Омар Хайям - Рубаї, Пісня про Роланда (Уривки) читати онлайн
ОМАР ХАЙЯМ
Приблизно 1048-1131 рр.
Боюсь неправедно прожити на землі.
Омар Хайям
Сторінки життя та творчості
Серед східних письменників Омар Хайям посідає чільне місце. Його твори перекладають, перевидають, досліджують у всьому світі. Але й до сьогодні вчені остаточно не з’ясували, чи всі вірші, що приписують поетові, належать саме йому. Це ще одна загадка літератури...
Омар Хайям (повне ім'я Гійясад-Дии Абуль-Фатх Омар іон Ібрахім аль Хайям) народився в м. Нішапурі (давня провінція Хорасан, нині територія Ірану). Досі немає повної переконаності, що саме 1048 р. дата його народження, це могло бути й кількома роками раніше. Із самого дитинства він вивчав різні науки математику, астрономію, філософію. У 12 років став учнем медресе (школи), де опановував право й медицину, але протягом усього життя його цікавили саме точні науки, зокрема математика.
У науці він відомий як автор «Алгебри» та коментатор античного математика Евкліда. Крім того, О. Хайям став одним із розробників календаря, названого за іменем сул-
тана «Джалалі». На межі I II тис. це був найточніший календар, що давав можливість визначати час краще за римський юліанський і пізніший європейський григоріанський календарі.
Як і більшість освічених людей свого часу, О. Хайям не затримувався довго на одному місці. Переживши в 16 років особисту трагедію (тоді один за одним померли його батьки), він залишив рідне місто й поїхав до Самарканда, де спочатку навчався, а потім працював у медресе. Пізніше митець опинився в Ісфахаиі, де став духовним наставником султана Мелік-іпаха.
Ісфахан — іранське місто з дуже сприятливим для життя кліматом і надзвичайно цікавою історією; за багатство пам’яток, значну кількість учених і поетів, які тут жили й працювали, це місто не випадково називають Половиною світу.
Служіння О. Хайяма при дворі Мелік-шаха тривало до 1092 р. Коли султан помер, учений змушений був залишити місто. Він довго мандрував, поки не повернувся до свого рідного Нішапура. За переказами, ще задовго до своєї смерті поет казав, що «могила моя буде розташована там, де щовесни вітерець засипатиме мене квітами».
Омар Хайям розробляв жанр рубаї, що при малій кількості рядків набув філософської широти змісту. І сьогодні кожен прочитує його вірші по-своєму. Вони дають великий простір читацькій уяві.
РубаІ(форма множини - рубоят) — стала форма східного ліричного твору, що складається з чотирьох рядків, із римуванням за схемою ааба (рідіпс аааа). Оскільки інтонаційно перська мова відрізняється від інших мов, формою для передачі рубаї (в українській, російській та інших слов’янських мовах) став п’ятистопний ямб, але зі збереженнями рими. Від самого початку рубаї тісно пов'язане з музикою у давнину цс була форма пісні.
РУБАЇ
Історія створення. Рубаят О. Хайяма були написані протягом 20 років в Ісфахаиі (починаючи від 1072 р.). Вивчення двох поетичних рукописів 1207 р. (знайденого в Ірані) і 1259 р. (відкритого в приватному зібранні в Лондоні) дало змогу науковцям визначити 293 тексти, що безперечно вважаються поезіями О. Хайяма.
Основні теми й мотиви. У 1080 р. О. Хайям написав трактат «Яро буття і повинність», де назвав себе прихильником і послідовником східного ученого Авіцепни. Поет визнавав існування єдиного Бога (Аллаха) як джерела світу й життя, проте бачив у певних подіях не тільки вияв Божої волі, а й законів природи. Незважаючи на те що думки, висловлені О. Хайямом, викладені стримано, його позиція сприймалася як надто критична, адже в мусульман-
ському світі тоді поступово й невідворотно вкорінювалося догматичне бачення, що не передбачало вільного висловлення думок: було дозволеним тільки ісламське вчення. Але у віршах О. Хайяма відображено широту мислення, пошук істини, живий діалог із Богом (Аллахом) і Всесвітом.
У його творчості утверджується цінність окремої особистості, її право на життя, свої думки та почуття. Можна сказати, що рубаят поета — це гімн свободі й нраву кожного на щастя.
Оспівуючи повноту реалізації людини, митець убачав щастя в тому, що є у світі: це прекрасна природа, кохана, мистецтво. Це дає підстави назвати його лірику «гедоністичною».
Уступаючи в полеміку з деякими приписами ісламу, О. Хайям водночас утверджує віру в силу природи, її вічний рух і коловорот.
У рубаяті поета вчені виокремлюють комплекси споріднених текстів, що мають варіації (мотиви) однієї теми. Нерідко поезії автора записувалися його слухачами, і не завжди відразу, тому в збірках різних епох і регіонів трапляються варіанти одного й того самого вірша. Ураховуючи відстань у понад тисячу років, важко встановити чітку послідовність поезій та їх зв’язки між собою. Якщо взяти до уваги те, що деякі рубаят О. Хайяма стали «мандрівними», тобто приписуються Джалаладдіну Румі, Хафізу й іншим поетам, можна сказати, що його лірика досягла вершин художності: вона розчинилася у своїх варіаціях, часі, регіонах і стала за змістом близькою до усної народної творчості. А що може бути більшим визнанням митця, аніж те, що його слово кожен народ сприймає як власне?..
* 4 *
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.
(Переклад із перської Василя Мисика)
* * *
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити па землі.
(Переклад із перської Василя Мисика)
* * *
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, життя: пильнуй же!
Яг< ти захочеш, так воно й мине.
(Переклад із перської Василя Мисика)
* * *
Весь вічний рух у Всесвіті — це ми.
В очах пізнання є зіниця — ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь ми.
(Переклад із перської Володимира Ящука)
* * *
Про вчора не гадай воно навік зів'яло,
Про завтра не журись воно ще не настало.
Минуле й завтрашнє підпори ненадійні.
Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!
(Переклад із перської Василя Мисика)
* * *
Ні, не гнітять мене перестрах»! й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі,
Того, що суджене, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
(Переклад із перської Василя Мисика)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Визначте тему кожного вірша О. Хайяма. 2. Які мотиви сконцентровані довкола тем? 3. Назвіть провідні художні образи в рубаяті митця. Які з них стали символічними? Поясніть свою думку. 4. Охарактеризуйте образ ліричного героя письменника. 5. Які філософські проблеми порушуються в поезіях О. Хайяма?
Порівнюємо. Що єднає образи ліричних героїв Лі Бо, Ду Фу й О. Хайяма? Доведіть свою думку на прикладі прочитаних творів.
Творче завдання. Напишіть невеличкий твір-роздум на тему одного з рубаї О. Хайяма.
Перевірте себе. 1. Розкажіть про основні віхи життя та творчості О. Хайяма. 2. Розкрийте особливості його світосприйняття. 3. Які філософські проблеми порушував митець у своїх творах? 4. Чому його поезія є актуальною й для нашого часу?
Радимо прочитати
Омар Хайям. Рубаї /переклад Василя Мисика //Захід і Схід. Переклади. — К.( 1990.
ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ
Вплив християнства. У добу Середньовіччя соціальна, культурна й інтелектуальні сфери життя в Європі формувалися під сильним виливом християнської релігії. Церква зміцнила свої позиції практично в усіх країнах, ставши визначальним чинником історичного процесу. Релігія вчила людину панувати над собою, над своїми пристрастями й почуттями, співвідносити земне життя з божественними ідеалами. Церква формувала ідеологію та світогляд людей того часу. Навколо церкви розвивалися наука, філософія й мистецтво. Найкращі митці залучалися церквою до створення величних шедеврів на честь християнства.
Водночас упровадження християнства в епоху Середньовіччя мало й інший вплив. Як писав І. Франко, «воюючи з мпогобожжям, воно виступало вороже проти всяких його слідів у літературі, науці й житті». Ім'ям церкви виправдовувалося руйнування пам’яток колишньої культури, засилля інквізиції, кровопролитні релігійні війни. І все ж таки християнство справило величезний вплив на розвиток тогочасної культури в Європі.
Роль античної спадщини. У монастирських та єпископських школах велика увага приділялася переписуванню рукописів античних творів. Ще на ранньому етапі свого розвитку християнство розглядалося як «істинна філософія», яка мала продовжити й довершити ту роботу, яку антична думка здійснила лише частково, тобто знайти шляхи до щастя та духовного спасіння людства. Митці й мислителі раннього Середньовіччя підкреслювали значення розвитку античних традицій. У добу Середньовіччя незаперечним авторитетом користувалися Арістотель і Платон. Арістотеля називали не інакше, як Учитель. Філософія Платона давала імпульси для численних світоглядних шукань для цілого ряду середньовічних мислителів. Його твори вивчалися в усіх школах. Усе сказане Платоном і Арістотелем сприймалося в середні віки як абсолютна істина.
Значення філософії. Розвиток філософської думки в добу Середньовіччя був обумовлений центральною проблемою: Бог Людина Світ, яку кожен із мислителів вирішував по-своєму, що призвело до розмаїтгя течій і напрямів у філософії. У центрі уваги філософів того часу було передовсім Святе Письмо, що сприймалося й трактувалося як єдине у своєму роді зібрання істин, які треба осмислити задля досягнення людством Божої благодаті. Мислителі поставили собі за мету розшифрувати, збагнути Святе Письмо, вони цитували його, шукаючи підтвердження своїм думкам.
Згідно з ученнями того часу, філософія й релігія не виключають одна одну: релігія приписувала людині, як жити та діяти, а філософія повинна була дати осмислення абсолютної істини, без якої неможливе ані земне, ані духовне існування людини. Мислитель Тома Аквіпський стверджував, що віра не лише не суперечить розуму, а, навпаки, допомагає його діяльності, спрямовуючи розум у потрібне русло.
У добу Середньовіччя докорінно змінилося уявлення про світ. На аміну колишнім уявленням про світ як завершену й гармонійну цілість прийшло розуміння дійсності в її драматичній складності, у всесвітньому масштабі.
Середньовіччя виробило й інше розуміння людини та її цінності, аніж античність. У цей час філософи й митці замислюються над протиріччями людської натури конфліктом морального й тілесного, духовного та матеріального. Вони прагнули знайти в душі людини ті сили, що допоможуть їй подолати нице начало й вийти на духовну путь.
Ознаки мистецтва європейського середньовіччя:
• теоцентризм (Бог — центр Усесвіту);
• поєднання релігійних форм із народною фантазією, здобутками народної культури;
• абстрактно-символічний характер;
• відтворення дуалістичної природи людини як складної боротьби різних начал тілесного й духовного, Бога і Диявола, ницого та високого;
• зображення світу в космічних масштабах, грандіозних формах;
• усвідомлення драматизму буття;
• монументалізм, складність форм і стилів;
• синтез різних видів мистецтв.
Основні етани та жанри середньовічної літератури. У літературі європейського середньовіччя виокремлюють два основні етапи: 1) ранній (IV-X ст.) час розпаду родового устрою й зародження феодальних відносин: панування різних форм фольклору, розвиток героїчної епічної народної поезії; 2) зрілий (XI XIV' ст.) епоха розвинутого феодалізму, напування дворянства та церкви: формування писемних літератур (клерикальної, лицарської, міської), розвиток оригінальних жанрів, поступове формування національних мов, їх розподіл на
романські й германські.
Одним із поширених жанрів середньовіччя був героїчний епос. У середні віки носіями епічної традиції були професійні співці: жонглери — у Франції, шпіль-мани у Німеччині, хуглари — в Іспанії. У супроводі старовинних музичних інструментів вони виконували пісні на перехрестях доріг, міських площах, у феодальних замках. І скрізь їх зустрічали із захопленням. Основною аудиторією середньовічних співців, імена яких історія не зберегла, був простий народ, інтереси якого вони виражали у своїх оповідях. У процесі розповіді про ті чи інші події до основних фактів додавалися нові деталі, нові інтерпретації характерів, нові виражальні засоби. Тому героїчний епос, що первісно існував у такій формі, можна вважати колективною творчістю народу.
У кожній країні героїчний епос формувався століттями й має свої зразки: у Франції це «Пісня про Роланда», у Німеччині «Пісня про Нібелунгів», в Іспанії «Пісня про мого Сіда» тощо.
Основний вміст героїчного епосу становить зображення боротьби за волю народу та віру. Героєм виступає легендарний богатир, захисник рідної землі, віри, котрий здійснює подвиги в ім'я свого народу. Він не має міфологічних ознак, однак його надзвичайна фізична сила, мужність, моральні якості гіперболізуються, утілюючи народні уявлення про ідеал.
Під впливом християнської релігії в середньовічній Європі активно розвивалася клерикальна література, яка спочатку створювалася латинською, а з XI ст. — романськими й германськими мовами й виникла в останні століття існування Римської імперії (одночасно з поширенням там християнства). Клерикальна література надзвичайно багата в жанровому плані. До неї належать численні житія святих, прозові й віршовані «видіння», тексти гімнів і молитов, поеми й вірші на сюжети християнської міфології, заклинання тощо.
Вплив християнства позначився й на розвитку драматургії середніх віків. Театр у добу Середньовіччя відігравав виняткову роль. У той час вистави розі-ірувалися скрізь, хоча не існувало жодної спеціальної театральної будівлі. Міські майдани, площі, дерев'яні помости, двори готелів усе це було місцем для драматичних дійств. І дуже часто вистави відбувалися в приміщенні соборів або церков, що були центром суспільного життя того часу. Церква була зацікавлена в розвитку театру, оскільки це був ще один могутній засіб релігійного виховання громадян.
Провідним жанром середньовічної драматургії була містерія, у якій розроблялися сюжети Біблії. Існувало три основні цикли містерій: вітхозавітиий, новозавітний та апостольський. На пізньому етані середньовічної літератури (приблизно у XIV XV ст.) з’являються й містерії світського характеру на історичні теми. Автори більшості містерій залишилися невідомими, до пас дійшло лише кілька імен упорядників містерій: Рютбеф, Жан Бодусль, Жан Міле та ііі. Популярним жанром середньовічної літератури був також міракль, що виник в XIII XIV ст. Сюжети міраклів це «чудеса» святих або діви Марії. Релігійно-дидактичну мету мали й моргніте невеличкі п’єси на різні морально-етичні та церковні теми, що поширились у Західній Європі в XIV XV ст. Характерна особливість мораліте алегоризм. У цих п’єсах фали не якісь конкретні історичні або міфічні особи, а алегоричні персонажі: Мир, Правосуддя, Істина, Благочестя, Невинність, Милосердя та ін.
Із самого початку до містерій, міраклів і навіть до мораліте включалися невеличкі сценки побутового характеру, що походили з народної творчості й пізніше оформилися в самостійний жанр фарс, який досяг розквіту в епоху пізнього Середньовіччя, коли влада церкви сильно похитнулася. Фарс був най-демократичнішим і найреалістичнішим жанром середньовічної драматургії. У ньому втілювалися думки й мрії народу, волелюбність і оптимізм.
У середньовічну добу поширюються численні хроніки, у яких знайшли відображення факти з життя королів, знатних лицарів і феодалів. У хроніках розповідалося про хрестові походи, війни, про діяльність видатних особистостей.
Велику роль у житті середньовічної Європи відігравало лицарство. Лицарі служили при дворах могутніх феодалів і королів, були основною силою в хрестових походах. Лицарство мало свій кодекс честі, дотримувалося певних правил поведінки й стики. Лицар мав бути стійким і мужнім, служити своєму сюзерену, бути чесним і справедливим, добрим і щедрим, захищати знедолених, слабких, беззахисних, особливо жінок. Служіння «дамі серця» також було одним з основних законів лицарства. Лицарська культура дала поштовх до створення численних творів літератури, зокремалииррською роману, розмаїття жанрових форм лірики.
Отже, мистецтво й література середньовічної Європи засвідчили високий злет фантазії та думки у сфері духовного, вони стали вираженням потягу людства до осмислення свого існування в межах двох іпостасей — Бога та Світу. Ці пошуки людства зумовили гуманістичний пафос літератури епохи Середньовіччя, її виключне тематичне багатство та художню виразність.
Характерні риси середньовічного героїчного епосу:
• легендарне переосмислення історії, надання реальним фактам героїчного змісту, національного й релігійного пафосу;
• автори невідомі учасники або очевидці історичних подій, мандрівні співці (у Франції — жонглери, у Німеччині — іііпільмани, в Іспанії хуглари тощо);
• основні теми боротьба проти зовнішніх ворогів, служіння батьківщині, захист віри, об’єднання країни;
• поєднання реальних історичних образів із вигаданими персонажами;
• герої — утілення народних ідеалів, мрій, уявлень;
• використання фантастики (віщі сни, гіперболізація образів тощо);
• зв’язок із фольклором (контрасти, символи, повтори, звертання, постійні епітети, метафори, олюднення природи тощо).
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Яку роль відіграло християнство в житті середньовічної Європи? 2. Розкажіть про вплив релігії та античної спадщини на мистецтво й літературу в добу Середньовіччя в Європі. 3. Назвіть провідні ознаки середньовічного мистецтва в Європі. 4. Назвіть етапи розвитку європейських літератур у добу Середньовіччя. Які тенденції характерні для кожного етапу?
Робота в групах. Поділіться на групи «істориків», «філософів», «мистецтвознавців», «літературознавців» і підготуйте презентації про різні аспекти життя середньовічної Європи (до 3-4 хв).
Перевірте себе. 1. Назвіть провідні жанри середньовічної літератури. 2. Визначте провідні ознаки середньовічного героїчного епосу. 3. Які жанри літератури пов'язані з культурою лицарства? 4. Яку роль у добу Середньовіччя відігравав театр?
Книжка і комп'ютер
За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про культурні центри в Європі X—XV ст. Підготуйте повідомлення та показ матеріалів (до 3-4 хв).
Радимо прочитати
КирилюкЗ. Література Середньовіччя. — Харків, 2003.
ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА (Уривки)
Героїчний епос — це не просто зібрання пісень про давні події, а твір, що здійснює високу культурну місію.
Р. Менендес Підапь
Історія створення. У «Пісні про Роланда» (бл. 1100 р., опубл. 1837 р.) знайшли відтворення ті часи, коли значна частина іспанських земель була під владою арабів, а країна франків межувала з арабськими володіннями. На Піренейському півострові тривала визвольна боротьба проти маврів58. Король Франції Карл Великий намагався розширювати кордони своєї країни й поширювати християнство, що призводило до сутичок із маврами. Ці й інші історичні події, пов’язані з релігійними війнами й утвердженням сильної королівської влади та впливу церкви, були поетично переосмислені у творах французького героїчною епосу, які називали желти (фр. chansons de geste пісні про діяння). Вони існували у вигляді ноем і мали різний обсяг від 1000 до 20 000 рядків, складалися зі строф різної довжини, з'єднаних асонансами (повторенням голосних звуків, що створювало ефект милозвучності), які в пізніх редакціях (XIII ст.) поступилися римам. Ці поеми призначалися для співу, точніше для декламації під акомпанемент арфи або віоли (невеличка скрипка). Мелодія була єдиною для всієї поеми й повторювалася від строфи до строфи. Виконавцями поем, а нерідко і їх авторами, були мандрівні співці жонглери. В одній із таких поем «Пісні про Роланда» — поєдналися міф і правда, історія та вигадка.
Історична основа твору. У 778 р. король Франції Карл Великий, який мав певні інтереси в Північно-Східній Іспанії, утрутився у внутрішні справи іспанських маврів. Карла покликав на допомогу Ібн-іль-Арабі, мусульманський правитель на півночі країни. Король вирушив у похід до Іспанії. Частина його армії заволоділа Хероиою (Каталонією), а друга частина, якою він керував особисто, пройшла Піренеї та підкорила Пампелуну (Наварру). Згодом обидві частини армії з’єдналися біля Сарагоси. Звістка про повстання саксів2 відволікла Карла, і він вирушив назад. Ар’єргарді Карла постраждав він нападу
басків1. У цьому бою, за свідченнями біографів Карла, ваги пули Егіхард, Ансельм і Хруодланд королівські лицарі (васали59 60).
Переосмислення реальних подій у героїчному епосі. Коротка подорож Карла до Північної Іспанії перетворилась у «Пісні про Роланда» на широку панораму семирічної війни французів-християн проти «невірних». У «Пісні про Роланда» розповідається про загибель графа Роланда (імовірно, його прототипом став лицар Хруодланд, про якого згадувалось у хроніках), племінника короля Карла, у битві проти маврів у Ронсевальській ущелині, а також про зраду вітчима Роланда, Ганелона, і помсту Карла за смерть Роланда і 12 перів. Замість басків, від яких реально постраждав ар'єргард Карла, у творі зображуються маври. Боротьба проти них отримує релігійний підтекст. Випадкова загибель ар'єргарду Карла Великого зображено у творі в легендарному піднесеному стилі як великий подвиг в ім’я Бога, Франції і короля. У «Пісні про Роланда» з’являється додатковий епізод повернення Карла, його велика битва й покарання маврів за смерть своїх васалів. Окремо розповідається про зраду та непокору одного з підданих Ганелона, який уособлює всіх тих феодалів, хто протистояв королю та його владі.
Особливості сюжету і композиції. Події в «Пісні про Роланда» розвиваються стрімко й напружено. Зав'язкою є посольство Блаикаидріна від царя Марсілія з брехливою обіцянкою маврів підкоритися французам, а також посольство Ганелона в табір маврів, де він зраджує Роланда та національні інтереси. Розвиток подій охоплює переміщення французьких військ: Карл повертає свої основні загони на Ахен, а Роланд із дванадцятьма перами й ар’єргардом залишається прикривати відхід короля, після загибелі ар'єргарду Карл повертається назад. Протятм твору відбувається кілька кульмінаційних моментів 1) битва в Ронсевальській ущелині, коли гинуть французькі пери, а з ними й Роланд; 2) друга битва французів проти маврів, коли Карл вирішив помститися за смерть своїх вірних сипів (двобій Карла Великого з еміром Балігаптом є найнапруженішим моментом цієї частини). Розв’язкою всіх конфліктів у «Пісні про Роланда» є велика перемога французів нам маврами, хрещення жителів Сарагоси, повернення Карла з військом в Ахен, суд над Гапелоиом і урочисте прийняття християнської віри Брамімопдою, дружиною померлого від ран і відчаю короля маврів Марсілія. «Пісня про Роланда» має своєрідне обрамлення: па початку й наприкінці твору змальовано широку картину релігійної війни, яку веде Карл Великий за утвердження християнських ідей.
Патріотичні ідеї твору. У «Пісні про Роланда» утверджуються ідеї захисту християнської віри, об'єднання країни під владою короля, виконання священного обов'язку заради батьківщини. Героїчний зміст поеми втілено в образах франків славних захисників вітчизни, мужніх і шляхетних лицарів.
Карл Великий. Короля Франції зображено в піднесеному стилі. Постійний епітет, що його супроводжує, — «сивобородий», тобто мудрий і справедливий. Він думає лише про Францію й про те, як утвердити ім'я Бога та християнські ідеї на всій землі. Король дбає і про своїх воїнів, ніжно любить Роланда, готовий номститися за своїх васалів у жорстокому бою. Незважаючи на поважний вік, Карл Великий не боїться взяти участь у битві. Він рішуче й сміливо нищить маврів. Одним із найяскравіших епізодів «Пісні про Роланда» є бій Карла проти еміра Балі гай та, у якому король перемагає, бо Бог дав йому велику силу й рішучість. Карл Великий справедливо засуджує зрадника Гаиелона в столиці Ахеїгі. Однак на цьому хресний шлях короля не завершується. У фіналі поеми архангел Гавриїл приносить йому звістку про те, що Карлу знов треба збиратися в похід — в Енфі християни чекають на його допомог}' в боротьбі проти язичників.
Роланд. Цей художній образ є утіленням народної мрії про ідеального ге-роя-лицаря, захисника батьківщини та християнської віри. Вій сміливий, відчайдушний, відданий Франції, Богові й королю. Роланд уміє воювати, але в бою жорстокий до ворогів, не забуває про своїх товаришів, поспішає їм па допомогу. Він не лише мужній, а й шляхетний лицар. Коли поранений Олів’єр підняв свій меч на Роланда, не відаючи, хто перед ним — друг чи ворог (Олів’єр утрачав зір і слух), він вибачає його. Роланда згубила його нерозважливість і гарячкуватість. Коли стало відомо, що сили маврів набагато перевищують французів, Олів’єр запропонував Роландові засурмити в ріг (Оліфан), щоб Карл почув і повернув назад своє військо. Проте Роланд відмовляється. Це призвело ар’єргард до загибелі. Лицар загинув героїчною смертю. Він убив багато маврів, але і його ар’єргард зазнав чимало втрат, бо загинули його друзі. Помираючи, Роланд повертає своє обличчя до ворожої землі, щоб його співвітчизники, які знайдуть його, знали, що він не відвернув обличчя від небезпеки й номер смертю справжнього героя. Силу й мужність Роланда визнають усі: і його друзі, і Карл Великий, і навіть маври. Цілком справедливо, що душа Роланда після смерті потрапляє до раю.
Ганелон. Це вітчим Роланда, феодал, підданий Карла Великого. Він відзначається розумом і сміливістю, але в ньому переважають негативні якості злість, заздрість, підступність і лицемірство. Він злякався того, що Роланд висунув його кандидатуру пароль посла до короля маврів Марсілія, бо боявся смерті в таборі ворога. Роланд же запропонував Кардові особу Гаиелона лише тому, що «хто всіх мудріший, має буть послом». Ганелон вирушив до Сарагоси й під час переговорів з маврами зраджує Ролаида. Він розповідає їм про тс, що Роланд «найсміливіший воїн», опора Карла, а як убити його «припиняться всі війни». Ганелон виказує Марсілію секрет, де буде Роланд з ар’єргардом (Ронссвальська ущелина) і скільки в нього буде війська. Зрадник обіцяє маврам перемогу над Роландом: «Як зможете Роланда ви убити,
то правої руки не буде в Карла». Отже, здійснивши такий ганебний вчинок, Ганелон повстав проти самого короля й проти Бога. Однак його плани здійснилися не повністю. Хоча Роланд і загинув, але він знищив багато тисяч маврів і після смерті па його місце стали нові бійці. У фіналі твору на Ганелона чекає справедливе покарання. Хоча Ганелон у суді в Ахені не визнає своєї зради («Ялише містився») і його підтримують тридцять родичів, Карл Великий засуджує його до страти. В образі Ганелона засуджується жорстокість і свавілля середньовічних феодалів, їхнє протистояння королівській владі, а також негативні людські якості.
Олів’єр. Друг Роланда, хоробрий і рішучий лицар, виявляє справжню доблесть у війні проти маврів. Олів’єр більш поміркований у своїх рішеннях і вчинках, аніж Роланд. Перед смертю він дорікає Роландові за нерозсудливість, але не засуджує свого друга. Він схожий на Роланда в тому, що не хоче загинути безславною смертю. Олів’єр помирає героїчно, сподіваючись, що народ складе пісні про нього та його друзів.
Турпін-архієнископ. Цей образ уособлює духовну силу, що супроводжує франків у війні з маврами. Іменем Бога Туриііі надихає французів на перемогу й сам бере участь у боротьбі. Турпін радник Роланда, Олів'єра й самого Карла Великого. Його присутність забезпечує Божу підтримку в Ропсеваль-ській ущелині. Турпін дбає про душі французів на землі й після їхньої смерті. Він радить Роландові засурмити в його ріг, коли стало зрозуміло, що французи гинуть: тоді їхні тіла не дістануться маврам і собакам, а будуть належно поховані співвітчизниками, щоб душі героїв спокійно перейшли в інший світ.
Цікаво знати р5* ронсєвальська ущелина —
місцевість у Піренеях поміж містечками Рон-сесвальєс (Іспанія) та Сен-Жан-П’є-де-Пор (Франція). Згідно з легендою, на цьому місці 15 серпня 778 р. загинув лицар Карла Великого Роланд. У середні віки через цю місцевість ішли прочани шляхом святого Якова.
Піренеї, Ронсєвальська ущелина. Сучасне фато
ГОРДОТА РОЛАНДА
КоментаріМарсілій і Ганелон домовилися згубити Роланда. Ганелон повертається до табору Карла й запевняє, що Марсілію можна вірити. Карл готує своє військо до тривалого переходу. Він залишає ар'єргард із кращих лицарів, який очолює Роланд. Олів'єр виявляє велике військо маврів і радить Роландові засурмити в ріг, щоб Карл повернувся на допомогу.
(...) Тут Олів’єр додав: «Тьма-тьмуща маврів,
А наших вояків не так й багато.
Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,
Почує Карл, повернеться із військом».
Та відповів Роланд: «Я нс безумець,
Щоби зганьбити честь свою довіку.
Мій Дюраидаль завдасть страшних ударів І до ефеса вщент заллється кров’ю. Прийшли на лихо в бескеди ці маври І, певний, всі приречені на смерть в них!»
Аой!
«Роланде, в Оліфант сурмити треба! Почувши, Карл повернеться із військом,
З баронами на поміч поспішить нам!» Роланд відповідав: «Хай Бог боронить,
Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний, Красуню-Францію покрив безслав’ям!
Мій добрий меч на поясі висить ще,
І Дюраидаль завдасть страшних ударів, Побачите його в крові багряній!
Собі на горе маври позбігались,
І запевняю — всі вони загинуть!»
Аой!
«Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже! Почує Карл, виходить він з тіснини.
Я запевняю, франки повернуться».
Та лицар відповів: «Хай Бог боронить,
Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався, Й від страху перед маврами сурмив він!
Не докорятиме ніхто із рідних.
Коли потраплю у велику битву,
То тисячу і ще сімсот смертельних Завдам ударів, меч заллється кров'ю! Хоробрі франки б’ються всі відважно!
Іспанські ж маври не втечуть од смерті!»
А Олів’єр: «Не бачу в тім ганьби я,
Бо ж я розгледів військо сарацинів,
Вони покрили гори всі й долини,
Поля всі, бескеди і верховини.
Велика сила в цього плем’я маврів,
Йому протистоїть лиш жменька франків!» «Тим більший запал! іраф відповідає.
Хай Бог боронить з усіма святими,
Щоб через мене слава франків згасла!
То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,
Бо за безстрашність Карл нас полюбляє».
Роланд відважний, мудрий Олів’єр,
Усім відомі доблестю своєю,
Озброєні, на коней посідали, їм краще вмерти, ніж уникнуть битви. Сміливі графи, а слова їх горді.
Зрадливі маври мчать на них із люттю.
І Олів’єр промовив: «Гляньте, друже,
Вони вже близько, Карл від нас далеко. Коли б ви не відмовились сурмити,
Карл був би тут, і смерті б ми уникли. Погляньте, серед гір й ущелин Аснри Зостався франків ар’єргард скорботний,
Хто зараз в ньому в інший не потрапить!» Роланд сказав: «Не треба лихословить!
В переполох вдаватися ие варто!
Ми залишились тут і не відступим,
Тож почнемо наш бій на лихо маврам!»
Аой!
Роланд побачив битва неминуча, Грізніший став за лева й леопарда.
Скликає франків, Олів’єру мовить:
«Мій друже, так не говоріть ніколи!
Довірив Імператор нам цих франків,
Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч І знає боягузів тут ие знайдеш.
За нашого сеньйора слід терпіти Жорстокий холод і нестерпну спеку,
Віддати кров свою і тіло разом.
То бийте ж списом, я мечем дістану, Дарунком Карла, славним Дюрапдалем, Якщо ж загину, той, хто його візьме,
Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”» (...)
Ось мчить Роланд іспанськими долами,
Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний, І обладуиок прикипів до тіла,
А лицар потрясає гострим списом,
І грізно вістря звернене до неба,
Лиш білий прапорець мигтить на ньому, Вниз торочки спадають золотії.
Могутній стан, лице ясне й красиве.
За ним услід прямує друг незмінний І франки всі в надії на спасіння.
З завзяттям подививсь Роланд на маврів,
На франків із захопленням й любов’ю.
До них звернувся він з привітним словом:
«Хід уповільнить краще ви, сеньйори,
Бо нехристі по смерть самі підійдуть!
Сьогодні буде здобич в нас багата,
Французькі владарі такої ще не мали!»
По цих словах дві раті в бій вступали.
Аой!
(Переклад із старофранцузької Вадима та Ііінелі Пащенків)
Цікаво знати „ .
Про походження вигуку «Аой!», яким завершуються строфи в
«Пісні про Роланда», давно сперечаються дослідники. Імовірно, цей вигук пов'язаний із пісенною основою героїчного епосу, що в давні часи виконувався в супроводі музичних інструментів. Вигук «Аой!», можливо, позначав музичний перехід до іншої теми чи події сюжету.
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Скільки разів Олів’єр пропонував Роландові засурмити в ріг, щоб отримати підтримку від Карла? 2. Як Роланд кожного разу пояснював свою відмову? 3. Використовуючи текст, визначте ставлення невідомого автора до Роланда й Олів'єра. 4. Розкрийте ставлення Роланда до Бога, Карла, Франції та своїх товаришів. Наведіть відповідні цитати.
Порівнюємо. Порівняйте образи Роланда й Олів’єра на підставі цього епізоду.
Для обговорення. 1. Які риси Роланда виявляються в цій частині? 2. Як ви ставитеся до відмови Роланда?
Творче завдання. Яким ви уявляєте Роланда й Олів’єра? Усно опишіть цих персонажів.
У творах героїчного епосу відображено особливості культури того часу. Так, у «Пісні про Роланда» мечі бійців мають назви (у Роланда меч Дюрандаль, у Карла — Жуайоз, у Турпена — Альмас, в Олів’єра — Антеклер, у Балі-ганта — Пресіоз, у Ганелона — Морглес). Коні героїв теж мають виразні імена й наділяються богатирською силою (кінь Роланда — Вельянтіф, кінь Карла — Тансан-дор, кінь Ганелона — Ташбрюн). Французи йдуть у бій із вигуком «Монжуа!» (це також назва прапора Карла Великого), а маври кричать «Пресьоз!» (за назвою меча Баліганта). Карл Великий має давній спис, історія якого пов’язана з легендою про загибель Христа, — символ влади й могутності, освячених кров'ю Спасителя.
БИТВА ТРИВАЄ
Роланд і його загін відважно б'ються, проте сили нерівні. На поле бою вийшов сам Марсілій, від його руки загинуло чимало славних лицарів. Страшного удару від маврів зазнав і Олів'єр.
(...) Відчув тут Олів’єр смертельну рану,
Та впав для помсти мало часу має,
І з люттю кинувся в жорстоку січу,
Від списів та щитів тріски летіли,
А з ними руки, голови і плечі.
Хто бачив ту розправу з ворогами,
Як маври падали, розтяті навпіл, Запам’ята назавжди переможця,
І не забуде бойовий клич Карла, Дзвінкий, гучний крик графа «Монжуаі». А потім вій Роланда зве до себе:
«Мій побратиме, иідійдіть-но швидше, От-от моя кончина, слід прощатись!»
Аой!
Роланд в обличчя Олів’єра глянув Воно знекровлене, бліде й мертвотне, Струмить червона цівка крові з тіла Й важкими краплями спада на землю. Роланд сказав: «О Боже! Яке лихо! Геройство ваше вас згубило, друже!
Таких відважних світ іще не бачив!
0 горе! Фраиціє-красуне, зараз Від тебе йдуть васали, слуги вірні, Лишаєшся одна, осиротіла,
Страшне відчує Імператор горе...»
1 знепритомнів, впав коню на шию.
Аой!
Роланд в сідлі, оговтався вій врешті,
А Олів’єр, поранений смертельно, Втрачає кров, в очах його мутніє,
І вже не бачить ні здаля, ні зблизька,
Де побратим, а де заклятий ворог.
І раптом він зіткнувся із Роландом,
Та, друга не впізнавши, в шолом вдарив. Розсік аж до наносиика надвоє,
Не зачепивши ледве лоба графа. Здивовано Роланд на нього глянув І з ніжністю й теплом спитав у друга: «Мій побратиме, вдарили навмисне?
Це ж я, Роланд, люблю усім вас серцем. Ніколи не було між нами зради».
«О друже, каже той, ваш голос чую,
Та вас не бачу. Присягаюсь Богом
Невмисний мій удар, і я жалкую!»
Роланд сказав: «Він не пошкодив, брате,
Бог свідок, я простив удар ваш хибний!»
І друзі міцно її ніжно обнялися,
Простилися з любов’ю. Так розстались... (...)
(Переклад із старофранцузької Вадима та ІІінелі Пащенкіе)
ОСТАННІЙ БІЙ
Коментарі Роланд б’ється з маврами, проте він хоче знати, чи прийде Карл, тому сурмить в Оліфант. На його поклик відгукнулися всі сурми війська Карла. Маври зрозуміли, що король вже близько, і вирішили згубити Роланда.
(...) Коли Роланд побачив наступ вражий,
Відчув він силу, гордість і відвагу'.
Поки живий, завзято буде битись.
Сів на коня, прудкого Вельяитіфа,
Ударив острогами золотими І кинувсь в саму гущу сарацинів.
Слідом за ним з мечем архієпископ.
А маври закричали: «Всі рятуйтесь!
Король могутній повернувсь, тікайте!
Французькі сурми близько вже лунають!»
Ніколи граф Роланд не міг терпіти Пихатих гордіїв, страхополохів І зрадників, злостивих і негідних.
Сказав архієпископу Турпіпу:
«Ви піший, сіре, па копі сиджу я,
Але залишусь з вами, вас не кину,
Поділимо і радості, і горе.
Ніколи й ні для кого вас не зраджу.
А за наскок віддячим бусурманам І нагадаймо вдари ДюрандаляІ»
Турпіп: «До бою, хай тремтять невірні!
А прийде Карл, то він за нас помститься!»
Волають маври: «Горе нам, нещасним!
Для пас цей день став днем страшної згуби,
Ми втратили всіх перів і сеньйорів,
А Карл з великим військом повернувся.
Ми чуєм звук французьких сурем ясний,
Та поклик «Моижуа!» іще гучніший.
І іраф Роланд подвоїв наче сили,
Ніхто його перебороть не зможе!
Ще спробуймо поцілить і облишмо!»
Так і зробили. Враз дроти летючі Посипались списи і піки, стріли Пошматували панцир, щит пробили,
Та жодне вістря шкіру по прошило.
А Всльяитіф отримав ран зо тридцять,
І врешті замертво він впав під графом.
Та сарацини врозтіч, а на йолі Зоставсь один Роланд. Один, самітній...
Аой!
(Переклад із старофранцузької Вадима та Ніпелі Пащенків)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Які риси Роланда розкриваються в сценах битви?
2. Знайдіть епітети й метафори, які розкривають образ Роланда 3. Яку оцінку отримує Роланд з боку маврів? 4. Яку роль виконує образ Турпіна в цій частині? 5. Знайдіть у тексті характеристику короля Карла Великого.
Для обговорення. Доведіть, що Роланд — справжній лицар і вірний васал свого короля.
СМЕРТЬ РОЛАНДА
Коментарі Відчуваючи близьку смерть, Роланд прощається зі своїми загиблими друзями, але всі його думки спрямовані до Карла та Франції.
(...) Ролапд відчув, що смерть вже зовсім близько,
Вона іде від голови до серця.
У тінь сосни високої лягає Він долілиць, в траву зелену й ніжну,
Підклав під себе меч і Оліфант свій,
Звернув обличчя до землі невірних,
Аби відразу стало зрозуміло Т Кардові, і лицарям-баронам,
Що він, Роланд, помер як переможець.
Відпущення гріхів у Бога просить Й до Неба рукавицю простягає.
Аой!
Граф розумів — життя його скінчилось...
На пагорбі лежить лицем до маврів,
Рукою в груди б’є слабкою мляво:
«О Боже, дай моїм гріхам прощення,
Великим і малим від дня появи Мене на світ і до самої смерті».
Знов простяга до Бога рукавицю:
Небесні ангели летять до нього.
Аой!
Роланд лежить зомлілий під сосною,
Лицем у бік країв іспанських дальніх.
Спливло багато спогадів яскравих:
Численні землі, всі мечем узяті,
Красуня-Франція, рідня привітна,
І Карл Великий, володар і вчитель...
Від згадок цих не стримав сліз небога,
Важких зітхань...
Та не забув й про себе,
Бо визнає свій іріх, блага прощення в Бога:
«Отець Небесний, ти брехні не знаєш!
Ти вивів з мертвих Лазаря святого,
Ти Дапиїла спас від лютих левів,
Врятуй мене од мук, страждань посмертних За ті гріхи, що їх в житті накоїв!»
Він простягнув до Бога рукавицю,
І Гавриїл прийняв її ласкаво...
Роланд, на груди голову схиливши,
Схрестивши руки, смерті ждав покірно, ї Бог послав до нього херувимів.
Злетілили з Неба Рафаїл-заступпик ї Михаїл, потвор злих переможець,
І сам архангел Гавриїл святійший...
Віднесли душу графа в Райські кущі!
(Переклад із старофранцузької Вадима та Ніпелі Пащенків)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Яким постає Роланд в останні хвилини свого життя? 2.Чому він повернув обличчя «до землі невірних» ? 3. Доведіть, що Роланд — справжній християнин.
Для обговорення. Чи можна вважати Роланда переможеним?
Книжка і коми’ютер
За допомогою Біблії та можливостей Інтернету з’ясуйте, які біблійні ідеї втілено в образах Лазаря, Даниїла, Рафаїла, Гавриїла, Михаїла. Розкрийте значення цих християнських образів для розкриття героїчного образу Роланда.
ПЛАЧ КАРЛА
коментарі Коли Карл прибув до Ронсевалю, він побачив, що ар'єргард франків
загинув. Він наказав наздогнати маврів і помститися їм. Згодом король збирається повернутися в Ронсеваль і поховати славних лицарів. Уночі йому наснився пророчий сон, який віщував нові випробування: Марсілій закличе на допомогу еміра Баліганта, а родичі Ганелона виявлять непокору Карлу. Карл повернувся до Ронсенваля, щоб віддати шану загиблим.
(...) Король побачив вбитих і заплакав. Звернувсь до вояків: «Кроки сповільніть, А я вперед поїду полем ратним.
Бо хочу розшукати сам Роланда.
Одного дня на святі в місті Ахен Всі лицарі боями вихвалялись,
Хто і в яких бував, страшних і лютих.
Тоді почув присягу я Роланда:
Якщо колись на чужині загине,
То першим серед перів, вояків всіх, Лежатиме лицем до ворогів він,
Своє життя скінчить як переможець». Король пройшов не далі льоту списа І першим серед всіх піднявсь на пагорб.
Коли король пішов шукать небожа, Побачив на лужку червоні квіти То кров була на них загиблих франків. Розчулившись, володар знов заплакав. Ось пагорб, тінь дерев двох. Карл побачив Сліди на брилах від меча ударів Й племінника на мураві прим’ятій. Пройняла знов скорбота безутішна Карлову душу. Зсів з коня, підходить, Руками і~рафа міцно обіймає І, горем сповнений, сам зомліває. (...)
До тями повернувсь король помалу.
Він на руках у чотирьох баронів.
Знов на Роланда із любов'ю глянув: Міцний на вигляд, та лице безкровне, Померкли очі: їх пітьма укрила.
І знову в тугу вдався Імператор:
«Хай Бог пошле твою шляхетну душу У Рай квітучий зі святими, друже!
В Іспанію прийшов собі на горе!
Тепер день в день страждатиму без тебе... Що ж, вичерпані мої міць і слава!
На кого, як раніше, я зіпруся?
Не стало друга справжнього під небом. Ніхто з рідні не зможе замінити!» Могутній Карл волосся рве в розпуці... Сто тисяч франків пройнялися жалем,
І жодний з них не втримався від плачу.
Аой! (...)
В зворотну путь зібрався Імператор, Коли з’явився авангард ворожий.
Два вісники від нього відділились,
Ім'ям еміра битись викликають:
«Король пихатий, не втечеш од нас ти! Емір наш Балігант тут зараз буде, Арабські вояки не знають страху,
Твою сьогодні ж перевірим мужність!»
Аой!
За бороду Великий Карл схопився, Згадавши біль утрати і нещастя...
На своє військо глянув гордовито, Ясним могутнім голосом закликав:
«До зброї, франки! Хутко всі по конях!»
Аой! (...)
Красуне-Франціє, відважний Карл твій Й емір не знає страху і вагання!
От вже мечі оголені схрестились,
І кожен б’є ворожий щит щосили. Посічені в них дерево і шкіра,
З них надають гвіздки, щити розбиті. Царі зостались в латах, наступають, Мечі з шоломів іскри висікають.
Та може бій лише тоді скінчитись,
Коли хтось із володарів загине.
Аой! (...)
Емір в руках мав силу неймовірну.
Він вдарив Карла по шолому з сталі, Розсік його і голови дістався,
А потім меч зануривсь у волосся І шкіру з голови зсік на долоню,
У цьому місці череп оголився.
Карл похитнувсь і ледь не впав на землю. Та Бог не допустив, щоб він загинув. З’явився Гавриїл у розпал бою,
Спитав: «Королю, що там із тобою?»
Почув монарх глас ангела святого, Відразу зникли жах і страх смертельний, До нього повернулись сила й пам'ять. Мечем французьким вдарив він еміра. Розтяв шолом, що блискотів від перлів.
А з ним і голову, лиш бризнув мозок,
Розсік по білу бороду обличчя.
Вмер Балігант, по допоможуть ліки.
Карл крикнув «Мопжуа!», щоб всі почули. (...)
(Переклад із старофранцузької Вадима та Пінезі Пащенш)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте ставлення Карла до Роланда. Наведіть відповідні цитати. 2. Яку рису Роланда найбільше цінував король? 3. Що допомогло Карпові пережити горе й знову стати могутнім? 4. Знайдіть у тексті й наведіть приклади гіперболи. Розкрийте її значення утворі. 5. Доведіть, що Карпові в бою з еміром Балігантом допомагає Бог.
Порівнюємо. Що єднає художні образи Карла й Роланда?
Для обговорення. 1. Які риси Карла виявляються в цій частині? 2. Чому у фіналі звучить вигук «Монжуа!»? Поясніть його значення утворі.
Творче завдання. Опишіть (усно)образ Карла Великого.
Цікаво знати
Образ янгола Гавриїла з являється не випадково біля центральних героїв твору — Роланда й Карла Великого. Гавриіл (з давньоєврейськ. Пан Божий, Пан від Бога, Божий Правитель, Сила Бога) — один із семи святих архангелів, уважається Божим вісником і посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Він — вартовий раю. Тому поява Гавриїла біля славних лицарів, які б’ються за християнські ідеї та вітчизну, свідчить про Божу підтримку.
Розгляньте ілюстрації Д. Бісті до «Пісні про Роланда» (с. 144, 146,151). Дайте відповіді на запитання. 1. Які моменти твору відобразив художник? 2. Як він відтворив напруження боротьби французів проти маврів? 3. Які ознаки середньовічної доби відображено на малюнках? 4. Доберіть цитати до ілюстрацій. 5. Усно опишіть персонажів на малюнку, який вам найбільше сподобався.
Краса слова
Особливості поетичної мови твору та його зв'язок b фольклором. Незначний історичний факт 778 р. в поемі перетворився на широку картину семилітньої війни Карла Великого проти язичників, що має національне й релігійне значення. Як і у творах фольклору, Роланд, Олів'єр і Турпін змальовані як ідеальні народні герої, а Карл Великий — як символ справедливого правителя, провідник волі Бога на землі. У творі чимало контрастів: Карл Великий і король маврів Мар-сілій, емір Балігант; зрадник Ганелон і народні герої — Роланд, Олів’єр, Турпін. Поруч із представниками реального земного світу діють персонажі божественного світу (Бог, архангели, які повідомляють про волю Бога обраним героям, благословляють франків на бій за християнські ідеали). Роланд потрапляє до раю, а Бог створив для Карла диво: на небі сонце стало непорушно.
У «Пісні про Роланда» використано чимало фольклорних прийомів: гіперболи — описи героїзму французів, неймовірної сили бійців (наприклад, Роланд поборов тисячі маврів); постійні епітети (Карл могутній, сивобородий; Франція мила; маври невірні]Роланд найсильніший, найхоробріший, найпершийто що);
віщі сни (Карлові сняться віщі сни про загибель ар'єргарду Роланда, про його битву проти маврів — сон про бій із тисячами диких звірів; про бій проти еміра Баліганта — сон про битву з левом; про суд над Ганелоном — сон про ведмедя, прикутого до ланцюга). Важливу роль у творі виконує мотив долі. Автор ніби наперед знає, чим завершаться події й попереджає про це («Гей, не минути вже йому біди!», «Гей, почалася та злощасна рада!», «Зазнають франки там немало втрат», «Не відають вони, не знають правди...»).Традиції фольклору надають легендарного забарвлення історичним подіям і допомагають утвердити ідеї християнства та захисту батьківщини.
Перевірте себе. 1. Дайте визначення героїчного епосу. 2. Назвіть провідні ознаки середньовічного героїчного епосу й проілюструйте на прикладі «Пісні про Роланда». 3. Визначте традиції фольклору у творі 4. Розкрийте історичну основу й особливості її поетичного переосмислення в «Пісні про Роланда». 5. Охарактеризуйте образи Карла, Роланда, Олів’єра, Ганелона. Визначте художні засоби їхнього створення. 6. Розкрийте значення епіграфа (с. 139). Яку культурну місію виконує цій твір?
Радимо прочитати
Пісня про Роланда / Переклад Вадима та Иінелі Пагценків. — К., 2003.
Пісня про Роланда / Переклад В. Щурата//Література західноєвропейського Середньовіччя. — Вінниця, 2003.
Пісня про Ролянда / Переклад Ігоря Качуровського. — Львів, 2008.
Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко
Автор: evg01 от 25-08-2016, 19:06, Переглядів: 8620