Народна Освіта » Світова література » Героїчний французький епос - Пісня про Лоранда, Данте Аліг'єрі, Сонет 11 читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Героїчний французький епос - Пісня про Лоранда, Данте Аліг'єрі, Сонет 11 читати онлайн

ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС

Початок формування французької нації і давньофранцузької мови припадає на VIII IX століття. Приблизно в цей самий час складався французький героїчний епос. В англійській хроніці XII ст. вказано, що в день битви поблизу Гастингса в 1066 р., коли нормани на чолі з герцогом Вільгельмом Завойовником розбили війська англосаксів, норманські воїни співали пісні про Роланда.

У XI XII ст., короткі епічні пісні були сюжетно впорядковані й записані як «пісні про діяння».«ІІісня про Рол/Інда» цс найкраща героїчна поема французького епосу, яку складали з VIII по XII століття. Найдавніший записаний варіант пісні знайдено в місті Оксфорд в Англії, і датується цей рукопис 1170 роком. Треба зазначити, що «Пісня про Роланда» в Оксфордському списку — цс результат літературної обробки, і наприкінці пісні згадується її автор — Турольдус (або Турольд).

Однак героїчна поема повністю зберегла свій зв’язок з усною народною творчістю та використовує прийоми, характерні для давніх епічних творів.

 

У «ЛІісні про Роланда» утверджується ідея сильної королівської влади. Франція XI XII ст., роздроблена феодальними міжусобицями, потребувала ідеалу єдності країни та взірцевого правителя. Ці ідеали були знайдені в минулому — у часи правління Карла Великого, які вже стали легендарною епохою. Авторитет франкського монарха був настільки високим у середньовічній Європі, що саме його ім’я Карл(Кагоїт) стало в багатьох країнах титулом — король.

Головні герої «Пісні про Роланда» — король Карл, граф65 Роланд, його побратим Олі-вёр, архієпископ Турпін сповнені патріотичного завзяття, вони дбають не про власні інтереси, а про «Францію солодку». Задля неї вони готові покласти життя. їм протиставляється образ графа Ганелгіна, який заради особистої помсти прирік на загибель двадцять тисяч франків.

«Пісня про Роланда» обстоює та ідеалізує, васальні зв’язки. Сеньйор повинен опікуватися своїм васалом, мудро розпоряджатися його життям, а в разі смерті васала зобов’язаний помститися за нього. Таким ідеальним сеньйором у «Пісні про Роланда» виступає мудрий король Карл. Однак і для васала загинути в бою

за свого сеньйора вважалося не героїчним подвигом, а обов'язком. Саме так розцінює смерть ідеальний васал Роланд.

У творі засуджується Ганслбн, який не тільки не виконує свого васального обов’язку, а й протиставляє себе королю Карлу. Ганслон — вправний воїн, проте він не думає про батьківщину, а цс зводить нанівець його бойові якості. У «Пісні про Роланда» він мстивий, себелюбний, пихатий і недалекоглядний.

У «Пісні про Роланда» яскраво змальовані всі герої, вони наділені лигає їм притаманними рисами: королі» Карл — справедливіш, мудрий та мужній; Роланд — безстрашний, але запальний і гордовитий; Олівер — відважний, розумний та розсудливий. У «Пісні про Роланда» високо цінуються дружні стосунки, адже в бою друг першим прийде на допомогу'. Дружба героїв епосу переростає в духовну єдність — без друга рицар втрачає половиш' своєї сили. Відважний Роланд і мудрий Олівер тільки разом можуть досягти рівновага між мудрістю і відвагою, а неузгодженість їхніх дій призводить до загибелі.

Історична енциклопедія

Реальна основа сюжету «Пісні про Роланда»

 

У французькій героїчній поемі йдеться про славні перемога короля Карла Великого, проте реальною основою сюжету «Пісні про Роланда» став невдалий військовий похід 77Н р. франкського короля Карла в Іспанію.

Тогочасну мусульманську Іспанію роздирали міжусобні війни між правителях™. У 777 році правителі» Барселони звернувся до короля Франції Карла Великого по допомогу в боротьбі проти правитсля-халіфа Кордгіви. За це він обіцяв віддати франкам місто Са-раггісу. Карл прийняв пропозицію й особисто очолив похід.

Проте правитель Сарагоси, порушивши угоду, не пустив франків у місто, і Карл змушений був повернутися додому. На зворотному шляху 15 серпня 77Н року в Ронсевальській уще- 66

лині жителі гір, б£ски, розбили ар’єргард' війська Карла Великого. Це була помста франкам за знищення баскського міста ГІампслуни. У деяких давніх хроніках серед загиблих франків називають «Хруодланда, префекта67 68 бретонської марки69» — тобто епічного Роланда.

Справжні історичні події, які відбулися у 778 р., та їхнє значення для тогочасної Франкської держави забулися. У народній пам'яті залишився лите яскравий спогад про минуле могутньої країни, якою правив мудрий король. Тому основними темами «Пісні про Роланда» стати розповідь про боротьбу із сарацинами та про феодальну помсту, унаслідок якої гине головний герой граф Ролйнд. У поемі на франкське військо нападають не християни-баски, а мусульмани, і їхній напад спричинений зрадою одного з баронів — графа Га-нслона, вітчима Роланда.

Для тих, хто хоче знати більше

Зброя у середньовіччі

 

Чимало місця в «Пісні про Роланда» відведено опису боїв та зброї цс особливо цікавило тогочасних слухачів та читачів. Зброя супроводжувала рицарів завжди, від її надійності залежало життя господаря.

Особливою шаною користувалася наступальна зброя — меч. Для вершників кували спеціальні довгі мсчі-спати (spatha) з високоякісної сталі. Рицарський меч і ріг отримували власні імена, до них ставились як до живих істот, з ними розмовляли та радилися, вони навіть могли чинити щось по-своєму, зовсім не так, як бажав господар.

У германських епосах ріг дуже часто трубить сам, рятуючи цим життя господаря. Меч графа Роланда Дю-ранділь «не хоче» ламатися і покидати рицаря. Роланд відповідає взаємністю: він зустрічає смерть, навіть не згадавши про свою наречет' Альду, але сумує, що «овдовіла» ііого спата Дюрандаль (у давньофранцузькій мові слово spatha — жіночого роду, так само і Дюрандаль жіноче ім'я)70.

У руків’я середньовічних мечів часто вкладалися священні релігійні реліквії, які ставали оберегом для

власника зброї. В історичних хроніках, героїчних епосах і рицарських романах можна зустріти епізоди, в яких рицарі цілують руків'я, присягають на мечах, висловлюють перед ними свої сокровенні бажання тощо.

Також відомо, що рицарі молилися, схилившись перед руків’ям меча, встромленого вістрям у землю, який набував для воїна-християнина особливого значення, сприймаючись як образ хреста. Ці рицарські звичаї були пов'язані з тим, що головним своїм завданням вони бачили служіння християнській вірі.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА

Старофранцузький епос

(уривки)

1-2

Король франків Карл Великий протягом семи років захопив і розорив в Іспанії усі міста, а їхніх жителів навернув у християнство. Лише Сарагоса залишилася не завойованою, там і перебуває сарацинський король Марсіль, правитель Іспанії, зі своїми «князями та графами». Марсіль знає, що Карл зі своїм військом збирається йти на Саратсу, останній притулок невірних. Сарацинський король у відчаї: він не має достатнього війська, щоб чинити опір франкам.

Правитель Іспанії скликає раду, на якій хитрий Бланкандрін радить обдурити Карла. Нехай Марсіль пошле франкам багаті подарунки та заручників на знак примирення і пообіцяє, що прийме зі своїми підданими християнство і сам стане васалом Карла. Ко]юля франків треба переконати, щоб він із військом повертав додому без зайвого кровопролиття, а Марсіль пізніше прибуде до Франції у визначений день дія обряду хрещення. Зрозуміло, що насправді сарацини обдурять франків, сподіваючись, що ті залишать Іспанію, а Марсіль не приїде до Франції. Король Марсіль погодився на цю пропозицію.

58

Минулась ніч; ось зайнялась зоря.

Володар їде гордо на коні Посеред військ і бачним водить оком.

«.Мої пани барони, каже Карл, —

Чи бачите міжгір'я цс? Кажіть же?

Кому лишатись поза нами з військом?»

«Роландові! говорить Ганелон. —

Та ж хоробрішого нема вже в тебе».

59-64

Схилив, понурив голову володар;

Він гладить бороду, він крутість вус,

В очах не в силі приховати сліз.

До себе зве Роланда наш володар:

 

«Мій любий графе, — каже, — знаєтп що?

Тобі я лишу половину війська.

Бери його, безпечний будеш з ним**.

«Цього не вчиню, — каже граф, — хай Бог Поб'є мене, як скривджу кров свою.

Візьму лиш двадцять тисяч бравих франків. Міжгір'ям ти собі безпечно йди,

Нікого, поки я живу, не бійся».

Сів на коня хоробріш граф Роланд...

За ним іде товариш Олівер,

Іде Джерін і сміливий Джер’єр.

За ними Берандж’єр, Отон. Самсон,

Старенький Анссіс; іде за ними І рицарський Джерард із Руссілону,

І Енджсльєр, відважний вожді, гасконський. Прийшов сюди Турпін архієпископ.

Всіх двадцять тисяч рицарів зібралось.

Граф Роланд si своїм загоном залишився на сторожі в Ронсевальсмсій ущелині, а франкські війська пішли далі. Карл їхав журячись. Він передчуває, що Ганедон з певним наміром запропонував Роланда у сторожу.

 

А тим часом король Марсіль збирає трьохсотісячне військо і, вславивши пророка Магомета, вирушає за франками. Невдовзі сарацини бачать прапори Роландово-п» двадиятитисячного загону і поспішають озброїтися.

На кожнім з них є сарацинський панцир,

Здебільшого у Сарагосі кутий,

У кожного шолом тугий, потрійний,

Сталевий меч — вієнська славна сталт.,

Порядний щит і валснтійський спис,

Червоні, білі й сині хоругви.

Був ясний день, світило пишно сонце.

Його промінням блискотіла зброя.

Щоб краще йти, в роги заграли й в сурми;

Пішла така луна, що й франки чують.

«Здається, друже, — каже Олівер, —

Що з сарацином випаде нам битись».

«Дай Боже, - відповів йому Роланд, —

Постояти нам тут за короля!..»

81-82

 

Став Олівср на шпилечку гори. Докладно бачить він іспанське царство, Докладно бачить хмари сарацинів. Горять шоломи злотом-самоцвітом, Вогнем сталеві панцирі блискочуть, Поблискують щити й списи зловіщо,

А прапорів і годі полічити.

Така їх сила-бсзліч там була,

Що Олівср аж сам забувся з дива. Стривожений вернувся він до франків, Прийшов до них і все їм розповів.

«Так много, — каже Олівср, — невірних. Жде січа нас, якої не було...»

83-85

«Поганців много, — каже Олівср, —

А наших франків, бачу', мало дуже.

Гей, засурми хіба, Роланде-друже!

Почує Карл і вернеться тепер».

На тс Роланд: «Не мудро б я зробив;

В солодкій Франції позбувся б слави. Волю щосил рубати Дюрандалем,

Хоч би по злоту ручку кров’ю сплив.

На горе зрадники в цей яр увійдуть. Ручуся вам, їх жде нехибна смерть».

«Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Почує Карл і вернеться ще з військом».

На тс Роланд: «Хай Бог мене боронить,

ІЦоб я свій рід неславою покрив,

Щоб сорому я Франції набавив!

Ні, я волю рубати Дюрандалем,

Оцим мечем, що тут при боці висить;

Побачите, цс вістря кров сполоще.

На лихо постягалися поганці;

Ручуся вам, усіх зустріне смерть!»

«Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Король міжгір'ям саме йде,

Ручуся, франки вернуться іще».

«Хай Бог боронить, — каже граф Роланд, —

Щоб мав сказати хто з людей, що я Сурмив із боязні перед невірним.

Моїх батьків не стріне цей докір! Хоробрі франки теж до бою добрі; Ніщо від смерті не спасе іспанців».

86-89

 

«Який тут сором? каже Олівер.

У цих чужинців є велике військо,

А що ж у нас? Дружинонька мала».

На цс Роланд: «Зате ж завзяття більше.

Хай Бог і ангели мене боронять,

Щоб через мене Франція терпіла».

Роланд хоробрий, Олівер розумний,

В обох відвага неабияка;

Хто з них у зброї осідлав коня,

Будь там і смерть йому, не вийде з бою.

Хоробрі графи й горді їх слова!

Тут де не взявсь Турпін архієпископ.

Острогами коня б’є, мчиться полем,

Скликає франків і говорить так:

«Лишив нас тут король, пани барони!

Хороша й смерті, за свого короля.

Христову віру нам спасати нині У боротьбі, — без неї нам не бути.

Бо бачите, іцо сарацини близько.

Тож сповідайтесь, Богові моліться.

Хто вмре, блаженніш мучеником буде,

До раю піде, там вінок здобуде».

В коня зсів кожний, падає на землю.

Благословить Турпін всіх в ім’я Боже.

90-91

До бою всякий з них готовий був.

Л граф Роланд озвавсь до Олівера:

«Ти, дружс-братс, дуже добре знаєш, Що всіх нас тут ізрадив Ганслон.

Взяв він за тс незліченні багатства, Одначе Карл за нас помститься певне! Король Марсіль зробив собі з нас торг, Та ми йому мечем і сплатимо!»

Роланд іспанським яром гордо їде

На борзом}' коні, на Вальянтіфі,

У повній зброї. — Гарно в ній йому!

В руці барон спис пальмовий тримає,

Що вістрям в небо звернений стримить.

На ньому білий прапорець мигоче,

А китиці вдаряють по руках.

Сам пишний, пишний! Вид погідний, ясний.

На франків дивиться він чемно й любо,

Ласкавим словом промовляє так:

«Нас нині жде багате й гарне жниво;

Не мав такого ні один король».

Сказав, а тут і вороги вже близько. |... |

 

105

По бойовищі їде граф Роланд В мечем в руці, що славно тне й рубає,

Й багато втрат наносить сарацинам.

Лх, бачити б, як клав за трупом трупа,

Як по землі пливла червона кров, Зроптаючи у нього руки й панцир,

Його коневі грішу та лопатки!

І Олівер не лінувався бити,

І кожний пер не мав чого стидатись.

А франки теж як слід вдаряють, б’ються. Невірні гинуть, інші з болю в'ються. Архієпископ каже: «Слава нашим!»

Внов Карла клич лунає: «Монжуа!»

У страшній битві гинуть найкращі і франкські, і сарацинські воїни. А тим часом у Франції здійнялася небачена буря. Люди з жахом споглядають величне і страхітливе видовище, не розуміючи, що це сама природа тужить за Роландом.

Пліч-о-пліч із товаришами відважно б’ється Роланд, сподіваючись на славну перемогу. Проте Марсіль посилає нові війська. Побачивши незліченні ряди сарацинів, Роланд і Олівер зрозуміли, що потрапили у пастку, з якої ніхто не врятується.

Стомлені від запеклої битви, франки почали втрачати своїх найвідважніших і наймогутніших рицарів. Роланд й Олівер з жалем бачать загибель своїх товаришів.

125-127

Кривавий бій кипить, лютує далі.

З завзяттям, з силою вдаряють франки,

Рубають руки, ребра і хребти,

Рубають зброю до живого тіла;

В траві зеленій ясна кров скипіла.

|...| Великих втрат зазнали християни.

Хто бачив би Роланда й О лівера,

Як тяли і сікли вони мечами,

Як списом теж вдаряв архієпископ!

Число погиблих ніші добре звісне,

Воно у давніх хроніках стоїть:

Там маврів впало тисячі чотири.

Чотири рази нашим пощастило.

За п’ятим разом їх постигла смерть.

128-130

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

«Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі! Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну Баронів стільки разом опустило!

Я засурмлю, Великий Карл почує».

А Олівер: «Не рицарське цс діло!

Коли я радив, ти протививсь, друже.

Коли 6 тут був король, він спас би нас;

А так йому в докір цс годі брати.

131

 

В розумного хоробрість не шалена,

Розсудок важить більше, ніж завзяття.

Твоя цс легкодушність вбила франків.

Вже Карл із них не буде мати слуг.

Коли б мене ти слухав був, вернувся б Володар наш і був би наш цей бій,

І був би наш Марсіль або поляг би.

А так побила нас твоя відвага,

В пригоді Карлу нам уже не бути,

І рицарем тобі не бути більше!

Ти згинеш! Францію чекає сором.

І нас і дружби нашої не станс.

Прийде розлука, поки ніч настане».

132

Коли почув цей спір архієпископ,

Вколов коня острогами зі злота,

Став коло них і взявся їх корити:

«Гей. пане мій, Роланде, Олівсрс,

Лишіть цю сварку, дуже вас молю я.

 

Тут Оліфант нам вже не допоможе,

Та все ще, мабуть, краще засурмити,

Бо прийде Карл і зможе відомстити,

Не вернеться додому ворог радим.

А скоро наші франки, зсівши з коней, Побачать нас порубаних на кусні,

Вони у домовини покладуть нас,

Вони заплачуть з туги-жалто ревно І поховають по монастирях, —

Не їстимуть нас пси, вовки і свині*.

«Ви добре кажете*, — сказав Роланд.

133

Узяв Роланд рукою Оліфанта,

Приклав його до уст і як заграв,

Відбивсь об гори голос, залутгав,

На тридцять миль навкруг пішов луною. Почув цс Карл, почуша вся дружина.

«Цс наші б’ються десь!» — сказав король. А Ганслон ось тут і зауважив:

«Скажи цс інший хто, дурне сказав би*.

134-136

Ваграв Роланд так болісно й могутньо,

Так жалісно заграв на Оліфанті,

Що з уст його пішла червона кров,

А в голові виски аж затріщали.

А так далеко голос залущав,

Що серед гір почув його король.

І каже Карл: «Я ріг Роланда чую.

Коли Роланд сурмить, то він в бою!* |...|

Тече в Роланда кров червона з уют,

Болять з напрут втомлені виски Він смутно-тужно гра на Оліфанті.

Цс чує Карл і чують франки всі.

«Протяжний голос цей!* говорить Карл.

Казав заграти в сурми наш володар.

Всі франки зсіли з коней; всі беруть Шоломи, панцирі й мечі у злоті,

Міцні щити й кріпкі списи сталеві,

Червоні, білі й сині прапори.

А там на бойових сідають коней. Вдаряючи острогами щосили,

Один із одним нитпком говорили: «Роланда б нам застати ще живим, Ото рубати будемо всі з ним!»

На жаль, дарма, бо вибрались запізно!

140

Глядить Роланд на гори та низи, їх трупом вкрили Франції сини.

Він бачить їх і плаче рицар добрий: «Хай вам заплатить Бог, пани барони! Нехай він душі ваші прийме в рай! Над вас васалів кращих не було!

Ви довгий час мені служили вірно, Багато світу Карлові здобули.

За мене мерли ви, пани барони,

А я не міг вам дати оборони!

Гей, Олівере, брате, я з тобою!

Я з туги вмру, коли в бою не згину, Ходімо разом битись, друже мій!»

 

146-150

...Смертельну рану чує Олівер.

Тут ніколи вже помсту відкладати;

Як рицар б'ється він в густій юрбі,

Списи ламає і щити з галками.

Роланд на друга Олівера глянув, —

Його лице без краски і бліде;

Він весь купається в червоній крові,

Що на траву струмочками тече.

«О Боже, Боже! каже граф. — Мій друже,

Геройська вдача знищила тебе.

Не буде рівного тобі ніколи!»

В обіймах смерті Олівер почувся.

Він зсів з коня і до землі припав.

Простяг до неба руки та прохає Всевишнього, щоб рай йому подав.

Щоб короля і Францію солодку Помилував, а перше всіх Роланда.

Холоне серце, зсунувся шолом,

Він сам, як довгий, нищ» упав на землю І вмер хоробріш, більш йому не жити.

156-158

 

По-молодецьки б'ється граф Роланд!

Піт облива його гаряче тіло,

А в голові важкий, пекучий біль:

Виски в ній трісли, ще коли сурмив.

Він рад би знати, чи надійде Карл;

Взяв Оліфанта й слабо-слабо грає.

І став володар, чує тихі звуки І каже: -вГоре нам, панове, горе!

Не станс нині в нас Роланда графа.

По грі цій бач}', що йому не жити.

Хто рад поспіти, хай же шпарко їде. Заграйте в сурми, скільки їх знайдеться». Гей, як заграють в сорок тисяч сурм, Заграли гори і яри озвались.

Невірні вчули, закричали враз:

«О, горе нам! Цс Карл іде на нас!» |...|

161

Втікали люті, бішені невірні,

В свою іспанську землю всі втікали,

Та граф Роланд не гнався вслід за ними. Бо Вальянтіфа-коника не стало...

Роланд знаходить на полі бою тіла друзів і зносить їх до єпископа Туриіна, який благословляє загиблих і просить bora прийняти їхні душі до раю. Сам Туриін, який теж брав участь у битві, поранений і, втративши багато крові, помирає.

168-171

Роланд почув, що смерті» його вже близько,

Щоб бездоганно вмерти, Оліфанта Бере у руку, Дюрандаля в другу'

І йде не дальше, як стрілою з лука Досяг би, полем по землі іспанській,

На горбику під деревом чудовим Було стовпів чотири мармурових.

Тут обімлівши, на зелені трави

Упав Роланд: зближалась смерть помалу. |... |

Почув Роланд, що зовсім тратить зір.

Його лице без крові стало біле.

Та вес ж він встав, добув ще трохи сили І двадцять раз мечем завзято вдарив Об сірий каміні». Сталі» тверда дзвеніла, Однак не вищербилась, ні зламалась.

173-174

 

І знов Роланд об сірий камінь вдарив,

Так сильно вдарив, що й сказати годі.

А меч дзвенить, не лбмлсться, не гнеться,

Що вдарить ним, він вгору відіб’ється.

Коли побачив граф, що не зламати Йому меча, став лагідно тужити:

«Мій ти священний, гарний Дюрандалс,

Ти в злотій ручці цінні мощі криєш...

Тобі в руках невірних бути годі!

Лиш християнам ти служити маєш.

Широкі землі я підбив з тобою Для короля мого із бородою;

Скріпився ними Карл, забагатів!»

В обіймах смерті чується Роланд:

Чоло та серце холод огортає.

Він спішно йде на пагорб під ялину,

Лягає долілиць в траву зелену,

І меч і ріг вкриваючи собою. (...|

175

Роланд пізнав, що час його минувся; Обли'птям до Іспанії звернувся 1 став рукою битися у груди:

«Вина моя перед тобою, Боже,

В гріхах моїх великих і малих,

Яких я від народження години До нинішньої днини допустивсь».

177

Помер Роланд, Бог душу в рай прийняв. Ось вже й володар в Ронссвалі став.

Нема тут шляху, стежки тут нема,

Нема ні ліктя, ні стопи землі,

Де б франк або невірний не лежав.

І каже Карл: «Де ж ти, Роланде любий,

Де Олівер, архієпископ де?

|...| Де пери всі, що я їх тут оставив?»

Даремніш труд, не відповість ніхто.

«І що я. Боже, варт? — сказав король. —

Чому в цій битві не було мене?»

Він з горя-туги бороду всю рве,

А рицарі заплакали й собі ж. їх двадцять тисяч на землі лежало.

Карл зі своїм військом наздогнав сарацинів і гнав аж до Сарагоси, завдаючи їм смертельних ударів. Так загинуло останнє воїнство Марсіля. Сам підступний король Марсіль, стікаючи кров’ю і потерпаючи від пекельного болю, утік до Сарагоси.

Карл із військом повертається у Ронсеваль на поле битви, де загинув Роланд.

 

205-207

Гей, їде Карл, тукаючи Роланда.

Що квітів бачить в лузі, кожна квітка Закрашена баронів наших кров’ю.

У тузі Карл сліз втримати не може. Приїхав він під дві ялини гожі, —

На трьох стовпах Роландові удари,

А на траві лежить племінник бравий. Почув король великий біль у серці!

Він зсів з коня, бігцем біжить до нього, Бере його, на руки піднімає...

Гей-гей! І з туги сам над ним вмліває. «Хай Бог простить тебе, Роландс-дружс! Понад усіх ти рицар був єдиний.

З тобою вся моя могутність гине».

Карл умліва, утриматись не може. |... |

212

На Карла знак всі франки з коней зсіли,

Побитих друзів швидко віднайшли І позноейли всіх в одну могилу.

Єпископи, ігумсни-чснці,

Каноніки і всякі панотці Благословляють їх хрестом святим.

Несеться з міри й фіміаму дим.

Коли ж усіх вже гарно обкадили,

З пошаною засипали могилу Й оставили. Що ж їм лишалось більше? . |... |

Переклад Li французької Василя Щурата

До середнмвічного героїчного епосу належать пісні й поеми, в яких відображаються історичні події минулого (захист батьківщини, народу, релігії) та оспівуються подвиги героїв-воїнів, наділених надзвичайною силою і мужністю.

Проте у героїчному епосі доби Середньовіччя, на відміну від давнього героїчного епосу, казково-міфологічні мотиви використовуються менше. Для нього характерне розширення історичної тематики, значне посилення патріотичних та релігійних мотивів, пов'язаних із боротьбою із завойовниками та іновірцями (наприклад, в 4 Пісні про Роланда» це мусульмани-сарацини).

Однак середньовічний героїчний епос залишався в тісному зв'язку з народним епосом: сюжетами середньовічного епосу ставали історичні події, пам’яті» про які зберігалася в народних переказах.

Також; запозичувалися структура давніх текстів, мовні звороти, використовувалися порівняння, повтори, гіперболи, постійні епітети тощо. Головний герой епосу й надалі залишився носієм ідеальних рис, проте його психологічна характеристика стала глибшою.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

N£>

'А,* Готуємося до роботи з твором

1.    Згадайте, що вам відомо а історії се|>едніх віків про походи франкського короля Карла Великого.

2.    Розкажіть про побутування народного героїчного епосу в добу Середньовіччя. Як саме героїчний епос увійшов у літературу?

3.    Проведіть паралель між героїчними поемами Го.шуа (Давня Греція) та героїчною поемою «-Пісня про Роланда» (середньовічна Франція).

4.    Які історичні події лягли в основу героїчної поеми «Пісня про Роланда»?

Працюємо над змісте.ч твіуіу

5.    Розкажіть, яким був план сарацинського короля Марсіля.

6.    Для чого загін графа Роланда залишився в ущелині?

7.    Що сталося після того, як війська Карла Великого вирушили на батьківщину?

8.    Чому Роланд відмовляється засурмити в Оліфант?

9.    У чому рицар вбачає покликання вірних підданих короля? Знайдіть підтвердження у тексті.

10. Яка доля спіткала загін Роланда? Як ви гадаєте, якби молодий іраф міг передбачити наслідки своєї нерозважливості, чи послухав би він поради Олівера?

11.    Прокоментуйте слова Олівера: «Розсудок важить більше, піт: завзяття».

12.    У чому дорікає Олівер своєму другові? Знайдіть цитату у творі (ч. 1J1).

13.    Як і з якою метою іраф Ганелоп пояснює королю звуки ()л і фанта?

14.    Прочитайте епізод прощання рицаря з Дюраидалем. Чому Роландом оволодіває відчай через те, що він мусить залишити Дюран даль?

15.    Розкажіть про дії короля Карла Великого після загибелі загону Роланда. Яка доля спіткала Марсіля та його військо?

16.    Із якою метою Карл повернувся на поле битви сарацинів та загону Роланда? Прочитайте в тексті, як Карл сприйняв загибель Роланда.

Узагальнюємо та підсумовуємо

17.    Схарактеризуйте образ ірафа Роланда.

18.    Чи ідеалі:іуеться образ Роланда в героїчній поемі? Обірунтуйте свою думку.

19. Які риси притаманні Карлу як правителю і християнину відповідно до середньовічних уявлень?

20. Які риси рицарства оспівуються в щіогчпій поемі ?

21. Як висвітлено в поемі проблему релігійної та національної терпимості? Як цю проблему та її вирішення бачите ви?

22.    Доведіть, що «Пісня про Роланда» відповідає ідеології Середньовіччя.

23.    На конкретних прикладах із твору поясніть особливості васальних відносин.

24.    Порівняйте образи воїнів з античної міфології, давніх героїчних поем та з французького героїчного епосу «Пісня про Роланда». Знайдіть спільні риси.

25.    Порівняйте сцени битв із поеми Гомера <Іліада» та «Читі про Роланда».

26.    Визначте головну ідею героїчних епічних творів різних народів.

^ Застосовуємо теоретичні поняття

27.    Порівняйте особливості середньовічного гцнпчиого епосу та давнього героїчного епосу (наприклад, давньогрецького).

28.    Згадайте твори народного героїчного епосу, вивчені у 7 класі. Назвіть головні особливості цих творів.

29.    Наведіть приклади гіперболи в зображенні картини бою. З якою метою, на вашу думку, використаний цей художній прийом?

30.    Згадайте, у яких вивчених вами творах героїчного епосу (7 клас) використовувалася гіпербола.

31.    Знайдіть у «Пісні про Роланда» приклади постійних епітетів.

Виконуємо пимїрчі завдання

32.    Згадайте зміст історичного роману Вальтера Скотта «Айвенго», вивченого в 7 класі. Який історичний період і якої країни зображений у цьому творі?

33.    На основі роману та давньофранцузької героїчної поеми створіть усний портрет ідеального се[)едньовічного короля.

34.    Спираючись на тексти гоїмичної поеми «Пісня про Роланда» та роману 3. Скотта, зробіть висновок про те, яким повинен бути справжній благородний рицар.

^ Радимо прочитати_

ІІІота Руєтавелі «Витязь у тигровій шкурі»

Даніє Лліг’срі

 

(1265-1321)

Деякі традиції рицарської поезії розвивали наступні покоління митців, зокрема й видатний італійський пост Дійте Аліг'дрі. У творчості Данте відобразилися особливості літератури Зрілого Середньовіччя: його рання любовна лірика проповідувала культ Прекрасної Дами, а частіша творчого доробку (наукові праці, філософська поезія, листування) написана латиною.

Водночас Данте пропагував необхідність використовувати італійську мову в літературі та науці і став пертим автором, який, незважаючи на докори сучасників, писав серйозні твори народною італійською мовою. В появою Данте в європейській літературі завершується доба Середньовіччя.

Про життя Данте Лліг’єрі — видатного італійського поста, політичного діяча, філософа залишилося мало відомостей. Точна дата його народження невідома — ми знаємо, що народився Данте у травні 1265 року в найбагат-птому середньовічному італійському місті-рсспубліці Флоренція, у якому процвітали ремесла і торгівля. Данте був освіченою людиною, вивчав богословські та природничі науки. З його поезій можна зробити висновок, тцо він добре знав античну та середньовічну літературу.

Данте — нащадок давнього, але небагатого рицарського роду. Його предки брали участь у заснуванні Флоренції, а дід був активним учасником політичного життя міста. Данте Алігєрі також займався політичною діяльністю й так само, як і його дід, був відправлений у вигнання, коли ворожа йому політична партія прийшла до влади у Флоренції.

Усі важкі роки вигнання Данте, переїжджаючи з міста до міста, виконував дипломатичні місії при дворах впливових осіб, уважно стежив за розвитком подій навколо Флоренції, листувався з можновладцями, закликаючи їх сприяти об'єднанню роздробленої на окремі міста-дсржави Італії, писав літературні та філософські твори. Останні роки життя Данте (1315 1321) були доволі спокійними. Він провів їх у Равбнні під заступництвом правителя цього міста, шанувальника мистецтва поезії і таланту геніального флорентійця. Тут Данте завершив багаторічну працю над своїм наіівизначніпшм твором « Божественна комедія».

Під час однієї з дипломатичних поїздок до міста-рсспубліки Венеції Данте захворів і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 р. Мрія Данте, ^останнього поста середніх віків і першого поста нового часу», бути увінчаним лавровим

вінком у рідній Флоренції не збулася — його увінчали посмертно в Равенні. Правитель міста наказав поховати геніального флорентійця у грецькому мармуровому саркофазі, який був поміщений у церкві Сан П’єр Маджурс (пізніше Святого Франциска). У 1490-х роках над саркофагом Данте Лліг'єрі було збудовано розкішний мавзолей, який існує і донині.

Творчість Данте

Данте жив і творив на межі двох великих епох — Середньовіччя й Відродження, тому його творчість стала своєрідним поєднанням суворої ідеології середніх віків та оптимістичної ідеології гуманізму. У його поетичних творах і філософських трактатах відобразилося нове розуміння людини, її життєвих цінностей та сенсу буття.

 

Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї Дами, яку під іменем Беатріче (Благословенна) він оспівав у книзі «Нове життя» (1292 р.), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поста. Вперше, як писав він згодом, Данте побачив свою Беатріче, коли їм було по 9 років. Тієї миті майбутньому постові здалося, що в яскраво-червоному одязі перед ним постала донька бога, а не смертної людини.

Наступна зустріч відбулася ще через 9 років: 18-річна Беатріче в сліпучо-білому одязі була схожою на ангела71. Безнадійне кохання юнака до цієї молодої жінки, яку він бачив усього кілька разів, стало основою його ліричної збірки «Нове життя», що включала і прозу, і вірші.

Данте, звернувшись до традицій поезії трубадурів, у сонетах та канцонах пише про муки і радощі порозділеного кохання. Він, звеличуючи свою вродливу і благородну Даму, з надзвичайним психологізмом розповідає про переживання закоханого, який бачить у земній жінці небесний ідеал, боготворить її доброчесність, не наважуючись навіть підійти до неї.

На наступних сторінках книги йдеться про передчасну смерть коханої, що пост сприймає як всесвітнє горе. Відтепер ним володіє ліпне бажання оплакувати свою мадонну Бсатрічс, яку він називає святою і подумки бачить на небесах. Назву «Нове життя» збірка отримала тот*, що Данте був переконаний: завдяки коханню людина народжується вдруге — духовно. Проте не всім дано пережити це високе почуття, яке очищує грі тну душу.

Наслідуючи традицію вишуканої поезії, Данте приховує повне ім’я своєї Прекрасної Дами. Після тривалих досліджень біографи ідентифікували кохану поста як реальну особу — Бічс (скорочене від Бсатрічс) Портінгірі, доньку багатого флорентійця і дружину впливового банкіра, яка померла 1290 року на 24-му році життя.

Данте Лліг'єрі є автором не лише любовної, а й сатиричної і філософської поезії, наукових праць та політичних трактатів. Він звертався до прози і до віршів, писав латиною та народною італійською мовою; розробив принципи загальнонаціональної літературної мови. У своїх творах Данте висловив революційні для свого часу ідеї про тс, тцо людина народжена для щастя тут, на землі: що у ній повинні гармонійно поєднуватися духовне благородство і тілесна краса. У філософських трактатах Данте виступав проти втручання церкви в державні справи, розмірковував про необхідність нових принципів правління не лише в одній країні, айв усьому світі, які припинили б феодальні міжусобиці іі забезпешли мир і добробут.

Вершиною творчості Данте визнано «Комедію* — першу велику поему, написану італійською народною мовою, а не латиною. Цей складний філософський твір мав назву «Комедія» («La Commedia»), згідно із середньовічною традицією називати так твори із сумним початком і щасливим фіналом.

У величній поемі Данте описав своє видіння - «мандрівку» у потойбічний світ (Пекло, Чистилище і Рай), де побачив і муки грішників, і блаженства праведників. Пост використав деякі античні досягнення. Так, наслідуючи Гомерову «Одіссею» і Вергілієву «Енеїду», Данте звернувся до мотиву сходження живої людини в царство мертвих, звідти ж ним запозичені будова Пекла і мотив здатності длинами пророкувати майбутнє.

З античності видатний пост узяв для своєї поеми і багато міфологічних та літературних образів. Також Данте використав популярний у середньовічній релігійній літературі жанр видіння. Традиційно в таких творах зображувалися «ходіння по муках» святих, які були допущені в Пекло і могли бачити, що сталося з длинами грішників після смерті.

Проте, на відміну від середньовічних авторів, Данте мав на мсті не лише продемонструвати людині її нікчемність і нажахати тортурами, що невідворотно чекають на неї після смерті, а й вказати на необхідність покаяння й можливість спасіння.

СОНЕТ 11

В своїх очах вона несе Кохання, —

На кого глянс, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить, Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання, ('покутуючи гріх свій самохіть. Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її, — смиренність дум свята Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Такс-бо цс нове й прекрасне диво.

Переклад а італійської Микоян Бажана

Nc li occhi porta la mia donna Amorc, per chc si fa gcntil сіт eh’ clla mira; ov’ clla passa, ogni uom vkt lei si gira, c cui saluta fa tremar lo core,

sh chc, bassando il viso, tutto ismorc, c d’ogni suo difetto allor sospira: fugge dinanzi a lei superbia cd ira. Aiutatemi, donne, farlc onore.

Ogne dolcczza, ogne penscro umilc nascc ncl core a chi parlar la sente; ond’ и laudato chi prima la vide.

Quel eh’ clla par quand’ un росо sorridc, non si рит dire пй tcnerc a mente, sh и novo miracolo c gentile.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ТЕРЦЕТ. КАТРЕН

Терцёт — тривірш; особлива форма віршової строфи, яку вперше застосував Данте Аліг'єрі у своїй поемі «Божественна комедія». Терцет складається з З віршорядків і в перекладі з італійської означає третя рима. Цю трирядкову строфу й трикратну’ риму Данте використав тому, що особливого значення надавав числу 3.

Терцет може мати римування в різних комбінаціях: ААЛ БББ ВВВ або АБА БВБ ВГВ ГДГ і т. д.

Прикладом використання терцету' є «Божественна комедія» Данте:

I

— На півтляху свого земного світу A

II

— Я трапив у похмурий ліс густий, Б

III

— Бо стежку втратив, млою оповиту'. А

I

— О, де візьму снаги розповісти Б

II

— Про ліс листатий цей, суворий, дикий, В

III

— Бо жах від згадки почина рости! Б

I

— Над смерті, страшну' гіркіший він, великий, — В

II

— Але за благо тс, що там знайшов, Г

III

— Новім про все, що в пам’яті, взяв навіки. В

I

— Недобре тямлю, як постав цей схов, Г

II

— Бо сонність так оволоділа мною, Д

III

— Що з певної дороги я зійшов. Г

До терцету пости звертаються доволі рідко, проте серед тих, хто використовував цю трирядкову строфу, були Джордж Гордон Байрон, Олександр Пушкін, Іван Франко, Павло Тичина.

У сонетах поряд із терцетами використовували катрёни — чотиривірші, тобто 4 заримовані ві ріпо рядки. Така будова строфи є найбільш поширеною, її витоки губляться у давніх народних піснях.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

N0

Готуємося до роботи я твором

1.    Що вам відомо про життя видатного італійського поета Дайте Алі/’єрї?

2.    Як політичне проти стояння у Флоренції вплинуло на долю Данте?

3.    Чому Данте навивають основоположником італійської національної літератури?

4.    У чому полягає значення творчості Данте Ал і Горі в історії європейської культури?

5.    Які події лягли в основу книги Данте *Нове життя»'?

6.    Розкажіть, що ви знаєте про Беатріче.

Ч* Працюємо над текстом твору

7.    Виразно прочитайте сонет 11.

8.    Як впливають на навколишніх лише вигляд і голос жінки? Знайдіть у тексті сонета цитати на підтвердження своєї думки.

9.    Яким є ставлення Поета до Беатріче?

10.    Дайте сприймає свою кохану як земну жінку, у якої можуть бути звичайні людські вади, чи ідеамзує її? Відповідь обгрунтуйте.

-А* Узагальнюємо і підсумовуємо

11.    Доведіть, що в центрі уваги ІІоета — високе почуття, здатне облагородити людину.

12.    У чому полягає особливість сприймання жінки і кохання в сонеті Данте та в ідео-лоїії Середнмівічпя?

13.    Доведіть, що поет схиляється перед своєю Прекрасною Дамою, як перед святою. Поясніть значення слова обожнювання.

14.    Визначте тему та ідею сонета 11.

"А* Пов'язуємо новий .матеріал Li вивченим раніше

15.    Згадайте з вивченого у 5 класі, які твори ми називаємо віршами.

16.    У чому відмінність між віршовою і прозовою мовою?

17.    Згадайте назви ліричних творів, які ви вивчали на уроках зарубіжної літератури у попередніх класах.

18.    Ліричні твори яких поетів були присвячені темі кохання (7 клас)?

"А* Застосовуємо теоретичні поняття

19.    Поясніть, що таке терцет.

20.    Знайдіть у сонеті <<В своїх очах воші несе Кохання...» приклади терцетів.

21.    Згадайте вивчені вами вірші, в яких використаний катрен.

22.    Знайдіть у сонеті Данте катрени.

ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ

ВІДРОДЖЕННЯ

З другої половини XIV століття в Європі почався новий історичний період, який у XVI столітті стали називати добою Відродження. або Ренесансу (від слова renaissance, що в перекладі з французької означає відродження). Так його називають і зараз. Хронологічні межі доби Відродження охоплюють лише два з половиною сторіччя — друга половина XIV століття початок XVII століття, але за цей час світ змінився невпізнанно.

До XIV століття католицька Європа була далекою та занедбаною окраїною цивілізованого світу, яка значно поступалася в розвитку своїм сусідам. Порівняно з культурним розквітом православної Візантійської імперії, витонченістю і цивілізованістю мусульманських держав, європейські досягнення виглядали величезним кроком назад від часів Давньоримської імперії.

Однак на кінець Зрілого Єередньовіччя в Західній Європі розпочалися зміни, які швидко переросли в справжній економічний та культурний вибух. Це був початок доби Відродження — епохи небаченого досі розвитку науки, техніки, промисловості й культурного життя, який дозволив західним європейцям захопити світове лідерство.

Практично відразу першість невеличкої Європи стала очевидною, і найбільше цьому сприяло підкорення нею світових океанів. Після створення португальцями в XV столітті нового типу вітрильника (каравели), здатного йти проти вітру, європейці з’явилися в усіх куточках земної кулі і, використовуючи свою технічну та військову перевагу, стали диктувати умови практично всім народам світу.

Європейська першість, закладена в епоху Відродження, зрештою втілилася в європеїзацію більшості населення Землі — європейські цінності та європейський спосіб життя почали переймати навіть народи зі значно давнішими культурними традиціями. І процес цей триває донині.

Історична енциклопедія

Зміна світогляду європейців у добу Відродження

Найважливішою передумовою європейських досягнень доби Відродження став розвиток міст та міського життя в епоху Середньовіччя.

Містяни не мали спадкових привілеїв і всього у своєму житті досягали завдяки особистим якостям — розуму, кмітливості, підприємливості. Воші прагнули розвивати бізнес, поліпшувати умови свого побуту та урізноманітнювати дозвілля. Цих потреб не могли задовольнити люди, причетні до релігійних обрядів (духівництво), до військової справи (рицарі-феодали) чи до обробітку землі (залежні селяни). Тому в Європі виник великий попит на інженерів, юристів, бухгалтерів, лікарів, вчителів, а також митців (архітекторів, художників, скульпторів, письменників).

Уперше після падіння Римської імперії в Європі з’явилася така велика кількість освічених людей, які здебільшого не належали до духівництва, а були світськими спеціалістами. З появою прошарку світської інтелектуальної еліти світогляд європейців почав докорінно змінюватися, і особлива роль у цьому процесі належала античній літературі.

Віднайдений в античній культурі ідеал гармонійної особистості справив на нову інтелектуальну еліту сильне враження і виявився настільки їй близьким, що з'явилася зухвала мрія відродити духовні цінності минулого після тисячолітнього «варварства*. (Звідси пішла і назва нової епохи — Відродження, тобто відродження античності.)

 

Як ви вже знаєте, у середні віки основою світогляду було уявлення про вроджену гріховність людини, її безпорадність та залежність від божественної волі. Однак уже в XIV столітті освічені європейці під впливом античної культури та літератури сформували інший погляд на сутність людини. Вони бачили її природ}' не гріховною, а доброчесною. Потрібно лише розбити обмеження, накладені на людину церквою та феодальним суспільством, і тоді вона станс такою, якою є насправді, - гармонійною, творчою особистістю, здатною змінювати своє життя.

Нове філософське розуміння сутності людини стало провідною ідейною течією всієї доби Відродження й отримало назву гуманізм (від латинського слова humanus — людяніш).

Така зміна світогляд}' вплинула і на європейську культуру вона набула світського характеру та поставила в центр уваги не Бога, а його найкраще творіння — людину, назвавши її «мірилом усмго». Адже й справді, чого вартий світ без людини, яку, за Біблією, Всевишній поставив понад усім сущим на Землі? Невже звичайне земне життя істоти, яку Бог створив за образом і подобою своєю, вдихнув у неї безсмертну душу, заслуговує лише осуду?

Гуманістична культура почала утверджувати оптимізм, життєрадісне вільнодумство, критикувати духівництво та обстоювати рівність всіх людей, незалежно від походження Гуманісти вірили в людину і вважали, що кожен цілком здатен на самовдосконалення і вільну творчість. У зв'язку з цим виникає нове розуміння митця — він уже не сприймається, як у СереДНЬОВІ’РТІ, ремісній,юм, рукою якого водить божественна воля. У ньому бачиться тепер вільний творець, який керується власною уявою і натхненням.

 

У добу Середньовіччя мистецтво и література мали практичне значення. Твори живопису, скульптури і літератури покликані були, зазвичай, зміцнювати віру та втримувати від гріховних вчинків. У добу Відродження відбувається усвідомлення того, що духовну цінність може становити й тс, що викликає почуття захоплення.

У життя людей входять предмети, які мають не функціональне, а лише естетичне значення. Наприклад, картини вже не виконують суто релігійно-виховне завдання. а слугують окрасою приміщень. Адже яке використання в релігійному обряді чи в побуті може мати прекрасний портрет звичайної жінки, крім того, що дарує естетичне задоволення від його споглядання?

Змінюється ставлення людини і до навколишньої природи. Для пересічного середньовічного європейця вона мала значення метеорологічного фактора, що заважає або допомагає у веденні господарства (сонце — благо, мороз зло). Своєю чергою, для освіченого середньовічного європейця земніш світ був відображенням небесного, тому в тогочасних художніх творах зображені явища навколишньої дійсності мали символічне значення.

Освічена людина доби Відродження зрозуміла, що дійсність може бути цікавою сама по собі: явища природи не тільки лякають, а її викликають захват; лісові і польові пейзажі милують око, а квіти не лише корм для худоби. Для гуманістів відкрилося нове розуміння навколишньої дійсності вона теж може нести естетичну насолоду.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Міляновська

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 22:07, Переглядів: 5914