Народна Освіта » Світова література » Епоха Відродження (Ренесансу) в Європі - Література Італії доби Відродження читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Епоха Відродження (Ренесансу) в Європі - Література Італії доби Відродження читати онлайн

Розділ 4. Відродження

Епоха Відродження (XV ст. — XVII ст.) в Європі поділяється на /( той періоди:

Раннє. Виродження — XV століття (звернення до культурної спадщини Античності, зародження гуманізму);

Високе Відродження — від кінця XV до середини XVI століття (винахід друкарства, географічні відкриття, розвиток науки, втілення в мистецтві віри в безмежні можливості волі та розуму людини, небувалий розквіт образотворчого мистецтва);

Пінне. Відродження — друга половина XVI століття (криза ренесансної свідомості, поява в мистецтві мотивів «трагічного гуманізму*-, зокрема, у творчості Вільяма ІІІекспіра).

Опрацювавши розділ «Відродження», ви:

—    ознайомитеся з Відродженням як культурною та літературною добою;

—    складете уявлення про вплив Античності на літературу й культуру в добу Відродження;

—    дізнаєтеся про характерні риси ренесансної культури й літератури;

—    довідаєтеся про особливості філософії та культури гуманізму;

—    з’ясуєте, як втілено гуманістичний ідеал у літературі та мистецтві доби Відродження;

—    відкриєте для себе творчість геніальних митців світового значення;

—    зрозумієте, чому Відродження вважається однією з найвизначніших епох в історії людської цивілізації'.

Епоха Відродження (Ренесансу) в Європі

Ціле тисячоліття від падіння Римської імперії (V ст.), яке ми називаємо Середніми віками, народи Європи майже не згадували про антич-тість. Пробудження у європейців у XIV столітті інтересу до давніх кла-:ичних зразків античної культури стало початком нової доби. Відродження — так називається ця епоха в історії європейської культури, культура Відродження прийшла на зміну культурі Середньовіччя і тередує культурі Нового часу.

Отже, епоха Відродження, або Ренесанс, — це доба в історії куль-урн Свропи XV — XVI ст.

Визначальна риса епохи Відродження — світський (на відміну' від ре-іігійного доби Середньовіччя) характер культури та її антропоцентризм, обто інтерес, насамперед, до людини, її діяльності (на відміну від серед-іьовічного теоцентризму). У цей період з’являється інтерес до античної сультури, відбувається ніби Ті «відродження» — так і з’явився термін.

Поняття «відродження» ввів італійський історик мистецтва XVI століття Джорджо Базарі в •Життєписах найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих». У середині XIX століття почали вживати також французьке слово Ренесанс (франц. — відродження).

 

Відродження виникло на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації. У XIV-XV ст. феодальне суспільство в Європі зазнало великих змін і досягло найвищого розвитку. Відбувалося піднесення економіки й культури міст Італії та Фландрії, з’явилися технічні винаходи: друкарський верстат, компас, артилерія тощо. Почалося інтенсивне книгодрукування, розвинулося мореплавство та кораблебудування, було зроблено великі географічні відкриття. Головні зміни за доби Відродження сталися у світосприйнятті європейців, у сфері освіти і творчості. Якщо раніше мірилом усього було Божественне провидіння, то тепер у центр світобудови було поставлено людську особистість.

Якщо для Середніх віків були характерні твори на зразок «Про презирство до світу», то для епохи Відродження характерними можна вважати твори про гідність людини.

 

Філософія епохи Відродження позначена терміном «гуманізм» (від лат. humanus — людський). Нові люди присвячували себе не богослів’ю, а поглибленню знань про земне й людське. Вершиною мудрості гуманісти вважали літературу й філософію доби Античності.

Гуманізм виник в Італії (у Флоренції) в середині XIV століття, його зародження пов'язують з іменем мислителя й поета Франческо Петрарки. З кінця XV століття цей інтелектуальний рух поширився на інші країни Свропи і проіснував до середини XVI століття.

Гуманізм — цс передусім просвітницький рух. ІТа думку гуманістів, усебічному розвитку особистості мала сприяти освіта, де знання поєднані з чеснотами, а зміст — із досконалою мовною формою. Тобто, у гуманістичній освіті головна роль відводилася вивченню літератури й мови.

г

Гуманізм (ренесансний гуманізм, класичний гуманізм) — європейський інтелектуальний рух епохи Відродження, головна ідея якого полягає в поліпшенні людської природи переважно шляхом вивчення античної літератури.

 

Орієнтованість гуманістів у своїй діяльності на античні джерела знайшла лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).

 

Новела (італ. novella — новина) — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом і сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Сонет (італ. sonette — пісенька) — канонічна форма вірша з чотирнадцяти рядків. Італійський сонет поділяється на два чотиривірші та два тривірші. Вінок сонетів складається з п'ятнадцяти сонетів, причому перший чи останній з них утворюється з перших чи останніх рядків попередніх чи наступних чотирнадцяти сонетів.

 

Головний принцип світогляду гуманізму — ідея про високе призначення й гідність людини. Па думку гуманістів, ідеальна людина — не тільки розумна, а й діяльна та щаслива, її вирізняють гуманність, здатність до співчуття, великодушність, скромність, стійкість, мужність, терпіння, щедрість, поміркованість. Головний обов’язок людини — розвиток власного розуму шляхом невтомного пізнання й корисної діяльності.

Як розумна істота, Людина подібна до Бога тим, що її наділено безмежними творчими можливостями. Тому її покликання — покращувати світ, робити його ще прекраснішим, і саме в цьому людина є соратником Бога.

Повий ідеал особистості, породжений гуманістичним світоглядом, було втілено й розвинуто в літературі, якій видатні діячі Відродження надавали великого значення. В Італії це були Франческо Петрарка й Джованні Боккаччо, в Іспанії — Мітель де Сервантес, у Франції — Франсуі Раблё, Мітель де Монтснь, П’єр де Ронсар, в Англії — Джсффрі Чосер, Томас Мор і Вільям Шскспір.

Замість латини європейські письменники почали використовувати національні мови, окрім зацікавлення античними зразками, з’явився й інтерес до народної творчості.

У літературі жанри, у яких найперше втілилася ренесансна свідомість, — де новела і сонет.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Останній великий жанр епохи Відродження — есе. Назва його походить від французького слова «essai» — спроба. Книга «Проби» француза Мішеля де Монтеня, своєрідний «підручник життя», поклала початок традиції інтелектуальної прози.

Для діячів епохи Відродження характерна універсальність таланту. Скульптор Мікелан-джсло Буонаррйті був живописцем і поетом, живописець Леонардо да Вінчі був також ученим та письменником, автором цікавих притч. Джордано Бруно, який загинув на вогнищі інквізиції, був не тільки філософом, а й теоретиком мистецтва та драматургом. Німець Мар-тін Лютер свій літературний талант використав для вирішення складних богословських питань і суперечностей, що вреіпті-решт призвело до Реформації — формування нової гілки християнства.

 

Характерні риси культури доби Відродження:

відродження інтересу до Античності; утвердження незалежності науки й розуму від церкви; антропоцентризм замість теоцентризму; світський характер культури та літератури;

спроби поєднання надбань античності з християнською ідеологією; центральна постать — митець, який стверджує своє право вдосконалювати світ за законами краси.

Доба Відродження залишила людству непереверпіені мистецькі шедеври. Вони віками захоплюють і хвилюють людські серця, живуть поруч з нами й житимуть вічно. Ars longa...

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Назвіть хронологічні межі епохи Відродження.

2.    Поясніть значення терміна «відродження».

3.    Розкажіть про гуманізм як інтелектуальний рух епохи Відродження.

4.    Поміркуйте, який смисл укладено в поняття універсальність таланту.

5.    Пригадайте, у яких літературних жанрах найперше втілилася ренесансна свідомість.

6.    Визначте характерні риси культури доби Відродження. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Користуючись інтернет-ресурсами, підготуйте презентацію на одну із запропонованих тем:

Леонардо да Вінчі.

Мікеланджело Буонаррогі.

Шедеври італійського живопису доби Відродження.

Європейський живопис доби Відродження.

Література Італії доби Відродження

4.2.1 Франческо Петрарка

 

XIV ст. — тяжкі часи в політичному житті Італії, роздробленої на самостійні міста-держави. Спроби католицької церкви встановити владу над монархами Європи закінчилися драматично — папи римські потрапили в залежність від французьких королів і на сімдесят років змушені були залишити Рим та оселитись в Авіньйоні.

 

Видатні давньоримські письменники стали наставниками та близькими друзями Петрарки. Цицерона він шанобливо називав батьком, а Вергілія — братом. Він писав їм усім дружні листи, немов вони жили десь неподалік в один час із ним.

 

Палко закоханий в античність, Франческо Петрако змінив своє ім’я на Петрарка, бо так воно більше нагадувало давньоримське. Під цим іменем засновник гуманістичної культури епохи Відродження Франческо Петрарка (1304 — 1374) й увійшов до історії літератури.

Петрарка народився в італійському містечку Арёццо, де оселився його батько, небагатий нотаріус, друг і однодумець Данте, який через політичні погляди був вигнаний з рідної Флоренції. За кілька років родина перебралась у Пізу, а потім — в Авіньйон, невеличке місто на півдні Франції.

Туг Франческо здобув початкову освіту. За бажанням батька після чотирьох років занять із приватним учителем здібний юнак вступив до юридичної школи в Монпельє, а потім вирушив вивчати право до Болонського університету — одного з найкращих на той час університетів у Європі. Проте юристом не став: набагато більше Франческо вабила література. Уже в студентські роки він виявляв схильність до написання віршів. Тому коли помер його батько, двадцяти-дворічний Петрарка залишив університет і повернувся до Авіньйона.

Щоб мати засоби до існування, Франческо прийняв духовний сан. Проте справжнім церковником він теж не став. Петрарка був світським абатом.

У 1330 році Петрарка вступив на службу до кардинала Джовйнні Колбнна, з братом якого він навчався в університеті. Тут Франческо почувався вільно, у своїх творах він згадує кардинала як друга й близьку' людину'

Служба дала Петрарці змогу' придбати невеликий маєток у Вокпюзі, долині поблизу Авіньйона. Там він почав писати два твори латиною — епічну поему гекзаметром на зразок Вергілієвої під назвою «Африка» про переможця Ганнібала

Сципібна Африканського (війна між Карфагеном і Римом у III ст. до н. д.) та книгу «Про знаменитих людей» — історико-біографічний твір про видатних людей античності. Тоді ж він почав писати ліричні вірші італійською мовою, вірші та листи латиною.

 

Літературна діяльність, наукові заняття, далекі подорожі та зв'язки з папським двором уславили Петрарку. За право нагородити його титулом найкращого поета змагалися Рим, Париж і Неаполь. Він обрав Рим, і 8 квітня 1341 року за рішенням римського сенату його за давньоримським звичаєм було увінчано лавровим вінком на Капітолійському пагорбі в присутності багатьох римлян.

Поринувши у творчу й наукову працю, Петрарка тривалий час прожив у своєму маєтку в мальовничій долині ріки Сорг, зрідка відлучаючись у подорожі. Він досліджував римську античність, промови й листи Цицербна, які сам розшукав.

Водночас Петрарка не поривав зв’язків з рідною Італією, доля якої хвилювала його і яку він мріяв бачити об’єднаною, мирною та могутньою. Під час однієї з подорожей він познайомився з одним з найосвіченіших людей Італії, письменником Джованні Боккаччо, і вони заприятелювали.

 

Джованні Боккаччо (1313-1375) — письменник італійського Відродження, ім’я якого увічнив "Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка зі 100 новел, якими розважають одне одного 10 молодих італійців, жінок і чоловіків, ховаючись у сільському маєтку під час чуми. Джованні Боккаччо утвердив у літературі жанр новели. «Декамерон» перекладений майже всіма мовами світу (український переклад Миколи Лукаша), сюжети з нього переосмислювали багато письменників, а чи не найбільше — поет англійського Відродження Вільям Шекспір.

Старість Петрарка зустрів всесвітньо відомим поетом. Дім в Ареццо, де він народився, став місцем паломництва захоплених шанувальників ще за його життя.

Помер Петрарка за роботою. 19 липня 1374 року його знайшли за письмовим столом. У руці він тримав перо, а голова його лежала на сторінках тот- Вергілія.

Літературна спадщина Петрарки величезна. Серед творів Петрарки — трактати, поеми, сонети, канцони, секстини, балади, мадригали тощо.

Петрарка став першим у Європі альпіністом, здійснивши сходження на гірську вершину в Альпах. Він невтомно вишукував у монастирях та церквах античні й середньовічні рукописи. Керуючись пристрасним бажанням багато бачити, він подорожував Францією, Фландрією, Німеччиною, відвідуючи бібліотеки, знайомлячись з історичними місцями та пам’ятками. Бажання пізнати минуле Італії, її класичну культуру спонукало його здійснити поїздку до Риму.

 

Завдяки творчості Петрарки в європейській літературі утвердився поетичний жанр сонета.

 

 

Твори Петрарки розділяються на дві частини: латиномовпі (вони, в основному, мають історичне значення) та італійську поезію.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Які риси особистості поета характеризують його як нову людину?

2.    Пригадайте, за що і де Петрарку було увінчано лавровим вінком.

3.    Поясніть, як вплинуло на творчість Петрарки його захоплення Античністю.

4.    Поміркуйте, чим Петрарка вражав уяву сучасників.

4.2.2 «Канцоньєрс»

Головна перлина італомовно! спадщини Петрарки — збірка сонетів «Канцоньєрс» («Книга пісень»). Роботу над нею Петрарка розпочав ще у 1330-ті роки, а закінчив незадовго до смерті.

«Канцоньєрс» — поетична історія нсрозділс-ного кохання Петрарки до Лаури, його лірична сповідь.

Історія створення збірки

Коли Франческо було двадцять три роки, він зустрів у церкві жінку, у яку закохався на все життя і оспівав у поезіях під іменем Лаури. Ми знаємо про Лауру мало: за свідченням самого поета, він зустрів її в авіньйонській церкві у Страсну П'ятницу (день розп’яття Христа) і покохав Із першого погляду. Лаура померла молодою під час епідемії чуми, проте Петрарка залишився вірним її пам’яті до кінця своїх днів.

«Книга пісень» складається з двох частин: «ІІа життя Мадонни Лаури» (263 вірші) і «Іїа смерть Мадонни Лаури» (103 вірші).

Уже в пертому, вступному сонеті розкрита головна тема «Книш пісень». Це — чиста, висока, поривчаста, проте несмілива й нерозділена любов. Тут поет висловлює надію на те. що його сповідь зустріне розуміння й співчуття читачів.

Будуючи свою книг\', Петрарка намагався дотримуватись хронології життєвих подій. Проте ні в пертій, ні в другій частині книги з образом Лаури та з коханням до неї не відбувається особливих змін. Поет розповідає про своє нсрозділенс почуття, а сама Лаура не менш реальна, кохана й прекрасна в розділі «Па смерть донни Лаури», ніж у поезіях, написаних за її життя.

Ім’я Лаура сповнене для Петрарки багатьма смислами: «Лаура» — лавр, тобто дерево слави; звучить воно і як вітерець, у ньому чується звук золота і навіть біг часу. У самому імені Лаури земна любов переплітається із земною славою [лавр), земним уявленням про вищу цінність (золото) і чарівністю природи (вітерець). Петрарка підніс людську красу, порівнявши її з усім прекрасним на землі й на небі.

 

У збірці «Книга пісень» усього 366 віршів: триста сімнадцять сонетів, двадцять дев’ять канцбн, а решта — балади й мадригали.

Теорія літератури

 

Бал гіда — невеликий за розміром сюжетний поетичний твір, маленька поема. У Петрарки балада складається з трьох строф по вісім або десять рядків і чотирирядкової заключної напівстрофи.

Канцона — пісня про кохання, складається з п’яти — семи строф і заключної строфи — коди.

Мадригал — невеликий (від двох до дванадцяти рядків) ліричний віргп на тему кохання.

Після того, як Лаура померла, у серці поета оселився глибокий сум: «Журбою стали довгі дні мої». Та він внутрішнім зором наче бачить Лауру, краса якої не тьмяніє з роками: «Ти дивишся на мене з темноти...»

Хоч Лаура й виникає у спогадах Петрарки як прекрасне видіння, для нього вона не божество. а змальована в традиціях ренесансного стилю земна жінка. Велика сила кохання і творчої уяви поета стирає межі між минулим і сьогоденням, реальним та ідеальним, життям і смертю.

Петрарка не описує в «Канцоньєре» своїх зустрічей із Лаурою. Те, що вона не відповіла йому взаємністю, він пояснює її доброчинністю й навіть у глибині душі схвалює. Реальна Лаура, яку кохав пост, була заміжньою жінкою, і він лише зрідка бачив її в церкві або на вулиці. Та Петрарка переконаний, що любов до неї — найпрскрасніїпе, що судилося йому пережити. Кохання осяяло для нього світ, наповнило сенсом життя:

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю...

Переклад Дмитра Павличка

Образ Лаури

 

Ліричний герой — особа, від імені якої ведеться лірична розповідь, з думками й почуттями якої знайомиться читач.

 

«Канцоньсре» містить не тільки любовну лірику, це перша в літературі різно-темна лірична збірка. Тут є твори на теми філософські, моральні й навіть політичні. Одним із кращих віршів збірки є патріотична канцона «Італія моя», у якій Петрарка висловлює свою любов до вітчизни.

 

Образ Лаури отримує життя через призму сприйняття поета. Реалістичних рис героїні збірки налає не тільки опис деталей зовнішності: зелений колір сукні, золотаве волосся, красива рука тощо. Читач сприймає її такою, якою її бачить закоханий Петрарка.

У своїх сонетах Петрарка звеличує жіночу душу, показує її шляхетний вплив на людську особистість. Хоча у віршах наявні елементи ідеалізації героїні, та Лаура залишається реальною жінкою, яка викликає у поста безмежне захоплення.

Новаторство Петрарки

Новаторський характер сонетів Петрарки виявляється в тому, що об'єктом поклоніння та провідною зорею в житті поета стала не Мадонна, як було прийнято у його сучасників, а Лаура — земна звичайна жінка. І мову для її оспівування поет обрав живу, народну італійську, а не церковну латину.

У «Книзі пісень» Петрарка створив безсмертний образ коханої. Та на її сторінках постає ще один образ — ліричний герой, від імені якого ведеться розповідь. Саме йому належить центральне місце у збірці, бо його думки й почуття розкриваються тут перед читачем, викликаючи захоплення та співпереживання.

Дотепер любов Франческо Петрарки до Лаури залишається еталоном для закоханих.

У творах різної тематики в «Канцоньєре» постає образ ренесансної людини, яка ще не до кінця відійшла від середньовічного уявлення про гріховність земного життя, та в якій уже формується нова система найвищих моральних цінностей і яка цілком пов'язана з радощами й болями реального світу

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    «Книгу пісень» називають ліричною сповіддю Петрарки. Доведіть правильність чи хибність цієї думки.

2.    Розкажіть про будову збірки.

3.    Розкрийте, яким постає у збірці образ Лаури.

4.    Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки.

5.    Поміркуйте, у чому полягала новизна оспівування кохання у творах Франческо Петрарки.

6.    Поясніть, у чому поет випередив своїх сучасників.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У 61 сонеті поет описує почуття, які він пережив, коли вперше побачив свою кохану. Благословляє цей час, день і рік, бо саме тоді він полюбив прекрасну Лауру, дізнався, що таке любов. Також він благословляє власні вірші, бо вони дають йому змогу висловити в них свої почуття. Основна думка сонета — радість та благословення кохання. Разом з тим кохання — це не тільки «неподільна радість», а й «солодкий біль», «серця рани». Проте ліричний герой приймає це й не відмовляється від кохання.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Прочитайте і порівняйте переклади сонета Петрарки.

Сонет 61

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де постеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі І лук Амура, що в безоболоччі Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани І вимовлене пошепки ім'я Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, —

Й ти, неподільна радосте моя!

Переклад Дмитра Павличка Сонет 61

Благословляю день той, місяць, рік,

Ту пору, і годину, і хвилину,

Прекрасну ту, куди прийшов, країну І узи ті, що лютий зір прирік.

Благословляю туги перший блік,

 

З яким я стрів мою любов єдину,

І лук, і стріли, що від них я гину,

Бо біль від ран до серця вже проник.

Благословенна незліченна тьма Тих слів, що задля донни я розвіяв,

І прагнення, і сльози, і зітхання,

Благословенне цс моє писання, —

Завжди на славу їй, — і думки вияв,

Що місця в нім для іншої — нема.

Переклад Ігоря Качуровського Сонет 61

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп’янила Мене, і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об’явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

І рана, що пройшла в його тайник.

Благословенні всі рази, коли я Ім'я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

Благословенні і рядки, що склав Я їй на честь і мисль моя: до неї Вона іде, до неї однієї.

Переклад Михайла Ореста

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкрийте настрій сонета.

2.    Поясніть, як у сонеті відобразились суперечливі погляди Петрарки на кохання.

3.    Розкажіть, які художні засоби використані в сонеті. Наведіть приклади.

4.    Поміркуйте, яким змальовано в сонеті ліричного героя.

5.    Визначте, який варіант перекладу сонета вам подобається найбільше та проаналізуйте, чому.

6.    Вивчіть напам'ять сонет 61 і візьміть участь у конкурсі на краще читання.

Тисячі років люди намагаються знайти відповідь на запитання: що таке кохання? Чи існує воно насправді? Сонет 132 Франческо Петрарки не дає на нього відповіді. Це — лише спроба зрозуміти, що переживає людина, охоплена палким почуттям. Рядки сонета розкривають перед нами картину страждань ліричного героя, який згоряє від кохання.

Оксиморон (лат. oxymoron від грец. О'їірмроу — «дотепне дурне») — літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом понять: гіркий мед\ крижана посмішка, холодне полум'я. Риторичне запитання — запитання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна.

 

У першій строфі сонета поет ставить вічні запитання: що таке любов — добро чи зло? Якщо добро, то чому в ній «скорбота нищівна»? Якщо зло — чому такі солодкі її муки?

У другій строфі на початку поет ставить запитання до себе. Якщо він хоче горіти в полум'ї почуття, то не личить жалітися — «бідкатись негоже». Якщо ж ні, тим більше даремно скаржитись. Він звертається до жорстокої любові оксиморонами —- «живлюща смерте», «втіхо навісна», ставлячи риторичне запитання: хто допоможе здолати її тягар?

Далі, у третій строфі, поет ставить собі запитання про те, чия воля володарює над ним: чужа чи власна? У безмежному морі власних почуттів він почувається, мов хисткий човен без керма.

Не допоможе впоратися з почуттями й мудрість, на те вони й почуття. Ліричний герой сам уже не знає, чого прагне: солодкі муки любові змушують його палати в стужу та тремтіти в спеку. Та чи хоче він насправді позбутися свого почуття, болючого, проте прекрасного? Запитання риторичне. ;

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Читаючи сонет, зверніть увагу на блискучий переклад Григорія Кочура.

Сонет 132

Як не любов, то що цс бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

ГІе хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

Переклад Григорія Кочура

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Проаналізуйте, яким є настрій ліричного героя сонета 132.

2.    Розгляньте, якими поетичними засобами поет його створює

3.    Визначте, що символізує в поезії іменник «тягар».

4.    Поясніть, як ви розумієте образ хисткого човна.

5.    Поміркуйте, з якою метою поет використовує прийом запитання — відповідь.Чи можна ці запитання назвати риторичними?

6.    Розкажіть, які почуття викликав у вас цей сонет. Спробуйте пояснити, чому.

7.    Уявіть, що перед вами альбом, пензлі, фарби. Які кольори ви використали б, щоб передати враження від прочитаних сонетів Петрарки?

8.    Поміркуйте, чи можна передати почуття від прочитаних сонетів за допомогою музики. Якою ви уявляєте цю музику? Спробуйте описати.

ІНТЕРНЕТРЕСУРСИ

Прослухайте запис музичного твору композитора Ференца Ліста «Сонети Петрарки». Чи є зв’язок між поезією і музикою? Поясніть свою думку.

4.2.3 Класичний сонет

Сонет називають царем поезії, оскільки він, на думку дослідників, має унікальну природу тексту: поєднує гармонійно форму і зміст, чітко передає думки про світ і людину, приховує філософський підтекст в осмисленні предметів та явищ навколишньої дійсності.

Сонет, у якому порушено деякі ознаки класичного> називають вільним.

 

Теорія літератури

Сонет — канонічна форма вірша (італ. sonetto — звучати), будується з двох чотирирядкових строф (катренів) і двох трирядкових строф (терцетів).

Сонет з'явився в Італії в XIII ст. Започаткував цю форму віршування Джакомо да Лентіні. Свою класичну досконалість сонет отримав під пером Данте Аліґєрі та Франческо Петрарки. Подальший розвиток ця жанрова форма дістала в XVI ст. у творчості француза П'єра де Ронсара та англійця Вільяма Шекспіра.

 

Віршовий розмір із двоскладовою стопою, де наголос стоїть на другому складі: п’ятистопний ямб — стопа повторюється 5 разів, шестистопний — 6.

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

TJ- I U— I U— I U- І II— I U и- I UU I IT- | IJ- | IJ-

Правила творення класичного сонета обмежують кількість службових частин мови, не дозволяють повторення повнозначних слів і перенесення частини фрази в інший рядок, кожна строфа тут повинна закінчуватися крапкою, останнє слово має бути «ключовим».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У давні часи віршову форму сонета наділяли магічними якостями. Катрени були символом чотирьох матеріальних елементів, з яких створено світ: землі, води, вогню, повітря. Терцети символізували духовне начало — ідею триєдності Бога. Побудова сонета втілювала рух від матеріального до духовного.

Призначення класичного сонета: втілення боротьби протилежних думок і почуттів. Він мав чітку внутрішню структуру: перший катрен містив твердження, другий — заперечував його (теза — антитеза). У терцетах ішлося про переживання й внутрішню боротьбу ліричного героя, а також було вміщено головну думку сонета.

Класичний варіант сонета об’єднаний двома римами, розташованими в такому порядку: абба абба або абаб абаб, ввг дгд або ввг ддг. Проте можливі інші варіанти римування, залежно від поетичної майстерності автора та настрою сонета.

Тематика сонетів могла бути різною: любовна, філософська, пейзажна, навіть політична. Передусім у сонетах зображено внутрішній світ людини, почуття ліричного героя.

Стилістичні прийоми (антитеза, риторичне запитання), якими поет передає сум'яття дупіі ліричного героя, надають сонетам драматичного звучання, не порушуючи гармонійного характеру вірша.

Сонети Петрарки — це сонети-роздуми: що б не описував поет, його твір завжди закінчується висновком чи філософським узагальненням.

У Європі сонет набув особливої популярності завдяки творчості Франческо Петрарки. Він надовго увійшов у європейську поезію й користується популярністю до наших днів.

Діалог культур

Вплив Петрарки був величезний. Ледь не в кожній західноєвропейській країні національна школа поезії народжувалася з наслідування йому.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Петраркізм (італ. petrarchismo) — одна з визначальних течій в італійській поезії XVI століття, яка набула також поширення в інших країнах Європи (Франції, Англії, Іспанії, Португалії, пізніше в Німеччині).

Серед відомих поетів і письменників Відродження, що тією чи іншою мірою відчули вплив Петрарки, — Джованні Боккаччо, Лоренцо Медйчі, і Торквато Тассо в Італії; маркіз де Сантільяна в Іспанії; П'єр Ронсар і Філіп Депорт у Франції; Джордж Чосер, Едмунд Спенсер, Філіп Сідні в Англії; Пауль Флеминг у Німеччині. У добу романтизму в Петрарки також з’явилися прихильники й наслідувачі, зокрема італієць Джакомо Леопарді, французи Альфред де Мюссе та Віктор Гюго', американець Генрі Лонгфелло.

На думку деяких літературознавців, відгомін стильових тенденцій петраркізму спостерігався і в українській поезії, зокрема у творчості Володимира Сосюри, Володимира Свідзинського, Василя Симоненка, Дмитра Павличка та Миколи Вінграновського.

Україна і світ

До української літератури Франческо Петрарка увійшов ще в XVII ст. Уривки з його творів цитували Клірик Острозький і Мелетій Смотрицький.

Упродовж наступних століть великого італійця перекладали Пантелеймон Куліш, Іван Степіснко, Микола Зеров, його брат Михайло Орест, Дмитро Паламарчук, Григорій Кочур, Дмитро Павличко.

1982 року в Мюнхені вийшла книга «Франческо Петрарка. Вибране. З італійської мови переклав Ігор Качуровський», яка містила переклади 46 сонетів, канцони «До Італії» та трьох фрагментів з більпіих Пстрар-чиних творів, зокрема, латиномовної поеми «Африка».

У 2008 р. у «Бібліотеці світової літератури» видавництва «Фоліо» вийшла українською мовою у перекладі Лнатоля Перепаді книжка «Кан-цоньєре» Петрарки, що включає майже всі поезії однойменної збірки великого італійського лірика.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть про класичний сонет як віршову форму.

2.    Поясніть, що таке пеграркізм.

3.    Поміркуйте, чому лірика Петрарки мала великий вплив на європейську поезію.

ІНТЕРНЕТРЕСУРСИ

1.    прослухайте аудіозапис сонетів 61 і 132 Петрарки за інтернет-адресою:

http://petrarch.petersadlon.eom/canzoniere/il/t mp3

2.    Прочитайте на сайті ці сонети англійською мовою.

3.    Порівняйте звучання сонетів італійською, українською та англійською мовою. Обміняйтеся враженнями. Чи справедливо, на вашу думку, українську мову порівнюють за мелодійністю з італійською?

4.    Прослухайте виконання сонета 61 на музику Ференца Ліста у виконанні італійського тенора Лучано Паваротті, баритона Ренато Брузона за інтер-нег-адресою: http://nicolaitroitsky.livejournal.com/2973864.html

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1.    Об’єднайтеся в групи й підготуйте презентацію на тему: «Канцоньєре» Франческо Петрарки і музика».

2.    Об’єднайтеся в пари й підготуйте презентацію на тему: «Тема кохання в сонетах Данте і Петрарки».

3.    Підготуйте виразне читання сонетів 61 і 132 українською, англійською, російською мовами.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська

 

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 14:06, Переглядів: 10218