такої покути, Дон Кіхот стверджує, що з причини це може зробити будь-хто, а от справжня краса цього вчинку виявляється в тому, щоб зробити це без причини. Не маючи змоги написати листа до прекрасної Дульсінеї Тобоської, він розповідає його Санчо Пансі, а той покладається на свою блискучу пам'ять.

Можновладна й висока принцесо!

Поранений вістрям твоєї відсутності й засмучений до глибини душі, гале тобі, найніжніта Дульсінеє Тобоська, побажання той, що сам їх не має. Коли твоя врода зневажатиме мене, коли твоя величність гнобитиме мене, коли ти схочеш іще збільшити мої страждання — то, хоч і звиклий, не можу далі терпіти й цих, не тільки великих, а й дуже довгих мук. Мій вірний зброєносець Санчо дасть тобі звіт, о вродлива невдячнице, улюблений вороже мій, про стан, у якому він через тебе мене покинув. Коли ти ласкаво захочені допомогти мені - я твій, а коли ні — роби, як знаєш, бо, поклавши голову, я задовольню і твою жорстокість, і своє бажання.

Твій до смерті Лицар Сумного Образу.

(Переклад з іспанської Миколи Іванова)

Коментарі Вирушивши до Тобосу на Росінанті, Санчо зустрічає в корчмі священика та цирульника з рідного селища й переповідає їм історію з Дон Кіхотом. Обоє чоловіків вигадують спосіб, яким можна було б повернули збожеволілого лицаря додому, щоб випробувати ще ліки для нього. Перевдягнувшись дівчиною та зброєносцем, вони вирушають у гори на пошуки Дон Кіхота, але знаходять там Карденю, котрий повністю розповідає нещасливу історію свого кохання до Люсінди. Після цьог їм трапляється прекрасна Доротея, від якої вони дізнаються також про нещасливу історію з Фернандо, а разом ці чотири персонажі утворюють любовний чотирикутник. Доротея зголошується допомогти витягти Дон Кіхота з його покути й повернути додому: вона стає принцесою Мікоміконою з Ефіопії, котра шукає Дон Кіхота, щоб той захистив її від злого велетня.

Вирушивши в дорогу, уся велика компанія опиняється в корчмі, де Дон Кіхот не розплатився, а Санчо — натовкли боки. Там відбувається зустріч чотирьох закоханих: Карденіо, Люсінди, Фернандо та Доротеї. У ту ж корчму прибуває й цирульник, таз якого став шоломом Мамбріна, що стає причиною чвар, суперечок і бійок.

За кілька днів священик переконує усіх, що Дон Кіхот — просто божевільний через лицарські романи. Він вигадує спосіб, як повернути його додому, не продовжуючи легенду з принцесою Мікомікон — і вигадує таке: підмовивши одного селянина, він саджає Дон Кіхота в клітку й так його, ніби ув'язненого лева, привозять додому. Той, виснажений мандрами, подвигами, звитягами й підступними чарівниками, не розуміє, що з ним відбувається, він виснажений і хворий. Цим поверненням і завершується перша частина роману.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як Дон Кіхот уявляє собі ставлення до нього красуні Дульсінеї Тобоської? 2. Чому герой обирає для себе ймення Лицар Сумного Образу, який саме «сум= він має на увазі? 3. Яким постає Дон Кіхот наприкінці першої частини роману? Яке значення має для характеристики образу Дон Кіхота клітка, у яку його посадили?

Порівнюємо. Знайдіть ознаки казки й міфу в історії про мандрівного лицаря.

Творче завдання. Відправляючи послання до Дульсінеї Тобоської, Дон Кіхот, звичайно, очікує від неї відповіді. Напишіть відповідь Дон Кіхоту від імені Дульсінеї Тобоської: 1) таку, яку б хотів отримати герой; 2) таку, якою б вона могла бути насправді.

Краса слова

На фінал першої частини автором написано шість віршів, серед яких чотири сонети: присвяти Дон Кіхотові та його гробниці, Росінантові, Санчо Пан-сі та Дульсінеї. Перша частина книжки змальовує життя не просто напівбожевільного героя, а майже легендарної особи, адже про нього автор дізнається тільки з третіх рук. Крім того, поезії, що завершують першу частину, дають змогу говорити про Дон Кіхота як того, хто, за прикладом античних героїв, заслужив найвищих почестей — поетичного уславлення, яке отримували давньоримські імператори та полководці, котрі вигравали великі війни. Створюючи цей поетичний ореол, автор підносить не тільки мандрівного лицаря, а й інших персонажів до рівня легендарних осіб, міфологічних постатей. Цим роман стає вже не просто літературним твором, а способом утвердження величі народного духу.

• Як ви вважаєте, образ Дон Кіхота постає піднесеним чи зниженим у фіналі першої частини?

ЧАСТИНА ДРУГА

КоментаріПерша частина роману — це завершений твір, який розповідає про історію життя героя й завершується його смертю й посмертною славою. Друга ж частина історії, опублікована більше ніж через десять років після першої, стає своєрідним філософським роздумом на тему обману, хоча письменник і дотримується тієї ж самої побудови: це іронічно побачені та представлені подвиги. Однак уже на самому початку другої частини М. де Сервантес вкладає в уста Дон Кіхота думки про умовність істини й брехні. Якщо в першій частині роману вони були скоріше окремими епізодами, з яких складалася життєва історія героя, то друга книжка — це одна велика історія обману й ілюзії, що проходить через усю книжку. У супроводі Санчо Панси, під час чергового виїзду, Дон Кіхот, що втік з дому, зустрічає трьох сільських дівчат. Санчо, котрому треба приховати свою брехню про нібито зустріч із Дульсіне-єю, сказав йому, що одна з них — Дульсінея, а інші дві її служниці.

Дон Кіхот уважає, що він у черговий раз став жертвою чаклунства великого чарівника, котрий перетворив прекрасну Дульсінею на грубу селянку.

Після кількох пригод, серед яких були й змагання з кількома лицарями, плавання чарівним човном і перемоги над левами (після чого Дон Кіхот воліє називатися Лицарем Левів), мандрівник і шукач пригод зустрічає прекрасну мисливицю, яка виявляється дружиною герцога. Подружжя запрошує Дон Кіхота й Санчо Пансу до себе — і все їхнє перебування при дворі перетворюється на величезну ілюзію

повернення славетних лицарських часів. Санчо Панса отримує губернаторство на острові — там він несподівано виявляє велику мудрість, однак не витримує змагання між чесністю та грою, розпочатою герцогом. Йому не вдається бути правдивим губернатором, і він повертається до Дон Кіхота, збагатившись лише досвідом і знанням, що управління — не для нього.

Роман завершується повним зреченням Дон Кіхотом своїх ілюзій та фантазій. Він відмовляється від лицарства, знову називає себе Алонсо Кіхано й помирає у своєму ліжку вдома...

Краса слова

Дон Кіхот

В уламках од зброї, з іржавим мечем Він гордою їде ходою,

І погляд у його сіяє вогнем,

І серце аж рветься до бою.

Меча не пускає з лицарських він рук І страху ніколи не знає,

Життя його — низка і горя, і мук,

Та іншого він не бажає.

На діло лицарське себе він оддав —

Ставать за малих в обороні,

І де він неправду і зло зустрічав,

Там сміло він брався до броні.

Борис Грінченко

• Виразно прочитайте вірш. Чи згодні ви з автором? Наведіть рядки, які вам найбільше сподобалися. Прокоментуйте їх. А як ви вважаєте: хто ж такий Дон Кіхот — божевільний, дивак чи мудрець? Поясніть свою думку.

Робота з текстом

Робота в групах. Підготуйте повідомлення про втілення образів роману М. де Сервантеса в різних видах мистецтва: кіно, музиці, образотворчому мистецтві, скульптурі.

Перевірте себе. 1. Охарактеризуйте побудову роману про Дон Кіхота. 2. Визначте специфіку відтворення ознак лицарського романуутворі М. де Сервантеса. 3. Охарактеризуйте образи Дон Кіхота й Санчо Панси. 4. Які реалії життя знайшли відображення в романі? 5. Покажіть на мапі місця, про які йдеться в романі М. де Сервантеса. 6. Розкрийте зміст поняття «донкіхотство», висловте власне ставлення до нього. 7. Чому роман М. де Сервантеса про Дон Кіхота такий популярний у різні часи? Визначте актуальність твору для нашого часу.

Творче завдання. Напишіть розділ про пригоди Дон Кіхота й Санчо Панси в наш час, наслідуючи пародійний стиль роману М. де Сервантеса.

Радимо прочитати

М. де Сервантес. Дон Кіхот / Переклад Миколи Іванова. — К„ 2011.

Л/. де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанні / Переклад Миколи Лукаша. К., 1995.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 19:10, посмотрело: 4466