Володимир Підпалий - Навіть якщо не дійдемо - ходімо... Читати онлайн

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ

(1936-1973)

«НАВІТЬ ЯКЩО НЕ ДІЙДЕМО -
ХОДІМО...»

Володимир Підпалий був залюблений
в Україну, його вабила її неповторна краса,
яку поет здатен був відшукати у краплині
роси і в загадковому запиналі осінньої ночі,
у вічній таїні сільської пасіки і в гордій
крутизні коневої шиї на нескінченній, як
життя, зеленій леваді... І зрозуміти його
поезію може тільки той, чиє серце відкрите
для краси і добра, любові та щирості, хто
точно знає, що справжні почуття - завжди
безкорисливі.

Так мало відвела доля цьому поетові,
який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалі-
чені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістде-
сятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цін-
ність у житті — ковток свободи.

Володимир Підпалий — син щедрої на хліб і на таланти полтав-
ської землі. Він народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках непо-
далік від мальовничого містечка Лубни. Його батько поліг на полі
бою 1943 року, захищаючи Київ. Потім тільки мати слухала, як
хлопчина вголос читав їй «Кобзар», слухала і плакала, пригадуючи
свою гірку наймитську долю...

Справжнє щастя відчув, коли вступив на філологічний факультет
Київського університету імені Т.Г. Шевченка в 1957 році. Відтоді
жив літературою: мов ластівки, вилітали з-під його пера поетичні
збірки; як редактор домагався видання таких книг, які щоразу дава-
ли новий ковток живлющої свободи українському читачеві.

Про що свідчить той факт, що Володимира Підпалого називали другом
такі письменники, як Ліна Костенко, Борис Олійник, Євген Гуцало?

Підступна хвороба урвала його поетичний лет, спинила на пів-
слові. Але те, що він устиг нам сказати, дорогого варте:

Коли я умру, хай иошіачуть, бо так вже ведеться,

Вип’ють чарку печалі і знову до праці ідуть.

Може, я не умер, а спинилося втомлене серце.

Щоб в землі стать землею і землю нарешті збагнуть...

«ПРАВДА СОБІ ТИХЕСЕНЬКО
ХОДИТЬ МІЖ КАЗОК...»

«Художником лицарських чеснот» назвав Володимира Під палого
його побратим по перу Євген Гуцало. А Ліна Костенко переконана,
що після нього «залишилося світло, яке ми всі зараз відчуваємо».

«...БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ...»

...Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...

Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком -
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти...

Кажеш, що не зумієм,
не маєм любові й хисту...

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх...

Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дорогу в пилу⁷,
траву!

...Бачиш, в гнізді малому,
як грудочки, пташата,
немічні ще, невміло ворушаться
і живуть!..

У чому, на ваш погляд, очевидний патріотизм цієї поезії?

Поетичні одкровення Володимира Шдпалого - справжній золотий
фонд української лірики. Зверніть у'вагу': автор довірливо ділиться з
вами найсокровеннішими думками й почуттями. А це велике й
складне мистецтво. Бо в коротеньких,
але надзвичайно емоційно наснажених,
глибоких і насичених розду'мами поезі-
ях він кожного разу встигає сказати
про найголовніше. Це і любов та краса
довколишнього світу. І стривоженість
чулої душі, яка відгукується на чужий
біль, відчуваючи його як власний.

І найбільша цінність - життя, до якого слід ставитися трепетно й
обережно, чиїм би воно не було.

І саме про це — поезія «...Бачиш: між трав зелених...». У ній —
буденне на перший погляд явище, пташине гніздо із щойно народже-
ними пташенятами поет описує так ніжно, захоплено, яскраво. Бо в
основі його світосприйняття — любов. До всього живого навколо. До
беззахисних пташат і до тих, хто прочитає його поезію і зрозуміє
силу, могутність і водночас таку очевидну крихкість життя.

Форма звертання, обрана автором, - невипадкова. Він звертається
до коханої, до рідної людини, яка так само, як і поет, здатна глибоко
відчувати. І якщо ти зараз читаєш цю поезію, то напевно розумієш,
що хотів сказати Володимир Під палий. І напевно завжди знатимеш,
що найбільша доблесть у житті - зберегти чиєсь життя, кому б воно
не належало. А особливо - якщо це життя беззахисної істоти.

Скупі, невибагливі, але надзвичайно влучні епітети та порівняння
підкреслюють, що буденна картинка природи може перетворитися на
неповторне поетичне і людське одкровення. Послідовно розміщені й
ключові слова поезії «байдужість гріх» - найголовніше, що хвилює
автора. Емоційні риторичні запитання підкреслюють ледве стриму-
ване внутрішнє хвилювання. Поет акцентує нашу увагу на головно-
му: у людини є, повинно бути добре та чуле серце, руки, які допо-
можуть.

І саме до нас із тобою звертається автор поезії із пристрасним
закликом: «треба любити». Усе довкола, найпростіші, звичайнісінькі
на перший погляд речі, бо саме з них і складається наше життя.
Любити «гаряче і багато», бо інакше Володимир Під палий не вмів.

ЗИМОВИЙ ЕТЮД

Поезія «Зимовий етюд», глибоко метафорична та ніжна, - також
про любов. Про почуття, яке проніс поет через усе своє недовге жит-
тя. Про любов до України, до Батьківщини, якій Володимир Підпи-
лий ніколи не втомлювався освідчуватись у синівській любові.

Це — малюнок зимового вечора, який огортає землю, поетова каз-
ка, яку слухає Україна. Некваплива інтонація, виваженість кожного
слова — і ти немов чуєш тихесеньке шурхотіння снігу. І такі звичні
буденні речі — тополі, огорожі, степ — набувають якогось казкового
забарвлення, стають немовби чарівними.

Пам’ятаймо, унікальний талант Володимира Під пал ого відкриває
нам таку неповторну красу України, яку може побачити не кожен, а
розповісти про неї — тим більше.

Що вам спало на думку спершу, коли прочитали назву твору?

Ви вже знаєте, що таке образи-сим-
воли, навчилися їх розуміти, вирізняти,
коментувати. І в поезії «Зимовий етюд»
Володимира Підпалого вам знову трап-
ляються такі образи. Адже кого не зача-
рує зимовий вечір? Хто не милувався,
задивившись у зоряне небо, усміхненим
серпиком місяця, що долає хвилі-кучу-
гури хмар золотими весельцями?

Вірш і справді схожий на казку, від
якої «аж синьо в очах», казку, сповнену
спокою, миру і доброти.

Розгляньте ілюстрацію. Чи передає вона
зміст вірша? Свою думку аргументуйте.

Просто й до щему ніжно, всього-на-
всього в кількох рядках, поет зумів
передати цілу гаму складних почуттів, які здатна переживати тільки
душевно тонка і безмежно любляча свою Батьківщину людина.

Вірш пронизаний радістю від можливості злитися з навколишнім
світом, спостерігаючи краєвид «запорошеної» України. Поет Володи-
мир Підпалий вважав це чи не найбільшою в світі цінністю, цьому
присвятив кращі зразки своєї творчості, якими захоплюватиметься
ще не одне покоління читачів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1.    Назвіть тему кожного з прочитаних віршів.

2.    Які образи найбільше сподобались вам і чому?

3.    До яких почуттів людини апелює автор у поезії «...Бачиш: між
трав зелених...»?

Міркуємо

1.    Що саме робить Україну казковою взимку? Як про це пише автор?

2.    Чому саме на пташине гніздо звернув увагу автор? Що його
хвилює? Процитуйте відповідні рядки.

3.    Яку людську якість вважає гріхом поет? Чому?

Аналізуємо

1.    До кого саме звертається поет у вірші «...Бачиш: між трав зеле-
них...»?

2.    Визначте найяскравішу метафору із поезії «Зимовий етюд».

3.    Порівняйте інтонацію обох прочитаних поезій. Чи однакова
вона? Чому?

Дискутуємо

1.    Чого навчає нас поет у своєму вірші «...Бачиш: між трав зеле-
них...»?

2.    Поясни, чому поет назвав свій вірш «Зимовий етюд».

3.    Які художні засоби найчастіше використовує автор і яку роль у
кожному конкретному випадку вони відіграють у поезіях?

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

«Горя у дитинстві мав досить. Почалося все зі смерті чи самогубства кота. Він
не міг звикнути до нової нашої хати, все бігав на старе дворище, а одного разу,
коли ми з мамою пішли забирати його, - вскочив у колодязь, що був чогось не-
зруйнований, і втопився. Два дні я нічого не їв і збирався втопитися, але батько
пішов на старе подвір’я і закидав колодязь, а втопитися в калюжі щось соромився.

Потім пішло ще гірше... і регулярніше, тому на запитання: "Як живеш?” - час-
то-густо відповідаю: "Спасибі, як і вчора, погано".

А втім, була в мене і радість. На четвертому році життя батько дозволив мені
посидіти на коні. Вже дорослим я кілька разів убивався з коней до смерті, але в
серці поруч зі страхом падіння поселилася любов до гриви і вітру від швидкого
галопу. Аби не покорився перед правдою, мушу сказати, що кіньми частенько
зловживаю і у віршах.

Із тварин найбільше жалію собак і волів. Перших, що розуміють, а сказати не
вміють. Волів - що терплять, хоч могли б і не терпіти - силу яку ж мають, але чого
варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі»
(Володимир Підпалий, «Автобіографія»).

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Усіма мовами поети однаково освідчуються в любові вітчизні. І часто навіть
говорять однакові слова. Бо якщо вони Поети, якщо вітчизна для них - над усе,
тоді й народжуються в душі слова про готовність віддати життя за мирний ранок
своєї батьківщини.

Прислухайтесь, як ніжно оспівував вітчизну вірменський поет Аветік Ісаакян.
Він, як і українець Володимир Підпалий, навіки закарбував у національній літера-
турі дві пісні: про вітчизну і про кохання.

ДИМ ВІТЧИЗНИ

На рідну землю я прийшов,

І як в дитинстві, знов мені
Засяли зорі чарівні,

І дивом світ здається знов... ⁴

Той дим - я вік би дихав ним,

В житті б нічого не бажав,

Жінок і славу я б віддав
І всі скарби - за рідний дим...

Переклад Віктора Кочевського

Поміркуйте, що спільного у вірші «Зимовий етюд» Володимира Підпалого
і поезії «Дим вітчизни» вірменського поета.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

У поезіях Володимира Підпалого є чимало крилатих висловів. Прочитайте їх,
поміркуйте, що надає їм афористичності. Напишіть твір-роздум, обравши темою
одну з наведених думок.

•    Якщо життям прийдешнім серце б'ється - воно й болить з великої любові!

•    За волю хто прийняв гірку неволю, вмер від неволі - той навік живий!

•    Треба в житті любити гаряче і багато...

•    На батьківщину їхати - не в гості...

•    Пізнай усе, не омини нічого, а тільки зради й тиші стережись...

•    Глянцеві непідвладна єдина монета - совість.

•    На рідній землі і одне крило в небі - крило!

•    Чим важче жити, тим більший потяг до життя.

•    Усе живе надіями постійно.

•    Заплакала мати - кожен день свій перекляв у пам'яті.

•    Ближніх годиться прощати!

Для підтвердження висловленого використайте факти з біографій письменни-
ків, творчість яких ви вивчали, приклади з прочитаних творів.

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

В автобіографії Володимир Підпалий розповів, що одного разу йому ворожила
сербіянка. її слова вразили поета. Ось вони:

«П’ять пальців твоєї руки не однакі. Де ж ти бачив двох подібних людей?

Всім однаково світять зорі, але в кожного є своя зоря.

Всі ходять по землі, але кожен має рідну землю.

Кожен твій сумнів твоєї віри вартий, як варта неправда правди. І чого більше -
і Бог не знає.

Півсвіту скаче, півсвіту плаче.. ».

Розкодуйте слова ворожки. Порівняйте власну версію з іншими.