Вища нервова діяльність

Поведінка людини. Вища нервова діяльність. Сигнальні системи. Відчуття та сприйняття

Основні поняття і терміни: поведінка, нижча та вища нервова діяльність, індивідуальна поведінка, розсудлива діяльність, свідомість, пізнавальна діяльність, перша та друга сигнальні системи, відчуття, сприйняття, ілюзії, галюцинації

Поведінка людини. У цій темі ми ознайомимося з біологічними засадами поведінки людини, на основі яких вона формується як свідома особистість і соціальна істота. Поведінку людини й тварин вивчають такі науки, як фізіологія вищої нервової діяльності (наука про фізіологічні основи поведінки), психологія (наука про психіку), етологія, або зоопсихологія (наука про поведінку тварин).

Поведінка — форма адаптації, притаманна живим організмам, здатним рухатися, яка здійснюється за рахунок спрямованої зміни взаємодії організму з факторами довкілля.

Наведемо приклад, що дасть змогу зрозуміти це визначення поведінки. Уявіть дуже спекотиий день. Ви на пляжі, засмагаєте. Температура значно вища ЗО °С. Тепловипромінювання, конвенція й коидукція не ефективні. Підтримання сталої температури тіла можливе лише за рахунок випаровування води з поверхні тіла і легень. Та, через деякий час, випаровування зменшується, бо має місце велика втрата води, кров згущується, онкотичний і осмотичний тиск утримують воду в крові, продукція поту майже припиняється. Починається поступове підвищення температури тіла (наслідком може стати тепловий або сонячний удар). Тобто фізіологічні механізми підтримання гомеостазу себе вичерпали. Але саме тут можуть включитися поведінкові механізми адаптації до високої температури довкілля — ви можете: напитися води, збільшивши потовиділення; піти купатися й знизити температуру тіла за рахунок віддачі тепла більш холодній воді у водоймі; перейти в тінь, де температура повітря нижча, ніж на відкритому сонці, та ще знайти місце де є вітерець, або включити вентилятор, збільшивши при цьому тепловипромінювання й конвекцію. І нарешті, можна піти додому й насолоджуватися домашнім комфортом, уключивши кондиціонер.

Наведемо ще декілька прикладів для розуміння того, що поведінка, як процес адаптації до змінних умов середовища, виникла вже в рухливих одноклітинних організмів. Вона поступово ускладнювалася паралельно з ускладненням нервової системи, рецепторних та опорно-рухового апаратів:

•    у краплині води під мікроскопом Евглена зелена рухається до світла, бо вона живиться в процесі фотосинтезу;

•    плашірія біт закопується в пісок, щоб сховатися від хижаків;

•    богомол завмирає, імітуючи гілочку, щоб бути непоміченим жертвою;

•    ведмеді будують берлогу й упадають в зимову сплячку, щоб пережити зиму;

•    домашнє цуценя тягає миску, демонструючи, що воно зголодніло.

Поведінка пов’язана з різними фізіологічними процесами, які в багатоклітинних тварин і людини тісно пов'язані з діяльністю нервової системи. Це емоції, безумовні рефлекси та інстинкти, умовні рефлекси, розсудлива або інтелектуальна діяльність.

На роль рефлекторних механізмів в забезпечені повсдінкових реакцій першим указав у 1863 р. І. Сєчепов у книжці «Рефлекси головного мозку».

І. Павлов, вивчаючи рефлекси, запропонував поділити їх на дві групи.

1.    Рефлекси, що забезпечують координацію діяльності різних органів і систем органів, спрямовані на підтримання сталості внутрішнього середовища — гомеостазу, він відніс до нижчої нервової діяльності. Нервові структури, що їх забезпечують, містяться переважно в спинному мозку, мозковому стовбурі та мозочку.

2.    Нервові процеси, що зумовлюють регуляцію взаємовідношень організму з навколишнім середовищем, він назвав вищою нервовою діяльністю. Вони пов’язані з роботою вищих відділів нервової системи — кори головного мозку та підкіркових мозкових структур.

І. Павлов поняття «вища нервова діяльність» ототожнював із поняттям «психічна діяльність».

Відповідність поведінки потребам організму (біологічним і соціальним) і умовам середовища — найважливіший чинник гармонійного розвитку та повноцінного існування людини. І навпаки — невідповідність поведінки умовам середовища (біологічного чи соціального) — шлях до хвороб, конфліктних ситуацій у сім’ї, школі та на роботі, а іноді — і до передчасної смерті.

Природжена поведінка. Для того щоб вижити й мати нащадків, кожний вид тварин упродовж еволюції виробив певну видоспецифічну поведінку, притаманну всім представникам даного виду {рис. 145). Така поведінка природжена й порівняно стала. Вона закладена в генетичній програмі й проявляється у формі безумовних рефлексів. Така поведінка притаманна всім тваринам

і людині. Складні природжені форми поведінки, що являють собою комплекси безумовних рефлексів, які здійснюються в певній послідовності, називають інстинктами, а поведінку — інстинктивною.

Набута поведінка — це насамперед умовні рефлекси, які формуються внаслідок научувапня (научіния), тобто процесу набуття людиною або твариною індивідуального досвіду, що лежить в основі набутих форм поведінки (рис. 146). Умовні рефлекси забезпечують пристосування організму

до змінних умов існування. Вони можуть об’єднуватися в складні комплекси, що приводить до формування динамічних стереотипів (звичок, навичок).

Індивідуальна поведінка людини є основною характеристикою особистості. Вона відрізняє кожного й ґрунтується на особистому досвіді та вроджених особливостях нервово-психічної діяльності.

У людини всі форми поведінки мають бути гармонійно взаємопов'язаними. Цс, урешті-решт, визначає її спосіб життя та долю. Значне переважання однієї з них робить поведінку не відповідною (неадекватною) умовам існування людини та призводить до виникнення нервових і психічних хвороб (рис. 147).

Якщо в людини переважає інстинктивна поведінка, то її діяльність насамперед спрямована на задоволення власних біологічних потреб. Такій людині властиві негативні риси: егоїзм, агресивність, жорстокість тощо. Її поведінка може бути неприємною для оточуючих, а інколи вона набуває асоціального характеру й призводить до скоєння злочинів.

Якщо в людини переважає усвідомлена поведінка, урівноважені та узгоджені між собою біологічні й соціальні потреби, вона ніколи не робитиме того, що зашкодить її здоров’ю й здоров’ю інших людей.

Людина зі свідомою поведінкою спроможна правильно оцінити позитивні та негативні риси своєї особистості, а тому прислуховується до порад інших людей, активно вдосконалює особистішії риси, позбуваючись негативних. Усвідомлюючи та поважаючи себе як особистість, така людина розуміє й поважає інших людей, добре ставиться до них і не буває егоїстичною, жорстокою та злостивою, здатного на ганебні вчинки. Розуміючи сенс, цінність і неповторність свого життя, завжди активно навчається та працює.

Розсудлива діяльність. На певному етапі філогенетичного розвитку у вищих тварин завдяки вдосконаленню нервової системи виникає повий тин набутої по-

ведіїпси — розсудлива (розумова, інтелектуальна) діяльність. Вона грунтується на здатності нервової системи до аналізу й синтезу інформації, що дає можливість установлювати причинно-наслідкові зв'язки між явищами н предметами навколишнього світу. Така діяльність надає найбільший пристосувальний ефект і сприяє виживанню в нових умовах. Інтелектуальним актом є такий, коли вирішується нове завдання, з яким ми раніше не зустрічались і тому готового рішення немає в індивідуальному досвіді.

Наприклад, мавпа може використати палку, щоб достати високо підвішений банан.

Розсудлива діяльність є результатом процесу мислення, яке ґрунтується на відчуттях, увазі, пам'яті, мові, бажаннях (мотиваціях) та інших психічних процесах. Продуктом мислення є свідомість.

Свідомість — функція людського мозку, що полягає у відображенні дійсності, формуванні суб’єктивної картини світу, па основі якої здійснюється цілеспрямоване регулювання взаємовідносин особистості з навколишнім світом.

Свідомість забезпечує усвідомлення людиною довкілля й себе {самосвідомість) та інших людей у ньому. Завдяки свідомості відбувається адаптація людини до умов існування в суспільстві, тобто процес її соціалізації.

Елементарна розсудлива діяльність і свідомість притаманні вищим хребетним (а можливо, і таким безхребетним, як головоногі молюски). Проте завдяки більш розвинутому мозку й наявності членороздільної мови розсудлива діяльність і свідомість людини перебувають на значно вищому рівні, аніж у тварин.

Сучасна фізіологія ще не може повністю пояснити механізми розсудливої діяльності та свідомості, але точно встановлено, що вони пов’язані з глобальним збудженням кори великих півкуль, підкіркових і стовбурових структур головного мозку.

Значний внесок у розуміння механізмів розумової діяльності зробили дослідження штучного інтелекту, у яких моделюються процеси мислення на основі технічних об’єктів, зокрема комп’ютерів.

Пізнавальна діяльність людини. Від самого народження людина постійно сприймає явища навколишнього світу, тобто пізнає його. Першими вона пізнає матір і батька, потім природу та людей, що її оточують, нарешті пізнає взаємовідносини в суспільстві, а також намагається пізнати саму себе. Цей процес базується па діяльності сигнальних систем організму.

Перша сигнальна система. Безпосередня дія сигналів предметів і явищ зовнішнього світу, що надходять від органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку тощо, — становлять першу сигнальну систему (за І. Павловим). Вона властива як тваринам, так і людині. Наприклад, голодний хижак бачить жертву, відчуває її запах і кидається на неї. Або: дитина відчуває, як мати пестить її, і заспокоюється.

Основними формами чуттєвого пізнання світу є відчуття та сприйняття.

Відчуття — це психічний процес, пов’язаний із відображенням мозком окремих властивостей предметів і явищ при їхній безпосередній дії на органи чуттів. Це — найперше й найважливіше джерело наших знань про навколиш-

ній світ і про нас самих. Органи чуттів дають нам можливість орієнтуватися в довкіллі.

Сприйняття — це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, у сукупності всіх якостей та властивостей при їхній безпосередній дії па органи чуттів.

Сприйняття — активніший процес, аніж відчуття. Сприймаючи, ми не тільки бачимо, а й дивимося, розглядаємо, придивляємося, не тільки чуємо, а й слухаємо та прислухаємося, тобто всебічно пізнаємо предмет або явище. Наприклад, ми не просто знаємо, що яблуко кругле, але й те що воно пахуче, соковите, кисло-солодке, зелене, жовте або червоне... Таке комплексне сприйняття є результатом об'єднання відчуттів від різних органів чуттів в ядрах таламусу й асоціативних зонах кори.

Людина здатна вибірково сприймати лише те, що для неї найважливіше й відповідає її біологічним або соціальним потребам, наприклад професійній діяльності.

Сприйняття може порушуватися внаслідок ушкоджень (травм голови) або хвороб, які вражають кору головного мозку (запалення, пухлина, крововилив, хронічна алкогольна інтоксикація). Такі хворі можуть не впізнавати найпростіших предметів. До порушення сприйняття також належать ілюзії та галюцинації.

Поняття про ілюзії. З дитинства ми звикли повністю довіряти нашим органам чуттів. Однак іноді вони дають нам неадекватні відчуття й сприйняття.

Це буває тоді, коли ми маємо неповну інформацію про предмет або коли змінюється освітлення, кут зору. При цьому предмет здається нам не таким, яким він має бути насправді, і тоді виникають ілюзії (з латин, обманюю) — хибне сприйняття реально існуючого предмета (рис. 148). Так, ложка в склянці з водою нам здається зігнутою, сонце вранці та ввечері — більшим, порівняно з тим, яким воно сприймається вдень.

Галюцинації. При деяких психічних хворобах, уживанні алкоголю й наркотиків можуть виникати галюцинації (з латин, марення) — відчуття, що виникають за відсутності реального подразника (зорові відчуття, відчуття запахів, звуків тощо, яких насправді немає), але які набувають для людини характеру об'єктивної реальності, бо хворий не може відрізнити їх від справжньої дійсності (рис. 149).

Друга сигнальна систе.ма. На відміну від тварин, у людини є друга сигнальна система (за І. Павло-вим), основним подразником для якої є слово, що становить підґрунтя мови. Це якісно нова система

умовио-рефлскторних зв'язків людини з навколишнім евітом, що розвинулась у процесі еволюції як надбудова над першою сигнальною системою. Друга сигнальна система є основою психіки людини, зокрема абстрактного мислення — вищої форми пізнання світу (див. §52).

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Чи можна стверджувати, що відповідність поведінки умовам довкілля та внутрішнього середовища — найважливіший чинник адаптації? 2. Назвіть форми поведінки та визначте взаємозв'язок між кожною з них. Яка поведінка притаманна Homo sapiens — людині розумній?

3. Обґрунтуйте значення та особливості функціонування першої сигнальної системи. 4. Проаналізуйте значення та особливості функціонування другої сигнальної системи. 5. Дайте визначення терміна «відчуття». Яким є значення відчуттів у пізнанні людиною навколишнього світу? 6. Доведіть, що сприйняття — активніший за відчуття психічний процес. 7. Поясніть, як і внаслідок чого може порушуватися процес сприйняття. 8. Дайте визначення терміна «галюцинації». Коли вони можуть виникати? 9. Наведіть приклади індивідуальної поведінки. Поясніть, до яких наслідків призводить переважання інстинктивної поведінки в людини.

Самостійна робота з підручником. 1. Установіть зв’язок між першою та другою сигнальними системами. 2. Поясніть походження термінів «ілюзії» та «галюцинації». 3. Об'єднайте в логічний зв'язок поняття «сприйняття» та «наполеглива праця».

Запитання для допитливих. Спробуйте довести різницю між научуванням, скажімо, людиноподібної мавпи та людини.

Домашнє завдання. 1. Подумайте й дайте відповідь: яка поведінка переважає в людей, які не хочуть навчатися або працювати? Відповідь обґрунтуйте. 2. Поясніть, чому побудова цілісного образу неможлива при недостатності повної чуттєвої інформації.

Природжена та набута поведінка. Безумовні та умовні рефлекси. Інстинкти

Основні поняття і терміни: безумовні та умовні рефлекси, інстинкти, властивості й види безумовних рефлексів, фізіологічні потреби, тимчасові нервові зв’язки, сигнали умовних рефлексів.

Виникнення вроджених форм поведінки. Умови довкілля, які не змінювалися протягом тисячоліть, дали змогу організмам виробити такі пристосувальні реакції, які закріпилися спадково, тобто стали вродженими. Найбільше цей зв'язок виявився в механізмах підтримання гомеостазу. Виробилися вроджені ((юрми поведінки у вигляді безумовних рефлексів, які стали засобом пристосування до порівняно сталих явищ зовнішнього світу.

Безумовний рефлекс — порівняно незмінна вроджена рефлекторна реакція організму на життєво важливі подразники зовнішнього й внутрішнього

середовищ. Термін запропонував І. Павлов. Безумовні рефлекси становлять основу нижчої нервової діяльності, спрямованої па підтримання гомеостазу.

Характеристика безумовних рефлексів

1.    Безумовні рефлекси — уроджені. Воші успадковуються від батьків і в незмінній формі передаються нащадкам. У їхній основі лежать сформовані до моменту народження зв’язки між певними рецепторами й певними виконавчими органами (м’язом або секреторною клітиною).

Оскільки безумовні рефлекси вроджені, вони проявляють себе без попереднього научування. Так, людину не треба «учити» відсмикувати руку при доторканні до гарячого або гострого предмета.

2.    Безумовні рефлекси є видовими й характерними для всіх представників певного виду тварин. Голодне немовля починає робити смоктальні рухи й відкривати ротик, якщо доторкатися до його щічки.

3.    Безумовні рефлекси виникли та діють для реалізації певних потреб організму за порівняно сталих умов довкілля й самі є порівняно сталими та негнучкими, тобто вони не можуть перебудовуватися відповідно до змін довкілля.

За певних хвороб безумовні рефлекси можуть зникати. Так, унаслідок запалення райдужної оболонки ока на пій утворюються рубці й зникає зіничний рефлекс на світло. У курців через ушкодження рецепторного апарату дихальних шляхів послаблюються або повністю зникають захисні дихальні рефлекси.

4.    Безумовні рефлекси є дуже специфічними й виникають тільки в результаті дії адекватного подразника на відповідні рецептори. Наприклад, зіничний рефлекс виникає тільки за умови дії світла на світлочутливі клітини; рефлекси слиновиділення, секреції слизу та ферментів шлунком відбуваються при потраплянні їжі в порожнину рота.

Однак у межах своєї специфічності вони можуть проявляти певну гнучкість. Так, кожний вид їжі спричиняє виділення різної кількості слини, до того ж різного хімічного складу.

5.    На основі безумовних рефлексів утворюються умовні рефлекси.

6.    Центрами безумовних рефлексів є спинний, довгастий мозок, мозочок. Тому більшість безумовних рефлексів (особливо пов'язаних із регуляцією діяльності внутрішніх органів) здійснюється незалежно від свідомості й волі людини.

Види безумовних рефлексів

Харчові — це жування, ковтання, виділення слини, жовчі, травних соків тощо. Наприклад, потрапляння їжі до рота є безумовним сигналом для виділення слини та секрету травних залоз.

Охоронні (захисні) — мигальний рефлекс (захищає око від механічного ушкодження), зіничний (захищає сітківку ока від надто яскравого світла); згинальний рефлекс, завдяки якому ми відсмикуємо руку, коли доторкаємося до гарячого або гострого предмета; за допомогою кашлю й чхання дихальні шляхи звільняються від сторонніх частинок.

Орієнтувальні рефлекси проявляються у відповідь на раптову, неочікуваїїу дію зовнішнього подразника (світла, звуку, дотику). Людина насторожується, прислухається, повертає голову, зосереджується, готуючись до сприйняття незнайомих подразників. І. Павлов назвав цей рефлекс «Що таке?» (рис. 150).

Статеві рефлекси — основні рефлекси розмноження. Вони ґрунтуються на статевому потязі, що, безумовно, по-різному реалізується у тварин і людини.

Вегетативні рефлекси забезпечують саморегуляцію гомеостазу та його складових: газообміну, кровообігу, терморегуляції, функцій травних залоз, хімічного складу крові тощо; вони лежать в основі ковтання, сечовипускання та багатьох інших фізіологічних процесів.

Інстинкт (з грецьк. спонука) — це вроджена, порівняно стала форма поведінки тварин чи людини, яка здійснюється під виливом основних біологічних потреб (харчових, статевих, захисних тощо) і спрямована на їхнє задоволення.

Інстинкти відтворюють корисний досвід попередніх поколііп» даного біологічного виду й реалізуються в поведінкових реакціях, які спрямовані на отримання результату, корисного для даної тварини або виду тварин у цілому. Інстинкти — це послідовні дії, в основі кожної з яких — окремі безумовні рефлекси (рис. 151, 152).

Колись природознавці та деякі вчені вважали інстинкт проявом нижчої «форми душі» або «мислення». Насправді це не так. Інстинктивна поведінка — уроджена й ґрунтується на чітко обмежених, «жорстких» спадкових програмах. Вона не завжди відповідає умовам, у яких здійснюється.

Чи можна керувати інстинктами? Людина може, а іноді навіть повинна керувати своїми інстинктами. Відчуття голоду — надзвичайно неприємне, а якщо воно триває кілька днів, тижнів, то стає вкрай нестерпним. Проте голодна мати здатна відмовлятися від їжі, віддавши її своїм голодним дітям. Норми людської поведінки іноді стримують виявлення свого охоронного інстинкту, щоб фізично покарати кривдника.

Це треба пам’ятати! Людина — не тільки біологічна, а й соціальна істота, і метою її виховання має бути вироблення здатності керувати своїми інстинктами.

Біологічне значення умовних рефлексів. Відкриття І. Павловим умовних рефлексів — одне з найбільших досягнень світової науки, що стоїть на одному рівні із законом усесвітнього тяжіння І. Ньютона, еволюційним ученням Ч. Дар-віна, періодичною системою Д. Менделєєва, теорією відносності А. Ейнштейна. Вивчення умовно-рефлекторної діяльності дало змогу І. Павлову та його учням створити у фізіології нове вчення про вищу нервову діяльність твариII і людини.

І. Павлов довів, що завдяки умовним рефлексам відбувається пристосування організму до конкретних умов існування.

У мовний рефлекс — складна пристосувальна реакція організму, що формується шляхом утворення тимчасового нервового зв’язку (асоціації) між сигнальним (умовним) і підкріплюючим його безумовним подразником.

Характеристика умовних рефлексів

1.    Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, є набутими в процесі життя людини або тварин.

2.    Вони є індивідуальними, тобто такими, що формуються впродовж життя даного організму й роблять його поведінку відповідною конкретним умовам існування. Умовні рефлекси різні в особин одного й того самого виду. Наприклад, одна людина вміє грати на роялі, малювати, користуватися комп’ютером, володіє іноземною мовою тощо, а інша, маючи такі самі здібності, через лінощі й небажання навчатися пише з помилками рідною мовою й не має ніяких корисних навичок.

Умовні рефлекси людини, зокрема знання й навички, корисні для неї та оточуючих, залежать від її індивідуального життєвого досвіду. Чим активніше вона навчається, тим більше їх набуває.

Це треба пам'ятати! Людині притаманне свідоме вироблення умовних рефлексів для досягнення найкращого біологічного (фізичне здоров’я) і соціального (успіху житті) результатів за допомогою навчання, праці та здорового способу життя.

3.    Умовні рефлекси завжди утворюються на ґрунті безумовних.

Тільки тоді певна зміна довкілля або внутрішнього середовища організму стане умовним подразником (наприклад, умикання світла), коли вій буде пов’язаний з безумовним подразником (наприклад, їжею), і це відповідатиме біологічним (тобто життєвим) потребам органі з му.

4.    Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, є тимчасовими. Вони виникають за певних обставин, а коли умови довкілля змінюються — зникають (гальмуються), а замість них формуються нові, що відповідають іншим обставинам.

5.    Умовні рефлекси можуть змінювати вроджений прояв безумовних рефлексів та інстинктів. Наприклад, один із иайсильніших інстинктів тварин жіночої статі — материнський. Проте певні умови виховання (тобто дія умовного подразника) можуть порушити його.

Які існують сигнали умовного рефлексу? Умовним подразником можуть стати будь-які явища чи аміни навколишнього середовища (рис. 153) або внутрішнього стану організму, якщо вони:

*    самі не викликають безумовного рефлексу, тобто байдужі (індиферентні);

•    їхня сила достатня, щоб викликати безумовний орієнтувальний рефлекс. Наприклад, звуки (мова, шум), світло, кольори, запахи, смакові речовини, дотик, тиск, тепло, холод, положення тіла в просторі — усі ці й інші індиферентні подразники при їхньому поєднанні з безумовними подразниками (підкріпленні) та за умови достатньої сили стають сигналами, що викликають той чи інший безумовний рефлекс. Інакше кажучи, раніше байдужі подразники починають сигналізувати організму, що найближчим часом па нього почне діяти життєво важливий (безумовний) подразник.

Утворення умовних рефлексів у людини залежить і від емоційного ставлення до умовного подразника (подобається, не подобається, викликає захоплення або огиду, сприймається байдуже), моральних засад людини, її настрою, характеру, уваги, яку вона приділяє даному подразнику.

Механізми утворення умовних рефлексів. Роботами І. Павлова та його учнів було доведено, що основою виникнення умовних рефлексів є утворення тимчасових нервових зв'язків, або асоціацій, між нервовими центрами, що сприймають дію байдужого подразника, з нервовим центром безумовного рефлексу (рис. 154).

І. Павлов вважав, що утворення тимчасових зв’язків відбувається в корі великих півкуль головного мозку. Його послідовники встановили, що у формуванні асоціацій беруть участь підкіркові утворення ретикулярної формації, таламуса, гіпоталамуса, довгастого мозку тощо.

Щоб утворилися ці зв’язки, потрібен певний час. Однак якщо безумовний подразник дуже сильний, зв’язок може утворитися досить швидко й тривати все життя. Наприклад, дитина, яка обпеклася вогнем, па все життя запам’ятає відчуття болю.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Дайте визначення безумовних рефлексів. 2. Обґрунтуйте їх біологічне значення. Наведіть приклади. 3. Поясніть, чому безумовні рефлекси ще називають видовими. Наведіть приклади. 4. Які утворення центральної нервової системи є центрами безумовних рефлексів? 5. Поясніть походження терміна «інстинкт». Дайте визначення інстинктивної поведінки. 6. Установіть причини порушень інстинктивної діяльності людини

7. Обґрунтуйте, чому завдяки умовним рефлексам відбувається пристосування організму до навколишнього середовища. 8. Дайте визначення умовного рефлексу та назвіть його основні ознаки. 9. Доведіть, що людині притаманне свідоме вироблення умовних рефлексів для досягнення найкращого біологічного та соціального результату. Наведіть приклади 10. Наведіть приклади, коли умовні рефлекси змінюють прояви безумовних рефлексів та інстинктів. 11. Проаналізуйте текст параграфа й дайте відповідь, які сигнали навколишнього або внутрішнього середовища можуть відігравати роль умовних подразників. Які для цього мають бути умови?

Самостійна робота з підручником. Користуючись матеріалом підручника складіть таблицю порівняння характеристик безумовних і умовних рефлексів.

Запитання для допитливих. 1. Поясніть, чому в людини, яка прочищає від сірки зовнішній слуховий прохід, іноді виникає відчуття «пошкрябування» в горлі або кашель. 2. Поясніть поведінку ворони. Горіхи закрили пластиковими коробочками. Ворона дзьобом збила одну коробочку й дістала горіх. Схопивши його, захотіла взяти ще й коробочку, але через це горіх випав у неї із дзьоба. Тоді ворона поклала горіху коробочку і, схопивши її дзьобом, понесла разом із горіхом.

Домашнє завдання. Якщо у вас удома є якась тварина, простежте за її поведінкою й запишіть: 1. Які види інстинктивної діяльності їй властиві? 2. Які в неї виробились умовні рефлекси після тренувальних занять?

Лабораторне дослідження № 10 ТЕМА. Визначення реакції зіниць на світло

МЕТА: навчитися спостерігати й виявляти безумовні рефлекси людини, а також уміти зображати частини рефлекторної дуги.

ХІД РОБОТИ (роботу виконують парами)

1.    Поверніть досліджуваного обличчям до світла і зверніть увагу на ширину його зіниць і на те, що в них однаковий діаметр.

2.    На 10-15 с прикрийте рукою одне око досліджуваного, який стоїть обличчям до світла, та простежте за розширенням зіниці не тільки закритого, а й незакритого ока (синхронність реакції).

3.    Швидко відведіть руку від ока й знову визначте ширину зіниць. При цьому буде помітне швидке одночасне звуження обох зіниць.

4.    Намалюйте та підпишіть частини рефлекторної дуги розглянутого рефлексу. ВИСНОВОК

1.    Про що свідчить дослідження цього рефлексу?

2.    Чому й завдяки яким фізіологічним механізмам виникають узгоджені реакції зіниць на світло?

Види умовних рефлексів, їхнє гальмування. Діяльність людини. Динамічний стереотип, навички і звички

Основні поняття і терміни: види умовних рефлексів, гальмування умовних рефлексів, діяльність людини та її складові, динамічний стереотип, навички, звички

Види умовних рефлексів. Залежно від виду умовного подразника та безумовно-рефлекторного підкріплення, а також характеру взаємозв'язків між ними визначають різні види умовних рефлексів.

Натуральні умовні рефлекси виробляються на природні ознаки безумовного подразника, тобто на такі, що існували в природі мільйони років і мають значення для виживання виду, наприклад на запах їжі. Вони утворюються дуже легко та швидко.

Так, цуценя, яке ніколи не їло м’яса, не виявляє до нього ніякої харчової реакції. Однак після декількох годувань цим продуктом вигляд або запах м’яса вже викликає у тварини умовно-рефлекторне слиновиділення та облизування, тобто в неї виробляється натуральний харчовий рефлекс.

Штучні умовні рефлекси виникають на будь-яке подразнення, що сприймається різними рецепторами н не пов’язане безпосередньо з безумовним подразником, наприклад світло лампи, дзвінок тощо. Якщо дія цих подразників збігається в часі з дією безумовного подразника, між ними утворюються більш-менш стійкі асоціації.

Вегетативні умовні рефлекси проявляються в змінах роботи внутрішніх органів. Це — харчові, ди-

^Чхальні, серцево-судинні рефлекси, які мають велике

пристосувальне значення в життєдіяльності людини.

Соматичні умовні рухові рефлекси пов’язані з діяльністю скелетної мускулатури. Вони утворюються впродовж усього життя людини, особливо коли п праця пов’язана з руховою активністю (рис. 155).

Умовні рефлекси на час. Умовним подразником може бути час. Це стосується тих випадків, коли безумовний подразник діє регулярно. У такому самому ритмі виникає й умовно-рефлекторне збудження. Наприклад, умовні харчові реакції на час можуть вияв-Рис. 155. Прояв лятися підвищенням апетиту (особливо якщо людина соматичного умовного _{звикла їсти в один} і _той самий час), що забезпечує нід-рефлексу    .. .

⁷    готовку травного апарату до споживання їжі.

Прикладом умовно-рефлекторних реакцій на час є розпорядок дня та певний ритм трудової діяльності (рис. 156).

Це треба пам'ятати! Якщо працювати ритмічно, то будь-яка робота виконується легше, оскільки утворюється умовний рефлекс на час.

Так, режим навчального дня з чіткою послідовністю уроків і перерв па відпочинок сприяє утворенню у вас умовного рефлексу на час, поліпшує діяльність нервової системи та забезпечує максимальну працездатність у години занять. Відомо, ідо люди, які «прив'язують» свої заняття до певного часу, устигають зробити набагато більше справ, аніж ті, хто відкладає їх на невизначений термін.

Окрім того, утворення умовних рефлексів на час при чіткому режимі дня набагато збільшує ефективність різних фізіологічних процесів: поліпшується травлення, людина краще снить тощо. Усе це сприяє збереженню здоров’я та працездатності.

Гальмування умовних рефлексів. Умовні рефлекси можуть не тільки формуватися протягом життя, а й зникати або трансформуватися залежно від зміни умов їх використання. Процес згасання умовного рефлексу називається гальмуванням. Залежно від умов виникнення розрізняють дві форми гальмування умовних рефлексів: зовнішнє (безумовне, уроджене) та внутрішнє (умовне, набуте).

Зовнішнє гальмування виникає під дією сильного стороннього подразника для даного умовного рефлексу, який діє одночасно з ним. Такими гальмівними подразниками є сильний шум, больове подразнення, надмірне світло, глибокі раптові переживання. Ці надмірні подразники спричиняють в організмі іншу, сильнішу за умовний рефлекс реакцію, а тому зовнішнє гальмування виникає швидко, іноді одночасно з дією подразника.

Наприклад, голодна людина сидить за гарно сервірованим столом, заставленим смачною їжею. У неї виникає умовно-рефлекторне слиновиділення. Та ось за вікном почувся якийсь шум, крик, — людина підбігає до вікна; у цей час умовний рефлекс слиновиділення зникає.

Різновидом зовнішнього гальмування є позамежове гальмування. Воно має велику охоронну функцію. Щоразу, коли збудження, яке виникає в певному нервовому центрі, досягає надмірної сили, триває надто довго або часто повторюється, відбувається процес гальмування. Це захищає нервовий центр і нейрони, з яких він складається, від руйнівної дії надмірних подразників.

Прикладом охоронного гальмування є сон.

Внутрішнє гальмування, на відміну від зовнішнього, виникає не відразу — воно виробляється поступово. І. Павлов назвав його внутрішнім, тому що причиною виникнення цього гальмування є зміни всередині дуги умовного рефлексу. Головною умовою його вироблення є иепідкріилеиня умовного рефлексу безумовним подразником.

Залежно від умов виникнення розрізняють різні види внутрішнього гальмування, серед яких найцікавішим є умовне.

Воно виявляється під час навчання, виховання, занять спортом, бо різні правила, норми поведінки, закони людського суспільства є умовними галь-

мами. На жаль, умовні гальма втрачають люди, які зловживають алкоголем і наркотиками. Без умовних гальм вони здатні на різні протиправні вчинки, кримінальні дії, що призводять до великих людських трагедій, ув’язнення, руйнації життя.

Діяльність людини, на відміну від тварин, — явище не тільки біологічне, а й соціальне, яке сформувалося впродовж тисячоліть у процесі праці й дало змогу людині не тільки пристосуватися до умов довкілля, а й змінювати його собі на користь, діючи при цьому усвідомлено та цілеспрямовано.

У структурі кожного виду діяльності людини важливі такі компоненти: мета, мотив діяльності, відповідність мети умовам її досягнення, результат дії.

Мета діяльності — це те, чого людина прагне досягти в результаті дії, наприклад, навчитися грати на фортепіано, кататися на ковзанах або стрибнути па рекордну висоту.

Це треба пам’ятати! Якщо людина не поставить собі мету — її діяльність буде неефективною.

Щоб досягти мети своєї діяльності, людині доводиться докладати фізичних зусиль, застосовувати розум, проявляти емоції, напружувати волю. Чим привабливішою й віддаленішою є мета, тим більше треба працювати, учитися й докладати вольових зусиль.

Велика мета розвиває людину як особистість, відволікає від усього зайвого, незначного або шкідливого (куріння, уживання алкоголю, наркотиків тощо). Підкреслюючи її значення, І. Павлов навіть назвав її рефлексом мети.

Мотив діяльності може викликатися потребою чи інтересом. Вони надають змісту' й значущості поставленій меті, є її рушійною силою. Мотиви діяльності можуть бути матеріального (потреба в їжі, теплі, житлі, одязі тощо) та духовного, культурного, морального характеру (бажання пізнати щось нове, комусь допомогти, зробити щось важливе для людей тощо).

Мета й мотив визначають зміст, способи й терміни виконання діяльності (рис. 157). Однак, з іншого боку, і це дуже важливо запам'ятати, — діяльність сама по собі народжує та розвиває нові цілі й можливості, потреби й інтереси, формує нові ідеали й занити.

Це треба пам’ятати! Без діяльності не утворюються нові умовні рефлекси, гальмуються й зникають наявні, завдяки чому має місце деградація особистості (з латин, зменшення), що супроводжується слабовіллям, збідненням сприйняття світу й власного життя, зниженням рівня культури, ганебною поведінкою, схильністю до різних зловживань.

Поняття про динамічний стереотип. Будь-який вид навчальної, трудової або побутової діяльності людини зазвичай повторюється в певній послідовності (наприклад, розклад уроків залишається майже незмінним протягом навчального року). Це створює умови для формування послідовного комплексу умовно-рефлекторних реакцій, у якому попередній вид діяльності стає умовним сигналом для початку наступного. Такий ланцюг рефлексів І. Пав-лов назвав динамічним стереотипом (з грецьк. великий, об'ємний, просторовий і відбиток, зразок).

Послідовність наших дій більш-менш незмінна протягом доби, тижня, року. За таких умов у людини (і у тварин) формується звичний спосіб життя, що проявляється у визначеному режимі дня, у формуванні певних навичок і звичок.

Однак умови нашого життя не завжди залишаються незмінними (наприклад, навчальний рік закінчується й починаються канікули; після закінчення школи учні стають студентами або влаштовуються на роботу). Зрозуміло, що нові умови життя потребують інших видів і нової послідовності діяльності. На здатність нервової системи перебудовувати стереотипну послідовність дій, змінювати існуючі павички та формувати нові вказує термін «динамічний».

Навички. Успішне виконання будь-якої діяльності вимагає від людини оволодіння необхідними для її здійснення засобами, якими людина користується для того, щоб досягти певної мети. Багаторазово виконуючи одну й ту саму дію, вона наче виконує ланцюг вправ (від простіших до складніших), а тому з часом певна дія здійснюється швидше, легше, точніше, тобто з меншою кількістю помилок, із меншим напруженням і вольовими зусиллями.

Нарешті, дія починає здійснюватися автоматично, тобто нарівні підсвідомості. Це означає, що в людини утворилися певні навички. Вони є результатом процесу навчання (рис. 158,159).

Це треба пам’ятати! Навички формуються тільки в процесі наполегливого навчання та праці.

З певними навичками людина не народжується. Якщо вона від природи має художню обдарованість або прекрасний музикальний слух, але не вдосконалює їх, тобто не виробляє певних навичок, їй ніколи не стати видатним художником або музикантом. Так само й обдарована фізично людина без відповідних тренувань ніколи не стане чемпіоном.

Навички - це доведені до автоматизму рухові або розумові дії, окремі елементи яких не контролюються свідомістю.

Чим більше різних навичок має людина, тим впевненіше вона себе почуває, тим кращого життєвого результату вона може досягти.

Це треба пам’ятати! Ніякі корисні навички не бувають зайвими.

Поняття про звички. Динамічний стереотип є підґрунтям для утворення не тільки навичок, а й звичок.

Звички — типові для будь-якої людини дії або стиль поведінки, що є для неї внутрішньою потребою.

Звички формуються в процесі виховання з наймолодшого віку. Такими звичками є чітке дотримання правил гігієни (ранковий душ, чищення зубів), привітання знайомих, увічливість і чемність, вибір моральної поведінки, переважання розуму й почуття відповідальності над інстинктами. Проте не завжди звички бувають позитивними (куріння, уживання їжі на ходу, постійне жування жуйки тощо). На жаль, звичку значно легше придбати, аніж її позбутися.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Визначте фізіологічну основу натуральних і штучних умовних рефлексів. Наведіть приклади. 2. Визначте взаємозв'язок між успішним навчанням, працею й умовними рефлексами на час і чітким розпорядком дня. 3. Поясніть біологічний зміст і значення зовнішнього гальмування. Наведіть приклад подразників, які приводять до його виникнення.

4.    Обґрунтуйте, у чому полягає охоронне значення позамежового гальмування.

5.    Визначте, що є спільного та відмінного між зовнішнім і внутрішнім гальмуваннями. 6. Поясніть, чому діяльність людини можна розглядати не тільки як біологічне, а передусім як соціальне явище 7. Проаналізуйте, чому для кожної людини дуже важливо поставити мету діяльності. Чому діяльність (навчання, праця) без мети неефективна? Відповідь обґрунтуйте та наведіть приклади. 8. Обґрунтуйте, чому кожній людині важливо порівнювати мету поставленого завдання з умовами його виконання. 9. Дайте пояснення поняття -динамічний стереотип*. 10. Визначте, що таке навички. 11. Що робити, якщо у вас сформувалися шкідливі «звички»?

Самостійна робота з підручником. Складіть «рекламу» чіткого розпорядку дня. Поясніть, чому діяльність неможлива без чіткого уявлення про її мету, а також чому висока мета породжує волю та велику енергію до її здійснення.

Запитання для допитливих. 1. Спробуйте встановити, які об’єктивні та суб'єктивні фактори сприяють формуванню навичок. 2. Поясніть, чому люди, які активно працюють тривалий час після пенсії, здоровіші й живуть довше

Домашнє завдання. 1. Складіть схему виникнення орієнтувального рефлексу замість загальмованого умовного. 2. Поясніть, що ви розумієте під поняттям «вибір мети». 3. Запишіть у зошиті, які навички ви маєте та як вони у вас сформувалися (за можливості — уже за відомими вам етапами, бажано із зазначенням часу на кожний).

Пам’ять. Фізіологічні механізми та види пам’яті. Запам’ятовування і відтворення. Забування

Основні поняття і терміни: пам’ять, теорії формування пам’яті, оперативна, короткочасна, довготривала, рухова, образна, емоційна, словесно-логічна пам’ять, запам’ятовування, відтворення, забування.

Пам'ять — це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі й забезпечують нагромадження та відтворення попереднього ін-ди відуального досвіду.

Психіка людини побудована так, що будь-що почуте, сприйняте, осмислене або пережите в почуттях, якщо воно є важливим для неї, не зникає безслідно, а відкладається в пам’яті.

Отже, пам’ять — це здатність психіки людини запам’ятовувати, зберігати та відтворювати одержану інформацію.

Інформаційний обсяг нам’яті людини майже необмежений і оцінюється приблизно об’ємом 3*10* біт (1 біт — одиниця виміру об’єму інформації, яка приблизно відповідає слову з 5-7 букв).

Великі словники різних мов містять 50-100 тис. слів, тобто до 1x10* біт інформації. Теоретично людина може засвоїти понад 10 тис. мов, що значно перевищує їхню кількість у світі.

Фізіологічні механізми нам’яті. Механізми нам’яті цікавили людей протягом тисячоліть. Давні греки шанували богиню нам'яті Мнемозіну. Давньогрецькі вчені вважали, що інформація з довкілля, над ходячи в м’яку мозкову речовину, залишає па ній відбитки, ніби па глині чи воску. Упродовж багатьох століть природознавці, філософи, фізики й хіміки намагалися з'ясувати механізми пам'яті. Однак тільки наприкінці XIX ст. вони стали потроху з'ясовуватися, хоча й тепер залишається багато непізнаного.

Найперші наукові пояснення механізмів нам'яті пов’язані з ученням І. Павлова про умовні рефлекси та тимчасові нервові зв'язки, які виникають при їхньому утворенні. Тобто запам’ятовується не сам «образ», а його «слід» в утворених тимчасових нервових зв'язках. Тому, виходячи з цієї теорії:

•    запам’ятовування - це утворення нових нервових зв’язків і збудження певних ділянок кори великих півкуль головного мозку;

•    зберігання інформації - процес «зчеплення» нових тимчасових зв’язків із раніше утвореними вогнищами збудження, тобто утворення умовних рефлексів (асоціацій) та формування елементів уже відомого нам динамічного стереотипу;

•    відтворення — установлення тимчасових зв’язків із центрами аналізаторів, наприклад із руховим (читання вірша напам’ять);

•    забування — тимчасове чи постійне гальмування наявних тимчасових нервових зв’язків.

Сучасна фізіологія виокремлює три основні види нам’яті, які мають різні механізми збереження інформації: сенсорна, або оперативна, короткочасна й довготривала.

Сенсорна, або оперативна, пам’ять виникає внаслідок проходження інформації від рецепторів до кори великих півкуль головного мозку чутливими нервовими шляхами. Вона зберігається в нервовій системі кілька сотих секунди. За цей час здійснюється її аналіз і синтез у відповідних нервових центрах. Якщо дія подразника па організм була короткочасною, то інформація, що зберігається в сенсорній пам'яті, може не усвідомлюватися людиною. Однак якщо такий короткочасний вилив буде повторюватися, то він спричинятиме вплив па підсвідомість, що може супроводжуватися виникненням у людини підсвідомих бажань. На цьому й ґрунтується використання в рекламі так званого «25-го кадру».

Короткочасна пам’ять забезпечує збереження інформації протягом декількох секунд. Обсяг цієї нам'яті обмежений і залежить від віку людини. Діти, які навчаються в молодших класах, здатні утримувати в короткочасній пам'яті речення, що складаються з 4—5 слів. Учні середніх класів — із 7-8, старшокласники й дорослі — з 9 -12 слів. Утримання в короткочасній пам’яті речення або іншої інформації — необхідна умова усвідомлення її змісту. Якщо ж у цей час людина сприймає нову інформацію, то вона начебто витісняє з нам’яті попередню. Якщо ви дуже швидко читаєте підручник, то зміст його не усвідомлюється й засвоєння не відбувається.

Під час перебування інформації в короткочасній пам’яті відбувається нібито її постійне повторювання за рахунок внутрішньої мови. Це є проявом механізму даного типу пам’яті, який полягає в циркуляції електричних імпульсів у колових ланцюгах нейронів. Якщо інформація потрапляє в нервову систему одноразово, то здебільшого вона не залишає ніяких слідів, тобто відбувається її забування (рис. 160).

Довготривала пам’ять має майже необмежений обсяг і зберігає інформацію протягом багатьох років. На довготривалій пам’яті ґрунтуються процеси набуття та закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале використання в діяльності людини. Наприклад, якщо дитина в першому класі навчилася писати літери, то ніколи вже не забуде, як це робиться.

Механізм довготривалої нам’яті ще остаточно не з’ясований. Уважається, що під час повторних надходжень інформації відбуваються певні структурні перебудови у відповідних нейронах. Зокрема, у пресинаптичних відділах синапсів збільшується вміст медіатора й відбувається утворення нових си-наптичних зв'язків між цими нейронами. Такі структурні зміни полегшують проведення збудження в нейрониих ланцюгах. Крім того, установлено, що в цих нейронах активізуються процеси синтезу різноманітних поліпептидних молекул, які мають назву нейропептиди.

Залежно від інформації, що запам’ятовується розрізняють декілька видів пам'яті.

Рухова пам’ять полягає в запам'ятовуванні й відтворенні людиною певних рухів. Вона проявляється в різних видах ігрової, спортивної, трудової діяльності тощо.

Образна пам’ять пов’язана з процесами відчуття та сприйняття, тобто з формуванням чуттєвих образів. Залежно від того, яким аналізатором сприймається об’єкт запам’ятовування, розрізняють зорову (обов’язкова для художників), слухову (обов'язкова для музикантів) та нюхову (обов’язкова для дегустаторів) пам'ять. В образній пам'яті бере участь, окрім першої, ще й друга сигнальна система, бо за допомогою мови людина не тільки запам’ятовує, а й усвідомлює чуттєві образи, формує своє ставлення до них.

Емоційна пам’ять пов’язана із запам’ятовуванням і відтворенням тих емоцій та почуттів, які людина пережила в минулому. Вона дуже важлива для всіх людей, а особливо для акторів, письменників, поетів.

Словесно-логічна пам’ять відрізняється від вищезгаданих видів пам’яті тим, що її подразником є слово. Це — пам’ять па думки, почуття, судження, умовиводи, тобто на такі психічні явища, які не можуть існувати поза мовою. Цей вид нам’яті — найважливіший для навчання, наукової діяльності.

Запам’ятовування. Кожен із нас розуміє, що всі предмети й події запам’ятати неможливо. Багато з того, що наче запам’яталося, не зберігається в пам’яті. Цікаво, що іноді наша нам'ять відбирає щось для запам’ятовування навіть без нашої «вказівки», а те, що хотілося б запам’ятати відразу, — не вдається. Тож нам’ять і запам'ятовування людини мають вибірковий характер.

Що ж запам’ятовується?

По-перше, усе те, що відповідає потребам людини, ЇЇ запитам, уподобанням, те, що для неї є найважливішим: для трудової або навчальної діяльності, для здоров’я тощо. По-друге, краще запам’ятовується те, що збігається з характером людини, її захопленнями, те, що зацікавлює гарним виглядом, поліпшує настрій. Буває й навпаки, коли деякі люди мають схильність до запам’ятовування негативних явищ.

Пам’ять людини вибирає для запам’ятовування те, що випливає з інтересів і потреб людини. Необхідною умовою запам’ятовування є концентрація уваги.

Увага — це здатність психіки людини виокремлювати з безлічі різноманітних подразників, предметів і явищ довкілля та свого внутрішнього світу тільки ті, які мають для неї біологічне або соціальне значення, і зосереджуватися на них.

Фізіологічні механізми уваги пов’язані, з одного боку, з виникненням вогнища збудження в певній ділянці кори великих півкуль головного мозку, спричиненого дією сильного, значущого для організму подразника, а з іншого — внутрішньою психічною установкою людини, яка з певних причин виокремила саме цей подразник серед інших як головний, значущий для себе, свого організму. Таке збудження є домінуючим (з латин, пануючим) і підкоряє собі, тобто гальмує, інші вогнища збудження в інших ділянках кори великих півкуль головного мозку. Це збудження може «пересуватися» з одного місця кори на інші, що спричиняє переключення уваги з одного об’єкта на інший.

Мимовільне запам'ятовування відбувається боа спеціально поставленої мети: «Це треба запам’ятати!»

Наприклад, читаючи цікаву книжку, ви не ставите собі за мету «вивчити» сюжет або запам'ятати описи природи. Проте, прочитавши її, ви легко пригадаєте або зможете переказати (тобто відтворити) і сюжет, і описи природи.

Запам’ятовуватися можуть подразники й невеликої сили. Ледве почуте або ледь побачене може мимовільно й міцно запам’ятатися, якщо воно збіглося з потребами людини, має велике значення в її професійній або навчальній діяльності, для життя та здоров’я, відповідає на запитання, які давно хвилювали. Мимовільно запам’ятовуються й просто цікаві предмети та події.

Довільне запам'ятовування пов’язане з необхідністю щось запам’ятати у зв’язку з раніше наміченою метою або коли людина ставить собі завдання: «Це треба запам’ятати!» Необхідність зумовлює цілеспрямований характер запам’ятовування та мобілізує вольові зусилля.

Наскільки це важливо, проілюструємо на такому відомому досліді. Одній людині запропонували багато разів читати вголос одні й ті самі слова, але не сказали, що їх треба запам’ятати. Досліджувана людина ніяк не могла повторити їх, хоча прочитала майже 50 разів. Коли ж їй пояснили необхідність вивчення цих слів, то вже після шестиразового читання вголос людина змогла відтворити ці слова напам’ять.

Довільне запам’ятовування відбувається краще, якщо воно пов'язане з досягненням певної мети.

Залежно від того, наскільки людина розуміє матеріал, довільне запам’ятовування поділяють па два види: механічне та змістове (логічне).

Механічне запам'ятовування — таке, що відбувається без усвідомлення суті того, що вивчається. Цей вид нам’яті дуже короткочасний (зазубрив, здав, забув) і має малий обсяг.

Змістове (логічне) запам'ятовування ґрунтується на розумінні матеріалу, що вивчається. При цьому мають велике значення: знаходження змістових (логічних) зв’язків у матеріалі, що вивчається; установка на запам’ятовування; інтерес; увага та зосередженість.

Умови такого запам’ятовування: постійне тренування нам’яті, з'ясування мети (для чого мені це потрібно: щоб отримати хорошу оцінку, щоб не лаяли батьки, щоб стати фахівцем), пошук логічних зв’язків між предметами й явищами.

Відтворення — один з основних процесів нам’яті. Якщо людина може відтворити вивчене (розповісти вірш, написати твір, розв’язати математичну задачу), то це свідчить про міцність запам’ятовування.

Фізіологічним механізмом відтворення є активізація раніше утворених нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — упізнавання предметів, явищ і подій, що виникають при повторному їх сприйнятті.

Забування — процес, зворотний запам'ятовуванню. Воно виявляється: у втраті чіткості того, що було залам'ятовапо; зменшенні його обсягу; ви-

циклонні помилок у відтворенні; повному зникненні отриманої раніше інформації, коли навіть зникає впізнавання (тобто вивчена колись інформація видається цілком новою). Забування — також важливий для людини процес, бо він звільняє місце для утворення нових нервових зв’язків.

Процес забування пов’язаний зі станом головного мозку та його живленням. У літніх людей унаслідок атеросклеротичного процесу в артеріях мозок гірше постачається кров’ю, а тому вони не тільки важче запам’ятовують нову інформацію, а й часто забувають ту, що набули протягом життя. Це є результатом загибелі нервових клітин, у яких зберігалася певна інформація. Загибель нервових клітин, яка відбувається, зокрема, унаслідок уживання алкоголю та наркотиків, призводить до поступової деградації особистості.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Проаналізуйте та визначте значення пам’яті в житті кожної людини. 2. Визначте взаємозв'язок пам'яті з такими пізнавальними й розумовими процесами, як відчуття, сприйняття. 3. Поясніть фізіологічні механізми формування пам’яті з точки зору вчення І. Павлова про умовні рефлекси. 4. Поясніть фізіологічні механізми та значення оперативної та короткочасної пам'яті. 5. Від чого залежить формування довгочасної пам’яті та яке її значення для людини? Наведіть приклади. 6. Назвіть види пам’яті залежно від інформації, яка запам’ятовується. Наведіть приклади. 7. Визначте й обґрунтуйте, чому матеріал, вивчений методом механічного запам’ятовування, швидко зникає з пам’яті. Пригадайте й наведіть власні приклади. 8. Доведіть, що змістове (логічне) запам’ятовування має багато переваг перед механічним. 9. Поясніть, чому, вивчаючи текст, корисно малювати схеми та малюнки. 10. Доведіть, що без уваги та зосередженості не виникає запам’ятовування. 11. Доведіть, що відтворення — один з основних процесів пам’яті. 12. Поясніть, що таке забування та його значення. Визначте взаємозв’язок між забуванням і постачанням головного мозку кров'ю, а також різними шкідливими звичками.

Самостійна робота з підручником. Користуючись текстом підручника, складіть схему вивчення матеріалу цього параграфа. Чим ця схема відрізняється від того методу, за яким ви зазвичай вивчаєте матеріал?

Запитання для допитливих. 1. У чому проявляється відмінність образів пам’яті від образів сприйняття? 2. Чи є довільна пам’ять у тварин? 3. Як відомо, коли людина хвилюється, то може забути те, що раніше добре запам'ятала або, навпаки, пригадати те, що наче давно забула. Яке фізіологічне пояснення можна дати цим явищам?

Домашнє завдання. 1. Якими видами пам'яті ви користуєтесь у навчанні? Наведіть приклади та запишіть їх у зошит. 2. Поясніть, чому І. Сеченов писав, що людина, позбавлена пам'яті, ніби перебуває в стані новонародженого. 3. Запишіть у зошит свої індивідуальні особливості пам'яті й зіставте їх зі своїми інтересами, а також професійними нахилами, якщо вони у вас є.

Це треба знати. У людини, що курить, уживає алкоголь чи наркотики, порушуються всі нервово-психічні процеси, утрачається здатність до запам’ятовування, а процеси забування, навпаки, розвиваються прискореними темпами.

Лабораторне дослідження N9 11 ТЕМА. Різні види пам'яті

МЕТА: навчитися досліджувати різні види пам’яті й аналізувати отримані результати. ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: картки на 20 клітинок з малюнками (розробляються учнями за завданням учителя).

Завдання 1

ТЕМА. Дослідження короткочасної пам’яті ХІД РОБОТИ

1.    Розгляньте картку з малюнками протягом 2 хв.

2.    Закрийте картку з малюнками й упишіть словами в клітинки незаповненої картки (зробіть її самі) послідовність малюнків, зображених на кольоровій картці.

3.    Відкрийте кольорову картку й перевірте свій варіант.

ВИСНОВОК

Які види пам'яті ви дослідили?

Завдання 2

ТЕМА. Дослідження довгочасної пам’яті ХІД РОБОТИ

1.    Упродовж 2 хв уважно розгляньте картку з геометричними фігурами.

2.    Через 15 хв заповніть клітинки знаками, які ви запам'ятали

3.    Відкрийте заповнену картку й перевірте свій результат.

ВИСНОВОК

Які види пам'яті ви дослідили?

Друга сигнальна система. Біологічні основи психічної індивідуальності людини

Основні поняття і терміни: системи комунікації, мова, слово, периферичний та центральний апарати мови, індивідуальність, темперамент, типи вищої нервової діяльності, домінантність однієї з півкуль головного мозку.

Походження другої сигнальної системи й мови.

Згадаймо, що сукупність нервових процесів, які виникають, у результаті дії па органи чуттів конкретних подразників довкілля (світло, звук, запах, смак, дотик тощо), становлять зміст першої сигнальної системи, яка функціонує і у тварин, і в людини.

Чуттєве сприйняття довкілля створило у тварин кожного виду певні системи спілкування, або комунікації (з латин, роблю спиьним, поєдную) (рис. 1в 1). Наприклад, павіани гамадрили використовують десятки різних звуків, що зумовлюють у цих тварин відповідні інстинктивні й умовно-рефлекторні реакції. Кожний звуковий сигнал має відповідний зміст («небезпека», «тут їжа») і спричиняє конкретну реакцію.

Мабуть, подібні звукові сигнали сотні тисяч років тому стали основою для формування мови.

Спочатку, коли мислення первісних людей нагадувало умовно-рефлекторну поведінку тварин, коли вони не усвідомлювали ані окремих предметів, ані явищ, ані навіть своїх дій, прості звукові сигнали слугували їм лише регуляторами певної поведінки. Де найбільше були потрібні ці сигнали? Звичайно, на полюванні. Щоб спіймати й убити велику тварину, необхідні були узгоджені дії всіх учасників полювання. Пізніше, зі зростанням потреб, первісна людина почала виробляти знаряддя праці й у неї виникла необхідність якось поділитися своїми уміннями та досвідом (рис. 162).

Звукові сигнали складнішали, поступово збільшувалася їх кількість, ставали різноманітними інтонації, з якими їх виголошували. Один звук можна було чітко відрізнити від іншого. Він став відображати конкретний предмет, явище, дію. Цей звук поступово оформився в слово, а слово, за яким стояло певне поняття (мамонт, дощ, небезпека, печера, дитина), стало умовним подразником.

За І. Павловим, слово є одним із найсильшших подразників для людини, «сигналом сигналів». Слово є і подразником, і підґрунтям другої сигнальної системи, яка є основою психіки людини, її мислення, свідомості. Слово є основою мови.

Як і психіка, мова людини може розвиватися тільки за умов виховання дитини в людському суспільстві.

Для становлення мови обов’язковим є навчання та праця. Слово набуває понятійного значення тільки тоді, коли людина усвідомлює, що воно відповідає не одному конкретному предмету або явищу. Чим активніше вона навчається або працює, тим вища в неї потреба в пізнанні та спілкуванні, усвідомленні та розумінні предметів і явищ довкілля, тим більший у неї словниковий запас.

Для мовної функції обов’язковим є здоровий неушкоджеиий головний мозок, а для усної мови — ще й неушкоджеиий голосотвірний апарат і орган слуху.

Функції мови і слова. Мова — специфічна форма людської діяльності, що виникла в процесі суспільної праці як засіб спілкування, планування та регулювання довільної свідомої поведінки.

Мова — це система знаків для передавання, сприймання та застосування інформації.

За словом «ховається» знак (звук, літера) і поняття — зміст знака. При спілкуванні рідною мовою знаки й поняття збігаються. Коли ми говоримо «лелека», «чорногуз», «бусол», «гайстер», «бузько», то маємо на увазі одного й того самого птаха, що означає одне й те саме поняття. Різне звучання одного й того самого поняття для нас не має значення.

Слово й мова дають нам інформацію: про ознаки предмета, явища (круглий, широкий, низький, яскравий, гучний, неприємний); словами можна описати тс, про що людина ніколи не чула, не бачила (інша справа, які образи при цьому виникатимуть у людини, яка ніколи не бачила описуване). Слухаючи пісні, оповідання, ми добре уявляємо, про іцо там ідеться. Можна висловити своє ставлення до людини, тієї чи іншої речі або явища (подобається сонячна погода та щирі люди, або: не люблю дощ та нещирість, заздрощі).

Словом можна відкрити іншій людині свій внутрішній світ, поділитися думками, почуттями, планами.

Мова й слово є чинниками розвитку людини й суспільства, бо вони дають змогу вчитися й накопичувати індивідуальні та колективні знання; зберігати їх за допомогою книжок, фільмів, комп’ютерів; обмінюватися інформацією.

Мова збагачує людину знаннями, набутими попередніми поколіннями. Мова й слово — регулятори поведінки людини й суспільного життя, бо вони є засобом спілкування.

За допомогою слів і мови виховують дітей. Одна мати вчить свого сипа: «Тебе вдарили, і ти надавай кривдникові»; друга скаже: «Тебе вдарили, а ти відійди від кривдника»; третя порадить: «Поясни тій дитині, яка тебе вдарила, чому так робити не можна». У кожному з цих випадків результати виховання будуть різними.

Ніколи не забуваймо про значення слова для конкретної людини. Відомо, що добрим словом людину можна підтримати, сприяти її одужанню, а злим тяжко уразити. Тому мова й слово є джерелом емоцій.

Фізіологічні механізми мови — це механізм умовно-рефлекторної діяльності кори великих півкуль головного мозку. Як фізіологічний подразник, слово існує в трьох формах: почуте, побачене, вимовлене.

Існує периферичний та центральний апарат мови.

Периферичний, або голосовий апарат мови складається з трьох частин:

1) глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ; 2) гортані (голосові зв’язки); 3) трахеї, бронхів, легенів.

Центральний апарат мови має декілька центрів у корі півкуль головного мозку.

Так, понад сто років тому французький учений П. Брока відкрив у звивині лобової частки лівої півкулі головного мозку моторний центр мови, який відповідає за іннервацію апарату формування звуків мови (мовну артикуляцію, з латин, роздільно вимовляти). При ураженні цього центру (наприклад, унаслідок інсульту) хворий розуміє мову, а вимовляти слова не може. Трохи пізніше німецький учений К. Верніке виявив у звивині скроневої ділянки лівої півкулі центр розуміння мови. При його ураженні людина може розмовляти, але не розуміє мови інших людей.

Інші мовні центри забезпечують процеси пам'яті на мову, мовні образи звукових і писемних мовних знаків, завдяки яким люди можуть накопичувати мовний досвід, збільшувати словниковий запас, поліпшувати граматичну побудову мови.

Між центрами мови й центральними ланками сенсорних аналізаторів легко утворюються тимчасові нервові зв'язки. Тому слово для нас — не просто набір звуків або літер, а певний образ. Наприклад, сказане чи написане слово лимон спричиняє умовно-рефлекторне виділення слини. Окрім того, слово для нас — чуттєвий образ, до якого ми маємо певне емоційне ставлення (подобається, не подобається, приємно, неприємно).

Індивідуальність кожної людини як особистості формується на ґрунті особливостей вищої нервової діяльності, які залежать від спадкових факторів; життєвого досвіду людини, її виховання та самовиховання; економічних і соціальних умов життя.

Безумовно, уроджені особливості нервової діяльності мають велике значення, але вчені н педагоги підкреслюють: відповідні умови життя та виховання завжди здатні змінити людину на краще, розвинути в ній найкращі людські якості та здібності, усунути негативні риси характеру, що «помилково» були закладені природою.

Це треба пам'ятати! Кожна людина має необмежену можливість до вдосконалення та самовдосконалення.

Неповторність кожної особистості виявляється в типах нервової діяльності, темпераменті, характері, обдарованості та здібностях.

Темперамент (з латин, узгодженість, лад, належне співвідношення частин) — це індивідуальна особливість людини, що проявляється в силі емоційних реакцій, а також у збудливості, урівноваженості, швидкості, ритмі н інтенсивності психічних процесів.

Учення про темперамент пов'язане з видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він і його послідовники, наприклад римський лікар Галси, відстоювали так звану гуморальну теорію (з латин, рідина), згідно з якою темперамент визначається переважанням певних «соків» тіла: крові, жовчі та слизу (сюди давні лікарі відносили й лімфу).

На ґрунті цих поглядів сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (з латин, кров, життєва сила), холеричний (з грецьк. жовч), флегматичний (з грецьк. слиз) та меланхолічний (з грецьк. чорний, похмурий і жовч).

Нині вчення про темперамент має лише історичний інтерес, але його різновиди, описані Гіппократом, досить точно відповідають тинам вищої нервової діяльності, описаними І. Павловим.

Тиші вищої нервової діяльності та темпераменту. За І. Павловим, різні типи вищої нервової діяльності розрізняються за такими показниками:

•    силою процесів збудження та гальмування в корі головного мозку;

•    урівноваженістю процесів збудження та гальмування в корі головного мозку;

•    рухливістю процесів збудження та гальмування в корі головного мозку (тобто швидкістю, з якою збудження може змінитися па гальмування н навпаки).

Із комбінації вищезгаданих показників І. Па влов визначив чотири типи вищої нервової діяльності.

Перший тип — жвавий - характеризується повною врівноваженістю процесів збудження та гальмування в нервовій системі, а також значною силою й рухливістю цих процесів. Цей тип відповідає сангвінічному темпераменту (рис. 163).

Така людина — сангвінік — бадьора, активна, діяльна, нудьгує без діла, комунікабельна, здебільшого має гарний настрій, оптимістичний погляд па життя, доброзичлива, нікого не ображає й нікому не заздрить, швидко забуває образи. Вона легко переживає невдачі та неприємності. Сангвінік — дуже емоційна людина, а тому має живу міміку й зазвичай сильно жестикулює, голосно розмовляє.

Негативний бік сангвініка — брак сили волі й певна поверховість, яка виявляється в навчанні та праці, поспішність у прийнятті рішень (можливі помилки). Сангвініки схильні до частої зміни своїх інтересів і захоплень; буває, що, тільки розпочавши якусь роботу, залишають її, бо в них уже з'явилося інше захоплення. Тому сангвініки повніші виховувати в собі такі якості: волю, стриманість, самовладання, більшу зосередженість у навчанні та праці, інших справах.

Другий тип — нестримний, сильний, иеврів-иоважений — характеризується переважанням процесів збудження над гальмуванням. За класифікацією Гіппократа, він відповідає холеричному темпераменту (рис. 164).

Холерику притаманний високий рівень нервово-психічної активності й енергійності дій (часто в праці він не знає міри, постійно кудись поспішає, йому завжди бракує часу, майбутнє цікавить його більше, аніж сьогодення), яскравість емоційних переживань.

Холерик бурхливо й нестримно переживає радість і сум, схильний до протилежних настроїв, нападів дратівливості; іноді буває схильний до иеобміркова-иих вчинків під дією афектів. Міміка та рухи холерика, як правило, різкі, різноманітні, мова — голосна. Якщо холерик — недостатньо вихована людина, то не може контролювати себе в складних ситуаціях, а тому його невитриманість і запальність може призводити до конфліктів з оточуючими людьми.

Самовиховання людини з холеричним темпераментом має спрямовуватися па виховання стриманості, самовладання, кращого ставлення до людей, доброзичливості.

Третій тип — спокійний, або інертний (з латин, невправний, млявий) — характеризується значною силою, урівноваженістю процесів збудження та гальмування, але малою рухливістю, деякою інертністю нервових процесів.

За Гіппократом, він відповідає флегматичному темпераменту (рис. 1в5).

Флегматику властива порівняно низька активність поведінки. Хоча досить часто цс людина дуже працьовита, завзята й наполеглива в роботі, але зазвичай надто некваплива в прийнятті рішень, важко переключається з однієї справи на іншу навіть тоді, коли це потрібно зробити терміново; як правило, не схильна до частої та різкої зміни настрою. Він повільно обмірковує свої життєві плани й неквапно втілює їх у життя. Флегматик має спокійну міміку, жести й мову.

За неправильного виховання у флегматиків може розвинутися некомунікабельність, замкненість, млявість, збідиешеть емоцій, схильність до педантизму — сліпого дотримання своїх звичок і правил, дріб’язковості.

Флегматикам дуже корисно займатися спортом, особливо його ігровими видами, частіше бувати в театрі, слухати музику, спілкуватися з людьми.

Четвертий тип — слабкий — характеризується слабкістю нервових процесів — як збудження, так і гальмування — з переважанням останнього. За Гіппократом — це меланхолічний темперамент (рис. 166).

Для меланхоліків властиве швидке виснаження нервової системи, що може призводити до втрати працездатності. Меланхолік — дуже вразлива, слабовільна людина, яка часто страждає, переживаючи навіть невеликі неприємності.

Йому притаманна нерішучість, невпевненість у своїх діях і силах. Кожну невдачу він сприймає як трагедію, завжди очікує неприємностей — як від свого життя, так і від людей. Меланхолік боїться труднощів, легко підкоряється стороннім виливам. Міміка й жестикуляція меланхоліка бідні, маловиразні, мова тиха.

За неправильного виховання в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена образливість, боязкість, нерішучість, замкненість, відсторонеігість від справ і колективу, схильність до тяжких внутрішніх переживань і неврозів. Тому меланхолікам дуже корисно займатися спортом, особливо тими його видами, які пов’язані з певним ризиком, розвитком мужності, яскравими емоціями (стрибки у воду, автомобільний, кінний спорт).

Відносність подіту вищої нервової діяльності та темпераменту на певні тини. Належність до того чи іншого типу вищої нервової діяльності не

абсолютна. Погляньте па людей, які вас оточують, і ви побачите, що «чистих» сангвініків, меланхоліків, флегматиків і холериків майже немає. Частіше зустрічаються люди, у яких є риси двох або навіть трьох темпераментів, причому одні ознаки виявлені яскравіше, інші — слабше, що значною мірою залежить від певної життєвої ситуації. Наприклад, спортсмен у колі сім'ї чи товаришів може поводити себе як флегматик, а в умовах спортивних змагань він виявляє риси, властиві холерику. Життєрадісний сангвінік через постійні невдачі може стати розгубленим і нерішучим меланхоліком. Тож індивідуальний темперамент людини — завжди складніше явище, аніж будь-який із чотирьох темпераментів, узятий окремо.

Не треба думати, що успадкований тип вищої нервової діяльності може фатально визначати здібності особистості, риси її характеру, інтереси та схильності, світогляд і переконання. Духовний розвиток людини значною мірою обумовлюється вихованням і самовихованням.

Функціональна домінантність однієї з півкуль головного мозку певною мірою визначає тип вищої нервової діяльності людини.

Ученим уже давно відомо, що обидві півкулі головного мозку мають однакову анатомічну й мікроскопічну будову й що права півкуля керує лівою половиною тіла, а ліва — правою. У більшості людей, тобто правшів, відносно домінує ліва півкуля, а в лівіпів (шульгів) — права.

І. Павлов одним із перших виявив, що в лраворуких л юдей - мислителі в, тобто осіб із переважно абстрактно-логічним мисленням, домінує ліва півкуля головного мозку, а в людей-художників, тобто осіб із переважно чуттєво-образним мисленням, — права (рис. 167). У цьому зв’язку І. Павлов дійшов висновку, що ліва півкуля більшою мірою аналізує сигнали другої сигнальної системи, а права — першої (у лівшів буває навпаки).

Наукові пошуки сучасних учених підтвердили думку І. Павлова. Дійсно, у всіх правшів та 70 % (за різними даними) лівшів у лівій півкулі відбувається сприйняття, переробка, аналіз і синтез сигналів другої сигнальної системи. Це пов’язано з тим, що саме в ній зосереджені центри усної мови, письма, читання, розуміння мови (рис. 168, а). У лівій півкулі міститься також центр лічби та пам'яті на слова. Усе це характеризує її як відповідальну за абстрактно-логічне мислення. Водночас ліва півкуля є порівняно «неемоційною». їй майже не підвладне формування чуттєвих образів. Наприклад, центр слуху аналізує звук як механічний сигнал, що має певну силу й висоту, однак він не відрізняє спів солов'я від кукурікання півня.

Права півкуля в правшів та 70 % лівшів відповідає за сприйняття, переробку. аналіз і синтез сигналів першої сигнальної системи. Це півкуля, де переважно формується чуттєво-образне сприйняття світу, емоції, почуття, уява, настрій. І. Павлов називав її півкулею художників і мушкантів.

Усі центральні ланки аналізаторів у правій півкулі чутливіші до відповідних подразнень, аніж у лівій. Центр слуху формує емоційно забарвлені слухові образи, він розрізняє відтінки звуків, інтонацію мови (рис. 168, б).

Тут є центр музичного слуху. Розподіл функцій між правою та лівою півкулями називається функціональною асиметрією півкуль головного можу.

Анатомічно півкулі абсолютно однакові, тобто симетричні. Тісний зв'язок першої та другої сигнальних систем здійснюється за рахунок постійної взаємодії правої та лівої півкуль. Результатом цієї взаємодії є цілісне сприйняття людиною навколишнього середовища.

Розподіл функцій між півкулями ие є абсолютним. Він виникає в період індивідуального розвитку та є результатом засвоєння дитиною мови й удосконалення абстрактно-логічного мислення. Заняття образотворчим мистецтвом, музикою та співами впливає па розвиток правої півкулі й тим самим сприяє розвитку образного мислення й емоційної сфери людини.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Обґрунтуйте, чому слово стало умовним подразником великої сили. Дайте визначення поняття «мова». 2. Обґрунтуйте інформаційну функцію мови та слова. 3. Чому мова й слово є чинниками розвитку конкретної людини та суспільства? 4. Доведіть, що мова є регулятором поведінки людини й суспільного життя. Наведіть приклади. 5. Обґрунтуйте, чому мова є джерелом емоцій. Наведіть приклади. 6. Як розвивається мова в дітей?

7.    Поясніть, на чому базується індивідуальність кожної людини як особистості.

8.    З’ясуйте взаємозв'язок між видами темпераментів і типами вищої нервової діяльності. 9. Користуючись текстом і рисунками параграфа, дайте характеристику різних видів темпераментів. 10. Поясніть відносну функціональну домінант-ність однієї з півкуль головного мозку.

Самостійна робота з підручником. 1. Знайдіть у тексті параграфа підтвердження взаємозв'язку між видами темпераменту та нейрогуморальною регу-

ляцію. 2. Користуючись матеріалом параграфа, поясніть походження термінів «сангвінічний», «холеричний», «флегматичний», «меланхолічний».

Запитання для допитливих. 1. Знайдіть у літературі, як читання впливає на розвиток мови. 2. Який тип темпераменту частіше мають люди, які хворіють на гіпертонічну хворобу? Відповідь обґрунтуйте. 3. Як треба враховувати темперамент людини при виборі професії?

Домашнє завдання. 1. Поясніть явище надзвичайної збідненості мови в тих дітей, які багато часу дивляться телевізор (особливо «бойовики») та грають у комп’ютерні ігри. 2. Визначте, обґрунтуйте й запишіть у зошит, який у вас тип темпераменту. Як ці знання можуть допомагати вам у навчанні, спілкуванні з батьками, товаришами? Чи є якісь негативні прояви вашого темпераменту? 3. Подумайте, які висновки можна зробити, знаючи, яка з півкуль у вас відносно домінує.

Дослідницький практикум № 5

ТЕМА: Визначення типу вищої нервової діяльності та властивостей темпераменту МЕТА: визначити за допомогою тестування тип темпераменту та силу нервових процесів.

ОБЛАДНАННЯ: тест-опитувальник Г. Айзенка, що складається з 56 запитань, бланк для відповідей, ручка або олівець ХІД РОБОТИ

1.    Вам пропонується відповісти на 56 запитань.

2.    Прослухайте їх і дайте відповідь, чи погоджуєтеся ви з даним твердженням. Якщо погоджуєтеся, то в бланку для відповідей поряд із відповідним номером поставте знак«+», якщо ні — знак «-».

Пам’ятайте, що в тесті немає «поганих» і «хороших» відповідей. Кращою буде та відповідь, яка першою у вас виникла.

Тест-опитувальник Г. Айзенка 1 Відрізняєтеся непосидючістю.

2.    Запальні й імпульсивні.

3.    Найчастіше нетерплячі.

4.    Ініціативні й рішучі.

5.    Завзяті, навіть уперті.

Ь. Швидко орієнтуєтеся в суперечках, спритні.

7.    Ритм вашої діяльності нерівномірний, стрибкоподібний.

8.    Любите ризикувати.

9.    Легко пробачаєте образи.

10.    Ваша мова швидка й палка

11.    Часто страждаєте від своєї неврівноваженості.

12.    Не терпите недоліків.

13.    Вас захоплює все нове.

14.    Ваш настрій часто змінюється

15.    Ви життєрадісна й весела людина.

16.    Енергія б’є ключем, ви завжди зібрані.

17.    Часто кидаєте розпочате на півдорозі.

18.    Не завжди адекватно оцінюєте свої сили.

19.    Ваші інтереси й захоплення часто міняються.

20.    До планів, що змінилися, і до нових обставин ви звикаєте легко.

21.    Вам не важко відволікатися від своїх справ, ви швидко розбираєтеся в чужих проблемах.

22.    Ретельна й копітка праця не для вас.

23.    Ви чуйні, любите спілкування.

24.    Ваша мова виразна й голосна

25.    Ви не панікуєте навіть у складних ситуаціях, у вас відмінне самовладання

26.    Легко засинаєте й швидко просинаєтеся

27.    Вам складно зосередитися, прийняти обмірковане рішення

28.    Ви непослідовні, неуважні.

29.    Ви стримана й холоднокровна людина.

30.    У своїх словах і справах ви послідовні.

31.    Ви обережні й розважливі

32.    Витримані, умієте вичікувати

33.    Неговіркі, не любите пустопорожньої балаканини.

34.    Ваша мова розмірена, спокійна.

35.    Ви грамотно розподіляєте свої сили, ніколи не викладаєтеся повністю

36.    У вас існує чіткий режим дня, ви плануєте свої справи.

37.    Спокійно сприймаєте критику, байдужі до пересудів.

38.    Вам важко швидко переключитися на іншу діяльність.

39.    З іншими людьми у вас рівні, добрі стосунки.

40.    Акуратні, педантичні в дрібницях

41.    Вам складно пристосуватися до нових умов і планів, що змінилися.

42.    Ви не любите багато рухатися, повільні.

43.    Ви сором’язлива людина.

44.    Нова обстановка викликає у вас замішання.

45.    Ви невпевнені в собі, своїх силах.

46.    Самотність не обтяжує вас.

47.    Невдачі й неприємності надовго виводять вас із рівноваги.

48.    У складні життєві періоди ви замикаєтеся в собі.

49.    Ви не надто витривалі, швидко втомлюєтеся.

50.    Ваша мова тиха, іноді невиразна.

51.    Ви автоматично переймаєте риси характеру співрозмовника та його манеру говорити.

52.    Сентиментальні й вразливі.

53.    У вас завищені вимоги до себе й навколишнього світу.

54.    Вам властива деяка млявість і підозрілість.

55.    Вас легко скривдити.

56.    Вам приємно, коли навколишні співчувають вам.

3. Обробка результатів.

У тесті 4 групи запитань, у кожній із них — 14 тверджень.

Перші 14 (з першого по чотирнадцяте твердження) описують холеричний темперамент. Друга група (15-28 твердження) характеризує сангвініка.

Третя група (29-42 твердження) стосується флегматичного типу темпераменту. Четверта група (43-56 твердження) описує меланхолійний темперамент. Якщо в якійсь із груп ви одержали більше 10 плюсів, то цей тип темпераменту у вас домінуючий. Якщо кількість плюсів 5-9, то ці риси виражені у вас значною мірою. І якщо позитивних відповідей менше 4, то риси такого типу темпераменту слабко виражені. ВИСНОВОК. Заповніть таблицю.

Тип темпераменту	Характеристика

Емоції. Види емоцій. Фізіологічні механізми. Прояви емоцій. Психічні стани, пов’язані з емоціями

Основні поняття і терміни: емоції, позитивні та негативні емоції, механізми формування емоцій периферичні компоненти емоцій, настрій, афект, неврози, воля.

Що таке емоції. Людина пізнає світ через відчуття й сприйняття, запам’ятовує, мислить і завжди має певне суб'єктивне ставлення до того чи іншого предмета чи події.

Ми вболіваємо за героїв книжок і кінофільмів, улюблена музика поліпшує наш настрій, ми радіємо несподіваній зустрічі з друзями, тобто реагуємо па все, що відбувається навколо пас. Незадоволення та вдоволення, радість і горе, страх, гнів, сором, співчуття, жалість, сум, любов, захоплення виражаються багатьма словами, які відображають емоції та почуття, що виникають у людини (рис. 169).

Емоції (з латин, хвилювати) - це суб’єктивний стан людини чи вищої тварини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх або зовнішніх подразників і проявляється у формі переживань.

Біологічна роль емоцій. У процесі еволюції емоції сформувалися як один із механізмів пристосування до змінних факторів довкілля та реакція па задоволення внутрішніх потреб. Одні подразники спричиняють позитивний емоційний стан, який організм намагається підсилити, подовжити чи повторити, інші — негативний, який організм намагається усунути чи послабити.

Найчастіше емоції виникають тоді, коли вищі мозкові центри не можуть забезпечити адекватну відповідь на ситуацію, що склалася, тобто емоції виникають тоді, коли ми не знаємо, що треба робити в тій чи іншій ситуації.

Підготовлений до уроку учень не хвилюється, чого не можна сказати про школяра, який не підготував домашнє завдання й з напруженням чекає, що його викличуть відповідати. Цей стан дістав назву «шкільний стрес*. За постійної дії він негативно виливає на здоров’я.

Біологічне значення емоцій проявляється мобілізацією енергетичних ресурсів організму, необхідних для виконання дій, спрямованих на його збереження.

Так, тварина реагує па сотні різних небезпечних для неї подразників вироблені-

шш єдиного емоційного стану (наприклад, відчуття тривоги чи страху), що спричиняє стандартну форму поведінки (наприклад, утеча) і сприяє її виживанню. Страх у людини найчастіше виникає внаслідок впливу подій соціального характеру: перед екзаменами, спортивними змаганнями, в акторів — перед прем'єрою тощо.

Однак утеча не завжди означає порятунок для людини. Утекти й уникнути в такий спосіб небезпеки є для неї іноді виявом слабкого духу, боягузливості. Тому люди в складних ситуаціях мобілізують свою волю, резерви організму й демонструють дивовижну витримку та кмітливість.

Пристосувальна роль емоцій ґрунтується на тому, що вони мобілізують функції тих органів і систем організму, які забезпечують його найкращу взаємодію з довкіллям. Так, у 20-х роках XX ст. американський фізіолог Уолтер Кеннон довів, що емоції спричиняють збудження симпатичної частини вегетативної нервової системи й надходження в кров значної кількості адреналіну. Це сприяє посиленню роботи серця, скелетних м'язів, прискоренню газообміну, обміну речовин, поліпшенню енергозабезпечення організму. Емоції також мобілізують усі розумові процеси, поліпшують пам’ять, загострюють увагу, відчуття й сприйняття (рис.170).

Емоції людини є основою набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Виконуючи функції позитивного чи негативного підкріплення, вони сприяють закріпленню біологічно доцільних форм поведінки. Тому емоції людини — один із головних механізмів регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення її потреб.

Види емоцій. Розрізняють прості та складні емоції. Задоволення від уживання їжі, відчуття тепла чи неприємностей від утоми, болю — це прості емоції.

Складні емоції — захоплення, сум, співчуття, радість тощо.

Формування емоцій залежить від характеру людини, її досвіду та схильностей. Наприклад, хтось отримує задоволення від музики, театру, комусь більше подобаються спортивні змагання, когось захоплює краса природи, спів птахів тощо.

Складні емоції залежать від обставин, за яких вони виникають. Скажімо, страх — ніби проста емоція.

Однак якщо запитати, чи боїтеся ви ведмедів, то напевно ви замислитеся, бо одна справа — зустрітися зі звіром у лісі, а інша — побачити його за фатами в зоопарку. Так, залежно від обставин, формуються різні емоції.

Вищі почуття - такі, що пов'язані із соціальною природою людини, яка живе в людському суспільстві, а тому притаманні тільки їй. Часто вони навіть суперечать її інстинкту самозбереження. До них належать моральні, розумові, пов’язані з діяльністю, естетичні почуття. Любов до Батьківщини належить до моральних почуттів.

Позитивні та негативні емоції. Треба сказати, що для всіх емоцій характерна полярність: кожна емоція за різних обставинах має свою протилежність: «любов -ненависть», «радість- горе», «задоволення -незадоволення» тощо.

Позитивна емоція найчастіше виникає тоді, коли результати дії збігаються або навіть перевищують сподівані (рис. 171). Навпаки, невідповідність результату дій очікуваному спричиняє негативні емоції, які мобілізують організм на здійснення нових цілеспрямованих дій.

Поштиані емоції — радість, захоплення, задоволення тощо — це такі, що створюють піднесений настрій (рис. 172). Вони дуже важливі як життєвий стимул, що регулює поведінку й діяльність людини, сприяє збереженню здоров’я, високій працездатності, творчості. Зазвичай позитивні емоції виникають при досягненні людиною своєї мети, мрії.

Позитивні емоції зберігають і навіть поліпшують здоров’я людини. Видатний український хірург Микола Пирогов (1810-1881) ще в XIX ст. дослідив і описав таке цікаве явище: однакові рани загоюються по-різному в солдатів, які здобули перемогу (швидше), і в бійців, які зазнали поразки (повільніше).

Негативні емоції — страх, огида, страждаїшя, жах, сором, гігів — також можуть стати джерелом енергійної діяльності людини, примушуючи її, переборюючи труднощі, досягати поставленої мети й згодом отримувати позитивні результати й емоції. Важливо тільки, щоб людина вміла правильно реагувати на них. Якщо негативна ситуація в її житті та негативні емоції, що при цьому виникають, тривають довго, це може призвести до порушень нервової діяльності й інших розладів здоров’я. Така тривала дія негативних подразників породжує розвиток негативного стресу або дистресу. Під його дією в людини може зіпсуватися характер, розвинутися гіпертонічна хвороба або виразка шлунка тощо.

Щоб уникнути подібного, важливо вміти керувати своїми бажаннями, цілями, інстинктами, аби уникати ситуацій, які спричиняють негативні емоції.

Нейтральні емоції — подив, цікавість, які не впливають па настрій та здоров'я, але також спонукають до дій, що задовольняють потяг до знань, нових наукових відкриттів.

Механізми формування емоцій. У формуванні емоцій беруть участь підкіркові структури та кора великих півкуль головного мозку.

Серед підкіркових структур найбільше значення у формуванні емоцій мають: гіпоталамус, ретикулярна формація й утвори лімбічної системи: морський коник (гіпокамп) та мигдалеподібне тіло. Гіпоталамус і ретикулярна формація справляють активуючий вилив, на кору великих півкуль головного мозку, тонізують її.

Роль кори великих півкуль полягає в регуляції потоків збуджень, які надходять із підкіркових структур. Якісь види збуджень, що формуються в підкіркових структурах, гальмуються, інші — підсилюються.

Участь кори великих півкуль головного мозку робить емоції й поведінку людини свідомо керованими. Однак це вже залежить від рівня її свідомості, характеру та виховання.

Участь кори великих півкуль проявляється також і тим, що найпотужнішим чинником емоцій стає слово та мова. Часто не стільки якесь явище або подія здатні спричинити емоцію, як слово — його зміст або інтонація, з якою його промовлено.

Периферичні компоненти емоцій. Будь-яка емоція, що виникла в підкіркових структурах і була скоригована корою великих півкуль головного мозку, далі, у вигляді збудження, поширюється нервовими й гуморальними шляхами в низхідному напрямі на периферичні органи, змінюючи їх діяльність. Емоції в людини й вищих тварин супроводжуються характерною мімікою та позами. Ступінь зовнішнього виявлення емоцій пропорційний силі емоційного збудження. Зовнішні прояви емоцій є тонким індикатором емоційного стану та сигналом для інших представників даного виду й, напевне, зрозумілими для представників інших видів.

Чому завжди присутній периферичний компонент емоцій? Це пояснюється тим, що будь-яка емоція пов’язана з гіпоталамусом, який, як ми знаємо, є вищим центром вегетативної регуляції. Окрім того, гіпоталамус самостійно та через гіпофіз керує всією ендокринною системою організму. Найбільше значення в проявах емоцій має його вплив через гіпофіз на мозковий шар надниркових залоз, який приводить до підвищення вмісту адреналіну та ио-радреналіиу в крові.

Частина периферичних компонентів емоцій може контролюватися свідомістю. Наприклад, людина може довільно регулювати свою мову (приховувати хвилювання чи навпаки), поведінку, міміку, дихання й іноді навіть сльозотечу. Однак існує багато периферичних компонентів емоцій, які довільно не контролюються: частота серцевих скорочень, газообмін, тонус гладеньких м’язів бронхів, кишечнику, райдужної оболонки (діаметр зіниці) тощо.

Зовнішній вияв емоцій — їхній важливий компонент. Збудження, яке виникає при формуванні емоційного стану, поширюється на м’язи обличчя та

всього тіла й виявляється виражальними рухами, якими є міміка, пантоміміка (рухи всього тіла) та вокальна міміка — вияв емоцій в інтонації та тембрі голосу, швидкості мови. Вони не тільки свідчать про емоційний стан людини, а також є допоміжним засобом спілкування між людьми (рис. 173).

Настрій — це емоційний стан, що па деякий час забарвлює певними почуттями діяльність людини й формує життєвий тонус.

Настрій може бути радісний і сумний, бадьорий і млявий, збуджений і пригнічений, серйозний і легковажний тощо. Він значною мірою залежить від стану здоров’я. Хвора людина, як правило, постійно перебуває в поганому настрої. Здоровий спосіб життя, фізкультура, спорт зміцнюють не тільки тіло, а й водночас поліпшують настрій, підвищують її життєвий тонус (рис. 174).

Афект (з латин, хвіиювання) — це сильне, короткочасне емоційне збудження, при якому людина втрачає здатність контролювати свої думки, дії та вчинки.

Стан афекту наближає людину до інстинктивних, імпульсивних дій тварин. У цей час активізуються підкіркові процеси, а кора головного мозку, що відповідає за керовану, свідому поведінку, — загальмована. Тому в стані афекту людина наче «втрачає голову» й здатна на такі вчинки, за які їй потім стає соромно.

Невроз — загальна назва нервово-психічних захворювань, що супроводжуються патологічними психічними станами (дратівливістю, нестійкими емоціями, розладами сну, різними фобіями або страхами) й соматичними розладами (некоитрольова-иими рухами кінцівок, м’язів обличчя, надмірним потовиділенням, нестабільністю роботи серця та інших внутрішніх органів).

При неврозах головний мозок починає аналізувати сигнали, які не мають для організму важливого значення; до того ж реакція, що при цьому виникає, не відповідає їхній силі та якості. Так порушуються злагоджені механізми адаптації організму до зовнішніх і внутрішніх подразників.

І. Павлов пов’язував виникнення неврозів із перенапруженням процесів збудження та гальмування в корі головного мозку й підкіркових структурах.

Причиною неврозів може бути одномоментиа психічна травма (наприклад, смерть близької людини) або тривалі, які травмують психіку, ситуації та переживання: приниження, образа, страх, відчай, відчуття безвихідності, хвилювання за здоров’я.

Розумове перевантаження, утома, порушення режиму дня, куріння, алкоголь, наркотики — реальний шлях до неврозів.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Дайте визначення поняття «емоції» й поясніть їхню пристосувальну роль. 2. Поясніть, чому емоційна реакція зазвичай супроводжується напруженням симпатичної нервової системи та підвищенням адреналіну в крові. 3. Обґрунтуйте значення емоцій в поведінкових реакціях організму. Наведіть приклади. 4. Обґрунтуйте значення свідомих і несвідомих компонентів емоцій. 5. Поясніть, від чого залежить формування складних емоцій. 6. Визначте роль слова як чинника складних емоцій. Наведіть приклади. 7. Визначте біологічне значення позитивних емоцій. 8. Яке біологічне значення мають негативні емоції? 9. Назвіть, які зовнішні прояви емоцій ви знаєте. 10. Дайте визначення настрою. Від чого залежить настрій? Чи може людина керувати своїм настроєм? 11. Поясніть, чому афекти часто свідчать про невихованість людини. 12. Проаналізуйте зміст поняття «невроз» та його фізіологічні механізми. Обґрунтуйте причини виникнення неврозів.

Самостійна робота з підручником. Розгляньте рис. 174 і поясніть, чому настрій дитини залежить від ставлення до неї батьків.

Запитання для допитливих. 1. Чи згодні ви з таким твердженням, що багатство емоційного життя людини залежить від багатства її контактів із зовнішнім світом? 2. Чому людина в горі почуває себе легше, коли виплачеться?

Домашнє завдання. 1. Наведіть докази провідної ролі гіпоталамусу й гіпофізу у формуванні емоцій. Відповідь запишіть у зошит у вигляді схеми. 2. Напишіть 10 пар протилежних емоцій. 3. Перегляньте свій режим дня. Чи немає в ньому якихось похибок, які можуть призвести до неврозу?

і Це треба знати. Уживання алкоголю й наркотиків призводить до нездатності протидіяти негативним впливам та формує психічну й фізичну залежність людини від цих негативних пристрастей.

Фізіологічні механізми та гігієна сну. Біологічні ритми людини

Основні поняття і терміни: сон, електроенцефалограма, фази сну, сновидіння, безсоння, біологічні ритми: уроджені, набуті, добові, місячні, сезонні; сонячна активність

Сон — це життєво необхідний функціональний стан мозку та всього організму, що настає періодично й характеризується гальмуванням активної взаємодії організму з навколишнім середовищем і тимчасовим припиненням свідомої психічної діяльності.

Стан сну настає періодично, відповідно до біоритму «сон — активний стан (неспання)». Третину свого життя людина проводить у стані сну. Він конче необхідний для людини й тварин. Дослідженнями встановлено, що позбавлення тварин сну на декілька діб призводить до їхньої загибелі. А розлади сну в людини спричиняють виснаження нервової системи й зниження працездатності.

Фізіологічні механізми сну. І. Павлов установив, що сон і умовне гальмування за своєю природою — єдиний процес. Відмінність між ними полягає тільки в тому, що умовне гальмування під час активності охоплює лише окремі групи нейронів, а під час сну воно поширюється на кору півкуль головного мозку та підкіркові відділи (рис. 175).

Учені не виявили в мозку центр сну, але вони зробили висновок, що існує ціла функціональна система, яка забезпечує взаємодію процесів сну й активності. Так, було встановлено значення в регуляції процесів сну й активності ретикулярної формації, гіпоталамуса й таламуса та з'ясовано механізми взаємодії між ними й корою півкуль головного мозку. Стало відомо, що сигнали, які надходять із периферичних частин аналізаторів через ці структури в кору півкуль головного мозку, активізують її й підтримують стан активності. Зменшення інтенсивності цих сигналів, що настає періодично в певний час доби, спричиняє сон. Майже повне усунення цих сигналів, наприклад виключення ретикулярної формації завдяки снодійним препаратам, приводять до настання глибокого сну. Уважають, що значну роль у регуляції активності та сну відіграють нейрохімічні процеси.

Виявлено нейромедіатори, взаємодія між якими забезпечує певний стан організму. Так, активність підтримує иейромедіатор иорадрсиалін, а сон — серотонін.

Фізіологічні зміни під час сну. Уві сні в організмі людини відбуваються такі найсуттєвіші процеси: зниження активності центральної нервової системи, зокрема кори великих півкуль головного мозку, вимкнення свідомості, зниження м’язового тонусу й усіх видів чутливості. Умовні та безумовні рефлекси загальмовуються. Щоб викликати в людини, яка спить, ту чи іншу рефлекторну реакцію, потрібно застосувати значно більшу силу подразнення, аніж у період неспання.

Під час сну зменшується частота серцевих скорочень і надходження крові до тканин та органів (зокрема й до головного мозку), що супроводжується зниженням інтенсивності обміну речовин на 8-10 % та температури тіла на 0,5-1 С.

Під час сну в мозку людини відновлюються та синтезуються речовини, потрібні для її' життєдіяльності: білки, жири, нейромедіатори тощо. «Хімічна лабораторія» мозку напружено працює саме вночі.

Згідно із сучасними уявленнями, сон для організму людини — не тільки відпочинок, а й праця, спрямована на переробку найрізноманітнішої інформації, накопиченої мозком протягом дня.

Уважають, що нова інформація, яка надійшла до головного мозку протягом дня, уві сні порівнюється з минулими враженнями, що зберігаються в нам'яті, аналізується, а іноді й докорінно переробляється. У сні новоутворені протягом дня нервові зв'язки поєднуються зі зв’язками, уже сформованими раніше. Інформація закріплюється й зберігається в механізмах довготривалої пам’яті. Через це, особливо за наявності домінуючого центру (наприклад, невирішеиої наукової проблеми), до людини у сні можуть «приходити» геніальні рішення. Так, Д. Менделєєву приснилася його періодична система хімічних елементів.

Про те, що робота мозку під час сну не припиняється, можна зробити висновок на підставі біопотенціалів, які відображають його біоелектричну активність. Електричні біопотенціали є результатом підсумовування біоелектричних процесів, що відбуваються в клітинах мозку та свідчать про його активну діяльність.

Першим відкрив електричні явища в живому організмі в 1791 р. видатний італійський анатом і фізіолог ЛуїджіГальвані.

Біопотенціали мозку записують у вигляді електроенцефалограм (енце-фалум з грецьк. мозок). Завдяки їм було з’ясовано, що мозок людини має різну біоелектричну активність у бадьорому стані, під час засинання та сну, а також виявлено наявність певних фаз сну. Це свідчить про те, що сон є складним і неоднорідним фізіологічним станом (рис. 176).

Фази сну. Фаза повільного сну — глибокий без сновидінь сон, що становить 75- 80 % від усієї його тривалості. У цей час уповільнюється серцева діяльність, інтенсивність обміну речовин і процесів газообміну, зменшується температура тіла, розслаблюються скелетні м'язи, майже зникають усі види чутливості (дотикова, больова, слухова тощо). Мислення припиняється (рис. 177).

Ця фаза сну має чотири стадії, що відрізняються за електроенцсфалогра-фічиими фізіологічними показниками зростання глибини сну: від стадії дрімання до найглибшого сну.

Швидкий сон становить 20-25 % усього сну. Під час цієї фази, порівняно

я фазою повільного сну, трохи підсилюється серцева діяльність і дихання, менш роаслаблсними стають скелетні м'язи, дещо збільшуються чутливість, обмін речовин і температура тіла. Однак зростає й гальмування певних ділянок кори головного мозку, тому людину важче розбудити. Вона починає бачити сни. Очні яблука при цьому швидко рухаються, наче людина переглядає кінофільм (рис. 178).

Повільна та швидка фази сну змінюють одна одну декілька разів з проміжками 80 -120 хв; за ніч спостерігається 4 6 таких циклів. Зазвичай із такими ж проміжками виникають сновидіння (рис. 179).

Сновидіння — образні уявлення, нерідко дуже яскраві, фантастичні, емоційно забарвлені, виникають під час швидкого сну через те, що різні ділянки кори головного мозку гальмуються неоднаково. Деякі з них — нерезбудже-ні (пригадаймо домінуючі центри кори головного мозку) — можуть майже не гальмуватися й підкоряти собі всі інші мозкові центри. Під час сновидінь можуть активізуватися сліди довготривалої пам'яті, пов’язані навіть із випадковими враженнями далекого минулого. Саме тому вві сні людина може розв’язати складне завдання або пригадати місцезнаходження потрібної речі, про що давно забула.

Характер спів залежить від ступеня емоційності людини, а також від того, яке мислення — образне чи абстрактне — у неї переважає.

Через гальмування певних зон кори головного мозку інші зони можуть стати чутливішими, аніж удень. Наприклад, людині, яка ніби добре себе почувала, уночі може наснитися сон про якусь хворобу. Це явище спричиняють слабкі імпульси від хворого органа, які вдень заглушені безліччю сильніших. Під час сну вони вільно, без перешкод потрапляють до певних центрів головного мозку. На такі сни необхідно звертати увагу.

Сновидіння бувають компактними в часі: за лічені секунди людині може наснитися значний проміжок життя з безліччю яскравих подій.

Безсоння і гігієна сну. Поки людина здорова, сон у неї настає вчасно, легко та природно. Однак якщо часто порушувати розпорядок дня — пізно

лягати спати, працювати вночі або якщо нервова система перезбуджена денними емоційними хвилюваннями, рівними шкідливими звичками чи за деяких захворювань (атеросклероз судин головного мозку, гіпертонічна хвороба), — може виникнути безсоння. Воно також є супутником гіподинамії.

Безсоння — це порушення нічного сну: утруднене засинання, надто раннє пробудження, часті прокидання серед ночі чи повне зникнення нічного сну. Воно виснажує людину. Через сонливість удень вона не може повноцінно навчатися або працювати, бо порушується увага, нам’ять, зменшуються навіть фізичні сили. У такому стані людина психічно надто вразлива, постійно роздратована, иезадоволена собою, людьми чи обставинами життя. Усе це веде до розвитку неврозу.

Скільки годин має спати людина. Новонароджена дитина спить до 21 год на добу, у 6-12 місяців — 14 год, від року до чотирьох — 12, від 4 до 10 років — 10 год. Школярам, починаючи з 4 класу, треба спати 8 9 год., дорослій людині — не менше 7-8 год на добу.

Щоб мати здоровий, міцний сон, необхідно дотримуватися таких правил: лягати спати в один і той самий час, аби утворився умовний рефлекс; легка вечеря має бути не пізніше як за дві години до сну; потрібно уникати активної, збуджуючої діяльності за одну-дві години до сну; не пити на піч кави чи міцного чаю; перед сном корисні прогулянки на свіжому повітрі, тепла ванна (37 ' С) протягом 8 10 хв. Кімнату, де ви спите, треба добре провітрювати. Дуже корисно спати з відчиненою кватиркою.

У разі порушення сну можна пити відвари глоду, валеріани, кропиви собачої, меліси. Якщо ці засоби не допомагають, треба звернутися до лікаря.

Це треба пам'ятати! Не порушуйте режим сну. Дотримуйтеся правил гігієни сну.

Фізіологічні основи існування біологічних рит.мів людини. Упродовж мільйонів років на всі живі організми Землі діє «зовнішній годинник»: за рік Земля обертається навколо Сонця, 28 днів Місяць обертається навколо Землі, 24 години Земля обертається навколо своєї осі. Ці процеси приводять до періодичної зміни освітлення, температури та вологості довкілля, зміни потоків сонячних променів, напруження електромагнітних полів тощо.

Щоб вижити, живому організму треба було пристосувати свої функції до природних ритмів (рис. 180). Так упродовж еволюції виникла та спадково закріпилася доцільна пристосувальна реакція всього живого — біологічні, або фізіологічні, ритми — періодичні ритмічні коливання всіх процесів життєдіяльності. їх роль полягає в синхронізації (від грецьк. ире-фікса син-, що означає — узгодженість, і хронос — час) внутрішніх фізіологічних процесів і періодичних змін довкілля.

Наприклад, у середніх широтах багато тварин зимою перебувають в стані сплячки, що допомагає їм легше пережити несприятливий період. Розбуджений узимку ведмідь здебільшого не доживає до весни.

Людина часто порушує споконвічний стан природи. Помічено, що масова загибель черепах біля морських берегів Австралії була пов’язана з яскравим освітленням уночі приморських вулиць. Вона припинилася, коли екологи добилися вимкнення пічних ліхтарів у цих районах.

Види біологічних ритмів. Існує велика кількість різних біологічних ритмів. Серед них є — набуті та вроджені.

Набуті біологічні ритми пов’язані із соціальною сутністю людей, зокрема з навчальною або трудовою діяльністю, і ґрунтуються на умовних рефлексах. Таким, наприклад, є щотижневий (7-депиий) ритм. Помічено, що людина продуктивніше працює в середині тижня, аніж на його початку або в кінці. Переконливих даних про існування вроджених 7-денних ритмів учені не отримали. Найімовірніше, це звичка, що сформувалася в людства ще з давніх часів.

Уроджені біологічні ритми для людини є основними, бо вони закріплені в спадкових механізмах.

Добовий ритм — ритм із періодом 20 -28 год — найважливіший для адаптації людини й найстаріший з точки зору еволюції. Він є наче «диригентом» усіх інших фізіологічних ритмів.

Усі фізіологічні показники людини (понад 300) підпорядковані добовому ритму. Дуже важливим, на думку вчених, є періодичне надходження в кров певних гормонів (особливо адреналіну), поділ клітин крові переважно у вранішні години, активність ниркових клубочків між 3 год. ночі та 6 год. ранку, збільшення біоелектричної активності мозку між 8-13 год. дня та 16 18 год. вечора.

Найбільші відмінності у фізіологічних показниках спостерігаються в денні та нічні години. Особливо це стосується всіх видів обміну речовин та енергії. Температура тіла — наочний приклад цього. Так, уночі людина має найнижчий рівень обміну речовин і найнижчу температуру тіла, яка підвищується до ранку й досягає максимуму в другій половині дня. Уважають, що це регулює гіпоталамус.

Обмінний та температурний ритми повторюють усі інші фізіологічні системи організму: удень зростає частота серцевих скорочень, частішає дихання, підвищується артеріальний тиск (рис. 181).

Щодня до момент}' пробудження, начебто передбачаючи зростання активності організму, активізується симпатична нервова система (учені вважають, що вона «прокидається» ще до пробудження людини), і в крові зростає рівень адреналіну. Так заздалегідь формуються адаптаційні реакції для здійснення денної активної праці: частішають серцеві скорочення й дихання, трохи підвищується артеріальний тиск.

До вечора концентрація адреналіну в крові зменшується й активність усіх фізіологічних систем організму знижується. Зменшення концентрації адреналіну у вечірні години — обов’язкова умова сну. Якщо вона не знижується, — виникають безсоння, тривога.

Це треба пам'ятати! Алкоголь грубо порушує добовий ритм. Учені з’ясували, що після вживання 300 мл горілки звичайний ритм повністю відновлюється лише на третю добу.

Значення добового ритму для режиму праці та відпочинку. Високої працездатності та хорошого самопочуття можна досягнути тільки за умови, коли ритм життя (режим) людини збігається з властивим її організму ритмом фізіологічних функцій. Тому кожна людина повинна вміти розумно організовувати режим праці та відпочинку, суворо дотримуватися сталого розпорядку дня, лягати спати та прокидатися в один і той самий час. Так само, в одні н ті ж години, треба вживати їжу.

Варто враховувати й таке: майже для всіх людей найвища працездатність — між 8-13 та 16-18 год. Уночі працездатність знижується, особливо в інтервалі від 1-ї до 3-ї год. Робота в цей час є несприятливою для організму.

Індивідуальні особливості добового ритму та їхнє значення. Не всім людям притаманні вказані вище добові коливання працездатності. Одні люди — їх називають жайворонками - мають високу працездатність протягом першої половини дня. Зазвичай, уранці краще працювали Л. Толстой, А. Чехов, Е. Хеміигуей. Голуби — ними є більшість людей, які працездатні в указані вище денні години. Сови — засинають пізно, уранці важко прокидаються, най-працездатніші вони протягом другої половини дня або пізно ввечері чи навіть уночі. Так, часто серед ночі працювали Д. Менделєєв та О. де Бальзак.

Індивідуальні особливості добових ритмів по можливості треба враховувати в режимі праці та відпочинку, щоб ефективніше навчатися й працювати.

Місячні ритми найчастіше пов’язані з коливаннями гормональної активності. Найтиповішим серед них є менструальний цикл у жінок. У чоловіків помічені коливання росту бороди та вусів, статевої активності. Упродовж місяця дещо коливається маса тіла, працездатність.

Сезонна ритмічність. Восени лікарі відмічають більшу схильність людей до стресових реакцій, хвороб серцево-судинної, травної та дихальної сис-

тем. У грудні -січні спостерігають найменшу кількість нервових і психічних хвороб. Весняні місяці несуть підвищення життєдіяльності, приплив сил, поліпшення самопочуття та гарний, оптимістичний настрій.

Вплив сонячної активності на організм людини. Приблизно 200 років тому вчені встановили, що через кожні 11,2 року спостерігається збільшення (приблизно в 10 разів) сонячної активності з підвищенням інтенсивності ультрафіолетового випромінювання. На Землі це проявляється магнітними бурями, різкими змінами атмосферного тиску, температури та вологості повітря, які супроводжуються зливами, грозами, посухами; зростає ймовірність землетрусів і повеней. Можуть поширюватися епідемії інфекційних і загострення хронічних хвороб.

Найгірше почувають себе в період підвищеної сонячної активності літні люди, хворі на серцево-судинні хвороби, особливо такі, як гіпертонічна й ішемічна, а також діти. Учені реєструють збільшення випадків різних порушень нервової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та психічної діяльності, масові сильні емоційні реакції людей. Виникають дискомфорт, порушення сну, утрачається апетит, підвищується температура.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Дайте визначення поняття «сон». Поясніть, чому сон є життєво необхідним станом організму. 2. З'ясуйте фізіологічні механізми сну. 3. Доведіть, що робота мозку під час сну не припиняється, а за деякими показниками — навіть активізується. 4. Поясніть фізіологічні механізми сновидінь і доведіть, що в снах немає нічого «таємничого». 5. Що таке безсоння? Визначте його причини та наслідки. Назвіть правила, дотримання яких дає змогу людині мати здоровий сон. 6. З'ясуйте фізіологічні основи біологічних ритмів людини. 7. Визначте, чому добовий ритм найважливіший для організму людини. З якими фізіологічними процесами він пов’язаний? 8. Обґрунтуйте, яке значення має добовий ритм для розпорядку дня кожної людини. 9. Поясніть індивідуальні особливості добового ритму в різних людей. Обґрунтуйте, чи може сучасна людина суворо дотримуватися своїх індивідуальних особливостей добового ритму. 10. Визначте вплив сонячної активності на організм людини.

Самостійна робота з підручником. 1. Розгляньте рис. 180 і поясніть, як організм людини підпорядковується зовнішнім природним ритмам. 2. Поясніть, чому набуті фізіологічні ритми пов'язані із соціальною сутністю людини. Наведіть приклади (щодо робочого тижня, канікул, святкових і вихідних днів).

Запитання для допитливих. Чому люди позіхають? Поясніть фізіологічний механізм позіхання.

Домашнє завдання. 1. Складіть пам’ятку-пораду запобігання безсонню. 2. Визначте, хто ви — жайворонок, голуб чи сова. Висновок порівняйте зі своїм режимом дня. Обміркуйте, як, не порушуючи дисципліни в школі, поліпшити свій режим дня й разом із цим — свою працездатність і самопочуття.

Це цікаво знати. Сон, що розвивається в людини і тварин під дією гальмівних умовних подразників, І. Павлов називав активним, протиставляючи йому пасивний сон, що виникає у випадку припинення або різкого обмеження притоку сигналів від органів чуттів до кори великих півкуль головного мозку.

 

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Страшко