Максим Рильський. Біографія, життєвий та творчий шлях

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

(1895—1964)

Максим Таденович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві у дворянській сім’ї. Батько майбутнього поета, відомий український куль­турний діяч Тадеіі Рильський, прищепив синові інтерес до української літе­ратури.

Дитинство Рильського пройшло в селі Романівка Сквирського повіту на Київщині (тепер Житомирська область). Маючи початкову шкільну підго­товку, 1908 року він вступив до приватної Київської гімназії В. Науменка, де здобув середню освіту. Ще до переїзду в Київ Рильський випробував свої си­ли в поезії. Його перший вірш був опублікований 1907 року, а вже 1910 року побачила світ ціла збірка творів поета-початківця «На білих островах».

1915 року Рильський стає студентом медичного факультету Київсько­го університету, але невдовзі переводиться на історико-філологічний фа­культет. 1918 року були надрукувані дві наступні збірки Рильського — «На узліссі» та «Під осінніми зорями». Події революції та громадянської війни не дозволили поетові здобути повну університетську освіту. Він залишив Київ і вчителював по селах до осені 1923 року, У цей час були написані твори, які увійшли до однієї з кращих поетичних збірок Рильського «Синя далечінь» (1922).

Повернувшись до Києва, Рильський ще досить довго, практично до кінця 20-х років, працював шкільним викладачем, одночасно віддаючи чи мало сил поетичній творчості. Тоді побачили світ його книжки «Крізь бурю й сніг*- (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги* (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У той час Рильський належав до товариства ки­ївських постів «неокласиків», неформальним лідером яких був видатний учений і поет М. Зеров. Усі з доброю освітою та виробленим літературним смаком, «неокласики» іронічно й подекуди зверхньо ставилися до агресив­ного безкультур’я н невігластва представників «пролетарського мистецтва». Не дивно, що вони постійно перебували під зливою упередженої критики, звинувачувані у відході від життя та нехтуванні революційними ідеалами.

Незалежна літературна позиція Рильського викликала роздратування комуністичної влади. 1931 року він був заарештований і близько шести міся­ців провів у в'язнипі. Під загрозою фізичного знищення поет був змушений пітп па компроміс. Збірка Рильського «Знак терезів» 11932), яка вийшла піс­ля перебування поета у в’язниці, засвідчила вже повну лояльність автора до правлячого режиму.

У численних поетичних збірках наступного періоду Рильський виступає співцем влади. Після смерті радянського диктатора Й. Сталіна 1953 року в CPCP дещо послабився ідеологічний тиск на літературу. Тоді Рильський пережив своєрідне поетичне «відродження». Були написані збірки «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін., позначені тематичною свіжістю та не­шаблонним ліризмом.

Рильський увійшов в історію української культури також як майстер художнього перекладу. Його перу належать високопрофесійні переклади з французької, польської та російської літератур.

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Насьогодні Максим Рильський частіше розглядається як поет-неокласик. Класичний — від латинського classicus, тобто взірцевий, зразковий. Класика­ми, на відміну від літераторів нового часу, частіше прийнято вважати дав­ньогрецьких і давньоримських письменників. Творчість античних авторів виступала естетичним еталоном, до якого в різні часи зверталися письмен­ники — представники багатьох європейських національних культурних тра­дицій. Усіх цих письменників умовно можна називати неокласиками.

Говорячи про український неокласицизм, не можна обійтися без згад­ки про французьких письменникт-«парнасців». їхня творчість припала на другу половину XlX століття й була яскраво представлена в збірниках «Су­часний Парнас», після виходу яких усталилась і назва самої літературної групи — «Парнас». До складу «Парнасу» входили Т. де Банвіль, Ф. Коппе, Сюллі-Прюдом, Ж. М. Ередіа та ін. Учасники групи визнавали важливим принцип «мистецтва для мистецтва», декларували потребу вдосконалення поетичної форми та літературної мови, простіше кажучи, виступали за висо­ку якість поезії, нагадуючи, що література — це, передусім, мистецтво. «Пар­насці» високо цінували античну культурну спадщину й нерідко зверталися до неї у власних творах.

Українські неокласики 1920-х років зазнали відчутного впливу фран­цузького «Парнасу». їм імпонувала вимога високого естетичного рівня пое­тичного слова, яку декларували французькі поети. Звичайно, мова не йшла про сліпе наслідування класиків: питання ставилося ширше — про засвоєння найкращих у мистецькому плані зразків європейської культури.

Не випадково в другій половині 20-х років, у період засилля пролетар­ського примітивізму в літературі, київських поетів-неокласиків звинуватили в прихильності до «чистого мистецтва» та неприйнятті нового життя, скроє­ного за більшовицьким зразком.

Сам Рильський не одразу прийшов до неокласицизму. Дебютна збірка поета «На білих островах» позначена певним виливом символізму, та й піз­ніше символістська поетика нерідко виявлялась у тіюрах Рильського. Од­нак у цілому його творчість 1920-х років правомірно характеризувати як неокласичну. Неокласична вона не тільки й не стільки за наявністю анти­чної образності чи виразних асоціації! із шедеврами світової культури. Мо­ва має йти про щось глибше — дух і філософію цієї поезії. Усталеність, рів новага. спокій, тиша, простота — ось головні прикмети поезії Рильського.

У художньому світі його творів поза конкретикою щоденного буття вираз­но проступає образ вічності- Революції, війни, перевороти — лише беззміс­товне і прикре марнування днів людського життя заради скороминущих прожектів. Не варто витрачати дорогоцінний час заради ілюзій. Рильський ставить звичайний мисливський відпочинок та рибальські будні вите бурхливих громадських дискусій. Життя важливе саме по собі — у своїй простоті й елементарності воно наближає людину до вічності. На тлі віч­ності увиразнюється справжнє й суттєве в людському житті, натомість зай­ве і другорядне відходить на другий план, здрібнюється і втрачає свою вагу. Сенс життя зосереджується в самому житті, у його маленьких щоденних принадах. Вічність дозволяє постові побачити в малому велике, вона до­зволяє відчути смак справжнього життя у проявах щоденності. Простота в Рильського виступає своєрідним еквівалентом правди. Це наближення до класичних прообразів, покладених в основу людської культури. Не ви­падково поетові близький гораиіаиський іделл приватного життя. Корис­туйся сьогоднішнім днем — цей принцип наґруває в творчості Рильського особливої філософської ваги. Поезія Рильського прагне передати насолоду від простих речей, у яких повніше проявляється сама людина, виразнішою стає її сутність і чіткішим бачиться справжнє її призначення. Розглядаю­чи людське жи ття в перспективі вічності, Рильський логічно приходить до вироблення своєрідного новочасного епікуреїзму. Його герой несе в собі стриманий оптимізм філософа, який навіть особисту втрату вимірює за до­помогою певного культурного досвіду. Такі поезії Рильського, як «Молюсь і вірю. Вітер грає...», «Солодкий світ!>, «Коли усе в тумані життєвому...», «І шум людський, і велемудрі книги..>, представляють різні грані лірич­ного героя. То вій перейнятий радісним переживанням «веселого світу», то виступає палким адептом мистецтва — малої картини, «що більша над увесь безмежний світ», то, нарешті, втомлений «велемудрими книгами», знаходить принаду в простоті елементарних насолод, обравши «мислив­ський переливний ріг». Поза цією розмаїтістю проявів образ поета постає як безсумнівна цілість у радісному та щирому прийнятті життя, взятого в перспективі хоч і простих, але одвіку повторюваних речей, на тлі яких поновлюється людина у своїй позачасовій реальності.

«В найтяжчих роках революції (приблизно 1919-1921) Рильський ря­тується з Києва на село, де три роки вчить дітеіі у школі, захоплюється мис­ливством і рибальством, живе книгами і поетичною творчістю. Як показує його поема “Крізь бурю й сніг”, революція на українському селі мала свій не менш трагічний розгін. Але тут була можливість дистанції, самотності і са- мовпорядкування, створення собі духового «білого острова» серед розбур­ханого революцією океану, інтимного контакту з природою, в якої поет усе життя хотів підглянути таємницю погодження і: вічній красі найстрашніших противенств. Результатом була його перша зріла самостійна книжка поезій СИНЯ ДАЛЕЧІНЬ... поетична перлина, в якііі вражає інтимне поєднання відчуття гармонії природи і тисячолітніх пригод людського невтомною ду­ха. В цей час до Києва, що почав оживати в нопій радянській дійсності, вже повернулись із таких самих сільських островів університетські товариші сучасності у світ» далекого в просторі або часі, в уявні світи книжок і мрій, — сучасність звучить в його поезії — і, власне, це робить з його майстерних вір­шів живе СЛОВО поезії».

Мітки: біографія Максима Рильського, конспект по біографії письменника Рильського, життєвий і творчий шлях.