Середньовіччя як культурна доба - Середньовічна поезія Сходу читати онлайн

Розділ 3 

Епоха Середньовіччя (V ст. — XV ст.) в Європі поділяється на трн періоди:

перший (кінець V — перта половина XI ст.) — перехідний від Античності і варварства до феодальної епохи (для якого характерний економічний занепад);

другий (друга поло віта XT—XII ст.) — доба розквіту феодального суспільства (для якого характерні попіп(ієння освіти та розвиток культури);

третій (XIV-XV ст.) — час зародження гуманізму, початок епохи Відродження (для якого характерні зміцнення феодальної монархії, послаблення впливу церкви, поява наукових дослідних знань).

ІІа відміну від Європи, чітку межу переходу країн Сходу від епохи стародавнього світу до Середньовіччя провести важко. Тут не було таких величезних змін, які сталися в Європі, країни Сходу розвивалися у своїх традиційних межах, як і в попередні століття. Тому Середньовіччям на Сході можна умовно назвати період з II ст. до XVIII ст.

Опрацювавши розділ «Середньовіччя», ви:

—    ознайомитеся з Середньовіччям як культурною та літературною добою;

—    складете уявлення про вплив релігії, філософії на літературу і культуру за доби Середньовіччя;

—    дізнаєтеся про основні жанри середньовічної літератури на Заході та Сході;

—    складете уявлення про особливості розвитку середньовічної китайської лірики;

—    довідаєтеся про золоту добу персько-таджицької лірики;

—    відкриєте для себе основні тенденції та жанрово-тематичне розмаїття літератури середньовічної Європи;

—    з’ясуєте, чим відрізняється середньовічний героїчний епос від античного епосу;

—    зрозумієте, чому Данте вважають ключовою постаттю італійського Середньовіччя і переходу до Відродження.

СерщишШн чя як щтіщриа

ата

Середні віки — це тисячолітній період від V до XV століття в історії європейської культури, період між Античністю і Відродженням.

Термін «середні віки» (лат. Medium aevum — середній вік) запровадили в XV ст. італійські історики-гуманісти для визначення періоду від загибелі Західної Римської імперії (V ст.) до початку відродження ідеалів Античності в культурі (XV ст.).

Середні віки не завжди однозначно оцінювалися в історії. Наприклад, у XVIII ст. у Франції Середньовіччя «зневажали», вважали його «варварським», «темним», «фанатичним», «неосвіченим».

У XIX ст. ставлення до цієї доби кардинально змінилося. У всіх країнах Європи Середньовіччя вже вважали ідеальним, «організованим за правилами», «з витриманим моральним змістом». Така традиція продовжувалася і в XX ст.

Сучасна наука розглядає культуру середніх віків як складову частину розвитку людства. Різні оцінки Середньовіччя підкреслюють, що цей період відіграв важливу роль у розвитку світової культури.

 

У рамках середньовічної епохи закладався фундамент сучасної європейської цивілізації. У цю добу внаслідок Великого переселення народів на території Європи з’явилися нові держави, зародилися сучасні нації, формувалися їхня мова та культура, особливості поведінки й мислення, національний характер. Саме в епоху Середньовіччя починається історія народів європейських держав — Англії, Бельгії, Голландії, Німеччини, Франції, Швейцарії, країн Лпеннінського, Балкан-ського й Піренейського півостровів, скандинавських країн — Швеції, Данії, Норвегії, а також історія наступниці Східної Римської імперії — Візантії. У цей період формувалися й розвивалися різні національні літератури.

Принциповою особливістю європейської середньовічної культури була визначальна роль християнської релігії та церкви в суспільному й культурному житті. Політика, мораль, наука, освіта й мистецтво підпорядкувалися церкві, яка взяла на себе роль посередника між Богом і людьми. Церква виступала центром культури, охоронцем культурної спадщини, а священики були найосвіченіпшми людьми.

Країни Сходу в середні віки були пов’язані з Європою. Візантія залишалася носієм традицій греко-римської культури. Взаємодії культур сприяли як походи хрестоносців на Схід, так і арабське завоювання Іспанії.

У середні віки набула розквіту культура, створена арабами та іншими східними народами. Цьому сприяло утворення з Аравії в результаті завоювань у середині VIII ст. величезної імперії — Халіфату'. Араби створили високороз-винену цивілізацію, збагатившись культурними здобутками завойованих народів, а також досягненнями давніх культур (античної, іранської, індійської, китайської тощо). У цьому процесі визначальну роль відіграло формування ісламу на початку VII ст.

 

Арабська культура залишила світові славнозвісні арабські і персидські казки (наприклад,

«Тисяча і одна ніч»), шедеври поезії.

У країнах Далекого Сходу середньовічна культура спиралася на давні національні традиції, пов’язані в Індії з індуїзмом і буддизмом, а в Китаї — з даосизмом та конфуціанством.

Період Середньовіччя відділяє від сьогодення чимало століть і подій. Ллє вивчення цієї епохи має велике значення для сучасної культури, а надбання тогочасної літератури до сьогодні чарують і приваблюють довершеною красою форми й глибоким філософським смислом. Віки минають, а мистецтво вічне — Ars longa...

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Світогляд людини європейського Середньовіччя був геоцентричним (від грецького «те'ос» — Бог). Із християнською ідеологією було тісно пов'язане і середньовічне мистецтво. Християнство відкинуло ідеали, що надихали античних художників (радість буття, чуттєвість, оспівування людини, яка усвідомлює себе прекрасним елементом світу), не сприймало античної гармонії тіла і духу, людини і земного світу.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Назвіть хронологічні межі епохи Середньовіччя.

2.    Поясніть походження терміна середні віки.

3.    Розкажіть про роль релігії й церкви в середньовічній європейській культурі.

4.    Поміркуйте, чим відрізняється розвиток культури Середньовіччя в країнах Європи і Близького та Далекого Сходу.

5.    Пригадайте, які шедеври залишила світові середньовічна арабська культура.

6.    Визначте характерні риси культури доби Середньовіччя.

Серед* шоіт та пае§ш Схщу

3.2.1 Особливості розвитку китайської поезії епохи Тан

У III столітті розпалася китайська імперія Хань через народні повстання та нашестя кочівників із півночі. На чотири століття Китай перестав бути єдиним, не припинялися міжусобні війни, але китайська культура зуміла асимілювати прибульців і перетворити їх у «справжніх» китайців. Об'єднання відбулося при династії Тан (618-907), коли Китай став гігантською централізованою державою, найбільшою в світі. За три століття епохи Тан небаченого розквіту досягли науки й мистецтва, зокрема поезія.

Вишукана, аристократична за формою, барвиста за стилем і неглибока за змістом лірика попередньої доби вже не відповідала демократичним настроям танського часу. За часів правління династії Тан як у політиці, так і в літературі з’явилися вихідці із сімей збіднілих землевласників. Вони виросли на лоні природи, зберігали міцні зв’язки з селянством. Уважно придивляючись до природного життя, вони прагнули простоти форми і глибини поетичної думки. Характерна особливість китайської поезії того часу — психологічний паралелізм, паралельне зображення природи і почуттів людини. Природа давала поштовх натхненню китайських поетів, вони шукали в ній асоціації зі своїм душевним станом. Провідна ознака лірики епохи Тан — простота й відкритість почуттів.

У пейзажній ліриці, яка виникла в Китаї в добу Середньовіччя, людина і природа наче зливаються в одне ціле, найменші зміни в природі відлунюють у поетичних рядках несподіваними образами, метафорами, порівняннями.

Попри новаторський характер, танська поезія зберегла традиційні теми й мотиви: митців хвилювали ті самі піднесені почуття, ті самі пори року, ріки й гори, та все це набуло нового осмислення.

У китайській поезії цієї доби розвивалися два основні жанри — ші і ци.

Ші — віргп із дворядковою строфою, де кожен рядок складається з чотирьох, п’яти або семи слів із цезурою (паузою) або після другого знака (у рядку з чотирьох або п'яти слів), або після четвертого (у рядку із семи слів). Ліричну форму ші й досі використовують китайські поети.

Характерна ознака віршів у формі ци, які з’явились у VIII столітті, — музикальність, бо вони створювалися на певну мелодію. Спочатку тематикою ци були особисті переживання поетів, проте згодом коло сюжетів і мотивів значно розширилося.

В епоху Тан китайська поезія досягла небувалого розквіту, у ній з’явились ясність і вишуканість стилю, чітка окрсс.леність образів, гармонія пропорцій. У творах цього часу можна знайти і живе дихання природи, і злет думки, і буяння фантазії. Для багатьох наступних поколінь поетів стали зразком легкість і довершена простота танських віршів. Найкращими поетами епохи Тан визнані Лі Бо та Ду Фу.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Які хронологічні межі китайського Середньовіччя?

2.    За часів якої династії у середньовічному Китаї відбувається посилений розвиток науки та мистецтва?

3.    Розкрийте поняття психологічний паралелізм.

4.    Назвіть основні жанри китайської середньовічної лірики.

5.    Перерахуйте теми, характерні для танської поезії.

6.    Які поети визнані найкращими поетами епохи Тан?

3.2.2 .11 Бо

 

Один з найвідоміпіих китайських постів Лі Бо (701 — 762) народився в провінції Сичуань у родині заможного купця. Його повне ім’я Лі Тай-Бо.

У перекладі з китайської Лі Бо означає «Біла Слива». За переказами, незадовго до народження Лі Бо його матері наснилась велика біла зірка, тому до імені хлопчика додали друге — Тай-Бо (Велика Білизна).

У Китаї ім’я Лі Бо, який ще за життя удостоївся титулу «шисянь» — «безсмертний поет»,

«поетичний небожитель», — оповите легендами.

За однією з них, поет народився на зірці Тайбо (наша Венера), куди й повернувся після земного життя.

Майбутній поет здобув удома грунтовну освіту: він вивчав арифметику, знайомився з філософією, історією та літературою Китаю. Уже в десять років Лі Бо почав писати вірші.

Коли йому виповнилося сімнадцять, Лі Бо відмовився складати іспит на посаду' чиновника та вирушив у гори, до лаоських монастирів. Там він зблизився з сяшіми — лаоськими монахами-відлюдниками, яких відзначала незалежність суджень і поведінки. Лаоські мудреці прагнули розкрити секрет безсмертя й пізнати таємниці природи, за їхньою уявою природа була втіленням світобудови, світового закону дао. Лі Бо захопився філософією даосизму, ідо згодом позначилося на його поезії.

 

 

Та юний пост не витримав довго відлюдницького життя в горах. У дев'ятнадцять років він приєднався до так званих женьсе («герої») — китайських народних воїнів, які захищали слабких та скривджених, грабували багатіїв, а награбоване щедро роздавали бідним. Під їхнім впливом Лі Бо навчився вправлятися з мечем, роздав і витратив більшу частину батьківського спадку.

Проте життя вело поета власник! шляхом. Лі Бо знову пішов у гори, де пробув близько п’яти років. Він багато чого навчився за цей час: як у житейській суєті зберегти стан духовної свободи. Поет досягнув такої єдності з природою, що навіть птахи й звірі не боялися його. Про все це ми можемо довідатися з його віршів.

Лі Бо став учасником літературного гуртка під назвою «Шість мудреців з бамбукового гаю». Ця назва була викликом суспільній думці, бо тоді вважалося престижним бути чиновником, а не постом у гаю. Недарма сучасники називали Лі Бо «диваком з диваків».

 

Вірші він теж писав «дивні» — дуже прості й щирі. Коли Лі Бо став уже відомим поетом, він уперше опинився у столиці. Його було навіть представлено імператору, покровителю поезії та літератури. Придворні пости вважали, що Лі Бо бракує вишуканості, та імператору пост сподобався. Лі Бо удостоївся найвищого вченого звання, став членом академії Ханьлінь, придворним поетом, оточеним шаною та славою. До його обов'язків належало писати за наказом імператора укази у високохудожньому стилі, прославляти у віршах красу імператриці та фавориток двору.

 

Здавалося, життя при дворі не надто обтяжувало Лі Бо. У нього залишався час насолоджуватися товариством друзі в-постів, яких він називав «вісім безсмертних».

Проте довго Лі Бо на придворній службі не втримався. Казати, що в нього в спині засіла «кістка гордості», яка заважала йому згинатися перед придворними. За три роки він став жертвою інтриг, які павутинням обплутати імператорський палац, і змушений був залишити столицю. Лі Бо знову вирушив у мандри — звичайні для тодішніх китайських постів.

Невдовзі у його житті відбулася подія, яка мата велике значення не тільки для Лі Бо, а й для всієї китайської літератури — він зустрів поета Ду Фу та подружився з ним.

Спокійний, схожий на кабінетного вченого,

Ду Фу благотворно вплинув на запального гучноголосого Лі Бо. Поети доповнювати один одного, вони разом мандрувати, розмовляли про долю батьківщини, обмінювалися враженнями і думками з приводу поезії.

Віршова форма, яку вони створили, — вірш у 5 і 7 слів, залишалась провідною в китайській поезії тисячу років.

У середині VIII ст. в Китаї почалася громадянська війна. 756 р. імператор зрікся престолу на користь свого сина Судзуна. Брат нового імператора, принп Лінь, оголосив себе борцем проти заколотників. Лі Бо погодився допомагати принцу боротися за мир у країні. Та насправді принц Лінь сам мріяв захопити владу й повстав проти брата. Після перемоги імператора Судзуна Лі Бо заарештували, й він дивом уникнув страти. Поста заслали на три роки в глушину.

Лі Бо вирушив у вигнання вверх по річці Янцзи до південного кордону. Він ще не встиг дістатися до місцевості, де мав відбувати заслання, як оголосили загальну амністію. Лі Бо негайно вирушив у зворотну дорогу, але захворів і помер у домі свого родича Лі Ян-біна, якому ми завдячуємо зібранням творів поета. Смерть Лі Бо. як і його життя, оповита легендами. За однією з них, поет вішав із човна та потонув, намагаючись упіймати віддзеркалення місяця у воді.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

 

Лі Бо та Ду Фу, яких називають «предками вірша», присвятили один одному чимало рядків.

Жартома присвячую моєму другові Ду Фу

На гірській верховині, де вибігли сосни на схили,

Випадково зійшлися ополудні наші стежки.

— Ох, шановний мій друже, та й як же ви зблідли й змарніли!

Чи важка ж то робота — складати у віршах рядки?

Переклад Леоніда Первомайського

1.    Розкажіть, з якими легендами пов’язане народження Лі Бо.

2.    Поясніть, чому, на вашу думку, юний Лі Бо відмовився від іспиту на звання чиновника.

3.    Що пов’язувало Лі Бо і Ду Фу?

4.    Проаналізуйте, чому сучасники називали Лі Бо «диваком з диваків».

Поезія Лі Бо

Поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок». Захоплення природою поєднано тут із філоеофськими роздумами.

У творах Лі Бо переплітаються самозаглибленість і споглядальність: йому однаково цікаві як зміни у власній душі, так і зміни в природі. Як написав про нього поет-сучасник: «Він сам собі цікавий».

Ліричний герой Лі Бо — мандрівник і відлюдник, та він переймається тривогами й переживаннями простих людей.

Нащадкам Лі Бо залиншв не тільки прекрасні вірші, а й нове ро-манти'шс уявлення про поета — людину, відмінну від натовпу. В епоху строгого поетичного канону (вимоги слідувати правилам) він сміливо ігнорував загальноприйняті поетичні розміри. У час, коли більшість китайських постів оплакувала «швидкоплинність життя», Лі Бо по-даоськи енергійно стверджував, що обов’язково стане безсмертним.

Творчість Лі Бо справила величезний вплив на розвиток китайської поезії. До нас дійшло понад 900 віршів поета. Його творча спадщина включає класичні вірші, чотиривірші, вірші в жанрі народних пісень про героїв і полководців давнини, класичну і ритмічну прозу

Па формування світогляду Лі Бо вплинуло вчення Конфуція — стародавнього мислителя й філософа Китаю (VI-V ст. до н. д.). «Я передаю, а не створюю. Я вірю в древність і люблю її», — говорив Конфуцій, який вважав, що традиція — це основа, «корінь» світу.

Поет також розумів свою місію в поверненні до старовини, він убачав своє покликання у відродженні істинної поезії. Іїайвідоміїпий цикл творів Лі Бо «Стародавнє» починається зі спогадів про «золоту добу» китайської поезії — епоху стародавнього Чжоуського царства (XII-VIII ст. до н. д.). Саме тоді, вважав поет, було віднайдено втрачений згодом високий ідеал поезії, — написано «Шицзин» («Книгу пісень»). Як колись Конфуцій, Лі Бо хотів би почути, що «єдиноріг спійманий», і тоді він покладе свій пензлик, бо його справу буде виконано.

 

У Стародавньому Китаї єдиноріг Цілінь — міфічна істота, що зустрічається в міфології багатьох народів — вважався провісником щастя й творчих звершень. Поява єдинорога символізувала прихід до влади справедливого правителя або народження справжнього мудреця. За легендою, він з’являвся під час народження та смерті Конфуція. Також з єдинорогом пов'язують появу першої писемної мови Китаю.

Поезії Лі Бо притаманні досконалість форми, вільний політ фантазії, тонкий ліризм, і разом з тим простота й людяність. Особливого розквіту талант Лі Бо сягнув у пейзажній ліриці. Поет ніби розмовляє з квітами і травами, ріками й горами, з дощем і вітром, а природа йому відповідає. Вірші Лі Бо справляють таке саме враження своєю довершеністю, глибиною її простотою на сьогоднішніх поціновувачів поезії, як і на середньовічних читачів.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Вірш «Печаль на яшмовому ґанку» складається з 20 ієрогліфів, він схожий на малюнок.

Тема вірша «Печаль на яшмовому ґанку» традиційна для китайської поезії — печаль дівчини від розлуки з коханим. її передають образи-символи у назві поезії: печаль — почуття туги й чекання зустрічі, яшма — знак

істинного, вірного, щирого, ґанок (точний переклад — поріг) — зіткнення життєвих обставин із внутрішнім світом і переживаннями людини, на ґанку виглядають милого. Поезія «Печаль на яшмовому ґанку» — наче вишукана китайська картина. Недаремно твори Лі Бо називали «пейзажами душі”, ел

Яшма (пістрявий напів-дорогоцінний камінь) у китайській поезії — символ щиростіі, вірності, істинності, гідності. Прикметник яшмовий— не просто означення, це символ вірності й відданості.

 

 

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Печаль на яшмовому ганку

ІІа яшмових сходах біліє холодна роса.

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний —

Па тихій воді він тремтить і повільно згаса.

Переклад Леоніда Первомайськшо

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Проаналізуйте, яким є настрій у ліричної героїні поезії «Печаль на яшмовому ґанку». Чому?

2.    Розгляньте, якими засобами поет створює цей настрій.

3.    Визначте, що символізує в поезії епітет яшмовий.

4.    Поясніть, як ви розумієте образ ґанку.

5.    Чи можна назвати поезію «Печаль на яшмовому ґанку» «пейзажем душі»? Чому?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У поезії «Сосна біля південної галереї» згадуються «вітер» і «сосна» — символи, які багато говорять китайцю та шанувальнику китайської культури. Сосна — вічнозелена рослина, вона не міняє пишну хвою. Вік сосни довгий,

у китайській символіці вона позначає довголіття та вірність. Вітер у стародавньому Китаї вважався джерелом космічного дихання. Самотня сосна з густим гіллям і пишною хвоєю росте біля галереї, там, де і вдень, і вночі не вщухає вітер. Ця проста картина природи пробуджує філософські питання в душі ліричного героя. Чи вдасться їй досягнути надхмарної висоти, до якої рости ще дуже довго? Чи допоможе духовне єднання з вітром і сосною надихнутися енергією космосу, збагнути таємниці світобудови, піднятися над буденністю у надхмарні висоти духу?

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

 

 

Сосна біля південної галереї

Поблизу галереї росте сосна-одиначка —

В такої, природно, розкидисте гілля й густе.

Вітрець навколишній навіть на хвильку не вщухне:

Йому тут воля —

тож дме він і вдень, і вночі.

Затінений стовбур покрився плямами моху.

А в питній хвої повітря неначе мигтить.

Чи вдасться їй досягти надхмарної висі?

Це ж треба рости аж декілька тисяч чі!

Переклад Геннадія Туркова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, що символізували в китайській поетичній традиції образи сосни й вітру.

2.    Розкрийте, у чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Сосна біля південної галереї».

3.    Поясніть, як ви розумієте запитання про те, чи вдасться сосні досяіти надхмарної висоти. Чи є це запитання риторичним?

4.    Розгляньте ілюстрації до віршів Лі Бо. Яку цікаву особливість подання китайської поезії ви помітили?

5.    Намалюйте скрайбінг із тих образів, які виникають у вашій уяві під час читання поезії Лі Бо.

3.2.3 Ду Фу

 

Почесне місце серед поетів-гуманістів доби Середньовіччя належить китайському поету Ду Фу (712-770). Сучасник написав про нього в епітафії: «Він володів усіма стилями минулого і сучасного, поєднував у собі унікальну майстерність кожного поста».

Традиційні за тематикою вірші Ду Фу сповнені любові до ближнього, доброзичливої уваги до простих людей. У них можна знайти китайські пейзажі, гіркоту розлуки й радість зустрічі з друзями, роздуми про життя й смерть, про несправедливість, про мир і війну, про швидкоплинність часу Громадянські мотиви тут переплітаються з тонким ліризмом.

Ду Фу походив із сім’ї, яка належала до старовинного роду. Серед його шляхетних предків були державні діячі, вчені, полководці, пости, письменники. Проте рід збіднів і занепав, тож майбутній поет з’явився на світ у сім’ї провінційного урядовця невисокого рангу.

З дитинства Ду Фу відзначався розумом і здібностями, у 7 років він написав свій перший віргп, високо оцінений знавцями поезії. Проте на державних іспитах, які Ду Фу намагався скласти, щоб за сімейною традицією отримати посаду чиновника, його спіткала невдача. Можливо, цс визначило подальшу долю Ду Фу. Він вирушив у мандри, у яких провів довгі роки, як і належало тогочасному китайському посту'.

Віршів цього періоду залишилося мало, проте вони засвідчують прагнення поета подолати традиції тодішньої поезії, якій була притаманна зовнішня краса, що прикривала внутрішню порожнечу та відірваність від дійсності.

 

У мандрах Ду Фу знайшов багатьох друзів. познайомився та зблизився з постом Лі Бо. Вони подорожували разом, присвячували один одному віріпі, розмовляли про життя й поезію. Ду Фу присвятив Лі Бо, своєму «нерозлучному другові», не один вірш. Він оспівував довершеність поезії Лі Бо, його вільну думку. Під впливом Лі Бо Ду Фу захопився даосизмом.

 

Проте найбільше вплинуло на життя та творчість Ду Фу учення Конфуція, давньокитайського мислителя. Основою конфуці-анських переконань Ду Фу стали доброта і любов до людини — жень, одне з головних понять у конфуціанстві. Поезія Ду Фу стала втіленням конфуціанського духу.

У сорокові роки поет прибув до столиці тогочасного Китаю Чаньань, де прожив майже десять років у матеріальній скруті. Він пробував влаштуватися на державну службу проте йому вдалося обійняти тільки незначну посаду при дворі. До того ж у Танській імперії посилилася боротьба за владу, почалися криваві міжусобні війни. Ду Фу пережив багато випробувань: вигнання, арешти, розлуку з сім’єю, довгі мандри розореною країною.

У поезії Ду Фу зазвучали мотиви засудження війни, яка несе смерть, нещастя («При місяці згадую брата»).

При місяці згадую брата

Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять;

Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...

А ніч розсипає дзвінкої роси білі води;

А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.

І брат мій далеко, розлучені ми — чи навіки?

Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу;

Я довго не маю листів, а послав їх без ліку, —

Пожежі війни все палають вві сні й наяву...

Переклад Ярослави Шекери

У вірші «Пісня про хліб і шовк» поет пропонує викувати з військових обладунків мирні серпи й мотики (ці рядки перегукуються з біблійною метафорою «перекувати мечі на рала»).

Після довгих поневірянь Ду Фу на кілька років оселився в Ченду — головному місті багатої провінції Сичуань. Тут пост знайшов тс, що тукав: мирне існування, друзів та покровителів, які допомогли йому влаштуватися й збудувати солом’яну хатину. Мабуть, це був найспокійніїпий час у його житті. У віршах Ду Фу з'явилася несподівана душевна теплота. Пост, який розповідав про людське горе, про зло й страждання, наче прозрів, побачив вічне в людях і в житті, усвідомив велич людського духу, збагнув, що людина є передусім носієм доброго та світлого.

Та ідилія тривала недовго. Поетові довелося знову рятувати себе й свою сім’ю від політичних міжусобиць. За кілька років, проведених у різних провінційних містечках, Ду Фу вирушив до столиці, щоб осісти там. Проте навколо Чаньань тривали зіткнення військових загонів, час від часу на столицю нападали кочовики, тому Ду Фу змушений був відкласти здійснення свого наміру. Два роки пост провів у мандрах на джонці (невеличкому човні), яка заміняла йому дім. Він помер прямо у джонці, матеріалізувавши поетичну метафору — «самотній човен».

Замолоду' поет мріяв про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідні люди. Йому' не вдалося збудувати не тільки великого будинку для всіх, а й дому для власної сім’ї. Проте він з але и в слави своєю безсмертною поезією.

Поезія Ду Фу

У багатьох своїх віршах Ду Фу викривав суспільну несправедливість, описував людські страждання, викликані війною. Оскільки його вірші документально відображають реальні події, свідком яких він був, Ду Фу часто називають поетом-літописцем. Новаторство Ду Фу проявилось також у детальному описі щоденних людських турбот, що сучасникам здавалося не вартим поетичного зображення.

Останні десять років життя Ду Фу стали справжнім періодом злету його творчості. Поет написав за цей час понад 1000 віршів, сповнених історичних і соціальних мотивів, а природ}' зображено в них як втілення гармонії світу.

Поезію Ду Фу вирізняє сповідування філософії конфуціанства; співчутливе ставлення до людини; засудження війни, поетизація мирної праці; ностальгія за рідним краєм, щасливим і спокійним життям; розуміння природи як втілення світової гармонії.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У Китаї віршування входило до обов'язкових загальноосвітніх предметів, тому кожний освічений китаєць міг із легкістю скласти вірш із будь-якого приводу. Чим же відрізнялися вірші, написані звичайними людьми, від рядків геніальних поетів Лі Бо, Ду Фу?

Те, що зображував поет, було символічним пейзажем, «пейзажем» його внутрішнього стану, а іноді — «ландшафтом» того уявного світу, у який занурював митця порив натхнення, з

Діалог літератур

У XVII столітті до класичної китайської поезії звернувся видатний японський поет Мацуо Басьб (з чиїми творами ви знайомі з 6-го класу). Басьо під впливом Ду Фу створив ідеальний образ вільного поета-філософа, чия бідність була символом духовної незалежності, а дорога мандрів — творчою майстернею.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, з якої родини походить Ду Фу.

2.    Розкажіть, яке вчення найбільше вплинуло на життя й творчість Ду Фу.

3.    Розкрийте тематику поезії Ду Фу.

4.    Поясніть, у чому полягає новаторство поета.

5.    Поміркуйте, як вплинула на творчість Ду Фу дружба з Лі Бо.

6.    Японця Басьо і китайця Ду Фу розділяє тисяча років. Що, на вашу думку, об'єднує цих поетів? Відповідь обґрунтуйте.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ду Фу залишив нащадкам багату поетичну спадщину — майже 2 тисячі поезій. У його творах події доби Тан, її розквіт і занепад, передані так докладно, що їх часто називають «історією у віршах». Особливої шани зажив Ду Фу за вірші, у яких він ототожнює власну лиху долю зі стражданнями всього китайського народу. У традиційному китайському літературознавстві Ду фу — корифею, вчителю, майстру — присвоєно титул «шишен» («свя-щенномудрий піїт»),

 

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Пісня про хліб і шовк

У Піднебесній, по Китаю всьому,

С тисяч десять міст, мабуть;

Але чи є хоча б одне, в якому Не славилася б воїнів моїуть?

А що, якби серпи, мотики й рала Повиливати нам з блискучих лат,

Аби воли покірно оборали Дунь поля запустілого улад?

Гіркі ридання вже не поливали б Ту землю, де гула страшна війна.

Чоловіки б із піснею орали,

Жінки б наткали з іповку полотна.

Переклад Ярослави IIIекери

Сповнені сумом і тривогою й рядки поезії «Весняний пейзаж». Гори стоять, течуть ріки, місто весною потопає в травах, квітах і деревах. Та замість радіти приходу весни, ліричний герой ллє сльози на квіти: країна розкололась, всюди горять сигнальні вогні, як символ неспокою й військового стану. Він все віддав би за звістку від рідних, якої все немає. Життя розсипається, як коротке сиве волосся, яке не сколоти шпилькою.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Весняний пейзаж

Країна розкололась, а гори стоять і ріки течуть,

Весняне місто потопа в деревах, травах.

Від дум печальних сльози ллю на квіти,

В розлуці крик птахів тривожить душу.

Три місяці горять вогні сигнальні.

За лист від рідних дав би тисячі монет.

Волосся сиве, як зачісую все коротше,

До купи не збереш і шпилькою не сколеш.

Переклад Володимира Урусова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Поясніть, чому твори Ду Фу часто називають «історією у віршах».

2.    Пригадайте, за які свої поезії Ду Фу зажив найбільшої слави.

3.    Перерахуйте теми, які охоплює творчість Ду Фу.

4.    Поміркуйте, за що поетові присвоєно титул «шишен» («священно-мудрий піїт»).

5.    Розкрийте тематику й проблематику поезії «Пісня про хліб і шовк».

6.    Проаналізуйте, якими поетичними засобами створює автор тривожний настрій у вірші «Весняний пейзаж».

Україна і світ

Європейському читачеві важко сприймати китайську поезію через величезну кількість натяків, посилань, міфологічних та історичних. Вона потребує докладних коментарів, а під пером перекладачів стислий і енергійний китайський віріп дуже часто втрачає форму.

Українською мовою твори Лі Бо перекладали Ген надій Турков, Леонід Псрвомайський, Ігор Лисевич і Валерій Ілля. У 2011 році вийшла друком у Львові перша збірка віршів Лі Бо «Дух старовини»' українською мовою в їхніх перекладах.

Твори Ду Фу перекладав українською мовою Геннадій Турков. Працюють над перекладами Ду Фу й сучасні сходознавці Ярослава Шекера й Володимир Урусов.

Як уже згадувалося, Лі Бо з Ду Фу пов’язувала довга та тепла дружба. Цих найвизначніших геніїв китайської поезії часто згадують разом. Присвятив видатним китайським поетам свою драму «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» й український поет, драматург та перекладач Олег Ли-птега. Можливо, на створення образів Лі Бо та Ду Фу Олега Лишегу надихнули спогади про армійську службу в Бурятії, де він перебував «поруч з могилами китайських філософів». У драмі «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» автор спробував об’єднати східну та західну духовні традиції. Його герої оживають і ведуть діалог, порівнюючи навколишній світ із минулим:

«ЛІ БО. Брате Ду Фу, а хіба ти не бачиш зараз цього лісу, хіба там немає нас двох серед цього осіннього краєвиду, підхоплених спільним поривом в цю ніч?..

ДУ ФУ. Друже Лі Бо, бачу, бачу нас двох, п’ю з тобою і ділюсь теплом цього вогню, та лише змружу очі і бачу набагато виразніше крізь нас, бачу тілом і душею невиразну течію, і в ній на глибині щось глухо вибухає, але нечутно... Знов і знов якісь новоутворення... і знову вони розсипаються, бачу ніщо...» Олег Лишега.«Друже Лі Бо, брате Ду Фу».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Порівняйте тематику віршів Лі Бо і Ду Фу.

2.    Проаналізуйте, як вплинула на творчість Лі Бо та Ду Фу філософія даосизму та конфуціанство.

3.    Пригадайте, яким настроєм сповнені поезії Лі Бо. Доведіть, що їх справедливо називають «пейзажами душі».

4.    Пригадайте, які переживання передають поезії Ду Фу.

5.    Лі Бо й Ду Фу були близькими друзями, отже, між ними було багато спільного. Проаналізуйте, що об'єднує їхніх ліричних героїв.

6.    Простежте, чим ліричний герой Лі Бо відрізняється від ліричного героя Ду Фу. Якими обставинами, на вашу думку, це зумовлено?

3.2.4 «Золота доба» персько-таджицької лірики

Середньовіччя справедливо називають «золотою добою» персько-таджицької класичної літератури. Народи середньовічного Сходу залишили по собі поетичну спадщину, що й дотепер вражає читачів ліричними й філософськими шедеврами. Славнозвісні східні митці Сааді. Ібн Сіна, Гафіз, Рудакі, ІІізамі, Омар Хайям, Фірдоусі та інші творили самобутні, оригінальні за формою зразки поетичного мистецтва, у яких прославляли звитяжність, волелюбність, духовну красу перського народу, розмірковували над сенсом життя, намагались збагнути таємниці Всесвіту, оспівували радість життя, кохання, жіночу красу.

Середньовічна персько-таджицька поезія, написана мовою фарсі, поділялася на ліричні й епічні твори. Ліричні жанри мали переважно

арабське походження, епічна поезія пов’язана з давньою (доісламської доби) іранською культурною традицією.

 

 

В основу запозиченої в арабів системи віршування було покладено чергування довгих і коротких складів — характерну рису' арабської фонетики. Основною одиницею віршування був двовірш — бейт, який поділявся на два піввірші з однаковою кількістю складів у кожному (від 10 до 14). Обсяг твору визначали за кількістю бейтів. У жанрових формах лірики римувалися закінчення кожного бейта і рима проходила через увесь твір.

Бейти, що містять закінчену думку, виділяються у творах будь-якого жанру персько-таджицької поезії. Афористичний за змістом, завершений бейт, що сприймається як самостійний поетичний вислів, називається фард.

Одна з найпоширеніших жанрових форм класичної поезії — рубаї, чотиривірш філософського або любовного змісту. У кожному рядку рубаї від 11 до 13 складів, римуються всі рядки, крім третього. Наприклад:

Довіку щастя з горем не подружить,

Ніякий хміль за сльози не відслужить.

Все щастя світу за сім тисяч років

Семи печальних днів не надолужить.

Гафіз. XIV ст., переклад В. Мисика

Іноді римували всі чотири рядки (хоча така форма вважалася недоверіпеною), наприклад:

Назавжди вийшов я з недоброго житла,

Де порохом стають усі людські діла.

Хай той потішиться, що смерть мене взяла,

Хто вигулькне живий із-під її крила.

Омар Хайям, ХІ-ХІІ ст., переклад В. Мисика

Форма рубаї сягає витоками давнього іранського фольклору доісламських часів. Уважають, що в писемну поезію її ввів саме Рудакі. ІІсперевершений віртуоз рубаї — Омар Хайям. Рубаї писали перською мовою Ібн Сіна, Гафіз та багато інших поетів.

У середньовічній поезії Сходу був популярним також жанр каейди — урочистого вірша-панегірика (хвали), в якому уславлювався покровитель поета чи важлива подія. Цей жанр

виник в арабській поезії ще до появи ісламу (до VI ст. н. д.). X—XI ст. в історії персько-таджицької класичної поезії називають періодом касиди, найпоширенішої у ті часи поетичної форми.

 

Композиція касиди своєрідна, вона складається з чотирьох частин. У першій (ліричному вступі) описується краса природи або любовні почуття; у другій — перехід до хвали (панегірика); третя частина — основна; у четвертій, заключній, поет нагадує про себе (натякає на винагород>') і благословляє свого покровителя.

Касиди були не тільки хвалебні (своєрідні оди), а й повчальні (релігійно-дидактичні), сатиричні, елегійні (у пам’ять покійного). Класичними зразками є касиди Рудакі: касида-ода «Мати вина», автобіографічна елегійна касида «Скарга на старість» і касида-оплакування «ІІа смерть ІІІахіда Балхі».

До поетичної форми касиди зверталися у своїй творчості відомі митці, як Нізамі, Румі, Сааді та інші.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

 

Рудакі називають “Адамом перських поетів», адже саме в його поезії сформувалися нові теми, мотиви й поетичні жанрові форми (рубаї, касида, газель), характерні для перської класичної поезії X—XV століть. Збереглася лише невелика частина творчого доробку Рудакі, та вона дає уявлення про його високий поетичний геній.

До нас повністю дійшла одна з найвідоміших касид Рудакі «Мати вина», де оспівано «матір вина» — виноградну лозу. Писав Рудакі й рубаї — філософські чотиривірші, роздуми про людську долю, сенс буття, кохання, і любовні вірші — газелі.

Українською мовою твори Рудакі перекладали А. Кримський і В. Мисик.

Газбль вважають царицею персько-таджицької лірики. У цьому вірші любовного змісту уславлюється кохання, краса жінки, вино, квіти, весняна природа. У газелях нерідко йдеться про кохання нещасливе, про пов’язані з ним муки і страждання, часто звучать мотиви розлуки та викликаних нею суму й туги. Газелі виконували під акомпанемент музики.

Перший двовірш газелі був своєрідною візитівкою автора. У цих рядках згадувалося його ім'я, вони ніби нагадували, що настрій твору,

висловлені в ньому переживання — це душевний біль конкретної люди-ни-поета, а не просто віртуозно заримовані слова.

Завершення жанрова форма газелі дістала у класичних творах Гафіза. Гафіз розвивав у своїх газелях не одну, а кілька тем. До традиційних любовних мотивів він додав філософські та політичні.

Уславленими майстрами цієї поетичної форми були також Сааді, Ібн Сіна.. ІІізамі. Газелі цих поетів позначені високим рівнем художньої майстерності.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

 

Ібн Сіна, відомий у Європі як Авіценна, — найбільш впливовий філософ-учений середньовічного ісламського світу, видатний лікар, автор багатьох праць з різних наук, зокрема з медицини.

Під час поетичних турнірів поети демонстрували свою майстерність у мистецтві імпровізації, складаючи кита — невеликі вірші філософського або повчального змісту. Кита, арабська форма вірша за походженням, — найбільш вільна поетична форма, у якій поет міг висловити най потаем ні пі і думки й переживання.

Ліричні вірші одного автора (або групи авторів) об’єднувалися в поетичну збірку — диван, де кожна жанрова форма розташовувалася на своєму місці: спочатку йшли оди-касиди, потім — газелі, за ними — рубаї, далі кита й окремі бейти.

Одна з центральних тем персько-таджицької класичної поезії — тема кохання. З темою кохання тісно переплітається тема вина. Проте не слід вважати постів, які зверталися до цієї теми у своїй творчості, захисниками й проповідниками пияцтва. Для поета вино — символ звільнення від релігійних пут, а його оспівування — своєрідний бунт проти догматів Корану (у якому заборонено вживання вина), проти придушення релігійним законом природи й розуму. Тему' вина яскраво втілено у творчості Омара Хайяма, зміст численних рубаї якого суперечить дотам ісламу.

Також у творах класичної східної поезії часто звучить тема знань і заклик примножувати їх. Поняття «знання» та «віра» не розділялися у ранньому ісламі, пе вважалося по суті тим самим. З часом таке шанобливе ставлення було перенесено на будь-яку освіченість. Східний поет мав знати основи багатьох наук — математики, астрономії, географії, медицини, філософії. Крім того, що він мав бути вченим-енциклопедистом, він мусив володіти теорією поезії, бути чудово обізнаним з класичною перською та арабською літературами, мати музичну освіту.

 

Персько-таджицьку класичну поезію вирізняє надмірна прикрашеність стилю — орнаменталізм, тобто вживання складних виразних засобів, найпоширенішими серед яких були порівняння й метафора. Канони східної середньовічної поезії суворо визначали рамки творчості митця. Пост не повинен був виходити за межі системи художніх засобів, яка існувала для кожної теми. Тому тільки освічена й витончена людина, справжній майстер слова, могла створити оригінальний образ, віднайти несподівані паралелі та асоціації.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте особливості персько-таджицької поезії.

2.    Назвіть жанри цієї поезії.

3.    Дайте визначення цим жанрам.

4.    Назвіть мову, якою створювалася персько-таджицька поезія.

5.    Назвіть найвідоміших представників персько-таджицької поезії.

6.    Поміркуйте, якою людиною мав бути середньовічний східний поет.

 

3.2.5 Омар Хайям

Учений і поет Омгір Хайям (1048-1132)

народився на сході Ірану. Повне його ім'я —

Гіяс ед-Дін Лбу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім ель-Хайямі ен-ІІайсабурі. Ед-Дін («допомога віри») — традиційне ім’я поважного вченого,

Лбу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім — власне ім'я Хайяма, ен-ІІайсабурі («нііпапурський») — свідчить про походження з міста ІІіпіапура. Поетичний псевдонім «Хайям» (у перекладі з арабської —

«той, хто майструє намети») говорить про те, що він народився у родині ремісників.

Точну дату народження Хайяма — 18 травня 1048 року — вдалося вирахувати завдяки його гороскопу, який зберігся до наших днів.

Завдяки блискучим здібностям і феноменальній пам’яті Омар Хайям здобув енциклопедичні знання. З дитинства він знав напам'ять Коран, цікавився математикою, астрономією і навіть філософією. Освіту Хайям спершу здобував у Іїііпапурському медресе — релігійній школі, яка мала в той час славу аристократичного навчального закладу, де готували чиновників до державної служби. Він блискуче закінчив курс мусульманського права і медицини й отримав кваліфікацію лікаря. Проте його зацікавила математика, він вивчав твори арабських і грецьких математиків, зокрема Лрхімеда та Евкліда. За переказами, під чає епідемії шістнадцятирічний Хайям втратив батьків, продав дім і майстерню з виготовлення наметів і вирушив до Самарканда. Там він спочатку став учнем одного з медресе, та настільки вразив усіх своєю вченістю під час диспутів, що його зробили вчителем. Уже в юності Омар Хайям здобув знання з багатьох наук: математики, історії, філософії та вивчив іноземні мови, у тому числі грецьку та латину.

 

Коли йому виповнилося 20 років, Омар Хайям приїхав до Бухари. 744 він прожив кілька років, працюючи в книгосховищах. За цей час молодий науковець написав кілька фундаментальних трактатів з математики.

Перший математичний трактат Хайяма мав назву «Трактат про докази проблем з алгебри». Наступну математичну працю — «Труднощі в арифметиці» — було присвячено методу знаходження коренів будь-якого ступеня із цілих чисел, а в основі його методу лежала формула, що пізніше одержала назву «біном Ньютона». У «Трактаті про тлумачення темних положень Евкліда» Хайям розглядає ірраціональні числа. Крім цього, Хайяма цікавили питання про паралельні лінії, безмежність та устрій Усесвіту.

 

Омар Хайям вивчав, крім математики, астрономію, хімію, архітектуру, історію, твори грецьких та східних філософів.

Наукою Омар Хайям займався всюди, де б не жив: при дворі сельджуцького султана, при дворі караханідського принца, при дворі бухарського еміра. Його вважали найавторитетнішим астрологом свого часу, найвпливовіпіі люди Сходу консультувалися з ним. Розмовляючи з Хайямом, бухарський емір на знак особливої пошани садовив його поруч із собою на трон. Омар Хайям — один із небагатьох учених світу, за життя удостоєний багатьох почесних титулів: цар філософів Сходу і Заходу, знавець грецької мови, доказ істини, учений муж століття.

У двадцятип'ятирічному віці Омара Хайяма запросили в Ісхафан (сьогодні місто в Ірані) до двору султана Малік-Шаха, правителя турків-сельджуків. Він став духовним наставником правителя, тобто імамом. Султан зібрав найкращих астрономів у Ісфахан-ській обсерваторії, одній з найбільших у ті часи. Він призначив Омара Хайяма керувати обсерваторією. Хайям пропрацював тут два десятиліття. Він розробив найточніший у світі календар, досконаліший від нині діючих, у тому числі й григоріанського, яким користуються європейці з XVI ст. Сучасні вчені вважають календарну реформу Хайяма великим досягненням.

 

До нашого часу дійшли тільки вісім з численних наукових праць ученого — з філософії, медицини, математики й астрономії. Наукова спадщина цього східного мислителя є непересічною й досі залишається помітною сторінкою в історії світової цивілізації.

Останні роки життя Омар Хайям мешкав у місті Піпіапур, викладав у медресе і спілкувався тільки з вузьким колом учнів, друзів і послідовників. Він зажив слави крамольного філософа-вільнодумця.

Про останні години Омара Хайяма відомо з розповіді його родича. Одного разу під час читання «Книги про зцілення»' Ібн Сіни (Лвіценнн) Хайям, якому було вже за 80 років, відчув наближення смерті. Він закрив фоліант, покликав своїх близьких і учнів, склав заповіт, виконав молитву й промовив: «Боже! Тобі відомо, що я пізнав Тебе в міру своїх сил. Вибач мене, моє знання — цс шлях до тебе». І з цими словами на устах помер.

Поховали Омара Хайяма в місті Иішапурі.

Поезія Омара Хайяма

Доля розпорядилася так, що поет став відомий світу лише понад сім століть після того, як жив і творив. Свропа познайомилася з творчістю поета Омара Хайяма тільки у XIX ст. завдяки Ёдварду Фітцджеральду, який 1859 року видав «Рубайіїг Омара Хайяма». У 24-сторінковій книжечці було вміщено 100 рубаї, які перекладач розмістив так, що перші чотиривірші звучали життєрадісно, проте далі радість поступалася місцем розчаруванню. Це створювало враження плину життя і творчості. Рубаї Омара Хайяма викликали захоплення не тільки в Європі, айв Америці. Виникла мода на східну поезію, особливо на форму чотиривірша — рубаї. Хайяма перекладали романськими і слов'янськими мовами, переспівували.

Скільки рубаї написав Омар Хайям, точно не відомо. Думки дослідників різняться: одні стверджують, що близько 400, інші — що майже 2000. Достеменно відомо, що поет — автор близько ста рубаї, вміщених у найстарішому на сьогодні (1207 р.) рукописному збірнику.

 

Хоча відомий мислитель і вчений середньовічного Сходу Омар Хайям залишив по собі наукові дослідження, у світі його знають більше як поста. Він писав свої вірші на полях наукових праць, схоже, ставився до них як до хобі у вільні від розв’язання серйозних задач хвилини. ТІа відміну від наукових трактатів, Хайям за життя ніколи не видавав рубаї. Проте саме вони принесли йому славу й безсмертя, адже кожний поетичний твір — це справжня маленька поема, де розкрито багатий внутрішній світ автора.

Дивовижні рубаї Хайяма й сьогодні викликають захоплення щирістю почуттів, філософською глибиною, лаконічністю, поєднанням простоти форми з оригінальністю та сміливістю думки.

Омар Хайям знаходив вічне у швидкоплинному буденному житті. Короткі чотиривірші поета спонукають до роздумів, запрошують до діалогу, а іноді й до суперечки, змушують розмірковувати та спостерігати, вони зривають маски з лицемірів і святенників, викривають пройдисвітів, висміюють забобони, насміхаються з удаваного благочестя. Один з його біографів справедливо написав, що вірші поета «жалять, як змії».

Та попри це поезія Хайяма сповнена гуманізму. Поет високо цінує людину, захоплюється її розумом, надихає на звершення, допомагає звільнитися від духовного рабства. Тільки вільній людині, на думку митця, відкриються закони природи й таємниці Всесвіту.

Рубаї Омара Хайяма спонукають і нас замислитися: ким ми є у безмежному світі; що потрібно цінувати у швидкоплинному житті; як слід поводитися з тими, хто поруч; спілкуванню з ким варто надавати перевагу; що таке щастя; як розрізняти добро і зло; а також над багатьма іншими питаннями, на які іноді так важко знайти відповіді.

Поезія Омара Хайяма — це сповідь допитливої і сміливої духом людини, яка намагалася жити повним життям і протестувала проти всього, що гнітило та обмежувало її на землі. Його твори люблять і читають у багатьох країнах світу.

Люблять читати вірші Омара Хайяма і в Україні. Українською мовою рубаї Омара Хайяма перекладали Лгатангел Кримський, Василь Мисик, Дмитро Павличко, Микола Цибенко та інші.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

 

Рубаї

Весь оцей небозвід видається мені.

Мов великий ліхтар із вогнем в вишині, Той вогонь наче сонце, а світ — ніби сцена, Ми — немовби танцюючі тіні смішні.

Якби Творцем я був, я 6 ці коловоротні Мінливі небеса, у світові, безодні Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди Могли сповнятися бажання благородні.

Недоброзичливість ніколи не могла Узяти верх; до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу' зла!

Торував я до мудрості сотні доріг.

Міркував про незвідане й спати не міг. Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути? Що нічого збагнути, я, власне, не зміг.

Сотні літ я готовий палати в огні.

То не пекло, що сниться мені уві сні.

Я боюся нікчем; розмовляти із ними -Ще страшнішим від смерті здається мені.

По розлуці — до тебе лечу' з усіх сил, Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил. Я сліди твої, наче святиню, шукаю.

Тй яскрава красою, мов сотні світил.

Ти для мене була — як зоря золота.

Ти померла — й обсіла мене самота.

Тільки разом ми знали, як жити на світі. Що без тебе цей світ і його суєта?

Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана, Хай дівчина тобі всміхається кохана!

Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірве Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

Де спочинок тривожним думкам віднайти? Де той шлях, що вінчає кінець суєти?

О, нехай хоч надія бу'ла б: мов стеблина, Через тисячу літ з-під землі прорости!

І юних, і старих — всіх поглинає час,

 

І невеликий нам лається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

У кого кожний день в запасі півкоржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має, У того світлий зір і радісна душа.

Цей гордий небосхил, байдужий лиходій, Ще жодному із нас не підживляв надій:

Де знайде зігнуту під тягарем людину,

Іще один тягар він накидає їй.

ІІі, не гнітять мене псрсстрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі: Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

Якби мені до рук — скрижалі Долі,

Я розписав би їх по власній волі!

Із світу вигнав би всі смутки, болі,

Чолом небес досяг, не жив би долі!

О, вислухай мене, найкращий друже мій!

Па небеса хисткі не покладай надій! Присядь у закутку вдоволення малим І стеж за іграми на сцені світовій!

Переклад Василя Мисика

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Що ви дізналися з розповіді про життя і творчість Омара Хайяма?

2.    Поміркуйте, що найбільше здивувало вас у біографії Хайяма.

3.    Проаналізуйте, що нового вніс Омар Хайям у тематику рубаї.

4.    Багато століть Хайям був відомий як математик, фізик та астроном. Яке видання творів зробило ім’я вченого відомим у світовій поезїі?

5.    Наведіть цитати з рубаї Хайяма, які справили на вас найбільше враження.

6.    Спробуйте пояснити, чому видатний учений здобув світову славу як поет.

7.    Поміркуйте, що приваблює людей різних часів, країн і культур у творах Хайяма.

8.    Розгляньте ілюстрації художника-графіка Павла Буніна до рубаї. Чи відповідають вони, на вашу думку, духу поезії Хайяма?

9.    Вивчіть напам'ять два-три рубаї Омара Хайяма, підготуйте виразне чигання їх у класі.

Література сціщншііічпаї

Європи

Християнство — фундамент, на якому височить будова середньовічної європейської цивілізації. Ллє середньовічна людина багато в чому ще запиталася язичником, варваром, і церква не могла повністю викорінити тисячолітні звичаї, вона пристосовувалася до них, навіть більше — саме монахи зберегли для нащадків героїчні поеми давніх германців і скандинавів, епічні сказання і міфи кельтів. Так культурна спадщина варварів увійшла до складу середньовічної культури.

Вплинула на неї і мусульманська цивілізація. Па початку VIII століття воїни Халіфату захопили більшу частину Іспанії. Майже одразу правителі-християни почали Реконкісту — боротьбу із завойовниками, яких вони називали маврами. Реконкіста тривала майже вісім століть. За цей час народи Західної Європи відкрили для себе високорозвинену арабську культуру: ознайомилися з алгеброю, астрономією, медициною, логікою, любовною лірикою, з технічними новинками, наприклад, побудовою стрільчастої арки, що вплинуло на розвиток готичної архітектури.

 

Довгий час єдиною літературою Середньовічного Заходу була література церковна. Вона народжувалась у монастирських келіях, у монастирському скрипторії, де переписували середньовічні рукописи. Ці вчені твори спочатку писалися латиною.

Пізніше сформувалась лйцарська література,

яка відображала ідеали лицарства, що склалося в Європі в часи Хрестових походів (кінець XII—

XIII ст.).

Піддавшись впливу церкви і поезії, лицарство виробило моральний та естетичний ідеал воїна. Лицарська література створювалася в замках і при королівських дворах.

У XII - XIII століттях як наслідок розвитку міст виникла міські література.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Готика (буквально від італійського «готський», від назви германського племені готів) — художній стиль XII—XVI ст., що завершив розвиток середньовічного мистецтва. В архітектурі головним типом будови став готичний собор — небувалий за висотою, грандіозністю інтер'єрів, у якому гігантські ажурні башти символізують піднесення душі до неба.

Лицарський епос

 

 

 

Лицарство остаточно склалося у Західній Європі в XI столітті. У період підготовки Хрестових походів лицарями могли ставати і діти простолюду, але поступово лицарство перетворилося у своєрідну касту, члени якої були матеріальною і духовною опорою феодального світе

Ідеологи лицарського служіння, щоб пом’якшити суперечності між християнським принципом рівності всіх людей перед Богом і наявністю привілейованих верств, зобов’язували лицарів захищати знедолених і пригнічених.

Одночасно утверджувався принцип повної рівності всередині лицарського братства. Символом цієї утопії став легендарний король Артур, який наказав спорудити круглий стіл для бенкетів із вільним простором усередині: лицарі сиділи на рівній відстані від Лртура, який був у центрі. Історія лицарства відобразилася у лицарському героїчному епосі (XII—XIII ст.).

Найбільше таких епічних поем було створено у Франції.

3.3.1 «Пісня про Роландам ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

1.    Поміркуйте, які риси характеру найбільше цінуються в лицарях.

2.    Що вам відомо про поняття лицарської честі?

3.    Яку роль у Середні віки відігравала церква?

Один з популярних жанрів середньовічної літератури — героїчний епос.

У різних країнах Європи — Франції, Іспанії, Германії, Італії, слов’янських державах героїчний епос виникає, розвивається і оформлюється протягом X-XIV ст. Єаме тоді склалися умови, за яких героїчні епічні твори знову стали важливими і потрібними: починався процес формування народів, створення національних держав, кожна з яких об'єднувалася територією і релігією, поступово формувалося поняття батьківщини, національної ідентичності, національної гордості і честі.

Основу середньовічної героїчної поеми, як і в Античні часи, становили реальні факти, які відіграли надзвичайно важливу роль в історії окремої держави. Для Середніх віків — це події, пов’язані з хрестовими походами, поширенням християнства на європейських територіях.

 

 

Героїчний епос доби Середньовіччя суттєво збагатився новою мораллю — лицарською. Для епічної поеми потрібні справжні герої, які відповідають ідеалам народу, його релігійним переконанням. Такими героями стали лицарі. Поети Середньовіччя, як і пости Античності, підкреслювали в них мужність і відвагу', відданість і безкомпромісність, фізичну силу і гострий розум. Водночас, герої середньовічних поем, на відміну від героїв античних творів, наділялися вже такими рисами, як любов до вітчизни, відданість сюзеренові і друзям, чесність і щирість. Більшість нових епічних героїв здатна переживати і співпереживати, оплакувати загиблих і страждати. При цьому традиційні тужіння і плачі ніяк не суперечать лицарським чеснотам, а, навпаки, оживлюють героїв, роблять їх реальними учасниками подій.

Серед малочисельних героїчних посаг, які дійшли до нас від доби Середньовіччя, особливо цікавою і популярною є поема про доблесного і відданого державі французького лицаря Роланда «Пісня про Роланда». Поему написано старофранцузькою мовою. Вона — зразок старовинної «chansons de geste» (буквально «пісні про діяння», «пісні про подвиги» або «жести»). Так називали в середньовічній Європі героїчні поеми, у яких оспівувалися ратні подвиги народу, видатні вожді, справи на благо сюзерена та держави.

Точна дата її появи невідома, припускають, що пісня виникла й існувала в усній формі до

XI    ст., а записана була приблизно наприкінці

XII    ст. А власне події, зображені у «Пісні про Роланда», відбувалися на три століття раніше, ніж з’явився художній твір. І пов’язані ці події з особою французького короля Карла Великого, який прагнув зміцнити Францію і поширити християнський світ.

Творчою уявою невідомих народних авторів та виконавців — поетів-жонглерів — незначна подія перетворилася на величну і трагічну картину патріотичного подвигу. Головним героєм є лицар Роланд, якого в поемі зробили небожем Карла Великого, усіх загиблих воїнів — могутніми легендарними лицарями, які і провели читача історичними місцями, пов’язаними з ім'ям славетного сюзерена.

 

 

Оспівувана в «Пісні...» історична подія суттєво змінилася: похід Карла уже тривав

СІМ РОКІВ І ПереТВОрИВСЯ На СВЯЩеННу ВІЙНА'

за «християнський світ», загибель ар’єргарда зображувалася не як безславне побиття франків, а як героїчна битва проти нехристів, загибель спричинили вже не баски, а сарацини, невірні, маври, яких очолював підступний цар Марсйлій.

Таке переосмислення історичних подій у героїчному епосі цілком відповідає законам жанру. Героїчні події — основа для формування ідеалу сучасності, вельми актуального в добу виникнення національних держав. Патріотичний пафос поеми нерозривно пов’язаний з ідеєю національно-релігійної боротьби з мусульманством і особливої місії Франції у поширенні християнських ідеалів.

1.    Пригадайте, які події традиційно зображувалися в героїчному епосі.

2.    Назвіть реальні історичні події, покладені в основу «Пісні про Роланда».

3.    Прокоментуйте твердження: Епос — це індивідуальна творчість у рамках колективної традиції.

4.    Назвіть виконавців творів народного епосу у Франції.

5.    Поясніть, що відрізняє середньовічні героїчні поеми від героїчних поем Античності.

6.    Поміркуйте, як співвідносяться поняття лицар і патріот.

Повний текст «Пісні про Роланда» читайте за хрестоматією.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

 

Роланд

Утіленням нового ідеалу в “Пісні про Роланда» став головний герой Роланд — герой-мученик, мужній і доблесний воїн, високоморальний лицар, відданий служитель Бога, короля і держави. Образ Роланда цілком можна вважати символом патріотизму й відваги, честі й доблесті, втіленням народних уявлень про героїчну особистість і норми її поведінки. Роланд уособлює найкращі риси героя-християнина, лицаря і сина свого народу. Його характер всебічно розкривається у подіях, які складають основу поеми.

Образ Роланда типовий для героїчного епосу. Він — лицар, зразок васальної відданості сюзерену, вірності у служінні інтересам Карла, а, відповідно, Бога і держави:

79

То честь велика — битися за Карла,

Бо за сеньйора всяк васал повинен

Терпіти біль і спеку, рани й холод,

Віддати кров, саме життя із тілом,

А ворогів рубати без упину.

Ніхто щоб не ославив у піснях нас!

Неправий маврів бій, а франків — правий!

Тут і далі переклад Вадима та Нінель Пащенків

Роланд до кінця виконує свій васальний обов’язок. Коли Олів'єр тричі просить просурмити у ріг Оліфант і покликати на допомогу короля, то Роланд тричі відмовляється. Він не може зганьбити себе невиконанням обов’язку, і беззастережна відданість його Франції і королю стала однією з причин трагічної розв’язки.

Перед самою смертю Роланд протягує свою лицарську рукавицю до неба, і це означає, що відтоді вручає себе небесному сюзерену — Богу.

У цій героїчній оповіді нема місця ні побутовим деталям, ні коханню. Тільки в кінці поеми згадується Альда, наречена Роланда, яка оплакує його загибель.

Крім рис лицаря і громадянина, Роланд наділений високоморальними людськими рисами. Він надзвичайно добрий, щирий душею, завжди готовий прийти на допомогу товаришам по зброї (епізод із Турпіном). Досить зворушливою є сцена прощання Роланда із помираючим другом. Уже сліпий від смертельного поранення і втрати крові, Олів'єр кличе до себе Роланда. Коли ж зіштовхується із ним, помилково вважає друга за ворога,

б’є мечем і ледве не вбиває. І тільки почувши голос Роланда, просить у нього прощення, а Роланд із ніжністю втішає його.

149

 

Роланд в сідлі, оговтався він врешті,

А Олів’єр, поранений смертельно,

Втрачає кров, в очах його мутніє,

І вже не бачить ні здаля, ні зблизька,

Де побратим, а де заклятий ворог.

І раптом він зіткнувся із Роландом,

Та, друга не впізнавши, в шолом вдарив.

Розсік аж до наносника надвоє,

Не зачепивши ледве лоба графа.

Здивовано Роланд на нього глянув І з ніжністю й теплом спитав у друга:

«Мій побратиме, вдарили навмисне?

Це ж я, Роланд, люблю усім вас серцем.

Ніколи не було між нами звади».

«О друже, — каже той, — ваш голос чую,

Та вас не бачу. Присягаюсь Богом —

Невмисний мій удар, і я жалкую!»

Роланд сказав: «Він не пошкодив, брате,

Бог свідок, я простив удар ваш хибний!»

І друзі міцно й ніжно обнялися,

Простилися з любов’ю. Так розстались...

Зворушливо й лірично описано смерть Роланда. Ще задовго до його загибелі в поемі зображується картина розбурханої природи: руйнівні смерчі, грози, блискавки, землетруси, темрява... А насправді ж то «плаче вся природа за Роландом». Ця гіпербола підносить значення загибелі Роланда для Карла та всієї Франції. Трагічність ситуації підсилює епізод прощання героя зі своїм мечем Дюрандалем.

Роланд — справжній герой. І хоча в нього в місті Ахені є наречена Аль-да, лицар про неї не згадує жодного разу. Такий факт може підкреслювати героїчність твору, робить його більш суворим, таким, який і за формою відповідає основній ідеї.

Олів'єр

Роланд — не єдиний лицар у поемі. Поряд із ним — справжній друг і відважний воїн Олів'єр. Автори поеми називають його мудрим і прагнуть розкрити цю рису. Олів’єр пропонує Роландові раніше покликати на допомогу Карла, але ніколи на відходить з поля бою, і коли настає критичний момент — б’ється до кінця!

87

Роланд відважний, мудрий Олів'єр,

Усім відомі доблестю своєю,

Озброєні, на коней посідали, їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.

Сміливі графи, а слова їх горді.

Зрадливі маври мчать на них із люттю.

І Олів'єр промовив: «Гляньте, друже,

Вони вже близько, Карл від нас далеко.

Коли б ви не відмовились сурмити,

Карл був би тут, і смерті б ми уникли. Погляньте, серед гір й ущелин Аспри Зостався франків ар'єргард скорботний.

Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!» Роланд сказав: «Не треба лихословить!

В переполох вдаватися не варто!

Ми залишились тут і не відступим,

Тож почнемо наш бій на лихо маврам!»

Аой!

 

Карл

Образ самого короля — Карла Великого не менш ідеалізовано у творі. Аби підкреслити мудрість, досвід і розум Карла, народна фантазія малювала його 200-річним патріархом з розкішною білою бородою. А насправді в часи походу йому було 36 років.

Він завжди справедливий і лагідний, у той же час суворий до зрадників, непереможний у бою, і Бог — помічник йому в усіх справах.

Так, на прохання франків, Бог подовжив день, щоб до заходу сонця Карл помстився за смерть Роланда та його загону; самого короля від смертної рани за мить зцілює архангел Гаври-їл. Постійна небесна підтримка у справах Карла Великого підкреслює божественність, богоугод-ність його вчинків.

291

...Гавриїл приніс послання Бога:

«Час, Карле! Знов збирай свої дружини!

Мерщій рушай в похід на Бірські землі.

Король Вів’єн чекає допомоги,

Невірні місто Інф взяли в облогу.

На тебе християни уповають!»

Туриш

Ідею християнської нетерпимості до інших релігій висловлюють і Роланд, і Карл, і архієпископ Турпін, який воює поряд з іншими лицарями. «Воїн у рясі», воїн-священик, він повною мірою виконує свій громадянський І релігійний обов'язок: залишається на полі

)ою, мужньо б’ється з «невірними», благословляє воїнів та відспівує душі іагиблих... І в кожному епізоді герой сповнений істинної доброти, з гордістю і великою любов’ю говорить про свій народ.

У середньовічній літературі досить часто зустрічаються такі герої, які щнаково добре володіють і Божим словом, і мечем.

Ганслон

 

Конфлікт між Роландом та Ганелоном є основою художнього твору. Ганелон смертельно образився на рівного собі лицаря і замислив план помсти. Він не боягуз, а хоробрий воїн, сміливий лицар, сильний, рішучий, мудрий і навіть гарний. Барони з гордістю дивляться на його могутню статуру і захоплюються ним під час призначення послом до Марсилія.

Але своїми думками і вчинками він повною мірою демонструє низькі моральні якості. Ганелон неодноразово стверджує, що він не зраджував короля, а лише помстився пасинкові. Саме тому Карл не сам вирішує долю свого васала, а віддає його на «Суд Божий». Вчинок Ганелона суперечить християнській моралі, і це означає, що Ганелон завинив перед самим Богом. Коли Роланд загинув в ім’я Франції, батьківщини, в ім’я ідеалів, то в Ганелоні перемогло себелюбство, дрібна образа, марнославство, що й стало причиною його смерті.

273

От перед Карлом Ганелон зрадливий Лицем рум'яний, вигляд має бравий,

 

Якби ще й чесний, лицар був би справний. Поглянув гордовито він на суддів,

На тридцять родичів — стояли поруч,

А потім скрикнув голосно і чітко:

«Заради Бога, слухайте, барони!

Був я в полках, що вів їх Імператор,

Служив йому завжди я вірно й чесно.

Зненавидів Роланд, за що не знати,

Мене давно, послав на смерть жахливу. Марсилію мав передати я послання.

Лиш хитрості завдячую спасінням,

Тому я ворогом назвав Роланда прямо,

А також Олів’єра, їхніх друзів.

І Карл, і всі барони те засвідчать.

Це особиста помста, а не зрада!»

А франки кажуть: "Зачекаймо ради!»

Природно, виникає питання про те, як же ставилися франки до своїх ворогів? Негативні характеристики, образливі звернення і вигуки в бік нехристів не дивують читача. Але поряд із такими характеристиками, автори поеми наділяють їх і такими ж чеснотами, як і франків. Вороги не поступаються хоробрістю, а гідний супротивник завжди викликав повагу.

Настроям героїв у поемі повною мірою відповідають пейзажі. Вишукані описи Ронсеваля, зображення бездонних проваль і похмурих скель яскраво підкреслюють трагедію, що розгортається в ущелині.

Для героїчної «Пісні про Роланда» характерні:

складне переплетіння історичної правди і вимислу, що надає «пісні про діяння» і загадковості, і краси;

засади, на яких будувалися сюжети середньовічних художніх творів, — християнський дух, феодальна ідея та лицарський ідеал; образ героя-лицаря (що виник задовго до появи цього літературного жанру в усних перекладах та легендах); стислість розповіді, суворість змісту, драматизм подій; палкий патріотизм;

типові ситуації, усталені художні засоби (зокрема, гіпербола, постійні епітети), урочистий стиль оповіді.

Україна і світ

Як зазначив відомий український учений і перекладач Максим Стріха, «Пісні про Роланда» «пощастило в нас як жодному іншому середньовічному епосові». В історії українського перекладознавства відомо кілька спроб інтерпретувати «Пісню про Роланда».

Пертий переклад, який з’явився окремим виданням ще 1895 року, належить перу Василя Щурата — визначного науковця, публіциста й перекладача, голові Наукового товариства імені Т. Шевченка.

 

Другий повний переклад «Пісні про Роланда» у прозовому переказі, який, на думку критиків, не відзначається високою якістю, виконав Богдан Лончина. Його було опубліковано в 1971 р. в Римі.

Будь-який переклад художнього твору більшою чи меншою мірою зазнає впливу сучасності. У 2003 р. з’явився ще один український переклад «Пісні про Роланда»

Вадима та ІІінель Пащенків, на думку літературознавців, максимально наближений як до далекого французького Середньовіччя. так і до світу сучасного читача. Автор ілюстрацій до цього перекладу «Пісні про Роланда» — сучасний український художник Сергій Якутович.

У 2008 р. побачила світ версія Ігоря Качуровського, талановитого поста і блискучого знавця літератури Середніх віків. Це вже третій повний переклад поеми, створеної (або просто переказаної) понад 900 років тому Турбльдусом, від якого лишилося саме ім’я і текст, що традиційно входить до всіх канонів європейської літератури.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, чим вас вразила «Пісня про Роланда».

2.    Схарактеризуйте образ Роланда, цитуючи уривки з поеми.

3.    Зачитайте фрагмент поеми, де описане військо франків. Як називали лицарі свої мечі? Про що це свідчить?

4.    Складіть розгорнуту порівняльну характеристику головних героїв поеми.

5.    Проаналізуйте, чи відповідають їхні вчинки та поведінка лицарській моральній етиці.

6.    Поміркуйте, які образи поеми можна вважати ідеалізованими? У чому виявляється ідеалізація?

7.    Що уособлює в поемі Карл Великий?

8.    Простежте, які риси усної народної творчості втілилися у «Пісні про Роланда»?

9.    Накресліть і заповніть порівняльну таблицю.

Художні особливості героїчних поем Античності і Середньовіччя

	Акшчний героїчний епос	Середньовічний героїчний епос
Тема
Події
Ідейні засади, на яких будується текст
Головні герої
Головна думка
Художні засоби
Елементи усної народної творчості

Порівняйте уривок із поеми у трьох українських перекладах.

1.    Поясніть, який переклад звучить для вас природніше. На яких аргументах ґрунтується ваше судження?

2.    Поміркуйте, яку функцію у сприйнятті читачів відіграє п'ятистопний ямб, яким написані перші два переклади.

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

«Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну Баронів стільки разом опустило!

Гей, Карле-друже, де ти, володарю?

Що нам почати, Олівере-брате?

Яким би світом вість йому подати?» —

“Не знаю як, — говорить Олівер, —

Я над ганьбу волію смерть тепер».

Переклад Василя Щурата

Роланд побачив втрати величезні,

Й звернувся він до друга Олів’єра:

“Мій друже, бережи вас Бог, повсюди Ми бачимо сміливців друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів'єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?»

Той відповів: «Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!»

Переклад Вадима і Нінель Пащенків

Бачить Ролянд, що втрати в них великі,

І Олів’єра-товариша він кличе:

«Мій любий друже, на Бога, що подієм? —

Добрих васалів полягло вже без ліку.

Франції шкода, що прекрасна і мила,

Та без юнацтва вона тепер пустиня...

Друже-королю, чом ви не тут, не близько? —

Повідьте, брате, що маємо чинити.

Може, йому послати треба вістку?»

Рік Олів’єр: « Не знаю, що робити.

Волію вмерти, аніж ганьбою вкритись».

Переклад Ігоря Качуровського

ВАШІ ПІДСУМКИ

Напишіть твір-роздум на одну з поданих тем.

1.    На ідейно-естетичному змісті Середньовічного епосу відбилося духовне життя його творців. Чого можна в них повчитися і що наслідувати?

2.    Патріотизм: у чому він полягає?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у групи та оберіть тему дослідження. Результати дослідження розмістіть на сайті вашого навчального закладу.

1.    Порівняйте “Пісню про Роланда» і «Слово про похід Ігорів». Які типові ознаки героїчного епосу притаманні обом творам?

2.    Чи змінилося ставлення до держави у XXI ст.? Проведіть паралелі «Пісні про Роланда» з нашим сьогоденням.

3.    Чи варто пробачати зраду? Подискутуйте, проводячи паралелі з «Піснею про Роланда». -

3.3.2 Данте

 

Середньовіччя залишило світовій культурі геніальну постать італійського поета Дайте Аліг’єрі (1265-1321). Його творчості, як і культурі всієї Італії, належить особлива роль у розвитку європейського Відродження.

Доба Данте — драматичний час політичного самовизначення італійських міст у складних умовах зовнішнього тиску і внутрішнього становлення. І італійські папи, і німецькі і французькі імператори та королі прагнули відродити Римську імперію, а від цього страждали італійський народ та італійська державність.

 

На честь діда по материнській лінії майбутнього поста назвали Дуранте. Онук пізніше скоротив дідівське ім’я і під іменем Дайте увійгплов до історії світової літератури.

Данте народився у Флоренції. G підстави вважати, що він учився в Болонському університеті, який славився юридичним і медичним факультетами. Там Данте познайомився з творцем поетичної школи «нового солодкого стилю» Гвідо Гвініцсллі.

«Новий солодкий стиль» — так назвали сучасники вірші, які писали поети Флоренції та Болоньї у кінці XIII століття. Поети «нового солодкого стилю» писали вірші складні й суворі, за словом «кохання» у них стояла ціла філософія. Гвініцеллі вважав любов тотожною містичному пізнанню, яке підносить людину над реальністю, а поета — філософом і закоханим. Філософія кохання, розроблена поетами «нового солодкого стилю», вплинула на всю європейську поезію від Петрарки до Блока.

 

Відомо, що Дайте брав участь у війнах, які спалахували між Флорентійською республікою та її сусідами. Вир цієї боротьби з молодих років захопив Данте і вплинув на формування його діяльної та активної натури. Поет виявив себе як людина цільного характеру, сильних пристрастей, різнобічно обдарована та освічена.

 

Коли Данте було тридцять років, почалася його політична діяльність. Він обіймав різні посади в органах міського самоврядування. Ллє фінал кар’єри Данте-політика трагічний. Після розколу' єдиної партії гвельфів, противників монархії, владу у Флоренції захопили «чорні гвсльфи».

Це позначилося насамперед на сімейному житті Дайте. Його дружина була родичкою ватажка «чорних гвельфів» Корсо Дона ті. Ця партія жорстоко переслідувала «білих гвельфів», до яких примкнув Дайте.

 

Його звинуватили у привласненні державних грошей і усунули з посади. Від страти молодий політик урятувався тим, що в цей час був поза межами Флоренції. Суд прийняв рішення, що, у разі повернення,

«катувати його вогнем, поки він не помре».

Так Данте був приречений на вигнання, а його будинок було зруйновано. У 1302 році він мусив тікати з Флоренції. Саме в цей час Данте остаточно переконався у' правильності мрії про єдину Італію під владою монарха, за що й боровся до кінця життя.

У вигнанні Данте зазнав поневірянь, залежності від примх покровителів, нестерпної для його самолюбства. Він жив у багатьох італійських містах і замках, побував у Вероні, а потім оселився у Равснні. Данте, як типова середньовічна людина, не мислив себе поза межами рідної домівки, у якій народіться і виріс, не міг жити без оточення рідних і друзів. Можливо, саме тот' найбільшою його мрією завжди було повернутися до Флоренції. І одного разу Флоренція навіть була згодна на реабілітацію (можливо, завдяки невтомним спробам дружини Дайте), але принизливі умови він ніяк не міг прийняти: поет мав привселюдно покаятися. За таку непокору його знову засудили до смертної кари. Тоді Данте остаточно втратив надію на повернення до Флоренції, але свою діяльність не припиняв. Він завжди закликав до припинення міжусобної боротьби, боровся проти папських претензій на політичну владу, обстоював ідею об’єднання.

 

 

 

Останні роки Данте провів досить спокійно у Равснні, користуючись прихильністю її правителя Гвідо де Полента, великого покровителя мистецтв.

У вигнанні Данте врсіпті-реіпт визнав марність будь-якої політичної боротьби і виголосив славнозвісне: «Я сам собі партія!^.

Помер і похований Дайте у Равснні.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, як склалась історична доля Італії

після загибелі Римської імперії.

2.    Простежте історію стосунків Данте з рідним містом.

3.    Проаналізуйте, у чому полягає трагізм долі поета.

4.    Що таке “новий солодкий стиль» у поезії?

5.    Поміркуйте, що означають слова Данте “Я сам собі партія!».

6.    Висловіть своє ставлення до рішення флорентійської влади 2008 р.

Дайте і Беатріче

Перший раз Данте зустрів Беатріче на вулиці Флоренції, коли йому було дев’ять років, а їй ще менше. У серці хлопчика прокинулося

палке юнацьке кохання, яке згодом переросло у велике почуття, що тривало все життя поета, навіть після смерті Беатріче. Після першої зустрічі минуло багато років, і вони знову зустрілися. Від погляду на кохану дівчину, яка прихильно посміхнулася йому, почуття спалахнуло в душі поета з новою силою. Та він не відкрився Беатріче, воліючи оспівувати її красу на самоті. Тоді він присвятив Беатріче перший сонет, щоправда, удавав, що його прекрасна донна — це не вона, а якась інша жінка. То ж не дивно, що коли вони зустрілися на весільному балу,

 

 

Беатріче поставилася до Данте прохолодно.

Це вразило поета, він виливав свої страждання в поетичних рядках, продовжуючи оспівувати красу й шляхетність коханої.

Більше Данте ніколи не бачився з Беатріче, проте любов до неї жила в його серці та творчості.

Беатріче вийшла заміж за багатого флорентійського синьйора. Л за кілька років раптово померла, їй було всього 24. Убитий горем Данте поклявся присвятити всю свою творчість пам’яті коханої.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

приблизно 1307 року Данте почав писати свою славнозвісну «Комедію», яка ввійшла до світової літератури під назвою «Божественна комедія». Вона була задумана автором, як небувалий за своєю грандіозністю надгробний пам’ятник коханій жінці Беатріче, яка померла молодою.

Із присвячених Беатріче сонетів Данте уклав ліричну сповідь — збірку «Нове життя» {«Vila Nuova»), де вірші супроводжуються розгорнутими прозаїчними поясненнями та описами обставин їх написання. Там він розповідає, як під час хвороби йому наснилася смерть Беатріче та її вознесіння.

Теорія літератури

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 (чотирнадцяти) рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: двох чотиривіршів (з перехресним римуванням: абаб, абаб) та двох тривіршів (з усталеною схемою римування: чвд, еед). Виник сонет в Італії.

Після смерті Беатріче Данте відчув потяг до занять філософією, він відвідував лекції і диспути на філософські теми в монастирських школах.

Минув час. Пост одружився з дівчиною з багатої флорентійської родини Джеммою Донаті (з якою волею батька був заручений ще в ранньому дитинстві), мав чотирьох дітей, але в жодному своєму творі поет про дружину не згадує.

«Нове життя»

 

 

Свою першу книгу — збірку із тридцяти віршів «Нове життя», створену впродовж десятиліття, Данте видав 1293 р. Поет додав до віршів великий автобіографічний і філософський коментар, написаний прозою. І в поезіях, і в прозі він дає історію свого кохання до Беатріче.

«Нове життя» — перша лірична сповідь у світовій літературі. Тут поет натхненно й щиро розповідає про велике кохання, ділиться тугою за коханою, оплакує її ранню смерть.

«Нове життя» Данте — не тільки повість про кохання до Беатріче, а й щось на зразок теоретичного трактату про поезію народною мовою. Своїми творами, написаними італійською мовою, а також теоретичним захистом її прав Данте заклав основи літературної мови Італії.

Як син свого часу, Данте втілив у «Новому житті» кохання до прекрасної донни у формі поклоніння. Ім’я Беатріче символічне й означає «Благословенна». Сюжет книги побудовано довкола символічного числа — три.

Кохання поета до Беатріче пережило три етапи, тричі являвся йому її прекрасний образ.

Коли дев’ятирічний (3x3) Данте побачив уперше юну Беатріче, він був захоплений її вродою. Уже хлопчиком він зрозумів, що на світі є справжня краса.

За дев'ять років (3x3) Данте знову зустрів Беатріче. Вражений розквітом ЇЇ чистої дівочої краси, він нестямно закохався. У його серці віднині закарбувався її прекрасний образ, всі його думки тільки про неї. Він оспівував у віршах її красу й чарівність, приховуючи свої почуття.

Коли ж поета вразила страшна звістка про раптову смерть Беатріче, йому відкрився її третій образ — вічний і безсмертний. Данте оспівує її як ідеал духовної краси й вирішує присвятити власне життя тільки шляхетному та високому. Кохання до Беатріче допомогло йому відкрити справжнє «нове життя».

Данте описує Беатріче та своє кохання до неї як середньовічний поет. У його сонетах (зокрема в сонеті 11) вона постає перед нами як ідеал, а не жива людина. Беатріче — втілення шляхетності, ідеальної краси та чистоти.

Данте змальовує красу дівчини, використовуючи образи світла:

Біліє перламугром личко гоже,

І свіжість, і шляхетність кольорів.

Творець лише у ній одній зумів З’єднати всі красоти без догани.

Переклад Володимира Житника

У Середньовіччі світло, сяйво, блиск сприймалися як вияв божественної сутності. Образ Беатріче в сонетах Данте освітлений сяйвом її піднесеної душі.

У сонеті 11 «В своїх очах вона несе Кохання» головна відмінна риса образу Беатріче — той облагороджуючий вплив, який вона здійснює на душі всіх, хто її зустрічає. Її образ ідеалізований, поет створює його за допомогою гіперболізації краси та чеснот коханої. Вона ощасливить кожною своїм поглядом, утішений сповна той, хто її зустрів. Усі спішать за нею, від неї тікають гординя й гнів, свята смиренність дум проймає серця тих, хто її чув. Поетові бракує слів, щоб уславити чарівну донну, уста марніють і мовчить розум, коли він бачить «нове й прекрасне диво» — усмішку володарки свого серця.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У добу Данте в Європі виробляється нове розуміння кохання, відмінне від розуміння цього почуття в часи Античності й раннього Середньовіччя: найпрекрасніше почуття має вибірковий характер; воно нероздільне з глибокою повагою до коханої людини; його характеризують тривалість переживань і стійкість,

У сонеті 11 Данте втілив не тільки довершений образ коханої, а й високу красу безсмертного почуття кохання.

Сонет 11

В своїх очах вона несе Кохання,—

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокугуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її,— смиренність дум свята Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Перек/іад Миколи Бажана

ЭЦ1НКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Поясніть, що означає ім'я дами, яку оспівує Данте у книзі «Нове життя».

2.    Розкажіть історію стосунків Данте й Беатріче.

3.    Пригадайте, скільки років писав Данте вірші, з яких уклав книгу “Нове життя». Що стало поштовхом до видання книги?

4.    Поміркуйте, що означає назва «Нове життя».

5.    Довкола символіки якого числа укладено книгу? У чому особливість її композиції?

6.    Простежте за текстом сонета 11, як описує Данте вплив краси й чеснот Беатріче на людей і на ліричного героя.

7.    Проаналізуйте, у чому вбачає Данте вроду Беатріче.

Новаторство Дайте

Український поет і мислитель Іван Франко так характеризує образ Данте: «Данте є найвищим виразом, поетичним взірцем та увічненням того, що називається середніми віками. Та рівночасно як людина геніальна він всім своїм єством належить до наших часів, хоча думками і поглядами коріниться в минувшині».

Новаторство Данте полягає в тому, що він наділив небесною красою земну жінку, чим підніс людину, людське. У «Новому житті» закладено підвалини гуманістичного світогляду.

Зміст сонетів Данте не обмежується оспівуванням Беатріче. Головною дійовою особою збірки є сам закоханий поет. У поетичній сповіді він не тільки розповідає про любовні переживання, зміни й боротьбу почуттів, а й роздумує над мистецтвом поезії взагалі та власними творами зокрема, пояснює й коментує свої вірші. Поетична індивідуальність, сила почуттів ліричного героя та багатство його уяви — всі ці нові для середньовічної поезії риси наближають Данте до прийдешньої доби — Відродження. Дайте — останній пост Середньовіччя, пертий пост нового часу.

 

Повною мірою нове, ренесансне світорозуміння великого флорентійського поета втілилося в його найбільш уславленому творі — безсмертній «Божественній комедії», з якою ви ознайомитеся в старшій школі.

 

Це найстаріше зображення Данте з каплиці палацу Барджелло у Флоренції, зафарбоване незадовго до його вигнання, а згодом відновлене. Автор — сучасник Данге, італійський художник Джотто ді Бондоне (1266-1337), мистецтво якого в історії європейського живопису знаменує перехід від Середньовіччя до Відродження, як його символізує творчість Данте в поезії.

Україна і світ

До творчості Данте завжди проявляли великий інтерес діячі української культури. Високо цінував і часто згадував великого флорентійця Тарас Шевченко. Писав про нього Пантелейман Куліш. Перекладав твори поета та присвятив йому дослідження «Данте Ллігієрі» Іван Франко. Переосмислила тему кохання Данте до Беатріче в поемі «Забута тінь» Леся Українка:

Він заквітчав її вінцем такої слави.

Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

Безсмертна пара Данте й Беатріче,

Потужна смерть не розлучила їх.

До великого Данте звертались у своїх творах Микола Зсров, Максим Рильський, Павло Тичина, Юрій Клен, Ігор Качуровський, Василь Стус.

У 1066 році був надрукований колективний переклад «Нового життя» за редакцією Григорія Кочура. У роботі над цим виданням узяли

участь Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віталій Коротич, Володимир Житник, Лнатоль Псрспадя.

Ліна Костенко влучно охарактеризувала Данте як поета, співзвучного сучасності:

Він тихо іде, він повільно іде.

У нього й чоло ще таке молоде.

Хто скаже про нього — старий він як світ?

Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.

Тільки тисяча літ... Справді, Ars ionga — мистецтво вічне...

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, як розуміли кохання в добу Данте.

2.    Поміркуйте, у чому образ Беатріче близький піднесеній красі Мадонни.

3.    Поясніть, у чому полягає новаторство Данте-поета.

4.    Пригадайте, що таке сонет.

5.    Як ви вважаєте, яку думку вклала українська поетеса Ліна Костенко у слова: Він — Данте. Йому тільки тисяча літ?

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Середньовіччя (V ст. — XV ст.) — назва історичної епохи та етапу в розвитку культури Європи, період між Античністю і Відродженням. Середньовіччя на Сході: період з II ст. до XVIII ст.

Китайське Середньовіччя: епоха Тан, особливості лірики Лі Бо («пейзажі душі», вплив даосизму) і Ду Фу (вплив конфуціанства, історія у віршах).

«Золота доба» персько-таджицької лірики: славнозвісні східні митці Сааді, Ібн Сіна, Гафіз, Рудакі, Нізамі, Фірдоусі, Омар Хайям.

Жанри східної середньовічної лірики: бейт, касида, газель, рубаї.

Омар Хайям — поет і вчений, автор незрівнянних рубаї.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська