Народна Освіта » Світова література » Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц, Річард Дейвіс Бах читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц, Річард Дейвіс Бах читати онлайн

АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ. МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері був наче створеним для XX століття. Своїм життям і за-

хопленнями, поглядами на світ і ставленням до людей вій уособлював нову епоху, ровесником якої був.

АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ (1900-1944)

 

Антуан Марі Роже де Сент-Екзюпері народився у шляхетній графській родині на півдні Франції. Серед його предків були славні рицарі, архієпископи та відважні воєначальники, від яких частенько залежала доля не лише Французького королівства, а й усієї Європи. Але на початку століття від усієї колишньої могутності залишилися старі портрети на стінах родового замку, витерті гобелени і безліч родинних переказів і традицій. А тце був таємничий світ старого замку, любляча мама (батька хлопчик втратив у чотирирічному віці), брат і сестри, вчителі, робітники, іцо працювали в маєтку, тобто все, що необхідно дитині для щасливого дитинства, напоєного теплотою сонця і любов’ю щирих сердець.

Коли Антуану виповнилося сімнадцять років, у його життя прийшла перша усвідомлена трагедія помер його молодший брат Франсуа. Перед смертю він заповів Антуану найдорожчі свої речі велосипед і рушницю. Можливо, саме тоді, стоячи біля тіла померлого брата, він і замислився над основами людського буття, над законами, які примушують людину бути Людиною. Саме тоді постала й інша нагальна проблема, яку нсоб-

хїдтю вирішувати кожній молодій людині у його віці: як жити і що робити далі? Для збіднілого аристократа особливо великого вибору не було. Він вирішив вступити до Вищого військово-морського училища. Юнак доситі. ретельно готувався до іспитів. Спочатку все йшло ніби добре. На іспиті з математики він отримав найвищий бал. А ось твір майбутній всссвітньовідомий письменник завалив. На той час Європа потерпала від Першої світової війни, тож абітурієнтам запропонували розказати про враження воїна, який щойно повернувся з війни. «Я не був на війні, через що не хочу говорити про це з чужого голосу», написав Сент-Екзюпері. Щирість юнака не подіяла на членів екзаменаційної комісії, вій отримав найнижчий бал і втратив назавжди можливість отримати вищу освіту. Тоді Сент-Екзюпері пішов добровольцем в армію. Він потрапив у авіаційний полк. Зараз навіть важко уявити, що для початку 20 століття була професія та особливий стиль життя авіаторів. Здавалося, що вони зроблені з іншого тіста, не такі, як усі інші, адже можуть піднятися у повітря. 1 Сент-Екзюпері почав брати приватні уроки, які б дозволили йому сісти за штурвал літака. Від цього часу авіація стала невід'ємною частиною його життя.

Після закінчення армійської служби Сент-Екзюпері опинився в Парижі. Він намагався вчитися архітектури, брав приватні уроки у професорів Паризького університету Сорбонна, продавав автомобілі й книжки, поки одного разу не постукав у двері Дідьє Дора, директора авіакомпанії. Той дав йому роботу, і, зрештою, Сент-Екзюпері опинився начальником аеропорту в Марокко. Цс була нелегка робота, часто небезпечна для життя: Сент-Екзюпері був надзвичайно сміливим пілотом, справжнім майстром своєї справи, що ніколи не кидав товаришів у небезпеці. Саме за цю службу письменник був удостоєний иайпочсс-нітпої французької нагороди ордену Почесного легіону. Саме в Африці відбулося народження письменника Сент-Екзюпері. Там він написав роман про

 

Пам’ятник Сент-Екзюпері та Маленькому принцу в Ліоні -рідному місті письменника У

Останнім твором Антуана де Сент-Екзюпері, його заповітом людству став «Маленький принц». За формою - це притча, повчальна алегорична оповідь, у сучасній літературі вона стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника. Подорож Маленького принца - алегорія пошуків усього людства, яке іноді не розуміє, що найцінніше в житті знаходиться поруч, треба лише довіритися серцю.

романтику і небезпеку поштової авіації, що поєднує людей у різних, найвідда-леніших куточках Землі. З улюбленої авіації Сспт-Екзюпсрі пішов сам, на знак протесту: з роботи звільнили його друга і керівника Д. Дора. Але небо не зникло з життя письменника. Головні герої його творів льотчики, чиє життя з усіма перемогами і поразками він дуже добре знав.

З початком Другої світової війни Сснт-Екс (саме так письменника називали друзі-льотчики) робить усе можливе і неможливе, щоб повернутися у військову авіацію. Коли фашисти захопили майже всю Францію, письменник запхнув у кабіну невеличкого літака членів своєї ескадрильї і вивіз їх в Алжир, тим самим урятувавши від полот*. Сам Сент-Екзюпері опинився у Сполучених Штатах Америки і марив поверненням у військову авіацію. Цьому опиралися всі, адже вважали, що Сент-Екзюпері письменник набагато потрібиіптий людству, ніж Сспт-Екзюпсрі військовий льотчик. У своїх, па пертий погляд, таких простих і зрозумілих творах він підіймав надзвичайно важливі проблеми: що такс справжня дружба і якою має бути людина, щоб планета Земля перетворилася на справжню планету Людей.

Сент-Екзюпері домігся повернення у військову авіацію. Йому дозволили п'яті» бойових вильотів, віті добився ще трьох. Віщунка нагадала письменнику смерть у морі. З останнього восьмого вильоту' письменник і льотчик А. де Сент-Екзюпері не повертися... На аеродромі його чекали до остаїпіьої хвилини, залишки літака знайшли через півстоліття па дні Середземного моря біля Марселя. А в день смерті письменника 31 серпня 1944 року народилася легенда, що філософ, льотчик і письменник, який понад усе вірив у людину, направив свій літак високо в небо, до зір, у світ, куди повернувся Маленький принц...

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

II

Я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тот*. Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ні пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили па тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняється па плоті серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок.

Він сказав:

Будь ласка... намалюй мені баранця.

- Що?

Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. Я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав, або до смерті стомився, чи вмирав від голоду, спрага, а чи від страху. За його зовнішністю зовсім не можна було сказати, що цс дитина, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль під населених місць. Нарешті мені вернулася мова, і я сказав:

А... що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

Будь ласка... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, тцо я не наважився відмовитись. 1 хоч яким безглуздям цс могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли па мене чекала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу та ручку. Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чипом географії, історії, арифметики та граматики, і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він од-казав:

Де нічого. Намалюй мені баранця.

і я намалював.

Він подивився пильно та й каже:

Ні! Цей баранець зовсім кволий. Намалюй іншого.

Я памалював.

Мій друг усміхнувся лагідно й поблажливо:

Ти ж добре бачиш цс не баранець, а великий баран. У нього роги...

Тоді, втративши терпіння, адже мені треба було якнайскоріше розбирати і лагодити мотор, я сказав:

Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, якого ти хочеш.

Я був страшенно здивований, побачивши, як засяяв мій юним суддя:

Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато трави потрібно для цього баранця?

А хіба що?

Та ж у мене вдома все маленьке...

Йому, напевне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранця.

Хлопчик схилив голову над малюнком:

Не такий він і маленький. Глянь! Він заснув...

Так я познайомився з маленьким принцом.

III

Минуло чимало часу, поки я зрозумів, звідки віп узявся. Маленький принц про все розпитував мене, а моїх питань, здавалося, не чув. Тільки з випадково сказаних слів мені поступово все відкрилося. Так, уперше побачивши мій літак, він запитав:

4 «Маленький принц» був уперше опублікований у США в 1943 році з малюнками самого Сент-Екзюпері

 

Що цс за штука?

Цс не штука. Ця річ літає. Цс .літак. Мій літак.

1 я з гордістю пояснив йому, що вмію літати. Тоді віп вигукнув:

Як! Ти впав з неба?

Так, - скромпо відповів я.

О, цс цікаво! 1 маленький принц так голосно засміявся, що мене аж зло взяло. Я хочу, щоб до мого лиха ставилися серйозно. 1 Іотім він додав:    Отже, і ти прибув із неба. А з якої планети?

От де розгадка його таємничої появи тут!

Виходить, ти попав сюди з іншої планети? різко спитав я.

Але вій не відповів. Дивлячись па мій літак, він повільно хитав головою:

На ньому ти не міг прилетіти здалеку...

1 довго про щось думав. Потім вийняв з кишені мого баранця і почав розглядати цей скарб.

Уявляєте собі, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота згадка про «інші планети». Я спробував дізнатись більше:

Звідки ж ти прибув, хлопчику? Де твій дім? Куди ти хочеш доставити мого баранця?

Він замислено помовчав, а тоді сказав:

Добре, що ти дав мені ящик: уночі баранець там спатиме, цс буде його будинок.

Авжеж. 1 якщо ти будеш гарним хлопчиком, я дам тобі ще й мотузок, щоб прив'язувати його вдень. 1 кілок.

Мої слова, здається, неприємно вразили маленького принца.

Прив'язувати? Яке безглуздя.

Але ж якпто ти його не прив'яжеш, то вій зайде бозна-куди і загубиться.

Мій друг знову зайшовся сміхом:

Та куди ж, по-твоєму, він піде?

Куди завгодно. Прямо перед собою, куди очі дивляться.

Тоді маленький принц серйозно зауважив:

Цс нічого, у мене там усе дуже маленьке. І, можливо, тропіки сумно додав:    Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивлять

ся, то далеко не зайдеш...

IV

Так я узнав ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша, ніж будинок!

Цс не дуже мене здивувало. Я добре знав, що крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім'я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251. У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612. Цеп астероїд бачили тільки раз 1909 року, його помітив у телескоп один турецький астроном.

Я залюбки почав би цю повісті, так, як починають чарівну казку. Я хотів би сказати: «Був собі маленький принц, який жив на планеті, трішечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг...» Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все цс щира правда.

Я зовсім пс хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга і розповідаю про нього. Минуло вже шість років відтоді, як він разом зі своїм баранцем покинув мене. 1 я намагаюсь розповісти про нього, щоб пс забути його. Цс сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга. 1 я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. Мій друг ніколи нічого пс пояснював. Можливо, думав, що я такий же, як і вій. Але я, на жаль, не вмію бачити баранців крізь стіни ящика. Можливо, я трохи схожий на дорослих. 1 Ісвно, я трохи постарів.

V

Кожного дня я щось узнавав про його планету, про тс, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про цс поступово, між іншим. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Цс теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

Гак, цс правда.

- О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. Ллє маленький принц додав:

Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби пс кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б вій привів навіть цілий табун слонів, вони не з'їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: їх довелося б поставити один на одного... А тоді розважливо сказав: Нерпі ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі.

Цс правда! Але нащо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

Ну як же! відповів він, ніби мова йшла про щось зовсім очевидне. 1 мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

1 справді, на планеті маленького принца, як і па всіх інших планетах, росли корисні трави і бур’яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе

насіння бур’янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона потягається і сперту несміливо пускає до сонця паросток чарівну маленьку безневинну травинку. Якщо цс редиска або троянда хай собі росте. А коли цс якийсь бур’ян треба одразу, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. Грунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб’є її своїм корінням. 1 якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

Є такс правило, казав мені згодом маленький принц. Прибрався сам уранці ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Де дуже нудна робота, але й дуже легка.

VI

0    маленький принце, помалу я зрозумів твоє сумне життя. Довгий час ти мав тільки одну розвагу: милувався заходом сонця. Я дізнався про цс врапці четвертого дня, коли ти сказав мені:

Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимось на захід сонця.

Але ж треба почекати...

- Що почекати?

Почекати, коли сонце заходитимс.

Спочатку ти дуже здивувався, а тоді засміявся сам із себе. І сказав:

Мені все здається, що я вдома!

1    справді. Коли в Америці полудень - у Франції сонце вже заходить, цс всі знають. 1 якщо б за хвилину перенестись у Францію, можна було 6 побачити, як там заходить сонце. На жаль, до Франції аж надто далеко. Але па твоїй маленькій планеті тобі доситі) було пересунута свій стілець па декілька кроків, і та бачив захід сонця щоразу, коли тільки хотів...

Якось в один день я башів захід сонця сорок три рази!

і тропіки згодом ти додав:

Знаєш... коли стає дуже сумно, приємно подивипісь, як заходить сонце...

Отже, того дня, коли та бачив захід сонця сорок три рази, тобі було сумно?

Та маленький принц не відповів.

VII

На п'ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя маленького принца. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби то було наслідком довгих мовчазних роздумів:

Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?

Він ЇСП) усе, що попадеться.

Навіть квіти з колючками?

Так. НавіП) квіпі з колючками.

А пащо ж ті колючки?

Цього я не знав. Я само був зайнятті намагався викрутити в моторі сильно вкручений гвинт. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, питної води майже не залишилось, і я вже боявся пайгіршого. Нащо ж ті колючки?

Якщо маленький принц щось питав, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. Я розсердився через той гвинт і сказав що попало:

Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості!

-О!

А потім, трошки помовчавши, кинув якось аж сердито:

Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні...

Я нічого не відповів. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб’ю його молотком». Маленький принц знову перебив мої думки:

J ти думаєш, що квіти...

Та ні ж! Ні! Я нічого не думаю! Я відповів тобі навмання. Я зайнятий серйозним ділом!

Він здивовано глянув на мене:

Серйозним ділом!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, па чорні від мастила пальці, дивився. як я схилився над річчю, що була, на його думку, дуже потворна.

- Ти говориш, як дорослі!

Мені стало трохи соромно. А вій безжально додав:

Ти все плутаєш... ти геть усе перемішав!

Маленький принц таки справді дуже розсердився. Вій труснув головою, і вітер розмаяв його золоте волосся.

Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій із багряним обличчям. Він не поіпохав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Ніколи нікого не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» так і дметься з пихи. Але ж то не людина, то qni6.

Що?

Гриб!

Маленький принц аж побілів од гніву.

Мільйони років у квітів ростуть колючки. 1 мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже цс не серйозна річ збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже цс не серйозніше і пс важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? 1 коли я знаю квітку, що є тільки одна у світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це, виходить, теж не має значення!

Він зашарівся, потім озвався знову:

Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина у світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. 1 кажеш собі: «Десь там моя квітка...» А коли баранець її з’їсть, то це все одно, як коли 6 одразу погасли всі зорі. 1 цс, виходить, не має значення!

Більше він нічого не міг сказати. Він раптом заплакав. Стемніло. Я відклав інструменти. Смішно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. На цій зорі, на планеті на моїй планеті Землі був маленький принц, якого треба заспокоїти! Я взяв його на руки. Гойдав його. Я казав йому:

Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві вуздечку... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Я не дуже тямив, що кажу. Почувався страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємніша, ця країна сліз.

VIII

Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті малсіпжого принца завжди росли прості квіти у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вопи нікого не турбували. Враіщі ті квіти розпускались у траві, а ввечері в'янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новин вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп’япком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси. О, то була страшенна кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...

Маленький припц не міг стримати свого захоплення:

Які ви гарні!

Справді? тихо мовила квітка у відповідь. І я народилася разом із соп-

цсм...

Маленький принц здогадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!

Здається, пора спідати, за хвилю додала вона. Будьте ласкаві, подбайте про мене...

Збентежений маленький принц знайшов поливалку зі свіжою водою і полив квітку.

Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький припц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки,

вона сказала йому:

Нехай приходять хоч тигри з пазурами не страшно!

На моїй планеті тигрів немає, заперечив маленький принц. До того ж тигри не їдять трави.

Я не трава, - тихо відповіла квітка.

- Вибачте...

Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?

«Не переносить протягів... кепсько для рослини, подумки відзначив маленький принц. Дуже складно з цією квіткою...»

Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. 'Гам, звідки я прибула...

І урвала. Її занесло сюди тце зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе знітилася, потім кашлянула два-три рази хай маленький принц відчує свою вину.

Де ж та ширма?

Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закашляла дужче надумала покарати його муками сумління.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, тло пс мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.

Мсні не треба було її слухати, довірливо сказав він мені одного разу. Н і-коли не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився...

І ще він признався:

Годі я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а пс словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

IX

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. 1 ще в іп.ого був один погаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож віп прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно й тихо, без ви-вержень. Виверження вулкана цс ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.

Прощавайте, сказав квітці маленький принц. Та вона не відповіла. Прощавайте, повторив він.

Вона кашлянула. Але не від простуди.

Я була дурна, - озвалася нарешті квітка. Вибач мені. 1 постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, тцо вона не дорікала йому. Стояв, збентежений, зі скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

Ну, звісно, я люблю тебе, мовила квітка. Ти не знав цього, то моя вина. Але цс не має ніякого значення. 'Ги був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. Вій мені вже не потрібен.

- А вітер...

Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.

А звірі треба терпіти, коли появиться дві-три гусениці, я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі. І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:    Не тягни, цс

мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.

Бо не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...

X

Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав з того, що відвідав їх, треба ж було чимось зайнятися й чомусь навчитися.

На першому астероїді жив один король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні зовсім простому, а проте величному.

А, ось і підданий! вигукнув король, побачивши маленького принца.

«Як вій може мене впізнати? подумки спитав себе малепький принц. Він же ніколи не бачив мене».

Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди піддані.

Підійди, щоб я тебе краше башів, сказав король, страшенно гордий, то нарешті може бути над кимось королем.

Маленький принц озирнувся, шукаючи, де 6 сісти, але всю планету покрила піппна горностаєва мантія. Мусив стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.

Нтикст пс дозволяє позіхати в присутності монарха, сказав король.

Я забороняю тобі позіхати.

Не можу стриматись, відповів маленький принц, страшенно зніяковівши. Я довго був у дорозі і не спав...

Ну, тоді наказую тобі позіхати, мовив йому король. Я багато років не бачив, щоб хто позіхав. Це мені цікаво. Ну, позіхай ще! Це мій наказ.

Цс мене лякає... більше не можу... відказав маленький принц і весь почервонів.

Гм... Гм... Тоді., мовив король, тоді наказую тобі то позіхати, то...

Король трохи заплутався і, здавалось, аж розсердився. Адже для короля було головне щоб поважали його авторитет. Bin не терпів непокори. Цс був абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав розумні накази. «Якщо б я, звичайно казав він, якщо 6 я звелів своєму генералові обернутися па морського птаха і генерал не виконав би наказу, то цс була б не його вина. Винен був би я**.

Наказую тобі сісти! відповів королі) і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.

Одне дивувало маленького приіща. Планета була зовсім маленька. Чим же міг королі, тут правити?

Вибачте, ваша величносте, озвався він, дозвольте запитати...

Наказую: питай! поспіхом мовив король.

Ваша величносте... чим ви правите?

Усім, дуже просто відповів король.

- Усім?

Король скромним жестом показав па свою планету' й на інші та на зірки.

1 всім цим ви правите? перепитав маленький принц.

Усім, - одр,'азав король.

Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й володар всесвіту'.

1 зорі скоряються вам?

Ну певно, потвердив король. Зорі негайно виконують мої накази. Я не терплю непокори.

Така могутність викликала захоплення в маленького принца. От би йому таку владу, тоді б вій зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця! Згадавши свою покинуту* маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля:

Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...

Якщо б я звелів своєму генералові літати, як метелик, із квітки па квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен він чи я?

Ви, ваша величносте, твердо відповів маленький принц.

Точно, згодився король. Від кожного треба вимагати тільки тс, що вій може зробити. Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти пакажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні.

А як же мій захід сонця? нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але у своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.

А коли цс буде? поцікавився маленький принц.

Гм... гм... відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. 1 Іс

буде... га, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. 1 тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. 1 потім уже він трохи нудьгував.

Мені більше тут нічого робити, - сказав він королю. Лора в дорогу.

Залитися! - мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий. Залитися, я призначу тебе міністром.

-    Міністром чого?

Міністром... міністром юстиції.

-    Але ж тут нікого судити!

Це невідомо, заперечив король. Я ще не все своє королівство оглянув. Я дуже старий, для карсти нема в мене місця, а ходити пішки стомлююсь.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети.

О! Я вже подивився! - вигукнув він. Там більше нікого немає.

Тоді судитимеш самого себе, відповів король. Цс важче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

Сам себе я хоч де можу судити, сказав маленький принц. Нема чого мені тут жити.

Гм... гм... - замислився король. Здається, на моїй планеті десь є старий пацюк. У ночі я його чую. Ти зможеш судити цього старого пацюка. Час від часу будеш засуджувати його до смерті. Таким чином від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб зберегти його. Він же у нас один.

Не люблю я засуджувати до смерті, сказав маленький принц. І мені вже пора йти.

-    Ні, заперечив король.

Маленький принц, хоч він уже й зібрався в дорогу*, зовсім не хотів засмучувати старого монарха.

Якщо ви, ваша величносте, хотіли 6, щоб вашу волю точно викопували, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, наприклад, не гаючи ні хвилини, вирушити в дорогу. Мені здається, умови для цього сприятливі...

Король нічого не відповів, маленький принц трохи повагався, потім зітхнув і пішов собі.

Призначаю тебе своїм послом, квапливо гукнув король.

1 вигляд у нього був надзвичайно владний.

«Дивні люди ці дорослі», подумав маленький принц, мандруючи далі.

XI

На другій планеті жив честолюбець.

A-а, ось і шанувальник прибув! скрикнув він, ще здалеку помітивши маленького принца.

Адже для пихатих усі інші їхні шанувальники.

Добридень, сказав маленький принц. Який смішний у вас капелюх.

Цс для вітання, пояснив честолюбець. Щоб кланятися, коли мене вітають. На жаль, сюди піхто ніколи пс приходить.

Он як? сказав маленький принц, нічого не зрозумівши.

Поплещи в долоні, - порадив йому честолюбець.

Маленький принц поплескав у долоні. Честолюбець, трохи піднявши капелюха, поштиво вклонився. «Тут цікавіше, ніж у короля», подумав маленький принц. 1 знов почав плескати в долоні. А честолюбець, піднімаючи свого капелюха, знову кланявся. Через п'ять хвилин ця одноманітна гра стомила маленького принца.

А що треба зробити, щоб капелюх упав? спитав він.

Але честолюбець не почув. Пихаті люди не чують нічого, крім похвали.

Ти справді дуже тпапуєт мене? спитав вій маленького принца.

А тцо значить шанувати?

Шанувати значить визнавати, що я найвродливіший, найкраще одягнутий, найбагатший і найрозумніший на планеті.

Але ж на твоїй планеті ти один!

Зроби мені ласку, все одно шануй мене!

Я шаную, сказав маленький принц, легенько стенувши плечима, та яка тобі від того користь?

1 він утік од честолюбця. «Ці дорослі таки дуже дивні люди», простодушно подумав він, мандруючи далі.

XII

На наступній планеті жив пияк. Маленький принц був там зовсім недовго, а все одно його огорнув глибокий сум. Пияк мовчки сидів перед справжньою колекцією пляшок порожніх і повних.

Що ти тут робиш? поцікавився маленький принц.

1 і то, понуро відповів пияк.

Нащо ти п’єш? спитав маленький принц.

Щоб забути, відказав пияк.

Що забути? допитувався маленький принц, якому вже стало шкода пияка.

Забути, що мені соромно, признався пияк, похнюпившись.

Чого ж тобі соромно? спитав маленький принц, який дуже хотів допомогти йому.

Соромно, що п'ю! закінчив пияк і остаточно замовк.

А маленький пріпіц, спантеличений, пішов собі. «Ці дорослі, без сумніву, дуже, дуже дивні люди», думав вій, мандруючи далі.

XIII

Четверта планета належала бізнесменові. Цей чоловік був так зайнятий, що коли прийшов маленький принц, віп навіть голови не підвів.

Добриті день, сказав маленький принц. У вас погасла сигарета.

Гри і два п'ять. П’яті» і сім дванадцять. Дванадцять і три п’ятнадцяті*. Добрий день. П’ятнадцять і сім двадцять два. Двадцяті, два і шість двадцять вісім. Немає часу прикурити. Двадцять шість і п’яті. тридцяті, один. Ху! Отже, разом п’ятсот один мільйон шістсот двадцяті, дві тисячі сімсот тридцять один.

П'ятсот мільйонів чого?

Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів... я вже не знаю чого... У мене стільки роботи! Я людина серйозна, мені нема коли розважатися теревенями! Два і п’ять сім...

П'ятсот мільйонів чого? повторив маленький принц, який ніколи, спитавши про щось, не відступав, доки не діставав відповіді.

Бізнесмен підвів голову:

За п'ятдесят чотири роки, що я живу на цій планеті, було тільки три випадки, коли мене щось турбувало. Перший раз це сталося двадцяті, два роки тому сюди бозна-звідки залетів хрущ. Він так жахливо гудів, що я зробив чотири помилки в підрахунках. Другого разу одинадцять років тому в мене був приступ ревматизму. Мало фізичних вправ. Мені нема коли тинятися. Я людина серйозна. Третій раз... оце зараз? Отже, я казав, п’ятсот один мільйон!..

-    Чого?

Бізнесмен зрозумів, що йому не дадуть спокою.

Отих маленьких штучок, які інколи можна побачити в повітрі.

-    Що ж то - мухи?

Та ні, такі маленькі, блискучі.

Бджоли?

Та ні ж. Маленькі золоті штучки, які викликають мрії у ледарів. Але я людина серйозна. Мені нема коли мріяти.

A-а! Це зірки?

-    ’Гак, так... Зірки.

11 ’ятсот мільйонів зірок що ж ти з ними робиш?

П'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я люблю точність.

То що ж ти робиш з тими зірками?

Що роблю?

-    Так.

Нічого. Я ними володію.

Володієш зірками?

-    Так.

Але я вже бачив короля, який...

Королі нічим пс володіють. Вони тільки правлять. Цс велика різниця.

А навіщо тобі володіти зірками?

Щоб бути багатим.

А нащо бути багатим?

Щоб купувати нові зірки, якщо їх хтось відкриє.

«Цей, подумав маленький принц, міркує майже так, як той пияк». Одначе розпитував далі:

Як можна володіти зірками?

А чиї вони, зірки? буркотливо запитав бізнесмен.

Не знаю. Нічиї.

Отже, вони мої, бо я перший про цс подумав.

1 цього досить?

Ну певно. Коли ти знаходиш десь діамант, який нікому не належить, то вій твій. Коли ти знаходиш десь острів, який нікому не належить, то він твій. Коли в тебе пертого виникає якась ідея, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зірками тому, що до мене ніхто не додумався ними заволодіти.

Оце правда, сказав маленький принц. 1 що ж ти з ними робиш?

Завідую ними, відповів бізнесмен. Лічу їх і перелічую. Цс важко. Але я людина серйозна.

Цс ще не вдовольнило маленького принца.

Якщо у мене є шовкова хустина, я можу пов’язати її на пішо і взяти з собою, - сказав він. Якщо у мене є квітка, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не может забрати зірок!

Ні, зате можу покласти їх у банк.

Як це розуміти?

А так: я питу па папірці, скільки у мене зірок. Потім кладу той папірець у шухляду і замикаю її па ключ.

- 1 все?

Цього досить.

«Цікаво! подумав маленький принц. І навіть поетично. Але цс не дуже серйозно!»

Маленький принц по-своєму розумів, що такс серйозні речі, зовсім не так, як дорослі.

У мене, сказав він, є квітка, я щоранку її поливаю. У мене є три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю і діючі, і той, що погас. Хто знає, як воно буде. 1 моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зіркам од тебе нема ніякої користі...

Бізнесмен відкрив рота, але так і не знайшов, що відповісти, і маленький принц пішов собі.

«Ці дорослі таки незвичайні люди», простодупіпо думав вій, мандруючи далі.

XIV

П’ята планета була дуже цікава. З усіх вона була найменша. На ній якраз вистачало місця для ліхтаря і ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг зрозуміти, навіщо серед неба, па планстці, де нема ні будинку, пі населення, потрібні ліхтар і ліхтарник. Одначе вій сказав про себе: «Можливо, цей чоловік тут і недоречний. А проте вій не так недоречний, як король, честолюбець, бізнесмен і

пияк. У його роботі принаймні є сене. Коли віті засвічує свій ліхтар то ніби народжується ще одна зірка або квітка. Коли гасить ліхтар то присипляє ту зірку чи квітку. Дуже гарне заняття. Цс справді корисно, бо красиво».

І, наблизившись до планети, він шанобливо вклонився ліхтарникові:

Добрий день. Навіщо ти оце зараз погасив світі ліхтар?

-    Такий наказ, відповів ліхтарник. Добрий день.

А що то за наказ?

Щоб я гасив світі ліхтар. Добрий вечір.

1 він знову його засвітив.

А пащо ти знову його засвітив?

Такий наказ, відповів ліхтарник,

-    Не розумію, - мовив маленький принц.

Тут нічого розуміти, - сказав ліхтарник. Наказ є наказ. Добрий день.

1 погасив ліхтар.

1 Іотім картатою червоною хустиною витер з лиця піт і сказав:

Жахлива в мене робота. Колись у цьому був сенс. Вранці я гасив ліхтар, а ввечері світив. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі спати...

А потім наказ перемінився?

Наказ не перемінився, сказав ліхтарник. - У тому й лихо! 1 Іланста з кожним роком обертається швидше й швидше, а наказ залишився той самий.

А як же тепер? спитав маленький принц.

Тепер планета повністю обертається за одну хвилину, і я не маю пі секунди відпочинку. Щохвилини я засвічую ліхтар і гашу.

От цікаво! День у тебе триває одну хвилину!

Нічого цікавого, сказав ліхтарник. Уже місяць як ми з тобою розмовляємо.

Місяць?!

Гак. Тридцятт> хвилин. Тридцять днів. Добрий вечір.

1 вій знову засвітив ліхтар.

Маленький принц подивився на ліхтарника йому подобався цей чоловік, який так точно викопував наказ. Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свій стілець, він шукав місце, звідки було б видно захід сонця. 1 йому захотілося допомогти приятелеві:

Слухай... я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли тільки захочеш...

Я весь час хочу, зітхнув ліхтарник.

Ііо людина може бути водночас і вірна обов'язку, і ледача.

1 маленький принц вів далі:

Твоя планстка така крихітна, що ступиш три кроки і вже обійдеш її. Досить тобі йти не поспішаючи, і ти весь час будеш па сонці. Коли надумаєш відпочити, починай ходити... і день триватиме доти, доки тобі схочеться.

Ну, цс мало що дає, сказав ліхтарник. Найбільше у світі я люблю спати.

Тоді кепсько, поспівчував маленький принц.

Кепсько, згодився ліхтарник. Добрий день.

1 погасив ліхтар.

«Цього чоловіка, сказав собі маленький принц, уже мандруючи далі, цього чоловіка зневажали 6 усі інші і король, і честолюбець, і пияк, і бізнесмен. А тим часом тільки віті, здається мені, не смішний. Мабуть, тому, що він не думає про себе».

Маленький принц зітхнув із жалем:

«Він єдиний, хто міг би стати моїм другом. Але його планета надто маленька. На двох там немає місця..>

Він не наважувався зізнатися собі, що жалкував за цією благословенною планетою головним чином тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста сорок разів бачити захід сонця!

XV

Шоста планета була в десять разів більша за попередню. На ній жив дідуган, який писав товстенні книги.

Ти ба! вигукнув він, помітивши маленького принца. Мандрівник!

Маленький принц сів на стіл і перевів дух. Він уже стільки промандрував!

Відкіля ти прибув? запитав його дідуган.

Що цс за товста книга? поцікавився маленький принц. Що ви тут робите?

Я географ, відповів дідуган.

Що такс географ?

Цс вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

Дуже цікаво! сказав маленький принц. Оце вже справжня професія! і віп обвів поглядом планету географа. Ще ніколи маленький принц не бачив такої величної планети.

Ваша планета дуже гарна. А океани тут є?

Цього я не можу знати, сказав географ.

A-а, розчаровано протягнув маленький приіщ. А гори?

J І,ього я не можу знати, відповів гсоптаф.

А міста, і ріки, й пустелі?

Цього я теж не можу знати, мовив географ.

Але ж ви гсоптаф!

Саме так, сказав дідуган. Я географ, а не мандрівник. У мене зовсім немає мандрівників. Не гсопіафи ж ведуть облік міст, рік, гір, морів, океанів і пустель. Географ надто поважна особа, щоб тинятися по світу. Він не виходить зі свого кабінету. Але він приймає в себе мандрівників. Розпитує їх, записує їхні спогади. І якщо спогади когось із них зацікавлять географа, віп з'ясовує, чи порядна людина цей мандрівник.

Навіщо?

Бо мандрівник, який бреше, викликав би справжню катастрофу в географічних книгах. Гак само, як і той мандрівник, що забагато п’є.

Чому?

Бо у п'яниць двоїться в очах. І там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

Я знаю одного такого, сказав маленький принц. З нього був би поганий мандрівник.

Можливо. Отож, коли виявиться, тцо мандрівник людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

Ідуть дивитися?

Ні. Цс надто складно. Вимагають, щоб мандрівник дав докази. Якщо йдеться про тс, що мандрівник відкрив, наприклад, велику гору, він має принести з тієї велике каміння.

Раптом географ захвилювався:

Але ж ти й сам прибув здалеку? Ти мандрівник! Опиши мені свою планету.

І географ розкрив книгу записів, підстругав олівець. Розповіді мандрівників спочатку записують олівцем. Потім ждуть, коли мандрівник подасть докази, тоді вже його розповіді можна записати чорнилом.

Ну, прошу, сказав географ.

О, у мене там не дуже цікаво, мовив маленький принц, усе маленьке. У мене є три вулкани. Два діють, а один погас. Але хто знає, все може бути.

Все може бути, потвердив географ.

1 ще у мене є квітка.

Квітів ми не записуємо, сказав географ.

- Чому?! Цс ж найкрасивіше, що є па світі!

Тому, що квіти ефемерні.

Що означає «ефемерні»?

Книги з географії найцінніші серед усіх книг, сказав географ. Вони ніколи не старіють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан спорожнів. Ми пишемо про тс, що вічне.

Атс згаслий вулкан може прокинутись, перебив маленький принц. А що такс «ефемерний»?

Погаслі ті вулкани чи вони діють пам це байдуже, сказав географ. Для пас має значення гора. Вона не змінюється.

А що означає «ефемерний»? повторив маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

Нфемерие цс недовговічне, тс, що скоро зникає.

1 моя квітка скоре зникне?

Ну звісно.

«Моя квітка недовговічна, сказав до себе малсіп.кий принц, їй нічим боронитись, окрім тих чотирьох колючок. А я залишив її вдома зовсім одну!»

Цс вперше його взяв жаль. Але він знову набрався духу і спитав:

Де ви порадите мспі побувати?

Відвідай планету Земля, відповів географ. У неї гарна репутація...

І маленький принц вирушив у дорогу, думаючи про свою квітку.

XVI

Отже, сьомою планетою була Земля.

Земля планета непроста! На ній сто одинадцять королів (включаючи, звісно, і негритянських), сім тисяч гсоптафів, дев'ятсот тисяч бізнесменів, сім з половиною мільйонів пияків, триста одинадцять мільйонів честолюбців, тобто близько двох мільярдів дорослих людей.

Щоб дати вам уявлсіпія про розміри Землі, скажу, що до винайдення електрики на всіх шістьох континентах доводилось держати цілу армію чотириста шістдесят дві тисячі п'ятсот одинадцять осіб ліхтарників.

XVII

Коли хочеться сказати щось дотепне, трапляється, іноді тропіки й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я не дуже дотримувався правди. Боюся, що в тих, хто не знає нашої планети, від цього може скластися помилкова думка про неї. Люди займають на Землі дуже мало місця. Якщо б два мільярди її мешканців зійшлися й стали тісно один біля одного, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль завдовжки і двадцяті, завширшки. Все людство можна було 6 звалити в купу па найменшому острівці в Тихому океані.

Дорослі, певна річ, вам не повірять. Вони думають, що займають багато місця. їм, як баобабам, здається, що вони великі й поважні. А ви порадьте їм підрахувати. Вони страшенно люблять цифри, і їм цс сподобається. Але ви не марнуйте часу на цю нудну роботу. Цс ні до чого. Ви й так мені вірите.

Отже, опинившись на Землі, маленький принц дуже здивувався, не побачивши жодної живої душі. Він уже злякався, що помилково попав на якусь іншу планету, коли цс в піску ворухнулося якесь кільце такого кольору, наче місяць.

Добриті вепр, - сказав на всякий випадок маленький принц.

Добриті вечір, відповіла змія.

На яку цс планету я попав? запитав маленький принц.

- На Землю, - відказала змія. В Африку.

A-а!.. Виходить, на Землі нікого нема?

Цс пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, мовила змія.

Маленький принц сів па камінь і звів очі до неба.

От цікаво для чого зірки світяться, мовив він. Певно, для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зірку. Дивись, оті моя планета. Вона якраз над нами... Але як далеко до неї!

Гарна планета, озвалася змія. А чого ти прибув сюди?

Я посварився з однією квіткою, зітхнув маленький принц.

А-а, сказала змія.

і вони замовкли.

Де ж люди? нарешті знову заговорив маленький принц. У пустелі трохи одиноко...

З людьми теж одиноко, мовила змія.

Маленький принц пильно подивився на неї.

Дивна ти істота, сказав він. 'Гонта, ніж палець...

Зате сили у мене більше, як у пальці короля, зауважила змія.

Маленький принц усміхнувся.

Не така вже й ти сильна... У тебе навіть лап немає... 'Ги пс можеш мандрувати.

Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, сказала змія.

І обвила біля кісточки ногу маленького принца, мов золотий браслет.

Торкнувшись когось, я повертаю його землі, з якої він вийшов, сказала ще вона. Але ти невинний і прибув із зірки...

Маленький гтрипц нічого пс відповів.

Мені шкода тебе, ти такий слабий на цій кам’яній Землі. Я можу тобі допомогти, якщо ти дуже шкодуєш за своєю планетою. Я можу...

ОІ Я чудово зрозумів, озвався маленький принц, але чого ти весь час говориш загадками?

Я розв'язую всі загадки, сказала змія.

1 вони замовкли.

XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого пс зустрів, тільки одну квітку. Маленьку непримітну квітку з трьома пелюстками.

Добриті день, сказав маленький принц.

-    Добрий день, - відповіла квітка.

А де люди? чемпо спитав маленький принц.

Одного разу квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

Люди? їх, здається, тільки шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але хто його знає, де їх шукати, їх носить вітром. У них нема коріння, цс дуже незручно.

Прощавай, мовив маленький принц.

-    Прощавай, - сказала квітка.

XIX

Маленький принц піднявся на високу гору. Єдині гори, які він лоти знав, то були три вулкани, що сягали йому до колін. Згаслий вулкан був у нього за табурет. Отож маленький принц подумав: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей...» Але побачив тільки гострі шпилі скель.

Добрий день, сказав він на всякий випадок.

Добрий день... добрий день... добрий день... відгукнулася луна.

Хто ви? спитав маленький принц.

Хто ви... хто ви... хто ви... озвалася луна.

Будьте моїми друзями, сказав він, я зовсім один.

Зовсім один... зовсім один... зовсім один... - відповіла лупа.

«Яка дивна планета! подумав тоді маленький принц. Зовсім суха, уся в гострих шпичках, солона. А людям не вистачає уяви. Вони тільки повторюють тс, що їм кажуть... Квітка, яка була в мене дома, завжди говорила перша».

XX

Але сталося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

Добрий день, сказав вій.

То був сад, повний квітучих троянд.

Добрий день, відповіли троянди.

Маленький принц подивився па них. Усі вони були схожі на його квітку.

Хто ви? - вражений, спитав вій.

-    Ми троянди, сказали квіти.

A-а., мовив маленький принц.

і відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п'яті, тисяч таких же квіток, в одному тільки саду!

«їй було б дуже прикро, якби вона побачила цс! подумав маленький принц.

Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити її мене, вона справді могла б умерти...»

А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю такс багатство єдину у світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до коліті і з яких один погас, можливо, назавжди нього замало, щоб бути великим принцом...» 1, повалившись на траву, віп заплакав.

XXI

Отоді її заявився лис.

-    Добрий день, сказав лис.

Добрий день, чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не побачив.

Я тут, пролунав голос, під яблунею.

Хто ти? спитав маленький принц. Ти такий гарний...

Я лис, сказав той.

Пограйся зо мною, попросив маленький принц. Мені так сумно...

Я не можу з тобою гратися, відказав лис. Я не приручений.

О! Вибач, мовив маленький принц. І, подумавши, додав:    А що означає

«приручити»?

Ти нетутешній, сказав лис. Що ти шукаєш?

Я шукаю людей, відповів маленький принц. А що означає «приручити»?

Люди, сказав лис, мають рушниці і ходять на полювання. Цс так ускладнює життя! 1 ще вони розводять курей. Цс єдина користь од них. Ти тукаєш курей?

Ні, мовив маленький припц. Я шукаю друзів. А що означає «приручити»?

Цс давно забуте поняття, сказав лис. Воно означає привернути до себе,

І Іривернути до себе?

Ну, певно, сказав лис. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших, і ти мені не потрібен. 1 я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Ллє якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене Єдиний у цілому світі. 1 я буду для тебе єдиний у цілому світі...

Я вже трохи розумію, озвався маленький принц. - Є одна троянда... здається, вона приручила мене...

Можливо, сказав лис. На Землі чого тільки не побачиш...

-    О, цс не на Землі, - заперечив маленький принц.

Лис, здавалося, страшенно здивувався:

На іншій планеті?

-    Так.

А па тій планеті є мисливці?

-Ні.

Ну, цс цікавої А кури є?

-НІ!

Нема нічого досконалого на світі! зітхнув лис. А потім він знову повернувся до того ж:    Моє життя одноманітне. Я полюю па курей, а люди полюють

па мене. Усі кури однакові. 1 люди всі однакові, і мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твоя ж хода, як музика, викличе мене з пори. А потім дивись! Бачиш, он там, на полях, достигають хліба? Я не їм хліба. Мені зерпо ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене, і цс сумно! Але в тебе волосся наче золоте. 1 цс буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. 1 я полюблю шелест хлібів під подихом вітру...

Лис замовк і довго дивився на маленького припца.

Будь ласка... приручи мене! попросив знову.

Я б з радістю, відповів маленький припц, але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і узнати багато різних речей.

Узнати можна тільки тс, що приручиш, сказав лис. У людей уже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими в торговців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга приручи мене.

А що для цього треба робити? спитав маленький припц.

Треба бути дуже терплячим, відповів лис. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова цс джерело непорозуміння. Але кожен день ти сідатимеш трохи ближче...

На другий день маленький принц прийшов знову.

Краще, якби ти приходив у один і той же час, сказав йому лис. Якщо ти прийдеш, наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим, і чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я

буду. О четвертій годині я вже почну хвилюватись і непокоїтись; я узнаю ціну щастю! А якщо ти приходитимсіп коли попало, то я ніколи не знатиму, па котру годину готувати своє серце... Мають бути обряди.

А що такс обряди? поцікавився маленький принц.

Цс теж давно забута річ, відповів лис. Цс тс, що робить один день несхожим па інші дні, одну годину на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Цс такий чудовий день четвер! Я йду прогулятись і доходжу аж до виноградника. А якби мисливці таїпцовали коли попало, всі дні були б схожі один на один, і я зовсім не мав би вільного часу.

'Гак маленький принц приручив лиса. 1 коли настав час прощатись, лис мовив:

Я плакатиму по тобі...

Ти сам винен, сказав маленький принц. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...

Ну звісно, потвердив лис.

Але ж ти плакатимеш! сказав маленький принц.

Ну звісно, відповів лис.

Виходить, ти нічого не виграв.

Виграв, заперечив лис. - Згадай, що я казав про золоті хліба.

Потім він додав:

Піди ще подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда єдина у світі. А коли всрпспіся попрощатися зо мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов подивитися на троянди.

Ви зовсім не схожі па мою троянду, сказав він їм, ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він був схожий на сто тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував, і тепер він став єдиним у цілому світі.

Троянди дуже зніяковіли.

Ви гарні, але пусті, сказав іще маленький принц. Заради вас не захочеться вмерти. Певна річ, звичайний перехожий і про мою троянду подумає, що вона така ж, як і ви. Але вопа одиа-єдина, дорожча від усіх вас. Бо я полив її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Бо задля неї я знищив гусінь (залишив тільки двох чи трьох, щоб вивелись метелики). Бо я чув її, коли вопа скаржилась чи похвалялась і навіть коли замовкала. Бо цс моя троянда.

1 маленький принц вернувся до лиса:

Прощавай... сказав він.

Прощавай, відповів лис. Ось мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима пс побачиш.

Найголовнішого очима не побачиш, повторив маленький принц, щоб краще запам'ятати.

Твоя троянда така дорога тобі через тс, що ти віддав їй стільки часу.

Моя троянда така дорога мені... повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

Люди забули цю істину, сказав лис. Але ти пс повинен забувати. 'Ги назавжди береш па себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянд}'...

Я відповідаю за свою троянду... повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

XXII

Добрий день, сказав маленький принц.

Добрий день, озвався стрілочник.

Що ти тут робиш? спитав маленький принц.

Сортую пасажирів, - відповів стрілочник, відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі чоловік, один поїзд праворуч, другий ліворуч.

Швидкий поїзд, загуркотівши, як грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж затремтіла будка стрілочника.

Як поспішають, мовив маленький принц. Що вони шукають?

Сам машиніст цього не знає, сказав стрілочник.

Другий швидкий поїзд, сяючи вогнями, прогуркотів у другий бік.

Вони вже повертаються?., спитав маленький принц.

Де не ті, - відповів стрілочник. - Де зустрічний поїзд.

Вони були невдоволені там, звідки їдуть?

Люди завжди невдоволені там, де вони живуть, сказав стрілочник.

Тут прогуркотів яскраво освітлений третій швидкий поїзд.

Вони женуться за тими пертими? спитав маленький принц.

Ні за ким вони не женуться, сказав стрілочник. Вони сплять там, усередині, або позіхають. Тільки діти притуляються носами до шибок.

Тільки діти знають, чого шукають, зауважив маленький принц. Вони тратять стільки часу на ляльку з ганчір’я, і вона стає їм дуже дорогою, і якщо її віднімуть, діти плачуть...

Вони щасливі, сказав стрілочник.

Минув тиждень із того часу, як льотчик потрапив у аварію. Він випив останні краплі поди. Маленький принц допоміг знайти йому п пустелі криницю з подою. Хлопчик дипупао ся людям, адже вони не знаходять того, що шукають. «А те, що вони шукають можна було знайти в одній-единій троянді, у ковтку води..! ... Але очі не бачать. Треба шукати серцем» Минув рік, як Маленький принц опинився на Землі. Він попередив льотчика, що хоче повернутися додому. У цьому йому допоможе змія, адже людей вона повертає землі, а Маленького принца - зіркам. Тож льотчик не повинен сумувати. Хай згадує Маленького принца, дивлячись уночі на небо. Коли хлопчик буде сміятися, льотчикові буде здаватися, що всі зірки сміються до нього. Це буде подарунок Маленького принца своєму другові.

XXVII

і ось минуло вже шість років... Я ще ніколи пс розповідав цієї історії. Коли я повернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живим. Мені було дуже сумно, але я рсазав їм: «Цс втома...»

Тепер я трохи заспокоївся. Тобто... не зовсім. Та я добре знаю, що він повернувся па свою планстку, бо, коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. Воно було не такс вже й важке... А по ночах я люблю слухати зорі. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків...

Але буває щось незвичайне. В оброті, яку я намалював маленькому принцові для його баранця, я забув намалювати ремінець! Маленький принц піколи не зможе надіти її на баранця. Отож я питаю себе: «Що сталося там, па його планеті? Може, баранець з'їв троянду...»

Іноді я кажу собі: «Певно, що ні! Маленький принц щоночі накриває троянду скляним ковпаком і ретельно наглядає за своїм баранцем...» і тоді я щасливий. 1 всі зірки тихенько сміються.

А часом я кажу собі: «Трапляється ж іноді, що буваєш неуважніш, і цього досить! Може, він колись увечері забув про скляний ковпак або вночі нишком вийшов баранець...» 1 тоді всі дзвіночки мовби заливаються сльозами!..

Усе цс дуже загадкове. Для вас, тих, хто теж полюбив маленького принца, як і для мене, світ буде інший, якщо десь, невідомо де, баранець, якого ми ніколи не бачили, можливо, з'їв троянду...

Погляньте на небо. Спитайте себе: «Є ще та квітка чи ні? Що, як баранець її з’їв?» 1 ви побачите, як усе змінюється...

1 жоден дорослий ніколи не зрозуміє, як цс важливо!

Переклад Анатолія Жаловського

Що називається притчею? Доведіть, що повість «Маленький принц» - притча.

За яких обставин пілот зустрівся з маленьким принцом?

КЯ Коли маленький принц уперше засумував за квіткою?

Яку таємницю відкрив маленькому принцу лис?

Оповідач не хоче, щоб його «книжку читали задля розваги». А задля чого, на ваш погляд, треба її читати? Відповідь обгрунтуйте посиланням на текст.

ИД Чому маленький принц «відчув себе дуже нещасливим>> поруч із квіткою?

З якою метою маленький принц вирушив мандрувати Всесвітом?

Чому, на думку маленького принца, бізнесмен «міркує майже так, як ...пияк»?

ШШ Спробуйте пояснити алегоричні образи, які трапляються в тексті.

ШдЯ Знайдіть у тексті афоризми і поясніть їх.

ШгШ Якби на планеті маленького принца були закони, яким би був їхній зміст? Відповідь обґрунтуйте посиланнями на текст.

ШіШ Чому, на вашу думку, казка починається і закінчується зустріччю зі змією?

Напишіть твір «Ти - Людина, і в тобі я пізнаю усіх людей...» (А. де Сент-Екзюпері). Використовуючи сучасні комп'ютерні програм и-конструктори, спробуйте створити власний мультиплікаційний фільм за мотивами притчі А. де Сент-Екзюпері.

Висота польоту

РІЧАРД ДЕЙВІС БАХ.

ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН

Піднятися понад хмари, відірватися від землі, щоб вільно ширяти у високо-стях, про цс мріяли люди тисячоліттями. Мріяв про цс і американський хлопчина Річард Дсйвіс Вах. Він, прямий нащадок геніального ні-

мецького композитора Йоганна Себастьяна Ваха, народився 1936 року в містечку Оук-ІІарк (передмістя Чикаго), яке подарувало світові видатного американського письменника Ернеста Хсмінгуся.

РІЧАРД ДЕЙВІС БАХ (1936)

 

З 195.5 року Річард Вах вступив до університету. Але справжнє його навчання відбувалося у льотній школі, де віті брав уроки пілотування, адже злетіти в небо було його заповітною мрією. Пристрасть до літаків супроводжувала письменника протягом усього життя. Обов’язкову на той час в Америці військову службу вій проходив у резерві військово-морського флоту' США, а потім ще кілька років служив пілотом у Військово-Повітряних силах. Після звільнення з армії заробляв на життя, працюючи пілотом-каскадсром на різноманітних авіаційних шоу.

Однак у Річарда Ваха була ще одна пристрасть, яка і принесла йому світову славу. Цс література. Його перша книга «Чужий па .Землі» вийшла друком 1963 року. Практично всі книги Р. Ваха так чи інакше пов'язані з польотами. Для письменника політ - філософська метафора, яка повинна допомогти людині зрозуміти своє призначення у світі.

Книга «Чайка Джонатан Лівінгстон» з’явилася 1970 року й відразу захопила серця читачів. Цю повість-притчу сприйняли як гімн самовдосконаленню та жертовності людини. Зараз ця книжка складається з трьох частин. Але після авіаційної катастрофи, в яку він потрапив у 2012 році, письменник заявив, що планує написати її продовження четверту' частину.

РІЧАРД БАХ ПРО РОБОТУ НАД КНИГОЮ

«Чайка» була першим, що я взагалі написав у своєму житті [йдеться про першу частину «Чайки»]. Саме тоді я не міг знайти роботу, тож вирішив стати письменником. І ось що зі мною сталося. Я отримав містичний досвід: я побачив, як уся ця історія про чайку розгортається перед моїми очима в повному кольорі на дуже широкому екрані. І я почув ім’я Джонатан Лівінгстон - і це мене налякало. І поки я намагався зрозуміти, що зі мною відбувається, я почав бачити сцени з книжки. І це настільки мене затягнуло, що я зрозумів, що мені треба записати це. Я записав дві третини книжки, і вона раптом зупинилася. І я подумав: чому ж це все скінчилося? Я сидів годинами, намагаючись щось придумати, але у мене нічого не виходило. До цього моменту я знав Джонатана так добре, начебто я жив у його серці, тож я повинен був знати, що станеться далі... Минуло вісім років. І лише тоді, за півтори тисячі миль від будинку, в штаті Айова -бац! - о 5-й ранку, прямо як продовження сну, я бачу, чим закінчується історія. І вісім років промчали, мов одна секунда. Я відразу ж згадав, на якому місці закінчилася перша частина. І подумав: так, звичайно, ця історія повинна закінчуватися саме так».

 

Р. Бах стверджує, що книга написана під впливом справжніх «вражаючих» польотів пілота Джона Лівінгстона. Цікаво, що ці польоти відбулися з 1920 по 1930 роки, тобто щодо народження письменника. Цей твір багатозначний: кожен читач сприймає ного по-своєму. Дехто навіть уважає, що в книзі закодовані відомості про систему духовного самовдосконалення людини.

Головний герой книги мартин (чайка) Джонатан Лівінгстон. Ці птахи, як правило, живуть поруч із людиною, отримуючи від цього вигоду. Джонатан Лівінгстон скидається на каліфорнійську чайку, яких міг спостерігати письменник, коли навчався в Каліфорнії. Вони живуть колоніями і не можуть підніматися високо в небо, яке так манило до себе чайку Джонатана Лівінгстона...

Чого може навчити історія чайки, яка опанувала Небо? Можливо, цього: прагни досконалості; вір у себе і свої можливості, віддавай улюбленій справі всього себе. Іноді може здатися, що на шляху вдосконалення ти залишився сам, але подивись уважно навколо і ти обов’язково знайдеш однодумців. Знайди свого Учителя і постарайся його перевершити, щоб потім самому стати Учителем, якого перевершить його учень. Ось цс і є справжня радість життя!

Пригадайте, що таке інакомовлення? Якою є його роль у художній літературі? ІЦо називається алегорією, метафорою, притчею.

шЯ Які твори, з якими ви познайомилися на уроках зарубіжної літератури, можна назвати притчовими? алегоричними? метафоричними?

ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН

Справжньому Джонатану-чайці, що живе в кожному з нас.

ЧАСТИНА ПЕРША

Був ранок, і золоті промені сонця вигравали па легких хвилях тихого моря. Десь за милю віл берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про цс вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить - і тисячі чайок злстілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти.

А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправлявся в польоті самотній птах чайка Джонатан Лівінгстон. Він злетів па сто футів угору, опустив свої перетинчасті лапи, задер дзьоба, випростав уперед зігнуті крила і, хоч як цс було боляче, силувався втримати їх у такому положенні. Випростані крила обтяжували рух, і він летів усе повільніше, поки іпспіт вітру не стих у його вухах, а океан унизу не застиг па місці. Тоді він примружив очі, затамував подих і весь наструнчився в болісному зусиллі ще трохи... на один дюйм... зігнути крила... Пір'я в нього стало дибки, він закляк у повітрі і впав.

Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту цс для чайки страпнпій сором, просто ганьба!

Але Джонатан Лівіпгстои який без тіні сорому знову й знову вигинав на-пружспі крила, щоб летіти все повільніше, а потім спинитися на місці, був незвичайним птахом.

Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, хіба що найнеобхіднішс: як долетіти від берега до їжі та поверпутнея назад. Для більшості чайок головне їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джопатан Лівінгстон над усе любив літати.

Проте любов’ю до польотів, як він скоро збагнув, не заживеш доброї слави серед птахів. Навіть його власні батьки дивилися скоса на тс, як Джонатан з ранку до вечора літає десь сам-один, та ще й по сто разів шугає аж над водою як то віп казав, тренуючись у низькому польоті.

Чому, Джоне, чому? питала мати. Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти цс забавка для пеліканів та альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, сипку, від тебе саме пір’я та кістки лишилися.

Ну то й що, мамо? Нехай пір’я та кістки. Я хочу знати, що можу робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, от і все.

Бачиш, Джонатане, мовив батько зовсім не сердито, скоро зима. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як здобувати їжу. Польоти це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти.

Джонатан слухняно кивнув. Кілька днів по тому віп намагався поводитись,

як інші чайки; так, він справді дуже старався, і галасував щосили, коли бився за їжу біля рибальських човнів, і пірнав за шматками риби та хлібними крихтами... Та все було марно.

«Яка дурість, подумав він нарешті і рішуче кинув насилу здобутого анчоуса голодній старій чайці, що летіла слідом. Весь цей час я міг би вчитися літати!»

Невдовзі Джонатан знов опинивсь у морі сам-один голодний, щасливий, жадібний до знань.

Він хотів знати все про швидкість польоту і за тиждень дізнався про неї більше, ніж найшвидша чайка у світі.

Він злетів на дві тисячі футів угору і спробував іще раз, стрімко прямуючи вниз, витягнув дзьоба, розпростав крила, а коли швидкість сягнула п’ятдесяти миль за годину, припинив ними рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало! Десять секунд він мчав зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан установив світовий рекорд швидкості для морських чайок!

Але ця перемога була скороминущою. Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома і нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан почувався так, наче його тіло от-от вибухне, розлетиться на друзки. Стрімко, наче від вибуху, падаючи вниз, він уже не відчув страшного удару об тверду, мов камінь, воду.

Коли він нарешті опритомнів а не вже була піч, він гойдався на хвилях у місячному сяйві. Понівечені крила були немов налиті свинцем, та ще тяжче тиснув на спину тягар поразки. Вій потайки марив, аби цей тягар затягнув його у глибііп», на саме дно, щоб усе було скінчено.

Та коли він уже почав занурюватись у воду, якийсь дивний голос ледь чутно озвався до іпюго зсередини: «Тут нічого не вдієш. Я чаііка. Проти своєї натури не підеш. Якби я справді мусив щось дізнатися про польоти, то мав би більше мозку в голові! Якби я справді міг навчитися швидко літати, то мав би короткі крила, як у сокола, і полював мишей, а не рибу. Ііатько мав рацію. Мені треба забути цю дурницю. Треба повернутися додому, до Зграї, і вдовольнитися тим, що я такий, як є, жалюгідна, нікчемна чайка».

Голос умовк, і Джонатан скорився йому. Вночі чайка мусить сидіти на березі, і відтепер так пообіцяв самому собі він буде звичайною чайкою.

Тепер, коли він вирішив бути просто звичайною чайкою у Зграї, йому полегшало адже розірвано тла, якими він сам себе зв’язав. Не буде більше ніякого навчання, не буде боротьби отже, не буде й поразок. 1 як хороше ні про що не думати, просто летіти в темряві, летіти до берегових вогнів...

«Темно! раптом пролупав той самий тривожпий голос. Чайки пе літають, коли темно!»

Та Джонатан не хотів слухати. «Як хороше, думав він. Ясний місяць, світла стежка на воді, вогники па березі все такс мирне, спокійне...»

«Спускайся вниз! Чайки не літають у темряві! Якби ти справді міг літати в

пітьмі, то мав би совині очі! Мав би більше мозку в голові! Мав би короткі крила, як у сокола!»

У пічній темряві, па висоті ста футів, Джонатан Лівінгстон примружив очі, 1 біль, і роздуми все зникло безслідно.

Короткі крила. Короткі крила сокола!

Ось тобі й відповідь! «Який я був дурний! Усе, що мені треба, цс маленьке, крихітне крило; все, що мені треба, цс скласти крила, так, щоб у польоті ворушити самими кінчиками! Короткі крила!»

Він піднявся на дві тисячі футів над чорпою безоднею моря і, ані хвилі не думаючи про поразку, про загибель, щільно притиснув до тіла широкі частини крил, а самі кінчики, вузькі, мов кинджали, виставив назустріч вітру і стрімко кинувся вниз.

Вітер грізно ревів у нього над головою. Сімдесят миль за годину, дев'яносто, сто двадцять, іще швидше... Тепер, при ста сорока милях за годину, йому було не так важко долати вітер, як при сімдесяти; один легенький порух кінчиками крил і він вийшов із піке та промчав над хвилями, мов сіре гарматне ядро в польоті до місяця.

Недавні роздуми та обіцянки було забуто, ніби їх звіяв могутній стрімкий вітер. Але він не картав себе за тс, що порушив слово. Ці клятви для чайок, що згодні бути звичайними чайками. А той, хто хоч раз торкнувся вертипи пізпан-ия, не може зв’язувати себе такими обітіпщями.

На світанку Джонатан продовжив тренування. З висоти п'ять тисяч футів рибальські човпи в морі здавалися малими трісочками на голубому тарелі, а Зграя за сніданком хмаркою летких порошинок.

Він лишився живий, був сповнений сили, тремтів від радості був гордий, що опанував свій страх. 1 толп* він пс вагаючись притиснув до тіла передню частину крил, випроставши самі кінчики, і поринув униз, до моря. Одне слово, Джонатан став першою чайкою на землі, що опанувала фігурні польоти.

Того дня він не захотів гаяти час на балачки з іншими чайками і літав, аж поки посутеніло. Він вивчив мертву петлю, повільну бочку, подвійний переворот через крило, обернений штопор, зворотний імельман, віраж.

Коли Джонатан підлетів до Зграї на березі, вже давно була ніч. Голова в нього йшла обертом, він страшенно втомився. І все-таки із задоволенням зробив іще одну мертву петлю, а потім ще й швидкий переворот а тоді вже пішов на посадку. «Коли вони про цс почують, думав він про свій Прорив, вони ж просто очманіють з радощів! Скільки цікавого в нас попереду! Не товктись на місці поміж рибальських човнів а знати, нащо ти живеш у цім світі! Ми подолаємо свою неміч, ми станемо інтими сильними, розумними! Ми будемо вільні! Ми навчимося літати!»

1 майбутнє постало перед ним, як осяйна далечінь, що вабить і кличе вперед.

Тим часом Зграя збиралася иа Велику Раду; та коли вій приземлився, то побачив, що всі нібито чогось чекають. Гак воно й було чекали иа нього.

Чайко Джонатане Лівінгстон! Стань у середину!

Слова Старійшини звучали дуже врочисто. Виклик у середину кола означав чи страшну ганьбу, чи то найвищу шану. Коло Пошани це честь, якої зазнали хіба що найславніїпі з ватажків. «Так, звісно, подумав Джонатан, сьогодні вранці вони бачили мій Прорив! Та мені не треба ніякої пошани. Я не хочу бути ватажком. Я тільки хочу поділитися тим, що відкрив, показати, я киті простір відкривається перед нами!» Він ступив уперед.

Джонатане Лівіигстон, мовив Старійшина, стань перед очі твоїх товаришів, у Коло Ганьби!

Його наче вдарили дошкою. Коліна в нього ослабли, пір’я обвисло, у вухах зашуміло. У Коло Ганьби? Де неможливо! Прорив! Вони не розуміють! Вони помиляються, вони помиляються!

...За своє неподобне легкодумство, гудів урочистий голос, за тс, що спаплюжив гідність і звичаї Народу Чайок...

Виклик у Коло Ганьби означав, що його виженуть зі Зграї, засудять до самотнього життя па Далеких Скелях.

...Настане день, Джонатане Лівіигстон, і ти зрозумієш, що легкодумство тебе занапастило. Життя цс незбагненна таємниця, і пам досить знати одне: ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо.

Чайки ніколи не суперечать Великій Раді, та Джонатан усе-таки насмілився подати голос.

Легкодумство? Браття мої! вигукнув він. Хто думає серйозніше, ніж чаііка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми тисячу років животіли заради того, щоб шукати риб’ячі голови, але ж тепер нам справді є для чого жити щоб учитися, відкривати нове, бути вільними! Дайте мені тільки спробувати, дозвольте показати вам, чого я навчився...

Зграя наче скам'яніла.

Джонатан Лівіигстон провів рештку свого життя на самоті, але від Далеких Скель віп улетів далеко-далеко, і єдине, що його смутило, цс не самотність, а тс, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити. Сам він кожного дня робив усе нові та нові відкриття. Він дізнався, що, пірнаючи у стрімкому піке, може зловити рідкісну та смачну рибу, яка водиться па глибині десять футів; тепер йому були не потрібні рибальські човни і крихти черствого хліба. Bin навчився спати в повітрі, навчився тримати курс уночі, коли вітер дме з берега, і долати сотні миль від зорі до зорі. 'Гак само спокійно він долав туманну запону пад морем і проривався до світлого чистого неба у той час як усі чайки лишалися на землі, і гадки не маючи, що в небі над ними існує щось інше, крім туману й дощу. Він навчився мандрувати з сильним вітром у далекі краї і там ловити па обід смачних комашок.

Тс знання, яке він колись хотів відкрити всій Зграї, тепер було його єдиною розрадою; він навчився літати її не шкодував, ідо йому довелося сплатити за це таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам віп був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік.

Якось надвечір біля Джонатана з’явилися дві чайки, що осяяли темну небесну височінь, мов дві чисті зорі. Ще більшим дивом було їхнє мистецтво польоту. Вони прилетіти, щоб забрати Джонатана, у якого не було ні дому, ні Зграї і який став Вигнанцем, оскільки одне навчання закінчилося і треба було починати інше.

На Небесах, куди потрапив Джонатан, він зустрів чайок, які займалися мистецтвом польоту. Він познайомився з Чіангом, Старійшиною. Він пояснив Джонатану, що Небеса - це не місце і не час. Небеса - це досконалість. Ті чайки, які нехтують досконалістю заради мандрів, не летять нікуди, бо їм непідвладна швидкість. А ті, хто відмовляється від мандрів заради досконалості, в одну мить дістаються куди захочуть. За словами Чіанга, уся хитрість була в тому, щоб Джонатан перестав бачити себе ув'язненим у тілесній оболонці, яка має розмах крил сорок два дюйми і знає певні льотні прийоми. Весь сенс у тому, щоб усвідомити: його справжня сутність, як ненаписане число, перебуває водночас у будь-якій точці простору та часу. Настав час, коли Джонатан зрозумів, що він може досягти досконалості й для нього немає межі.

Коли Чіанг вирушив до наступного, досконалішого світу, він сказав Джонатанові, що той повинен дізнатися, що таке любов.

Через деякий час Джонатан приймає рішення повернутися на Землю, щоб передати отримані знання таким же чайкам, яким він сам був колись, щоб поділитися пристрастю до польоту і прагненням до досконалості. Джонатан збирає невелику команду з чайок, вигнаних Зграєю, і починає навчати їх майстерності польоту. Домігшись вражаючих успіхів, уся команда під проводом Джонатана повертається до Зграї. Всупереч старанням чайок-старій-шин вони знаходять усе більше і більше прихильників. Джонатан передає свою роль наставника одному зі своїх перших учнів, а сам залишає земний світ, продовжуючи шлях самовдосконалення.

Переклад Дарії Радієнко

Яку роль у творі відіграє епіграф? Як ви розумієте епіграф до «Чайки Джонатан Лівінгстон»?

Знайдіть у тексті слова, які за правилами української мови, повинні писатися з маленької літери. Чому, на вашу думку, автор вживає велику літеру?

Знайдіть на початку твору антитезу, яка визначає протистояння Джонатана та більшості чайок. Чому письменник зупинився саме на ній?

Що хвилювало Джонатанових батьків найбільше? У чому бачили сенс польоту батьки Джонатана, а у чому - він?

Чому Джонатан сподівався, що Зграя зустріне його Колом Пошани? Чому чайки не зрозуміли його Прориву і влаштували йому Коло Ганьби?

Чи згодні ви з твердженням Старійшини: «...Ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо»?

Що засмучувало Джонатана після того, як він покинув Далекі Скелі? Що. з його точки зору, скорочує життя чайок? Чи можна цей висновок віднести до життя людей? Відповідь аргументуйте.

Як ви розумієте вислів «небеса - це досконалість»? Спробуйте пояснити цю мета-фору.

Німецький філософ Іммануїл Кант писав: «Дві речі сповнюють душу завжди новим і все сильнішим здивуванням і благоговінням... - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». Чи міг би з цим твердженням погодитися Джонатан, якого Чіанг закликав «пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя»? Поясніть свою думку.

Чому Джонатан вирішив повернутися на Землю, до своєї Зграї? Як вплинула його поява на поведінку чайок?

Спробуйте дати відповідь на питання, яке хвилювало Джонатана: «Чому найважче у світі - це переконати птаха, що він вільний»? Поясніть метафоричний сенс цього запитання.

Лис (персонаж «Маленького принца» А. де Сент-Екзюпері) казав, що найголовнішого очима не побачиш. Чи суголосна цьому вислову порада Джонатана Флетчеру не вірити своїм очам?

іД Випишіть із тексту вислови, які, на вашу думку, є афористичними.

Спробуйте пояснити алегоричне значення основних образів твору. Що дає автору таке інакомовлення?

Чому твір «Чайка Джонатан Лівіигстон» називають притчею? Спробуйте пояснити її алегоричне значення та повчальний характер.

На уроках зарубіжної літератури у 8 класі ви познайомилися з притчами, повчальними алегоричними оповідками. Спробуйте створити власну притчу, яка б аргументувала сучасним підліткам необхідність читання, самовдосконалення.

 

Владислав Єрко. Ілюстрація до притчі «Чайка Джонатан Лівіигстон»    ►

Український художник Владислав Єрко створив ілюстрації до багатьох книжок, серед яких «Тарас Бульба», «Снігова Королева», «Аліса в Країні Див», «Казки Туманного Альбіону», «Мандри Гуллівера», «Гамлет», «Маленький принц».

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ковбасенко

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 14:54, посмотрело: 3391