§ 6. Топокарта. Читання та практичне використання топографічних карт

Пригадайте: 1. Який масштаб мають великомасштабні карти? 2. Як називаються лінії, що утворюють на глобусі градусну сітку? 3. Що таке азимут?

Топокарта. Топографічна карта — загал ьногеографічпа карта великого масштабу (1 :200 000 і більше), на якій детально зображено невелику ділянку земної поверхні. Така карта має незначні спотворення.

Топографічна карта є універсальною географічною картою. З неї можна отримати інформацію про рельєф місцевості, геодезію, гідрографію, склад ґрунту, рослинність, об’єкти господарства й культури, відомості про дороги тощо. Її повнота й точність дають можливість вирішувати різного роду технічні завдання, проводити необхідні будівельні розрахунки, проектувати різні об'єкти. Крім того, це прекрасний путівник: за топографічною картою ви зможете легко просуватися наміченим маршрутом.

Мова графіки — пайлакоиічніший спосіб передавання інформації. Кожний аркуш топографічної карти містить певний обсяг інформації про зображену місцевість. Адже для того щоб охарактеризувати ділянки місцевості па аркуші карти з масштабом 1 : 100 000, потрібно в середньому майже 200 000 слів. Текст опису займе приблизно 400 сторінок книжки звичайного формат)'.

Створення міжнародної мільйонної карти світу. Топографічна карта світу складається з багатьох аркушів. Поділ карти на аркуші називають розграфленням, а прийняту систему позначення аркушів — номенклатурою. Номенклатура залежить як від масштабу карти, так і від географічного розміщення (за географічною широтою та довготою) зображеної території.

За основу розграфлення й номенклатури топографічних та оглядово-топографічних карт усіх масштабів узято розграфлення й номенклатуру ар

кушів міжнародної карти масштабу 1 : 1 000 000. Її рамки — трапеції, утворені меридіанами й паралелями, проведеними відповідно через 6" довготи та 4' широти. Паралелі, проведені від екватора через кожні 4 широти, утворюють широтні пояси (ряди). Пояси позначають великими літерами латинського алфавіту, починаючи від екватора до Північного полюса в Північній півкулі й до Південного полюса — у Південній. Меридіани, проведені через 6" довготи, утворюють колони, позначені арабськими цифрами. Наприклад, аркуш мільйонної карти, на якому зображено м. Київ, матиме номенклатуру М-36.

Аркуші карт більшого масштабу мають вигляд трапеції меншого розміру. Так, аркуш карти масштабу 1:100 000 має такі розміри: 30' за довготою і 20’ за широтою; аркуш топографічної карти масштабу 1 : 25 000 має за довготою 7'30" і за широтою 5’. Отже, для створення аркушів карт більшого масштабу за вихідний береться аркуш карти масштабу 1 : 1 000 000, який ділиться меридіанами й паралелями на 36 частин (через 1 за довготою і 40’ за широтою) або па 144 частин (30' за довготою і 20' за широтою). Таким чином отримують аркуш карт масштабу 1 : 200 000 і 1 : 100 000 відповідно. Для топографічних карт масштабу 1 : 50 000; 1 : 25000 і 1 : 10 000 аркуш карти кожного попереднього масштабу ділять на 4 менші аркуші.

Визначення географічних координат. Усі аркуші топографічних карт мають рамку у вигляді трапеції. Верхньою (північною) і нижньою (південною) сторонами рамки є паралелі, а бічними (західною й східною) — меридіани. Географічні координати цих меридіанів і паралелей позначені в кутах рамки карти. Для зручності визначення широти й довготи будь-якого пункту чи об’єкта, зображеного на топографічній карті, її рамка поділена на відрізки, що дорівнюють одній мінуті (1'). На кожному мінутному відрізку точками позначено поділки, які дорівнюють десяти секундам (10"). Отже, щоб знайти географічні координати будь-якої точки, треба провести через неї до рамок карти дві лінії, які відповідали б паралелі та меридіану, а потім прочитати на рамці значення широти й довготи з точністю до секунд.

і Визначте за фрагментом топографічної карти (мал. 11) географічні координати точки з позначенням висоти 218,0.

Визначення прямокутних координат. На топографічних картах також нанесена прямокутна сітка. Лінії проведені через 1 або 2 кілометри паралельно осям. Тому їх називають кілометровими лініями, а сітку - кілометровою. Усі лінії кілометрової сітки біля рамки позначені цифрами, що означають кілометри. Щоб визначити приблизно місцезнаходження географічного об’єкта або точку на карті, достатньо назвати утворений кілометровими лініями квадрат, у якому вони знаходяться. Для цього потрібно прочитати двозначні числа біля горизонтальної і вертикальної ліній, що утворюють нижній лівий (південно-західний) кут потрібного квадрата. Спочатку записують число біля нижньої горизонтальної лінії цього квадрата, а потім число біля лівої вертикальної лінії. Наприклад, квадрат, у якому знаходиться точка М (мол. 12) позначений 6508. Якщо треба точніше визначити положення точки всередині квадрата, то називають її прямокутні координати з точністю до метра. Для цього від точки проводять перпендикуляри до південної н західної сторін квадрата й за допомогою масштабу вимірюють відстані до них. Отримані величини додають до чисел відповідних кілометрових .ліній. Точка М матиме координати: X = 65550, У = 08750. Це неповні координати. У топографії ж

Масштаб 1 :50 000

доцільно використовувати повні координати. Для цього до наведених вище значень координат X та У дописують попереду ще по дві цифри (вони вказані малим шрифтом біля південної й північної горизонтальних і західної, і східної вертикальних ліній кілометрової сітки). Повні прямокутні координати точки М будуть такими: X = 6065550, У = 4308750.

Визначення крутості схилів. Під час туристичного походу важливо знати відносну висоту різних точок місцевості, крутість схилів тощо. Про це можна дізнатися за кількістю й щільністю горизонталей, проведених на топографічній карті. Горизонталями називають лінії перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Чим більше зображено горизонталей на схилі, тим пагорб вищий; чим ближче проведені горизонталі одна до одної, тим крутіший його схил, чим далі — тим більш пологий.

Крутість схилів визначають на топографічній карті за допомогою шкали закладання, яку розміщують під південною рамкою поряд із лінійним масштабом. Щоб визначити за картою крутість схилу, треба циркулем (або паперовою смужкою) виміряти відстань між двома сусідніми горизонталями на схилі, потім прикласти цей відрізок до шкали й прочитати внизу, яка крутість схилу в градусах. На малюнку 13 крутість схилу між точками а і б дорівнює З’ЗО’, а між точками о та а — 2°.

Визначення за картою напрямків і висот. Рухаючись незнайомою місцевістю, можна орієнтуватися за топографічною картою. Однак у лісі, у горах чи в пустелі важко звіряти карту з місцевістю й орієнтуватися за нею. У такому разі користуються додатково компасом, за яким визначають азимут маршруту (мал. 14). Маючи топографічну карту місцевості, можна за допомогою звичайного транспортира виміряти напрямок руху (азимут па певний орієнтир). Для цього па карті треба провести географічний

меридіан, сполучивши однакові значення географічної довготи на верхній і нижній рамках карти. Потім прикласти до лінії меридіана транспортир і виміряти за годинниковою стрілкою кут між меридіаном і напрямком на орієнтир. Цей кут називають дійсним (Лд), або істинним (Аг) азимутом. За своєю величиною він не збігається з магнітним азимутом (Ам), який вимірюють компасом безпосередньо на місцевості. Виявляється, що магнітні полюси й напрямок, на які показує магнітна стрілка компаса, не збігаються з географічними. Утворений кут називають магнітним схиленням (5). Саме па величину магнітного схилення дійсний азимут відрізняється від магнітного. Залежно від напрямку відхилення магнітної стрілки відносно дійсного напрямку на північ (географічного полюса) розрізняють західне та східне магнітне схилення. Знаючи величину магнітного схилення, легко перейти від дійсного азимута, обчисленого за картою, до магнітного, визначеного за компасом. Додаючи до значення дійсного азимута величину магнітного схилення (якщо воно західне) і віднімаючи (якщо воно східне), отримуємо величину магнітного азимута, за яким можна рухатися місцевістю.

На топокарті можна визначати також дирегсційні кути (а). Це кут між вертикальною кілометровою лінією й заданим напрямком. Кут також вимірюють транспортиром за годинниковою стрілкою від 0 до 360\ Між географічними меридіанами та вертикальними лініями кілометрової сітки утворюється кут, який називають зближенням меридіанів (±П). Як і магнітне схилення, воно може бути східним (зі знаком +), якщо північний кінець вертикальної лінії кілометрової сітки відхиляється на схід, і західним (зі знаком -■), якщо відхилення в протилежний бік. Знаючи дирекційш кути, можна визначити азимути: Ад = а±П, Ам = а±П±8.

Значення магнітного схилення й зближення меридіанів у різних точках земної кулі неоднакові. їх позначають цифрами на спеціальному схематичному малюнку, розміщеному на топографічній карті під її південною рамкою.

Висоту будь-якої точки земної поверхні можна визначити за значенням горизонталей на топографічній карті. Уздовж горизонталі абсолютна висота місцевості залишається незмінною. Знаючи абсолютну висот}', легко вирахувати й відносну висоту будь-якого пункту.

Висновки

За топографічною картою можна точно визначити географічні й прямокутні координати будь-якого об'єкта.

Визначити напрямки на топографічній карті й місцевості можна за допомогою дійсного й магнітного азимутів, а також дирекційного кута.

Основні терміни й поняття

Загальногеографічні карти великого масштабу (1 : 200 000 і більше), на яких об'єкти місцевості передані дуже детально, називають топографічними кбртами

1.    Що таке топографічна карта? Чим вона відрізняється від фізичної карти України в атласі?

2.    Які лінії слугують рамками аркушів топографічних карт?

3.    Як створюють топографічні карти?

4.    Чим топографічні карти відрізняються від дрібномасштабних географічних карт?

5.    Чому всі вимірювання на топографічних картах мають високу точність?

Дослідження

Складіть план маршруту в масштабі 1:10 000.

Група школярів вийшла з приміщення школи й вирушила на екскурсію до млина. Учні йшли ґрунтовою дорогою в північному напрямку. Праворуч від дороги росте фруктовий сад, а ліворуч знаходиться рілля. Через 400 м школярі підійшли до джерела. Повернувши за азимутом 30' на стежку, вони пройшли 500 м лукою й вийшли до річки, яка протікає із заходу па схід. Учні перейшли річку через дерев’яний міст і опинилися біля млина.

Практична робота 1

Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних і прямокутних координат, висот точок за топографічною картою

1.    За кілометровою сіткою топографічної карти форзацу визначте прямокутні координати гори Русовської (квадрат 6611) і гори Цегельної (квадрат 6613), а також відстань між ними.

2.    За топографічною картою форзацу визначте дійсний і магнітний азимути та дирекційний кут від точки Л (квадрат 67112) па точку Б (квадрат 6612).

3.    За топографічною картою форзацу визначте крутість південно-східного схилу пагорба з позначкою висоти 201,3 (квадрат 6712) між горизонталями 170 і 175 та західного схилу між горизонталями 195 і 200.

Це цікаво

За допомогою прямокутних координат можна визначити відстань у кілометрах і метрах до певної точки від екватора (координата X) і від осьового меридіана (координата У). Записують прямокутні координати в метрах. Наприклад, прямокутні координати мають таке значення: X = 6019650, У = 3465200. За координатою X ми можемо визначити відстань від екватора до заданої точки. Вона становитиме 6 019 650 м, або 6019 км 650 м. Що стосується координати X то перша цифра З вказує на те, що задана точка розташована в 3-й геодезичній зоні й має в ній координату 465 км 200 м, тобто вона віддалена від осьового меридіана 3-ї геодезичної зони в західному напрямку на 34 км 800 м (500 км - 465 км 200 м = 34 км 800 м). Адже осьовий меридіан кожної геодезичної зони умовно позначають не 0 км, а 500 км. У зв’язку з цим усі координати X розташовані на схід від осьового меридіана зони, матимуть значення більше 500 км, а розташовані на захід — менше 500 км.

. Готуємося до наступного уроку

Розгляньте план-схему вашої школи. Де ще ви бачили подібні схеми?

Це матеріал з підручника Географія 8 клас Гільберг