Вступ - значення священних книг для розвитку культури й мистецтва Ніколенко читати онлайн

ВСТУП

ЛІТЕРАТУРА І КУЛЬТУРА

Культура і мистецтво. Від народження ми відразу потрапляємо у світ культури. Народні традиції, мова, релігійні обряди усе цс порий прояви культури, з якими ми зустрічаємося з дитинства. Здобуваючи знання в різних галузях, живучи у світі, який створили для нас інші, ми намагаємося стати повноправними членами суспільства, ніби наздоганяючи у своєму розвитку тих, хто йшов попереду й залишив культурні надбання. Людина відрізняється від тварин тим, що має не тільки біологічні властивості й інстинкти, а передовсім нам'ять культури. Якщо ця глибинна пам’ять відсутня, людина стає «дикуном». І як би по-сучасному не виглядала, вона не в змозі зрозуміти навіть свій час, своє місце в ньому й залишити по собі добрий слід для наступних поколінь. Культура забезпечує зв'язок віків і дає духовний напрямок розвитку людини й людства, можливість робити нові відкриття, знаючи про те, що зроблено раніше.

Що таке культура? Усе те, що створено людьми, матеріальні речі й духовні надбання, називають культурою. Будь-який витвір рук, думки й уяви людей стає частиною культури. Це поняття прийшло до нас із латини, де слово cultura означало «опрацювання», «обробка», «виховання», «розвиток» тощо. Нині ми використовуємо цей термін у різних значеннях. У широкому значенні це будь-яка діяльність, форми пізнання й самовираження людей, накопичені ними знання, уміння й навички, система цінностей, у тому числі соціальні відносини, норми поведінки, оцінки, виховання тощо. А у вузькому значенні культура це інтелектуальна й художня діяльність людей та її результати Відповідно існує, поняття «художня культура», до якого належить і мистецтво.

Культура є певним досвідом людства, набутим у тій чи іншій сфері. Вона дає можливість передавати накопичену протягом віків інформацію від покоління до покоління, а також зберігати й формувати засади (політичні, юридичні, релігійні, моральні й ін.) суспільства. Окрім того, культура це ще й спосіб спілкування між людьми, тому дуже актуальним є поняття «діалог культур», яке запропонував видатний літературознавець М. Бахтін стосовно літератури й мистецтва. Але це поняття можна використовувати й у ширшому значенні щодо інших галузей культури.

Культура — це не щось застигле й непорушне. Це живий організм, у якому ми всі є його частинками й рушіями. Тому яким буде наш світ і наша культура, залежить від кожного з нас.

Кожна епоха й кожний народ мають свої культурні надбання й культурні особливості. Завжди цікаво стежити за розвитком національних культур світу, яких велике розмаїття. В епоху XXI ст., коли світ став мулътикулыпурним (тобто коли в суспільстві співіснують різні культурні утворення, традиції і форми), дуже важливо зберігати своє, національне, і водночас знати чуже, використовуючи позитивний досвід для збагачення рідної культури.

Співвідношення літератури й культури. Література частина культури, до того ж художньої культури, до якої належать й інші види мистецтва. Специфіка літератури та її відмінність від інших видів художньої культури (архітектури, живопису, музики тощо) полягає в тому, що література пізнає й творчо опановує світ за допомогою слова. Це мистецтво слова. У цьому смислі слово художнє є певним знаком, кодом культури, бо в ньому містяться смисли, важливі для певної культурної ситуації, для країни чи нації. Зміст літератури становлять різні аспекти людського буття: духовне життя особистості, природні й суспільні явища, історичні процеси, вірування, звичаї людей тощо.

Література є проявом не матеріальної, а духовної культури людства. Вона відображає дійсність не прямо, а опосередковано — у художніх образах, створюючи нову реальність засобами слова.

Література тісно пов'язана з розвитком історії, суспільства та культури. У літературних формах знаходять відображення реалії буття, особливості людської свідомості. Водночас словесне мистецтво зберігає внутрішню специфіку й власні закони розвитку. Це називається Іманентністю.

Кожна доба й кожний народ має своє розуміння краси, що відтворюється в різних формах художньої культури. Так, для античної культури характерні пропорція та гармонійність форм, увага де матеріально-чуттєвого, поєднання міфу v реальності. Це знаходимо в античній скульптурі, архітектурі, живописі й літературі.

Робота з текстом

Порівнюємо. Прокоментуйте положення в таблиці.

Творче завдання. Підготуйте усну розповідь на тему: 1) «Яку людину можна назвати культурною?»; 2) «Роль культури в житті людини»; 3) «Сучасний світ і культура» (1 за вибором, 8-10 речень).

Перевірте себе. 1. У яких значеннях уживається поняття «культура»? 2. Яким є призначення культури для розвитку людини та людства? 3. Як співвідносяться поняття «культура» і «література»?

РОДИ ЛІТЕРАТУРИ

Що таке рід літератури. Головною категорією словесного мистецтва є рід. Роди літератури мають давню історію. Традиційно визначають три роди літератури: епос, лірику, драму. Уперше поділ літератури на роди здійснив Аріс-тотель у праці «Поетика». Рід літератури це найбільш загальна категорія літературознавства, що охоплює цілу низку менших за обсягом понять (жанри), типологічно подібних між собою за способом художньої організації.

Епос. Епос, як і інші літературні роди, походить від міфів, що в давнину були тісно пов'язані з ритуалами. На їх основі виникло стародавнє оповідне мистецтво. Витоки епосу знаходимо й в усній народній творчості. Найдавніші (архаїчні) епічні форми міф, казка, легенда, сказання тощо. Пізніше виник так званий давній (класичний) епос «Магабгарата», «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера. Ще пізніше середньовічний героїчний епос (фольклорні твори різних народів, створені в добу Середньовіччя) «Пісня про Нібелуїпів»,

ауважге. Ознаки епосу: 1) в основі — подія (події); 2) об'єктивність зображуваної реальності; 3) у читача створюється враження «саморухливості» і «саморозвитку» епічного світу; 4) дистанціювання оповідача від зображуваної реальності (оповідач — посередник між зображуваним світом і читачем).

«Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда».

У кожного народу героїчний епос формувався століттями й мав свою специфіку. Вій нерідко ставав ґрунтом, на якому розвивалися різні літературні форми.

У сучасному значенні епос розуміється як рід літератури, який розкриває картину «хб’єктив-ної дійсності. За його основу взято подію (або події). Епічний твір відтворює певний випадок або цілу історію з життя героїв. Автор здійснює об'єктивне зображення дійсності, з’ясовуючи причини та наслідки вчинків героїв, подаючи життя в його природному розвитку. Епос використовує великий арсенал зображувальних засобів (портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміка, інтер’єр тощо). До епосу належать різні жанри: епопея, роман, повість, оповідання, нарис тощо.

Лірика. Виникнення лірики пов’язане з первісним художнім синкретизмом, тобто коли різні види мистецтва існували невіддільно один від одного. У давні часи люди виконували нісні-танці під час певного магічного обряду. Пізніше один із співаків став виокремлюватися як провідний виконавець, тобто заспівувач. Це й поклало початок лірики як окремого літературного роду. Розмаїття ліричних форм знаходимо в усній народній творчості {пісні, думи, балади тощо).

Зародження світової ліричної поезії припадає на добу античності. У творчості великих античних поетів (Піндар, Сапфо, Анакреонт, Горацій, Овідій та in.) сформувалися визначальні ознаки лірики як літературного роду й з’явилися різні ліричні жанри. Якщо епос розповідає про подію, то головним у ліриці є її емоційне переживання. Визначальною ознакою лірики є суб’єктивність: усе зображуване подається через сприйняття ліричного героя або автора. Лірика зорієнтована на показ не зовнішнього, а внутрішнього світу особистості, на відтворення порухів душі, емоцій і почуттів. Змістом лірики є все суб’єктивне, внутрішнє, психологічно значуще. Людина в ліриці є і головним об'єктом зображення, і суб’єктом, який є важливою частиною художнього світу твору.

Переживання й думки, виражені в ліричному творі, не ототожнюються лише з постаттю автора. У ліриці велике значення має ліричне «я» так званого ліричного героя. Це друге ліричне «я» поета, форма втілення його думок і переживань, але ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності.

Ознаки лірики: 1) зміст — внутрішнє життя особистості; 2) суб’єктивність створеного світу; 3) емоційне переживання події; 4) ліричне «я» (ліричний герой — друге «я» автора, але не ототожнюється з ним); 5) віршована форма (хоча це не обов'язково).

Для лірики характерна особлива емоційність і схвильованість. Вона зорієнтована на індивідуальне сприйняття читача, який повинен не просто зрозуміти прочитане, а внутрішньо «пережити» подію. Унаслідок багатозначності поетичного слова лірика залишає великий простір для уяви читачів, даючи підстави для різних трактувань та асоціацій.

Лірика тяжіє до віршів, проте віршована структура не завжди є визначальною ознакою ліричних творів. Вона має велике розмаїття жанрів. У певні періоди активізуються ті чи інші жанри лірики.

Драма. Виникнення драми пов'язане з народними обрядовими дійствами. Батьківщиною драми була Стародавня Греція, де обряди на честь богів (Діопіса, Деметри, Кори та ін.) стали першими її зразками. У VI ст. до н. е. виник театр (з грецьк. видовище). Драматичні дійства, що раніше відбувалися на вулицях і площах, стали показувати па спеціальних майданах. Есхіл, Софокл, Евріпід і Арістофан заклали засади античної драми. У Стародавній Греції з’явилися такі різновиди драми, як трагедія та комедія.

Основу драматичного твору становить конфлікт, що знаходить вираження в дії. Оскільки конфлікт може бути внутрішнім (пов’язаним із внутрішніми суперечностями особистості, зосередженим у психологічній сфері) і зовнішнім (зіткнення героя зі світом, конфлікт між різними персонажами), то і дія, відповідно, може бути внутрішньою (показ змін внутрішнього стану героя твору, динаміки його переживань, думки тощо), а також зовнішньою (учинки героїв, їхня поведінка). Специфіка драми полягає в особливих формах організації художнього мовлення діалог, монолог, полілог. Авторська позиція в драматичному творі знаходить специфічне вираження: опис дійових осіб, авторські ремарки, розміщення епізодів, вибір подій, учинки героїв, форми художнього мовлення тощо.

Драма є специфічним видом мистецтва, що одночасно належить і літературі, і театру. Протягом тривалої історії склалися такі жанрові різновиди драми, як трагедія, комедія, власне драма, водевіль, мелодрама, трагікомедія тощо.

Зауважте!

Ознаки драми як літературного роду: 1) в основі — дія; 2) конфлікт (зіткнення між персонажами або їхні внутрішні суперечності) — рушійна сипа розвитку сюжету драми; 3) поєднання монологів, діалогів, полілогів; 4) призначення для сценічного втілення (рідше — для читання); 5) синтетизм (поєднання слова й жесту, міміки, музики тощо).

Взаємодія родів літератури. Літературні роди тяжіють до взаємодії та взаємопроникнення.

Так, наприклад, у фольклорі й художній літературі сформувалися ліро-епічні жанри: поема, балада, байка, дума, роман у віршах, вірш у прозі, казка-поема та іи. Лірика також проникає в драматичні твори. Серед жанрів ліро-драми виокремлюють: драматичну поему, драматичний етюд, драматичну сцену та ін. У результаті взаємодії епосу й драми

виник епічний театр, у якому не стільки зображується дія, скільки розповідається про неї (наприклад, драма-нритча). Це явите XX ст.

Взаємодія родів літератури тісно пов'язана з взаємодією жанрів. Художній твір є відкритою системою, у яку можуть проникати елементи й інших видів мистецтва (кіно, живопису, музики та ін.), а па сучасному етапі навіть КОМІ і'ютерии х тех пологі й.

Іпос (з грсцьк. слово, мова, розповідь) багатозначний термін: 1) героїчна розповідь про національне минуле («Іліада», «Одіссея», «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібслунгів», «Слово о полку Ігоревім» та ін.); 2) один із трьох родів літератури разом із лірикою та драмою.

ЛІрика (з грсцьк. Іуга ліра, струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого виконували вірші в давньогрецькій поезії) — один із трьох літературних родів, у якому об’єкт зображення подається шляхом передачі переживань, почуттів та емоцій особистості (героя чи автора), що приводить до створення особливої духовної реальності, розбудованої за законами краси.

ДрЛма (з грсцьк. drama дія) 1) один із літературних родів, що змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення; 2) жанр драматичного мистецтва.

У кожній країні драма має свою національну специфіку (наприклад, у Японії визначними явищами були театри Кабукі та Но; Італія — батьківщина театру дель арте (театру імпровізації, який має витоки в карнавалі); у Китаї активно розвивалася музична драма, у тому числі традиційна пекінська опера).

Вертёп — пересувний ляльковий театр, поширений в Україні в XVI- XVIII ст. У ньому розігрували релігійні та світські вистави. Вертеп мав форму двоповерхового ящика: на першому ярусі представляли різдвяну історію, на другому — сцени із соціально-побутового життя.

У давнину п'єси ставили, використовуючи ляльки. Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство, яке радує нас і сьогодні.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Хто першим здійснив поділ літератури на роди?

2. Розкажіть про походження епосу. 3. Як виникла лірика? 4. Що дало поштовх для виникнення драми? 5. Назвіть провідні ознаки епосу, лірики й драми.

Порівнюємо. 1. Порівняйте епос і лірику. 2. Порівняйте епос і драму.

Творче завдання. Визначте родові ознаки вашого улюбленого літературного твору.

Перевірте себе. 1. Що таке рід літератури? 2. У яких значеннях вживається поняття «епос»? 3. Назвіть його провідні ознаки. 4. Охарактеризуйте лірику як рід літератури. 5. Доведіть взаємодію родів літератури на прикладі прочитаних вами творів.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Література як рух. Світова література має багатовікову історію розвитку. Від глибокої давнини й до сучасності вона перебуває в постійному русі. Оскільки світова література є сукупністю різних національних літератур, які зберігають свою самобутність, процес розвитку мистецтва слова не може бути абсолютно монолітним. Водночас національні літератури мають деякі спільні закони розвитку, стани й тенденції. Це дає підстави виокремити поняття «літературний процес». Літературніш процес це розвиток літератури різних народів, що характеризується певними закономірностями на кожному етапі від давнини до сучасності.

Літературний процес рухається но спіралі. Одні явища, виникнувши в давні часи, можуть відроджуватися на іншому стані, але вже в новій якості. У літературному процесі відбувається взаємодія різних тенденцій і явищ, у тому числі національних літератур, творчих здобутків митців, класичної і масової літератур.

Як відбуваються зміни в літературному процесі. На розвиток літературного процесу впливають різні чинники. Серед зовнішніх:    розвиток суспільства,

культури й мистецтва в той чи інший час, стан розвитку людської свідомості, філософської думки, релігії, історична ситуація, вплив фольклору та міфології. Внутрішні чинники розвитку літературного і ірої іесу і іе закон и художі і ьої літератури, розуміння краси в певну добу, перебіг літературного життя, розвиток і взаємодія родів і жанрів, традиції та новаторство митців та ін.

Періодизація. У літературному процесі можна визначити окремі епохи й періоди. Це частини літературного процесу, яким притаманні певні тенденції та закономірності. Вони окреслюють вирішальні моменти в історії літератури, виразно відрізняють їх від інших. Тому літературний процес має періодизацію. У літературах Західної Європи виокремлюють такі епохи, як античність, Середньовіччя, Відродження (Ренесанс), класицизм, бароко, Просвітництво, романтизм, реаліям, модернізм, постмодернізм і етап сучасної літератури. В Україні художня література має свої етапи. За Д. Чижевським, у давній українській літературі визначають українську середньовічну літературу XI XV ст., літературу доби Ренесансу та бароко. Етап нової української літератури охоплює романтизм і реалізм. Наприкінці XIX на початку- XX ст. формується модернізм, а в останній третині XX па початку XXI ст. розвивається постмодернізм. У сучасному періоді в українській літературі простежуються цікаві новітні явища.

Періоди літературного процесу виокремлюють відповідно до хронології від давнини до сучасності. Епохи іі періоди літературного процесу обумовлені внутрішніми закономірностями мистецтва слова, серед яких провідну роль відіграють такі категорії, як жанр, стиль, автор, літературний напрям і течія.

ІЦе однією важливою ознакою літературного процесу є його нерівномірність у різних країнах. Доба Відродження розпочинається в Італії (XIII XIV’ ст.), а завершується в XV XVI ст., коли в інших європейських літературах тільки формується.

Напрям і течія. Важливу роль у літературному процесі відіграють літературні напрями й течії, які дають змогу виокремити подібні явища в межах різних національних літератур і певних періодах, надаючи цілісність літературному руху. Український літературознавець Д. Наливайко визначив у літературному напрямі такі компоненти, як його суспільно-історична основа й спільність мистецьких принципів. У літературному напрямі, за словами вченого, у відповідних художніх ({юрмах реалізується «ядро умонастроїв епохи».

У межах літературних напрямів інколи на підставі єдиних творчих підходів митців утворюються різні течії. Ці підходи охоплюють як змістовий, так і формальний рівні творів.

Художні напрями й течії в літературному процесі не є абсолютно «чистими», їх ознаки можуть накладатися. У творчості одного письменника подеколи виявляються елементи різних напрямів або течій (наприклад, Й. В. Гете, Ф. Шиллер, І. Котляревський, Т. Шевченко та іи.).

Літературний нйпрям найбільша й наймісткіпіа одиниця літературного процесу, ідо охоплює змістовий і художній рівні творів, епохи та системи творчості, об’єднує в єдиний комплекс інші історико-типологічні категорії.

Літературна тічія - вужча (у межах напряму) спорідненість творчих принципів на основі подібних естетичних засад.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Що таке літературний процес? 2. Назвіть його провідні ознаки. 3. Доведіть, що літературний процес є нерівномірним і нелінійним явищем.

Для обговорення. Чи впливає розвиток суспільства та культури на розвиток літературного процесу? Як?

Творче завдання. На підставі прочитаних творів (1-2 за вибором) продемонструйте взаємодію української і зарубіжних літератур у літературному процесі.

Перевірте себе. 1. Назвіть внутрішні й зовнішні чинники розвитку літературного процесу. 2. Які категорії є основними для літературного процесу? 3. Які етапи (періоди) літературного процесу вам відомі? 4. Коли авторська свідомість вийшла на перший план у літературному процесі? 5. Дайте визначення літературному напряму та течії. 6. Як вони співвідносяться між собою?

Радимо прочитати

1.    Бандура О. Теорія літератури в тезах, дефініціях, таблицях: навчальний довідник / О. Бандура, Г. Бандура. — К., 2008.

2.    Л ітерагурознавча енциклопедія: у 2-х томах/ автор-укладач 10.1. Ковалів. — К, 2007.

СВЯЩЕННІ КНИГИ ЛЮДСТВА ЯК ПАМ’ЯТКИ КУЛЬТУРИ Й ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЗНАЧЕННЯ СВЯЩЕННИХ КНИГ ДЛЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ Й МИСТЕЦТВА

В історії людства є книги, що виникли дуже давно її зміст яких створювався століттями, але вони не застаріли й у III тисячолітті. Цс Веди, Біблія, Коран, Авеста, Тора її інші давні тексти, у яких закарбовано величезний духовний досвід багатьох поколінь. Вони стали основою світових релігій і невичерпним джерелом натхнення митців. Священні книги з’явилися в різних куточках світу, але їх поєднує те, що вони пов'язані з уявленнями різних народів про себе та свою історію, про створення світу та його будову, про мораль і життєві цінності. У священних книгах знаходимо образи, що належать до різних світів, небесного й земного, божественного та природного. Вони нерозривно поєднані й утворюють особливу художню реальність, де розгортається одвічна боротьба добра і зла, життя та смерті, де людина намагається осмислити своє існування й звертається до вищих сил за духовною підтримкою.

У священних книгах різних народів можна знайти відгомін далеких подій, що колись, імовірно, відбувалися на Землі. Але ці події були переосмислені та видозмінені в міфах. Вони виникли як поетичні історії, що навчають пас, як треба жити у світі, і надихають на добро. Сюжети й образи священних книг стали вічними, оскільки вони протягом століть спонукають до творчості митців і постають у неперевершених витворах.

Ми відкриваємо священні книги, щоб пізнати себе і світ, знайти сенс буття і свою дорогу до Бога. І в кожного з нас будуть свої відкриття...

Міф (грецьк. mytiios слово, переказ, звістка) розповідь, у якій явища природи або реальні події були творчо переосмислені колективною (первісною) свідомістю давніх людей як пояснення світу та втілення уявлень ПТ)0 нього.

Міфологічний ббраз образ, що походить із міфу. У міфологічному образі в конкретній формі втілено загальні уявлення давніх людей про виникнення світу, дано первісні пояснення явищ природи та людського життя. У священних книгах людства міфологічні образи поділяються на різні групи: божественні, напівбожсствснпі, ворожі (демонологічні), людей, явища природи, символи тощо. Деякі міфологічні образи подані за принципом антитези. У такий спосіб утверджується одвічна тема боротьби добра і зла, що триває у світі.

На початку XVI ст. художник Рафаель намалював для олтаря церкви монастиря святого Сікста в П’я-ченц\( Італія) образ Богоматері. Він не знав тоді, що його полотно «Сікстинська мадонна» стане шедевром мистецтва. Мадонна тримає на руках Сина —

Христа, а її погляд звернений до глядачів. В очах мадонни — безмежна материнська любов і тривога за майбутнє, милосердя й глибокий біль. Здається, мати передчуває ті випробування, які випадуть на долю Христа. Дивлячись на мадонну, ми ніби самі стаємо частиною цього твору. Богоматір печально й велично йде до нас, несучи нам найдорожче — Сина, Спасителя. А за її спиною розливається світло, у якому можна роздивитися голівки маленьких янголят. Світло переможе темряву, любов — зло, а Богоматір із Сином завжди будуть іти до нас через віки...

Радимо прочитати

Абрамович С.Д. Священні книги людства: Веди. Авеста. Біблія. Коран. — Харків, 2003.

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко