Народна Освіта » Українська література » Володимир Підпалий - Зимовий етюд Читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Володимир Підпалий - Зимовий етюд Читати онлайн

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ

1936-1973

 

Талановитий, неповторний поет-шістдесятник, який надто рано залишив цей світ.

Його називали «одним із найчистіших і найсовісливі-ших, хто становить цвіт свого покоління, небучну окрасу своєї нори» (Є. Гуцало, письменник).

«Підпалий-поет нагадує мені пахуче українське зілля, що, черпаючи енергію від сонця, дарує її пригорщами людям без решти, повністю. Почитаєш його вірші — наче криничної води напився. Треба тільки вміти знайти дорогу до криниці, відвести вбік кущі, траву, а часом і павутиння лінивства в пошуках джерела, щоб переконатися, яка це чиста, своєрідна й новітня поезія» (Ф. Неуважний, літературознавець, Польща).

Володимир Олексійович Підпилий народився 9 травня 1936 р. в с. Лазірках на Полтавщині. Володине дитинство, як і більшості його ровесників, «украла війна». Воно було голодним і босим, иапівсирітським. Батько загинув 1943 р. на фронті під час форсування Дніпра під м. Києвом, мати залишилась удовою з трьома малими дітьми па руках.

Батьків, Олексія Луковича й Ольгу Степанівну, поет згадуватиме з побожною любов'ю та вдячністю.

З автобіографії В. Підпалого: «На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою й шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може, тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй "Кобзаря", плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: "Усі наймити, синочку..." Вона опала багато кааок і припооідок, шануоала загадки й уміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя, наклало свою печатку на її характер. Мати вміла й любила працювати, кохалася у квітах (уся хата була великим квітником...) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня 1957 р., на 53 році життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею...

Батько працював на залізниці, любив сади й бджільництво, ненавидів тютюн... Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед, садить дерева, іде до армії... У селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам'ятаю дві його пісні — про Байду та "Ой забіліли сніги’’».

Навчаючись у школі, Володимир найбільше цікавився літературою й історією, дуже багато читав. Після десятирічки працював у колгоспі, трактористом, служив на флоті.

Після армії юнак вступив на філологічний факультет Київського університету, а незабаром з'явилися його перші публікації в столичній пресі.

У цей час, на межі 1950 1960-х років, стихійно виник опозиційний до влади рух творчої молоді, який згодом назвуть шістдесятництвом. Шістдесятники виступали за десталінізаціїо суспільства, свободу творчості й думки, за відродження української мови, культури, національної пам’яті. З цього середовища виросла ціла когорта видатних митців: І. Світличішй, В. Симоненко, Гр. Тютюнник, М. Віпграиовський, Л. Костенко, І. Драч, Є. Сверстюк,

І. Жиленко, Є. Гуцало, Б. Олійник, І. Калииець і багато інших.

Твори деяких із цих письменників ви вивчали в попередніх класах. Що ви запам'ятали про них?

Володимир Підпалюй теж прилучився до шістдесятиицького руху. Він був людиною надзвичайно інтелігентною, делікатною, скромною, щирою, ніколи так не дбав по себе, як про близьких і друзів.

Зі спогадів однокурсниці 3. Тарахан-Берези (нині — провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника в м. Каневі): «При першій зустрічі кожен звертав увагу на його очі — сині, привітні, блискучі. Ні в кого я не бачила таких очей — у них світилася його душа — поетична, прекрасна, у якій було щось від неба й степу®.

 

Незабаром В. Підпалюй одружився.

З дружиною Ніною виховував доньку Олю та сина Андрія. У їхній родині панували любов, злагода та взаєморозуміння, незважаючи па постійні матеріальні пестатки.

Працював редактором у видавництвах. До роботи ставився творчо й сумлінно. Як це не було складно в умовах жорсткого державного контролю, намагався видавати твори талановиті й чесні: збірки П. Тичини, Д. Павличка, Б. Олійника; готував книжку Л. Костенко «Княжа гора», яку, проте, заборонила цензура; рекомендував до друку (на жаль, безуспішно) «ідейно ворожі» владі вірші

І. Калииця, В. Голобородька, В. Стуса. З ентузіазмом брався за книжки частково реабілітованих тоді письменників Б.-І. Антонича, Є. Плужника, М. Драй-Х.мари. Тому неодноразово отримував догани від керівництва «за притуплення політичної пильності».

Найбільшою ж радістю, самим життям для В. Підналого була поетична твоочість.

Зі спогадів Н. А. Підпапої: «Народження поезії було для Володі святом після тяжкої виснажливої роботи душі (“Душа не спить — душа і в сні болить"). Того дня, коли він обдумував майбутній вірш, одягав білосніжну сорочку, укладав нас якомога раніше спати й працював. Раптом серед ночі будив: “Ану послухай, що написав". Бувало так, що Володя писав мало не щодня (ніби мішок розв'язувався), а бувало, що надовго поетичність душі замовкала. Найплідніше писалося восени й у рідному PPni    ηηα икпт чяг»

Перша збірка В. Підпалого «Зелена гілка» з'явилася 1963 р., за нею наступні книжки <?Повеління», «Тридцяте літо», «В дорогу за ластівками», «Вишневий світ». Та багато найчесніших і найсокровешііших творів залишалися недру кован ими або ж їх справжній зміст доводилося маскувати.

Разом з іншими шістдесятниками В. Підпалин брав участь у заборонених владою літературних вечорах, відкрито висловлював свої патріотичні погляди. критикував режим. За це його переслідували, звільняли з роботи.

Особливо гнітючою стала атмосфера в суспільстві па початку 1970-х років тоді влада розпочала справжню війну проти шістдесятників. їх безпідставно арештовували й засуджували на тривалі терміни ув’язнення. У цей час В. Підпалий смертельно захворів. Але все одно виступив на захист побратішів-в'язиів. За ним також було встановлено таємний нагляд.

Поетова душа відлетіла «в дорогу за ластівками» (так називається, пригадайте, одна з його збірок) 24 листопада 1973 р.

Можновладці дуже остерігалися, щоб похорон опального поета не переріс в аптирадяиську маніфестацію. Проте так воно й сталося. Попрощатися з В. Підпалим з’їхалися письменники, шанувальники його слова з усієї України. А Л. Костенко, М. Коцюбинська, І. Драч у своїх прощальних промовах прямо звинуватили владу в цькуванні та знищенні поета (хоч і поплатилися за цю прямоту новими гоніннями)...

Лірика поета. Володимир Підпалий представляє стильову течію, яку називають «тиха поезія». Прихильники цієї течії, продовжуючи традиції зрілого Т. Шевченка, М. Рильського, Б.-І. Аптонича. Є. Плужника, відкидають надто гучні поетичні заяви й ефектні мовні експерименти, удаються до медитативних роздумів про єдність людини та всього живого, роду й народу, до пошуків гармонії й краси в, здавалося б, пайдрібніпшх і иайпепомітиіших виявах життя.

Ознаки індивідуального стилю В. Підпалого: камерність26; щира задушевність і приземленість почуттів; схильність до медитації, лірична елегійність2; певна недомовленість; афористичність вислову.

Не випадково улюблений жанр поета елегія (ось лише деякі назви поезій: «Тиха елегія», «Передосіння елегія», «Ceimw елегія», «Елегія про вічне» та багато інших).

Основні мотиви лірики В. Підпалого: любов до матері, до України та її мови; утвердження краси людських почуттів; пошук гармонії буття.

1. Знайдіть у бібліотеці чи в Інтернеті й прочитайте вірші В. Підпалого «Тиха елегія*, «Україна», «Вічна тема», «Старий лелека», «Рідна мова» та ін. Визначте в цих творах ознаки стилю поета.

2. Прощальний вірш поета “Коли я умру» закінчується такими рядками: «Може, я не умер, /а спинилося втомлене серце, /щоб в землі стать землею/іземлю нарешті збагнуть». Як ви розумієте їхній символічний зміст?

 

Володимир Підпалий: "Бачиш: між трав зелених…"

 

Бачиш: між трав зелених,

як грудочки, пташата...

Станьмо ось тут навшпиньки

спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком –

стану їм старшим братом;

будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти…

 

Кажеш, що не зумієш,

не маєм любові й хисту…

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне

раптом над беззахисними,

ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх…

 

Треба в житті любити

гаряче і багато:

сонце, дощі зернисті,

дороги в пилу,

траву!

… Бачиш: в гнізді малому,

як грудочки, пташенята,

немічні ще, невміло ворушаться

і живуть!..


 

1.    Який, на вашу думку, провідний мотив цього вірша?

2.    Яким ви уявляєте ліричного героя? Свої міркування підтвердьте цитатами з тексту.

3.    Знайдіть у вірші порівняння, епітети, риторичні запитання й метафору. Як вони доповнюють мотив твору?

4.    Які рядки розкривають головну думку вірша? Як ви їх розумієте? Як цю думку увиразнює останній рядок твору?

5.    Що таке гуманність? Як вона виявляється у вірші? Наскільки гуманний сучасний світ? Чому?

6.    Зверніть увагу на своєрідну побудову вірша: його рядки поділені на частинки, ніби сходинки. Яку інтонацію створює цей прийом? Які почуття посилює?

Можливо, у вірші йдеться не тільки про природу, а передано тиху бесіду молодих, ще не досвідчених батьків над ліжечком сплячих дітей? Чи згодні ви з таким припущенням? Чому? Відповідь обґрунтуйте.

Зимовий етюд

 

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…

 

Там, за тополями,
за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи —
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась —
і не спить…

 

 

1.    Якими художніми засобами у вірші показано красу української зими?

2.    Чому образ «неба льодинку холодну — на шлях» є метафорою?

3.    Як ви розумієте значення образу-уособлення «місто тікає на ніч в степи»?

4.    Який колір переважає в змальованій В. Підпалим картині? У якому вірші недавно вивченого поета теж акцентовано на цей колір? Що він символізує в тому творі? Чи подібна кольорова символіка обох віршів? Чим саме?

5.    Чим перегукуються вірш «Зимовий етюд» і картина І. Марчука «Яблуко на снігу»? Які символічні деталі ви помітили в цій картині? Яка її кольорова гама?

Для допитливих

Іван Марчук — видатний сучасний український художник. Народився 1936 р. у с. Москалівні на Тернопіллі. Навчався у Львівському інституті прикладной) мистецтва. Живі працював у м. Києві. Тривалий час його творчість офіційно не визнавали. Понад 10 років мешкав у Канаді, Австралії, США, потім повернувся на Батьківщину. У доробку майстра більше тисячі картин і майже 20 персональних виставок. Винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створюють дивовижне мереживо. Завдяки цьому досягається неймовірне світіння та мерехтіння барв. 2007 р. ім’я художника включене до міжнародного рейтингу «100 геніїв сучасності».

1.    Як ви думаєте, звичайний чи якийсь особливий вечір змальовує поет, адже «вся Україна заслухалась — і не спить»? Що ви знаєте про Святвечір, у чому його дивовижність? Які вірування й обряди українців, пов'язані з цим вечором, ви знаєте? Чи міг поет у радянську добу відкрито писати про Святвечір? Чому?

2.    Які ознаки стилю В. Підпалого виявляються у віршах «Бачиш: між трав зелених...» і «Зимовий етюд»?

 

1.    Що являв собою рух шістдесятників? Як В. Підпалий був з ним пов'язаний і як це позначилося на його долі?

2.    Що таке «тиха поезія»?

3.    Які основні ознаки стилю й мотиви лірики В. Підпалого?

4.    Чому ліричний герой вірша «Бачиш: між трав зелених...» є гуманною людиною?

5.    У чому, на думку автора твору, полягає сенс життя?

6.    Сформулюйте провідний мотив вірша «Зимовий етюд».

Прочитайте на дозвіллі

1.    Підпаянії Ii. Золоті джмелі: вибрані твори. — К.: Твім інтер, 2011.

2.    Пішов у дорогу — за ластівками: Спогади про Володимира І Іідпалого / Уіюрядн.: Ціла Підпала, Олег Рарицький. — Кам’янець-Подільський : IIll «Медобори-2006». 2011.

Із сучасної української поезії

Після краху комуністичного режиму й відновлення незалежності вітчизняна література, зокрема поезія, розвивається бурхливо й різногранно. Цьому сприяють свобода творчості та доступ до надбань світової культури й раніше забороненої української класики.

Українську поезію нині творять представники різних поколінь:

• колишні шістдесятники — Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро Павличко;

• автори, що заявили про себе в 1970 1980-і роки, Київська школа поетів, Володимир Базилевський, Василь Герасим’юк, Анатолій Мойсієнко, Галина Кирпа, Костянтин Москалець, Оксана Забужко, Іван Андрусяк, Олександр Ірваиець, Ігор Павлкж;

• нарешті, молодші поети, які ввійшли в літературу вже на межі XX XXI ст., Юрко Гаврик, Сергій Жадай, Маріашіа Кіяповська, Сергій Пан-тюк, Дмитро Лазькій, Олег Коцарев, Любов Якимчук, Богдана Матіяш, Андрій Любка та багато інших. З кожним роком когорта майстрів поетичного слова поповнюється новими іменами. Цілком імовірно, що незабаром прилучиться до неї і хтось із вас.

У сучасній українській поезії співіснують, збагачуючи одна одну, різні стильові течії — від традиційної, орієнтованої на класичні взірці (її представляють, скажімо, Д. Павличко, Л. Костенко, В. Базилевський) до иостмодер-шстської1 (С. Жадан, Ю. Іздрик, А. Любка, Л. Якимчук).

Звичайно, творча манера кожного автора неповторна. І все ж можна помітити споріднені стильові ознаки сучасної української поезії. Загалом це продовження традиції згаданої раніше «тихої поезії».

Насамперед це такі ознаки:

• заглиблення у внутрішній світ людини аж до її позасвідомості;

• естетизм2 — визнання краси абсолютною, вищою цінністю;

• інтелектуалізм осмислення в поезії серйозних філософських проблем, побудова ускладнених образів, химерне поєднання асоціативних рядів, стримана емоційність;

• з інтелектуалізмом нерідко поєднується нібито наївне, дитинне світосприймання. Воно приваблює митців тим, що є щирим, безпосереднім, відкритим позасвідомості, позбавленим умовностей та оман цивілізованого («дорослого») світу;

• орієнтація на здобутки вітчизняної та зарубіжної культури, відродження давнього міфологічного бачення світу, язичницької і християнської символіки;

: ІІостмоде/тиш — світоглядово-мистецький напрям, що утвердився в українській культурі наприкінці XX ст. Для нього характерні: розпад цілісного погляду на світ, настанова на іру, іронію, химерне поєднання протилежних ідей, різних стилів, жанрів, переробка відомих сюжетів тощо.

2 Естетика (з грецьк. чуттєво сприйманий) — наука про прекрасне, про загальні закони краси.

• метафоричне мислення погляд на світ крізь призму метафор з метою відкрити несподівані аналогії і зв’язки у звичайній дійсності. Метафоричність допомагає митцеві будувати власний естетичний світ і розгадувати таємничу суть, закономірності існування світу реального;

• нерідко верліброва форма творів;

• часто недомовленість у творі з метою активізувати уяву читача, спонукати його до співтворчості.

Теорія літератури

Верлібр, або вільний вірги — це поетичний твір, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією.

Верлібр приваблює поетів тим, що уможливлює вільне розгортання асоціативних, метафоричних образів, не сковує їх ані римою, ані віршовим розміром, ані строфою. Крім того, він виростає з форм вислову ще язичницьких замовлянь, руського героїчного епосу («Слово о полку Ігоревім», козацькі думи).

Знайдіть у бібліотеці чи в Інтернеті й прочитайте вірші кількох із згаданих вище поетів. Які з щойно перелічених стильових ознак сучасної української поезії ви в них помітили? Проілюструйте свої спостереження характерними цитатами.

А тепер докладніше ознайомимось із творчістю кількох сучасних українських поспів.

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Пахаренко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 21:29, посмотрело: 12131