Регуляція функцій організму

Гомеостаз і регуляція функцій організму. Нервова та гуморальна регуляція. Їх взаємозв’язок

Основні поняття і терміни: гомеостаз, ендокринна система, залози внутрішньої секреції, ефекторні та регуляторні гормони, нейрогормони, гіпотала-мо-гіпофізарна система, зворотний зв’язок.

Гомеостаз. Ми вже неодноразово говорили з вами про явище гомеостазу. В цьому параграфі спробуємо узагальнити ваше уявлення про відносну сталість внутрішнього середовища й про механізми її підтримання.

Уперше думка про те, що сталість внутрішнього середовища забезпечує оптимальні умови для життя й розмноження організмів, була висловлена в 1857 р. французьким фізіологом Клодом Бернаром (1813-1878). Протягом усієї наукової діяльності вченого вражала здатність організмів регулювати й підтримувати в досить вузьких межах такі фізіологічні параметри, як температура тіла або вміст у ньому води. Це уявлення про саморегуляцію як основу фізіологічної стабільності він резюмував таким твердженням: «Сталість внутрішнього середовища є обов’язковою умовою вільного життям.

Клод Бернар підкреслював відмінність між зовнішнім середовищем, у якому живуть організми, і внутрішнім середовищем, у якому знаходяться їхні окремі клітини, і розумів, як важливо, щоб внутрішнє середовище залишалося незмінним. Так, наприклад, ссавці здатні підтримувати температуру тіла, незважаючи па коливання температури довкілля. Якщо стає занадто холодно, тварина може переміститися в більш тепле або більш захищене місце, а якщо це неможливо, уступають в дію механізми саморегуляції, які підвищують температуру тіла й перешкоджають тепловіддачі. Адаптивне значення цього полягає в тому, що організм як ціле функціонує більш ефективно, бо клітини, з яких він складається, знаходяться в оптимальних умовах.

Назвати відносну сталість внутрішнього середовища організму гомеостазом запропонував американський фізіолог У. Кепнон у 1929 р.

Процеси, спрямовані на його підтримання, називають гомеостатичними. Це — сукупність складних пристосувальних реакцій, спрямованих на усунення або максимальне обмеження дії різних факторів зовнішнього або внутрішнього середовища, що можуть змінити внутрішнє середовище організму.

У підтриманні гомеостазу беруть участь усі фізіологічні системи, а регуляція цих процесів пов’язана з діяльністю нервової, гуморальної та, певиою мірою, імунної системи. Роль нервової системи в регуляції вегетативних функцій була розглянута в темі 7.

Поняття про гуморальну та гормональну регуляцію. Хімічні сполуки, що надходять ззовні або утворюються в процесі обміну речовин (метаболіти й імунні тіла), можуть виливати на клітини організму, певним чином змінюючи перебіг різних процесів у ньому. Найчастіше цей вилив здійснюється через нервову систему. Хімічні рецептори, що розташовані в кров’яному руслі та безпосередньо в органах, сприймають зміни в показниках хімічного гомеостазу й запускають рефлекторні реакції, спрямовані на його відновлення. Регуляція функцій, обумовлена дією хімічних речовин, називається гуморальною. Такий механізм регуляції наявний у тварин різних рівнів організації, починаючи з одноклітинних.

Удосконалення механізмів гуморальної регуляції в процесі еволюції привело до виникнення гормональної регуляції, тобто до регулювання за допомогою спеціальних біологічно активних речовин-регуляторів — гормонів (з грсцьк. збуджую). Ці речовини утворюються особливими залозами чи групами секреторних клітин, що не мають спеціалізованих вивідних проток, а виділяють свої

секрети безпосередньо в кров. Тому їх називають залозами внутрішньої секреції, або ендокринними залозами (з грецьк. внутрішній і виділяю). Регуляцію функцій організму за допомогою гормонів називають гормональною, або ендокринною.

До залоз внутрішньої секреції належать: гіпофіз, епіфіз, щитоподібна, паращитопо-дібні, підшлункова, надниркові, загрудинна, статеві (рис. 182).

Природа та дія гормонів. Є гормони, які безпосередньо діють па органи, — ефек-торні гормони (тобто гормони, що змінюють функцію, викликають ефект). Друга група гормонів виливає на діяльність залоз внутрішньої секреції — це регуляторні гормони. Особливу групу становлять гормони, що продукуються нервовими клітинами гіпоталамуса й регулюють утворення регуляторних гормонів, — нейрогормони.

За хімічною природою розрізняють гормони стероїдні (жироподібні), похідні амінокислот і білкові. Механізм дії гормонів полягає в їхньому впливі на проникність клітинних мембран, активність ферментів у цитоплазмі клітин, діяльність оргаиел клітини, зокрема ядра.

Гормони — надзвичайно активнодіючі хімічні речовини. Наприклад, грама інсуліну достатньо, щоб нормалізувати вміст глюкози в декількох тисяч людей. Або: усього 0,0001 г гормону росту визначає ріст і фізичний розвиток людини протягом 20 років. Про більшість гормонів можна сказати, що все людство за добу виробляє всього декілька грамів гормонів.

Гормони в організмі людини відповідають за поділ клітин; зумовлюють зріст та інші показники фізичного розвитку; регулюють обмін речовин; відповідають за різні захисні реакції організму; зумовлюють настання та перебіг вагітності, розвиток плоду; впливають на розумовий розвиток, емоційний стан людини та ін. Важко назвати такий процес в організмі, у якому б не брали участь гормони. Якщо залоза внутрішньої секреції виробляє стільки гормону, скільки потрібно організму, це називається нормальною секрецією (функцією), якщо більше — гіперфункцією, якщо менше — гіпофункцією.

Взаємозв'язок між нервовою та ендокринною системами. Діяльність ендокринної системи повністю підпорядкована нервовій системі. Основною керівною нервовою структурою є гіпоталамус. Він контролює підтримання гомеостазу за рахунок інформації, що надходить від рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, кровоносних судинах і шлуночках мозку. З одного боку, через вегетативну нервову систему гіпоталамус впливає на діяльність внутрішніх органів, а з іншого — виділяє нейрогормоии, що стимулюють або гальмують секрецію гіпофізом регуляторних гормонів. Вони визначають секреторну активність усіх інших ендокринних залоз і тим самим - їхній вплив на показники гомеостазу. Структурне утворення, що забезпечує взаємозв’язок гіпоталамуса й гіпофіза, називається гіпопшламогіпофізарною системою (рис. 183). Інтенсивність утворення гормонів кон тролюється механізмом «зворотного зв'яжу».

Якщо залоза продукує надлишок гормоиа, то зміни, викликані ного дією, через гіпоталамус і гіпофіз пригнічують утворення гормоиа й навпаки.

Ендокринна регуляція ефективно доповнює нервову. Відповідь па нервовий вплив проявляється майже миттєво, та вона не може бути довготривалою. бо нервові центри швидко втомлюються. Вплив гормонів повільний, бо зв'язаний з їхнім утворенням, вивільненням і транспортуваипя.м кров’ю. Гормональна відповідь виникає через декілька секунд або навіть хвилин. Вона може бути довготривалішою — хвилини (адреналін, иорадрепаліи), години (гормони, що виливають на сечоутвореиня), роки (статеві гормони).

Ще однією особливістю ендокринної регуляції є те, ІЦО відповідь на дію гормонів поширюється по всьому організму. Наприклад, під дією гормоиа підшлункової залози — інсуліну — вуглеводний обмін змінюється в кожній клітині організму. Нервовий же вплив зазвичай чітко обмежений реакцією якогось одного органа. Наприклад, при надсиланні з центральної нервової системи збудження до певного м'яза скоротиться тільки він, а інші запишаться розслабленими.

Тому там, де потрібна швидка, короткочасна, місцева реакція, є ефективною нервова регуляція. Однак якщо потрібна тривала, усеохоплююча дія без ендокринної системи не обійтися.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Дайте визначення поняття «гомеостаз». 2. Поясніть біологічне значення сталості внутрішнього середовища. Поясніть біологічне значення ендокринної системи для регуляції функцій організму людини. 3. Визначте механізм взаємодії нервової та ендокринної систем. 4. Поясніть відмінність і подібність між нервовою та ендокринною регуляцією функцій організму. 5. Обґрунтуйте, за яких обставин потрібніше нервова, а за яких — ендокринна регуляція. 6. Поясніть механізм дії гормонів.

Домашнє завдання. Складіть перелік відмінностей нервової та гуморальної регуляції функцій організму.

Це цікаво знати. Термін «гормон» запропонував англійський фізіолог Е. Стерлінг ще в 1905 р. Хімічний склад гормонів різний. Гормони гіпофіза, підшлункової залози — білки, гормони кори надниркових і статевих залоз — жирової природи. Нині синтезовано багато гормонів, які застосовують як лікарські препарати при гіпофункції або при видаленні (наприклад, при утворенні пухлини) тих чи інших залоз внутрішньої секреції.

Гіпофіз, епіфіз, щитоподібна залоза

Основні поняття і терміни: гіпофіз, гормон росту, гігантизм, карликовість, меланотропін, епіфіз, мелатонін, щитоподібна залоза, тироксин, зоб, кретинізм, мікседема, базедова хвороба

Гіпофіз (мозковий придаток) — це маленька, масою всього 0,5-0,б г, залоза внутрішньої секреції, що міститься на дні черепа в турецькому сідлі. Гіпофіз сполучається з мозком за допомогою ніжки. Вій складається з двох

часток: передньої — залозистого гіпофіза, або аденогіпофіза, і задньої — ней-рогіпофіза (рис. 183).

Функція задньої частки гіпофіза полягає у виділенні двох гормонів, що продукуються нервовими клітинами гіпоталамуса, накопичуються в не-йрогіпофізі, а за необхідності виділяються в кров. Перший із них — анти-діуретичний гормон. Він підвищує артеріальний тиск, тому має ще другу назву — вазопресин. Другий гормон (окситоцин) керує скороченнями матки при пологах і виробленням молока молочними залозами.

Секреторна функція аденогіпофіза здійснюється під впливом нейрогор-моїгів, що продукуються нейронами гіпоталамуса. Передня частка гіпофіза виробляє вісім гормонів. Два з них — гормон росту (соматотропін) і мела-нотропін — ефекторні гормони. Інші гормони — регуляторні й контролюють діяльність щитоподібної, надниркових і статевих залоз.

Гормон росту діє на процеси росту й поділу клітин тіла. Особливо чутливі до нього кісткова та хрящова тканини. Він насамперед сприяє збільшенню лінійних розмірів тіла.

Якщо внаслідок якихось порушень у дитячому віці гіпофіз виробляє надто багато гормона росту, то розвивається гігантизм (зріст людини може досягати 280 см). При його нестачі в дитячому віці спостерігається карликовість.

Найменша жінка на землі мала ріст 59 см, а чоловік — 67 см. Після 21 року продукування гормона росту припиняється (рис. 184).

Якщо в дорослої людини збільшується виділення цього гормона, розвивається акромегалія (від грецьк. кінцівка і великий), унаслідок цього захворювання збільшуються розміри не всього тіла, а тільки окремих його частин — носа, підборіддя, язика, рук, ніг, вигляд людини спотворюється (рис. 185).

Меланотропін впливає на пігментні клітини шкіри, стимулюючи утворення пігменту меланіну, завдяки якому шкіра темніє під виливом сонячного світла.

Епіфіз (шишкоподібна залоза) знаходиться в середньому мозку. У Стародавній Греції його вважали «центром душі людини». Однак тривалий час функції епіфіза були невідомі. У нижчих хребетних тварин — цс «тім'яне око» — фоторе-цепторие утворення. Завдяки цій структурі тварини визначають зміну дня й ночі. У людини епіфіз виконує функцію біологічного годинника, що регулює відчуття добового біологічного

ритму. Вій продукує гормон мелатонін. Цей гормон пригнічує розвиток статевих залоз і тим самим стримує передчасний статевий розвиток. Пригнічення діяльності епіфіза в дітей спричиняє передчасний статевий розвиток і затримання росту внаслідок гальмівної дії на гіпофіз. Інформацію про рівень освітлення епіфіз отримує через нервові шляхи від органів зору.

Мелатонін, на відміну від мелаиотропіну, пригнічує утворення темного пігмент}' шкіри й тим самим викликає її посвітління. Порушення продукування цього гормона може призводити до побіління ділянок шкіри (вітиліго) або до надмірної пігментації.

Щитоподібна залоза — одна з найбільших залоз внутрішньої секреції людини. Вона міститься перед трахеєю, має вагу 25-30 г, утворена двома частками, які з’єднані між собою перешийком.

Основний гормон щитоподібної залози — тироксин. До його складу входить Йод. Цей гормон активізує всі види обміну речовин у всіх органах і системах. Через порушення функції щитоподібної залози виникають тяжкі захворювання. Її робота контролюється гормоном гіпофіза тиреотропіном.

Збільшення розмірів щитоподібної залози називають зобом. Якщо в питній воді певної місцевості не вистачає Йоду, необхідного для функціонування щитоподібної залози, відбувається збільшення її розмірів. виникає ендемічний зоб (рис. 186, а). При цьому продукування гормона є недостатнім, унаслідок чого розвивається гіпотиреоз. Якщо це відбувається в дитячому віці, то призводить до затримки росту й розвитку недоумкуватості — кретинізму (рис. 187).

У дорослої людини гіпофункція щитоподібної залози призводить до розвитку мікседеми. Через нестачу гормона відбувається зниження обміну речовин, людина стає сонливою, млявою, загальмованою, у неї погіршується нам'ять і знижується працездатність, випадає волосся, шкіра стає сухою, збільшується маса тіла. Основною причиною цієї хвороби є також нестача Йоду в організмі.

Мешканцям йододефіцитиих регіонів необхідно вживати йодовану сіль. їм корисно їсти морепродукти.

Базедову хворобу (уперше вона описана німецьким ученим Карлом Б азе д о ви м) спричиняє підвищення функції (гіперфункція) щитоподібної залози. Під час перебігу цієї хвороби значно прискорюється обмін речовин, підвищується збудливість нервової системи, спостерігаються тремтіння кінцівок, схуднення (рис. 186, б).

Це треба пам’ятати! Майже на всій території України в питній воді та продуктах харчування не вистачає Йоду.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Поясніть особливості будови та функції гіпофіза. 2. З’ясуйте механізм дії гормонів гіпофіза. 3. Визначте, унаслідок чого виникає порушення функцій гіпофіза. 4. Визначте й обґрунтуйте значення епіфіза для організму людини. 5. Яка частина головного мозку є водночас і відділом центральної нервової системи, і головним регулятором діяльності залоз внутрішньої секреції? 6. Визначте взаємозв'язок будови та функцій щитоподібної залози. З яких відділів складається щитоподібна залоза? 7. Поясніть, до яких наслідків призводять захворювання щитоподібної залози. 8. Коли виникає і чим проявляється ендемічний зоб, мікседема, базедова хвороба?

Запитання для допитливих. Поясніть, чому гіпофіз називають «диригентом оркестру залоз внутрішньої секреції».

Домашнє завдання. Користуючись додатковою літературою, аргументовано доведіть необхідність постійної профілактики йододефіцитних захворювань в Україні.

Це треба знати. Удар по голові може спричинити гігантизм або акромегалію, на все життя спотворити тіло й обличчя людини

Паращитоподібні, підшлункова, надниркові, статеві залози, тимус

Основні поняття і терміни: паращитоподібні залози, паратгормон, підшлункова залоза, інсулін, глюкагон, глікоген, надниркові залози, адреналін, норадреналін, кортикостероїди, статеві залози, андрогени, естрогени, гона-дотропін, тимус, тимозин, цукровий діабет.

Паращитоподібні залози (з грецьк. біля) містяться на задній або бічних поверхнях щитоподібної залози. Цс дуже маленькі, подібні на горошинки залозки масою но 0,5-0,8 г кожна. Вони секретують тільки один гормон — паратгормон. Він регулює вміст Кальцію й Фосфору в плазмі крові. Гіперфункція наращитонодібних залоз призводить до розм’якшення кісток і руйнування скелета.

Коли гормопа наращитонодібних залоз не вистачає, Кальцій надмірно накопичується в кістках, хрящах і зв’язках, порушуючи їх функції. Через нестачу Кальцію в крові підвищується збудливість нервової системи та м'язів, у людини виникають судоми.

Функція наращитонодібних залоз регулюється безпосередньо дією іонів Кальцію па залозисту клітину. Зниження його концентрації в крові нижче міліграма є стимулом для виділення наратгормона. Останній підвищує реабсорбцію Кальцію в нирках, усмоктування його з кишечнику, а при необхідності — вивільнення його з кісток.

Підшлункова залоза — цс залоза змішаної секреції. Як залоза зовнішньої секреції вона продукує травні ферменти й виділяє їх у дванадцятипалу кишку. А як залоза внутрішньої секреції виробляє й виділяє в кров інсулін і глюкагон — гормони, що регулюють обмін вуглеводів. Вироблення гормонів забезпечують клітини острівців підшлункової залози (острівців Лангерганса) (рис. 188).

Інсулін сприяє зниженню рівня глюкози в крові внаслідок збільшення проникності клітинних мембран до неї. Глюкоза — основне джерело енергетичного забезпечення організму та єдине таке джерело для мозку. Тому її концентрація в крові підтримується на постійному рівні в межах 0,8 -1,1 г/л. Надлишок глюкози, який виникає внаслідок усмоктування її з кишкового тракту, під виливом інсуліну перетворюється па глікоген — тваринний крохмаль. Основна його маса накопичується в печінці.

Глюкагон сприяє перетворенню глікогену на глюкозу, у результаті чого її рівень у крові зростає. Аналогічно на концентрацію цукру в крові впливає адреналін.

Основним регулюючим фактором утворення гормонів підшлункової залози є концентрація глюкози в крові. Її збільшення підсилює продукцію інсуліну, зменшення — глюкагону.

Зниження концентрації глюкози нижче 0,5 г/л призводить до розладів діяльності нервової системи, настає гіпоглікемічна кома й смерть. Вивести людину з такого стану може внутрішньовенне введення глюкози. Збільшення концентрації глюкози вище 1,8 г/л (гіперглікемія) призводить до її втрат із сечею, ще вища концентрація також може викликати коматозний стан унаслідок підвищення осмотичного тиску крові.

Порушення продукції інсуліну призводить до розвитку захворювання на цукровий діабет. Він був відомий ще давнім грекам і римлянам. Такі хворі відзначалися слабкістю, пили багато води. До XX ст. діагноз «цукровий діабет» означав смертний вирок. Нині мільйони людей страждають на цю хворобу, та завдяки щоденному введенню інсуліну вони можуть жити й працювати. Інсулін отримують із підшлункових залоз тварин.

Надниркові залози розміщені на верхівках нирок. У них розрізняють зовнішній корковий шар і внутрішній мозковий (рис. 189).

Корковий шар продукує велику кількість гормонів — кортикостероїдів, які за фізіологічною дією поділяються намгнералокортикоіди, які регулюють водно-сольовий обмін; глюкокортикоїди, що впливають на обмін білків, жирів і вуглеводів; статеві (андрогени, естрогени), які відіграють важливу роль

у розвитку статевої системи дітей, коли функція статевих залоз ще недостатня. Після статевого дозрівання їх роль стає незначною. Утворення кортикостероїдів контролюється гормоном аденогіпофіза адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

Мозковий шар надниркових залоз є частиною симпато-адреналової системи. Він утворений видозміненими нервовими клітинами симпатичної нервової системи. Ці клітини забезпечують секрецію гормонів адреналіну та норадреналіну, яка знаходиться під контролем вегетативної нервової системи та її вищого нервового центру — гіпоталамуса. У секреті мозкового шару міститься 70 90 % адреналіну. Ці гормони забезпечують термінову мобілізацію ресурсів організму та підвищення м'язової працездатності й виживання організму в надзвичайних умовах, тобто в умовах стресу. їх вплив супроводжується підвищенням артеріального тиску крові, активізацією роботи серця, збільшенням вмісту глюкози в крові, підвищенням тонусу скелетних м'язів тощо.

Тимус (вилочкова залоза) міститься за грудниною, їй належить провідна роль у розвитку імунітету (рис. 190). Зазвичай вона добре розвинена в дітей, а після статевого дозрівання поступово зазнає зворотного розвитку. Функції залози остаточно не з’ясовані. Основна речовина, що нею секрету-ється, — тимо:шн. Під його впливом відбувається формування Т-лімфоцитів. Установлено, що розвиток і м у 11 од ефі циті і и х захворювань, зокрема СНІДу, пов'язаний з порушеннями функції тимуса.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Визначте взаємозв’язок будови та функцій паращитоподібних залоз. 2. До яких наслідків призводять порушення функцій паращитоподібних залоз? 3. Визначте взаємозв’язок будови та функцій підшлункової залози. 4. Обґрунтуйте, чому підшлункову залозу називають залозою змішаної секреції. 5. Визначте взаємозв’язок будови та функцій надниркових залоз. 6. Які функції статевих залоз ви знаєте? 7. Яка залоза внутрішньої секреції атрофується до моменту статевого дозрівання? 8. Що ви знаєте про будову та функції вилочкової залози?

Самостійна робота з підручником. Заповніть таблицю в зошитах

Залоза внутрішньоїсекрецГГ, її гормони	Фізіологічна дія

Домашнє завдання. Складіть схему дії гормона паращитоподібної залози на обмін Кальцію в організмі.

Це треба знати. Підвищена спрага, часте сечовипускання, гнійники на тілі можуть бути ознаками цукрового діабету.

Статеві залози. Утворення статевих клітин

Основні поняття і терміни: гонадотропні гормони, естрогени, андрогени, яєчники, яйцеклітина, овогенез, яєчки, сім’яні канальці, сперматозоїди, сперматогенез.

Статеві залози чоловіків і жінок належать до залоз зовнішньої та внутрішньої секреції (змішані залози). Зовнінпіьосекреторпа функція полягає в тому, що вони виробляють статеві клітини: чоловічі — сперматозоїди, жіночі яйцеклітини. На впутрішиьосекреторну функцію статевих залоз виливають гонадотропні гормони адеиогінофіза та статеві гормони надниркових залоз.

Жіночі статеві залози — яєчники — виробляють естрогени (з грецьк. прагнення та походження), які також відповідають за вторинні жіночі статеві ознаки: характерний жіночий голос та ін. Одна група естрогенів відповідає за менструальний цикл, інша — за нормальний перебіг вагітності та підготовку молочних залоз до годування новонародженого. У нормі чоловічі статеві залози виробляють невелику кількість естрогенів, а жіночі — андрогенів.

Чоловічі статеві залози називаються яєчками. Вони продукують чоловічі статеві гормони — андрогени (з грецьк. чоловік), які зумовлюють вторинні статеві ознаки чоловіка — низький голос, ріст вусів і бороди тощо.

Яєчник (рис. 191, 192, 210) — парна жіноча статева залоза масою 6 8 г, розміщена но обидва боки від матки. Він належить до залоз змішаної секреції: як залоза внутрішньої секреції — виробляє під контролем гіпоталамуса н гіпофіза гормони, що регулюють процеси дозрівання яйцеклітини, запліднення, розвиток плоду в матці, період вагітності, пологи та зумовлюють вторинні жіночі статеві ознаки (розвиток молочних залоз, оволосіпня тіла за жіночим типом, жіночий голос); як залоза зовнішньої секреції — забезпечує утворення жіночих статевих клітин — яйцеклітин.

Новонароджена дівчинка вже має більше мільйона первинних яйцеклітин (овоцитів). Усі вони занурені в особливі міхурці з рідиною — фолікули (з латин, мішечок, рис. 191, 192). Дві третини яйцеклітин гинуть ще до того, як дівчинка досягне періоду статевого дозрівання, а всього протягом

життя в жінки допріває 400 500 яйцеклітин. Коли відбувається статеве допрівання дівчинки, вона стає дівчиною, оскільки в її організмі починають утворюватися зрілі яйцеклітини.

На розрізі яєчника (рис. 191) можна побачити дозрілі й недозрілі фолікули, у яких, неначе в «інкубаторі», допрівають яйцеклітини. Дозрілий фолікул ін дозрілою яйцеклітиною напивається граафовим міхурцем (рис. 192) на честь голландського анатома й фізіолога Реньє Граафа.

Овогенез (рис. 193). У вищих тварин і людини яйцеклітина — це велика (приблизно 100 мкм) клітина, нездатна (на відміну від сперматозоїда) самостійно рухатися. У ній міститься багато запасів поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів), необхідних для розвитку зародка.

Процес утворення й дозрівання яйцеклітини називається овогенезом (з латин, яйце). Овогенез відбувається шляхом мейозу.

Яйцеклітини дозрівають у яєчнику, і цей процес у жіночому організмі починається ще до народження. Під час дозрівання плоду первинні статеві клітини діляться шляхом мітозу, утворюючи багато клітин, які називаються овогоніями. Вони також діляться, унаслідок чого й утворюються овоцнти першого порядку. На такому етані вони перебувають від народження дівчинки до її статевого дозрівання. Тоді розпочинається наступний етап дозрівання яйцеклітин, який відбувається шляхом мейозу.

Перший поділ мейозу супроводжується нерівномірним поділом цитоплазми, унаслідок чого з овоциту першого порядку утворюється велика клітина — овоцит другого порядку та маленька клітина, що називається першим полярним тільцем.

Після другого поділу мейозу утворюється дозріла яйцеклітина з гаплоїдним набором хромосом, здатна до запліднення, а також — друге полярне тільце. Полярні тільця не відіграють ніякої ролі в овогеиезі й невдовзі руйнуються.

Овогенез починається ще задовго до народження дитини й повністю закінчується після виходу яйцеклітини з граафового міхурця в маткових трубах.

Яєчко (рис. 194, 195, 212) — парна чоловіча статева залоза змішаної секреції, що виробляє чоловічі статеві клітини — сперматозоїди, або сперматозо-они (зовнішиьосекреториа функція), та чоловічий

статевий гормон тестостерон (виутрішньосекреторна функція). Яєчки розміщені в шкірно-м’язовому мішечку — мошонці (рис. 194,212). У плоду вони формуються в черевній порожнині й відразу ж після народження або протягом 1-2 тижнів опускаються в мошонку. Якщо це не відбулося, батькам дитини треба звернутися до лікаря.

Яєчко — це утвір овальної форми об’ємом 15 25 см³ і масою 20 ЗО г. Зовні воно вкрите аж сімома оболонками. Цей комплекс оболонок має велике біологічне значення, бо слугує збереженню певної сталої температури яєчка, потрібної для утворення сперматозоїдів, які можуть повноцінно розвиватися лише за температури на 2-3 ¹¹ С нижчої від температури внутрішніх органів. Тому чоловікам небажано носити надто щільну білизну, часто приймати гарячу ванну.

Кожне яєчко складається приблизно з тисячі звивистих сім'яних канальців загальною довжиною до 300 -400 м. При статевому дозріванні в сім’яних ка-нальцях яєчок починають утворюватися сперматозоїди. З яєчок вони надходять до придатків, де відбувається їхнє дозрівання впродовж 80 діб (рис. 195,212).

Придаток яєчка — це згорнута спіраллю трубка (у розгорнутому вигляді її довжина становить майже 6 м), що проходить но задній частині яєчка. Від кожного придатка починається сім’явипосна протока. Наприкінці вони з'єднуються з протоками сім'яних міхурців і відкриваються в сечівник. Саме тут сечовий шлях об’єднується зі статевим (звідси й назва — сечостатева система). Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.

Сперматогенез (рис. 196). Сперматозоїди (з грецьк. сім’я та життя) дозрілі гаплоїдні чоловічі статеві клітини (рис. 197). Уперше їх відкрив у спермі ссавців у 1677 р. видатний нідерландський природознавець Антоні

ван Левенгук. А термін «сперматозоїд» у 1827 р. запропонував естонський вчений Карл Бер.

На відміну від жіночого, у чоловічому організмі статеві клітини починають утворюватися лише з періоду статевого дозрівання (12-15 років), а припиняється цей процес після 65-70 років. Сперматозоїди утворюються в результаті процесу сперматогенезу (рис. 196), який триває до 80 діб.

Дозрілі сперматозоїди потрапляють у розширену кінцеву частину сім’явипосиих протоків, де змішуються із сім’яною рідиною, утворюючи сперму. Сім'яна рідина складається із секретів епітелію звивистих канальців, сім’яних міхурців і простати. За один статевий акт виділяється 2 4 мл сперми.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Визначте взаємозв’язок будови та функцій яєчників. 2. На прикладі функцій яєчника поясніть взаємозв’язок залоз внутрішньої секреції. 3. Поясніть біологічну суть дозрівання яйцеклітин. 4. Які біологічні функції виконують гормони яєчників? 5. Поясніть біологічний механізм овогенезу. 6. Визначте взаємозв'язок будови та функцій яєчок 7. Поясніть біологічну суть розміщення яєчок не всередині, а зовні тіла. 8. Які особливості будови та функцій придатка яєчка? 9. Поясніть, чому яєчко є залозою змішаної секреції. 10. Поясніть біологічні механізми сперматогенезу

Самостійна робота з підручником. Проаналізуйте рис. 191 та 192 і визначте особливості будови яєчників і граафового міхурця.

Запитання для допитливих. Як ви вважаєте, чому матеріал цього параграфа дуже важливо опанувати не тільки дівчатам, а й хлопцям? Відповідь обґрунтуйте.

Домашнє завдання. Намалюйте в зошиті схему овогенезу й сперматогенезу. Поясніть їх етапи.

ч Це цікаво знати. Об'єм цитоплазми сперматозоїда в 75 000 разів менший, аніж яйцеклітини.

Імунітет. Імунна система

Основні поняття і терміни: імунітет (клітинний, гуморальний, активний, пасивний, природний, штучний), антигени, антитіла, СНІД.

Поняття про гуморальний імунітет та імунну систему. Імунітет (з латин. вільний, захищений) — це сукупність захисних механізмів, які допомагають організмові боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, отрутами, сторонніми тілами тощо.

Клітинний імунітет, або фагоцитоз, відіграє в місцевих запальних процесах дуже важливу роль. При інфікуванні всього організму набуває більшого значення гуморальний імунітет. Основним його проявом є утворення певними видами лейкоцитів — лімфоцитами — антитіл (з грецьк. проти), які пригнічують шкідливу дію різних інфекційних (бактерії, віруси, найпростіші. мікроскопічні гриби тощо) і неіифекційних (пилок рослин, лікарські препарати, чужорідні білки тощо) чинників. Антитіла — це білки крові, які знищують не тільки бактерії та віруси, а й знешкоджують їхні отрути чи інші хімічні речовини.

В утворенні, дозріванні та «навчанні» лімфоцитів, аби вони могли виробляти антитіла (імунна відповідь організму), беруть участь різні структури організму, об’єднані в імунну систему. Місцем утворення лімфоцитів є лімфатичні вузли та селезінка, а також скупчення лімфоїдиої тканини в травній системі (наприклад, у червоподібному відростку товстої кишки — апендиксі) та в дихальних шляхах. Однак па етапі утворення лімфоцити ще не здатні розпізнавати чужорідні, тобто не властиві організму людини, речовини білкової або полісахаридної природи, які називаються антигенами (від грецьк. префікса анти-, що означає протилежність, протидія та грецьк. генеа — породжую, створюю).

Дозрівають лімфоцити та «навчаються» розпізнавати чужорідні тіла у вилочковій залозі (тимусі). Система імунітету підпорядковується вищим регулювальним нервово-гуморальним центрам: корі головного мозку, гіпоталамусу, гіпофізу, наднирковим залозам тощо. Відомо, що хронічний стрес,

негативні емоції, пригнічений настрій значно знижують імунітет і сприяють виникненню багатьох імунних зрушень. Формування імунної відповіді також безпосередньо залежить від обміну речовин; будь-яке порушення метаболізму призводить і до імунних порушень. Отже, формування імунної відповіді є результатом діяльності всього організму людини.

Основним діючим фактором гуморального імунітету є антитіла. Вони мають спорідненість із чужорідними чинниками за системою «ключ — замок». Чим вища ця спорідненість і специфічність, тим ефективніша «боротьба» антитіл зі шкідливим чинником (рис. 198).

Види імунітету. Імунітет буває природний — пасивний, або успадкований, з яким людина народжується. Він має видовий характер. Наприклад, людина не хворіє па ящур, а худоба — на малярію.

Активний (набутий) природний імунітет виникає після того, як людина захворіє на якесь інфекційне захворювання. Так, перехворівши на кір, людина повторно вже не захворіє на нього, а в її

організмі утворяться антитіла, що будуть відновлюватися впродовж усього життя. Таке явище називається імунною пам'яттю.

Штучний пасивний імунітет створюється при введенні готових антитіл в організм людини.

Де беруть готові антитіла? Тварин, наприклад мавп, свиней або коней, заражають на правець чи дифтерію. У їхньому організмі утворюються антитіла. Кров від цих тварин частково забирають, спеціальним способом виділяють антитіла, очищують, після чого їх у вигляді лікувальних сироваток уводять людині, щоб запобігти хворобі або послабити її прояви.

Штучний активний (набутий) імунітет розвивається, коли організм у відповідь на введення вакцини сам виробляє антитіла проти спеціально введених послаблених бактерій, вірусів або їхніх отрут.

Залежно від чинника, проти якого спрямована імунна відповідь, розрізняють такі види імунітету: противірусний (як правило, нестійкий), протимікробний (досить стійкий, залежить від виду мікроорганізму), протипухлинний. Останній різко погіршується за несприятливих умов довкілля та різних зловживань (куріння, уживання алкоголю та наркотиків).

Профілактичні щеплення — вакцинація (або імунізація). Слово «вакцинація» походить від латинського слова ваша, що означає «корова», — на честь тварини, від якої вперше була отримана вакцина. Нині вакцини вже одержують і від мишей, кролів, овець, коней, мавп.

Принцип вакцинації полягає у введенні вакцин — препаратів, які виробляють із живих ослаблених або убитих мікроорганізмів чи їхніх отрут. їх застосовують для активної імунізації (вакцинації) з метою утворення активного штучного імунітет}'. Вакцини сприяють виробленню антитіл в організмі. І коли людина у своєму житті зіткнеться з такою інфекцією, то вона не захворіє, бо в неї вже утворився активний штучний імунітету результаті щеплення.

Це треба пам’ятати! Планові щеплення — обов’язкові!

Якщо ви проживаєте в місцевості, де існує «вогнище» певного інфекційного захворювання, необхідно зробити щеплення проти нього.

Великий внесок у справу позбавлення людства від таких страшних інфекцій, як сибірка та бешиха, зробив видатний французький учений ЛуїПаспгер.

Чинники, які погіршують імунний стан організму. До них належать: неповноцінне харчування (особливо нестача білків, вітамінів), хімічні речовини (промислові та побутові), часті переохолодження та перегрівання. Значно порушує імунний стан організму надмірне перебування на сонці. Однак найбільше пошкоджує імунну систему радіоактивне випромінювання, бо воно руйнує лейкоцити й такі важливі органи, як червоний кістковий мозок, селезінку, лімфовузли, вилочкову залозу й шкіру. Людина, яка зазнала виливу радіації, стає беззахисною перед будь-якою інфекцією.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Про це страшне захворювання ми чуємо все частіше й частіше, починаючи з 1981 р. Як ми вже знаємо,

у відповідь на проникнення в організм бактерій, вірусів, хімічних чинників активізуються механізми клітинного та гуморального імунітету. Однак вірус, який спричиняє СНІД, убиває імунні клітини й позбавляє організм засобів захисту — людина втрачає імунітет і може загинути від звичайної інфекції. Тому цей вірус дістав назву вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Значна частина ВІЛ-інфікованих — це споживачі ін'єкційних наркотиків, які заражаються через використання спільних шприців. Майже 90 % наркоза-лсжпих людей, які вживають наркотики понад п'ять років, мають у крові ВІЛ або хворі на СНІД.

ВІЛ поширюється і статевим шляхом. Сьогодні значна частина нових випадків інфікування ВІЛ пов'язана з иезахищеними випадковими статевими контактами.

Вірус також може передаватися плоду під час вагітності та при вигодовуванні дитини грудним молоком.

Кількість офіційно зареєстрованих з 1987 року ВІЛ-іифіковапих в Україні перевищує 275 тис. осіб.

Профілактика інфікування ВІЛ — цс насамперед спосіб життя, у якому немає місця наркотикам, алкоголю та випадковим статевим зв'язкам.

Це треба пам’ятати! отримуйтеся правил здорового способу життя: це сприяє зміцненню імунітету. Різні шкідливі звички, погане харчування, зловживання сонцем значно погіршують імунний стан організму. Безпечна поведінка — причина інфікування ВІЛ.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Поясніть походження поняття »імунітет». 2. Обґрунтуйте механізм гуморального імунітету. Розгляньте рис. 198 і поясніть, що називають специфічністю антитіл. 3. Які структури організму беруть участь у імунній відповіді? 4. Проаналізуйте, як і чому підпорядковується імунна система. 5. Обміркуйте, чи можна сказати, що якийсь вид імунітету важливіший за інший. 6. Проаналізуйте й поясніть, у чому полягає небезпека інфікування ВІЛ. 7. Складіть пам’ятку про попередження ВІЛ-інфікування. 8. Поясніть, у чому виявляється негативний вплив радіаційного та хімічного забруднення довкілля на імунну систему людини.

Самостійна робота з підручником. Проаналізуйте текст параграфа про значення лімфатичної системи. Визначте, у чому полягає її біологічне значення як захисту організму людини.

Домашнє завдання. Підготуйте коротке повідомлення про інтерферон.

Це цікаво знати. Два сторіччя тому, коли у світі від страшної хвороби — чорної віспи — щороку помирало багато тисяч людей, англійський лікар Едвард Джен-нер помітив, що доярки часто хворіють на безпечну для людини коров’ячу віспу й ніколи — на чорну.

14 травня 1796 р., після експериментів на тваринах, Е. Дженнер вирішив провести дослід на людині. У селянки, яка заразилася коров’ячою віспою, з пухирця, у якому містився збудник, він узяв трохи рідини й увів її під шкіру здоровому восьмирічному хлопчикові (його батько погодився на це). Спочатку хлопчик нічого не відчував, але на сьомий день у нього підвищилася температура тіла, зник апетит,

з’явився головний біль, а на шкірі — незначний рожевий висип. Ніч лікар не спав, не відходячи від дитини. Однак уранці хлопчик уже був здоровий. Через 1,5 місяця лікар увів йому під шкіру рідину вже з пухирця справжньої чорної віспи. Хлопчик не захворів на цю страшну недугу: він уже мав імунітет від чорної віспи на все життя!

Імунні зрушення в організмі людини: запалення, інфекційний і алергічний процеси

Основні поняття і терміни: запалення, інфекційний процес, заразливість, епідемії, грип, алергічний процес, алергени, укуси комах та перша допомога при них.

Запаленням називають захисну пристосувальну місцеву реакцію організму, що виникла у відповідь на дію різних негативних чинників. Причиною запалення можуть стати: механічні подразники — подряпини, рани; термічні — опіки та обмороження; хімічні речовини — кислоти й луги; біологічні чинники — бактерії, віруси, мікроскопічні гриби, найпростіші; фізичні — іонізуюча радіація, ультрафіолетові (сонячні) промені тощо. Місцевим компонентом запалення є фагоцитоз.

У місці ушкодження тканини виникає біль; до нього надходить усе більше й більше крові. Виникає почервоніння, набряк і підвищення температури. Функція ураженого органа порушується. Сюди потрапляє велика кількість лейкоцитів. У вогнищі запалення утворюються різні шкідливі речовини, що, усмоктуючись у кров, негативно впливають на весь організм людини. Вони подразнюють центр регуляції температури тіла, який міститься в гіпоталамусі, унаслідок чого виникає гарячка. Окрім того, продукти руйнування клітин спричиняють отруєння організму, ознаки якого — головний біль, кволість, нудота, блювання, зомління тощо. Запалюватися може будь-яка тканина або орган: шкіра, серце, печінка, кровоносні судини, головний мозок тощо. Усі ці й інші випадки запалення потребують обов’язкового звернення до лікаря.

Інфекційний процес (з латин, зараження) виникає, коли в організм потрапляє інфекційний чинник (бактерії, віруси, хвороботворні гриби). Він залежить від рівня хвороботворності мікроорганізму та від опірності (стану імунітету) людини. За достатнього імунітету, наприклад після вакцинації, захворювання не виникне.

Характерними ознаками інфекційного процесу є:

1.    Заразливість — передавання інфекції від хворої людини до здорової різними шляхами: повітряно-крапельним (грип, кір тощо), через заражені продукти або воду — харчовим (холера, черевний тиф, дизентерія тощо), через кров при укусах комах (малярія) або після переливання зараженої крові, через використання иестерильиих медичних і гігієнічних інструментів (ВІЛ-інфекція, хвороба Боткіна).

2.    Інфекційні хвороби часто набувають характеру епідемій (з грецьк. поширений у народі). Науку, яка вивчає закони поширення інфекційних хвороб,

називають епідеміологією. Видатними українськими епідеміологами були Данило Самойловым і Данило Заболотний.

3.    Наявність воріт інфекції, тобто місця її проникнення. Наприклад, якщо людина випадково вип’є розчин, у якому буде паличка дифтерії (а це захворювання передається тільки повітряно-крапельним шляхом), вона на цю хворобу не захворіє. Правець виникає тільки за потрапляння збудника в рану, а дизентерія — при вживанні зараженої їжі або води.

4.    Інкубаційний (з латин, висиджування пташенят) період — від моменту зараження до проявів перших клінічних ознак хвороби. Він буває різним: наприклад, при туберкульозі триває роками, холері чи дифтерії — 2 4 дні.

5.    Проявом інфекції є запальний процес того чи іншого органа та реакція усього організму.

Грип — дуже небезпечна хвороба вірусної природи. Він уражає переважно дихальні шляхи (при ускладненні — увесь організм). Основні його прояви: раптовий озноб, підвищення температури тіла, головний біль, нежить, спочатку сухий, а потім вологий кашель. Частіше на грип хворіють у холодні місяці року.

Це захворювання надзвичайно небезпечне ускладненнями (запаленням легенів, серця, мозку). Аби не захворіти на грип, потрібно частіше провітрювати приміщення — при цьому зменшується вміст вірусу в повітрі кімнати; не переохолоджуватися та не перегріватися па вулиці; загартовуватися й добре харчуватися, узимку пити відвар шипшини, де міститься багато вітаміну С, їсти цибулю й часник, які мають речовини (фітонциди), що знешкоджують мікроорганізми та віруси.

Якщо у вашому домі є хворий на грип, помістіть його в окремій кімнаті або відгородіть ліжко ширмою, дайте окремий посуд і рушник. Якщо ви доглядаєте за ним, прикривайте свій рот і ніс маскою з чотирьох шарів марлі. Щоденно періть її та прасуйте. Через кожні 4 години маску міняйте.

Алергічний процес. Алергія (з грецьк. інший та дія) — це підвищена чутливість організму до чужорідних речовин — алергенів — найчастіше біологічного походження: мікроорганізмів, грибів, вірусів, шерсті та лупи собак, котів, коней. Часто причиною алергії можуть бути пилок рослин, харчові продукти — курячі яйця, полуниці, цитрусові, шоколад. До алергенів небіологіч-ного походження належать деякі ліки, препарати побутової хімії (наприклад, пральні порошки) тощо. Хімічне забруднення біосфери, що дедалі поглиблюється, безконтрольні викиди продуктів виробництва в повітря та воду зробили алергічні захворювання одними з найчастіших.

Особлива група алергічних чинників — тепло, холод, сонячне опромінення, радіація, під дією яких в організмі утворюються алергени.

У нормі організм здатний відрізняти власні білки від «чужих». Підвищену реакцію на власні білки та клітини тканин, які стають автоалергепами (з грецьк. сам) називають автоалергією.

У відповідь на проникнення алергену в організм виникає алергічна реакція. Зовні вона проявляється ознаками запалення: набряками, почервонінням, місцевим чи загальним підвищенням температури, свербінням, болем. Найбільше уражається шкіра та слизові оболонки носа, очей, дихальних шля-

хів. Шкіра вкривається сверблячим висипом, який має вигляд вузликів і називається кропив'янкою. У людини закладає ніс (набряк слизової оболонки), із нього та з очей виділяється волога, повіки сверблять, виникає кашель або утруднене дихання (набряк слизової оболонки дихальних шляхів).

Кожному треба знати, на що в нього може виникати алергія й уникати контактів з алергенами. Якомога менше користуйтеся препаратами побутової хімії.

Укуси комах і надання першої допомоги при них. Отрути бджіл, ос, джмелів, шершнів також належать до біологічних алергенів. Чутливі до них люди, якщо їх покусають ці комахи, можуть навіть загинути від ядухи (набряк слизової оболонки дихальних шляхів), через зупинку серця й дихання. Найнебезнечиіші місця укусів комах — язик і шия.

Перша допомога. Щоб зменшити всмоктування отрути, відразу видаліть з місця укусу кінчик жала й прикладіть холод (лід, міхур із холодною водою чи рушник, змочений холодною водою).

Якщо людина знепритомніла або в неї зупинилося серце, дихання, надайте їй реанімаційну допомогу'; такого хворого треба негайно відправити в лікарню.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Перелічіть причини виникнення запального процесу в організмі людини. 2. Поясніть, якими порушеннями супроводжується запалення. 3. Поясніть поняття »інфекційний процес». 4. Поясніть походження терміна «інфекція». 5. Назвіть відомі вам інфекційні чинники. 6. Назвіть ознаки інфекційного процесу. 7. Назвіть причини, прояви та профілактичні заходи проти грипу. 8. Поясніть, чому в холодну пору року найчастіше виникають епідемії грипу. 9. Обґрунтуйте значення застосування профілактичних щеплень і лікувальних сироваток 10. Наведіть приклади чинників, що зумовлюють алергію. Які прояви алергії ви знаєте? 11. Поясніть походження поняття «алерген». 12. Поясніть механізм алергічної реакції. 13. Назвіть правила першої допомоги при укусах комах, якщо виникла тяжка алергічна реакція.

Самостійна робота з підручником. Складіть пам’ятку профілактики алергії

Домашнє завдання. Підготуйте інформаційне повідомлення про гепатити А і С.

Стрес та його чинники. Адаптація людини до стресу

Основні поняття і терміни стрес, неспецифічна реакція; адаптація, фази: тривоги, опору та виснаження; позитивний та негативний впливи стресу; шкільний стрес.

Що таке стрес. Поняття «стрес» (з аигл. напруження) уперше запропонував у 1936 р. канадський учений Гоне Сельв. Він виникає при дії па організм надзвичайних (екстремальних) подразників, що викликають значне психічне й фізичне напруження. Вони можуть порушити гомеостаз, і називають їх стрес-подразниками. У відповідь на їхню дію виникає неспецифічна (завжди

однакова) реакція, спрямована на активізацію пристосувальних захисних механізмів, що мають забезпечити адаптацію організму до дії подразника й підтримання сталості внутрішнього середовища. Стрес виникає при дії таких факторів: холод, спека, травма, значне фізичне и а вантаження, збудники інфекційних захворювань, токсини, психічне й емоційне напруження та багато інших.

Зміни, що виникають під дією стрес-подразників, знижують їхній негативний вплив на організм, підвищують його витривалість, активізують резервні можливості психіки й опорно-рухової системи, а в деяких випадках урятовують від загибелі. Стрес-подразиики, що сприймаються психікою людини як певна загроза, викликають супутні емоційні реакції, наприклад емоції страху або агресії.

У природному середовищі тварини постійно потрапляють в екстремальні ситуації, пов’язані з їхнім виживанням. Це насамперед взаємодія жертви й хижака (вовк-заєць, лев-аптилопа, щука-карась), які один для одного є стрес-подразниками. Напруження, що виникають в організмі тварин, і подальша реакція (утеча або напад) визначають переможця (рис 199). Перемагає той, хто має кращий фізичний стан і життєвий досвід.

На щастя, людина майже не потрапляє в подібні ситуації. Та в житті кожного з нас виникають ситуації, у яких ми почуваємося «жертвами» або якщо не «хижаками», то «нападниками». Переважання в поведінці людей «реакції втечі» або «реакції нападу» покладені в основу умовного поділу на «людей-кроликів» та «людей-левів». Перші — сором'язливі, невпевнені в собі, часто хвилюються, досить хворобливо переносять стресові ситуації; інші навпаки, легко долають будь-які труднощі. Різниця в поведіпкових реакціях пов’язана з особливостями нервових процесів (див. тему 9) та різницею в складі гормонів, які виробляє мозковий шар надниркових залоз. Якщо залози виділяють у кров переважно адреналін — гормон тривоги або гормон страху, то це «жертва». А якщо в кров, окрім адреналін}', потрапляє значна кількість норадреналіну — гормону агресії або гормону гніву, то це «людииа-лев». Адреналін звужує судини шкіри, тому людина стає блідою, порадреиаліп розширює їх і вона червоніє. Юлій Цезар нічого не знав про гормони, та, як досвідчений полководець у кращих своїх когортах залишав лише тих вояків, які, побачивши ворогів, червоніли.

Це треба пам’ятати! Якщо боятися собаки, то запах адреналіну, який з’явиться у вашій крові, викличе в неї агресію.

Механізм розвитку стресу та його фази (рис 200). Стресові реакції мають три послідовні фази: тривоги, опору (або резистентн ост і) та виснаження.

Перша фаза стресу (тривоги) може тривати до двох діб і супроводжується мобілізацією наявних резервів організму (короткочасна адаптація). Наприклад, вивільненням крові з депо при значній кровотечі. У першій фазі спрацьовують такі нейрогуморальні механізми: під дією стрес-подразпика активується симпатична нервова система, що спричиняє до виділення адреналіну та норадрепаліну наднирковими залозами; це викликає описані в § 57 зміни в м'язах і вегетативних органах. Водночас адреналін активує ядра гіпоталамуса, які спричиняють утворення гіпофізом соматотропного й адре-иокорти котрої того гормонів. Останній стимулює продукцію наднирковими залозами кортикостероїдів.

Друга фаза стресу (опору) пов’язана з морфологічними й функціональними перебудовами в організмі, що підвищують витривалість організму до дії стрес-нодразни ків (довгострокова адаптація).

Наприклад, синтезуються додаткові м’язові білки, що підвищує фізичну витривалість; утворюються додаткові еритроцити та збільшується в них уміст гемоглобіну — підвищується витривалість до дефіциту кисню; синтезується пігмент шкіри меланін, що захищає організм від шкідливої дії сонячної радіації.

Ці біосиитетичні процеси запускаються під виливом кортикостероїдів і соматотропного гормона, що виділяються в першій фазі стресу.

Тривалість даної фази може бути значною й тривати роками (наприклад, адаптація організму спортсмена до постійних фізичних навантажень).

Якщо стрес-подразник зникає, поступово зникають і ті зміни, що були ним викликані (наприклад, зменшується кількість антитіл у крові та кількість лейкоцитів після того, як організм подолав збудника інфекційної хвороби). Основною умовою довготривалості другої фази стресу є відповідність сили стрес-подразника резервним можливостям організму.

Третя фаза стресу (виснаження)

виникає, якщо подразник занадто сильний і довготривалий. Це призводить до

вичерпання резервних можливостей організму й руйнації механізмів адаптації. Наприклад, при невідповідності рівня фізичного навантаження рівню підготовленості людини виникає перетренування. Це супроводжується зниженням рівня натренованості й працездатності, погіршенням стану здоров'я. Якщо дія стрес-нодразпика триватиме, то вона може спричинити смерть.

Вплив стресу на організм здебільшого сприймається як негативний, проте це не так. Помірні стресові впливи викликають підвищення загальної стійкості організму, розширення його пристосувальних можливостей. Наприклад, регулярні, поступово зростаючі за інтенсивністю й обсягом фізичні навантаження виливають лише позитивно. При правильній організації фізичних тренувань проявляється в основному фаза резистентності. Організм стає стійкішим не лише до фізичних навантажень, а й до емоційних напружень, інфекцій, отруєнь тощо.

Вплив стресу може бути й негативним. Особливо це стосується суто людської форми стресу — соціально обумовленої. Перебуваючи серед людей та підкоряючись суспільним вимогам і правилам поведінки, конкретна людина, здебільшого, не може проявити природну реакцію па стрес-подразник — реакцію втечі або нападу. Тобто напруження вегетативних систем і м’язів, яке виникає при стресі, не реалізується в активному русі. Це призводить до поступового розвитку вегетативно-судинної дистонії, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, а відтак — до інфарктів та інсультів.

Типовим прикладом соціально обумовленого стресу є «шкільний», або «екзаменаційний», стрес, який проявляється через хвилювання учня під час опитування, особливо під час виконання контрольних робіт і складання екзаменів.

Є два основні шляхи подолання негативного впливу «шкільного» стресу:

•    навчатися так, щоб бути впевненим у своїх знаннях і не хвилюватися під час опитування, контрольної роботи або на екзамені;

•    регулярно займатися фізичною культурою.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Поясніть поняття «стрес» та його значення в житті людини. 2. Обґрунтуйте, чому тривалий стрес небезпечний для людини. 3. Поясніть причини виникнення негативних і позитивних проявів стресу. 4. Обґрунтуйте роль центральної нервової системи у виникненні стресу. 5. Обґрунтуйте роль надниркових залоз у стресових реакціях. 6. З’ясуйте значення інших залоз внутрішньої секреції в підтриманні гомеостазу й адаптації організму до стресових чинників. 7. Поясніть вплив стресових чинників на здоров’я людини.

Самостійна робота з підручником. Дайте відповідь на запитання: на якому етапі стресу людина може свідомо керувати стресовою реакцією?

Запитання для допитливих. Чи буває стрес у тварин? Обґрунтуйте свій висновок.

Домашнє завдання. Поділіться своїми знаннями про стрес та його профілактику з членами сім’ї. Переконайте їх, що постійний стрес руйнує здоров’я.

 

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Страшко