Народна Освіта » Українська література » Надія національної драми - Театр корифеїв, Сто тисяч читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Надія національної драми - Театр корифеїв, Сто тисяч читати онлайн

У цьому розділі ми говоритимемо про театр як один із видів мистецтва, що відображає життя за допомогою гри акторів. Але театральна вистава не відбудеться без драматурга, режисера, композитора, художника, хореографа. Отже, театральне мистецтво синтетичне2 за своєю суттю. Усі твори, які втілюють у театрі, називають драматичними.

Драма (від грец. — «дія»)— літературний рід, що зображує дійсність

безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів.

Автор у такому творі майже нічим себе не виявляв, а дійові особи розкриваються через вчинки, діалоги та монологи, характеристику їх іншими дійовими особами чи самохарактеристику, мову тощо. Щоб вистава захопила глядачів, робота драматурга має бути філігранною1. Йому необхідно обрати момент у житті дійових «хиб, коли найсильніше виявляються характери героїв та протиставлені їхні погляди. Драматург має написати репліки дійових осіб так, щоб дія була динамічною й захопливою.

У цьому розділі ви вивчатимете п’єсу І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», створену 1889 р., тому особливості драми розглянемо на прикладі класичних п’єс XIX ст.

Драматичний твір поділяється на дії (акти), кожна з яких, своєю чергою, — на яви*. Поява нової дійової особи відділяє одну яву від іншої. У класичному драматичному творі невелика кількість дійових осіб й одна сюжетна лінія. Події зазвичий розгортаються від минулого до майбутнього, місце дії залишається переважно незмінним. Рушієм дії в драматичному творі є гострий конфлікт між дійовими особами. Свої зауваження й доповнення(місце дії, особливості гри акторів тощо) автор передає через ремарки".

' Лепаж Робер (нар. 1957, Квебек) — канадський режисер театру й кіно, актор, драматург і сценарист.

2    Синтетичний — той, що з’єднує окремі елементи, частини в єдине ціле.

3    Філігранний — продуманий або опрацьований до найменших деталей, дрібниць.

4    Ява — частина акту, дії драматичного твору, у якій склад виконавців лишається незмінним. Поділ на яви утворі не є обов'язковим.

5    Ремарка — авторська примітка в тексті п'єси, що містить стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб. Зазвичай у тексті її виділяють курсивом.

За характером конфлікту драматичні твори поділяють на трагедію, комедію та власне драму.

Трагедія — це драматичний твір, що ґрунтується на непримиренному конфлікті особистості з представниками протилежних суспільно-політичних поглядів або виразниками інших моральних переконань.

У ній позитивний герой кидає виклик людині, групі людей або цілому суспільству й майже завжди гине.

Протилежна до трагедії комедія — сатиричний твір, у якому викриваються негативні явища в житті людини або суспільства.

У комедії автор висміює вади суспільного буття, тому головна зброя комедії — сміх. Він може бути доброзичливим (іронія) або злим (сарказм).

Ознаки трагедії й комедії поєднує в собі трагікомедія. У ній, як у комедії, висміюються недоліки людини чи суспільства, але часто, як у трагедії, головний герой опиняється на межі життя і смерті. Трагічні події в трагікомедії, як правило, в загостреному вигляді виявляють характер героя.

Драма як жанр займає проміжне місце між трагедією та комедією. Драма змальовує життя ширше й різноманітніше, ніж трагедія й комедія, які вибирають протилежні, крайні сторони людського буття. Френк Канра1 про драму сказав: «Я думав, що драма — це коли героїня плаче. Я помилявся. Драма це коли плачуть глядачі». Насправді сльози наприкінці вистави — це не обов’язковий атрибут драми, адже в ній автор зображує буденне життя людини. У п’єсі, звичайно, можуть бути комічні чи драматичні ситуації, але вони не доведені до надзвичайного загострення. Фінал власне драми для головного героя може бути і щасливий, і трагічний. Як бачимо, драма не має чітко окреслених ознак. Незмінною є одна умова: вона не повинна залишати читача або глядача в театрі байдужим!

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.    Поясніть, чим драма як рід літератури відрізняється від лірики.

2.    Назвіть жанри драми та коротко розкажіть про особливості кожного з них.

3eTOfTP'ini КООГДГІШТГІ

“Розум людський ніколи і нічого не винайшов благороднішого і кориснішого за театральні видовища і для вдосконалення, і для очищення характерів-',— писав Вольтер56 57. Істинність його висновків підтвердили віки. Навіть бурхливий розвиток кіномистецтва у XX ст. не витіснив із людського життя великого чарівника на ім'я ТЕАТР. Він захоплює, виховує, змушує думати й переживати.

Для українського народу театр ніколи не був лише розвагою. Він — складова його життя, арена боротьби за національні інтереси, школа виховання патріотичних почуттів.

В умовах колоніального поневолення в першій половині XIX ст. театр повністю занепадає. Невелика кількість п’єс і поодинокі постановки не могли протистояти широкому наступу реакції на українську культуру. Але потяг народу до театралізованих вистав залишався.

Але в другій половині XIX ст. з'явилися тенденції до відродження театру. У деяких містах України поступово починають зароджуватися аматорські1 гуртки: у 1 858 р. при Київському університеті Святого Володимира (керівники — тоді ще студенти М. Лисенко*, М. Старицький3і П. Чубинський4); 1861 р. — «Товариство, кохаюче рідну мову» в Чернігові (керівники — Л. Глібов5, О. Маркович6); 1863 р. — «Артистичне товариство» в м. Бобринці (керівники — М. Кропивниць-кий та І. Тобілевич), театральні гуртки в Єлисаветграді, Харкові, Одесі. «Увага» царського уряду до україномовних театральних колективів була особливо пильною. Ще з кінця 1860-х років вона взяла їх під таємний нагляд, щоб не допустити, вільнолюбства й українофільства7.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Чому так багато визначних діячів української культури розпочали свою діяльність саме зі створення драматичних гуртків? У чому сила театру?

Узаконив репресії проти української культури Емський указ (1876), який заборонив постановку театральних вистав українською мовою: «Воспретить различные сценические представления и чтения на малорусском языке, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам». Після цього вистави українською зникають зі сцен Києва, Полтави та Чернігова, але періодично продовжують відбуватися в Харкові та Єлисаветграді.

Заборона українських театральних вистав викликала обурення народу, тому в 1881 р. уряд змушений був піти на деякі поступки, хоч збереглися певні обмеження для українських постановок:

' Аматорський — любительський, не професійний.

* Лисенко Микола Віталійович (1842-1912)—український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

3    Старицький Михайло Петрович (1840-1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один із корифеїв українського побутового театру.

4    Чубинський Павло Платонович (1839-1884) —український фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.

6 Глібов Леонід Іванович (1827-1893) — український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.

6    Маркович Опанас (1822—1867) — український фольклорист, етнограф, громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського братства.

7    Українофільство — напрям, склад думок і дій прихильника українців і всього українського.

1.    Перед спектаклем українською мовою обов’язково показували виставу російською. За дотриманням цієї вимоги стежили спеціально приставлені жандарми, які повинні були бути присутні на всіх постановках. Оскільки театральні вистави тривали по п’ять—шість годин, терпіння чиновника часто вистачало лише на спектакль російською мовою, на українську ж частину приходили прості люди та місцева інтелігенція.

2.    Вистава не повинна зображувати минуле українського народу чи життя інтелігенції. Цензура забороняла ставити драматичні твори, у яких би згадувалося слово « козак р.Дозвіл цензури найшвидше отримували низькохудожні п’єси побутового характеру, де переважали народні пісні й танці, гуляння, горілка, любовні сцени тощо.

3.    Не можна було перекладати драматичні твори з інших мов на українську та ставити їх ни сцені. У такий спосіб українську літературу й театр на тривалий час було позбавлено контактів зі світовою драматургією, а отже, українській культурі було закрито шлях до засвоєння надбань інших народів.

4.    Для постановки вистави театральний колектив мав отримати дозвіл від місцевої влади. У такий спосіб до цензурних заборон додавалися ще й адміністративні. Прикладом таких подвійних перепон може бути заборона в 1883—1893 рр. ставити п’єси українською мовою в Київському генерал-губернаторстві (а це була майже третина території Наддніпрянської України!).

Отже, український театр заганяли в прокрустове ложе побутово-етнографічного примітивного дійства. Царські укази обмежували розвиток драматургії, збіднювали її тематично та жанрово, знижували якісний рівень художніх творів.

Указ 1881 р., всупереч жорстким обмеженням, легалізував постановку вистав українською мовою. Це був невеликий крок уперед.

Працю театральних діячів у цих несприятливих для розвитку української культури умовах можна назвати героїчною. Вражає їхня самопожертва в ім’я мистецтва. Серед великої кількості ентузіастів найвидатні-шу роль у другій половині XIX ст. відіграли театральні діячі, що увійшли в історію під назвою «корифеї58».

 

 

1901 р. в Києві вийшла книжка «Корифеи украинской сцены», що розповідала про театральних діячів останньої чверті XIX ст. Відтоді найвизначніших режисерів, акторів, драматургів, співаків, які започаткували перший професійний театр в Україні, стали називати «корифеями». До них належали Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Ганна Затиркевич-Карпинська та інші.

 

27 жовтня 1882 р. театральні діячі Єлисавет-града на чолі з режисером Марком Кропивницьким здійснили постановку драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка*. Головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Захопленню публіки не було меж! Перед новоствореною трупою1 відкривались перспективи гастролей містами України. І скрізь, де актори виступали, вони мали незмінний успіх. Але М. Кропивницький, який узяв на себе всі клопоти щодо організації роботи театрального колективу, усвідомлював, що українське драматичне мистецтво буде захищене від утисків влади тільки за умови, якщо підкорить Санкт-Петербург.

 

На шляху до здійснення мети було багато перешкод, одна з яких — відсутність коштів. Вихід було знайдено. У 1883 р. трупа переїхала до Києва й об’єдналася з театральним гуртком, який очолював М. Старицький. Він став директором, а М. Кропивницький — режисером й актором нового колективу. Для розвитку трупи М. Старицький продав свій маєток і виручені грюші витратив на придбання костюмів, декор>ацій та зарплату акторів.

З 1883 р. театральний колектив активно розвивається і вдосконалюється. Обов’язки щодо створення єдиного злагодженого театрального ансамблю взяв на себе М. Крюпивницький. Він багато уваги приділяв удосконаленню акторської гри та співу, добору репертуару й музики, підготовку декорацій і костюмів. М. Кропивницькому вдалося згуртувати колектив і виховати яскраві таланти.

Спочатку репертуар театру 65¾ обмежений тво-р>ами І. Котляревського («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Т. Шевченка («Назар Сто-доля»), Г. Квітки-Основ’яненка («Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»). Згодом стало зрозуміло, що новий український театр буде цікавий публіці лише тоді, коли відображатиме сучасні проблеми. За нелегку справу оновлення репертуару взялись Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Марко Кропивницький, Микола Старицький, Панас Тобілевич (Саксаганський). Не всім із них і не відразу вдалося вийти за побутово-етнографічні рамки, але була здійснена спроба оновити тематику й урізноманітнити репертуар новими жанрами.

1 Трупа — колектив артистів театру або цирку.

Усупереч урядовим заборонам, на українській сцені з’являється новий герой інтелігент, виразник передових поглядів. Драматурги починають звертатися до історичних тем, шукаючи в подіях минулого аналогів для осмислення сучасних проблем. Усі драматичні твори того часу були позначені вболіванням за долю народу, відстоюванням його інтересів. Найвизначнішим драматургом серед них став Іван Карпенко-Карий, чия творчість набула з часом високого суспільного звучання.

 

У 1885 р. єдиний творчий колектив поділився на дві трупи. Першу очолив М. Садовський, другу — М. Кропивницький. Саме останньому вдалося здійснити заповітну мрію — завоювати санкт-петербурзьку публіку. 3 11 листопада 1886 р. по 15 лютого 1887 р. відбулися вистави українських митців у північній столиці. Успіх перевершив усі очікування! Російський драматург

О. Островський залишив таке враження про ті гастролі: «Глядач лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя». Сучасники розповідали, що на виставах плакав великий російський письменник Лев Толстой, а видатний композитор Петро Чайковський підніс Марії Заньковецькій вінок із написом: «М. К. Заньковецькій — безсмертнії”! від смертного». Захоплення росіііської публіки було таке велике, що виставу українських корифеїв відвідав навіть імператор Олександр Ш. Протягом 1886—1888 рр. українська трупа М. Кропивницького здійснила кілька успішних гастролей Росією, але, незважаючи на неймовірний успіх, змінити ставлення російської влади до української культури не вдалося.

Тільки в 1907 р. в будівлі Троїцького народного дому в Києві Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити перший стаціонарний професійний український театр (нині приміщення Київського театру оперети).

Заслуга корифеїв української сцени кінця XIX — початку XX ст. полягала в тому, що вони створити національний театр, піднесли його на високий рівень професіоналізму, осучаснили реперхгуар, у якому порушували важливі питання суспільної ваги та виховували народ.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Запишіть у робочий зошит тези до статті “Історичні координати». Розкажіть пр розвиток українського театру в другій половині XIX ст.

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (Іван Карпович Тобілевич)

 

 

(1845-1907)

 

ван Карпович Тобілевич — таке справжнє прізвище відомого українського драматурга Івана Карпенка-Карого. Він народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда Херсонської губернії. Карно Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив із зубожілого дворянського роду. Євген Чикаленко1, хороший знайомий сім’ї, згадував, що в нього «були в зачатку всі ті таланти, що так яскраво розвинулись у його дітей». Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з містечка Саксагані Катеринославської губернії. її предки були козаками, але потім їх було за-кріпачено. За переказами, Карно Адамович викупив дівчину з кріпацтва й одружився з нею. Від природи обдарована музично, вона співала дітям багато українських народних пісень і музичні партії з надзвичайно популярної на той час п’єси І. Котляревського «НаталкаПолтавка». ЇЇ виховання позначилося на формуванні мистецьких смаків дітей.

Родина Тобілевичів виплекала таланти чотирьох видатних українських театр>альних діячів.

Найстарший Іван — відомий драматург і актор Карпенко-Карий; Марія — талановита співачка, що працювала під псевдонімом Садовська-Барілотті; Микола Садовський — один із засновників професійного українського театру; Панас Саксаганський актор, режисер, драматург, педагог. Усі четверо пов’язали свої сценічні псевдоніми переважно з біографіями батьків2.

Мати навчала своїх дітей грамоти вдома, тому, оминувши початкову школі', Іван відразу всту-

1    Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929) — визначний громадський діяч, меценат української культури, видавець, публіцист.

2    Псевдонім Карпенко-Карий утворено від двох слів: Карпенко — син Карпа, Карий — улюблений персонаж п'єси “Назар Стодоля» Шевченка; псевдонімами Марії Садовської та Миколи Садовського стало дівоче прізвище матері; Панаса Саксаганського — від назви містечка й річки Саксагань.

пив до Бобринецького повітового училища. Карно Тобілевич розумів значення освіти, тому не раз повторював: «Учись, синку, учись! Ми люди бідні, ніхто нас не порятує, коли ми самі себе не порятуємо!».

 

Через матеріальну скруту Іванові Тобіле-вичу не судилося продовжити навчання в університеті, тому вже в чотирнадцять років він влаштувався писарчуком у канцелярії пристава в містечку Мала Виска, а згодом— канцеляристом у Бобринецькій міській управі. Потяг до знань спонукав його займатися самоосвітою. Він читав твори визначних письменників Шиллера,

Руссо, Дідро, Вольтера, Мольєра, Гоголя,

Островського, філософів, економістів, істориків.

Змолоду І. Тобілевич був палким прихильником театру. Він відвідував аматорські вистави, а коли в Вобринці утворили драматичний гурток, став активним його учасником. Тут Іван познайомився з майбутнім засновником «театру корифеїв» Марком Кропивницьким. У молоді містечка тільки й розмов було, що про сцену. Лише за 1863—1864 рр. гуртківці здійснили майже сорок постановок! Захоплення І. Тобілевича театром було таким великим, що, коли в Єлисаветград на гастролі приїхав прославлений американський трагік Айра Олдрідж, він пішки пройшов п’ятдесят кілометрів, щоб подивитися на його гру.

Коли в 1865 р. І. Тобілевича перевели працювати до Єлисаветграда, він почав активно займатися культурно-громадською діяльністю.

Тут він познайомився й потоваришував із Панасом Михалевичем, другом М. Драгоманова, членом «Громади», який жив після заслання в Єлиса-ветграді. Навколо І. Тобілевича й П. Михалевича об’єдналися передові діячі міста: Євген Чикаленко, Олександр Тарковський', Олександр Волошинта ін. Гуртківці вивчали та поширювали заборонені твори Тараса Шевченка, народницьку літературу, збирали кошти для допомоги бідним.

У 1883-1884 рр. організацію було розгромлено, а активних її учасників покарано. Не оминула розправа й І. Тобілевича. У 1883 р. його було звільнено з робота та заборонено перебувати на території України й у великих містах Росії. Іван Карпович оселився на чотири роки в місті

' Таркбвський Олександр Карлович (1862-1924) — поет, письменник, журналіст, громадський діяч. Рідний брат дружини І. Тобілевича, батько російського поета Арсенія Тарковського, дід режисера й актора Андрія Тарковського.

7 Волошин Олександр Федорович (1855-1933) — педагог, етнограф, фольклорист, суспільно-політичний діяч, член Української Центральної Ради.

Новочеркаську на півдні Росії та перебував під наглядом поліції. Тут

І. Тобілевич написав кілька п’єс: «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка».

У 1887 р. І. Карпенку-Карому дозволили повернутися до України. Відтоді все його життя було пов’язане з театром. Він працював як артист, режисер, драматург у театральних трупах Миколи Садовського, «Товаристві російсько-малоросійських артистів під керівництвом Саксагансько-го», «Малоросійській трупі Марка Лукича Кропивницького під керівництвом Саксаганського й Садовського за участю Марії Костянтинівни Заньковецької», «Товаристві малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського з участю Івана Карпенка-Карого».

І. Тобілевич розумів важливість виховання народу, тому велику увагу приділяв репертуару національного українського театру. Одна за одною з’являються його п’єси «Сто тисяч» (1889), «Паливода XVIII століття» (1893), «Сава Чалий» (1899), «Хазяїн» (1900), «Суєта» (1903) та ін. У них він звертався до зображення історичного минулого народу та узагальнював нові явища тогочасної дійсності. Він збагатив драматургію новими жанрами, тематикою, образами. Для його п’єс були характерними яскрава сценічність, психологічне зображення героїв, динамічність дії. Своєю творчістю І. Карпенко-Карий вивів український театр на сучасний рівень розвитку, заклав основи нового театру XX ст.

15 вересня 1907 р. І. Тобілевич помер. Його поховано поблизу хутора Надія на Кіровоградщині.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.    Назвіть визначних українських театральних діячів, які походили з родини Тобілє-вичів.

2.    Розкажіть два епізоди з біографії І. Карпенка-Карого, які вам найбільше запам'яталися.

3.    Назвіть драматичні твори І. Карпенка-Карого та поясніть, у чому його заслуги перед українською культурою.

1.    Складіть і запишіть у робочий зошит план до біографічної статті про І. Карпенка-Карого. Підготуйте за ним усне повідомлення.

2.    Прочитайте І дію п’єси -Сто тисяч». Робіть закладки в підручнику до образу Калитки.

3.    Доберіть матеріали й підготуйте повідомлення на уроці про музично-драматич-ний театр М. Садовського за такими питаннями:

•    завдання театру;

•    склад трупи;

•    репертуар;

•    демократизм і народність.

Пригадайте, хто з письменників звертався до теми руйнівної сили грошей на людину.

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

1889 р. І. Карпенко-Карий створив трагікомедію «Сто тисяч*. Поштовхом до її написання стали реальні факти ошуканства в Єлисаветграді.

 

 

Про один із таких випадків згадувала дружина письменника: «Треба сказати, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких “калиток”1. Це було тоді звичайним явищем. Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замість фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий. Таким чі'шш-шшдь-ішпіташ.р.^и-піш.1 “Сто тисяч" не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо нас*.

Але, як справжній митець, І. Карпенко-Карий не обмежився змалюванням поодиноких випадків шахрайства. У п’єсі автор піднявся до узагальнення життя українського пореформеного2 села у 80-90-х роках XIX ст.

Які його особливості? Після скасування кріпацтва в 1861 р. минуло понад ЗО років. Колишні поміщики, не зумівши пристосуватися до нових умов господарювання, швидко розорювались, їхні землі скуповували заможні селяни.

У суспільстві утворювався новий прошарок — сільська буржуазія. «Гроші — усьому голова» — таким був головний девіз їхнього життя.

1    Каптка — торбина для грошей; гаманець. У п’єсі І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» головна дійова особа — Герасим Калитка.

2    Йдеться про реформу 1861 р., спрямовану на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Тому твір спочатку так і називався — «Гроші». Цензура не пропустила цей варіант п’єси, тому І. Карпенко-Карий його доопрацював і подав на повторний розгляд. У 1890 р. під назвою «Сто тисяч» трагікомедію було поставлено на сцені. Головну роль у ній виконував сам автор.

КОМПОЗИЦІЯ ТА СЮЖЕТ ТВОРУ

Події в п’єсі відбуваються протягом короткого проміжку часу в хаті сільського багатія Герасима Калитки.

Сюжетну лілію твору побудовано на конфлікті «шахрай ошукав шахрая», коли пройдисвіта Герасима Калитку обводить навколо пальця ще більший аферист Невідомий. Але автор використав доволі простий сюжет, щоб зобразити узагальнений образ представника нової сільської буржуазії, який у гонитві за багатством втрачає все людське й наважується навіть на кримінальний злочин.

Експозиція п’єси — поява в Калитчиній господі Невідомого. Він уперше пробує продати фальшиві гроші і привіз показати їх Герасимові. Калитці вони потрібні, бо він хоче купити землю поміщика Смоквинова, який розорився. Читач також дізнається, що саме в день зустрічі з Невідомим Герасим придбав землю в поміщика Борща.

У зав’язці Герасим домовляється з Невідомим, що купить у нього за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих купюр. Від Савки він дізнається, що Жолудь розбагатів завдяки нечистим грошам, та й Невідомий каже, що отримані від прикажчика Жолудя гроші в Калитки теж фальшиві. Герасим упевнюється в думці: «Якщо можна обманювати іншим, то чому не можна мені? »

 

Усі події в розвитку дії зображують Герасима як жадібну й бездушну людину. Він економить на наймитах, хоче одружити свого сина Романа з Пузиревою дочкою. Одночасно з цим Калитка послав кума Савка до міста перевірити, чи справді фальшивими грошима можна розраховуватися. Савка без перешкод розміняв купюри в казначействі.

Кульмінація — у мішку, отриманому від Невідомого, Калитка, замість фальшивих грошей, побачив звичайний папір. Не винісши обману, Герасим намагається накласти на себе руки.

Розв’язка — Калитку рятує від смерті копач Банавентура59, але Герасим у такому розпачі, що не має бажання жити дачі.

ГРУПУВАННЯ ОБРАЗІВ П’ЄСИ

І. Карпенко-Карий усіх дійових осіб об’єднує у дві групи.

З одного боку — герої, які занедужали на «грошову хворобу». Найяскравіше вона виявилась у головного героя п’єси Герасима Калитки. Для нього сенсом життя є збагачення. Але він не виняток. Засліплений грошима Невідомий, який пропонує Калитці придбати в нього фальшиві купюри. Тільки про гроші розмови в Калитчиного кума Савки, що ладний заради них запродати нечистому свою душу. Тридцять років присвятив пошукам скарбів копач Банавентура. Мета життя у збагаченні й у героїв за лаштунками трагікомедії — Пузиря й Чобота. Зрештою, має клопіт із грошима й панок Смоквинов, що розорився і в якого Калитка хоче прикупити собі земельки.

З іншого боку — образи членів Калитчиної родини та його наймитів. Вони Герасимові антиподи1: не сприймають його життєвих принципів і живуть своїми почуттями.

сто тисяч

Скорочено Комедія в 4 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Герасим Никодимович Калитка — багатий крестьянин.

Параска — жінка його.

Роман — син їх.

Савка — кум Герасима, крестьянин.

Банавентура — копач.

Невідомий — єврей.

Гершко — фактор.

Мотря — наймичка.

Клим — робітник.

ДІЯ ПЕРША ЯВА І

В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.

Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся... Попробуєм!..

ЯВА II

Роман і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам.

Роман. Здоров.

Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невідомий.А де ж сам хазяїн?

1 Антипод — людина, що своїми поглядами, рисами характеру або соціальним становищем цілком протилежна іншій людині.

Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

Невідомий. Яз ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

Роман. Може, й вони через годину будуть.

ЯВА III

Ті ж і Копач.

Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смок-винова. [Пішов.)

ЯВА IV

Копач і Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Заметь — це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставке, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?

Роман. Ще в городі.

Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєнієм земєлькі... А Прасковєя Івановна?..

Роман. У попа.

Копач. Так! Торічелієва пустота60... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фізікі. В такім разі — адіог! К обіду я прийду. [Пішов.)

ЯВА V

Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... І все він зна — тілько нічого не робе.

Приїжджає Герасим Калитка.

ЯВА VI

Герасим [один). Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так, — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим пугьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив, — видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же, двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало — п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай. купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись... Обі-щав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

ЯВА VII

Савка і Гэрасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Гера сим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?

Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.

Герасим. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши — давай! Хіба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш — всі віддав за землю.

Савка. Де ж ті гроші, куме?

Герасим. Та Господь їх знає. Я над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали... Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Вже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірите, звав, нехай Бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж — не вийшов, тілько налякав. [...]

Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

ЯВА VIII

Гэрасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам! [...]

Герасим. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий.{Оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі.) Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим. [Довгорозгляда, придивляється на світ.) От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляде.) Не вгадаю!

Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.

Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаемся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх денег скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.

Герасим. Свят, свят, свят! Тати брешеш?

Невідомий. Побей меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолу-дьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люде багатіють. [...]

Герасим. Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам Богпомогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, — може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь. [...]

Невідомий виходить.

(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Входе Копач.

ЯВА IX

Герасим і Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане, треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздравляю з пріобрєтєнієм земелькі, дай Бог еще столько прикупить... [...] Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчи-вость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Які туг шутки? Хазяйственний мужик — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви — галушечки, картопельку, куле-шик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин. Чобіт — п’ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Гєра сим. Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав в Париж.

Герасим. ...краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де е багаті дівчата.

Копач. Знаю. Як не знать — знаю... От хоч би й у старшого Пузиря — дві дочки на возрасті. Я у них як дома. [...]

Копач. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря на оглядини?

Гера сим. А що ж, з Богом! Хіба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали — жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.

Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші — гроші всьому голова

Входе Роман.

ЯВАХ

Ті ж і Роман.[...]

Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця...

Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку. [...]

Герасим. А грошей у неї багато є?

Роман. Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.

Герасим. До душі, та не до кишені.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.

Герасим. Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість.

Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.

Герасим. А нас хіба не били? Били й нас. [...]

ЯВА XII

[...]

Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову — знов зчепились. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили...

Герасим. Табрешеш-бо, одного; а другий випав сам на третій день. [...] Копач. А хто ж битву виграв?

Герасим. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитці — не дав-таки зятьові.

Роман. Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою. Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто. [...]

Виходять.

Завіса.

' ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1.    Назвіть дійових осіб першої дії. Розкажіть стисло, що ви дізналися про кожного з них.

2.    Поясніть, чому автор вводить удію Калитку не з першої сторінки твору.

3.    Розкажіть, про які події з минулого життя Калитки ви дізнались. Як вони характеризують героя? Відповідь підтверджуйте цитатами.

4.    Зверніть увагу на дві репліки у творі:

Копач. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоєдєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш.

Кали тка. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.

Як ці два висловлення дають уявлення про норови в суспільстві того часу? Як ці фрази характеризують Калитку? Чому копач каже: «Вас вже не обманеш...»?

5.    Знайдіть і прочитайте в І дії висловлення Савки й Калитки проте, за що їм страшно. Як ці судження характеризують моральні якості героїв? Свою відповідь обгрунтуйте.

6.    У народному уявленні людська душа є вмістилищем чистого й непорочного Святого Духа. А якою є душа в Калитки й Савки? Свою відповідь обгрунтуйте, спираючись на уривки:

Савка (набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя.

Герасим. Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

7.    Знайдіть і прочитайте вислови Калитки про науку. Яку рису характеру виявляє в них герой?

8.    Розкажіть, що ви дізналися з першої дії про копача Банавентуру. Чому його прізвисько саме таке? Що між ним і Калиткою спільне, а чим вони відрізняються? Свою відповідь обгрунтуйте. 61

ДІЯ ДРУГА

ЯВА II

Герасим за коном: «Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга зайшла, пора скотину порать».

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.

Входе Герасим.

Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав?

Герасим. Ащо?

Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать — зараз: дзінь, дзінь, дзінь, сам ще лежиш, а там встають.

Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (За-гляда у двері.) Чи не поснули знову, щось тихо у тій хаті? От вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!

Копач. Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна Бог знає скільки викопать. Воно ще рано, тілько на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Вже ж я їм і отченаша даю, як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиня двері навстяж і стоїть на дверях.) Кажете — рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, порадо коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входе Клим.

ЯВА III

Ті ж і Клим.

Клим. Що? Хліба взяв окраєць, — поки до обіда, то їсти захочеться.

Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч разу тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!

ЯВА IV

Ті ж і Параска.

Параска {на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?

Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був незапертий, нехай Бог милує, все заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліб?

Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Чуєш, Параско? Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарнахазяйка! Чого ж Мотря глядить?

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... {Пішла.)

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад — гріх у неділю снідать.

Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, ато з цієї пори до обіда на ногах — не ївши охлянеш.

Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з’їси до обіда півхліба?

Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіда півхліба.

Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, ато однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. {Пішов.)

Герасим {до Копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають.

Копач. Сарана.

Герасим. Гірш! Повірите, що у них тілько й думка — як би до сніданку; а після сніданку все погляда на сонце — коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.

Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі... Мене вже ці думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві. [...]

Входе Роман.

ЯВА V

Герасим і Роман.

[ ]

Роман. Ну та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.

Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.

Роман. Та, єй-Богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засміють.

Герасим. З посміху люде бувають, от як викопає гроші, тоді нехай сміються, так-то. Іди, нехай при тобі підмазують фургона, запрягають, та й з Богом!

ЯВА VI

Герасим і Параска.

[--]

Параска. Що це ти затіяв — женить Романа на Пузирівні?

Герасим. A-а! То ти про це? [...] Тобі яке діло?

Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів — одно слово, хазяйка біля всього; в хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.

Герасим. Нетреба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.

Параска. Візьмеш в обидві жмені.

Герасим. Іди собі, не заважай мені думать.

Параска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні — не буде їй пресвітлої години, я її заїм.

Герасим. Про мене, хоч цілком з начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти з чортзна-чим причепилась.

Параска. Які там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?

Герасим. Не з твоєю головою мене вчить... Іди собі.

Параска. Тьфу! На твою дурну голову.

Герасим. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить.)

Входе Савка.

ЯВА VII

Герасим(лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, — хвалять завод... (Перелічивши, ліче другий раз.) Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші.)

Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать меж них. Так, хіба зведе дурну дівку з чужим чоловіком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолітком, посварить батька з сином, зведе на бійку приятелів, а щоб він узяв у розумного чоловіка душу і за це дав йому грошей? Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи... (Таінствено.) Люде самі уміють робить гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запира двері.) Еге. Та ще й які гроші. В вік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам'ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?

Савка. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

Герасим. Є... є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп'ятого... (Розгляде.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними е фальшиві, і таких грошей можна купить скілько хочеш... Пристанете у компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! {Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні... Куме, може, ви жартуєте зо мною?

Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.

Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.

Герасим. Угадайте самі.

Савка {розглядає). Не вгадаю.

Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? {Вийма з пачки три бумажки по три і одну рубльову.)

Савка. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.

Герасим. Отже, незважаючи нате, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме...

Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

Савка. То-то бой є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол...

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.

Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?

Герасим. А скілько хочете?

Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?

Савка. Заживем! Об землю злидні, а, розторгувавшись, ще прикупимо... А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять.

Обмінюють гроші.

Може, й це такі? Хе-хе-хе!

Герасим. Ні, більше десятки нема.

Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля у город. {Пішов.)

Герасим. Нехай вам Бог помогав і щастить на добреє діло... Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б Господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша! [...]

ЯВА XI

Герасим і Параска.

Параска. Звели і нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов, — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, — гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.

Параска. Тайяж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.

Герасим. То ти, а то коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.

Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Герасим. Ото-то бой є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...

Параска. Сором людям в очі дивиться!! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, яку ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.

Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.

Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом.

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!

Герасим. От же вдарю!

Параска. Бий, бий, я не тікаю!

Герасим. Ахтиж, відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... {Кидається на Параску, хватає за очіпок.)

Входе Копач. Калитка цілує Параску.

ЯВА XII

Копач, Калитка і Параска.

Копач (заміча поцілунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) І на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в пріятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ ЯВА II

[...]

Герасим. Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?

Роман. Та задержали.

Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?

Роман. У них були гості: пани якісь, офицери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка заліз, що то гроші!

Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.

Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері — хазяйського сина і в хату не закликали!

Роман вийшов.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як Тв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. їдеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіе спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

[...]

ЯВА IV

Герасим (сам). От збіглися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, — гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять — сто тисяч! Господи! [...] Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входе Савка. Кум! Слава Богу, діждався, думав — умру. Що?..

ЯВА V

Савка і Герасим. (Савка розповідає Герасимові, як перевіряв у місті фальшиві гроші.)

Герасим {цілує). Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!

Савка. Ay мене тілько десять!

Ге р ас и м. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! {Виймає запродажню і рве.) От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне, — на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні — щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було подозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі — от і буде причина нашій гульні. [...]

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

ЯВА IV

Копач. Хочеш гроші мать?

Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?

Копач. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай... Я, слава Богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.

Роман. То яка-небудь комерція, чи що?

Копач. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п'ятдесят, — тобі повірять, — і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само прові-дєніє мені цей путь указує.

Роман. Може, фальшивих?

Копач. A-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.

Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.

Копач. То все нічого не доказує. Іщіте — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік... Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те візьми — які предмети: скала... та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий — на запад; і посередині в землі одкопав кам’яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.

Роман. Це ви мене дуже заохотили... Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.

Копач. Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п’ять, тоді тілько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велике діло! [...]

ЯВА VII

Входе тихо Гзрасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка. Ходім удвох.

Герасим. Оттобі й маєш!.. Ахто ж буде біля грошей?

Савка. Хіба ж їх хто візьме туг?

Герасим. Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю — береженого і Бог береже.

Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)

ЯВА VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, — потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок — жид зашамотався, бере мішок, не дає... «Давай гроші», — каже. Слово за слово, а тут — третій; я годі йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

Входе Параска.

ЯВА IX

Герасим і Параска.

Параска (тихо). Старий!

Герасим. Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.) Ти чого, на-віжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!

Параска. Та не ґвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.

Герасим. Яке там діло?

Параска. Жид прибігав до тебе...

Герасим. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?

Параска. Та з якого поїзда? Опам’ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.

Герасим. Тьфу!! Ну?

Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.

Ге р а с и м (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.

Параска. Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!

Герасим (несамовито підступив до неї). Я тебе попитаю! Я тобі покажу... я... я... тебе уб’ю... Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!

Параска одступає за двері.

Параска. Тю, тю! Одсахнись... Єй-Богу, з ним якась причина, — треба бути насторожі. (Вийшла.)

ЯВАХ

Герасим, а потім Савка.

Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а жидом перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ отнесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.

Входе Савка.

Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через

год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймає ніж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Герасим (виймає з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.) Це я для дороги мав... здіймайте лиш свиту, закривайте вікно та будемо ділиться...

Закривають вікна свитами.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)

Герасим. То вам п'ять тисяч?

Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік.) Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляде.) Оце одна, а це друга, а це третя...

Савка. Стривайте... куме, гляньте...

Герасим. А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага.

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива ікида.) Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито.)Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Ха-ха-ха!

Савка. Отже, збожеволіє! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входе Параска.

ЯВА XI

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.

Параска. Як?

Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.

Параска. АГосподи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я й сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!»

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, — ходім.

ЯВА XII

Ті ж, Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!

Помагають і кладуть Гэрасима на ліжко.

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милость Божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима.) Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть, що то за болість така?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислухається до

серця.) Тріть, тріть, тргть... Опит — велікоє діло... Серце наче ворушиться... A-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну, й йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Все по порядку. Ножа!

Дають ножа.

Івановна, лийте йому води ложкою в рот.

Наливають води.

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні, — пам’ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.

Параска. Боже мій, Боже, яке тяжке нещастя!

Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише.

Гэрасим поворушився і спазматично в себе потягнув воздух.

Підводьте, підводьте. Ніби позіхає, дрижить.

Підводять Гэрасима. він ще потягнув у себе воздух і витирає піт. Параска [плаче). Старий, старий!

Герасим. Дея? (Спазми.)

Копач. Пийте воду. (Подає.)

Герасим п'є.

Що з вами? Що це ви вигадали?

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

Копач. A-а! Зразу догадався! Опит — велікое діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч...

Герасим (захльобується воздухом). Ой... ой!..

Копач. Бризкайте водою.

Бризкають.

Герасим піднімається.

Та годі вам. Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам'яна фигура... не я буду...

Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)

Завіса.

'ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1.    Висловте припущення, чому гроші, які дав Калитці Невідомий, не викликали підозри в казначействі. Чому він потім дав Герасиму чистий папір, а не фальшиві купюри?

2.    Як Калитка розуміє, що таке гріх? У які моменти він звертається до Бога? Чи збігаються його слова й діла з християнською мораллю? Свою відповідь обґрунтуйте.

3.    Розкажіть, як доповнює характер Калитки його ставлення до дружини. Відповідь підтверджуйте цитатами.

4.    Роман соромиться з копачем їхати до Пузиря на оглядини. Проте Герасим ставиться до нього дуже терпляче й серйозно. Чому? Як така його поведінка доповнює ваше уявлення про Калитку?

5.    Прокоментуйте епізод, у якому Калитка й Савка вихоплюють ножі, коли мова заходить про поділ фальшивих грошей. Про що він свідчить?

6.    У розмові Романа з копачем мова заходить про фальшиві гроші. Чи погоджується Банавентура розбагатіти в такий спосіб? Про що така його поведінка свідчить? Чи можна сказати, що образ Банавентури є у творі носієм позитивних якостей? Тоді чому його зображено комічно? Свою відповідь обґрунтуйте.

7.    Назвіть прийоми, які допомагають сатирично зобразити Герасима Калитку. Наведіть приклади. Чого в його образі більше — трагічного чи комічного? Свою відповідь обґрунтуйте.

8.    Доведіть, що твір -Сто тисяч» за жанром — трагікомедія.

Російський поет В. Маяковський сказав: «Театр не дзеркало, що відбиває, а збільшувальне скло». Прокоментуйте висловлювання на прикладі трагікомедії «Сто тисяч».

. 1. Складіть план характеристики Герасима Калитки та проаналізуйте його образ. За підтримкою у складанні плану звертайтеся до розділу «Літературознавчий навігатор».

2. Напишіть есе, у якому висловте міркування про актуальність трагікомедії «Сто тисяч».

1.    У навчальній літературі часто можна прочитати, що трагікомедія -Сто тисяч» —• це твір про гроші та їх згубний вплив на людину. Чи справді бажання бути заможним (багатим) завжди так згубно впливає на людину? Чи не краще, щоб зберегти свої високі моральні якості, відмовитись від грошей? А навіщо, по-вашому, потрібні гроші? Висловте свою думку й обґрунтуйте її.

2.    Калитка готовий піти на все, щоб здійснити свої плани. Як ви думаєте, наскільки далеко можна зайти людині заради втілення своєї мрії?

3.    На прикладі театральних діячів XIX — початку XX ст. ви переконались, як творча інтелігенція своєю титанічною працею не дозволила знищити українську культуру, докладала зусиль для збереження національної ідентичності. Нині все частіше лунають думки, що в сучасних умовах спочатку необхідно розвивати економіку, а потім уже братися за відродження української мови та культури. Чи не станеться так, що, захопившись покращенням добробуту, пізно вже буде відроджувати духовність? Свою відповідь обґрунтуйте.

Kevin прочитано ткір..

Тема, ідея, конфлікт п’єси

У п'єсі "Сто тисяч» порушено вічну тему влади грошей над людиною.

Ідея — засудження людей, яких прагнення до збагачення призводить до морального звиродніння; утвердження думки про духовність як основу людського життя. У п’єсі І. Карпенко-Карий досліджує проблему, як прагнення до наживи призводить до моральної смерті героя. 62

Але не так усе просто, як здається на перший погляд. Прочитайте епізод першої зустрічі Калитки з Невідомим. Короткі фрази, у ремарці слово «зітхнув» показують нам людину, яка надзвичайно хвилюється й вагається, перш ніж зважитись на аферу. І це зрозуміло, адже Калитка — селянин, він усе життя працював на землі і звик заробляти своєю працею. А тепер він наважується порушити норми моралі, засвоєні ще від батьків. У повсякденному житті Герасим не шкодує ні себе, ні інших: «...Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає...». Герасим не тільки «стяжатель», що «приобритає» ґрунти. Він ще й лірик. Зворушує його монолог: «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно загрібати тебе до купи, в одні руки... Легко по своїй землі ходить».

Що ж штовхає Калитку порушувати норми моралі та йти проти своєї природи колись чесного селянина?

Проаналізуймо світ, у якому живуть герої п'єси. Невідомий скаржиться, що вдався до шахрайства, бо прогорів на торгівлі («ніхто не купує»). На очах Калитки відбувається розорення колись багатих поміщиків, «...купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини», — каже Банавентура. А по сусідству з Калиткою набирають сили новітні латифундисти Пузир, Жолудь і Чобіт, які можуть поглинути його володіння. Світ почав жити за новим принципом — або ти, або тебе. У цих умовах Калитка шукає опори, і захистом, на його думку, може стати лише накопичення земель, збагачення. І питання в тому, хто встигне першим... У цій гонитві Калитка ладен на все. Моральна смерть логічно завершується спробою самогубства: навіщо жити, якщо втрачено мету життя? І хоч комедія закінчується фразою «Краще смерть, ніж така потеря!», яка б мала висміювати героя, але чомусь зовсім не смішно.

(Лмпе^штгууьсо & ііолЛ ммоіммугумС

На каналі YouTube розміщено дві екранізації трагікомедії І. Карпенка-Карого -Сто тисяч». Одну здійснено ь 1950 р. на Київській студії імені О. П. Довженка. Друга — це запис сучасної постановки у виконанні акторів Українського драматичного театру «Гомін».

Крім того, розміщено також буктрейлер за мотивами п'єси «Сто тисяч» у виконанні Київського театру на Подолі.

Перегляньте (на вибір) один із фільмів та організуйте в класі обговорення, яка екранізація вам сподобалася більше та чому.

Р

ТВОЇ ЛІТЕРАТУР ИІ ПРОЕКТИ 63

2. Організуйте творчу групу та здійсніть постановку епізоду або всієї п’єси -Сто тисяч». Покажіть виставу для учнів вашого навчального закладу.

 

Ьилшсоли) іл

У розділі «Надія національної драми» мова йшла про класичний український театр. Але театр, як і час, не стоїть на місці. Він у пошуках нових сюжетів, образів, форм. Якою ж є сучасна українська драма? Уявлення про неї ви можете скласти, ознайомившись із книжкою «Страйк ілюзій: антологія сучасної української драматургії», надрукованою в 2004 р. видавництвом «Основи». У ній вміщено п’єси сучасних авторів: Богдана Жолдака, Олега Гончарова, Ярослава Верещака, Олега Миколайчука-Низовця, Неди Нежданої, Лариси Парис, Володимира Сердюка, Сергія Щученка, Катерини Демчук.

МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ

На карті Україні е місця, які й досі зберігають енергетику «театру корифеїв». Ми вже згадували про Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр і Київський національний академічний театр оперети — перший стаціонарний професійний український музично-драматичний театр, який заснував Микола Садовський.

Пам’ять про визначних театральних діячів кінця XIX — початку XX ст. зберігають:

•    Музей видатних діячів української культури (Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького);

•    Кіровоградський меморіальний музей М. Л. Кропивницького;

•    Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей І. К. Карпенка-Карого;

•    «Хутір Надія» — Державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) неподалік від Кіровограда;

•    музеї М. Заньковецької в с. Заньки на Чернігівщині та в Києві.

Про історію зародження й розвитку театрального мистецтва в Україні вам зможуть також розповісти:

•    Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва при Києво-Печерській лаврі;

•    Копичинецький музей театрального мистецтва на Тернопільщині.

На сайтах цих музеїв ознайомтесь із матеріалами та підготуйте буклет, мета якого — зацікавити школярів глибше вивчати діяльність українських театральних діячів.

 

 

Я — ЧИТАЧ, або ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ

Повернімося до завдань, визначених у навчальному маршруті розділу. Підбийте підсумки своєї роботи й визначте, як ви засвоїли матеоіал розділу.

Усно дайте відповіді на запитання.

1.    Чи задоволені ви результатом своєї навчальної діяльності? Що сприяло вашому успіху?

2.    Чого саме із запланованого не вдалося досягнути? У чому ви вбачаєте причини своїх невдач і як плануєте надолужувати прогалини в навчанні?

3.    У чому ви змінились як читач, опрацювавши розділ?

Виконайте завдання. За ключами, наданими вчителем, перевірте правильність відповідей. У разі помилки в завданні повторіть додатково матеріал розділу.

Усно дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.

1.    Поясніть, які особливості драми як роду літератури.

2.    Дайте визначення, який драматичний твір називають трагікомедією.

3.    Поясніть, чому деяких українських театральних діячів кінця XIX — початку XX ст. називають « корифеями » .

4.    Назвіть не менше п’яти прізвищ діячів «театру корифеїв».

5.    Розкажіть, за яких умов на українських землях виник «театр корифеїв».

(і. Назвіть, хто був першим режисером і керівником «театру корифеїв».

7.    Назвіть місто, у якому була організована перша трупа «театру корифеїв».

8.    Поясніть, чому наприкінці XIX ст. перед театральними колективами гостро стояло питання репертуару.

9.    Поясніть, як ви розумієте тезу, що наприкінці XIX ст. театр виховував народ.

10.    Назвіть, хто з родини Тобілевичів належав до «театру корифеїв».

11.    Назвіть твори, які написав І. Карпенко-Карий.

12.    Сформулюйте три тези, у чому полягала заслуга «театру корифеїв» для розвитку українського драматичного мистецтва.

У завданнях 13-17 оберіть одну правильну відповідь і запишіть її в робочий зошит.

13.    Перший варіант п’єси «Сто тисяч» мав назву А «Авантюра»

Б «Калитка»

В «Шахрай»

Г «Гроші»

14.    НЕ діє безпосередньо в п’єсі персонаж А Клим

Б Савка В Смоквинов Г Банавентура

15.    Епізод, коли Герасим відмов ллється дати дружині коней для поїздки в церкву, — це

А експозиція Б зав’язка В розвиток дії Г розв’язка

16.    За жанром (жанровим різновидом) «Сто тисяч» — це

А власне драма Б трагікомедія В трагедія Г комедія

17.    Калитка до своєї оборудки з фальшивими грошима залучає А Савку

Б Романа В копача Г Чобота

18.    Установіть відповідність.

Дійова особа п'єси

1    Калитка

2    Копач

3    Калитчин кум

4    Невідомий

Характеристика дійової особи інтими героями

А Сміливі, сміливі ви..., з вами і не такі діла можна робить.

Б ...кумпанію з панами водить і зараз морду пин-дючить перед своїм братом!

В ...це пройдисвіт! Я їх багато бачив.

Г І все він зна — тілько нічого не робе.

Д ...по хазяйству гасає — невсипущий!

19. Доповніть речення.

Тема п’єси «Сто тисяч»

Ідея п’єси «Сто тисяч» — ...

Поясніть, як ви розумієте, що таке проза. Поміркуйте, у чому полягає відмінність між прозою та поезією. Обміняйтесь думками із сусідом по парті.

У двох попередніх розділах йшлося про лірику та драму як роди літератури. Ви вже знаєте, що лірика народжується з переживань автора, а в драмі світ представлений через розмови дійових осіб. Третій рід літератури — епос — виникає з бажання письменника розповісти про певну подію самому або устами одного з героїв.

Епос — це рід художньої літератури, у якому зовнішній світ представлено у формі розповіді.

Епічні твори пишуть переважно прозою. Що таке проза? Визначимо її особливості на прикладі двох уривків із художніх творів.

Порівняйте:

Поетичне мовлення (поезія)

Вже сонечко в море сід&;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять Червонії іскри блискучі 1 ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

Леся Українка, «Вже сонечко в море сіда...»

Прозове мовлення (проза)

3 одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу з колонками веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних гір.

Михайло Коцюбинський, «На камені»

Як бачимо, з мовного погляду прозове мовлення нічим не відрізняється від поетичного. В обох прикладах автори використовують слова української мови й будують фрази за її граматичними законами. Але в поезії мовлення організовано ритмом, у прозі — ні. Запам’ятайте, що термі-ном «проза» позначають літературний твір ибо сукупність творів, написаних невіршованою, неритмічною мовою. Поезія і проза в літературі — як два крила у птаха, два полюси магніту. Вони це два способи, якими автор оформлює свої думки, ідеї, почуття. Але варто пам’ятати, що межі між ними в сучасній літературі частково стираються. Прикладом такого взаємопроникнення є поезія в прозі.

В епічних творах зазвичай розповідається про якусь подію чи систему подій, що відбулися в житті героїв твору. Вони визначають поведінку літературних персонажів і спрямовують розвиток їхніх характерів. Епічні твори зазвичай мають складну композицію (побудову).

Складовими композиції в епічному творі є сюжет (система подій, пов’язаних причиново-наслідковими зв’язками) і позасюжетні елементи (описи: портрет, пейзаж, інтер’єр; ліричні відступи, вставні новели, сни, мрії тощо).

Найпоширенішими жанрами епосу є роман, повість, оповідання, новела, нарис, казки, міф. легенда, переказ та ін.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.    Поясніть, чим епос як рідлітератури відрізняється від лірики та драми. Наведіть по одному прикладу творів кожного роду.

2.    У робочому зошиті накресліть таблицю. Спираючись на пояснення до розділів II і IV, запишіть особливості поезії та прози.

 

Поезія

Проза

Особливості

   
     

 

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Коваленко

 

Автор: evg01 от 24-08-2016, 12:18, посмотрело: 4234