Народна Освіта » Українська література » Українські народні думи - Маруся Богуславка Читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Українські народні думи - Маруся Богуславка Читати онлайн

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДУМИ

Предметом особливої гордості кожного великого, духовно багатого народу є його прадавній героїчний епос, тобто великі поетичні твори, що оповідають про історію народу, важливі події, славетних героїв. Греки пишаються «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера (про ці твори ви довідаєтеся незабаром на уроках зарубіжної літератури), індійці «Махабхаратою* і «Рамаяною», французи «Піснею про Роланда», карели та фіни «Калевалою», вірмени «Давидом Сасуиським», киргизи «Манасом», українці ж неповторними билинами й думами.

• Satff ЛНН& основного £івн&. У курсі зарубіжної літератури торік ви вивчали билини. Пригадайте жанрові особливості цих творів. Які є цикли билин? Про що розповідає билина «Ілля Муромець і Соловей-Розбійник»?

Думи як жанр. Приблизно з XV ст. в Україні замість билин набули популярності думи. Цей жанр існує тільки в нашому фольклорі.

Теорія літератури

Думи — це великі народні пісенно-розповідні твори історико-героїчного Й CO-ціально-побутового змісту, що виконувалися речитативом.

Речитатив (від латин, читати вголос) — протяжний спів-проназування.

Епічна розповідь про певні події в думі часто супроводжується ліричними, суто пісенними уривками, тому співець і використовував речитатив: окремі рядки протяжно промовляв, а інші — проспівував.

Основні художні особливості дум:

1.    Речитативний спосіб віршування — це наспівне промовляння, при якому головні наголоси та їх кількість у рядку визначає мелодія: коли мелодія повільна, наголосів менше, якщо швидка більше.

2.    Нерівноскладовість рядка переважно від 9 до 13 складів.

3.    Відсутність строфи (куплета), натомість поділ тексту па окремі уступи (або тиради, періоди), у яких висловлюється певна завершена думка, кожен із них містить від 2 до 20 рядків.

4.    Усталена композиція: заспів (заплачка); розповідь з численними ліричними відступами; кінцівка (славослів'я). Оскільки заспів розповідає переважно про якусь трагічну подію, то його й називають ще :шплачкою\ наприкінці ж думи зазвичай прославляються, звеличуються її герой і слухачі, тому й іменують цю частину славослів'ям.

5.    Традиційні поетичні засоби: переважно дієслівна рима; постійні епітети й порівняння («Ой у святу ж то було неділю не сит орли заклекотали,/ Як то бідні, 6е:тіасні невольники у тяжкій неволі заплакали»); тавтологічні звороти (думає-гадає, хвалить-вшваляє); риторичні звертання, повтори («Татарко, татарко! Ой чи ти думаєш те, що я думаю?..»).

Думи споріднені з історичними піснями. У них подібна тематика, часто одні й ті ж персонажі, але думи більші за обсягом, мають складніший, детальніший сюжет, їх виконують речитативом, тоді як пісні співають.

До нашого часу дійшло майже 50 сюжетів дум із численними варіантами, хоча в давнину їх існувало значно більше. Уперше дума згадується в польському літописі 1587 р. Найдавніший же запис зразка цього жанру, що зберігся досі, датовано 1684 р. Це «Дума про козака Голоту». У науковий обіг термін «дума» увів перший ректор Київського університету М. Максимович 1827 р.

За змістом думи поділяють на дві основні групи: історико-героїчні й соціально- побутові.

Основні теми історико-героїчних дум:

1)    турецько-татарська неволя («Невольпицький плач»);

2)    утеча з ворожого полону («Втеча трьох братів з города Азова»);

3)    визволення невільників («Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самійла Кішку»);

4)    боротьба з татарсько-турецькими завойовниками («Дума про козака Голоту»);

5)    смерть козака-воїна («Дума про Івася Коновченка»);

6)    соціальні суперечності серед козацтва («Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер»);

7)    події Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького («Хмельницький та Барабані», «Іван Богуй», «Перемога під Корсунем»);

8)    Революція 1905 р. в українському селі («Чорна неділя в Сорочинцях»);

9)    трагедія колективізації й Голодомору 1933 р. («Дума про голод»).

У соціально-побутових думах поетично відтворено проблеми родинних взаємин, добра і зла, правди та кривди («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат»).

Українські кобзарі. Духовними вчителями, наставниками більшості народів у прадавні часи були їхні співці (поети-музйки). Вони зберігали й передавали наступним поколінням знання про минуле, віру, традиції предків, були попередниками нинішніх журналістів. Постійно подорожуючи, першими дізнавалися про новини й ділилися ними з багатьма людьми. Отже, формували громадську думку. У Стародавній Греції це були поети-кіфареди, у Скандинавії — скальди, у Монголії, Середній Азії — акини, у середньовічній Європі — трубадури, а в Україні кобзарі.

Виконання дум особливо складне мистецтво. Тому до нього вдаються лише обдаровані й спеціально підготовлені вмільці. Традиційно думи виконують у супроводі таких народних інструментів, як бандура, кобза й ліра. Через те й виконавців дум називають бандуристами, кобзарями, лірниками. Узагальнено ж усіх українських народних співців прийнято іменувати кобзарями.

 

Скориставшись матеріалами вашої бібліотеки й Інтернету, підготуйте повідомлення про бандуру, кобзу й ліру — будову, специфіку кожного з цих інструментів, їх історію, можливо, продемонструйте йзапис звучання.

Кобзарське мистецтво зародилось у сиву давнину, ще в руські часи. Кожен козак зазвичай був не лише досвідченим воїном, а й удатним співаком і музикою (пригадайте традиційний образ козака Мамая з народних картин).

У XV7I XVrIII ст. творцями й виконавцями дум були скалічені, сліпі чи просто старі козаки, тобто учасники й очевидці змальованих подій. У XIX XX ст. кобзарством займалися наділені талантом народні співці, переважно літнього віку сліпці. Вони виконували думи, історичні пісні, псалми (християнські пісні), розповідали легенди, перекази, казки, повідомляли останні новини.

Найчастіше кобзаря супроводжував поводир (чи міхоноша). Це були хлопчики, іноді й дівчатка-сироти, які допомагали старому в дорозі.

Коли в село чи місто заходив кобзар, це було справжнім святом для всієї громади. Люди залишали нагальні справи й збиралися па майдані. Звеселяли душі, слухаючи жартівливих пісень, або й під запальну музику бралися танцювати «Гопака» чи «Метелицю», сумували, слухаючи думу чи пісню про страждання й подвиги наших предків. Так діти, молоді люди довідувалися про тяжку турецьку неволю, про завзятого козака Голоту, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», про великого гетьмана Б. Хмельницького та його полковпиків-по-братимів Кривоноса, Богуна, Нечая, Морозенка, про безстраш-

них гайдамаків. Переконувались, яка непростима ганьба зрада свого народу. Скажімо, на прикладі гетьмана Івана Барабаша, якого за прислужництво полякам навіки затавровано в «Думі про Хмельницького й Барабаша». Слухаючи думу «Буря на Чорному морі», пересвідчувалися, що гідною є лише та людина, яка шанує батька-матір, рід, громад}', Бога, береже свою честь.

Прочитайте поезію Т. Шевченка «Перебендя» та коментар до неї (наприклад, в Інтернеті за адресою: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev111.htm). На основі цього твору розкажіть і процитуйте, як спілкувалися з людьми кобзарі, які твори виконували, чому іноді намагалися залишатися на самоті.

 

В Україні завжди дуже поважали цих сивих мудреців, називали Божими людьми. Кожен господар уважав за честь запросити до себе в дім мандрівного співця, нагодувати, прихистити на ніч. Ці співці супроводжували козаків у походах — розраджували на дозвіллі, а в бою підтримували звитяжний дух і лицарську доблесть. На Запорозькій Січі, а потім і па Кубані, була навіть спеціальна кобзарська школа, де готували співців-воїнів. Відомий переказ: якось у лютій битві між козаками й турками ніхто ніяк не міг здобути перемогу. Тоді отаман дав наказ кобзарській сотні підтримати вояків. Як заграли кобзарі «Метелицю» під градом стріл і куль, неначе хто підмінив утомлених козаків. З гиком і свистом вони рушили в контратаку. Вороги не витримали навального удару й у паніці кинулися тікати.

Кобзарі зазвичай не мали свого дому. їхнім майном були посох, торбина із сухарями та «дружина мальована» — кобза, бандура чи ліра. На старість вони в про ні у BcUi и ся до добрих людей дожити віку або й помирали край дороги. Тоді небіжчика хоронила громада найближчого села, його улюблений інструмент було прийнято залишати на могилі.

Незважаючи на це, народні співці сприймали своє покликання служити громаді, Україні й мистецтву як Божий дар і високо цінували. Увійти до їхнього товариства було не так просто. Кобзарі утворювали братства, у яких діяли свої закони й традиції. Братчики поділялися на майстрів та учнів. Супроводжуючи майстра, учень кілька років опановував кобзарське мистецтво.

Закономірно, що образ кобзаря став живим утіленням українського духу. До нього постійно звертаються професійні митці письменники, композитори, художники, майстри театру й кіно.

Як визнавав найвидатніший український поет Т. Шевченко, його талант зростав на думах і піснях кобзарських. Невипадково свою славетну поетичну збірку митець назвав «Кобзар» і відкрив її саме віршем «Думи мої, думи мої...». Образ кобзаря як духовного провідника української нації наскрізний у творчості генія.

Найвідоміші кобзарі XIX XX ст. — Остап Вересай, Михайло Кравченко. Гнат Гончаренко, Єгор Мовчан, Євген Адамцевич та ін.

Для допитливих

 

«Гомером у селянській свиті» напивали в XiX ст.

Остапа Bepecan (1803-1890), який кобзарював майже 70 років і прославив Україну по всій Європі. Він народився в с. Калюжницях на Полтавщині (тепер Чернігівщина) у сім'ї кріпаків. Його батько був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. У чотирирічному віці Остап теж утратив зір. Змалку хлопець захопився музикою й співом під впливом батька та кобзарів, які часто зупинялись у їхній хаті. Учився почергово в трьох кобзарів. Умів виконувати пісні чи думи з особливим емоційним напруженням.

Кобзар був знайомий із письменниками 11. Куліпіем і II. Чубинським (автором слів Гімну України), композитором М. Лисенком, художником О. Сластіоном і з іншими видатними діячами вітчизняної культури. Вони записали від О. Вересая безліч фольклорних скарбів, популяризували його творчість. Довідавшись про цього народного самородка, Т. Шевченко надіслав йому грошей та свого «Кобзаря» з автографом.

Знаменитий кобзар дожив віку вс. Сокиринцях на Чернігівщині, де I I. Чубннський на власний кошт збудував йому хату.

Дивовижний талант «українського Гомера» високо цінували не лише співвітчизники, а й зарубіжні гості, яким таланило його слухати. Скажімо, французький професор Луї Леже, уражений Вересневими думами й піснями, почав гаряче пропагувати українську культуру, читав курс української мови. На надзвичайній цінності творчості кобзаря наголошував професор Оксфордського університету Вільям Морфілл. А австрійський письменник Райнер Марія Рільке відтворив його образ в оповіданні «Пісня про правду». 14

літніх поводирів вишикували в шеренгу й розстріляли. Музичні інструменти спалили поруч із закиданими траншеями. Загалом у часи сталінського терору було знищено, за різними підрахунками, від 200 до 337 народних співців.

До початку Другої світової війни в Україні по залишилося жодного мандрівного кобзаря.

Згодом кобзарське мистецтво почало відроджуватися в іншій, професійній, формі. Багато років виступає в Україні й по всьому світу уславлена Національна заслужена капела бандуристів ім. Г Майбороди. Її особливість полягає в тому, що, як було заведено здавна, артисти одночасно співають і грають на бандурі, нині в колективі працює понад 50 сніваків-музикантів.

З державним відродженням України з’явилися й талановиті постаті нових кобзарів, які продовжують традиції великих попередників, виконують і сучасні патріотичні пісні на слова поетів-класиків. Серед таких майстрів брати Василь і Микола Литвини, Василь Нечеиа, Михайло Коваль, Василь Ждапкін та ін. Уже понад чверть століття працює школа кобзарського мистецтва в с. Стрітівці на Київщині.

Отже, справджуються пророчі слова Т. Шевченка: «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава,/Слава України!»

Маруся Богуславка

Що па Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невільників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, біднії невільники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невільники зачували,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко!

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми ие можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невільники!

Що сьогодні у нашій землі християнській Великодняя субота,

А завтра святий иразпик, роковий день Великдень».

То тоді пі козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

Кляли-проклииали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам про святий иразпик, роковий день Великдень сказала!»

То тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Боїуславка,

Теє зачувала,

Словами промовляла:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невільники!

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

То буде мені, дів ці-бранці,

Марусі, попівні Богу славці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці при ход жати,

Tемницю ві дм и кати,

Вас: всіх, бідних невільників, на волю випускати».

То на святий нразник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Став дівці-браиці,

 

Марусі, попівні Богу славці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає, —

До темниці ириходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невільників,

На волю випускає І словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невільники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-браики,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невільників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!

Вислухай, Боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах Нас, бідних невільників!

Розкрита в думі тема жіночої долі одна з пай популярніших в українському фольклорі.

Героїні «Думи про Марусю Бо гус лавку» начебто ще й поталанило: її купив турецький вельможа (наша або й султан), очевидно, полюбив, тому взяв за дружину, довіряє їй ключі від своїх володінь. Але, здобувши волю, багатство та владу, Маруся не зачерствіла душею, не забула рідну землю й християнську віру. Вона щиро співчуває бідним невільникам-землякам, пам’ятає й потай шанує наші свята, сумує за Україною й батьками. Тому просить бранців передати рідним вісточку, аби знали, що вона жива, і не так журилися.

Але разом з тим Богуславка цілком усвідомлює, що виявила слабодухість «потурчилась, побусурменилась» (тобто прийняла іслам). Отже, дорогу до рідного краю їй заказано назавжди.

•    SaflfaMifi ос/юА/юго ficflfifi.

1.    Як у думі змальовано існування козаків у неволі?

2.    Чому Маруся саме на Великдень вирішує врятувати земляків? У чому суть цього свята, що воно символізує?

3.    Чому козаки спочатку розгнівалися на Богуславку, коли та згадала про найбільше християнське свято?

4.    З чого видно, що Маруся усвідомлює свій гріх і кається? А як ви оцінюєте Марусин перехід у віру її поневолювачів?

Визволення бранців-українців справжній подвиг. Учинок Марусі засвідчує її милосердя, відданість Батьківщині, її протест проти поневолення.

•    SaflfaMifi ос/юв/ипо frtflfifi. Уважно перечитайте думу, знайдіть у тексті перераховані (с. 35-36) художні особливості дум.

Знайдіть в Інтернеті й послухайте думу «Маруся Богуславка» у виконанні одного із сучасних кобзарів — Михайла Коваля, Миколи Будника чи Василя Кирйлича. Якими засобами вокально-музичного мистецтва виконавець передав настрій, ідею твору?

 

За народними переказами, Маруся реальна історична особа. Народилася в м. Богу славі на Київщині, була донькою священика Покровської церкви. Під час набігу ординці забрали її разом з двома сестрами в ясир. Дуже вродливу Марусю придбали на невільницькому ринку для знатного турецького наші. Ставши його дружиною, полонянка могла б спокійно жити в розкошах. Але туга за рідним краєм, жаль до нещасних бранців ятрили її душу. Дочекавшись сприятливої нагоди, Маруся допомогла втекти з неволі семистам козакам. За це полонянку скарали на смерть. У пам’яті ж українців вона стала символом вірності Батьківщині, своєму народові. 1981 р. у центрі м. Богуслава, на скелястому березі річки Росі, на тому місці, де колись стояла Покровська церква, було урочисто відкрито пам’ятник Марусі.

Утім, прототипів героїні думи, напевно, було багато. Пригадати хоч би історію иайвідомішої українки XVI ст. Насті Лісовської (1505 1561), яка, полонена татарами, стала дружиною турецького султана Сулеймана й відома нам як Роксолана. Здобувши авторитет і владу в Османській імперії, вона намагалася обмежити напади турків на Україну.

Дума «Маруся Богу славка» була дуже популярною, відомо майже 10 її варіантів. Тарас Шевченко подав її у своєму букварі, бо вважав, що саме а такого високохудожнього й патріотичного твору треба починати народну освіту.

Зворушлива й трагічна історія Марусі Богуславки привабила багатьох митців: П. Куліш написав на основі думи поему, І. Нечуй-Левицький і М. Старицький драми, І. Багряний і Г. Тютюнник романи, Л. Костенко роман у віршах, М. Лисепко створив оперу.

1.    Що таке думи? Які основні художні особливості цих творів?

2.    На які групи поділяються думи? Чим зумовлений цей поділ?

3.    Розкажіть про життя та покликання кобзарів. Чому і як їх постійно переслідували

вороги України?

4.    Яких давніх і сучасних кобзарів ви знаєте?

5.    У яких формах розвивається кобзарське мистецтво нині?

6.    Підготуйте складний план думи «Маруся Богуславка».

7.    Охарактеризуйте образ Марусі. Обґрунтуйте своє ставлення до неї.

8.    Що ви знаєте про прототипів цього образу?

9.    Складіть невелику (на 3-5 хв) усну розповідь на одну з тем:

♦    Кобзарі — духовні провідники української нації.

♦    Чому пісні Марусі Чурай і тепер зворушують душі українців?

♦    Чому вчинок Марусі Богуславки є подвигом?

Урахуйте вимоги до цього висловлювання:

—    Розповідь — це усний, зв'язний, логічний і послідовний виклад певної теми.

У ній має бути вступ, основна частина й висновок;

—    розповідати потрібно жваво, емоційно, образно, висловлюючи й власну оцінку

аналізованих фактів;

—    особливу увагу треба звертати на культуру мовлення, зокрема правильне наголошування слів (орфоепію).

Прочитайте на дозвіллі

1.    Тулуб Хіноїди. Людолови: у 2 т. — Сімферополь: Таврія, 1980.

2.    Старицький Михайло. Богдан Хмельницький. — К.: Дніпро, 1991.

3.    Мушкетик Юрій. Яса. — К.: Рад. письменник, 1987.

4.    Глухенький Микола. Коліївщина. — К.: Дніпро, 1989.

5.    Старицький Михайло. Кармелюк. — JC : Дніпро, 1971.

6.    JIwmuu Микола. Струни золотії. — IC : Веселка, 1994.

7.    Дівчина з легенди: Маруся Чурай. — К.: Дніпро, 1974.

8.    Багряний lean. Маруся Богуславки. — К.: Юніверс, 200(5.

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Пахаренко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 21:24, Переглядів: 5248