Народна Освіта » Біологія » Особливості будови мохів та їх практичне значення






Особливості будови мохів та їх практичне значення

  1. Загальна характеристика мохів.
  2. Особливості будови та розмноження зелених мохів.
  3. Сфагнові, або білі мохи.
  4. Практичне значення мохоподібних.
  5. Висновки.

Спорофіт. Органи розмноження мохуВідділ Мохоподібні нараховує близько 35 тис. видів, які по­ширені на всіх континентах, але частіше вони зустрічаються в об­ластях з помірним і холодним кліматом.

Мохи ростуть на ґрунті, болотах, у хвойних лісах, можуть рос­ти на корі дерев, на камінні, піску, часто витісняючи лишайники. Є мохи, що живуть у водоймах.

У низькоорганізованих мохів тіло являє собою слань, а у більш високоорганізованих — тіло має листкостеблову будову. До суб­страту прикріплюється ризоїдами. У життєвому циклі мохів є чер­гування двох фаз: спорофіту і гаметофіту. Домінує гаметофіт.

Гаметофіт має вигляд пагона, розчленованого на стебла і листки; функцію кореня виконують ризоїди.

Статеві органи — багатоклітинні антеридії (тут формуються чоловічі статеві клітини — сперматозоїди) і архегонії (тут утворю­ються жіночі статеві клітини — яйцеклітини).

Спорофіт, (спорогон) складається з циліндричної ніжки, на верхівці якої розташовується коробочка. В коробочці утворюється спорангій зі спорами.

До листяних мохів належить 2/3 усіх мохів. Тіло листяних мо­хів завжди розчленоване на стебло і листки. Печіночники, на від­міну від листяних мохів, мають сланеву або листостеблову будо­ву. Стебло має радіальну будову, листки розміщуються спірально. Ризоїди багатоклітинні. Антеридії і архегонії розміщені групами на верхівці стебла або на бічних гілочках. Снорогон складається з гаусторії, ніжки і коробочки, яка має кришечку.

Порядок Зелені мохи налічує близько 14 000 видів, які пере­важно зустрічаються на болотах і в деяких типах лісів. Для них характерна різноманітна будова. Органи статевого розмноження закладаються на головних осях (верхоплідні мохи) і на бічних (бо- коплідні). Гаметофіт часто буває дводольним.

Типовий представник верхоплідних зелених мохів — зозу­лин льон звичайний. Стебло у нього пряме, нерозгалужене, густо вкрите сидячими, лінійно-ланцетними листками із загостреною верхівкою, заввишки до ЗО см. До ґрунту прикріплюється багато­клітинними ризоїдами.

Стебло зовні вкрите епідермою, за нею — шар механічної тка­нини, що складається з витягнутих клітин з потовщеними оболон­ками, далі кора і паренхіма, що містить крохмаль. У центрі сте­бла — провідний пучок ксилеми, оточеної флоемою.

Спорогон має складну будову. В центрі коробочки є колонка, яка у верхній частині переходить в епіфрагму, що закриває ко­робочку. До колонки та стінок коробочки прикріплені спорангії мішковидної форми, зверху коробочку прикриває ковпачок. Спо­рогон має пристосування до розсіювання спор — перистом. Це гі­гроскопічні зубці, розміщені по краю коробочки. В суху погоду вони відгинаються назовні, сприяючи висіванню спор, а в сиру — загинаються всередину, притискують до коробочки епіфрагму, за­побігаючи попаданню води.

Перед утворенням спор відбувається редукційний поділ. За сприятливих умов спора проростає в протонему, з якої виростає дводольний гаметофіт.

Антеридії на верхівці чоловічих екземплярів витягнутої фор­ми оточені верхівковими жовтими або червонуватими листками. Вони продукують дводжгутикові сперматозоїди. Архегонії група­ми містяться на верхівці жіночих рослин, чергуються з безплідни­ми нитками (парафізами) і теж оточені верхівковими листками.

Отже, гаметофіт зозулиного льону — це самостійно існуюча зе­лена рослина, а спорофіт завжди розвивається на гаметофіті і лише частково може самостійно синтезувати органічні речовини.

До порядку Сфагнові, або Білі мохи належить один рід Сфаг­нум, який включає 350 видів, що ростуть в заболочених лісах, на болотах, займаючи великі території на півночі Європи, Азії, в Північній Америці, а також у помірних областях південної пів­кулі. Білими їх називають тому, що в сухому стані мають білува­тий колір.

Гаметофіт сфагнуму складається з галузистого стебла і лист­ків. У дорослих рослин ризоїди відсутні. Ріст верхівковий. Ана­томічна будова стебла і листків сфагнуму незвичайна. У центрі стебла знаходяться живі тонкостінні паренхіматичні клітини, які


виконують роль провідної тканини. За клітинами кілька шарів вузеньких прозенхімних клітин з потовщеними стінками бурова- того кольору зовні знаходиться багатошарова епідерма, що скла­дається з великих мертвих клітин. Ці клітини мають пори і запо­внені водою. Листок сфагнуму не має жилки, складається з одного шару клітин, різних за формою та розмірами. Одні клітини живі, видовжені, хлорофілоносні, інші — мертві, вони крупніші і мо­жуть накопичувати велику кількість води, що в ЗО—40 разів пере­вищує масу самого моху.

Мохи є піонерами в заселенні відкритих та порушених місце­зростань, відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні. Суцільний моховий покрив у лісі затримує вологу і має водоохоронне зна­чення.

Висновок: водоростінижчі спорові рослини з переважан­ням гаметофіту над спорофітом у життєвому циклі.

Запам’ятай: гаметофіт, спорофіт, спорогон, архегонії, ан­теридії.

 

Категорія: Біологія

Автор: admin от 10-03-2013, 00:08, посмотрело: 17336