Народні поводирі - кобзарі, бандуристи, лірики читати онлайн

цьому розділі йдеться про народних співців — кобзарів, бандуристів і лірників. Вони були спадкоємцями гуслярів-билинників Київської Русі.

3 уроків зарубіжної літератури пригадайте, якою була традиція виконання творів героїчного епосу в інших європейських країнах.

Історичні пісні та думи в Україні виконували народні співці — коб:іи-рі, бандуристи ти лірники.

«В Україні від села до села і від хати до хати ходять похилі віком дідусі-кобза-рі і співають пісні про минулу славу, про зруйновану могутність хоробрих козаків, пісні, в яких правдиво... змальована історія, звичаї цього народу, пісні великої історичної вартості... У жодного слов’янського пароду національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... Навіть те, про що історія, літописи, які зберігаються в монастирях, по дають жодної довідки, збереглося в народних піснях псспотворсним і правдивим», — писав ще в XIX ст. німецький учений Г. Трігген.

Як бачимо, саме народних співців Г. Трігтен вважає творцями та поширювачами історичних пісень і дум, а самі твори хранителями історичної пам'яті народу.

Хто ж вони кобзарі, бандуристи та лірники? Це народні співці й музиканти. Ще до початку XIX ст. в Україні їх називали Божими людьми або стирцями. З легкої руки Тараса Шевченка виконавців героїчного епосу почали величати кобзарями. Ними часто ставали покалічені в боях козаки, які мали музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати.

Але кобзарі не завжди були сліпі. На народних картинах козака Мамая зображено молодим, здоровим і зрячим. На полотні він виконує пісню в супроводі кобзи, але в будь-яку хвилину готовий стати до бою.

Загальновідомо, що автором історичних пісень і дум був народ. Але в їх творенні часто брати участь свідки бойових дій або їх учасники, козаки, серед яких було багато зі знанням іноземних мов та освітою, здобутою в українських чи європейських вищих навчатьних закладах.

З ліквідацією Запорозької Січі кобзарями ставати музично обдаровані особистості, переважно незрячі. Вони ходили від села до села й несли слово правди про події минувшини. Народні рапсоди⁸ виконували музичні твори й виховувати в українців патріотичні почуття.

Спочатку кобзарі складати думи й історичні пісні про події, учасниками або свідками яких вони були самі. Але з кінця XVIII ст. політичне життя в Україні почато занепадати, царат цілеспрямовано перетворював українські землі на глуху провінцію. Це призвело до уповільнення розвитку культури, зокрема й процесу створення історичних пісень і дум. У цих умовах кобзарі стати переважно виконавцями вже відомих творів.

Кобзарі — були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання й посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. Уже в XVII—XVIII ст. народного співу можна було навчитись у музичних цехах чи кобзарських братствах. У цих громадах був ретельний відбір претендентів, існувати ієрархія керівництва зі своїми отаманами, соцькими, десяцькими, скарбниками. У цехах і братствах усі мати дотримувати єдиного моратьного кодексу та строгих правил поведінки.

Терміни навчання всюди були різні, аче переважно до трьох років. Про опанування гри на кобзі найвідоміший український рапсод Остап Вересай

розповідав так: «...учитель дає учневі інструмент, ставить руки учня на струни або клавіші і, обнявши учня за сни ну, накладає поверх його рук свої так, що грає учневими руками. Коли ж учень уже добре починає перебирати пальцями, тоді вчитель каже йому грати самому й одночасно грає ту саму річ на другій кобзі чи лірі».

 

Кобзарі, бандуристи та лірники відрізнялися між собою інструментом, на якому вони виконували твори, та репертуаром.

Ліра — струнний музичний інструмент. Звук ліри протяжний, а мелодія повільна й тужлива. На ній виконували переважно твори духовного змісту (псалми, канти), хоч іноді й думи. Лірники були популярними переважно на території Середньої Наддніпрянщини.

Кобза струнний щипковий музичний інструмент. На ній грали щипком струн, а не притисканням до грифу. Бандури й кобзи з часом удосконалювались і стали дуже схожими за будовою й однаково популярними переважно на Лівобережжі.

Відомо також, що кобзарі розвивали в собі дар характерництва й часто були розвідниками в козаків. Особливо важливою їхня допомога була в періоди визвольної боротьби з чужинцями. Кобзар міг пройти в будь-яку місцевість, не викликаючи підозри у влади, і вивідати важливу інформацію. Він міг навіть зробити якусь диверсію у ворожому стані. Таємну інформацію, яку стороннім не можна було розголошувати, кобзарі передавали за допомогою спеціачьно створеної мови, яку називали лебійською (ле-бій сліпець). Високо оцінював допомогу кобзарів у визвольній війні проти польської шляхти гетьман Б. Хмельницький. Для поширення кобзарського ремесла він наказав створити музичний цех на Лівобережній Україні. Та й сам Б. Хмельницький, за свідченнями сучасників, був непоганим кобзарем.

Отже, кобзарство в Україні — явище набагато ширше, ніж просте виконання музичних творів. Це особлива філософія буття, спосіб мислення та ставлення до світу. Вона спиралася на етику, мораль народа, вироблену сотнями століть його буття. Прикладом свого життя і

творами кобзарі показували слухачам, що таке добро і зло, доносили до них важливі істини: моральний обов’язок громадянина — служити Батьківщині, бути здатним на самопожертву в ім’я народу.

Саме тому кожна окупаційна влада вважала кобзарів своїми ворогами й жорстоко розправлялася з народними співцями. У всі часи, як зазначив дослідник українського кобзарства В. Нолл, вони були «неконтрольова-ним джерелом морального авторитету на селі, безпосереднім конкурентом тоталітарної держави».

Переслідував кобзарів, знищував їхні інструменти російський царизм. Маховик репресій став ще сильнішим із приходом до влади більшовицького режиму. Були заборонені кобза, бандура та ліра як «класово ворожі інструменти», під приводом знищення жебраків переслідували кобзарів. Репресії над кобзарями, бандуристами та лірниками досягли свого піку в грудні 1934 р. Тоді в Харкові було скликано З’їзд народних співців Радянської України. Нібито для поїздки до Москви на З’їзд народних співців народів СРСР їх повантажили до вагонів і вивезли на околиці станції Козача Лопань. За деякими джерелами, там було розстріляно понад 200, за іншими — 1234 народні співці. Масштаби репресій радянської влади вражають. Так, якщо на початку XX ст. на Київщині було приблизно 200 кобзарів і лірників, то перед початком Другої світової війни не залишилося жодного.

Переслідувань зазнали навіть культурні діячі, які досліджували кобзарське мистецтво. Серед них — видатний історик Дмитро Яворницький, поет і фольклорист Максим Рильський, чоловік Лесі Українки Климент Квітка, художник та етнограф Опанас Сластіон, письменник і кобзар Гнат Хоткевич.

У XIX — на початку XX ст. відомими в Україні були виконавці І. Кру-ковський, Остап Вересай, М. Кравченко, П. Древченко, П. Гащенко, Т. Пархоменко, А. Шут, І. Кучеренко, І. Нетеса, Г. Кожушко; лірники С. Веселий, І. Зозуля. За межами України відомим був Григорій Китас-тий зі своєю капелою бандуристів. Непростим було їхнє життя. Злидні, кочовий спосіб життя, часті переслідування дочасно зводили їх у могилу. Але надавала їм сил відданість своєму ремеслу, патріотизм і віра в народ та його майбутнє.

^еТОрТГ'Н-И KOOf/inridTn

Щоб зберегти унікальну епічну співотворчість українських кобзарів, на початку XX ст. українські культурні діячі організували запис дум і народних пісень на фонографі'. Ідея виникла у 1902 р. на XII Археологічному з’їзді в Харкові. Зініціював проект історик., бандурист й етнограф Гнат Хоткевич, його підтримали інженер Олександр Бородай і художник Опанас Сластіон. У 1903 р. вони записали першу думу «Маруся Богус-лавка» у виконанні кобзаря Михайла Кравченка.

' Фонбграф — звукозаписувальний пристрій, який винайшов у 1877 р.

Томас Едісон.

Роботу відновила в 1907 р. Леся Українка. Вона витратила зі свого посагу 300 рублів (дуже великі на той час кошти!), щоб спорядити на Полтавщину експедицію на чолі з композитором Філаретом Колессою. Результатом роботи став збірник “Мелодії українських народних дум» (1910 і 1913 рр.).

Нині українські вчені оцифровують записи кобзарів, записані понад 100 років тому.

 

Про кількох видатних виконавців XIX — початку XX ст. розповімо детальніше.

Найвідоміший серед кобзарів — Остап Микитович Вересай (1803—1890). Народився він у родині сліпого скрипаля-кріпака. Змалку хлопчика захопила краса музики. Особливе враження на нього справляла гра кобзарів, він завмирав, чуючи звуки цього інструмента.

У чотири роки Остап осліп. Відсутність зору загострила в нього інші органи чуття, зокрема слух, розвинула музичну пам’ять. Він легко запам’ятовував мелодії та слова великих епічних творів. Найкраща освіта для сліпого сина, вирішив батько, — це наука в кобзаря. Тому з 15-ти років Остапа віддають на навчання. Спочатку він переймав мистецтво виконання в кобзаря Ю. Андріяшівського, потім — С. Кошового та Н. Коляди.

Цінуючи талант Остапа Вересая, відомий український просвітитель і меценат Григорій Галаган викупив його з кріпацтва, познайомив з багатьма видатними культурними діячами. У маєтку Галагана О. Вересай зустрівся з Л. Жемчужниковим, який першим привернув увагу сучасників до такого унікального явища як кобзарство. Вересай був знайомий із Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Лисенком, М. Мурашком, його виступи

 

слухали в Санкт-Петербурзі П. Чайковський і М. Римський-Корсаков.

Слава про кобзаря-самородка ширилася царською Росією.

У 1875 р. О. Вересай побував у Санкт-Петербурзі. Там він узяв участь у кількох культурно-мистецьких заходах. На запрошення професора Міллера, який читав для синів російського царя лекції з мистецтва, він виконав кілька дум і пісень. Вражені кобзарським співом, царевичі подарували йому срібну табакерку з написом «Кобзарю Остапу Вересню від великих князів Сергія та Павла Олександровичів березня 4-го 1875 р.». Ця коштовна річ стала для митця своєрідним оберегом і, як він казав, «пачпортом». Відомий, наприклад, факт, що по дорозі додому О. Вересая

заарештували й ув’язнили в Прилуках за виконання пісні «Нема в світі правди*. Після того, як поліцейські побачили табакерку з написом, його відразу відпустили.

Народні пісні та думи у виконанні О. Вересая нікого не залишали байдужим. Ось як про українського Гомера розповів у своєму оповіданні «Пісня про правду* австрійський письменник Райнер Марія Рільке.

ПІСНЯ ПРО ПРАВДУ Уривок

Знадвору щось шаруділо по стінах, немовби нічний птах стиха черкав крильми колоди... І потім знов ніби якийсь великий звір зачалапав навкруг дому, його обережні кроки чулися водночас від усіх стін. Олекса тихо підвівся зі свого ослона, і в ту саму мить світло в дверях заступило щось високе, чорне,— воно геть витіснило вечір, внесло до хати ніч і непевно просувалося своєю здоровенною постаттю вперед. “Остап!» — сказала поганкувата своїм злим голосом. І тоді всі його впізнали. То був один із сліпих кобзарів, дід, що ходив зі своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків, про їхню одвагу й вірність, про їхніх гетьманів, про Кирдягу, Ку-кубенка, Бульбу та про інших героїв, і всі охоче слухали його пісні...

...На шести довгих струнах бандури зродився звук, він ріс, танув і відбивався, завмираючи, і так повторювалося багато разів у дедалі швидшому темпі, так що наостанку доводилося лячно заплющувати очі, щоб не бачити, як ця шалена стрімка мелодія впаде, мов підтята; тоді гра урвалася, поступившись місцем лункому кобзаревому голосу, який незабаром виповнив цілу хату і хутко скликав з сусідніх хат людей, що почали збиратися біля дверей та під вікнами. Але не про героїв ішлося цього разу в пісні. Добре була вже всім відома слава Бульби, Остряниці й Наливайка. Не про їхні звитяги йшлося нині у пісні... Слідом за кобзарем усі похилили голови, пригнічені смутною піснею:

Нема в світі Правди, не знайти, немає.

Хто забуту Правду нині відшукає?

Нема в світі Правди, не знайти до скону Правда — під п'ятою лютого Закону.

Тепер свята Правда сидить у темниці, а вельможна Кривда — з панами в світлиці.

Правду зневажають, як сірому голу, а Кривда сідає до панського столу.

Тепер святу Правду топтано ногами, а вельможну Кривду поєно медами.

Правдо, мати рідна, орлице крилата, де ж той син, що прийде тебе відшукати?

Стане Бог великий йому на підмогу і вкаже, єдиний, праведну дорогу. ⁹

-'Пісню про Правду». І щоразу — по-новому. Копи першого разу була скарга, то вдруге вона здалася докором, і, нарешті, коли кобзар утрете з високо піднятою головою вигукнув її низкою коротких наказів, то з трепетної мови вихопився нестямний гнів, проймаючи всіх і сповнюючи безмежним і водночас моторошним захватом.

 

До репертуару О. Вересая входило шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольниць-ка», «Про бурю на Чорному морі*, «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного», сатиричні й жартівливі твори.

Відомим виконавцем українських дум був також Гнат Тихонович Гончаренко (1835—1917). За спогадами сучасників, він був одним із найвизначніших кобзарів свого часу.

Леся Українка, особисто знайома з митцем, у листі до Ф. Колесси від 5 березня 1913 р. розповіла про нього так:

«З фактів я пам’ятаю титьки, що Гончаренко походить з кріпацької родини, що він осліп, маючи 12 літ, по довгій хворобі очей, що вже як він був безнадійно хворий на очі, пан, властитель його батька (прізвисько пана і назву хутора, десь під Харковом, де вродився і зріс Гончаренко, я забула), випадково побачив його і наказав повезти в Харків до славного окуліста, але окуліст сказав, що вже запізно гоїти очі, а якби привезли раніше, то можна було б вигоїти. Коли я бачила Гончаренка, — 1908 р., то він сказав, що має 72 роки...

Навчився він гри на бандурі уже сліпим від старого кобзаря з Харківщини, але ймення його вчителя я не пам’ятаю. Колись, казав, заробляв чимало по ярмарках, але пізніше поліція заважала, і він під старість, повдовівши, пішов жити до свого сина, залізничного робітника в Севастополі...

Все в ньому повне благородної простоти, особливо кидається в вічі його рука з тонкими артистичними пальцями і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті. Не тільки грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дарма... Він, очевидно, любить свій хист не тільки через те, що він дав йому зарібок, бо даже часто у вільний час грає сам собі свої музикальні п’єси без співу... До етнографів відноситься з повагою і без упередження — як до людей, що роблять якесь потрібне і серйозне діло. Мене дивувало, як він, терпляче і принатурюючись до незносних часом капризів нашого фонографа, готовий був годинами співати, по скілька раз проказувати слова, стараючись при тому виразною повільною рецитацією улегшити мені роботу записувача*.

Г. Гончаренко був високоморальною людиною, неухильно дотримувався так званих Вустинських і Кахтирських книг’, що були в кобзар-¹ Вустинські і Кахтирські книги — сукупність усних, а з кінця XVIII ст. й письмових законів життя та побуту кобзарів, лірників, бандуристів, вироблених на основі духовних і світоглядних норм українського козацтва.

ському середовищі своєрідною конституцією. За нею мали жити всі народні виконавці.

До репертуару Г. Гончаренка входили думи «Олексій Попович», «Про вдову», «Про сестру і брата», псалми та сатиричні пісні.

 

Талановитим виконавцем ліро-епічних творів був Михайло Степанович Кравченко (1858-1917). Він народився у с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Осліп у п'ятнадцять років після тяжкої хвороби.

Маючи хист до музики, пішов навчатися до миргородського кобзаря Самійла Яшного, потім удосконалював уміння в Холодного.

Мистецтвом М. Кравченка захоплюватись у Харкові, Одесі, Катеринославі,

Ялті й Петербурзі. Сприяв його поїздці до північної столиці Росії етнограф і художник О. Сластіон. Проводжаючи кобзаря на Кустарну виставку й на засідання Імператорського географічного товариства до Петербурга, він запитав:

—    А що, дядьку Михаиле, якби... Вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?

—    А що ж, — відповідав кобзар,— якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба.

О. Сластіон захоплювався виконавською майстерністю М. Кравченка. Він розшукав його, щоб першим з-поміж інших кобзарів записати на фонографі. Записував кобзаря львівський професор Ф. Колесса. Він залишив свої враження про українського рапсода: «Кравченко дуже охоче співає думи і виказує в їх рецітованю велику вправу. Мимо важкого життя і своїх п’ятдесятьох літ наш кобзар держиться ще досить добре. Сильної будови, присадковатий, круглолиций, із добрячим усміхненим видом, любить навіть пожартувати. Через поневірку стратив уже голос, тому ж і спів його виходить якби рубаний і частенько перериваний навзами через те, що кобзареви не стає віддиху».

М. Кравченко був свідком повстання у Великих Сорочинцях у 1905 р. Розправа над селянами так вразила кобзаря, що він написав дві дами: «Чорна неділя в Сорочинцях» та «Про Сорочинські події 1905 року». Із давніх дум до його репертуару входили «Втеча трьох братів з города Азова», «Три брати самарські», «Невольники на турецькій каторзі», «Плач невольників», «Бідна вдова і три сини», «Маруся Богуславка».

Для манери виконання М. Кравченка притаманний імпровізаторський характер. На запитання О. Сластіона, чому він щоразу змінює текст, кобзар відповів: «Е... се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко,

а іноді й довше буде... То вже всякий так: те забуде друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!.. ».

На фольклорні твори час не впливає. Вони завжди залишаються сучасними. Нині активно відроджуються кобзарські традиції. Василь та Микола Литвини, В. Нечепа, В. Пашни к, І. Запорожченко, С. Власко, О. Кін-драчук — ось далеко не повний перелік народних кобзарів XX початку XXI ст. Виконавці мають змогу показати своє мистецтво на фестивалях народного співу, які проводять у різних куточках України. Це «Козацька Трійця», «Козацька ліра», «Вересаеве свято», «Кобзарськаюнь України» та багато інших.

Кобза дедалі більше завойовує серця сучасних слухачів завдяки виконанню джазових, рокових і популярних композицій. Вона надає музичним творам особливого, своєрідного звучання. Цікавими нині в цій царині є пошуки секстету юних бандуристів «Шпилясті Кобзарі» зі Львова, інтерпретації народних мелодій у напрямі етно-джазу молодого співака Я. Джуся тощо.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.    Розкажіть, коли виникло кобзарство як культурне явище і які його особливості.

2.    Поясніть, чим відрізнялися між собою кобзарі, бандуристи та лірники.

3.    Прокоментуйте, чому і як кобзарів переслідували за царської та радянської влади. Як ви це поясните?

4.    Стисло перекажіть біографії відомих українських кобзарів. Як розвивається кобзарське мистецтво нині?

Прокоментуйте вислів Павла Тичини: «Історія кобзарства на Україні, як і всяка історія, не являє собою чогось рівного, гладенького. Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіт і занепад. А відповідно до цього весь час мінявся і самий образ кобзаря — від активного, бойового до підтоптаного нуждою, злиднями побитого і навпаки».

ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1.    Якщо ви зацікавилися життям народних співців, підготуйте дослідження для участі в Малій академії наук на тему «Лебійська мова та таємничі сторони життя українських кобзарів*. Результати своїх наукових пошуків виголосьте спочатку на уроці. Апександровіч С. Кравецкі жарґон // Беларусь. — 1996. — № 5-6.

2.    В історії української культури багато прикладів самовідданого служіння ідеї чи народу. Яскравим є життя кобзаря В. Горбатюка, який прожив біля могили Т. Шевченка в Каневі десять років. Проведіть дослідження та узагальніть його результати у вигляді презентації. Виголосьте її на уроці.

/мпеушлпургсо & Коль MMom&iyrnZ

На канапі YouTube перегляньте фільм Олеся Саніна -Поводир» (автори сценарію — Ірси Роадобудько, Олександр Іроанець та in.).

Поділіться в класі своїми враженнями від перегляду.

МУЗЕЙНА МАНА УКРАЇНИ    ШШ

У м. Переяславі-Хмельницькому розташовано унікальний Музей кобзарського мистецтва. Експозиція розповідає про історію його зародження та розвитку й унікальну творчість кобзарів. У музеї експонують кобзи, лютні, торбани, гуслі, бандури, цитру, речі відомих кобзарів. У с. Сокиринцях, на батьківщині Остапа Вересая, працює музей, присвячений життю і творчості цього виконавця.

В Україні кілька музеїв, у яких популяризується та досліджується козаччина.

У місті Києві, в «будиночку Мазепи» на вул. Спаській, 16-6, відкрито Музей Гетьманства. Музей Історії розвитку Українського козацтва розташований у м. Одесі. Унікальний Музей історії запорозького козацтва на острові Хортиця працює в м. Запоріжжі. У них зібрано пам’ятки матеріальної та духовної культури козацько-гетьманської доби. Екскурсія національним історико-меморі-альним заповідником «Поле Берестецької битви» також перенесе нас у часи козацької доби.

А ще цікаво завітати до м. Кам’янця-Подільського. Там є Національний іс-торико-архітектурний заповідник «Кам'янець», що належить до «Семи чудес України». Одну з експозицій у Кам’янець-Подільській фортеці цього заповідника присвячено ватажку українських повстанців Кармалюку.

1 — ЧИТЛЧ, або ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ

Повернімось до завдань, визначених у навчальному маршруті розділу. Підбийте підсумки своєї роботи й визначте, як ви досягали засвоєння матеріалу розділу.

Усно дайте відповіді на запитання.

1.    Чи задоволені ви результатом своєї навчальної діяльності? Що сприяло вашому успіху?

2.    Що саме із запланованого не вдалося досягнути? У чому ви вбачаєте причини своїх невдач і як плануєте надолужувати прогалини в навчанні?

3.    У чому ви змінились як читач, опрацювавши розділ?

Виконайте завдання. За ключами, наданими вчителем, перевірте правильність відповідей. У разі помилки в завданні повторіть додатково цю тему розділу.

Усно дайте відповіді на запитання та виконайте завдання

1.    Які причини виникнення історичних пісень і дум?

2.    У який історичний період почали створювати історичні пісні та думи?

3.    Дайте визначення жанру «історична пісня*.

4.    Назвіть, на які тематичні групи поділяють історичні пісні.

5.    Наведіть по одному прикладу історичних пісень кожної тематичної групи.

6.    Які особливості будови історичних пісень?

7.    Назвіть історичні пісні, присвячені зображенню подій Визвольної боротьби 1648-1654 рр.

8.    Розкажіть, що ви знаєте про Марусю Чурай.

9.    Які твори приписують Марусі Чурай?

10.    Які твори називають думами?

11.    Які особливості думи як жанру?

12.    Яка ідея думи «Маруся Богуславка»?

У завданнях 13-17 оберіть одну правильну відповідь і запишіть її в робочий зошит.

13.    Персоніфікований образ України, що страждає від турецько-татарських набігів, зображено у творі

А «Зажурилась Україна*

Б «Максим козак Залізняк»

В «Ой Морозе, Морозенку*

Г «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

14.    Загибель козацького ватажки зображено у творі А «Зажурилась Україна»

Б «Максим козак Залізняк*

В «Ой Морозе, Морозенку»

Г «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

15.    Змалюванню подій Коліївщини присвячено твір

А    «Чи не той то хміль»    В    «Ой Морозе, Морозенку»

Б    «Зажурилась Україна»    Г    «Максим козак Залізняк»

16.    У формі сповіді ліричного героя побудовано твір А «Чи не той то хміль»

Б «Максим козак Залізняк»

В «За Сибіром сонце сходить*

Г «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

17.    Перемозі козаків над польською шляхтою під Жовтими Водами присвячено твір

А    «Ой Морозе, Морозенку*    В    «Зажурилась Україна»

Б    «Максим козак Залізняк*    Г    «Чи не той то хміль»

18.    Установіть відповідність.

Історична пісня    Тема

А «Ой Морозе,    1 оспівування перемоги козацького

Морозенку»    війська під Жовтими Водами

Б «Максим козак    ^{2 сповідь} ватажка селянського

Залізняк *    повстання про своє життя

З зображення героїчної смерті коза-В «Чи не той то хміль»    _{ка в Гюю проти татар}

Г «Та, ой, як крикнув же 4 зображення повстання українсько-та козак Сірко»    го народу 1768 р. проти національно

го та соціального поневолення 5 виступ козацького війська в похід проти кримського хана

19.    Установіть відповідність.

Історична пісня    Ідея

А «Ой Морозе,    1 прославлення ватажка селянсько-

Морозенку»    го повстання, для якого народні

інтереси є вищими за особисті

Б «Зажурилась Україна»    2 уславлення гетьмана як захисника

народних інтересів

В «Чи не той то хміль»    3 заклик до примирення та порозумін

ня, засудження братовбивчої війни Г «За Сибіром сонце    4 заклик до народу об’єднати зусил-

сходить»    ля в боротьбі проти турецько-татар

ських завойовників 5 уславлення подвигу козаків, що віддали життя за визволення народу

20.    Установіть відповідність.

Твір    Уривок

А «Засвіт встали    1 Де ти, милий, чорнобривий?

козаченьки»    Де ти? ОзовисяІ

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди,подивися!

Б «Ой не ходи, Грицю»    2 Зовуть мене розбійником,

що людей вбиваю,—

Я багатих убиваю, бідних награждаю.

В «Віють вітри, віють    3 То буду' я до темниці приходжати,

буйні»    Темницю відмикати.

Вас всіх, бідних невольників, на волге випускати.

Г «Маруся Богуславка» 4 У неділю рано зіллячко копала,

А у понеділок пополоскала.

5 «Іди, іди, мій синочку,

Та не забаряйся,

За чотири неділеньки Додому' вертайся!»

21.    Напроти назви твору допишіть історичний період, про який у ньом розповідається.

«Зажуфилась Україна»
«За Сибіром сонце сходить»
«Максим козак Залізняк»
«Ой Морозе, Морозенку»

Доповніть речення.

22.    Збирали та досліджували історичні пісні та ду^гми ...

23.    Видатними кобзарями були ...

Поясніть, як ви розумієте вислів літературознавця М. Л. Гаспарова:

«Лірика — це думка, яка водночас є почуттям». Обміняйтесь ідеями з цього приводу із сусідом по парті.

Розгляньте зображення Мадонн, створених митцями різних епох. Опишіть їх і поясніть, чим вони вас воазили.

Усі твори художньої літератури за способом організації поетичної мови поділяють ни прозові й віршовані.

Характерною ознакою віршованих творів є членування мовлення на рядки й наявність ритму та рими або тільки ритму.

1.    Прочитайте поезії Оксани Забужко та Ліни Костенко. Яку тему порушено в обох творах?

2.    Проаналізуйте їх на наявність рими та ритму. Зробіть висновки, який із цих компонентів є обов’язковим для віршованої мови. ¹⁰

 

Як бачимо, обидва твори написані віршованою мовою, але в поезії Л. Костенко організуючими засобами поезії є ритм і рима, а в О. Забужко — лише ритм. Отже, обов'язковою ознакою віршованої мови є наявність ритму.

 

Але це не єдина відмінність її від прози. Віршованим творам притаманні також висока емоційність і піднесеність вислову, моралізаторський пафос, ліризм’, образність мовлення.

Твори, написані віршованою мовою, називають поезією. У широкому значенні слово «поезія» означає взагалі художню літературу на противагу науковій. У вузькому твори, написані ритмізованою мовою або сукупність віршованих творів якогось народу, епохи, суспільної групи тощо.

Поетичні твори — це емоційна реакція автора на одну з миттевостей життя. Саме тому вони, як правило, не мають розгорнутого сюжету й невеликі за обсягом. У поетичних творах автор висловлює почуття та переживання через обрані ліричного героя, який узагальнено виражає емоції багатьох людей або самого автора. Завдання ліричного героя відтворити широку гаму почуттів і переживань, викликаних певною подією. Досягнути мети йому вдається переважно через монолог, а основним засобом викладу стає роздум. У поезії значно більшу, ніж у прозі, роль відіграють різні види тропів, звуконаслідування, побудова фрази тощо.

' Ліризм— такий, при якому почуття, душевні переживання панують над розумом.

Усі віршовані твори в літературознавстві об’єднують одним узагальненим поняттям — лірика.

Лірика — це один із трьох родів художньої літератури (поряд з епосом і драмою), у якому навколишню дійсність відтворено через вираження почуттів і переживань ліричного героя.

Найпоширенішими жанрами (різновидами) ліричних творів є ліричний вірш, пісня,романс, елегія, сонет тощо.

Відповідно до тематики всі поетичні твори умовно поділяють на чотири види: пейзажна, інтимна (особиста), громадянська (патріотична) та філософська лірика. Зважайте на умовність такого поділу: у творі, наприклад, громадянські мотиви можуть поєднуватись як із філософськими, так і з інтимними чи пейзажними. Дехто з літературознавців навіть вважає, що чим довершеніший вірш, тим більше аспектів життя людини він зачіпає. Так, любов до Батьківщини, якщо вона справжня, невіддільна від осмислення свого місця у світі, призначення в житті, тому якщо в поезії порушено ці проблеми одночасно, то в такому вірші громадянська лірика буде поєднана з філософською.

Поміркуйте й наведіть приклади змішування видів лірики в улюблених вами творах.

У пейзажній ліриці відтворено художні переживання, викликані картинами природи.

Зверніть увагу, що пейзажна замальовка не самоціль для поета. Йому важливо не стільки зобразити картину природи, скільки передати викликаний нею душевний стан. Навіть описуючи пейзаж, поет говорить про людину, її щастя, радість, сум тощо. Іноді відтворення природи в пейзажній ліриці набуває символічного значення.

Я заздрю дубові гіллястому,    І зачароване природою,

що на узліссі гордо зріс,    яка згасає восени,

і в книгу спогадів я кластиму    вже серце дише сном і вродою

листки пощерблених беріз.    прийдешньої весни...

[Юрій Клен)

Обґрунтуйте тезу, що поезія Юрія Клена належить до пейзажної лірики. Поміркуйте, чи є символами' образи дуба й весни. Обміняйтесь думками із сусідом по парті.

Основним мотивом творів особистої (Інтимної) лірики є переживання автора, викликане коханням. ¹¹

Палітра оспіваних почуттів в інтимній ліриці надзвичайно різноманітна: «вічне» кохання; палке кохання з першого погляду; натхнення, на яке надихає кохання; неможливість забути минулу любов: повернення в молодість через спогади про кохання; легковажна любовна пригоди; страждання через розлуку; біль розставання й останнє побачення: безнадійне кохання тощо.

На заморожених руках Сліди квітневих поцілунків,

І я прийшла ясна така,

І в цій кімнаті все так лунко.

Я буду тиха, тиха вся,

Щоб не розвіялась омана,

Щоб промінь цей, що ось засяв,

Ще цілий вечір не розтанув.

(Наталя Лівицька -Холодна)

Обґрунтуйте тезу, що поезія Н. Лівицької-Холодної належить до інтимної лірики. Доведіть на прикладі вірша, що ліричним творам притаманні образність й емоційність.

У творах громадянської лірики автор порушує важливі питання життя народу та вітчизни.

Головними мотивами в ній є любов до батьківщини, боротьба зи незалежність, захист рідної мови, активна громадянська позиція, відповідальність за себе і свою країну тощо. Ліричний герой таких творів палкий патріот, який є виразником суспільних ідеалів. Наприклад:

Щоб стати народом, ще треба пройти крізь тунель і виловить долю, як грайну сріблясту форель, ще треба її розділити поміж усіма, допоки сей люд не накрила снігами зима, ще треба знайти серцевину в округлім кільці — що зроблять живі, те не вчинять ніколи мерці.

Та потяг часу гримотить і розчавлює нас, і темно в тунелі, і просвіт порталу погас, і тільки, як лава в земному ядрі, гоготить: твій ворог в тобі, лише ти його можеш убить...

(Леонід Гэрлач)

Порівняйте зміст цього вірша з попередніми двома. Ним вони тематично відрізняються? Як ви охарактеризуете ліричного героя вірша Л. Горлача?

Філософська лірика присвячена узагальненому осмисленню сенсу буття та розмірковуванню про вічні цінності.

Для філософської лірики характерний вихід за рамки національного й осмислення загальнолюдських проблем. Основні мотиви філософської лірики: роздуми про світовий устрій, добро і зло та сенс життя людини, місце особистості в земному вимірі, самопізнання, осмислення понять смерті/'безсмертя людини тощо.

Благословен, хто може не спішить Міщанство' роздивитися ще зблизька,

В чиїм запасі літ майбутніх низка,

Щоб потім вже без промаху палить!

Я так не міг! Мабуть, моя колиска Гарячими руками колисалась.

І глиняна моя у квітах миска Гарячими руками наливалась...

Спочатку чув: твій шлях — лише до тина!

А потім чув: ти — гвинтик, не людина!

А зараз чую: гордий і неспинний!

Стають тоді гіркотними години,

Коли стрічаюся з людьми такими я.

Рости й подвоюйсь, гордосте моя!

(Микола Вінграновський)

Доведіть, що поезія М. Вінграновського належить до філософської лірики. Назвіть основні мотиви вірша.

Читаючи поезії, ви можете натрапити на такі, у яких автор порушує традиційну систему віршування. їх називають вільними віршами^{12 13}.

Ліричний твір, написаний ритмізованою мовою без рим, рядки

якого різної довжини, називають вільним віршем.

Прикладом такого твору може бути поезія М. Рильського:

Дощ утихає.

З мокрого гілля —

Коли стріпне його студений вітер —

Ще краплі падають, —

А в небесах

Крізь дим просвічують озера лазурові,

Озера лазурові!

Озера лазурові!

Пам’ятаймо: для створення вільного вірша немає единого усталеного способу. Талановиті поети завжди мають проявляти винахідливість, творчість і тонке відчуття образної мови. Пам’ятаймо, що читачеві поет має бути цікавий не тільки своїми експериментами з формою, а тим, які думки й переживания він посилає світу.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.    У сучасному повсякденному житті натрапляємо на чимало прикладів ритмізованих поетичних одиниць. Наприклад,«Tefal — ти завжди думаєш про нас»;«Coca-Cola — свято наближається»і навіть з ритмом і римою: •Мезим — шлунку легше з ним». Чи наявність ритму та рими може бути мірилом поезії? Свою відповідь обґрунтуйте.

2.    У вік цифрових технологій з’явились так звані -цифрові поезії*. Прочитайте вголос приклади двох із них. Визначте за ритмом, який настрій у кожному такому -творінні». Висловте своє ставлення до цих поетичних експериментів.

2 1542    181711816!

42 15    115 133006!

37 08 5    90 1719016!

20 20 20    240 1101526!

Прочитайте вислів Василя Голобородька: -Поезія — це свято мови, свято виявлених у вірші й закладених у мові різних можливостей, “гра в бісер’, яка ніяк або аж занадто опосередковано співвідноситься із реальним світом*. Назвіть ключові слова в цій фразі. Наведіть приклади з поезій цієї статті, які ілюструватимуть думки поета.

Організуйте в класі поетичний вечір “Свято читацьких захоплень». Доберіть і прочитайте на ньому своі улюблені поезіі.

У пошуковому сервісі Google доберіть репродукції полотен живописців, які можуть бути художньою ілюстрацією поняття «поезія».

Ьилшіежо ж

Володимир Даниленко у книжці критики й есеїстики «Лісоруб у пустелі» пише: «Колись Мацуо Басьо висловив думку; що кожен талановитий поет може написати за життя два-три яскраві вірші, за якими оцінюють його творчість. А десять яскравих віршів може написати тільки майстер... ми пам'ятаємо поетів за кількома найяскравішими віршами, які виконують у їхній творчості сольні партії...». Але, щоб визначити художньо досконалі мистецькі твори, потрібно прочитати принаймні одну-дві збірки поета. Радимо вам прочитати збірки сучасних українських:

Наталка Білоцерківець. Ми помрем не в Парижі. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-

ГА, 2015.

Сергій Жадан. Динамо Харків. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МД-ГА, 2014.

Ліна Костенко. Триста поезій. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. ОлегЛишега. Зима в Тисмениці. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014.

Ігор Римарук. Божественний вітер: останні вірші. — Чернівці: Букрек, 2012.

' Даниленко Володимир Григорович (1959 р.) — український письменник-прозаїк, критик, літературознавець. Голова Київської міської організації НСПУ. 

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Коваленко