Народна Освіта » Українська література » Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч (скорочено) читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч (скорочено) читати онлайн

Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ

 

 

(1845-1907)

Батьком української комедії справедливо називають Івана Карпенка-Карого. До його приходу в літературу жанр комедії в українській драматургії практично не існував. Причиною звернення митця до комедійного жанру стало те, що в тогочасних історичних обставинах діти й онуки вчорашніх сільських трудівників, чистих серцем і помислами споконвічних українських хліборобів, прагнучи в будь-який спосіб збагатитися, почали стрімко морально деградувати. Що ж призвело до такого раптового зламу традицій, спричинило руйнування морально-етичних устоїв у середовищі українського селянства?

1 Статус - становите, стан, сукупність прав і обов'язків окремо взятої людини перед суспільством.

 

Коли було проголошено царський маніфест і селяни-кріпаки, які досі безплатно відробляли на ланах панщину, стали вільними, поміщикам уже доводилося наймати їх на ту саму робот)' за певну плату. Пани шкодували грошей і, щоб зекономити, вирішували обробляти тільки половину, третину, четвертину колись орної землі, але жити продовжували у розкошах, неробстві й бенкетах. Менша за розміром територія під сільськогосподарськими угіддями давала менше прибутків, тому на дедалі більші витрати своєї сім’ї поміщики позичали гроші в банках, а згодом спродували частину або й усю свою землю. Ті селяни, які виявилися багатшими, кмітливішими, передбачливішими, без перешкод і досить дешево скуповували панську землю, наймали людей для її обробітку й за рахунок вирощених урожаїв швидко багатіли, щороку прикуповуючи все більше й більше родючих ґрунтів. Проте матеріальний статус1 таких скоробагатьків часто-густо не дорівнював духовному. Новоспечені мільйонери-землевласники переважно не мали належної освіти й виховання, тому, навіть заробивши великі гроші, залишалися людьми обмеженими, малокультурними, а бажання непомірно збагачуватися підштовхувало їх жорстоко визискувати не тільки найманих робітників, а й близьких родичів, спонукало бездумно ламати їхні долі, позбавляти щастя. Щоб привернути увагу суспільства до такого ненормального явища, треба було з гумором показати людям нікчемність і духовну убогість но-

воявлених скоробагатьків, змусивши їх самих замислитися над власною поведінкою і долею своїх дітей та онуків, їхньою освітою і культурою. З великим болем у душі Іван Карпенко-Карий писав про актуальність появи в драматургії нового викривального жанру з потужним арсеналом усіх наявних на той час засобів сміху.

«Комедію нам дайте, комедію, що бичує страшною сатирою всіх і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитися своїх лихих учинків».

(Іван КарпеикО'Карий)

 

Тож поява комедій Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» та «Хазяїн» була своєчасною, а порушені в цих п’єсах проблеми - нагальними. Зрештою, прямі нащадки відомого херсонського землевласника Терещенка, нещадно висміяного драматургом у комедії «Хазяїн», виявилися освіченими й свідомими людьми і навіть спромоглися стати щедрими меценатами1.

1 Меценат - покровитель, шй, хто своїми коштами підгримує літературу, мистецтво, науку.

 

Справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого - Іван Карпович Тобілевич. Народився він 29 (за старим стилем - 17) вересня 1845 року в селі Арсенівці неподалік Єлисаветграда (тепер - Кіровоград) у сім’ї управителя поміщицького будинку. Мати майбутнього драматурга, Євдокія Садовська, була кріпачкою і мала надзвичайний голос. Батько закохався в неї і, хоч як бідував, заробляючи потрібну суму, таки викупив кохану з неволі й одружився з нею. Як і більшість його ровесників, початкову освіту Івась здобув у дяка, а з 1856 року вчився в Бобри-нецькому чотирикласному повітовому училищі. Знаковою в житті юнака стала зустріч у 1863 році з Марком Кропивницьким. Іван Тобілевич влився в гурток самодіяльних акторів, уперше спробував себе в театральній ролі. У душі юнака прокинулася любов до сцени. Пригадалося, як неграмотна мати напам’ять декламувала дітям п’єсу Івана Котляревського «Наталка Полтавка» і дивовижно гарно співала народні пісні. Захоплення театром, піднесений настрій Івана передався братам і сестрі. Тож не дивно, що театрові корифеїв сім'я Тобілевичів дала аж чотирьох акторів: Івана, який свій псевдонім утворив від власного імені по батькові та прізвища козака Гната Карого з драми Тараса Шевченка «Назар Сто доля», до речі, своєї першої сценічної ролі, - Карпенко-Карий; Миколу та Марію, які узяли за сценічні псевдоніми дівоче прізвище матері й стали Са-довськими; Панаса, який від назви річки Саксаганки, що протікала в рідному селі, утворив псевдонім і собі та почав іменуватися Саксаганським.

Жити на творчих хлібах у ті часи було неможливо, тому Іван Карпович після закінчення училища заробляв на прожиття у Бобринецькому повітовому суді. Щире прагнення прислужитися народові привело Івана Тобілевича, який обіймав високу й престижну посаду, до таємного молодіжного гуртка. Але підпільну організацію було викрито, й Івана Тобілевича звільнено.

Разом із родиною Іван Карпенко-Карий переїхав на хутір, який назвав Надією на честь дружини, викопав ставок, нарівні з селянами займався сільськогосподарською працею й скоро перетворив своє обійстя на райський куточок. Утім, сімейне щастя Івана Карповича тривало недовго: дружина померла, і раду дрібним дітям довелося давати самому.

Цензурні заборони вже втрачали колишню строгість і силу. Якщо раніше українські п’єси були заборонені взагалі, то тепер за відповідного дозволу місцевого керівництва вже можна було грати українську виставу. Щоправда, спочатку театральна трупа мусила поставити на сцені іншу п'єсу - російською мовою, а дві вистави поспіль надзвичайно втомлювали й акторів, і глядачів. 1885 року Михайло Старицький, який очолював одну з театральних труп корифеїв, запросив Івана Карпенка-Карого приєднатися до його колективу.

1 Палітурник - майстер, який оправляє клиі и в палітурки, тобто обкладинки.

; Вето - іаборона.

 

У 1883 році поліція виявила, що Іван Тобілевич незаконно видав паспорти і посвідчення особам, які виступали проти царського уряду. Тож коли трупа Михайла Старицького гастролювала в Ростові-на-Дону, Івана Карпенка-Карого заарештували, відбувся суд, і незабаром колишнього пристава вислали у Новочеркаськ на поселення. На щастя, йшлося не про ув'язнення, а про адміністративне покарання, тому актор жив на окремій квартирі, а щоб не померти з голоду, працював і ковалем, і палітурником1. Іван Карпович дуже скучав за дітьми, яких залишив на старого батька, але творчості не покидав, шліфував свої написані раніше драми «Безталанна», «Бондарівна», «Наймичка», «Мартин Боруля». Великою підтримкою митцеві ставали втішні

 

звістки від друзів про те, що дозвіл на постановку його п’єс отримано і публіка гаряче їх сприймає.

Після повернення в Україну Іван Карпенко-Карий під наглядом поліції ще два роки жив на хуторі Надія, а коли в 1889 році стеження було знято, знову влився в театральну трупу, де грали його родичі й мали шалений успіх. Актор і драматург Іван Карпенко-Карий 6)¾ свідомим патріотом, громадським діячем. Він часто друкував свої прогресивні статті про театр у газетах, нехтуючи можливим переслідуванням: «Нехай лише цензура не доводить своє вето2 до крайнощів, нехай вона слідкує лише за тим, щоб до п’єс не потрапляло щось аморальне ...і ми побачимо на сцені коме-

Іван Карпенко-Карий у ролі Виговського («Богдан Хмельницький» М. П. Старицького)

Іван Карпенко-Карий, картина із фондів музею-заповідника «Хутір Надія»

 

дії, які будуть сприйматися з живим інтересом і дадуть добрі результати... в моральному... відношенні».

Професія актора в часи Івана Карпенка-Карого вимагала залізних нервів і міцного здоров'я. Далеко не завжди робота на сцені приносила задоволення. Різнобарвна публіка, серед якої траплялися люди, що вперше в житті бачили виставу, іноді дуже заважала. Ще гірше було з переїздами, які будь-якої хвилини могли стати пішими переходами на велику відстань. У записах Івана Карпенка-Карого знаходимо такі слова: «Яка лиха хуртовина жене людей на далеку північ, до кам’яних фортів Кронштадта, серед льодових скель і крижаних гір.., серед холоду і північної завірюхи?.. То артисти українського театру».

«Ким був Карпенко-Карий для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то башів на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожен, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».

(Іван Франко)

 

Найглибший слід Іван Карпенко-Карий залишив не як актор, а як драматург. Його комедії «Сто тисяч» і «Хазяїн» досі не сходять з української сцени. У комедії «Сто тисяч», до речі, автор п’єси дуже вдало зіграв роль Герасима Калитки. Також Іван Карпович написав першу українську історичну трагедію «Сава Чалий» про переродження щирого патріота й захисника України в її зрадника й ката.

Помер драматург 2 вересня 1907 року в Берліні, куди поїхав на лікування й де найкращі лікарі у різний спосіб намагалися врятувати українського митця від невиліковної хвороби. Тіло Івана Карпенка-Карого перевезли на хутір Надія і поховали поруч із могилою батька.

Діалог із текстом

Назвіть справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого. Чому митець обрав собі саме такий псевдонім? Який вплив на майбутнього драматурга в роки його юності справив Марко Кропивницький?

Що ви довідалися про братів і сестру Івана Карпенка-Карого, які обрали професію акторів?

Чому Івана Карпенка-Карого називають батьком української комедії?

З якою метою Іван Карпенко-Карий у комедіях «Сто тисяч» і «Хазяїн» висміював тих, хто бездумно гнався за наживою?

Які комедії Івана Карпенка-Карого досі ставлять на сцені українські театри? Чи доводилося вам особисто бачити хоч одну з них? Якщо так, висловіть своє враження.

Яку оцінку творчості Івана Карпенка-Карого дав Іван Франко?

Яку історичну трагедію написав Карпенко-Карий? Чому проблема зради народу завжди актуальна? Театральна публіка в часи становлення театру корифеїв дуже часто лила низьку культуру поведінки. Софія Тобілевич, друга дружина Івана Карпенка-Карого, згадувала: «Нам, акторам, страшенно докучали вигуки публіки на нашу адресу під час дії. Ті вигуки, правда, не мали нічого образливого для акторів, вони лише свідчили про зацікавлення глядачів подіями, що розгортались на їхніх очах. "Не вір... Дурить!" - гукав хто-небудь з гальорки артистці, щоб застерегти її від лиходія. “Закусюй, бо захмелієш!"- чулася знов порада з публіки». Чи зустрічаються і в наш час подібні глядачі? Як, на ваш погляд, треба поводитися в театрі?

Діалоги текстів

Пригадайте драматичний твір світової літератури, в якому фігурують подібні сатиричні герої чи розглядаються ті ж актуальні питання, що їх порушує Іван Карпенко-Карий у комедії «Сто тисяч», зіставте і порівняйте відповідні твори.

Мистецькі діалоги

 

Розгляньте світлину, на якій Іван Карпенко-Карий постає у ролі козака Назара Стодолі (60-ті роки XIX ст., драма «Назар Стодо-ля» Тараса Шевченка). Що ви можете сказати про зовнішній вигляд актора, його намагання вжитися в роль заможного козака часів Гетьманщини?

Іван Карпенко-Карий в ролі Назара («Назар Стодоля» Т. Шевченка)

сто тисяч

('Скорочено)

Дійові люди

Герасим Никодимович Калитка - багатий селянин,

Параска - жінка його,

Роман - син їх,

Савка - кум Герасима, селянин,

Бонавентура - копач.

Невідомий - єврей,

Гершко - фактор *,

Мотря - наймичка,

Клим - робітник.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА І

Б хаті яку хвилину нема нікого; входить Невідомий.

Невідомий. Нікого нема... Охо-хох! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель2, єжелі удастся... Попробуєм!..

ЯВА IV Копач і Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Заметь - це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у меня опит і практіка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт3 і фураж 4 часто получав, знаю їх, да і они меня знають!.. Ха-ха-ха! А батько купчу5 й досі ще не совершив?

Роман. Ще в городі.

Копач. Хотів поздравити його з приобрєтєніем земельки... А Прасковєя Іва-новна?..

Р о м а н. У попа.

Копач. Так! Торічелієва пустота6... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фізики. В такім разі - адіо7! К обіду я прийду. (Пішов).

' Факюр- посередник.

2    Гендель (єврейське) - прибуток, виторг

3    Пров'янг - провіант, запас продовольства у війську.

4    Фураж - корм для коней.

5    Купча - договір про купівлю землі.

6Тор челієва порожнеча - фізичний термін, означає вакуум.

7 Адіо - адькі; французькою «Бувай*, «Прощай!*

ЯВА VI

Герасим і Роман.

Гер а с и м. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

Роман. Тут чоловік якийсь питав вас і Копач. (Вийшов).

Герасим (один). Чоловік - то діло, а Копач - морока. Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свята земелько - Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобретав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар *, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так!.. Чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував м'ясом у різницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш - і тільки ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив2 3 - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато не мало -п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать того, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Страшно тільки, щоб не влопатись 4... Обіщав єврей сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

ЯВА VII

Савка і Герасим.

Савка. Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.

Герасим. Хіба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Лихвар5 злупе такого процента, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

С а в к а. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всі віддав за землю.

С а в к а. Де ж ті гроші, куме?

Ге р а с и м. Та Господь їх знає. Я й сам не раз, не два над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадувати, сатани, то, може, й другі так само достали... Тільки де ж вони з ним познайомились і як? Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірте, звав, нехай Бог простить, Гната безп’ятого1! Так що ж - не вийшов, тільки налякав.

Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь-ласка...

Савка. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: «Вийди до мене, безп’ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду...» А він - і тепер моторошно -зайцем мимо мене - тільки фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло... Прости Господи! Дві неділі слабів2: бувало, тільки що шерхне, так увесь і затремтю і волосся на голові підніметься. На превелик)' силу одшептала Гаврилиха.

Ге р а с и м. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були...

Савка. От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам - хліб зостанеться за Жолудьом без суда. От, єй, правду вам кажу, куме, якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать, так грошей треба.

Ге р ас и м. Сміливі, сміливі ви, куме... З вами і не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Страшно тільки без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу3; тільки платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.

Савка. П'ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.

Герасим. Принесіть же мені запродажню4 запись на воли.

Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?

1    Гнат безпятий - ге саме, що «куций», «рогатий* - слова на позначення чоріа.

2    Сабів (діалек гне) - хворів, слабував.

3    Для домашнього обіходу - туп на домашні витрати.

1 Запрбдажнн - документ, який засвідчує акт купівлі- іродажу.

Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.

С а в к а. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.

Савка. Та візьміть, куме, векселя1, навіщо вам ця плутанина?

Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня надежніше векселя...

Савка. Так... Ну, добре. То, мабуть, завтра принес)'. А ви дома будете завтра?

Герасим. Дома.

Савка. Так... Прощайте. (Набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить).

ЯВА VIII

Герасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуйте. (Набік). Той самий єврей... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?.. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до стоу\у, розклади на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний2, де тут фальшиві, а де настоящі?

Ге р а с и м (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда). Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присяги)' на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, всі однакові... руб - руб, три - три, однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна - руб, а це друга - три.

Герасим. Оці-о? Оці? Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться -не беріть. Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші).

' Вексель - борговий документ встановленого зразка про обов'язкову сплату боржником вказаної суми у наперед обулюв. єни й термін.

' Псчіенний (русизм) - шановний.

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Побей меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьо-ва прикажчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам Бог помагає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна - усе можна!

Ге р а с и м. А ці дві бумажки дай мені, я пробу зроблю, куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є? А между прочім, візьміть...

Невідомий виходить.

Герасим. Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі1... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони2? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розміняти гроші...

ЯВА IX

Герасим і Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродяг)'! Треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздоровляю з пріобрєтєнієм земельки, дай Бог єщо столько прикупить... Опит... Хе-хе-хе! Только гляну - зараз бач)'.

Ге р а с и м. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так, так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость3! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-Богу! Чого ви! Думаєте - шуткую? Які тут шутки? Хазяйствений мужик - велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин, Чобіт - п’ять тисяч десятин. Пузир - три тисячі; а тут і ви помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.

Копач. Опит - велікоє діло! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом...

Герасим. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

’ Казначейство - державний фінансовий орган;туг: банк.

2 Комііаньйбн - товариш, напарник; тут: співучасник у о іраві.

' Предприїмчивость (русизм) - заповзятливість.

Копач. І це діло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Це не пустяк, діло важне; примети такі, що не можна сумніваться, верьте!

Герасим. Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов?! А дерево окам'яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стбїть1 подивиться: пудів п’ять важить, всі листочки, всі віти так як напечатано! Предмети інтересні для науки; я їх одіслав одному професорові,., забув, як фамілія... він кургани розкопує...

Гер а с и м. Чортзна-що, аж нудно слухать!.. Ви грошей давайте!

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться... Отоді зашумить Бо-навентура-копач!

Ге рас им.Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа?

Копач. Знаю. От хоч би й у старшого Пузиря - дві дочки на возрасті2.

Ге р а с и м. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми? Як думаєте?

Копач. Не скажу. А знаєте що? Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів... Так, ніби поросят купувати - у них завод3 добрий. Там кабани - прямо хоч лягай на спині. Як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам треба парочку поросят таких купить... Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.

Г е р а с и м. Тисячу?

Копач. Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє4 їхать до Пузиря на оглядини?

Ге р а с и м. А що ж, з Богом! Хіба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тільки, що Роман французького язика не знає... Хе-хе-хе! Це важкий предмет.

Ге р а с и м. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші - гроші всьому голова.

Входить Роман.

ЯВА X Ті ж і Роман.

Р о м а н. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.

Копач. Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходім, замість окорока5 борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку6.

’ Стоїть (русизм) - варю.

' Не возрасті (русизм) - на пор, на віданні; дівчата шлюбною віку.

3    Завод - тут: порода.

4    Предложеніє (русизм) - пропозиція.

5    Окорок (русизм) - окіст, задня частина гуші тварини; найкраще м'ясо зі стегна чи лот татки; шинка.

* Підстриже. іід польку - підстриже по-модному як собі дозволяли в місті багатші люди (не селяни).

Роман. Для чого?

Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном Копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового фургона і сам одягнешся по-празниковому.

Р о м а н. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люди багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат.

Ром а н. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Ге р а с и м. То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. І чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман. Мотря така дівка...

Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візь.мемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.

Герасим. Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість.

Ром а н. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.

Ге р а с и м. А нас хіба не били? Били й нас.

Копач. Цікаво. І зятя били? Ану розкажи, будь ласка.

Ге р а с и м. Та що його слухать!

Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка - цяцянка... Сват назвав батька мошеником', батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба - саме отут на виску... я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а таки викрутився.

Копач. Молодець, запорожець! Ну, і що ж потім?

Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились. Отаке-то придане... нарешті, батькові два зуби вибили...

Ге р а с и м. Та брешеш, бо одного... а другий випав сам на третій день.

К о п а ч. А хто ж битву виграв?

Герасим. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитці2 - не дав таки зятеві.

Роман. Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою.

Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто...

! Мошёник (русизм) - шахрай.

2 Каяйтка (архаїчне) - гаманець.

Діалог із текстом

Як ставиться до Невідомого копач Бонавентура? Про що свідчить його негативна оцінка шахрая і пройдисвіта?

Чи задумується Калитка над причинами швидкого збагачення окремих землевласників? З чим пов'язані його роздуми? Який висновок Герасим робить для себе?

Що саме наштовхнуло Калитку на ідею купити певну суму фальшивих грошей? Яка сума цілком влаштовує Герасима?

Як видумаєте, справжні чи фальшиві купюри показував Невідомий Калитці? На основі чого ви зробили такий висновок?

Як ви вважаєте, чи треба копача Бонавентуру зараховувати до людей, підвладних ідеї стати мільйонером в одну мить? Чому?

З якою метою копач радить Калитці купити в Пузиря пару свиней, а заодно представити Пузирів-нам Герасимового сина Романа? Яку з цих двох порад Калитка вважає слушною та чому?

Навіщо драматург від імені Романа згадує про обіцяний посаг Калитчиній дочці? Які риси характеру батька розкрилися у сварці й бійці зі сватами?

Навіщо, на вашу думку, автор увів у текст вихваляння Герасима про те, що він здатний обдурити кого завгодно, а його ніхто не зможе обвести навколо пальця?

З якою метою автор увів у комедію епізод спроби запродання Савкою власної душі чортові? Про які досі йому не відомі риси характеру кума довідується Калитка? Який висновок робить для себе?

Які риси Калитки виявляються у стосунках із Савкою?

Що наштовхує на висновок, що кум Савка собі ж неабияк шкодить необдуманими діями і постійно завдає чимало клопотів власними авантюрами?

З якою метою Невідомий легко віддав Герасимові дві справжні грошові банкноти?

Що саме стало причиною того, що Герасим узяв собі у спільники кума Савку? Доведіть, що у цьому вчинку виявилася далекоглядність і обережність Калитки.

Незважаючи на кримінальну відповідальність за махінації, лихоманка швидкого збагачення, що неодноразово підкреслюється в комедії «Сто тисяч», охопила всі нижчі стани суспільства: селян, гендлярів, шахраїв. Як ви думаєте, чому саме ці люди підпали під такі життєві випробування?

З якої причини Калитка вимагав, щоб Роман модно підстригся, одягнувся в новий одяг і у новому фургоні їхав до Пузиря найкращими кіньми? Про що мав свідчити зовнішній вигляд Романа й транспорт, на якому він із Бонавентурою вирушали до Пузиря?

Що до весілля обіцяв Калитка дати дочці в посаг, а що дав насправді? Чи можна твердити, що батько кривдить рідну дитину?

Як ставиться до бійки сватів на весіллі Копач і чому випитує найменші подробиці? На ваш погляд, Бонавентура потай сміється зі скупого Калитки чи щиро схвалює його вчинки? Чому ви так думаєте? Спочатку комедія Івана Карпенка-Карого мала назву «Гроші», але пізніше автор змінив її, уточнивши суму. Як би вважаєте, котра з двох назв краща й чому саме? Чи можна вважати, що назва «Сто тисяч» стає ключем до розуміння змісту твору?

Уявіть, що міг подумати Герасим Калитка, коли Невідомий байдуже, без жодного натяку на те, що селянин повинен повернути гроші, дав йому кілька купюр. Висловіть уголос уявні думки Калитки. Цю саму ситуацію подайте від імені Невідомого.

Які засоби сміху використовує Іван Карпенко-Карий для змалювання Бонавентури? А Калитки? Чому Бонавентура видається Калитці нікчемою і нахлібником, а Копач Бонавентурі - примітивним селюком? Наведіть цитати на підтвердження своїх висновків.

Доведіть, що жарт й іронія властиві Бонавентурі, а Герасим Калитка взагалі не має почуття гумору.

 

1 Деспотичний - свавільний, який не зважає на волю га бажання інш/х.

 

Пригадайте з історії, з якої причини російського царя Івана III назвали Іваном Калитою? Чому Іван Карпенко-Карий своєму героєві дає подібне, тільки зменшувальне прізвище - Калитка?

Мистецькі діалоги

У Київському академічному театрі на Подолі у 2008 році режисер Віталій Малахов поставив комедію Івана-Карпенка Карого «Сто тисяч». Роль Герасима Калитки зіграв народний артист України Богдан Бенюк, який, до речі, не вважав цього персонажа негативним: «Калитка виведений трудівником, хліборобом. Але він потрапив у такий час, коли "з вовками жити - по-вовчому вити". У стосунках із селянами Калитка вимогливий, але не деспотичний1. Так що не треба плювати в бік Калитки. Таких людей поважати треба».

Розгляньте театральну афішу вистави «Сто тисяч» і висло-віть свої думки про цей рекламний продукт. Що саме ви можете вважати художньою знахідкою, а що - зовсім недоречним?

Яка ваша особиста думка про Герасима Калитку? Суперечить вона висновку актора чи суголосна його трактуванню образу Герасима Калитки? Чому саме?

Сцена з вистави «Сто тисяч» ►

 

Розгляньте світлину, на якій зображено сцену з вистави. Як ви вважаєте, з виразу обличчя Невідомого зрозуміло, що перед нами шахраювата і надзвичайно хитра людина? Яким чином акторові, що грав роль Невідомого, вдалося домогтися цього?

Який настрій у Герасима Калитки на фото? Доведіть, що, знайшовши спосіб легко й швидко розбагатіти, цей персонаж таки здатний почуватися щасливою людиною.

ДІЯ ДРУГА

ЯВА II

Герасим за коном: «Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга1 зайшла,

пора скотину порать».

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.

Входить Герасим.

Ге р а с и м. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали 6 ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав? Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать - зараз дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.

Ге р а с и м. Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері).

Копач. Воно ще рано, тільки на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взу-ваннячком або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Вже ж я їм і оченашадаю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиня двері навстіж і стоїть на дверях). Кажете рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Параско, пора до корів, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входить Клим.

ЯВА III

Ті ж і Клим,

К лим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіду, то їсти захочеться.

Герасим. Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Однеси хліб назад. Стара, Параско!

ЯВА IV

Ті ж і Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти гвалтуєш3?

Герасим. Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме - так і хліба не настачиш! Де ти взяв?

К л и м. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

1    Чепіг а - народна назва небесною сузір'я Оріона.

2    Оченаш (простонародне) - молитва «Отче наш», іу ие слово вживається в значенні «вичитувати*, «г рис куватися», «з лайкою гнати до роботи».

? Гвалтувати (простонародне) - кричати, волати.

Параска. Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла).

Ге р а с и м. Це так, це так! Однеси зараз назад - гріх у неділю снідать.

К л и м. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіду півхліба.

Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.

К л и м. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).

ЯВА V

Герасим і Роман.

Роман. Ну, та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Бонавентурою.

Ге р а с и м. Не вигадуй, не вигадуй.

Роман. Хто побаче мене з ним, то засміють.

Гераси м. З посміху люди бувають. От як викопає гроші, тоді нехай сміються.

Роман пішов.

Цілу ніч не спав, все міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші і розглядає). Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого Бог береже - треба розмінять у казначействі.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: «Та відчини-бо!»

Ж і н к а. І чого її чортяка несе? (Одмика двері).

ЯВА VI

Герасим і Параска.

Параска. Що ти затіваєш, скажи, на милость Божу?

Герасим. Звідкіля вона довідалась?! Знай свою діжу *, а у мої діла носа не тикай!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.

П а р а с к а. Та ти на старість щодня дурніший робишся.

Ге р а с и м. Не чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.

Параска. Що це ти затіяв - женить Романа на Пузирівні?

Герасим. A-а! То ти про це? (Набік). Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло. Ну, так що ж?

Параска. Не хоч)' я нікого за невістку, опріч2 Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів - одно слово, хазяйка; в хаті

' £іжа - широка і низька бочка, у икій розчиняли, а коли викисало й підходило, місили тісто на хліб.

' бпріч (архаїчне) - крім.

як у кімнаті, я вже нездужаю, а против неї, скільки їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять - не нахваляться.

Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з гріш.ми.

Параска. Тьфу на твою дурну голову.

Ге р а с и м. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить).

Входить Савка.

ЯВА VII

Ті ж і Савка.

С а в к а. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох...

Савка. Нагадали молодощі і буркотали?

Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла).

Савка. Бач, «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тільки лаємось і все через гроші: того нема, другого нема - і раз у раз гир-гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: «У других, - каже, - фургони, любо глянуть, а я - на возі, такий ти хазяїн», -каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками1, а все гроші...

Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, хвалять завод... (Перелічивши, лічить другий раз). Що то гроші, куме! Свині завідські2, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші).

Савка. Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше ніде було достать грошей, тільки од нечистого, їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші).

Герасим. Люди самі уміють робить гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! В вік вічний не розбереш: чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Са вка. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж із Варшави привозив майстрів, а тільки випустив - зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?

Са вка. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

1    Пс ні їй віжками - когось ударити віжками.

2    Завідські - породисті.

Герасим. Є... є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяга гроші з кишені). Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого... (Розгляда). Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшиві; і таких грошей можна купить, скільки хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Сто тисяч!

Герасим. Отже, незважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить так)' суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші: як казначей прийме, то всяке прийме...

С а в к а. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Скажете, що ви продали незнайомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, та й край.

Савка. Добре, їду! Тільки договір краще грошей! Скільки ви мені дасте, як купите?

Ге р а с и м. Л скільки хочете?

Савка. Скільки? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої кревні терять, а ви тільки поміч мені дасте. Візьміть п'ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Ге р а с и м. Л, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?..

ЯВА IX

Роман і Мотря.

Мотря. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш!

Р о м а н. Та ти божевільна?

Мотря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа і не глуха, чула, що їдеш на оглядини; бач, як вирядився.

Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат...

Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить... (Штовха його од дверей і виходить).

Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка - сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав ‘, а я таки женюсь на Мотрі.

1 Скакати цапа - те саме, що «дибки станіти*, щосили опиратися чомусь.

ЯВА XI

Герасим і Параска.

Параска. Звели і нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Ге рас и м. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко - три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов - ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.

Параска. Та йяж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук!

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синців не виходила, бий і на старість! У! Харциз6 - коняку жаліє, а жінку бить збирається... Тьфу!

Герасим. Ах ти ж, відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок).

Входить Копач. Калитка цілує Параску.

Цало^зтекстом

Чому Герасим будить наймитів далеко до сходу сонця? Чим пояснює свої викрики?

За що саме Калитка ганьбить Клима? Чи можна так робити?

Кум Савка заздрить начебто добрим стосункам подружжя Калиток. А які в нього самого стосунки з власною жінкою? Процитуйте відповідний уривок.

З якої позиції ви розцінюєте той факт, що Калитка позичає Савці разом з іншими купюрами й десять нібито фальшивих карбованців?

Як ви оцінюєте те, що на людях Калитка афішує своє добре ставлення до жінки? Як він ставиться до Параски насправді?

Про що свідчить той факт, що хліб у хаті зберігають під замком?

Чому Герасим і його жінка Параска мають зовсім протилежні думки про те, хто є бажаною невісткою? Що стало причиною конфлікту між Мотрею і Романом? Чому дівчина заявляє, що сердиться лише на себе?

Що саме найбільше цінує в Мотрі Роман? Чи можна сказати, що він, як і його батько, на перше місце ставить вигоду? Доведіть свою думку.

Як згадує своє життя з Герасимом в молоді літа Параска й чому називає чоловіка харцизом? Слово «харциз» відповідає лексемі «розбійник». Що ж це слово означає в розмовно-побутовій лексиці?

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

ЯВА І

Герасим одягнутий лежить на лаві, снить; а потім Роман.

Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора! Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могоричу поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. (Виходить).

Герасим (сонний, бурмоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше). Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так само). Е-е-а-ам, а-а-а-м. (Говорить хутко). Не дам, не дам, не дам! (Стогне). У-у-у! (Схоплюється). Господи, помилуй! (Оглядається кругом). Спав... Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить). Хлопці, вставайте! Чепіга зайшла!

ЯВА II

Входить Роман.

Р о м а н. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.

Герасим. Чи вподобались дівчата? Га?

Р о м а н. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

Р о м а н. Та мене, тату, у горниці1 і не кликали, я на кухні й обідав.

Ге р ас и м. Оце гарно... А сто чортів їх матері - хазяйського сина і в хату не закликали. Ну, а Бонавентура ж що?

Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тільки під’їхав під крильце2, а він зараз зіскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пу'зир. Теж регоче і закликає його у хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син - хазяїн гарний...» А Пузир одказує: «Голяк масті, чирва світить3! Нехай, - каже, - розпряга коні та йде у застольну4, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить».

Ге рас и лі. Ах ти ж погань! Мужва репана5! Ах ти ж пузир з горохом!.. Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна). Чи не ку'м Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

Роман вийшов.

' Горниця (русизм) - світлиця, віїальнн, в якій приймають гостей.

2    Крильце (русизм) - ганок.

3    Голяк місті, чирва світить - та одранець, некозирна кар а (у переносному знаменні - «не великий пан*!.

4    Застольна (архаїчне) - їдальня, де обідають слуги.

■ Мужва репана - споконвічний мужик, селянин здіда-прадіда.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. їдеш день - чия земля? Калитчина! їдеш два - чия земля? Калитчина! їдеш три - чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... а скотини, а овець розведу - земля під товаром1 буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Входить Гершко, одягнений чисто, по-городському.

ЯВА III

Гершко і Герасим.

Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

Ге р а с и м. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим, та ще й Никодимович?

Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна... Всі знають.

Герасим. Невже всі? (Набік). От тобі й чирва світить. (До Гершка). А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель - хотітє купить землю?

Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень і вночі тільки про це й думаю... Одна біда - грошей не вистача.

Ге р ш к о. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачим гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.

Ге р а с и м. А може, так. Ну, показуй же твій розум!

Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте йому п'ять тисяч під закладну, візьміть добрі проценти - і земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля перезаложена ув банк; прийде строк платить - її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк - і земля ваша.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Гершка). Треба подумать.

Гершко вийшов.

ЯВА IV

Герасим (сам). Упустить землю Смоквинова - все одно що посиротить свою землю на віки вічні. А тут знову - як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: За п’ять - сто тисяч! Господи! Коли б тільки кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю. Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тільки гроші. А кума нема. Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

1 Товар - тут: худоба.

Входить Савка.

Кум! Слава Богу, діждався... думав - умру. Що?..

ЯВА V

Савка і Герасим.

Ге р а с и м. Не мучте, куме! Кажіть...

Савка. Годяться, куме. (Випускає ишю Герасимову з рук).

Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за ишю, балака крізь сльози). Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!

Савка. Годяться! Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.

П’ють.

Ви думаєте, я мало трусився в городі? Зціпив зуби, підійшов до віконця... Не знаю як - само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» - «Давай, - каже, - чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам'янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна - як п'яний, хитаюсь. Помалу виліз надвір, аж тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь... А якийсь пан питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?»

Герасим (цілує). Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!

С а в к а. А у мене тільки десять!

Герасим. Куме! Я подарю вам ті сто рублів! (Вийма запродажню і рве). От вам запродажна! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне - на вокзал... Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі -буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотре! Романе! А йдіть сюди!

ЯВА VI

Ті ж, Мотря, Параска й Роман.

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Ге р а с и м. А ти, Романе?

Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу.

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА VI

Параска і Мотря.

Параска. Іди, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.

Мотря пішла.

І що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню1 стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи Господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні2 були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було ?‘. Аж страшно мені робиться од цих приборів4, і слова тобі не скаже, що задумає робить.

ЯВА VII

Входить тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка. Ходім удвох.

Герасим. От тобі й маєш!.. А хто буде біля грошей?

Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?

Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю - береженого й Бог береже.

Савка. Одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов).

ЯВА VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Я не то що, я й єврея сьогодня обманив: поки мішок розшили -дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - зашамотався, бере мішок, не дає... Давай гроші, каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тільки три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

ЯВАХ

Входить Савка.

Савка. Ну, куме, ніде нічичирк! Давайте мені моє, та поки глуха ніч, я піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? (Вийма ніж з-за халяви). Бачите? Не розпалюйте мене, бо тут вам і амінь!

Герасим (вийма з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тільки знаєте, це все чортзна-що! (Ховає ножа). Це я для дороги мав... здіймайте лиш свит)', закривайте вікно, та будемо ділиться...

Закривають вікна свитами.

1    Об'іиня - Богослужіння 8 церкв, яке служать у першій ПОЛОВИНІ дня, до обіду.

2    Сіавн: (русизм) - дерев’яні в конниці, якими знадвору зачиняли вікна.

3    Щоб і ляльки тут не було - щоб не було ні душі.

4    Прибори (арка нне) - іупприготування.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

С а в к а. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка).

Ге р а с и м. То вам п'ять тисяч?

Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляда). Оце одна, а це друга, а це третя...

Савка. Стривайте... куме, гляньте...

Ге р а с и м. А що?

С а в к а. Та це не гроші, це чистісенька бумага!

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! Тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида). Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха!.. Сто тисяч! Ха-ха-ха!

Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входить Параска.

ЯВА XI

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув1?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Са вка. Я сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!»

Чуєте! Хтось кричить!..

ЯВА XII

Ті ж, Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо! (Помагають і кладуть Герасима на ліжко).

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть, на милость Божу? Що?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... стоп! (Прислухається до серия). Тріть, тріть, тріть... Опит -

1 Галаснути (діалектне) - скрикнути, заверещати.

велікоє діло... Серце наче ворушиться... A-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну й йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Щастя маєте, що я ліг в клуні спать... Тільки сниться, щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задриґала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився, мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся - і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.

Параска. Боже мій. Боже, яке тяжке нещастя! (Плане). Старий, старий!

Ге р а с и м. Де я? (Спазми).

Копач. Пийте воду. (Подає).

Герасим п'є.

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманули.

Копач. На тім тижні в городі була така сама оказія1! І багато видурили?

Савка. П'ять тисяч...

Герасим (захльобується воздухом). Ой... Ой!.. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає).

Завіса.

Діалог із текстом

Чи сподобалося Герасимові, як його сина зустріли Пузирі? Чи була така реакція господаря очікуваною і чи вважав Калитка таку поведінку багатія для себе ганьбою? Чому?

Прочитайте й проаналізуйте монолог Герасима, в якому йдеться про його заповітну мрію. Доведіть, що в душі Калитка може бути навіть тонким ліриком.

Як ставиться Герасим до ідеї Гершка обплутати Смоквинова свіжим боргом? Прочитайте вголос уривок, де йдеться про те, що Калитка ніколи собі не пробачить, якщо проґавить землю поруч зі своїми нивами.

Перекажіть близько до тексту пригоду кума Савки з нібито фальшивими купюрами. Чому гумор є основним засобом сміху в цьому епізоді?

Чи можна сказати, що рішення Калитки сватати Мотрю за сина Романа було зумовлене не тільки образою на Пузиря, а й упевненістю у своєму завтрашньому дні надзвичайно багатої людини?

Як змінюють великі гроші характери Калитки й Савки?

Як ви ставитеся до того, що Герасим побожно цілує мішок з грішми?

Що ви можете сказати про шахрайську жилку в характері Калитки? На яку суму він обдурив Невідомого і як саме це йому вдалося зробити?

Як зреагував Герасим на те, що замість грошових банкнот йому підсунули звичайнісінький папір? Чи можна поспівчувати Калитці?

' Оказія - пригода, випадок.

Чому Роман дуже дивується, що батько вперше в житті проспав схід сонця та ще й звечора з кумом пив за власні гроші?

Чому Калитка зробив висновок, що фальшиві гроші пройшли найсуворішу пробу й тому їх можна купувати без жодних сумнівів?

Для чого драматург уводить у текст п’єси епізод, у якому Роман погоджується ув'язатися в чергову авантюру з пошуками скарбів, запропоновану Бонавентурою? Чи підкреслює цей епізод думку, що «золота лихоманка» в суспільстві триває?

Чому і Савка, і Калитка бояться навіть на мить відійти від мішка з грішми?

Про що саме свідчить висновок Герасима Калитки: «Краще смерть, ніж така потеря»? Чому в читачів і глядачів ця фраза неодмінно викликає сміх?

Доведіть, що бездуховність - велике зло в суспільстві взагалі й у житті окремої людини зокрема. Уявіть, що Бонавентура й Роман взялися за розкопки. Опишіть, що вони знайшли й чим закінчилася їхня витівка.

Мистеиькі діалоги

Розгляньте перше фото із сучасної постановки комедії «Сто тисяч» Київського академічного театру на Подолі. Знайдіть у тексті комедії уривок, який відповідає змісту фото, й прочитайте відповідну сцену в особах.

Яку сцену комедії ілюструє друге фото? Чи вдало, на вашу думку, актор Роман Халаїмов вжився у роль кума Герасима Калитки - Савки? Чому ви так вважаєте?

Якби ви були режисером, якого сучасного актора ви запросили 6 на роль Герасима Калитки? Чому ваш вибір саме такий?

ТЕАТР І ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ:

З ЧАСІВ СТАРОДАВНЬОГО ГРЕЦІЇ ДО СЬОГОДНІ

1 Плебеї - представники простого народу.

 

Театральне мистецтво відоме з давніх-давен. Документальні факти свідчать, що театр повноцінно функціонував ще в античні часи. Історія давньогрецького театру охоплює тисячу років (приблизно VI ст. до н. е. - V-VI ст. н. е.), а це означає, що античний театр був затребуваний і відігравав особливу роль у житті найрозвиненіших міст-держав. Акторами тоді могли бути лише чоловіки, а щоб здаватися вищими і щоб глядачі з великої відстані могли їх краще бачити, вони одягали котурни - взуття з високими дерев’яними підставками під підошвами. Щоб глядачі легше сприймали зміст творів, які ставилися на сцені, актори носили маски двох видів - комічні і трагічні. На перших було зображено усмішку, на других - вуста із загнутими вниз кутиками, а це символізувало смуток, горе, нещасливі переживання героя. Твори, які в ролях розігрували на театральних підмостках, теж були двох видів. У трагедіях герой страждав, мучився від невимовних потрясінь і переслідувань долі. Трагедії закінчувалися переважно смертю улюбленця глядачів, гідного пошани й співчуття. Комедії викликали регіт публіки, бо і висміювали людські вади. Під час святкувань на честь бога Діоніса-Баху-са, покровителя виноградарів і вина, веселі компанії комедіантів горлали пісні, використовували грубі жарти, розігрували смішні сценки, прагнучи ще яскравіших розваг. Очевидно, ці маскарадні дійства дали початок першим комедіям. Найвідомішими комедіями античних часів є твори Аристофана («Вавілоняни», «Вершники», «Оси», «Жаби»), якого називають батьком давньогрецької комедії. Комедію в античні часи вважали «низьким» жанром, трагедію - «високим». Ці два сценічні жанри різко протиставлялися один одному. Комедія змальовувала буденне, приватне, дещо ідеалізоване життя, та висміювала людські вади, приписуючи їх тільки плебеям1, які, так би мовити, через низьке походження мали природне право на брехливість, скупість, користолюбство. Проте навіть комедія, за Аристотелем, виводила людей «не в усій їх підлості, адже смішне - тільки частина потворного», більше того - «смішне - певна помилка.., але безболісна і не шкідлива». Представників аристократії, привілейовані класи на сцені не висміювалися й узагалі їх не вважали здатними на негідні вчинки.

Майже дослівно думку античного філософа більш косметичне, ніж хірургічне призначення комедії повторив видатний німецький письменник і знавець театрального мистецтва ГотгольЬ-Ефраїм Аессінг (1729-1781) вже у XVIII столітті:

«Комедія хоче виправляти людей сміхом, а не висміюванням». Отже, комедійний жанр ставив за мету не вбивати своїм осудом винних, а тільки навертати їх на правильний шлях.

Патетйчною - пристрасною, юнад міру емоційно-викри-заяьною чи закличною.

 

Трагедія, на відміну від комедії, ще в античні часи розкривала перебільшені за своєю силою пориви й почуття. Мова трагедії була високою й патетичною1, а персонажі - герої міфів чи відомі земні правителі й звитяжці-переможці. Герой трагедії завжди був бездоганно чесним, взірцевим, із гідною поведінкою і помислами. Крім акторів, на античній сцені виступав хор, який у піснях пояснював те, що відбувалося, і давав оцінку всім вчинкам дійових осіб і подій. Коли величний герой античної трагедії гинув, із допомогою певних механізмів на сцену спускався актор-бог і забирав його до себе на гору Олімп, за пережиті страждання або здійснені подвиги даруючи вічне життя. Прославлений автор античних трагедій Есхіл звертався до визначних історичних подій свого часу, про що свідчили назви його творів: «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий». Трагедії Софокла «Антігона», «Цар Едіп», «Електра» несли яскраво виражені громадянські ідеали та мораль античної культури. У трагедіях давньогрецького драматурга Еврипіда «Андромаха», «Геракл», «Медея», «Іфігенія в Тавриді», «Троян-ки» засуджувалися біди й нещастя, породжені війною. Трагедія давала зрозумілу відповідь громадянам Стародавньої Греції на чимало важливих питань.

За часів Середньовіччя в Європі театральні вистави набули релігійно-повчального характеру. Саме таким змістом відзначалися й перша літературна драма Феофана Прокоповича «Володимир», і українські вертепні драми, які розігрували на Різдво у вертепах - пересувних лялькових театрах. Вертеп мав вигляд двоповерхової дерев'яної скриньки. На верхньому поверсі розігрували сцени з Нового Заповіт)': народження Христа, переслідування Іродом Діви Марії з Божественним немовлям, винищення невинних дітей; на нижньому поверсі діяли сварлива баба, хитрий селянин Макогоненко, боязкий лях, що лише на словах вихвалявся своїми подвигами, злодійкувата циганка, мужній запорозький козак. Тобто угорі, яку давньогрецькому театрі, розігрувався високий зміст трагедії, а внизу - низький зміст комедії.

Незважаючи на певні обмеження й умовності, у середньовічній Європі театр посів достойне місце серед таких важливих видів мистецтва, як музика, живопис та скульптура. За гарної погоди мандрівні актори розігрували вистави на площах міст просто неба. Замість декорацій встановлювали стовпчики з написами «ліс», «хата», «замок», «озеро», «парк», але глядачі раділи навіть такому дійству. Один із найвідоміших драматургів Франції Жан Расін (1639-1699) так визначав роль театру в житті столичного міста своєї держави: «За тим впливом, що його мало на наш театр усе те, в чому я наслідував Гомера чи Еврипіда, я із задоволенням пере-

конався, що здоровий глузд і розум були однаковими в усі часи. Смак Парижа виявився подібним до смаку Афін, мої глядачі були схвильовані тим самим, що викликало сльози в освіченого народу Греції».

І хоча тривалий час у західноєвропейському театрі розробляли тільки два полюсні жанри - ко.медію і трагедію, хоча ще в часи Вільяма Шекспіра на сцені не було жодних декорацій, а комічні й трагічні античні маски не використовували, герої, яких доводилося акторам грати, вже не були однозначними. Навпаки, їхні характери вирізнялися поєднанням позитивних і негативних рис, різкими змінами настрою, іноді - навіть мети, раптовим перевихованням негативного героя чи несподіваним і фатальним моральним падінням персонажа позитивного. Драма як окремий жанр виникла у XVIII столітті, в добу Просвітництва, в Німеччині й Франції. На відміну від комедії, у драмі розкривалося приватне життя героїв, однак не для висміювання, а для висвітлення всієї складності стосунків між людьми та між людьми і суспільством.

В Україні елементи театрального дійства з часів сивої давнини були у весняних обрядах та різдвяному вертепі, а весілля завжди являло собою народну драму. Поміщики утримували приватні театри з кріпаками-акторами, які в будні відробляли панщину, а на свята веселили панів своїм перевтіленням на сцені; у великих містах діяли театри, на сценах яких здебільшого грали мандрівні російські театральні трупи або місцеві митці-аматори. Професійного українського театру не існувало до кінця XIX століття, власне, до виникнення й становлення театру корифеїв. На гастролях у Петербурзі українські актори мали такий шалений успіх, що під час вистав театру корифеїв практично порожнів зал імператорського театру. Драматург Олександр Островський (1823-1886), порівнюючи репертуар російського імператорського й українського національного театрів, небезпідставно перший називав місцем «пустої забави», а про другий писав, що високоосвічена публіка й досвідчений столичний глядач лавиною сунули «в український театр, де показувалося мужицьке життя». Іван Франко назвав гастролі театру корифеїв у Петербурзі тріумфом українського мистецтва.

Драма, комедія і трагедія сьогодні є основними драматичними жанрами. Безперечно, з часом вони набули виразних і лише їм притаманних особливостей, відшліфувалися як жанри. Наприкінці XIX століття з’явився ще один драматичний

Драматичні жанри мають свої суттєві особливості, що вирізняють їх від лірики та епосу. Це насамперед яскраво виражений конфлікт, перелік дійових осіб на початку твору, обов'язковий поділ твору на дії та яви. Сюжет у драматичному творі розгортається на основі діалогів, монологів та вчинків дійових осіб; авторські зауваження подаються у вигляді ремарок, надрукованихдрібним шрифтом у тексті твору. Оскільки драматичний твір призначений для постановки на сцені, то він має, так би мовити, двох авторів: драматурга, який написав твір, і режисера, який поставив його на сцені.

жанр, який увібрав у себе ознаки комедії і трагедії - трагікомедія. Першим зразком трагікомедії окремі літературознавці вважають драматичний твір «Мартин Боруля», написаний у 1886 р. Іваном Карпенком-Ка-рим. Незважаючи на те, що головний персонаж (та інші дійові особи твору) виведені сатирично, автор звів до мінімуму роль комедійної інтриги, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів.

КомедІя (від давньогрецького слова «ко-мос», яке в античні часи розумілося дослівно: весела вулична компанія перевдягнених у кумедний маскарадний одяг людей, які жартували, танцювали й горлали пісень) -як жанр літературного роду драми - призначений для постановки на театральній сцені твір, у якому засобами сміху тавруються негативні явища суспільства або в'їдливо й гостро висміюються негативні риси характеру персонажів.

 

Трагедія (буквальний переклад - «пісня козлів» (плач-блеяння)) - спочатку давньогрецька театралізована вулична розвага на честь бога врожайності Діоніса; пізніше -гостросюжетний драматичний твір, в основу якого покладено непримиренний і дуже актуальний для певної історичної доби конфлікт, що закінчується переважно смертю героя, гідного вважатися взірцем для інших. Таким конфліктом у трагедії Івана Карпенка-Карого «Сава Чалий» є питання зради Україні яскравого представника її народу.

 

Новітня комедія може закінчуватися навіть смертю лиходія, користолюба, егоїста, але гине такий персонаж через власну заздрість чи неймовірну скупість, тому в читачів або глядачів не викликає співчуття, а тільки сміх. Наприклад, Герасим Калитка з комедії Івана Карпенка-Каро-го «Сто тисяч» мало не закінчує життя самогубством, а Терентій Гаврилович Пузир з комедії «Хазяїн» таки помирає, але життєві висновки цих дійових осіб, що цілком вкладаються у відому фразу Калитки «Краще смерть, ніж така потеря!», переконують нас, що йдеться про нікчемне життя і дріб’язкових людей.

Шаржований - зумисно дешо спотворений, викривлений, карикатурний; гакий.у харакіері якого виставлено на перший план неіат/вні й непривабливі риси.

 

Хоча від часів давньогрецького театру минуло кільканадцять століть, поняття комічного або трагічного героя досі мають ті самі основні ознаки, що цим дійовим особам були притаманні ще в античні часи. Річ у тому, що сценічне дійство вимагає єдності місця, дії і часу, а тому драматург не має у своєму розпорядженні різноманітних прийомів і способів, якими постійно користується для творення характерів літературних героїв лірик чи епік. У драматичному творі й зараз трагічний герой завжди наділений яскраво вираженими рисами борця, свідомого патріота, носія народної моралі й культури, отже, виразним винятком на тлі інших дійових осіб. Комічний сценічний персонаж, навпаки, завжди шаржований1 і дещо карикатурний, адже іншим способом на сцені неможливо розкрити непривабливу сутність людини. Драматичний герой найбільш близький до реальних людей. У його характері є багато позитивних рис, хоча образу драматичного героя завжди прита-

манні й певні вади характеру і недоліки поведінки. Така дійова особа на сцені має право на помилки і їх спокутування чи виправлення шляхом певних моральних або фізичних зусиль. Виховне призначення драматичного героя полягає в тому, що він страждає, але переборює труднощі й таки досягає успіхів, а тому ненав’язливо спонукає глядачів у власному житті брати з нього приклад.

Коли ж літературознавці ведуть мову про трагічне, комічне чи драматичне у творі, то в цьом)' випадку йдеться не про сценічні образи, а про емоційно-естетичні категорії, що передбачають певні переживання літературних героїв і відповідну оцінку їхніх вчинків глядачами, слухачами, читачами. Емоційно-естетичні категорії притаманні не тільки творам літературного роду драми, а й практично всім жанрам епосу й лірики. Адже персонажам усіх родів літератури властиво переживати складні ситуації й такі, що вимагають їхнього непростого особистісно-го вибору (драматичні), опинятися в трагічному чи комічному становищі.

Діалог із текстом

Які драматичні жанри у Стародавній Греції були дуже популярними? Чи існують ці жанри нині?

Чому християнські мотиви стали провідними у драмах європейських середньовічних авторів? Що вам відомо про вуличні театральні вистави в ті часи?

Прочитайте вголос цитату Жана Расіна і прокоментуйте його висновок.

Доведіть, що античний театр дав початок нинішньому.

Прочитайте цитату Аристотеля про комедію й висловіть власну думку на цю тему.

Розкажіть про українську вертепну драму та її призначення.

Чому у вертепній скриньці розігрували й драму за біблійними мотивами, і побутові сценки?

Яку роль відіграв театр корифеїв в історії українського народу і розвитку його культури?

Які важливі особливості характерні для драматичних творів? Чим саме драматичні твори відрізняються від лірики і прози?

Що таке трагедія як жанр? Назвіть приклад трагедії в українському красному письменстві.

Як ви розумієте категорію трагічного? Чи стосується воно тільки трагедії як жанру? Використовуючи «Літературознавчий словничок», випишіть у свій зошит визначення категорії трагічного. Наведіть приклади цієї категорії в прозовому творі (на ваш вибір).

Назвіть основні ознаки жанру комедії. Кого вважають батьком української комедії? Які драматичні твори комедійного жанру цього автора досі є актуальними й затребуваними?

Випишіть із «Літературознавчого словничка» визначення категорії комічного. Розкрийте зміст категорії комічного на матеріалі прозових творів, які ви прочитали раніше.

Як ви вважаєте, категорія драматичного ближча до категорії комічного чи трагічного? Свій висновок належно аргументуйте й на підтвердження наведіть приклади з художніх творів.

Який драматичний твір називають трагікомедією? Які ознаки йому властиві?

Які драматичні твори Вільяма Шекспіра вам відомі з уроків зарубіжної літератури?

Чи доводилося вам бувати в театрі? Якщо так, то в якому саме і яку виставу ви дивилися?

НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Слово «корифей» перекладають українською як:

а)    «актор»;

б)    «перший»;

в)    «драматург»;

г)    «режисер».

Засновником театру корифеїв визнано

а)    Івана Карпенка-Карого;

б)    Марію Заньковецьку;

в)    Марка Кропивницького;

г)    Михайла Старицького.

Батьком української комедії вважають:

а)    Михайла Старицького;

б)    Марка Кропивницького;

в)    Івана Франка;

г)    Івана Карпенка-Карого.

Комедія «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого спочатку мала назву:

а)    «Гроші»;

б)    «Шахрайство»;

в)    «Краще смерть, ніж така потеря»;

г)    «Сто фальшивих тисяч за п'ять справжніх».

За жанром «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого - це:

а) казка;

б)    комедія;

в)    трагедія;

г)    трагікомедія.

Роман і Бонавентура відвідали Пузиря з метою:

а)    позичити в нього грошей;

б)    найнятися на роботу;

в)    похизуватися перед Пузирем новим фургоном і породистими кіньми;

в) придивитися до Пузиревих дочок-наречених, а заодно купити свинку та кнурця.

Міняти нібито фальшиві гроші в казначействі Герасим Калитка посилав:

а)    сина Романа;

б)    наймичку Мотрю;

в)    кума Савку;

г)    Бонавентуру.

Копач Бонавентура все життя шукав:

а)    наречену;

б)    щастя;

в)    дорогу додому;

г)    скарбів.

Герасим Калитка найближчим часом збирався купувати землю у:

а)    пана Смоквинова;

б)    Пузиря;

в)    Жолудя;

г)    кума Савки.

Під час обміну справжніх грошей на фальшиві Герасим Калитка віддав шахраєві замість п'яти тільки:

а)    чотири тисячі;

б)    одну тисячу;

в)    дві тисячі;

г)    три тисячі.

За халявами чобіт кум Савка та Герасим Калитка для самооборони заховали:

а)    ножі;

б) гранати;

в)    пістолети;

г)    батоги.

Коли Герасим Калитка зрозумів, що шахрай його обдурив і замість грошей підсунув папірці, він:

а)    написав заяву в поліцію, щоб вона знайшла злочинця;

б)    зі злості побив свою дружину Параску;

в)    заявив кумові, що тепер той винен йому всі гроші, які пропали;

г)    спробував повіситися.

З петлі Герасима Калитку витяг:

а)    Бонавентура;

б)    Роман;

в)    кум Савка;

г)    шахрай, який видурив у нього велику суму грошей.

Своєму рятівникові від наглої смерті Герасим Калитка:

а)    з вдячності дав сто карбованців;

б)    щиро подякував на словах;

в)    заявив: «Нащо ви мене зняли з вірьовки?»;

г)    простив йому борг.

У комедії «Сто тисяч» Іван Карпенко-Карий особисто зіграв роль:

а)    Романа;

б)    кума Савки;

в)    Герасима Калитки;

г)    Бонавентури.

Спростуйте або аргументовано доведіть у своєму творі-мініатюрі слушність одного з таких висновків:

а)    «Для хороших акторів нема поганих ролей» (ФрідріхШиллер);

б)    «Немає маленьких ролей, є маленькі актори» (Михойло Щепкін);

в)    «Театр - це мистецтво відображати життя» (Костянтин Станіславський).

З української прози

Найпопулярнішою в усі віки й для усіх народів, безумовно, завжди була й залишається проза. Епічний рід в усіх літературах світу найбільше розвинений, найбагатший на жанри та види, а читачами прозова мова художніх творів сприймається як найзрозуміліша, бо це природна мова спілкування.

Крім того, щоб подавати інформацію для роздумів, висвітлювати минуле, показувати виразки суспільства, ганебні вчинки історичних осіб чи типових грома-дян-пристосуванців і нещадно осуджувати їх за хиби, слабодухість, зраду, користолюбство, прозова література, як і поезія, здатна щемливо торкатися найтонших струн людської душі.

«Відколи існує художня література, відтоді прагне вона зрозуміти Час і Людину в ньому.»

(Анатолій Погрібний)

 

У прозових творах митці найправдивіше відтворюють життя, показують страждання, муки й боротьбу, виводять героїв, які близькі читачам, адже діють у подібних до їхніх умовах життя, шукають виходу із ситуацій, які трапляються на кожному кроці, не занепадають духом, а після всіх негараздів та випробувань таки стають володарями власної долі. Водночас у прозових творах автор на крилах уяви легко переносить читачів у вигаданий світ, пропонує життя неймовірне, прекрасне, густо насичене подіями, а отже, суттєво відмінне від реального існування звичайної людини. Пригадайте твори Івана Франка, Володимира Винниченка, Михайла Стельмаха, Григора Тютюнника, Всеволода Нестайка, Ярослава Стельмаха, Володимира Рутківського, які ви прочитали в попередніх класах. У цих прозових текстах, крім справді життєвого, багато авторами додуманого й вигаданого, однак важливого й такого, що допомагає кожному читачеві зрозуміти себе, стати кращим, прагнути життєвих висот.

На жаль, упродовж кількох століть українська література була красним письменством народу' бездержавного, уярмленого. Закономірно, що неволя й становище громадян колонізованої країни відбивалися й на тематиці та проблемах, які порушували українські письменники у своїх творах, а в прозі - найширше. Видатний український літературознавець Сергій Єфремов, аналізуючи тяжке становище української літератури, писав, що в українців література виконувала, крім притаманних їй функцій, ще й спеціальні завдання, бо не могла спускати з очей найважливішої справи - «якої не знають ті щасливі народи, які живуть безпечно од національного гніту, - функції народного заступництва», тому завжди поставала «ще й адвокатом», тобто захисником і заступником рідної нації.

Читаючи повість Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» або оповідання Олександра Довженка «Ніч перед боєм», ви вкотре пересвідчитеся в тому, що автори цих прозових творів щиро захоплюються витривалістю свого народу, величезною силою його духу й нестримним бажанням волі. На відміну від своїх попередників, у радянські часи письменники не завжди могли вести мову про злободенні й насущні проблеми відверто, бо знали, що в такому випадку їхні твори просто не вийдуть друком. Тож в оповіданні «Білий кінь Шептало» Володимир Дрозд повів мову не лише про красиву породисту тварину з непередбачуваним норовом - і неминучу деградацію благих поривів колгоспного коня-трудяги, а й про знеособлення й покору обставинам яскравої людської особистості. В образі білого коня Шептала читач легко впізнавав поламаних системою народних самородків, які не змогли вирватися з колгоспного рабства й там змарнували свою долю, як це сталося, наприклад, із геніальною художницею Катериною Білокур.

У літературних текстах для дітей Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» та Юрія Винничука «Місце для Дракона» - сучасні письменники зосереджують увагу на відповідальності кожного свого літературного персонажа в справі оборони й захисту непроминущих цінностей, надзвичайно важливих для того, щоб добро торжествувало над злом, а правда - над кривдою в суспільстві, адже нашому народові потрібні його оборонці, його таланти в усіх сферах мистецтва й науки, а насамперед - потрібне ціле покоління будівничих Української держави, з активною життєвою позицією.

Діалог із текстом

Чому такий рід літератури, як епос, - найрозвиненіший і найпопулярніший? Кого з українських прозаїків ви знаєте? Які їхні твори читали?

Чим література бездержавного народу відрізняється від літератур народів вільних, не уярмлених іншими націями?

Чому українські письменники радянського часу не завжди могли порушувати актуальні проблеми? Що саме ви довідалися про прихований зміст твору В. Дрозда «Білий кінь Шептало»?

Які теми ви вважаєте актуальними для сучасної прози? Перелічіть їх.

Пригадайте функції художньої літератури і проаналізуйте роль кожної зокрема.

Прокоментуйте думку літературознавця Анатолія Погрібного. Поясніть вислів: «зрозуміти Час і Людину».

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Слоновська

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 22:31, посмотрело: 3482