Епоха Барако в Європі - Особливості стилю бароко в мистецтві читати онлайн

Епоха Барако в Європі

 

 

Уже в другій половині XVI століття точні й природничі науки стали витісняти на другий план гуманістичну книжну' вченість. За часів Відродження здавалося, що людина у творчому пориві може піднестися до Бога й перемогти саму смерть. Ці та інші ілюзії іуманістів Ренесансу, які вірили, що на землі настала золота доба, не витримали випробування ходою історії. Реформація і Контрреформація розкололи західну Церкву на католиків і протестантів. Релігійні війни, революції, перш за все Англійська революція 1648 року, Тридцятилітня війна — ці події примусили європейців осмислити Ренесанс як велику утопію.

Головним стилем європейської культури першої половини XVII століття стало мистецтво бароко (італійське barokko — вибагливий).

Нове уявлення про всесвіт і людину' відображалося в мистецтві подвійно: якщо віддавали перевагу' ілюзорності й суперечливості світу — цей шлях приводив до стилю бароко; а якщо наголошували на думці про розум, що долає пристрасті, — цей шлях вів до класицизму'.

Різко протиставляти бароко і класицизм — не зовсім правильно. Багатьом видатним творам цього часу' властиві риси обох стилів.

5.1.1 Особливості стилю бароко в мистецтві

 

Стиль Бароко в різних країнах розвивається по-різному'. Наприкінці XVI ст. його елементи знаходять в Італії та Іспанії, остаточно бароко утверджується в цих країнах на початку XVII ст. У країнах Західної Європи цей напрям досягає розквіту в кінці XVII ст. і функціонує поряд із класицизмом.

Доба Бароко — одна з найсуперечливіших епох в історії культури. У ній дивовижним чином поєдналися драматизм, контрастність, динамічність із гармонією, єдністю. Культурі та мистецтву бароко притаманні напруженість, рух, боротьба. У центрі увага теми кохання, релігії, швидкоплинності життя, смерті. Зображення природи вражає суворістю, похмурістю.

Провідний вид мистецтва доби Бароко, у якому яскраво втілився її своєрідний стиль, — архітектура. Найвидатніпіі архітектори доби — Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Ра-стреллі (Росія). Характерні риси барокового архітектурного ансамблю: монументальність, пишнота, декоративність, парадність, контрастність кольорів, ефекти світлотіні, вишуканість орнаменту, а також контрасти об’ємів, перебільшена пластика фасадів, асиметрія конструкцій. Найпоширеніші види будівель — величний міський палац, бароковий монастир, заміська вілла з палацом і бароковим садом. Палаци створюють єдиний ансамбль із садом, павільйонами, фонтаном, сходами різних типів, які пов’язують тераси різного рівня.

 

 

Потяг барокового мистецтва до незвичного, вражаючого особливо відбився в ландшафтній архітектурі, садах і парках (закордонні рослини і оранжереї для них, химерні водограї, театр просто неба, незвичного вигляду будівлі з екзотичними деталями тощо). Сад бароко неможливо уявити без садово-паркових скульптур і ваз. ІЦе на початку виникнення подібних садів їх насичували архітектурою і статуями. Статуї, як і вази, мали декоративний характер. Переважна більшість видатних скульпторів доби Бароко віддати данину садово-парковій скульптурі.

У XVII столітті такі сади й парки виникли в рідних куточках не тільки Європи, а й світу (наприклад, сади бароко в Ісландії, сад бароко в Пекіні при палаці китайського імператора). Барокова ландшафтна архітектура суттєво вплинула на подальший розвиток садово-паркового мистецтва.

Барокова скульптура та живопис вирізняються декоративно-театральними композиціями. парадністю, витонченим колоритом і вражаючими світловими ефектами. Представниками цього стилю в живописі є пізній Рембрандт, Пітер Шуль Рубенс, Антон ван Дёйк (Фландрія), Гвідб Рені, П'єтрода Кортона, Міксланджело Караваджо та багато інших видатних художників.

 

У музиці доба Бароко ознаменувалася появою опери, а також розвитком вільного стилю, що характеризується свободою й різноманітністю в побудові мелодії, пануванням двох ладів — мажору і мінору (зокрема, у творчості великого композитора Йоганна Себастьяна Баха). Музика бароко — живописна та інструментальна, барокові форми ораторії, кантати, опери — це безкінечні можливості струнної музики. Яскраві представники барокової музики: Клаудіо Монтсверді, Лнтбніо Вівальді, їебрґ Фридсрйк Гендель та інші композитори.

5.1.2 Бароко в літературі

XVII століття — час розквіту' європейської літератури доби Бароко. У бароковому напрямі літературознавці вбачають синтез мистецтва двох епох — Середньовіччя (Готики) і Відродження. Справді, у бароко наявні елементи обох великих стилів: як ренесансних культурних здобутків, так і змісту та форм готичного мистецтва.

Література бароко вирізняється ускладненою формою, поєднанням релігійних і світських образів та мотивів, алегоризмом, намаганням уразити читача різноманітністю тлумачень і пишним, барвистим стилем. Характерна для цього літературного напряму система жанрів: пастораль, емблема, філософсько-дидактична лірика, трагікомедія.

 

Улюбленим жанром поетів залишався сонет, жанр роману нелегко завойовував собі місце як у мистецтві бароко, так і у класицизмі.

Провідною в літературі XVII століття стала драматургія. Видатний драматург барокової доби — іспанець Педро Кальдерон (1600-1681), автор понад 120 п’єс («Вклонін-ня хресту», «Стійкий принц», «Чудодійний

чаклун» та ін.). У назві відомої драми Кальдерона «.Життя є сон» утілено провідну ідею мистецтва доби Бароко — реальний світ тільки ілюзія, задля тлумачення якої слід застосовувати символи та алегорії.

Для письменників барокового напряму дійсність часто втрачає реальність, стає примарною, ілюзорною. Вони схильні тлумачити Всесвіт як твір мистецтва. Саме звідси походять поширені барокові метафори: «світ-тсатр» і «світ-книга».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Іспанський драматург періоду бароко, монах ТІрсо де Моліна (написав понад 400 комедій) — автор п’єси «Севільський пройдисвіт, або Кам’яний гість» (1630 р.), де вперше з’являється образ Дона Жуана, до якого пізніше зверталися Мольер, Гофман, Байрон, Пушкін, Леся Українка та багато інших письменників. ^

 

 

Світ постає перед художником бароко позбавленим стійкості, несталим. Для барокових творів характерні теми мінливості долі та волі випадку. Бароковий поет уже не схиляється перед людиною та її можливостями, як це робили гуманісти Відродження, навпаки, він підкреслює непослідовність і зіпсованість людської природи. Барокові твори сповнені суперечностей між тілесним і духовним, між чуттєвою красою світу й швидкоплинністю людського життя.

 

Незважаючи на те, що художня концепція бароко гуманістично спрямована, як і в добу Ренесансу, в бароковій літературі набувають поширення теми «Memento тогі!» (пам’ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Митці у смерті вбачають спасіння від життя в цьому недосконалому світі.

Бароко в літературі сполучає в собі протилежне: комічне з трагічним, кумедне з жахливим, вульгарне з піднесеним. Примхливо змішано в барокових творах християнські та язичницькі елементи: Богородицю йменують Діаною, хрест порівняно з тризубом Тїсптуна, навіть у богословських трактатах з’являються купідони й амури.

Поети Бароко прагнули вивільнити уяву читача, вразити й приголомшити його. Це виявляється в підвищеній емоційності, експресивності, патетиці, пишності образів і метафор.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

 

Проблемам дотепності було присвячено трактати, що закладали фундамент нової поетики: «Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму* іспанського філософа Бальтасара Ґрасіана та «Підзорна труба Аристотеля» Емануелє Тезауро.

 

Неймовірне поєднання «непоєднуваного» мало дивувати та вражати. Один із визначних ліриків доби Бароко, італієць Дж. Ма-ріно вбачав саме в цьому покликання поезії. Він винайшов «кончетто» — характерну барокову поетичну форму.

Митці бароко використовували набір улюблених метафор: «життя є сон»; життя людини — це троянда, що губить пелюстки, та зберігає колючки; світ —«лабіринт», «ярмарок»; людина — недогарок свічки. У барокових творах трапляються популярні алегоричні персонажі — Доля, Смерть, Віра та ін. Проте в бароковій поезії подано у прикрашеному вигляді навіть найбільш похмурі події, і цс дає змогу говорити про її трагічний оптимізм.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Назвіть хронологічні межі доби Бароко.

2.    Поясніть значення терміна «бароко».

3.    Розкажіть про особливості барокової культури.

4.    Поміркуйте, що об'єднує різні види мистецтва доби Бароко.

5.    Пригадайте, чим вирізняється барокова література.

ІНТЕРНЕТРЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

Архітектура доби Бароко.

Живопис доби Бароко.

Музика доби Бароко.

5.1.3 Луїс де Гонгора-і-Лрготс

г

Дон Луїс де Гонгбра-і-Лрготс (1561-1627) народився на півдні Іспанії, в Лндалусії, у старовинному місті Кордова, з яким пов’язана більша частина його життя. Батько Луїса, радник і суддя у справах конфіскації майна Франциско де Лрготе та матір, Леонора де Гонгора, походили з родин шляхетних, проте небагатих.

Коли Луїсу було сім років, народився його молодший брат Хуан. Па сімейній раді було вирішено, що Хуан стане спадкоємцем родинного майна, а Луїс успадкує церковний сан і ренту свого дядька по матері Франциско де Гонгори, пертої духовної особи в Кордовському Соборі. Саме Дон Франциско розпорядився, щоб обидва племінники носили на першому місці не прізвище батька, як цс було прийнято, а прізвище матері — Гонтора.

 

 

 

Початкову освіт\' майбутній пост здобув удома, а коли йол<}' виповнилося п’ятнадцять, відправився до Саламанкського університету. Там Луїс потрапив у товариство знатних і заможних молодих людей, вивчав право, вдосконалювався у танцях і фехтуванні. Також він багато часу проводив у компанії акторів, писав легковажні вірші. Ще будучи студентом, він у 1680 році опублікував свою першу поему.

По закінченні університет}', у 1585 році Гонгора прийняв сан диякона. Перед прийняттям духовного сану він жив безтурботно й весело, зазнав чимало любовних пригод, потрапляв у різні конфліктні ситуації. Ставити священиком, Гонгора не виявляв особливої релігійності та не дуже змінив спосіб життя. Він ставився до сану як до засобу забезпечити своє існування. Можливо, це пояснює те, що більшу частину свого майна Дон Франциско заповів не Луїсу, а його братові.

Певний час Луїс Гонгора обіймав посаду ключника собору в Кордові, та вона не принесла йому значного прибутку. До того ж його звинуватили, що він легковажить церковними справами, відвідує корид}' (бої биків), проводить час у товаристві комедіантів і складає далекі від релігійного змісту вірші. За таку поведінку єпископ наклав на Гонгору штраф, що більш ніж вдвічі перевищував його річний прибуток.

Тільки в 1617 році завдяки протекції герцога Лерма, якому він присвятив поем}', Гонгора переїхав до Мадрида, де обійняв посаду капелана іспанського короля Філіпа Тії. Це призначення було почесним, проте малоприбутковим.

Кар’єри при дворі в Мадриді пост не зробив, грошей бракувало. Королівську пенсію, на яку він розраховував, йому не призначили. Іноді Гонгорі навіть доводилося продавати речі, щоб сплатити борги.

Врешті-реіпт Луїс де Гонгора опинився в такій фінансовій скруті, що навіть не мав можливості виїхати з дому через стан свого одягу та карети. У 1626 році Гонгора через хворобу змушений був залишити двір і повернутися до рідної Кордови, де й помер 23 травня 1627 року. Поховали поета в Кордовському соборі.

Творчість поста

Поетичні твори Гонгора-і-Лрготе, за його життя відомі переважно в рукописах, принесли йому як відданих прихильників, так і запеклих критиків.

За півроку після смерті поета його молодший брат Хуан опублікував першу збірку віршів Луїса Гонгори «Вигадування у віршах іспанського Гомера». Цю збірку було конфісковано інквізицією, й вона не перевидавалася до 1633 року.

Упродовж тривалого часу поезія Гонгори вважалася «темною», «незрозумілою», недоступною простому читачу. Лише в XX ст. завдяки зусиллям іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки відродилася цікавість до його творчості.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У 1927 році, під час заходів із вшанування 300-річчя з дня смерті Луїса де Гонгора-і-Арготе заявила про себе группа молодих іспанських митців, яких називають «Поколінням 27-го року». З лекцією про великого поета XVII ст. виступив Федеріко Гарсіа Лорка, видатний поет Іспанії XX ст.(з його творчістю ви ознайомитесь у старших класах).

Луїса Гонгора-і-Арготе вважають центральною постаттю лірики бароко. У його творчості переплелись впливи поетів Давнього Риму та витонченої середньовічної латинської літератури. Його надихали вишукана арабсько-андалузька лірика й сонети Франческо Петрарки.

У поезії Гонгора-і-Лрготе паралельно співіснують як елементи єдиної поетичної системи два стилі: так звані «ясний» і «темний». Перший — простий і зрозумілий, другий — розрахований на вузьке коло читачів, складний і заплутаний.

Гонгора-і-Лрготе звертався у своїй творчості до народнопоетичних жанрів, віддаючи перевагу романсам і лстрильям — невеликим віршам легкого, часто комічного змісту, розбитим на строфи, які закінчуються рефреном. Поет вибирав із народної поезії простий, завершений сюжет і створював власний варіант, де народний мотив було поєднано з вишуканими художніми тропами: складними метафорами, антитезами, гіперболами. Це створювало позначений високою майстерністю особливий поетичний стиль.

У стилізованих під народну пісню романсах Гонгора часто використовував традипійний фольклорний прийом — приспів. Його романси вирізняються тематичним розмаїттям: прикордонні (про боротьбу з маврами та перемогу над ними), піратські (про захоплених у полон християн), мавританські (про липарів-арабів), ліричні (про кохання). Покладені на музику, романси Гонгори користувалися великим успіхом ще у його сучасників.

У насмішкуватих та сатиричних летрильях Гонгора-і-Лрготе тонко й іронічно висміював пиху іспанських грандів, звичаї та традиції королівського двору.

Писав Гонгора і сонети, що вирізняються досконалістю побудови та логічним розвитком думки. Є у поста сонети ліричні, у яких він оспівує та прославляє, є сонети «на випадок», є сатиричні. Наприклад, свій перший сатиричний сонет він написав ще в 1588 році: «У гранда пиха грандіозніша слона...».

У ліричних сонетах Гонгора оспівує живих і оплакує померлих, милується чудовою іспанською природою, захоплюється старовинною архітектурою міст. У деяких із них можна знайти характерне для бароко протиставлення природи й мистецтва, переконаність у тот', що красу може створювати лише довершена майстерність.

Сонети поета, присвячені уславленню жіночої краси, також зазвичай побудовані на притаманному бароковій поезії контрасті: між життям і смертю, красою та неминучістю її зникнення. У сонеті «До троянди» пост міркує над ефемерністю краси:

Родилась вчора ти — і завтра вмерти маєш.

Хто ж дав тобі життя на цю коротку мить?

Красою сяєш ти, щоб так недовго жить,

Щоб одійти в ніщо — так свіжістю палаєш!

Даремно ти себе надією втішаєш —

Ти маєш одцвісти, як одцвітають всі,

Приреченість лежить в самій твоїй красі,

Бо передчасно ти зів’янеш і сконаєш.

Переклад Леоніда Первомайського

У сонетах, присвячених коханню, пост наче слідує приписам петраркізму (тобто, напряму в поезії, що бере за взірець поезію Франческо Петрарки). Та це оманливе враження. Гонгора відкидає ренесансне уявлення про кохання як високе почуття, яке перероджує душу людини. Для нього любов — це або скором и нуща пристрасть, або тяжка хвороба, або навіть катастрофа.

 

Остаточно стиль митця сформувався в поемах. Сюжет поеми «Історія Поліфема та Галатеї» запозичений із «Метаморфоз» Овідія, які привабили поета своїм фантастичним характером і химерністю образів. Спираючись на класичний взірець, поет написав октавами досконалу барокову поему.

У поемі поєднано вражаючі контрасти та промовисті гіперболи. У німфу Галатею, живе втілення краси, закохалися пастух Асіс і потворний циклоп Поліфсм. Поліфем сповнений ніжних почуттів, що різко контрастують із його потворною зовнішністю.

Поему побудовано довкола побачення Лсіса та Галатеї. Вони не розмовляють про свої почуття, схоже на ідилію побачення — це наче мовчазна пантоміма, пронизана духом краси й гармонії. Та закоханих перериває поява засліпленого ревнощами Поліфема. Вони намагаються втекти від розлюченого чудовиська, але циклоп кидає на Лсіса скелю, і той перетворюється на струмок.

Контрасти між красою й потворністю, ідилічними картинами краси природи й почуттів та страшною зовнішністю грізного чудовиська, між щасливим коханням і трагічною смертю справляють незабутнє враження.

У «Поемах усамітнення» принцип бароко виражено по-іншому. Головна лірична тема «Поем усамітнення» — самотність героя на лоні чудової, схожої на декорацію природи. Для її розкриття пост використовує антитези, виразні гіперболи, блискучі метафори та інші складні художні засоби.

У своїй поезії Луїс Гонгора-і-Арготе ніби перетворює реальний світ на фантастичний, стилізований. Він створює живописні, звернені до зору картини. Вражають уяву несподівані порівняння з коштовнішії металами: золотом, сріблом, з кристалом і мармуром. Причому в дусі естетики бароко часто слово виявляється багатозначним. Зачаровує і дивовижна музичність віршів поета.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Складність і «темнота» мистецтва Гонгори-і-Арготе пояснюються не стільки глибиною висловлених у ньому ідей, скільки навмисним прагненням поета ускладнити манеру їхнього вираження. У листі з приводу свого стилю він пояснював, що прагне до «темного» та заплутаного, бо його мистецтво повинно бути доступним лише для обраних: невеликої кількості освічених знавців-аристократів.

Луїс Гонгора-і-Арготе представляв бароко в його аристократичному варіанті. Дійсності він протиставляв ілюзорний світ, схожий на умовну декорацію. Створенню цього світу слугував і стиль поета, який започаткував цілий напрям в іспанській поезії, відомий під назвою «гонгорйзм».

ООЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, як Луїс де Гонгора-і-Арготе пов’язаний з Кордовським собором.

2.    Розгляньте, які риси особистості поета характеризують його як людину доби Бароко.

3.    Розкажіть, коли і завдяки кому в Іспанії відродилася цікавість до творчості Луїса Гонгори.

4.    Поміркуйте, як мистецькі принципи доби Бароко втілились у творчості видатного іспанського поета.

5.    Розкрийте смисл поняття ГОНГОрИЗМ.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Особливу славу принесли Гонгорі його «піратські» романси, складені від імені християнина, захопленого турками або алжирськими морськими розбійниками: прикутий до галери бранець згинається над веслом і жаліється хвилям на свою долю.

Подібну картину спостерігає читач і в поезії «Галерник». Під суворий дзвін своїх ланцюгів і весла звертається до рідного моря прикутий до лави на турецькій галері полонений іспанець. Він просить хвилі розповісти про його дружину, яку він не бачив довгі десять років, відколи втратив свободу. Якщо дружина ще оплакує його, води перевершать коштовними перлами південні моря. Та якщо її забрала смерть, нехай криваве море німує. Проте цього не повинно було б статися, бо навіть у вічній каторзі при веслах нікого не вбиває сум.

Печальний, сповнений внутрішнього драматизму монолог невільника перериває наказ наглядача налягти на весла під сповненими вітром парусами.

 

Ситуація, описана в поезії «Галерник», була в часи Гонгори звичною й поширеною. Проте створена в романсі сумна картина — вишукана літературна гра, в якій дотримано всі основні принципи барокового поетичного стилю. У романсі звучать характерні для поезії бароко теми: сум, самотність, безпорадність людини перед грою випадку, смерть, панування всевладної долі.

Обмеженість руху прикутого до лави галерника контрастує з вільною морською стихією, приреченість невільника-весляра — з вітром, який напинає паруса. Яскраві протиставлення й епітети, метафори, несподівана гра думки — все це викликає асоціації, сповнює поезію філософським смислом, спонукає до роздумів.

Галерник

На галері, на турецькій І до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу',

Він, драгутівський невільник, Біля узбереж Марбельї Нарікав під звук суворий Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море, Славний береже і чистий, Коне, де незмірна безліч Сталася нещасть наморських! Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує Краю батьківського мури, Короновані і горді.

Про дружину принеси ти Вістку і скажи, чи щирі Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді Ще оплакує, як легко Ти могло б південні води Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море. Відповідь; тобі не тяжко Це вчиниш, якщо правда, Що і води мають мову.

Ллє ти німуй, о морс,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років Без свобода і без неї.

В вічній каторзі при веслах Не вбиває сум нікого».

Враз потужно розгорнулось Шестеро вітрил галерних,

І звелів йому наглядач Всю свою ужити силу.

Переклад Михайла Ореста

1.    Розкрийте настрій вірша «Галерник».

2.    Поясніть, як у поезії відобразились риси барокового стилю.

3.    Розкажіть, які художні засоби використані в романсі. Наведіть приклади.

4.    Поміркуйте, яким постає у вірші ліричний герой.

5.    Проаналізуйте, що символізують образи галерника, моря та наглядача.

6.    Намалюйте скрайбінг до вірша «Галерник».

Луїс Гонгора-і-Лрготс впродовж всієї творчості ретельно приховував від читачів власні переживання. Лише в останніх сонетах, написаних незадовго до смерті, поет прохоплюється про свою принижет' бідністю, старістю й хворобами гордість. Людина слабка й безпорадна, вважає Гонгора, пригнічений марнотою столичного життя. Проте рядки його віршів і поем самою своєю віртуозною довершеністю свідчать про зовсім інше: людина-творсць всесильна, а створений нею в слові світ — безсмертний. Ars longa — мистецтво вічне!

5.1.4 Джон Донн

 

XVII століття в Англії — час таких соціальних потрясінь, які не могли не відбитися в літературі. Центром політичних подій стала боротьба королівської влади з парламентом.

Коли релігійні, економічні й соціальні протиріччя сягнули піку, армія парламенту виступила проти армії короля, Карла І засудили до страти. До влади прийшов Олівер Кромвель, який став лордом-протектором. Ате за два роки монархію було відновлено, проте тепер вона була обмежена конституцією.

Значущою подією духовної й політичної історії Англії початку XVII століття став переклад Біблії англійською мовою. Англійською, а не латиною, почали викладати свої погляди філософи й учені.

Панівну роль у літературі посідала поезія. Відомим поетом свого часу був Джон Донн (1572-1631).

В англійській літературі мало таких суперечливих постатей, як Джон Донн. У молодості він оспівував чуттєву пристрасть, а в зрілі роки писав не менш пристрасні релігійні вірші та проповіді. Він був католиком, а став англіканським священиком, з марнославного самозакоханого гульвіси перетворився на відданого чоловіка-однолюба й глибокого богосло-ва-самоучку. Прекрасно освічена молода людина, інтелектуал, любитель театру й літератури, улюбленець світських прийомів, який саркастично висміював церковні традиції, корупцію влади та світські манери, він під

кінець життя став філософом і блискучим проповідником. Та все своє життя Джон Донн залишався поетом і подарував світові непсреверіпені зразки барокової лірики.

Народився Джон Донн 12 лютого 1572 року в католицькій родині. Його батько, успішний заможний купець, помер, коли йому було три роки. Мати, дочка поста й драматурга Джона Хейвуда та внучата племінниця Томаса Мора, невдовзі знову вийшла заміж за багатого вдівця.

 

Томас Мор (1478-1535) — англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер короля Генріха VIII. Автор суспільно-політичного трактату «Утопія», де описано ідеальну державу.

Джон Донн виховувався в дусі католицизму, що створювало в країні, де сталася Реформація, чималі труднощі. З дванадцяти років він навчався спершу в коледжі Оксфордського університету, потім у Кембриджі, проте диплома не отримав через обмеження, введені для католиків у п ротсста нтськ і й Л н глії.

Покинувши університет, Джон Донн деякий час подорожував Італією та Іспанією, вивчаючи мови та культуру цих країн.

У 1596 і 1597 роках Джон Донн разом з іншими «джентльменами-добровольцями» вирушив у пошуках кар’єри і пригод у звичайну для того часу напівпіратську експедицію на Лзорські острови, так званий «Острівний похід», затіяний популярним у народа графом Ессексом заради перехоплення іспанських кораблів, що поверталися з Америки зі скарбами. Експедиція закінчилася повним провалом. По закінченні експедиції Донн ще якийсь час залишався в Європі, вивчаючи мови.

 

Уже тоді Джон Донн писав вірші, що розходились у рукописах. Як поет він не залоге гучної прижиттєвої слави, та й не прагнув цього. За життя Донн не друкувався, перше видання з’явилося лише за два роки по його смерть У двадцять п'ять років Джон Донн був готовий до дипломатичної кар’єри відповідно до своїх талантів та освіти. Він став секретарем у лорда-охоронця королівської печатки сера Томаса Еджсртона. У 29 років Джон Донн — член парламенту, здається, його кар’єра складається вдало й на нього чекає блискуче майбутнє.

Та Джон Донн закохався. Його обраницею стала чарівна сімнадцятирічна племінниця сера Томаса Анна Мор. Пі за статусом, ні за доходами, ні за знатністю Донн не міг розраховувати на згоду її родини на іплюб, тот' вінчання молодих було таємним.

 

Коли про це дізнався батько Лнни, кар’єра Джона Донна закінчилась. Еджертон на його вимогу звільнив Донна. Батько Лнни вимагав арештувати не тільки Джона, а й свідків вінчання. Вимагав він також, щоб шлюб визнали недійсним. Проте йому вдалося тільки добитися ув'язнення Донна.

Поет потрапив до в’язниці, та його невдовзі звільнили. Разом з Анною Донн поселився в маєтку її родичів у Перфорді. У 1605 році вони переїхали в будинок у Митчемі, неподалік від Лондона.

Усе життя Джон Донн був відданий дружині. їхня любов виявилась сильнішою за всі нещастя, що їм довелося пережити.

У рік вінчання (1601) Джон Донн написав дружині один з найвідоміїпих своїх любовних віршів. У цій характерній для нього поезії, написаній в традиціях любовної лірики епохи Відродження, поет розкриває власний ідеал кохання. Па його думку, любов — це те, що надає життю духовний смисл, вивищує над повсякденністю, робить людину Людиною у високому розумінні цього слова.

Багато років Джон Донн марно намагався забезпечити пристойне існування своїй зростаючій родині. Донн назнавав серйозних матеріальних труднощів, не мав ні постійних джерел прибутку, ні власного будинку. Він був адвокатом, змушений був у надії на винагород}' складати вірші «на випадок»- для багатих покровителів.

Донн намагався знову розпочати світську кар’єру, та йому це не вдавалось. У важкі часи йому допомагали родичі й близькі друзі, з якими Донн зберіг добрі стосунки до кінця життя. Свої борги він ніколи не забував, і коли став знаменитим та багатим, допомагав усім, хто колись підтримував його у важку хвилин}'. У 38 років за полемічні роботи проти католиків він отримав ступінь магістра мистецтв Оксфорда, а мода на поезію в світських колах зробила його помітною постаттю.

Він познайомився з багатим спонсором і головним своїм покровителем Робертом Друрі та написав поему «Анатомія світу*-, сповнену містики, медитацій та уявлень про жінку, життя, смерть, гріх, загробне життя.

Проте несподівано в сорок два роки Донн прийняв сан священика й повністю відмовився від світського життя. Нарешті для самого себе він розсіяв сумніви і визначив, де справжня віра, у яку церкву йти.

Як підсумок своїх роздумів, Джон Донн написав трактат «Досвіди в богослов’ї^, за який Кембридж присвоїв йому звання Доктора богослов’я. У 1621 році він отримав посаду настоятеля лондонського собору Святого Павла.

За два роки після прийняття сану Джон Донн втратив дружину, музу й любов усього життя, яка завжди підтримувала поста у важкі хвилини. Убитий горем, Донн повністю віддається своїм обов’язкам священика.

Смерть коханої була для поета нездоланним горем. Фінансові труднощі, смерть дітей і близьких друзів — усе вони переживали разом. З цього моменту починається останній період життя Джона Донна, його особиста розмова й дуель зі смертю:

Сонет 10

 

Мізерна смерте, хай тебе назвуть Могутньою — не смій гонорувати.

Не зникли люди ті, що їх взяла ти.

І я переживу тебе, мабуть.

Мир, супокій — ось вияв твій і суть.

З твоєї праці маєм зиск багатий: Найліпших з нас ти квапишся прибрати, Найшвидше горній дух вони спасуть. Служнице влади, випадку, недолі —

З тобою вкупі злочин, мор, війна.

Проте приспить і маківка дрібна,

Як твій удар. Пишатися доволі.

На мить заснемо й, знехтувавши тлінь, Прокинемось навіки. Смерте, згинь!

Переклад Леоніда Череватенка

Сонет 10 — одна з найвідоміїпих поезій Донна.

За іронією долі після втрати дружини Джон Донн досягнув вершини своєї слави: він став знаменитою, шанованою та багатою людиною. Проте все це не втішає поста, останні його сонети сповнені глибоких філософських роздумів про любов до Бога та його милосердя.

У роки служіння Джон Донн писав мало віршів, та послухати його проповіді збирались усі поціновувані літератури, багато хто записував їх. Збережено близько 160 його проповідей. У проповідях і моліннях поета звучать ті самі живі ритми, що й у його віршах. Сповнені яскравої образності та психологізму, вони забезпечили автору славу одного з найбільших майстрів англійської прози.

Джон Донн помер 31 березня 1631 р. Безпосередньо перед смертю він прочитав проповідь, опубліковану під назвою «Поєдинок зі смертю», що вважають надгробним словом Донна самому собі. Похований пост у соборі Святого Павла.

 

Творчість поета

 

В архіві Джона Донна збереглася велика кількість рукописів. В основному це проза — трактати, есе, проповіді, хоча в історію англійської культури він увійшов як основоположник філософської любовної лірики.

За життя Джона Донна вірші його були відомими переважно у списках, опубліковано було лише кілька з них. Зібрання віршів Донна було видане вперше після смерті поета.

Час створення багатьох віршів раннього періоду його творчості невідомий. Під пером Донна багато традиційних жанрів літератури зазнали змін: сатири, сонети, елегії, пісні, послання зазвучали по-новому. Відмова від музичності єли-завстинської лірики та орієнтація на розмовну мову — одна з найхарактерніших тенденцій його творчості.

Вирізняються своєрідністю сатири поета, де головним героєм виступає дотепний оповідач, який кількома штрихами малює комічні картини лондонського життя або іронічні портрети сучасників.

Коли Донн почав займатися літературою, в Англії панувала мода на любовні сонети. Джон Донн теж писав сонети, але не дотримувався формальних вимог до цього жанру. У його віршах недосяжна красуня перетворилася на живу жінку з плоті й крові, у нього немає звичних штампів любовної лірики, а чергування коротких і довгих рядків, уривчасті фрази, несподівані порівняння створюють у його поезіях ефект емоційного вибуху.

ІПекспір викриває у сонеті 130 пустопорожні поетичні штампи, з допомогою яких неможливо створити образ реальної живої жінки. Донн іде далі: наприклад, у вірші «Анаграма» він пропонує, описуючи жіночу красу, поміняти місцями традиційні епітети: зробити очі маленькими, а рот — великим, червоним кольором змалювати волосся, а не щоки, а зуби замість брів — чорним, і г. п. Це характерна для літератури бароко гра, що її розквіт припадає на XVII ст. Адже саме в літературі баро-

ко народився особливий вид метафори — котетто. Із коннетто Донна найвідоміптим є уподібнення душ закоханих до ніжок циркуля з вірша «Розлука без туги»:

Отак зрослись моя й твоя душа,

Мов циркуля дві ніжки золоті:

Одна душа в дорогу вируша,

А друга знає всі її путі.

Переклад Віктора Коптілова

У пізніший період життя Донн повернувся до традиційної форми сонета в циклі «Священні сонети» (1610 р.). У них пост звернувся до релігійних тем. Цикл «Священні сонети» («Holy Sonnets») характеризує напруга почуттів і пристрасність, властива його ранній любовній ліриці, тільки тепер любов звернена до Бога, а не до земної жінки.

У «Священних сонетах» іноді Донн використовує досвід релігійної медитації, якому навчився в єзуїтів: відтворює в уяві сцену з Нового Заповіту, помістивши себе в коло дійових осіб, а потім аналізує власні переживання і виносить моральний урок.

Джон Донн є яскравим представником англійської барокової лірики. Його творчість спрямована до релігійності і містики, виражає в Англії мотиви барокового мистецтва, яке на той час поширювалося в Західній Європі. Під його впливом виникла «школа метафізиків», представникам якої властиві глибокі релігійні роздуми, напружені містичні стосунки з Творцем, складна образність.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Як це часто трапляється, термін «метафізична поезія» спочатку було виголошено з насмішкою. Поет і критик кінця XVII століття Джон Драйден дорікнув засновнику цього напрямку Джону Донну, що той у любовних віршах, де мають панувати почуття, бентежить уми представниць прекрасної статі тонкими філософськими міркуваннями, замість звергатися до їхніх сердець та описувати принади кохання.

 

Поезія «метафізиків» — це незвичайна образність, гра розуму, пов’язана з традиційно непоетичними сферами знань: геометрією, географією, біологією. «Метафізичну» творчість Джона Донна характеризують посилена увага до філософських питані., медитативний характер лірики, абстрактність образів і міркувань, поєднання емоційного та інтелектуального.

1.    Пригадайте, які події визначили життєвий і творчий шлях Джона Донна.

2.    Розгляньте, які риси особистості Джона Донна характеризують його як людину доби Бароко.

3.    Розкажіть, як поет став проповідником.

4.    Поміркуйте, як мистецькі принципи доби Бароко втілились у творчості Джона Донна.

5.    Розкрийте смисл поняття метафізична поезія.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Джон Донн — складний і загадковий поет. Його вірші спантеличують читача багатозначністю, несподіваними контрастами і неочікуваними поворотами думки, поєднанням тверезої аналітики з бурхливою пристрастю, постійним пошуком і постійною незадоволеністю.

Поет болісно відчував усю недосконалість світу й упродовж життя шукав точку опори. Головний мотив його лірики — внутрішній розлад, його приваблюють складні почуття, протиріччя, напруженість, боротьба емоцій, саме тому головний композиційний прийом у його творах — антитеза.

Схожість Джона Донна з Шекспіром у тому, що в його поезії також розкрито складний внутрішній світ людини.

У сонеті «Щоб мучить мене...» можна знайти всі ті риси, які характеризують творчість Джона Донна й властиві бароковій поезії. Тут і поєднання непоєднуваного, й антитези, і внутрішні суперечності, і несподіваний парадоксальний висновок. Ліричний герой постає перед читачем у всій складності свого духовного життя, мінливий і на перший погляд легковажний. Та це тільки на перший погляд...

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо ви маєте можливість, прочитайте сонет Джона Донна в оригіналі. Прочитайте переклад поезії.

Holy Sonnet 19

Oh, to vex me, contraries meet in one:

In constancy un naturally hath be got A constant habit; that when I would not I change in vows, an dind evotion.

As hum or ous is my contrition As my profane love, and as soon forgot:

As riddlingly distempered, cold and hot,

As praying, as mute; as in finite, as none.

I durst not view heave nyesterday; and today Inprayer sand flattering speeches I court God:

Tomorrow I quake with true fearof his rod.

Somy devout fits come and go a way

Like a fantastic ague; save tha there Thoseare my bestdays, when I shake with fear.

Із циклу «Священні сонети»

XIX

Щоб мстить мене, крайнощі у всім Зійшлися; я — клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно — враз стаю сумним,

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,

Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;

ІІімий в мольбі, великий у малім.

Я зневажав ще вчора небеса —

Молюсь сьогодні й Богові лещу,

А завтра вже від страху затремчу —

Й набожність потім знов моя згаса.

Коли тремтів від страху я — ті дні Спасіння, може, принесуть мені.

Переклад Віктора Мараиа

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкрийте настрій сонета «Щоб мучить мене...»,

2.    Поясніть, як у сонеті відобразилися риси барокового стилю.

3.    Розкажіть, які художні засоби використано в сонеті. Наведіть приклади.

4.    Поміркуйте, яким постає у сонеті ліричний герой.

5.    Проаналізуйте, чому ліричний герой припускає, що спасіння принесуть йому дні, коли він тремтів від страху.

6.    Спробуйте порівняти оригінал сонета з перекладом.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Як проповідник Донн не мав суперників, проповіді його ввійшли до англійської прози як взірець красномовства. Слова: «Не питай ніколи, по

 

кому подзвін, він лунає по тобі...» з проповіді Джона Донна відомий американський письменник Ернест Гемінгвей узяв епіграфом до свого ро ману «По кому подзвін».

Діалог культур

Продовжувачами традиції метафізичної школи Джона Донна вважаються у XX ст. То.мас Еліот, Йосип Бродський та ін. Лауреат Нобелівської премії з літератури російський пост Йосип Бродський назвав Джона Донна одним з найвелнчніших ліриків світу. Бродський переклав російською вірші Донна «Блоха»', «Шторме, «Прощання, яке забороняє сум»', «Відвідини» та присвятив англійському поету віріп «Велика елегія Джону Донну»¹ (1963). Тут Бродський створив образ поета XVI-XVII ст., розповів про значення поетичного доробку Джона Донна. І водночас елегія — роздуми про саму сутність поезії, про складний пошук призначення тістсцтва.

Україна і світ

Українською мовою окремі твори Джона Донна переклали Д. Павличко, В. Коптілов, Л. Череватенко, В. Марач. Переспів із Донна здійснив Б. Мозолевський — вірш «Таїна».

«Вибрана поезія» Джона Донна — добірка, яка складається з п'яти віршів: «Не величайся, смерте», «Блоха», «Ти сотворив мене, та Свому твору...», «Мій Боже, Ти мені до ссї днини...», «Чорна дуте моя, тебе вже звуть...». Вони представляють собою настроєві роздуми над неминучістю смерті і над порятунком душі. Переклад поезій був здійснений видатним українським митцем Дмитром Павличком.

Українське бароко

Українське (або Козацьке) бароко — мистецький стиль, поширений у XVII-XVIII ст. в українських землях Війська Запорозького, що виник унаслідок поєднання європейського бароко та національних народних традицій. Своєрідність українського варіанту бароко виявилась у всіх видах мистецтва: архітектурі, живописі, графіці, скульптурі, літературі, музиці, різьбленні, художньому металі, гаптуванні тощо.

 

Центром художнього життя Українив XVII ст. був Київ. Піднесення філософської думки, науки, літератури в Києво-Могилянській академії сприяло розвитку мистецтва, як і діяльність художньої школи та друкарні Києво-Печерської лаври.

Особливого розквіту стиль бароко сягнув в архітектурі. Видатними взірцями барокових споруд є Миколаївська соборна церква в Ніжині, Троїцька соборна церква Густинського монастиря, Сиасо-Пре-ображенська церква в Ізюмі, Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві, церква Св. Катерини та Троїцька церква в Чернігові, Спасо-Преображснська церква у Великих Сорочинцях, собор Св. Юра у Львові тощо.

Найбільше українських барокових храмів було збудовано за правління гетьмана Івана Мазепи: коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За Мазепи барокових рис набули й собори, споруджені за часів Київської Русі, — Софійський та Михайлівський Золотоверхий, Успенський собор та Троїцька надбрам-на церква Печорської лаври. У бароковому вигляді ці храми зберігаються й у наш час.

 

Українська національна архітектурна школа дала світові відомих майстрів: І. Гри-горовича-Барського, С. Ковніра, І. Зарудного.

Визначними пам'ятками українського бароко є різьблені іконостаси, що зачаровують красою та багатством оздоблення. Розписи іконостасу, неповторні зразки барокового українського малярства, сповнені розгорнутою символікою, втіленою в урочистих постатях, виразних піднесених жестах, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Іконостаси доби Гетьманщини — високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Наприклад, іконостас Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці на Полтавщині, де відображено кращі надбання стилю бароко в українському іконописі.

Як і архітектура, барокові твори українських скульпторів вирізняються яскравою самобутністю, їм властиві яскрава емоційність і щирий драматизм. Відомими скульпторами епохи бароко були Я. Оброцький, П. Белос-тоцький, О. Стефанський та І. Г. Пінзель, найвидатніпіий український митець, якого називають Галицьким Мікеланджсло.

Провідне місце у мистецтві барокової доби посідав жанр портрета, де також своєрідно поєднуватись європейські барокові ідеї та національні традиції. Художній мові відтворення портретного образу були притаманні театралізація, умовність, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко виражав духовні інтереси й прагнення до аристократичності української козацької старшини і вищого духовенства.

Українська музика доби Бароко була художньо розвиненою, розмаїтою за жанрами. Її специфіку та особливість визначала опора на народно-музичні джерела. Провідним жанром у музиці був хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Для барокової музики характерні сильні контрасти, чуттєва повнота, емоційність. Глибину душевних переживань виражено в бароковій церковній музиці.

 

Іїайвидатніші представники українського барокового музичного мистецтва: А. Рачин-ський, М. Березовський, Д. Бортнянський,

А. Ведель та ін.

Розвивалось українське бароко й у всіх жанрах літератури, зокрема в проповідях

І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковеького, Г. Сковороди та інших. ІІайвідоміпіий жанр барокової поезії — духовна пісня. Світська поезія також мала різні жанрові форми: філософська й любовна лірика, епіграма, емблематичні та пейзажні вірші.

Серед оригінальних поетичних творів українського бароко вирізняються «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворюють ім'я автора), мізо-стих (коли потрібні слова складаються з літер, що знаходяться посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки дає можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (написані у формі серця, хреста тощо), «раки літеральній 1. Величковеького — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо.

Найяскравіша постать українського Бароко — мандрівний поет і філософ Григорій Сковорода.

О ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть про особливості Українського бароко.

2.    Поміркуйте, які риси мистецтва доби Бароко справили на вас найбільше враження.

3.    Поясніть, чому бароко можна назвати першим загальноєвропейським художнім напрямом.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська