Народна Освіта » Світова література » Золота доба персько-таджицької лірики - Омар Хайям - Рубаї читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Золота доба персько-таджицької лірики - Омар Хайям - Рубаї читати онлайн

ЗОЛОТА ДОБА ПЕРСЬКО-ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ

Персько-таджицька література — цс література споріднених іранських народів (персів), яка зародилася наприкінці VIII і розвивалася до XVI століття.

У цей період всі іранські народи користувалися спільною літературною мовою — фарсі. Найбільше носіїв мови фарсі зараз проживає в Ірані та Таджикистані. Кожна з цих країн має свою сучасну літературу та своїх письменників. Але література мовою фарсі належить обом цим народам, тому часто її називають персько-таджицькою.

Історична енциклопедія

Культура Ірану та Середньої Азії Vllt-ІХ століть

Давне Перське царство, історія якого налічувала тисячі років і яке займало територію сучасного Ірану та частину Середньої Азії, до кінця VII століття було повністю завойоване військами Арабського халіфату. Під час завоювання загинула величезна кількість освічених людей та були знищені культурні цінності попередніх епох: араби руйнувати міста та палили бібліотеки. Настав двохсотрічний період, коли іранські народи не мати державності.

Араби послідовно впроваджувати серед завойованих народів свою релігію (іслам). Офіційною мовою стата арабська, яка оголошувалася вищою за перську, тому що саме арабською мовою написано Коран і арабською І5ог спілкується зі своїми ангелами. Давньоперська літературна мова та писемність були втрачені.

У VIII столітті людина, яка хотіла присвятити себе науці чи літературі, була змушена користуватися арабською мовою і дотримуватися арабо-мусульманських традицій. Тому видатні представники іранського народу математики, фізики, астрономи, філософи та поети — писали свої твори арабською, яка стала тогочасною міжнародною мовою.

У другій половині VIII століття виник народний рух, учасники якого вимагали рівності персів та арабів в Арабському халіфаті. До цього руху приєдналася іранська інтелектуальна еліта. Представники освічених прошарків населення згадали, що перси народ із давньою та багатою культурою, і в них прокинулася гордість за своє минуле. Учені та пости почали з ентузіазмом збирати фольклор та вцілілі старовинні рукописи.

Разом із фольклором у цей час стала поширюватися і жива розмовна іранська мова, на основі якої почала складатися нова літературна мова. Ця мова отримала назву фарсі. У ній було багато запозичень з арабської, а для письма використовувався арабський алфавіт. Перші твори, написані мовою фарсі, з'явилися наприкінці VIII століття.

Література доби Східного Відродження (X-XV століття)

З початку IX століття правителі Ірану виявили значил' прихильність до науки і мистецтва. їхнє заступництво вченим та постам сприяло поширенню в суспільстві гуманістичних ідей. Настав період розквіту' культури, науки та літератури іранських народів, який розпочався під знаком відродження рідних традицій і отримав назву Східне (або Іранське) Відродження. Цей період тривав п'ять століть (X XV ст.) і був ознаменований творчістю багатьох видатних гуманістів: учених, філософів та постів. Серед них почесне місце посідають пости Рудакі, ()м&р Хайям та Гафіз.

 

Особливістю періоду' Східного Відродження було збереження арабської мови як мови науки, однак мовою літератури стала фарсі, причому фарсі стала міжнародною мовою вишуканої поезії, нею користувалася більшість поетів мусульманського (’ходу' незалежно від національності.

Поезія мовою фарсі поєднала в собі іранську' народну' та арабську' поетичні традиції. Найважливішим запозиченням в арабів бу'ла система віршування. Вона базувалася на чергуванні складів з довгими і короткими голосними (а не наголошених і нснаголо-шених, як було у' персів до арабського завоювашія). Цс нововведення зробило вірші мовою фарсі надзвичайно милозвучними, і саме ця милозвучність захотіла постів інших країн.

Поезія мовою фарсі періоду' Східного Відродження вважається класичною. У X столітті остаточно сформу'-валися жанри поезії, які виникли те в IX столітті на основі арабської та іранської усної народної поезії.

До цих поетичних жанрів належать: месневі великі епічні поеми, ка-сйди — урочисті вірші (оди), у яких зазвичай оспівувалися визначні події чи видатні особи, газі.ті    невеликі ліричні вірпті, рубаї — лірико-філософські

чотиривірші, бёйти — двовірші, які, незважаючи на свій невеликий розмір, повинні містити завершену думку*. 61

Омар Хайям (1048 - після 1122)

 

Омар Хайям — вчений, дослідження якого на цілі сторіччя випередили свій час. Енциклопедичні знання Хайяма вражали сучасників, які називали його Імамом (духовним вождем), Знавцем грецької науки. Доведенням Істини, Царем філософів Сходу і Заходу61.

Мусульманська Азія часів Омара Хайяма й економічно, і культурно, і науково значно випереджала Європу. Відкриття Хайяма з математики європейцям вдалося повторити лите в XVII сторіччі. Хоча в історію Сходу він увійшов як видатний учений, зараз увесь світ знає Омара Хайяма як поета — автора рубаї, бездоганних за формою та сповнених філософського зміст}' чотиривіршів.

Хоча сучасники Хайяма не визнавали рубаї серйозною поезією, він надав цій віршовій формі класичної довершеності — остаточно утвердив його будову і збагатив тематично. «Хайямівські чотиривірші» стати дуже популярними і викликані безліч наслідувань. До нашого часу дійшло близько двох тисяч рубаї, автором яких вважається Хайям, arc впевнено можна стверджувати, що його перу належить не більше ста чотиривіршів.

Справжнє ім’я поета — Гіясаддін Лбу-аль-Фатх Омар ібн Ібрагім. Народився він 18 травня 1048 року в місті Ні marry рі. Давній Нішапур62 63 був одним із найбільших культурних та економічних центрів Ірану. У місті процвітати торгівля та ремесла воно було ярмарковим осередком багатьох провінцій. Вважається, що пост народився в сім’ї заможного ремісника, який, імовірно, займався пошиттям наметів. Батько віддав Омара навчатися до Ніпіапурсько-го медресе, хоча навчання коштувало дорого і тривало довго.

Медресе в Ні many рі було елітним закладом, який готував вищих чиновників для державної служби. Під час навчання Омар виявив надзвичайні здібності та феноменальну пам'ять. Один із його учнів згадував пізніше, як Хайям знайшов у бібліотеці рідкісну книг}' і не мав змога її переписати. Тоді він кілька разів перечитав її, а, повернувшись додому, з пам’яті записав. Коли випала нагода звірити запис Омара Хайяма з оригіналом, виявилося, що між ними немає жодної відмінності.

Однак роки навчання не були безхмарними — ще хлопцем він став свідком погрому Ніпіапурського медресе релігійнішії фанатиками. На очах у юнака вбили його вчителів — видатних тогочасних вчених. Ця трагедія справила величезне враження на Омара, він зрозумів, що бути високоосвіченою людиною дуже небезпечно. Як пізніше писав сам Хайям, для вченого є два шляхи або стати лицемірним пристосуванцем і «спрямовувати свої знання на службу корисливим та недобріш цілям», або залишатися чесним і «стати предметом глузувань та ненависті».

 

За роки навчання Омар оволодів надзвичайно широким колом знань із математики, фізики, астрономії. Він вивчав філософію, історію, теорію музики, був знавцем рідної поезії, арабської мови та літератури. Його вважали видатним астрологом і лікарем. Омар Хайям не тільки знав напам’ять Коран, але й міг дати тлумачення будь-якої частини цієї священної книги. Проте з усіх наук молодого Омара найбільше приваблювала математика. Математичний трактат, написаний у 25-річному віці, приніс йому славу видатного вченого.

У 1074 році Хайям прибуває в Ісфахан на запрошення візира (міністра), який служив султану Малі к-шаху. Візир був видатним політичним діячем, за що й отримав почесний титул Нивам аль-Мульк (у перекладі «порядок царства»). Він без перебільшень заявляв: «Якщо я закрию свій калямдан (пенал із чорнильницею), то вінець султана загине».

Нізам аль-Мульк був іранцем за походженням та уродженцем Нітпапура. Він став покровителем наук і відкрив у містах вищі школи академії, які за його титулом називали «Нізамійє». Завдяки аль-Мулькові столиця Малік-шаха Ісфахан перетворилася в науковий центр усієї імперії.

Омару Хайяму запропонували очолити Ісфаханську обсерваторію і з групою вчсних-астрономів розробити новий календар. За п’ять років роботи Хайям розробив календар, який назвав «Малікшахове літочислення». Він і донині є найдосконалішим сонячним календарем, точнішим за сучасний на сім секунд за рік.

Відомо, що в Ісфахані Хайям уже писав рубаї, в яких оспівував радощі життя, засуджувані офіційною релігією. Завдяки своїм афористичним чоти-

ривіршам укісний набув слави вільнодумця. Однак Хайям не вважав себе ні вільнодумцем, ні безбожником у поезіях він стверджував, що Бог значно гуманніший та приязніший, ніж духівництво, тому позиція священнослужителів може й не відповідати задумам Бога.

Через свої філософські погляди, іронічний характер, нетерпимість до лицемірства й дурості Хайям нажив безліч ворогів. Ситуація ускладнювалася і тим, що в 1092 році обидва його покровителі загинули: Нізама аль-Мулька закололи кинджалом, а за місяць після цього отруїли й Малік-шаха.

Середньовічний біограф поста писав: «Щоб зберегти очі, вуха і голову, Омар Хайям здійснив хадж». Ходж — цс паломництво до святого міста Мекки. Такс паломництво вважаєті>ся в мусульман подвигом благочестя. Повернувшись із хаджу, п’ятдесятирічний вчений жив у Багдаді й викладав у Нізамійе. Однак Хайям сильно змінився став відлюдьком і «зачинив двері свого дому перед колишніми друзями та однодумцями».

 

Останні роки життя Омар Хайям прожив на самоті у рідному Ніптапурі. Одного разу — Хайям уже був старим, — читаючи книгу з філософії, він раптом відчли наближення смерті. Заклавши сторінки рукопису, він встав, написав заповіт і після цього вже не їв і не пив. Після вечірньої молитви, стоячи на колінах,

Хайям промовив: «Боже! В міру своїх сил я намагався пізнати Тебе! Пробач мені!

Наскільки я Тебе пізнав, настільки я до Тебе наблизився!» — і помер. Поховали Омара Хайяма поблизу Ніпіапура в саду персикових і qyymcBnx дерев. Його могила збереглася до нашого часу.

Літературний коментар

Рубаї Омара Хайяма

Рубаї Омара Хайяма — цс органічне продовження його філософських поглядів, що знайшли своє втілення в поетичній формі. Його рубаї сповнені ідей гуманізму, впевненості, що людина заслуговує на щастя і має право бути такою, якою вона створена. Ідеал Хайяма цс особистість вільна, мисляча, із чистою душею, якій притаманні мудрість, любов і життєрадісність.

Пост, дискутуючи зі святенниками, які закликали до молитов і покірливості долі, зовсім не спонукає до щастя будь-якою ціною. На шляху людини багато спокус, але ніколи не можна зрадити друга, образити слабшого, залишити в біді безпорадного. Потрібно не тільки брати від життя все, але й самому бути щедрим до інших. Людина повинна вміти протистояти суворій долі, стримувати свій гнів, бути м’якою до навколишніх, не пам'ятати зла.

РУБАЇ

1

Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко на небі полум'яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший; Він не погіршає й тоді, як нас не станс.

2

Всі таємниці пильно зберігай,

Щоб не дізнався нелюд і шахрай.

І зваж: як з іншими ти поведешся,

Того від інших і собі чекай.

3

Ні, не гнітять мене псрсстрахн й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі: Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

4

Недоброзичливість ніколи не могла Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

5

Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут,— життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно мине.

6

Безглуздо мучити себе самого — хай Малий достаток твій, ти лишку не шукай: Тим, що од вічності записане тобі,

Будь задоволений, бо цс і є твій пай.

7

Будь весел, не марнуй свого життя у горі, Бо в небі довго ще зіходитимуть зорі!

Ти прахом зробишся, і піде прах на цеглу,

І муром станеш ти в сусідовій коморі.

Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть Короткого життя? Всі. хто живе, умруть.

Життя у позику тобі дається — отже,

В ним розлучитися щодня готовий будь!

9

У мене тайна є — і тайну ту єдину Я зараз виявлю (прости мою провину):

Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,

Тебе кохаючи, у небеса полину!

10

Я тільки знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки —

І бачу, що нічого я не знаю.

11

Я б краще вороном копався у ріллі,

Ніж у негідника живився при столі.

Сухим окрайчиком задовольнятись краще,

Ніж губи мазати в чужому киселі.

12

Любов — цс сонечко, що всесвіт зігріває,

Любов — чудесний птах, що в квітнику співає, її не знає той, хто плаче солов'єм,

Вона в душі того, хто мовчки умирає.

Переклад Li фарсі Васили Мисика

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ РУБАЇ

Рубаї — чотиривірш тревожно філософського змісту, форма ліричної поезії народів мусульманського Сходу. Виникла ця форма віршів в усній народній творчості й утвердилася в літературі в епоху Східного Відродження.

Цим невеличким мініатюрним творам властиві афористичність, лаконізм мови. У чотиривіршах перевалено використовується схема римування першого, другого і четвертого віршорядка (ааЬа), рідше усіх віршорядків (аааа).

Ч* Готуємося do роботи з твщхши

1.    Які історичні наслідки мало арабське завоюватія Перського царства? Чому внаслідок цього завоювання постраждала культура іранських народів?

2.    Чому X-XV століття називають епохою Відродження іранської культури.

3.    Який вплив арабська мова та культура мали на літературу мовою фарсі?

4.    Чому Омйра Хайяма шанують як видатного вченого мусульманського Сходу?

Працюємо паї) текстами теоріїі

5.    Чому творчість всесвітньо відомого майстра рубаї Омара Хайяма посідає особливе місце в поезії Східного Відродження?

6.    Визначте основні теми рубаї Омара Хайяма.

7.    Яким е ставлення поета до бідності, смерті, зла, втрати гідності?

8.    У чому полягає гуманістичне бачення людини? Підтвердьте думку цитатами.

9.    Якою є життєва філософія ліричного героя?

10. Який настрій, на вашу думку, притаманний рубаї Омара Хайяма: оптимістичний чи пеашістичнии? Відповідь обґрунтуйте.

11.    Що є спільного в розумінні маленького людського щастя у творах персько-таджицького поета Омара Хайяма та китайською поета Ду Фу?

-А* Узагальнюємо і підсумовуємо

12.    Чи йкалщуетыл дійсність у творах Омара Хайяма? Відповідь обґрунтуйте.

13.    Доведіть, що у вивчених вами чотщпшіршах у центрі уваги знаходиться людина та її переживання.

14. Якою постає жінка в східній поезії? Знайдіть цитати для підтвердження думки.

Застосовуєш) теоретичні поняття

15.    Розкажіть про особливості побубони рубаї.

16.    На прикладі віршів Омара Хайяма продемонструйте особливості римування рубаї.

4' Викопуємо творчі завдання

17.    Поміркуйте, чи зачитаються порушені Омаром Хайямом у Хі—ХП століттях проблеми актуальними і для нашого XXI століття. Відповідь обґрунтуйте.

18.    Думки з яких чотиривіршів Омара Хайяма для вас найближчі? Чому?

19. Якому філософському питанню ви б присвятили власні чотиривірші?

20.    Випишіть із рубаї три цитати, які могли би стати афоризмами.

^ Радимо прочитати_

Рудакї. Газелі, рубаї, бейти

ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Одного загально визначеного погляду на історичні межі доби Середньовіччя нема, оскільки в різних країнах Європи цей період мав різну тривалість. Однак традиційно початок Середньовіччя в Західній Європі визначають V століттям. а його завершення — XIV століттям.

Термін середні віки стали використовувати в XV cm. італійські письменники. а пізніше й історики, щоб позначити історичний період від загибелі Західної Римської імперії до епохи Відродження.

Література, започаткована в епоху Середньовіччя, цс перша література, ягу можна вважати в сучасному розумінні слова європейською. її творили вже не давні греки та римляни, а нові європейські народи.

Історична енциклопедія

Феодалізм і християнство в середньовічній Європі

Доба Середньовіччя розпочалася з катастрофи — Західна Римська імперія впала під навалою варварських64 племен (476 рік), здебільшого германців. За рівнем економічного, суспільного та політичного життя вони стояли на значно нижчому щаблі розвитку, аніж римляни.

У ході завоювання майже всі античні міста були зруйновані, Ті ж, тпо залишилися, перетворилися на укріплені фортеці варварських королів і втратили своє значення осередків економічного та культурного життя.

Практично відразу після цього занепали ремесла і торгівля — господарські потреби завойовників зводилися до примітивного обробітку землі. Мешканці зруйнованих міст, щоб вижити, бралися до сільськогосподарської праці. Иавіть на площах і вулицях колишньої розкішної імперської столиці — Рима — сіяли хліб та випасали худобу.

Проте найбільшого удару зазнала антична культура. Безцінні пам’ятки — давньогрецькі та давньоримські храми, скульптури, рукописи варвари знищували, не усвідомлюючи їхнього справжнього значення. Антична література і театр, які в попередні віки дарували естетичну насолоду, тепер були втрачені, тому що не викликали зацікавлення у завойовників.

У VIII столітті період хаосу завершився виникненням нового суспільного устрою — феодализму (згадайте вивчене на уроках історії в 7 класі). Елітою в новопосталих королівствах стали воїни-феодали, які все своє життя присвячували захисту та примноженню земель. А ось на здобуття навіть елементарної освіти ні часу, ні бажання вже не залишалося, тому практично всі феодали були неписьменними. Люди шляхетного походження, які в Римській імперії становили найосвічсніший прошарок населення, в середньовічній Європі перетворилися на ватагу солдафонів. Вони визнавали для себе гідним заняттям лише війну, а гідною розвагою — турніри і полювання.

Визначальну ролі» у житті тогочасних людей почала відігравати релігія, а сімс християнство, яке поступово притіняли всі європейські варвари. Християнське духівництво — свяшсники та ченці, — виявилися єдиним освіченим прошарком населення.

Середньовічні богослови відмовилися від античного захоплення людиною і не вірили в її досконалість. Адже гріховні предки людини, згідно зі Старим Заповітом, були вигнані Богом з раю, а згідно з Новіш Заповітом — принизили і розіп’яли на хресті свого Спасителя. Тому церква проповідувала необхідність каяття та спокути гріхів від народження і до самої смерті.

Богослови вважали, що мистецтво має спрямовувати людину до Бога та його церкви. Так в Європі виникає християнське мистецтво, визначальною рисою якого став тісний зв'язок із релігією.

 

У цей період в образотворчому мистецтві активно розвивається іконографія, в архітектурі    будівництво

храмів, а в літературі твори релігійного змісту. Церква в середні віки утвердила своє уявлення про людину як про істоту слабку і від природи грішну, нездатну    протистояти

спокусам, яка потребує постійних настанов.

Література Раннього Середньовіччя

 

У добу Раннього Середньовіччя (V-X ст.) авторитет церкви був абсолютним. Вона мала вплив і на приватне життя людей, і на політику новоутворених європейських держав, і на розвиток науки та культури. У цей час особливого значення набула література, мовою якої була латина, збережена католицьким духівництвом як мова богослужінь з часів Давнього Рішу. Знання мертвої латинської мови — єдиною писемної мови того часу — стало ознакою великої вченості.

Латиномовна література поділялася на релігійну і світську. Література релігійного змісту активно розвивалася і була покликана зміцнювати віру парафіян, повчати і настановлювати їх, слугувати потребам церкви. Релігійна література цього періоду широко представлена прозою — житіями святих і праведників, притчами, видіннями загробного світ\', проповідями, повчаннями; лірикою — віршованими молитвами, релігійними піснями і гімнами; драмою — церковними обрядами, літургіями.

Світська латиномовна література Раннього Середньовіччя розвивалася слабко і включала до свого складу доволі несподівані для нашого часу жанри: філософські трактати, розповіді про чудеса, історичні хроніки. В них фіксували факти: війна, епідемія, град, народження спадкоємців вельможних родин, смерті» правителів тощо. Причому в хроніках реальні події могли перепліталися з фольклорними легендами та переказами.

Народна творчість, що існувала в усній традиції і не записувалась, майже не перетиналася з латиномовною літературою. У народних героїчних епосах оспівували військові подвиги, ідеальних героїв-захисників; засуджували чвари між родовою знаттю, прагнення влади, зрадництво. Чимало фольклорних жанрів і мотивів отримали розвиток у літературі Зрілого Середньовіччя.

Література Зрілого Середньовіччя

Початок Зрілого Середньовіччя (XI XIV ст.) ознаменувався першим після падіння Римської імперії економічніш зростанням. У Західній Європі в XI XII ст. стали активно виникати міста з особливою міською культурою. Тоді ж у містах з'явилися перші університети, і до кінця епохи Середньовіччя вони перетворилися на осередки науки і освіти.

Література Зрілого Середньовіччя відобразила всі особливості суспільного розвитку цього періоду. Традиційний поділ на релігійну і світську літератури ускладнився зі світської літератури виділилися міська та рицарська

літератури. Світська література дедалі більше переорієнтовувалася з латинської на нові європейські мови (французьку, англійську, німецьку, італійську тощо). Роль світської літератури значно зросла, і вона посіла чільне місце, потіснивши релігійну літературу.

У період Зрілого Середньовіччя прокидається неабиякий інтерес до героїчного епосу, який мав особливий вплив на розвиток літератури. У героїчних піенях та епопеях відобразилася історія народу, боротьба за християнську віру, міжфеодальні 'шари, проповідувалася ідея національної єдності, формувалося уявлення про ідеального героя-воїна та справедливого правителя.

Народний героїчний епос з XI ст. почали літературно опрацьовувати і записувати новими європейськими мовами. Таким чином, героїчний епос, маючи народні корені, поступово апае літературним явищем.

Героїчний епос із його культом військової доблесті та васальної відданості великою мірою вплинув на розвиток аристократичної рицарської літератури, яка набула розквіту в XI XIII ст. Рицарська література охоплює найрізноманітніші жанри: феодальні та династичні хроніки, настанови з полювання, проведення турнірів, придворного етикету, хвалебні вірші. Але особливу художню цінність мають рицарські романи та рицарська поезія, які вирізняються багатством художніх образів та виражальних засобів.

Рицарський роман є одним з основних жанрів середньовічної літератури, який виник у XII ст. у середовищі феодалів Франції і поширився іншими країнами Європи. Початково цей жанр мав віршову форму, а з XIII ст. утверджуються його прозові обробки. У ньому широко використовувався фольклорний казковий елемент: тут фігурують чаклуни і феї, дракони і велетні, зачаровані замки і цілющі бальзами. Проте, на відміну від фольклору, рицарська література має авторство. На відміну від приземленої міської літератури, спрямованої на висміювання людських недоліків, вишукана рицарська література була далекою від реальної дійсності. Типовим персонажем рицарських романів стає не просто сильний і доблесний (як у героїчному епосі), а й вихований та здатний на ніжні почуття рицар, який мандрує світом у пошуках пригод, звершує подвиги на честі» своєї Дами серця і готовий, здобувши славу, померти, повторюючи солодке ім’я коханої. На відміну від героїчного епосу, подвит в романах звершувалися не заради батьківщини, короля чи віри, а задля власної слави або слави Прекрасної Пані.

Рицарська поезія цс поезія переважно любовна, її ще називають лірикою трубадзрів, оскільки з’явилася вона в тогочасному економічному і культурному центрі Європи в багатому Провансі (південь Франції), де постів називали трубадурами (слово трубадур походить від прованського trobar — шукати, створювати, складати вірші). У рицарській поезії оспівуються воїнська доблесть і звитяга, а також вишукані почуття, туга за недосяжною Дамою серця. Поширений у літературі Зрілого Єередньовіччя культ Прекрасної

Пані має зв’язок із культом Богородиці: Дамі серця поклонялися, її кохали віддалік і сприймали як довершену неземну істоту.

Для тих, хто хоче знати більше

Середньовічна драма

У середньовічних містах почали розвиватися драматичні жанри, які виокремилися із церковних богослужінь і спочатку мали суто релігійний зміст та виконувалися духівництвом під час літургій. Середньовічні п’єси не стати продовженням втраченої античної театральної традиції. Насамперед цс були інсценізації епізодів зі Святого Письма.

Поступово в літургійних драмах дійство набуло самостійного значення і перемістилося із церкви на міську площу, де під час свят могло тривати кілька днів. Такі постановки називатися містеріями і були інсценізаціями Священної історії — від створення світу до Страшного суду. У містеріях використовували декорації і костюми, участь у них брали звичайні міщани.

Крім містерій релігійного змісту', на середньовічних вулицях з'явилися і драматичні твори нерелігійного характеру — фіїрси, тобто невеликі комічні п’єси побутового змісту. У них іптлося про лінивих пияків, сварливих жінок, жадібних священиків, жорстоких феодалів, недолугих слуг та ін.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.    Поясніть походження терміна cejiedni піки.

2.    Які часові межі охоплює історичний період Середньовіччя в Західній Європі?

3.    Що стало причиною руйнування Рписьм/Ї імперії та всьот античного світу?

4.    Поясніть, якими були наслідки знищення античної культури.

5.    Порівняйте зс»6раження Форуму в Римі у розділі «Давньоримська культура та література» і в розділі «Література середньовічної Європи». Зробіть висновок про зміни, що відбулися в межах лише одного міста після руйнування античного світу.

6.    Як і чому в середні віки змінилося ставлення до людини? Що стало причиною тлумачення людини як істоти слабкої, яка може отримати підтримку лише в церкви, а спокій — тільки в загробному житті?

7.    Поясніть причини розквіту релігійної літерату/т.

8.    У чому середньовічні богослови вбачали головне завдання мистецтва?

9.    Прокоментуйте думку видатного середньовічного богослова Бернара Клервоського (1091-1153) про те, що митець не повинен своїми творами відволікати людей «від роздумів над Законом Божим».

10.    Дайте загальну характеристику літератури періоду Зрілого Середньовіччя.

11.    Поясніть відмінність між латши:ькою і повомовними літературами.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Міляновська

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 22:06, посмотрело: 5569