Народна Освіта » Українська література » Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч (скорочено) читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч (скорочено) читати онлайн

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ 1845-1907

 

Цей видатний актор, режисер, драматург прославив український театр на весь слов’янський світ. В одній із п’єс він так висловив своє творче кредо: «Сцена — мій кумир, театр — мій священний храм».

Письменник Панас Мирний так оцінював талант побратима: «Ви, Іване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своїми коштовними творами: з давно пережитих віків і аж до сього часу виставилось у цих творах справжнє життя нашого народу й вражає, і милує нас своїми проявами».

Іван Карпенко-Kapuu (справжнє ім’я та прізвище Іван Карпович Тобиіевич) народився 29 вересня 1845 р. у с. Арсенівці неподалік від м. Єлисаветграда (тепер — Кіровограда). Його батько, Карно Адамович Тобілевич, походив з давнього, але зубожілого шляхетського роду, служив управителем поміщицького маєтку. Мати, Євдокія Зіновіївпа Садовська, була кріпачкою. З неволі її викупив Карно Адамович перед одруженням.

Родина Тобілевичів подарувала Україні чотири театральні зірки першої величини: їхні діти Іван, Микола, Панас і Марія — стали видатними діячами культури, корифеями вітчизняного театру. Неграмотна мати часто переказувала дітям сцени й прекрасним голосом співала пісні з драми «Наталка Полтавка». Тому вже змалку всі вони закохалися в театр.

 

Офіційна освіта Івана через матеріальні иестатки сім’ї обмежилася тільки Бобринецьким повітовим училищем, яке він закінчив з відзнакою. З 14 років юнак змушений був працювати канцеляристом у Бобриіщі, Херсоні, Єлисаветграді. Згодом дослужився навіть до секретаря міського управління поліції.

Як не стомлювала осоружна канцелярська робота. юнак посилено займався самоосвітою, багато читав. Понад усе його приваблював театр. Нерідко ходив пішки за багато кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися виставу.

Отож із радістю долучався до аматорських театральних гуртків, першого українського професійного театру спочатку як актор, а потім і режисер.

1883 р. його було звільнено з робота за участь в українському культурному й політичному русі. Відтоді митець цілком зосереджується на театральній та літературній діяльності. Скинувши чиновницький мундир, він під псевдонімом Карпенко-Карий вступає до театральної трупи М. Старицького, у якій уже тоді фали його рідні брати — Микола та Панас. Іван Франко пізніше писав, що 1883 р. царський уряд утратив поліцейського чиновника, а Україна знайшла драматурга Карнепка-Карого.

Проте імперська влада продовжувала переслідувати митця-патріота. Улітку 1884 р. під час гастролей у Ростові-на-Доиу Івана Карповича заарештували та повідомили про встановлення над ним гласного нагляду поліції терміном па три роки з позбавленням його па цей час права жити в Україні й у великих містах Росії. Місцем свого заслання І. Карпенко-Карий обирає адміністративний центр донського козацтва, невелике містечко Новочеркаськ. Тут він змушений був працювати ковалем, палітурником тощо, щоб заробити па шматок хліба, а ночами писав нові п'єси. З їхньою появою його ім’я стало популярним по всій Україні. Лише через кілька років йому дозволили повернутися до театру.

В особистому житті митця також переплелися радість і сум. Він побрався з чарівною інтелігентною дівчиною Надією Тарковською. У щасливого подружжя народилося четверо дітей Галя, Назар, Юрко й Орися. Задля затишку родини Іван Карпович заклав неподалік від Єлисаветфада серед степів мальовничий хутір, який назвав на честь коханої дружини Надія. Та за кілька років дружина згасла через туберкульоз. Давати раду дітям батькові довелося самому...

Проте долати всі труднощі допомагала творчість. Іван Карпенко-Карий зіграв цілу галерею неповторних сценічних образів: возного (у «Наталці Полтавці»), Назара (у «Назарі Стодолі»), Калитки (у «Ста тисячах»), Пузиря (у «Хазяїиі»), Мартина Борулю в однойменній п’єсі та ін.

Як режисер І. Карпенко-Карий майстерно втілив на сцені «Лихо з розуму» О. Грибоедова, «Ревізор» М. Гоголя, п’єси Ж. Б. Мольєра, Ф. Шиллера, О. Островського й інші шедеври світової класики.

 

З-під пера ж самого драматурга вийшло 18 п'єс. Найвідо.міші з них «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Наймичка», «Суєта», «Житейське море».

І як актор та режисер, і як письменник І. Карпенко-Карий володів дивовижною здатністю глибоко й переконливо розкривати характер, душу кожного свого героя.

Багатолітня тяжка праця, нестатки, переслідування властей передчасно знесилили митця. Іван Карпович відійшов у вічність на 62 році життя у Берліні, де перебував па лікуванні. За його заповітом тіло перевезли в Україну й поховали на сільському цвинтарі біля рідного хутора Надія.

Іменем великого драматурга названі вулиці в багатьох містах і селах, у Кіровофаді та на хуторі На-

дія працюють меморіальні музеї. Та найбільшим визнанням митця є те, що його п’єси вже понад століття не сходять зі сцен вітчизняних і зарубіжних театрів.

• Завуант ос/мвіюіо fiSm

1.    Які ознаки драматичних творів зумовлені тим, що вони призначені для постановки на сцені?

2.    Назвіть основні етапи історії українського театру.

3.    Де й коли зародився український професійний театр? Які діячі стали його корифеями? Як відбувалося його становлення?

4.    Підготуйте розповідь про життєвий і творчий шлях І. Карпенка-Карого за самостійно складеним простим планом.

1.    Скориставшись вашою бібліотекою та інформацією з Інтернету, складіть письмове повідомлення на одну з тем:

♦    Театралізовані обряди та свята в українському фольклорі.

♦    Таємниці мистецтва руських скоморохів.

♦    Майстерність українського вертепу.

♦    Як зародилася староукраїнська шкільна драма.

♦    Історія створення та першої постановки п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

2.    Доповніть відомості, уміщені в підручнику, про «Театр корифеїв» самостійно дібраною інформацією.

3.    Відвідайте театральну виставу. Які ознаки драматичного мистецтва ви помітили під час перегляду?

СТО тисяч

Комедія в 4 діях (Скорочено)

Герасим H и к о д и м о в и ч Калитка— багатий селянин. Параска — жінка його. P о м а н — сип їх. Савка — кум Герасима, селянин. Б о н а в е н т у р а    копач1. H е в і д о м и й єврей.

Г е р пі ко— фактор2. M о т р я наймичка. К л и м - робітник.

ДІЯ ПЕРША

Ява І

У хаті яку хвилину нема нікого; входить ТІ е в і д о м и й.

H евідом и й. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через що й трудно? Через того, що багато розумних нонаставало... Усі торгують, а покуиателі только глазами купують, і торгов.пі нема один убиток.

' Κοηά'ΐ — шукач скарбів.

2 Фйктір (з латин.) — посередник, дрібний маклер.

Так я сібє ви дума л новую комерцію: хорошій будет гендель1, єжелі удастся... Попробуєм!..

Ява II

Роман і II е в і д о м и й.

H е в і д о м и й. Здрастуйте вам!

P о м а и. ,Здоров!

H е відом и й. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

P о м а її. Це.

H е в і д о м ий. А де ж сам хазяїн?

P о м а и. Вопи в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

H е в і д о м и й. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

P о м а її. Може, і вопи через годину будуть. (...)

Ява V

P о м а н, потім M о т р я.

P о м а η. (...) (Іде до дверей і гука). Мотре, та йди-бо сюди!

M о т р я (за дверима). Чого там? Нема мені часу.

P о м а п. Та нам, мабуть, не буде часу й умерти. Іди-бю! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я парошне розірвав рукав.

Входить M отр я.

Заший. (Пока;іує).

M о т р я. Де це ти так розпанахав?

P о м а и. Зачепився за вила.

Мотря заіпива, Роман її цілує.

M о т р я (б'є його кулаком). А це що? А тгіруськи!

P о м а її. Хіба не можна? Ми ж восени поженимося. Чула, що батько казав?

M отр я. То тоді й цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько піут-кував, а ти вже й губи розпустив.

P о м а її. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

M о тр я. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он уже батько приїхали.

P о м а її. Батько? Справді.

Мотря вибіга.

Гендель (єврей сім.) — прибуток, виторг.

Герасим і Роман.

Герасим. А ви чого тут збіглися, роботи нема, чи що?

P о м а її. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

P о м а п. Пішли до попа...

Тераси м. Знайшла празпик. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали па батоги.

P о м а и. Добре. Тут жид1 якийсь питав вас. (...) (Вийшов).

Герас и м (один). Жид — то діло. (...) Xy! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилося. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ox земелько, свята земелько — Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко но своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар2, а тут зазеленіла вже пшениця та коло-сується жито; і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже й у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! On у Жолудя шматочок — так-так, однієї шпанки3 ходить дванадцять тисяч; чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував миясом у різницях, а тепер багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає і тілько ж усього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе папок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх узять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать па ярмарках... Мужик не дуже-то іпурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влонатись... Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

’ Жш) — синонім до слова єврей.

1 Ojmmu па пар — готувати землю восени, щоб навесні посіяти ярові (теплолюбні) кул ьтури.

3 HJnaitKa- шпанська (іспанська) порода овець.

C а в к а та Герасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Г е р а с и м. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?

Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців із сотню, до Семена.

Г е р а с и м. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши — давай! Хіба в мене банк, чи що?

C а в к а. Та до кого ж ти й ударишся? Жид з лупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупіть краще ви, куме, і дайте.

Тераси м. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш усі віддав за землю.

C а в к а. Де ж ті гроші, куме?

Г е р а с и м. Та Господь їх знає. Я сам не раз, не два над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, і другі так само достали... Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Уже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості в саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луцинірові1, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюся, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірите, звав, нехай Бог простить, Гната безн'ятого!2 Так що ж не вийшов, тілько налякав. (...)

Г ер а с и м. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були...

C а в к а. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: ніслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам — хліб зостанеться за Жолудьом без сула. Та що там балакать! От. єй. правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать, так грошей треба.

Г е р а с и м. Сміливі, сміливі ви, куме... З вами й не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Тераси м (набік). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Г е р а с и м. ІДо його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце в Xac-келя для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.

Савка. П'ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.

; Люципер (Люцифер) — біс, сатана.

2 Гнатом бемГятим у народі називали нечисту силу.

Герасим. Принесіть же мені за продажі но запись1 на воли.

Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?

Г ера с им. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запро-дажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.

Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

Г е р а с и м. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродаж -Hio як слід, а ви запродажній принесете мені, то я вам гроші дам.

C а в к а. Та візьміть, куме, векселя2, навіщо вам ця плутанина?

Тераси м. Ні, куме, я перекопався, що заиродажня иадежніше векселя...

C а в к а. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?

Тераси м. Дома.

C а в к а. Так... Прощайте. (Набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить).

Тераси м (сам). Одважпий чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли бери гроші... не віддаси грошей — давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так иадежніше.

Ява VIII

Герасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуй. (Набік). Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Hy що?

H е в і д о м и й (озирається). А нічого...

Герасим. Приніс?

H е в ід о м и й. Є.

Г е р а с и м (зітхнув). Показуй.

Неві д о м и й (оглядається кругом, загляди у вікно, потім виймає гроші, усе нові, несе до столу, розклади на столі). Теперечки пізнавайте, почтениий, де тут фальшиві, а де пастоящі?

Ге р а с и м (довгорозгляди, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляди). Не вгадаю!

H е в і д о м и й (знову зазира у вікно). І піхто не вгадає. Я присягну па Біблію, що всякий прийме! Ето робота першій сорт. Ми не робимо такой дряиі, як другі... їх роблять у англичан, й англичанин їх возить, а я в нього агентом.

Герасим. Hy й зроблені, ну й зроблені прямо пастоящі, і не кажи... Як дві каплі води, усі однакові... руб руб, три — три однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

H еві доми й. Оце одна руб, а це друга три.

' Запродажнії — документ, який засвідчує куиівлю-продаж.

2 Вексель — борговий документ про обов’язкову сплату боржником указаної суми.

Го р а с и м. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар правиться візьміть, не правиться не беріть. Ми не нуждаемся в покупателях; ми їх розпустили й розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєиєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Ге р ас и м. Ну, так! Звідкіля вони в мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Any, глянь. (Показує свої гроші).

H е в і д о м и й (розгляди). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето все нашей фабрики.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

H е в ід о м и й. Побей меня Бог.

Тераси м. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жо-лудьова приказчика. Виходить, їх і в Жолудя доволі є... Он як люди багатіють. Я їх номітіо: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?

H е в ід ом и й. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшивих дєиєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабрика на весь свєт, другой такой фабрики нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей... P аз лі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі на еті дєпьгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?

Тераси м. T то правда. (Розгляди гроші). Не надивуюся! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надриви краї).

H е в і до м и й . У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот у кожапих мішках; єжелі возьмьоте, то скажіть, сколько вам нужно, я буду телеграму пускать у Адессу, й англичанин сам вивезень їх на нашу станцію.

Герасим. Розпалилася до них моя душа... Сто тисяч візьму!

H е в і до м и й. Нехай вам Бог помогає! А коли вивезти?

Тераси м. Сьогодия в нас субота... У понеділок можна?

H е в і д о м и й. Можна, зачем не можна — усе можна!

Ге р а с и м. А ці дві бумажки ти дай мені, може, я пробу зроблю: куплю на них іцо-пебудь.

H ев ід ом и й. Навіщо, коли у вас свої є? А между прочім, візьміть. Так у ііонєдєльиік увечері ви будете на вокзалі в тому місці, де для мужчіи і для дам, — розумієте?

Герасим. Розумію.

H е в і д о м и й. Прощайте. (Іде). Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!

Герасим. Спасибі.

Невідомий виходить.

Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі1... Самому страшно. щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум,не знайти!

Входить Копа ч.

Ява IX

Герасим і копач.

Герас и м. От чортяка принесла цього бродягу! Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане... Треба його як-небудь вирядить.

Ко и ач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Ге р а с и м. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

К о и а ч. Поздравляю з нріобрєтєпієм земельки, дай Бог єще столько прикупить... Безиодобная у вас вода, зараз нив, і містечко в леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки... Хе-хе-хе!

Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав. (...)

Копач. (...) Так, так, Никодимовичу! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте шуткую? Які тут шутки? Хазяйствснпий мужик велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили в Борща, купуйте в Смоквипова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полатаєте? Вони привикли омари там, шампанське от грошики й ухнули, а там і імєиія ахнули! А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь десять тисяч десятин, Чобіт п’ять тисяч десятин, Пузир три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Ге р а с и м. Що там я купив, і балакать не варт.

K о π а ч. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр із свині: от вона ходить на подвір’ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає такі ви... Опит велікоє діло!

Ге р а с и м. Спасибі! То це ви мене із свинею рівняєте?

К о и а ч. Не в тім річ! Ви не обіжайтесь — це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу й у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтеся з Чоботом, а може, і з Жолудьом... На все свій час, своє врем’я. (...)

' Казначейство — державна фінансова установа, тут: банк.

Герасим. Ох, Боиавентуро Бовтуровичу, усе то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.

К о и ач. Потрошку, потрошку — пам'ятайте мій прімєр. От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі... Нема краще, як м’ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Гераси м. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

K о π ач. І це діло таке, що відразу не можна, ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет... Ні, не буду говорить — я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, — вєрьте! (...)

Г е р а с и м. Чортзна-що, аж нудно слухать!.. Ви грошей давайте!

К о и а ч. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться... Усякому своє вірте, що провідєпіє недурно вказало мені цей путь — будуть і гроші. Отоді зашумить Бонавентура-копач!

Г е р а с и м. Що ж би ви зробили, якби гроші виконали?

K о її а ч. Зараз би поїхав у Париж. (...) То-то бо і є! А я мовчу й таки свого доб’юсь... а тоді й будете руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Никодимовичу, наука! Можна пожаліть, що ви сипа не вчили, а я б коло нього був повалявся, і він би знав французького язика не хуже мене: для того є самоучитель. (...)

Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться.

K о її а ч. Практики нема. А от я запряжу вам у яку хочете збрую: хоч у затяжний хомут, хоч у шори1... Хе-хе-хе! А от у шори ви й не запряжете!

Тераси м. Що пі, то ііі. Я їх і не бачив, які вони.

К о и а ч. Хе-хе-хе! От бачите... і тут наука... Ні, ви против науки не йдіть! Без науки, без стру.менту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. (...)

Тераси м. Учений поки Бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзиа-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа? Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.

K о π а ч. Знаю. Як не знать знаю... От хоч би й у старшого Пузиря дві дочки на возрасті. Я в них як дома.

Гер ас и м. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми? Як думаєте?

Kо π ач. Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів... Так, ніби поросят купувати у них завод2 добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп

Шори — |)емінна кінська упряж.

2 Завод — гпі/т: порода.

отакий... ребра круті, ніжки коротенькі, як добре вгодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині — ґрунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, й окороки40 та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.

Ге рас и м. Тисячу? Оце ґрунт, що гроші можна загрібать, а окороки то німецька вигадка.

Kon ач. Ой, не кажіть! Якби оце окорок, і горчиця, і горілки чарку - як би ви смакували!

Герас и м. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.

Копа ч. Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. ІДо ви скажете на моє предложеиіє їхать до Пузиря на оглядини?

Г е р а с и м. А що ж, з Богом! Хіба коней наймать, чи що?

Копа ч. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали2 жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.

Г е р а с и м. Та це чортзна-що! Ви вдаряйте на гроші - гроші всьому голова.

Входить P о м а н.

Ява X

Ті ж і Роман.

P о м а н. Здрастуйте вам ще раз.

K о її а ч. Здоров, здоров, ле-козак.

P о м а и. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.

K о її а ч. Ходім, ходім, а то я иаі'адав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходім, замість окорока борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.

P о м а π . Для чого?

Гер а с: и м. Тут такс діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургопа й сам одягнешся по-нразпиковому.

P о м а и. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вопи люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніше поводиться, то ти вдаси, ніби приїхав на завод купувать свинку та к нурця...

P о м а и. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Ге р а с и м. TbiJiy на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

P о м а и. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

P о м а її. Мотря гака дівка... (...)

Г е р а с и м. А грошей у неї багато є?

P о м а и. Де ж вони в неї візьмуться? Вона й без грошей до душі мені.

Ге р а с и м. До душі, та не до кишені.

P о м а и. А ви думаєте, що в Пузирів поживитеся грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять узяв у нас: обіщали п'ять тисяч, а після весілля дали дві нари волів, десяток овець, пару коней, фургона та дві корови. (...)

Завіса. 41

ДІЯ ДРУГА

(...)

Яна II

Копач і Герасим.

Герасим (за коном). Уставайте ж, уставайте! Не мніться. Чепіга1 найшла, пора екотипу порать.

K о π а ч. Еге! Герасим уже по хазяйству гасає невсипущий. (...)

Входить Герасим.

Воно ще рано, тілько па світ благословиться.

Ге р ас и м. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваииячком, то внуванпячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Уже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиня двері навстіж, і стоїть на дверях). Кажете рано, уже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, йора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входить Клим.

Ява III

Ті ж і К л и м.

К л и м. Що? Хліба взяв окраєць поки до обіда, то їсти захочеться.

Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти пі світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!

Ява IV

Ті ж і Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш2?

Тераси м. ІЦо це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, усе заперто.

Тераси м. Один візьме, другий візьме так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліб?

К л и м. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Г е р а с и м. Чуєш, Параско? Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

Чепіга — буквально: ручка плуга, а також народна назва сузір'я Оріона, за яким здавна визначали нічний час.

! Ґвалтувати — тут: кричати, волати.

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, уже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла).

Ге р а с и м. Це так, це так! Однеси зараз назад - гріх у неділю снідать.

К л и м. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї нори до обіду на ногах — не ївши охлянеш. (...)

Ге р а с и м. Одріж собі скибку, подавися ти нею, а то однеси назад.

К л и м. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).

Ге р а с и м (до копача). Така з'їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться уже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тілько чуєш, як губами плямкають.

К о и а ч. Сарана.

Герасим. Гірш! Повірите, що в них тілько й думка як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце — коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час пить! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.

K о π а ч. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герас и м. Та пі, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб) земельки прикупить, та за думками й не їсться тобі, і не сниться тобі... Мене вже ці думки зовсім іясушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги та крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти та спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві. (...)

Входить P о м а н.

Ява V

(Син висловлює батькові нехіть їхати до Пузиря).

Роман пішов.

(...) Що цс кума й досі нема за грішми? Цілу ніч пс спав, усе міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші й розглядає). Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого Бог береже треба розмінять у казначействі.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: «Та відчини-бо!»

Ж і π к а. І чого її чортяка несе? (Одмика двері).

Ява VI

Герасим і Параска.

Параска. Що ти затіваєш, скажи па милость Божу?

Г е р а с и м (злякано). А ти почім знаєш?.. А тобі яке діло?

Параска. Хоч би ж сказав, пораявся...

Гер ас и м. Звідкіля вона довідалася?! Знай свою діжу1, а в мої діла носа не тикай!.. Іди собі, іди. не заважай мені думать.

П а р а с к а. Та ти на старість щодня дурніший робишся.

Г е р а с и м. Ей, Параско!

П а р а с к а. Чого там Параско?

Г е р а с и м. Hc чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.

П араска. Та з великого розуму в дурний заходиш! ІЦо це ти затіяв женить Романа на Пузирівні?

Г ер а с и м. A-а! То ти про це? (Набік). Думав, що довідалася за гроші, аж усередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?

П а р а с к а. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дівка красива, здорова, зиа всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів — одно слово, хазяйка біля всього; у хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.

Г е р а с и м. Не треба мені пі доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.

П а р а с к а. Візьмеш в обидві жмені.

Г е р а с и м. Іди собі, не заважай мені думать.

П араска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні не буде їй просвітлої години, я її заїм.

Герасим. Про мене, хоч цілком з начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти з чортзна-чим причепилась.

П а р а с к а. Які там думки, чом же ти ие пораєшся зо мною?

Г ер а с и м. Не з твоєю головою мене вчить... Іди собі.

П а р а с к a. Tьфу на твою дурну голову.

Г е р а с и м. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить).

Входить Савка.

Ява VII Ті ж і Савка.

Савка. Здрастуйте, з неділею, будьте здорові.

Г е р а с и м. Спасибі, будьте й ви здорові.

C а в к а. А ви із старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі вдвох...

C а в к а. Нагадали молодощі й буркотали?

Герасим. Іди, Парашо, по своєму ділу, а в нас своє.

П а р а с к а. Бодай ти пропав! (Вийшла).

' Діти — широка іі низька бочка, у якій .місили тісто.

Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми із старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема - і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварилися: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість узяла, що мало-мало не потяг віжками1, — а все гроші...

Герасим. Я, слава Богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюся ігішечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.

C а в к а. От через те вам і Бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажшо... А Роман куди збирається їхать?

Г е р а с и м (лічить гроші). Хочу свинку та кнурця купить у Пузиря хвалять завод... (Перелічивши, лічить другий рал). Що то гроші, куме! Свині за-відські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші).

Ca в к а. І де вони набрали таку силу грошви? Уже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Xoea гроші).

Ге р ас и м. То було колись. А тепер, куме, такі люде попаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться й носа показать між них. (...) Ні, куме, тепер не ті часи... (Таємниче). Люде самі вміють робить гроші краще від чорта.

C а в к а. Тобто фальшиві?

Г е р а с и м (опирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! Увік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

C а в к а. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам'ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.

Г е р а с и м. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодилися достать таких грошей?

C а в к а. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

Г е р а с и м. Є... є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

C а в к а (витяги гроші з кишені). Що цс ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безіГятого... (Розгляди). Де ж вони тут? Це ви па глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Г ера с и м. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшиві, і таких грошей можна купить скілько хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

C а в к а. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам'ятаюся, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає). Ні... Куме, може, ви жартуєте зо мною?

Ге р а с и м. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!

IIomsmnu віжками — ударити когось віжками (кінською упряжжю).

C а в к а. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.

Г с р а с и м. Угадайте самі.

Савка (розглядає). Не вгадаю.

Ге р а с и м. Оце вони! Hy як таких грошей не купить? (Вийми з пачки три бумажки по три й одну рубльову).

C а в к а. Ніколи у світі 6 не подумав, що це фальшиві.

Ге р ас и м. Отже, невважаючи на те, що гроші вроблені дуже добре, усе-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз у казначейство та розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме...

C а в к а. А як казначей не прийме та протокола зроблять, та?

Г е р а с и м. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

C а в к а. То-то бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол...

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли й між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.

Ca в к а. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?

Ге р а с и м. А скілько хочете?

C а в к а. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.

C а в к а. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Ге р ас и м. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, та? (...)

Ява VIII

(...) P о м а н (сам). Не хочеться мені суперечить батькові, бо він тоді ще гірше візьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею біда; здається, підслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Уже я їй разів три підморгнув, а вона й не дивиться.

Входить M о т р я, перекида одежу, шукає.

Ява IX

Роман і Mотря.

P о м а н. От і добре, тепер нікого нема побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?

M о т р я. Іди під три чорти.

P о λ·ι а п. Ґедзь напав1?

M о т р я (взяла рядно, іде). Ґедзь.

Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо мені, на кого ти сердишся на мене чи па себе?

M о т р я. На себе... Пусти.

P о м а її. На себе! За віщо?

M о т р я. За те, що дурна.

' Ґедзь ηαηάβ — тобто поганий настрій, роздратування.

P о м а и. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тільки від чого ж ти здуріла?

M о т р я. Тікай я дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.

P о м а η . Та ти божевільна.

M отря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа й не глуха, чула, що їдеш на оглядини; бач, як вирядився.

P о м а н. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся па свиней і на Пузиревих дівчат...

M отря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі й повилазить... (ІІІтовха його aid дверей і виходить).

P о м а її (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з нослідиіх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав', а я таки женюся на Мотрі. (...)

Ява XI

Герасим і Параска.

Параска. Звели й нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

П а р а с к а. У церкву поїду з Мотрею.

Тераси м. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти ие хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять у нразпик гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому й не по-хазяйськи.

П а р а с к а. Та й я ж цілісінький тиждень на йогах і роблю не покладаючи рук!

Г е р а с и м. То ти, а то коняка... (...)

П а р а с к а. Та чи ти ж з розумом? Усяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одлочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а копі одпочинуть завтра робота... (...)

Завіса.

• Завдання основного рівня

1.    Які якості Калитки автор підкреслює, поглиблено розкриває в цій дії?

2.    Поміркуйте над явою VI і початком яви VII: сварки в родинах спричиняють гроші (або їх відсутність) чи першопричина якась інша?

3.    Чия ідея одруження сина — батькова чи материна — може принести йому родинне щастя (ява VI)? Чому?

Udna CKahdmu — затято опиратися чомусь.

4.    Як ви думаєте, чому саме після сварки з Мотрею Роман остаточно вирішує одружитися з нею (ява IX)?

5.    За допомогою якого прийому автор досягає сатиричного осміяння жадібності й лицемірства Калитки (ява XI)? Виразно прочитайте цю яву в ролях.

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

(...)

Ява II

Входить P о м а н.

(...) Тераси м. (...) Чого ти так запізнився, мабуть, упівиочі приїхав від Пузирів?

P о м а її. Та задержали.

Г ер а с им. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Та?

P о м а її. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Тераси м. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? On куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

P о м а и. Та мене, тату, у горниці й не кликали, я на кухні й обідав.

Тераси м. Оце гарно... А сто чортів їх матері хазяйського сипа й у хату не закликали! Ну, а Бонавентура ж що?

Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тілько під'їхав під крильце, а він зараз зіскочив з фургона й почав куме дію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Тож регоче й закликає його в хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син — хазяїн гарний»... А Пузир одказує: «Голяк масті, чирва світить!»1 Нехай, каже, розпряга коні та йде в застольну2, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.

Г ер а с им. Ax ти ж погань! Мужва репала! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумігаїгію з панами водить і зараз морду пипдючить перед своїм братом! Ax ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть і додому.

P о м а її. Ждав BoiiaBeiiTVrPH, думав свиней купить... Свині завідські, ост-роухі, гарні свині, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт я їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.

P о м а її. Бачив я й дочок Пузиревих ходили з охвицсрами па проходку. Одягнені по-папячи й ходять з вихилясами настоящі панночки.

Г ер ас им. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: усе подай, усе прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір не то зимою, а й

1 Голяк місті, чирва смітить — неконирна карта, тут. голодранець.

1 Застольна — їдальня, де обідали слуги.

літом виходе тілько на шпацір1! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна). Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

Роман вийшов.

Oii Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопалися, а, замість вас, Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ і кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два чия земля? Калитчина! їдеш три чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу земля під товаром42 43 буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Входить Г е р ш к о, одягнений чисто, по-городському.

Ява III

Г е р пі ко й Г е р а с и м.

Гер ш к о. Здрастуйте, Герасиме Никодимовичу.

Герасим. (...) А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

Гер ш к о. Хто ж не знає такого хазяїна... Усі знають. (...)

Ге р а с и м. А чого ж ти приїхав до мене?

Ге р ні к о. Єсть гендель хотітє купить землю?

Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же па світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: иеперепахана44, ставок рибний а! Та все лини й карасі можна грошики лупить у городі.

Г е р пі к о. Ну, і ви хочете покупать цю землю?

Гера с и м. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.

Г с р пі к о. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Г е р а с и м. Як? Грошей даси?

Гер пі ко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми з розумом живемо.

Г е р а с и м. Як грошей нема, то й розуму Біг дасть.

Гер пі ко. Помиляєтеся, Герасиме Никодимовичу, не так: як розум є будуть гроші. Хе-хе-хе!

Г е р а с и м. А може, так. Ну, показуй же твій розум!

Гер ні ко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквииов позичає на улучшен іє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучіпеніє? Пхі! Между про-чево, миє досконально звєсио, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Вій любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте йому п’ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти і земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Г ерш ко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена и перезаложена ув банк, прийде строк платить її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете па себе банк — і земля ваша.

Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і іде й процент візьму?

Г е р ш к о. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.

Г е р а с и м (про себе). ІЦо ж його робить? Два діла збіглося докупи... Кума іде нема... Голова тріщить! (До Гершка). Треба подумать.

Гер ні ко. Ви довго не думайте, бо до Смоквипова вже приїздив фактор купувать землю... Hy я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин иоворотілея до мєііє, я б ему купив з одного слова, а теперечки на злість тому господину желаю вам устроїть діло.

Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквипова?

Г е р ні к о. Від денежного чоловіка, від Жолудя.

Ге р а с и м. Від Жолудя?! Григорію Мойсєєвичу, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквипова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну й процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся із своїми ділами.

Г е р ні к о. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?

Герасим. А скілько ж ви хочете, Григорію Мойсєєвичу?

Гер ні ко. Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладпається діло, то ще п’ятдесят.

Ге р а с и м. Помилуйте!.. Господь з вами. Бога бійтеся! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять...

Гершко. Міііє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє?

Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?

Ге р ні к о. За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п’ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквипова, єму до зарізу ста земля нужна. На його землі вода далеко аж у головах, а тут етав, можна купать овець, можна... мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

Г е р а с и м. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Григорію Мойсєєвичу. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.

Г е р пі к о. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Устав). Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі міііє не всьо равно, аби гроші.

Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.

Ге р пі к о. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.

Го р а с и м (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною по пропаде.

Герш ко. Ну, що робить?.. Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші). Теперечки поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два? Герасим. Найбільше, як через три.

Жид вийшов.

Ява IV

Герасим (сам). От збіглися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще в такі лапи, яку Жолудя, гріх смертельний усе одно, що посиротить свою землю па віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову як його упустить случаи: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю в Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Hy що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входить Савка.

Кум! Слава Богу, діждався... думав — умру. Що?..

Ява V

Савка й Герасим.

Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає в-на пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу й кладе, на стіг). Ідіть сюди, куме!

Герасим підходить. Савка обнімає його й цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому у вічі.

Герасим. Не мучте, куме! Кажіть...

C а в к а. Годяться, куме. (Випускає, шию Герасимову з рук).

Герасим. Годяться. (Обніми Савку так само, як його обнімав Савка й, держачи за шию, башка крізь сльози). Куме, соколе мій... Куме, вашими устами Бог говоре... (Цілує його). Я кращого слова від роду не чув, як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилося на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!

C а в к а. Годяться!

Г е р а с и м (иігує його, говорить крізь сльози). Годяться?

Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?..

Герасим. Це я так радію... Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи

вас.

Савка. Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.

(П’ють).

Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що й зуб па зуб не попадав. Учора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було

заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюся трохи, знов іду й знову вертаюсь. Нема смілості. Зайшов у трахтир до Куклеичихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю і сміливість найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Ky-кленчисі, а в самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові; та іі уже не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов па улицю, то вже й землі під собою ие чув. Мерщій до Лон і каря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикажчик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я в казначейство, купив гербову марку в присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.

Г ера с и м (радісно). Дав?! (Налива горілку й п'є).

Савка. На другий день біжу в казначейство. Рано. Сидів довго й знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця мене б’є... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи ие йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця... Казать чи ие казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» питає... А воно не знаю як само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» «Давай, каже, чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам’янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов ие бачиш і ие чуєш?» Тоді я очумався, дивлюся: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як оді йшов від того вікна як п’яний, хитаюся. Помалу, помалу виліз надвір, аж тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать ие можу. Іду та всім усміхаюсь... А якийсь пай питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходім, пане, вип’ємо, я вас почастую». «Пішов вон, — каже, дурак!» Кажу: «Може, і так, та гроші є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому та пляшку горілки та й додому, їхав прудко усіх попереджав.

(Тим часом Герасим випив і налив чарку).

А! Куме, пиймо: це на ті гроші куплено.

Г е р а с и м (цілує). Сьогодпя ввечері в пас буде сто тисяч!

C а в к а. А в мене тілько десять!

Герасим. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажнії) і рве). От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а ввечері, куме, як смеркне, на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-иебудь причину нашій гульні щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі от і буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотря! Роман! А йдіть сюди!

Ява VI

Ті ж, M от р я, Параска й Poм а н.

Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (П'є). Будьте здорові.

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

M отря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Г е р а с и м. А ти, Романе?

P о м а п. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу. (...)

Завіса.

• Злв$аН/& ocftofomo fuflfi*

1.    Калитка ображається на Пузиря за негостинний прийом сина (ява II). А сам він чемно, хлібосольно приймає бідніших гостей? Наведіть приклади. Як це характеризує Герасима?

2.    Як у вчинках і в мові Калитки виявляється його заздрісність?

3.    Перечитайте ще раз у яві III дискусію про гроші й розум Калитки та Гершка. Хто з них, на ваш погляд, має рацію? Свою думку аргументуйте прикладами з життя.

4.    Перекажіть близько до тексту історію про обмін кумом Савкою нібито фальшивих купюр у місті. Спробуйте (не переграючи) передати інтонацією, жестами, мімікою переживання персонажа. Як ця історія характеризує його?

5.    Що спонукає Калитку дати згоду на шлюб Романа й Мотрі — образа на Пузиря, турбота про синове щастя чи практичний розрахунок? Знайдіть підтвердження своєї відповіді в тексті.

6.    Один із засобів творення комічного — недолуга, смішна мова персонажів. Дослідіть під цим оглядом репліки Гершка в яві III. Якими словами-покручами вони переповнені? Про що це свідчить?

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

Ява І

P о м а її (один). Батько кудись поїхали з кумом, мати пішл и до сусіди, а я оце випровадив робітників пасти воли й набіг на часинку, щоб па самоті пожартувать н Мотрею, а її нема, певно, на городі або н матір'ю пішла... Ну, уже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у ран як у горшку кипить. От любимось н Мотрею, а через хазяйство нема часу й побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то 'гак намір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає).

Поламалась поличка у плузі,

Та чогось мен-; та серденько н тузі.

(Співаючи, виходить у сіни (...) Вертається хутко в хату й присіди за дверима). Іде! У хаті темно, схватю, обніму й поцілую, що вона скаже.

Входить Г е р ні к о. Роман кидається на нього, обнімає та цілує.

Ява II

Г е р ш к о й P о м а н.

Г е р ш к о. Ґвулт! Рятуйте! Розбійник!..

P о м а її (сипуекає Гершка). Тю! Бий його сила Божа! Жида поцілував замість Мотрі...

Гер ш к о (одмахується шапкою). Не подході, уб'ю! Ґвулт! Рятуйте!

P о м а π. Та цитьте, ради Бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський сип!

Ге р ні к о. Не подході! У меня рівольвер... вот, слипіиш, звьол курок (щов-кає язиком), буду стрілять.

Входить M O T р я із свічкою.

Ява III

Ті ж і M о т р я.

(...) M отр я. Авжеж, сип! Чого ви репетували не своїм голосом?

P о м а її (тихо). Та я думав, що ти ввійшла, кинувся на нього й обняв.

M о тр я, посварившись на нього пальцем, вийшла.

Ге р ні к о. Ой Боже мій! Як ви мене перелякали. Дайте води напиться.

Роман (дає кухоль). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов... я не хотів вас лякать. (...)

(Заспокоївшись, Гершко просить передати Калитці, щоб гой приїхав завтра з грошима до Смоквинова, бо інакше землю купить Жолудь. А копач пропонує Романові разом зайнятися пошуками скарбів і проситься переночувати в клуні на соломі. Йому дозволяють).

Ява VII

Входить тихо Тераси м, а за ним C а в к а, несе на плечах здоровий мішок зі шкіри.

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

C а в к а. Ходім удвох. (...) І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов).

Ява VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! ІЦе поміряємось хто голяк. Вій думає, що дуже розумний. Ні, братіку, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив, поки мішок розшили дзвінок, вій вийняв пачку, глянув я па неї гроші... усередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок жид зашамотався, бере мішок, не дає... «Давай гроші», каже. Слово за слово а тут третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо у вагон.

Входи ть П а р а с к а.

Ява IX

Герасим і Параска.

Параска (тихо). Старий!

Ге р а с и м. Ой! (Кида свиту наміток і наступи мішок спиною). Ти чого, на-віжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!

П а р ас к а. Та не ґвалтуй, божевільний! Я варам піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі варам сказать, бо щоб після гірше не вийшло.

Герасим. Яке там діло?

Параска. Жид прибігав до тебе...

Ге р а с и м. Який? Коли? Чи не скочив в поїзда?

Па р ас к а. Та в якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що ва землю Смоквинова в тобою балакав.

Герасим. Тьфу (І Ну?

Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору в Смоквинова в грішми, бо Жолудь землю перекуповує.

Тераси м (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.

Параска. Що там ти привів, чого ховаєшся від жінки? Покажи!

Герасим (несамовито підступи до неї). Я тебе попитаю! Я тобі покажу... я... я... тебе вб'ю... Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!

Параска одступає за двері.

Параска. Тю, тю! Одсахнись... Єй-богу, в ним якась причина — треба бути насторожі. (Вийшла).

Ява X

Герасим, а потім C а в к а.

Ге р ас и м. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а жидом перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переплати» по десять рублів на десятині, а не попусти», щоб Жолудь купив.

Входить Савка.

Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Ге р ас и м. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилася, поки це діло скінчилося, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди! (Вийми ніж з-за халяви). Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Тераси м (вийми з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тьтько знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа). Це я для дороги мав... здіймайте лиш свиту1, закривайте вікно, та будемо ділиться...

Закривають вікна свитами.

; Сайта — довгополий верхній одяг а домотканой» сукна.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Ca в к а. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка).

Ге р а с и м. То вам п’ять тисяч?

C а в к а. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!

Ге р ас и м. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийми з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляд а). Оце одна, а це друга, а це третя...

C а в к а. Стривайте... куме, гляньте...

Герасим. А що?

C а в к а. Та це не гроші, це чистісенька бумага!

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько па трьох пачках спереду та ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Ге р а с и м (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розриви й кида). Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Xa-ха-ха!

Ca в к а. От же збожеволіє! Куме, заспокойтеся, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві й біжи ть з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входить П а р а с к а.

Ява XI

Савка й Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч. Параска. Як?

C а в к а. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась у жида й отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроті.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлося; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

C а в к а. Я й сам до нам'яті ніяк не прийду, усередині все колотиться.

Голос копача: «Поможіть, рятуйте!*·

Чуєте? Хтось кричить!..

П а р а с к a. Ox куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, ходім.

Ява XII

Ті ж. K о π а ч і Тераси м.

K о н а ч (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!

(Помагають і кладуть Герасима на ліжко).

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милость Божу?

K о π а ч. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима). Ну, реприманд!

П а р а с к а. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть, що то за болість така?

Кой ач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислухається до серця). Тріть, тріть, тріть... Опит велікоє діло... Серце наче ворушиться... A-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимовичу, мало не вмер від страху, ну, і йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

К о и а ч. Усе по порядку коло одного центра. Ножа!

(Дають ножа).

Івановію, лийте йому води ложкою в рот.

(Наливають води).

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я лігу клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні, — пам’ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце спиться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув угору, піймав за ногу, йога гойднулася, задригала й вирвалася, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся і в очах потемніло! На перекладині вис ить H и коди мович.

П а р а с к а. Боже мій, Боже, яке тяжке нещастя!

К о и а ч. Но! Опит велікоє діло! Я зараз вийняв нерочинпий ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте дише.

(Герасим поворушився й спазматично в себе потягнув повітря).

Підводьте, підводьте.

(Підводять Герасима, він ще потягнув у себе повітря (...) і витирає піт).

Параска (плаче). Старий, старий!

Герасим. Де я? (Спазми).

K о п ач. Пийте воду. (Подає).

(Герасим п’є).

Що з вами? Що це ви вигадали?

C а в к а. Та годі, куме! Буде здоров’я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюся, ніколи у світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

К о и а ч. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

К о и а ч. A-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч...

Г е р а с и м (захлинається повітрям). Ой... Ой!..

K о π а ч. Бризкайте водою.

(Бризкають. Герасим піднімається).

Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтеся пащот грошей! От поїдемо па Боковеньку45, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. (...)

Г ера с им. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає).

Завіса.

• Злв$<я/і/ці осНовішо fidi#.

1. Які епізоди цієї дії свідчать про скнарість, хвалькуватість, пиху Калитки й водночас його наївність?

2.    На вашу думку, якби Герасим розповів дружині про план купити фальшиві гроші, що б вона йому порадила? Пригадайте, якою, на відміну від чоловіка, постає в п'єсі Параска.

3.    Як діють на Герасима й Савку великі гроші (яви IX і X)? Про що це свідчить?

4.    Опишіть стан душі, який називають несамовитістю. Які епізоди IV дії свідчать про те, що Калитка перебуває саме в цьому стані? Чи співчуваєте ви персонажеві? Чому?

5.    Випишіть із цієї дії прислів’я та приказки. Як вони характеризують персонажів, що їх уживають?

6.    Для кого — Герасима чи Савки — виявився повчальним урок з фальшивими грошима? Кому з них пішов на користь? Чи вмотивована така кінцівка попередніми словами та вчинками кумів?

 

П'єсу «Сто тисяч» (яка спочатку мала наяву «Гроші») І. Карпенко-Карий створив у 1889 р., добуваючи термін покарання на хуторі Надія. Поштовхом до написання твору став реальний факт. У місцевій газеті було опубліковано повідомлення про шахраїв, які обдурювала довірливих сільських багатіїв, продаючи їм нібито фальшиві гроші, а насправді чисті папірці.

Перша постановка відбулася влітку 1890 р. під час гастролей трупи П. Саксаганського в Ростові-иа-Дону. Роль Калитки блискуче виконував сам автор.

• ЗавуяМЦі ос/сов^ино fctfkifr. Перед нами сцена, коли Герасим дістає гроші з шкіряного мішка. Як ви думаєте, він уже зрозумів, що це чистий папір чи ще ні? З чого це видно?

Жанр п’єси сатирична трагікомедія.

Теорія літератури

У драматургії склалися три основні жанри — власне драма, трагедія та комедія.

Власне драма показує гострі життєві конфлікти, але без зосередження уваги на трагічних ситуаціях чи комічних ефектах.

Трагедія представляє непримиренні життєві суперечності, її герої потрапляють у безвихідне становище і, як правило, гинуть.

Комедія (від грецьк. весела проирсія і пісня) — це драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири змальовано смішне, затавровано негативні явища, людські вади.

Отже, в основі будь-якої комедії є комічне, тобто смішне. Його породжує разючий контраст, очевидна невідповідність між очікуваним і почутим або побаченим.

Осміяння може бути гумористичним — доброзичливим, жартівливим і сатиричним — критичним, викривальним, гостро осудливим. Скажімо, у п’єсі «Сто тисяч» гумористичною є сцена, коли Роман, помилившись у темряві, обіймає й цілує не кохану, а Гершка (дія четверта, ява І), сатиричною ж — коли Герасим, жаліючи коней, виряджає дружину до церкви пішки (дія друга, ява XI).

Іноді автори, ідучи за правдою життя, поєднують у п’єсі елементи трагедії й комедії, сумне й смішне. Таку жанрову форму називають трагікомедією. Наприклад, трагікомічна розв’язка п’єси «Сто тисяч»: досить заможний господар, утративши тільки 3 тисячі рублів, і то через власну жадібність і довірливість, намагається покінчити життя самогубством. Ллє ж життя незрівнянно важливіше за гроші, тим паче в Калитки їх ще дуже багато. Спостерігати розпач персонажа й смішно, і сумно.

Удатися до жанру трагікомедії драматурга спонукали ті суперечливі суспільні процеси, що відбувалися в Україні наприкінці XIX ст., утвердження ринкової економіки, буржуазного устрою. Після скасування кріпацтва хлібороби одержали волю й можливість самостійно господарювати. Найбільш умілі, працьовиті, ощадливі й підприємливі селяни швидко багатіли. А колишні кріпосники, які не вміли й не хотіли пристосовуватися до нових умов господарювання, банкрутували, мусили розпродувати свої землі й майно.

•    Злв$аН/і& осіїавмго    Прочитайте, як описує цю ситуацію копач (дія перша,

ява IX).

Проте жага збагачення нерідко засліплювала нових господарів-капіталіс-тів. Вони ставали хворобливо скупими, тяжко працювали, не жаліючи себе, і жорстоко визискували не лише наймитів, а й власні родини. Ціною неймовірних зусиль і праці вони ставали багатими, щоб здобути авторитет у суспільстві, самоповагу. Але поступово засіб (гроші) перетворювався на мету, а тому втрачав будь-який сенс і приносив тільки горе й самим власникам, і їхнім близьким. Ці скоробагатьки часто залишалися малокультурними, обмеженими, бездуховними людьми. А при цьому зневажливо ставилися до простолюду, удаючи з себе аристократів. Усе це викликало й сміх, і сльози.

Іван Карне»ко-Карий зосередив увагу на цій суспільній біді в кількох трагікомедіях «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн». Цими творами драматург застерігав також усе суспільство від панівного тоді (як і зараз) культу грошей, збагачення заради збагачення. Нагадував, що справжнє щастя дають людині любов до ближнього, милосердя, скромність, чесна праця, вільна творчість.

Устами персонажа драми «Суєта» І. Карпенко-Карий так висловлювався про покликання театру: «Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний».

Порушені українським драматургом проблеми, зокрема людської скнарості, яка приносить лише нещастя, примітивності пихатих скоробагатьків, є вічними й завше злободенними. Це переконливо засвідчує уся світова література. Адже такі ж болючі теми по-своєму розкривають письменники різних епох і націй. Наприклад, Ж. Б. Мольєру комедіях «Скупий», «Міщанин-шляхтич», О. Пушкін у трагедії «Скупий лицар», М. Гоголь у поемі «Мертві душі» (образ Плюшкіиа), О. де Бальзак у повісті «Гобсек», О. Островський у п’єсах «Дохідне місце», «Свої люди поквитаємось», «На всякого мудреця доволі простоти», М. Куліш у комедії «Мина Мазайло» та багато інших (з деякими з цих творів ви ознайомитеся пізніше).

•    TUfCifMttuitU du&tcHC

1.    Що таке драматичний твір? У чому своєрідність театрального мистецтва?

2.    Що ви знаєте про український «театр корифеїв»?

3.    Яким був шлях І. Карпенка-Карого до заповітної мети — театральної творчості?

4.    Які його здобутки як актора, режисера, драматурга?

5.    Які ознаки драматичного твору ви зауважили в п'єсі «Сто тисяч»?

6.    Які епізоди є основними етапами розгортання конфлікту в цьому творі — зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою? Обґрунтуйте свій вибір.

7.    Образ Калитки змальований за допомогою таких сатиричних засобів: ♦ розгортання трагікомічного сюжету — історії з придбанням фальшивих грошей, які справді виявилися фальшивкою; ♦ ставлення персонажа до інших дійових осіб і їхнє — до нього; ♦ свідоме перебільшення, загострення комічних рис персонажа чи ситуацій; ♦ самохарактеристика героя через його мову; ♦ народні прислів'я та приказки; ♦ урочистий тон при описі буденного. Проілюструйте ці засоби відповідними цитатами з тексту.

8.    Калитка народився кріпаком, його дитинство й молоді літа минули в бідності та безправ'ї. Як це все позначилося на характері та світогляді Герасима?

9.    Чи має Герасим якісь позитивні якості? Яка ж життєва настанова робить його черствим і грубим, примітивним?

10.    Існує прислів'я: «Гроші — хороші слуги, але погані господарі». Як ви його розумієте? Для Герасима гроші — слуги чи господарі? З чого це видно?

11.    Зверніть увагу на прізвища деяких персонажів: калитка — це торбинка для грошей, затягнута мотузком; пузир — гумова кулька, що при надмірному надуванні лускає; Бонавентура — середньовічний філософ-богослов, який вирізнявся вченістю й красномовністю. Які риси своїх героїв у такий спосіб підкреслює автор?

12.    Проаналізуйте епізоди п’єси, які засвідчують, що це за жанром саме трагікомедія.

13.    Складіть план і на його основі підготуйте порівняльну характеристику Герасима й Параски або Герасима й Савки (на свій вибір). Підкресліть спільні та відмінні риси обраної пари характерів.

14.    Яку альтернативу гонитві Калитки й копача за скарбами, легким і швидким збагаченням бачить автор? Зверніть увагу на яви VI, X дії першої, яву Vl дії другої, яву І дії четвертої. 46

UlO ТАКЕ ПРОЗА

Як ви вже знаєте, проза (разом із поезією) один із двох основних типів літературної творчості.

•    Злй$АМ& oc/ujfjJi&io    Перечитайте ще раз інформацію на с. 46. Чим від

різняються поезія й проза?

Отже, визначальні ознаки прози: ♦ епічність, сюжетність розповідь про події та їх учасників; ♦ інформативність різнопланове змалювання, дослідження явищ життя; ♦ неритмізована, наближена до розмовної мова творів. У прозі також дещо відмінне від поетичного образотворення: тут рідше використовуються й мають менше значення трони (епітети, порівняння, метафори тощо). Натомість важливіше поєднання мовних планів мови автора, оповідача, персонажів. Також характери й обставини окреслені чіткіше, предметніше, багатогранніше. У центрі прозового твору герой, автор же відходить на задній план (не зосереджує на собі увагу) або «ховається» за образом оповідача.

Найбільш традиційні жанри прози (епосу) роман, повість, оповідання. Жанрова належність визначається передовсім обсягом і побудовою твору. Якщо твір великий, має галька сюжетних ліній, значну кількість персонажів, то це роман. Менший художній текст з однією сюжетною лінією та лише кількома головними персонажами повість. Ще менший твір, що розповідає про якусь одну подію з життя героя, оповідання.

Серед найвидатніїпих прозаїків у світовій літературі — Міґель де Сервантес, Микола Гоголь, Опоре де Бальзак, Федір Достоєвський, Ґюстав Флобер, Лев Толстой, Панас Мирний, Антон Чехов, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Андрій Платонов, Валеріяп Підмогильний, Франц Кафка, Ернест Хемінгуей, Томас Мани, Григір Тютюнник, Джон Фаулз, Ґабрієль Ґар-сія Маркес, Валерій Шевчук, ще ціла плеяда неперевершених майстрів слова.

•    Зав$аН/і& ос/юб/сого    На уроках української й зарубіжної літератур ви вже

ознайомилися з багатьма прозаїками. Імена та твори кого з них вам особливо запам’яталися?

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Пахаренко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 21:37, посмотрело: 1891