Виділення. Терморегуляція в організмі людини

Виділення - важливий етап обміну речовин. Сечова система. Будова нирок і сечовивідних шляхів

Основні поняття і терміни: органи виділення та їх функція, сечовидільна система, нирки, сечовивідні шляхи, сечовід, сечовий міхур, сечівник.

Органи та шляхи виділення. Ефективний процес виділення як складова частина обміну речовин — важлива умова збереження гомеостазу. Він забезпечує звільнення організму від непотрібних і шкідливих продуктів обміну, а також від чужорідних та отруйних речовин (наприклад, від алкоголю, наркотиків, ліків), що надійшли ззовні.

Органами виділення є нирки, легені, шкіра (її йотові залози), слинні залози, шлунково-кишковий тракт, печінка (рис. 67).

Легені виводять з організму вуглекислий газ, пари води, а також деякі летючі речовини (ефір після наркозу, алкоголь). Обсяг парів води, що виводиться легенями, залежить від температури та вологості довкілля, рівня фізичного та емоційного навантаження.

Слинні залози виводять лікарські речовини (наприклад, аспірин), різні чужорідні органічні сполуки, що потрапили в організм.

Важливу видільну функцію виконує печінка. Шкідливі речовини, які випадково потрапили з їжею в кишечник, а також продукти гниття всмоктуються з нього в кров і надходять до печінки. У ній вони знешкоджуються, утрачають токсичність і в складі жовчі виводяться через кишечник. який також звільняє організм від непотрібних і шкідливих продуктів обміну, неперетравлених решток їжі та х вороботворни х мі крооргаї і ізм і в.

Потові залози виділяють зайву воду, мінеральні солі, солі важких металів, які можуть потрапити в організм разом з їжею, деякі продукти обміну білків (наприклад, сечовину), а за важкого фізичного навантаження — і молочну кислоту.

Нирки — неголовний орган виділення в організмі людини. Вони виконують дві основні функції — виведення з організму токсичних продуктів білкового

обміну її обміну нуклеїнових кислот; підтримання нормального водно-сольового складу рідини тіла (крові, лімфи, міжклітинної рідини). Окрім того, черев нирки виводяться токсичні та чужорідні речовини.

У процесі розщеплення в клітинах нуклеїнових та амінокислот утворюється аміак, який є отрутою для людського організму. Потрапляючи з током крові до печінки, він перетворюється на менш токсичну речовину — сечовину', яка видаляється через нирки у водному розчині. Тому цей процес тісно пов'язаний з обміном води й солей в організмі. За добу із сечею з організму людини видаляється приблизно 2 л води з розчиненими в ній сечовиною, натрій хлоридом і незначною кількістю інших речовин.

В організмі всі фізіологічні системи, що виконують видільну функцію, постійно взаємодіють між собою. Наприклад, коли для підтримання оптимальної температури тіла за жаркої погоди або важкого фізичного навантаження з поверхні шкіри з потом випаровується велика кількість води, виділення останньої із сечею значно зменшується. Навпаки, за низької температури, коли випаровування води через шкіру зменшене, нирки виводять більше води.

Сечовидільна система складається з органів, які продукують сечу (нирки), виводять її з нирок (сечоводи), збирають сечу (сечовий міхур) і виводять із сечового міхура назовні (сечівник).

Анатомічна будова нирок і сечовивідних шляхів. У кожної людини є дві нирки, що містяться у верхній частині черевної порожнини но обидва боки від хребта (рис. 68). Довжина нирки 10-12 см, ширина — 5-6 см, маса — 120 200 г або приблизно 0,5 % від загальної маси тіла. За своєю формою вони нагадують насінини квасолі.

Зовні нирки вкриті щільною сполучною оболонкою й начебто занурені в прошарок жирової тканини — жирову капсулу. Вона міцно тримає нирки в певному анатомічному положенні. За різкого схуднення людини, коли жирова капсула

значно зменшується або повністю зникає, нирки стають рухливими (блукаюча нирка), що призводить до різних порушень сечовиділення, появі болю в животі та попереку.

На розрізі нирки можна побачити два шари: зовнішній — корковий і внутрішній — мозковий. Мозковий шар складається з багатьох конічних сегментів — пірамід, а вони, у свою чергу, — із численних сечотвіриих одиниць (нефронів). Протока кожного нефрона закінчується в сечозбірній трубочці. Трубочки відкриваються в порожнину нирки — ниркову миску (рис. 68).

Сечовід (рис. 68) безпосередньо починається в нирковій мисці кожної нирки й закінчується в сечовому міхурі. Його функція — відведення сечі з нирки в сечовий міхур. Сечовід має довжину 30-35 см і ширину до 5-6 мм.

Сечовий міхур (рис. 68) — непарний порожнистий орган, який виконує функцію резервуара сечі, що з нього виводиться назовні через сечівник. Наповнений сечовий міхур має округлу форму. Місткість його в дорослої людини становить 0,5-1 л. Стінка сечового міхура має м'язи, завдяки скороченням яких відбувається витискання сечі із сечового міхура. На межі сечового міхура та сечівника є товстий коловий м’яз — сфінктер (з грецьк. міцно стискатиг), або затягач; він запобігає мимовільному сечовиведенню.

Сечівник, або уретра (рис. 68), — непарний трубчастий орган, по якому сеча під час сечовипускання виділяється із сечового міхура назовні. Він відкривається невеличким отвором у ділянці зовнішніх статевих органів.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Обґрунтуйте біологічне значення органів виділення. 2. Які органи виконують видільну функцію? 3. Назвіть органи сечової системи. 4. Поясніть взаємозв'язок будови та функцій органів сечової системи.

5. Охарактеризуйте взаємозв’язок будови та функцій нирок. 6. Поясніть взаємозв’язок будови та функцій сечового міхура. 7. Яке походження слова сфінктер?

Запитання для допитливих. Підраховано, що сумарна довжина ниркових каналів становить 120 км, а поверхня їх стінок — 40 м². Аргументовано поясніть, яке це має значення.

Домашнє завдання. Проаналізуйте участь кожного органа у виділенні продуктів обміну речовин. Поясніть, з чим пов’язана їхня взаємоузгодженість. Запишіть результати в таблицю.

Сечоутворення та сечовиведення

Основні поняття і терміни: сечоутворення, сечовиведення, нефрон, первинна сеча, вторинна сеча, реабсорбція.

Мікроскопічна будова нирок і утворення сечі. Структурію-функціональ-ною одиницею нирок є нефрон (з грецьк. нирка). їх у кожній нирці майже по мільйону, завдяки чому загальна функціональна поверхня, па якій утворюється сеча, становить загалом 5-6 м².

Мікроскопічна будова иефрону подана на рис. 69. Цс звивиста трубка, один кінець якої розширюється у вигляді келиха (капсула Шулмянського- Боумена), а другий закінчується отвором у сечозбірній трубочці. Усередині капсули знаходиться клубок із 50 60 капілярів (мальпігієвий клубочок). Приносна артеріола має значно більший діаметр, аніж артеріола, що виходить із капсули. Це створює значний тиск крові в капілярах клубочків — до 70 80 мм рт. ст., а тому частина плазми наче витискається в порожнину капсули. Цей процес має назву клубочкова фільтрація.

Унаслідок фільтрації утворюється первинна сеча. За своїм складом вона подібна до плазми крові, щоправда, не містить високомолекулярних білків і ліпідів. За 4-5 хв через нирки проходить уся кров. Нирки отримують крові більше, аніж будь-який орган тіла, навіть у 4-5 разів більше, аніж серце й мозок. Проте більша її кількість використовується не для живлення нирки, а для очищення крові від продуктів живлення. За хвилину внаслідок клу-бочкової фільтрації утворюється 70 120 мл філ втрату, а за добу — 100 150 л.

Вивідна артеріола знову розгалужується й утворює сітку капілярів, які обплітають звивисту трубку иефрону (канальні) майже но всій її довжині.

Під час проходження первинної сечі но канальцях через епітеліальні клітини їхніх стійок у кров повертається значна кількість води й потрібних організму речовин. Цей процес називається реабсорбцією (зворотне поглинання).

Він здійснюється за рахунок значних енергетичних витрат організму. Деякі речовини (глюкоза, амінокислоти) рс-абсорбуються цілком, а мінеральні солі й вода всмоктуються з каиальців у кров у потрібних організмові кількостях.

Після реабсорбції сеча має назву вторинна, або остаточна.

Вторинна сеча — це в основному зайва вода, натрій хлорид і сечовина.

Жовтий колір сечі зумовлюють жовчні пігменти, частина яких усмоктується в

тонкому кишечнику, потрапляє в кров, фільтрується нирками, але не реаб-сорбується.

За добу в організмі людини утворюється 1,5-2,5 л вторинної сечі. Кількість сечі за добу змінюється при зміні питного режиму, температури довкілля, надмірному вживанні солі.

Це треба пам'ятати! У вторинній сечі не повинно бути глюкози, білків і формених елементів крові.

Регуляція процесу сечоутворення. Нирки мають ефективну систему регуляції сечоутворения й чітко реагують на зміни кількості води та солей в організмі. Установлено, що їхня діяльність регулюється, в основному, гуморальним шляхом. Якщо в крові збільшується концентрація солей, то активізується утворення (ттиіїіуретичного гормона гіпофіза. Під його впливом збільшується зворотне всмоктування води й одночасно зменшується реабсорбція мінеральних речовин. Це приводить до утворення меншої кількості більш концентрованої вторинної сечі.

Вилив нервової системи на діяльність нирок незначний. Так, збудження симпатичного нерва спричиняє звуження прииосних артеріол, що вповільнює утворення первинної сечі. Така реакція має місце під час стресу, больового подразнення, надмірного емоційного навантаження. Зазвичай вона короткотривала. Вилив парасимпатичних нервів па процеси сечоутворення не виявлений.

Сечовиведення. Вторинна сеча за рахунок скорочень гладеньких м'язів ниркової миски та стінок сечоводів надходить у сечовий міхур. Коли об’єм сечі в ньому досягає приблизно 150 200 мл, то виникають рефлекторні періодичні скорочення стінки міхура (позиви до сечовипускання). Людина може легко гальмувати їх вольовим зусиллям, тому що на скорочення посмугованого м’яза сфінктера впливає кора великих півкуль. При иере-наповнениі міхура або при сильному стресі може виникати мимовільне сечовипускання.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Визначте, що є основною структурно-функціональною одиницею нирки. 2. Охарактеризуйте взаємозв’язок мікроскопічної будови та функцій нирок 3. Поясніть механізм утворення первинної сечі. 4. Обґрунтуйте біологічне значення процесу фільтрації сечі. 5. Поясніть механізм утворення вторинної сечі. Який її склад? 6. Які ще функції, окрім сечоутворювальної, виконують нирки? 7. Обґрунтуйте, які можливості для людини, у якої тяжко уражені нирки, відкривають досягнення сучасної медицини.

Самостійна робота з підручником. Доведіть, що за нестачі води в організмі підвищується концентрація МаСІ у сечі.

Домашнє завдання. Складіть і запишіть у зошит схему “Мікроскопічна будова нирки».

Будова та функції шкіри. Участь шкіри в теплорегуляції. Температура тіла

Основні поняття і терміни: шкіра, її будова та функції, епідерміс, дерма, меланін, пігментні клітини, придатки шкіри, потові та сальні залози, волосся, волосина, нігті, температура тіла, теплорегуляція, теплоутворення, тепловіддача, потовиділення.

Будова шкірн. Шкіра є зовнішнім покривом тіла. Вона складається в основному з епітеліальної тканини. Загальна площа шкіри — 1,5-2 м². Вона має три шари (рис. 70). Перший, зовнішній, — епідерміс (з грецьк. над і шкіра), утворений епітеліальною тканиною. Верхній шар епітелію — це міцні, щільні, зроговілі клітини. Він називається роговим. Саме роговий шар захищає шкіру від механічних і хімічних пошкоджень, проннкнешія води та мікроорганізмів усередину тіла. На ділянках шкіри, які найчастіше зазнають механічного травмування, роговий шар потовщується, утворюючи мозолі.

Зроговілі клітини постійно відшаровуються. На їхньому місці утворюються нові, здатні до поділу.

Під епідермісом розміщений середній шар шкіри — дерма, або власне шкіра. У ній є кровоносні судини, рецептори, що реагують иа доторкання, стискання, а також біль, холод і тепло, різні придатки, пігментні клітини. Останні містять темний пігмент — меланін (з грецьк. чорний). Під час засмаганий кількість меланіну в клітині значно збільшується, і шкіра набуває коричневого кольору.

Дерма містить багато сполучнотканинних еластичних волокон, розташованих у певному напрямі. Саме ці волокна визначають індивідуальний малюнок шкіри, особливо иа кінчиках пальців. Неповторність малюнка шкіри пальців використовують у судовій практиці для встановлення особи (дактилоскопія — з грецьк. ненець і бачити).

Коли людина старіє, еластичні волокна частково втрачають воду, вменшуються в розмірах і на шкірі утворюються зморшки.

Під дермою є третій, найглибший, шар — підшкірна основа, що складається зжирового прошарку. Вій захищає тіло від механічних ушкоджень, зберігає внутрішнє тепло, є місцем запасання енергетичної речовини — жиру. У підшкірній основі містяться йотові та сальні залози, волосяні сумки, артерії, вени, лімфатичні судини, нерви.

Потові залози мають вигляд трубочок із вивідними протоками. Вони виділяють піт. На 98 99 % він складається з води, 0,5 % — це NaCl, а решта — продукти обміну речовин, зокрема сечовина. Найбільше потових залоз у пахвовій ділянці, на долонях і підошвах. Піт майже не має запаху. Неприємний запах буває або від хворих людей (особливо при захворюваннях легенів, нирок), або від тих, хто, не дотримуючись правил особистої гігієни, рідко миється. У поті розмножуються бактерії. Продукти їхньої життєдіяльності й особливо аміак, що при цьому утворюється, зумовлюють специфічний запах поту.

Отвори сальних залоз відкриваються у волосяний мішечок; їхній секрет це жири, що рівномірно розподіляються по волосистій поверхні шкіри, захищаючи її від проникнення води й мікроорганізмів усередину тіла. Крім того, жир запобігає надмірному випаровуванню води з організму. Багато сальних залоз є па шкірі обличчя, але там вони не зв'язані з волосяними мішечками.

Волосся — ниткоподібні епітеліальні похідні шкіри (рис. 70). Воно вкриває майже всю поверхню тіла людини за винятком губ, долонь і підошов. Кількість волосся иа тілі різна. Наприклад, на голові близько 100 -150 тис. волосин. Колір волосся залежить від концентрації пігменту меланіну. Приблизно з 45-50 років кількість волосся на голові, бровах і віях зменшується, починається посивіння, спричинене поступовим зменшенням вмісту меланіну та заповненням волосини мікроскопічно малими пухирцями повітря. Нормальна швидкість росту волосся на голові — сантиметр за місяць (краще волосся росте в теплу нору року), а термін життя волосини — 4-5 років. У середньому за добу в людини випадає ЗО 50 волосин. Ріст волосся регулюється нервовою та ендокринною системами.

У волосині розрізняють стрижень, який виступає над поверхнею шкіри, і корінь, то міститься в дермі.

Корінь волосини розміщений у волосяному мішечку. Сюди відкривається протока сальної залози; виняток становлять волосини на обличчі: там сальні залози мають власні протоки. До волосяного мішечка також прикріплюються волокна гладеньких м'язів дерми; вони піднімають волосину. Знизу корінь розширюється й утворює волосяну цибулину. Ріст волосини відбувається завдяки поділу її клітин. Знизу до волосяної цибулини заходить волосяний сосочок — сполучнотканинний утвір конусоподібної форми. До нього підходить багато нервових волокон, а також дрібна артерія, яка розпадається па густу капілярну сітку; волосина добре постачається кров’ю й живиться. Якщо людина нормально харчується та веде здоровий спосіб життя, то має густе, гарне волосся. За поганого харчування, систематичного вживання алкоголю волосся стає тонким, тьмяним, легко скуйовджується, випадає.

Стрижень, або власне волосина, складається з мозкової речовини, укритої щільною кутикулою (з латин, шкірочка). Можова речовина — це зроговілі клітини, які містять щільний білок — кератин, меланін і пухирці повітря. Кутикула — це один шар плоских без’ядерних клітин, які черепицеподібно прилягають одна до одної.

Це треба пам’ятати! Миючі засоби (мило, шампунь), що використовуються для миття голови, знежирюють шкіру. Унаслідок цього сальні залози працюють більш інтенсивно, що робить волосся жирним.

Нігті — зроговілі пластинки на кінчиках пальців. Вони мають тіло, укрите нігтьовою пластиною, корінь і нігтьовий валик. Швидкість їхнього росту —0,1 мм за добу. У нормі нігті гладенькі, прозорі та рожеві.

Функції шкіри. Шкіра має багато функцій. Це найбільший за площею орган чуттів; вона відіграє важливу роль у підтриманні імунітету людини; є органом виділення — із йотом з організму виходить зайва вода, сіль і різні шкідливі речовини. Шкіра бере участь у регуляції температури тіла. У ній синтезується вітамін В. Шкіра виконує також дихальну функцію — це шкірне дихання, що становить 1-2 % від загального газообміну. Здатність шкіри до самоочищення (злущення відмерлого епітелію), наявність щільного рогового шару запобігає потраплянню хвороботворних бактерій в організм.

Завдяки своїй будові шкіра та підшкірна основа захищають організм людини від механічних і хімічних ушкоджень. Вироблення темного пігменту в шкірі запобігає шкідливій дії ультрафіолетового випромінювання сонячної радіації на організм.

Значення сталості температури для організму людини. Організм людини має дивовижні механізми, що дають їй змогу жити й працювати в різних кліматичних умовах: па Крайній Півночі й у Центральній Африці, у посушливій пустелі й туманному Лондоні. Ці фізіологічні механізми забезпечують підтримання температури тіла людини на порівняно сталому рівні.

Стала температура тіла є одним із найважливіших показників гомеостазу. Усі ферменти клітин, які беруть участь в обміні речовин та енергії, можуть нормально працювати тільки за незначного коливання температури — від 36 до

37    °С. Зниження її до 34 "С чи збільшення до 42 °С призводить до значних, але оборотних змій цих процесів. При температурі тіла нижче ЗО 'С або вище 42 °С ферменти клітин руйнуються, обмін речовин припиняється, людина помирає.

Підтримання сталості температури тіла забезпечує процес теплорегуляції, що триває впродовж усього життя людини. Він зумовлює утворення тепла в організмі — теплоутворення й віддавання його організмом — тепловіддачу.

Процес теплоутворення відбувається переважно хімічним шляхом, коли при розщепленні й окисленні в мітохондріях жирів, вуглеводів і білків вивільняється енергія. Частина її йде на утворення АТФ, більша частина втрачається у вигляді тепла.

Найбільше тепла в організмі людини виробляють органи з напруженим обміном речовин. Це насамперед печійка, температура якої становить 37,8

38    'С, і скелетні м’язи, що мають температуру 37-37,2 "С. За звичайних умов

довкілля в спокійному стані в людини майже 70 % тепла утворюється за рахунок печінки і ЗО % - за рахунок скелетних м’язів і внутрішніх органів. Під час фізичного навантаження, навпаки, 70 % тепла утворюється завдяки працюючим м’язам, а решта — завдяки печінці й іншим внутрішнім органам. Регулюється температура в організмі за допомогою крові.

Регуляція теплоутворення відбувається за рахунок нервово-гуморальних механізмів і хімічним шляхом — підсиленням або послабленням обміну речовин та енергії. Впливають на цей процес температура довкілля та стан фізичної активності.

Наприклад, у холодну погоду теплоутворення в м'язах зростає, навіть якщо людина не рухається. Це відбувається так: холод діє па відповідні рецептори шкіри. Вони надсилають імпульси до головного регулятора вегетативних функцій — гіпоталамуса. У ньому є два центри — теплоутворення й тепловіддачі. Збуджуючись, центр теплоутворення надсилає сигнали до тих ланок організму, які відповідають за підвищення обміну речовин і енергії: симпатичної нервової системи, щитоподібної та надниркових залоз, печінки, скелетних м'язів тощо.

Процес тепловіддачі. Організм віддає теплову енергію за допомогою фізичних процесів. Сюди належить: тепловипромінювання, конвекція (з латин. перенесення) — рух і перемішування нагрітого тілом повітря, теплопроведен-ня — віддавання тепла предметам, які безпосередньо стикаються з поверхнею тіла (повітря, одяг), і випаровування води з поверхні тіла й легенів.

За звичайних умов тепловіддача шляхом тенлонроведення не має великого значення, оскільки повітря та одяг є поганими провідниками тепла. Тепловипромінювання, конвекція та випаровування відбуваються з різною інтенсивністю й залежать від температури та вологості повітря, стану м’язового напруження.

Наприклад, у стані фізичного спокою при температурі повітря 20 С випромінювання тепла становить 70 %, конвекція та випаровування — но 15 % від загальної втрати тепла організмом. При підвищенні температури довкілля до 35 'С та вище тепловіддача шляхом тепловипромінювання, конвекції й тенлонроведення стає неможливою, а тому сталість температури тіла забезпечується завдяки випаровуванню води з поверхні тіла та через легені. У стані значного фізичного напруження тепловіддача також зростає за рахунок випаровування: воно становить 75 % від загальної втрати тепла; на тепловипромінювання та конвекцію відповідно припадає 10 і 15 %. Випаровування води через шкіру з потом називається потовидіїенням.

В умовах температурного комфорту в людини за добу з потом виділяється 0,5-0,6 л води. У дуже жарку погоду, при значному фізичному навантаженні може утворюватися до 10-12 л поту. Це захисна реакція організму людини, яка запобігає її перегрівані по.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Розгляньте рис. 70, визначте особливості будови та функцій шкіри. 2. Поясніть походження слова епідерміс.

3.    Поясніть біологічне значення відшаровування рогового шару епідермісу.

4.    Обґрунтуйте, з якими структурними утвореннями шкіри пов'язане виконання

її функцій. Поясніть, як це відбувається. 5. Які системи органів беруть участь у забезпеченні функцій шкіри? 6. Яке біологічне значення має сталість температури тіла для організму людини? 7. Поясніть фізіологічні механізми теплорегуляції. 8. Поясніть механізм взаємоузгодженості процесів теплоутворення та тепловіддачі. 9. Які органи та залози внутрішньої секреції беруть участь у підтриманні сталості температури тіла? 10. Чим пояснити той факт, що нормальна діяльність організму людини може відбуватися тільки в температурних межах 34-42 'С? 11. Яке біологічне значення процесу тепловіддачі? Чим він супроводжується?

Самостійна робота з підручником. Складіть таблицю «Будова шкіри»

Запитання для допитливих. У 1496 р. міланський герцог Моро доручив Лео-нардо да Вінчі підготувати новорічне свято. «Золотий вік» правління герцога мав зображати оголений хлопчик — син бідного пекаря, найнятий за гроші, якого з голови до ніг пофарбували золотою фарбою. Одразу після свята хлопчик тяжко захворів, і, незважаючи на зусилля лікарів, через три дні його не стало. Чому помер «золотий хлопчик»?

Домашнє завдання. 1. Підготуйте реферат про гігієну шкіри. 2. Складіть і заповніть таблицю «Способи підтримки температури тіла в стані спокою та при фізичному навантаженні».

Захворювання органів сечовиділення та шкіри. Запобігання їм. Загартовування

Основні поняття і терміни: низхідна інфекція, висхідна інфекція, нефрит, пієлонефрит, уретрит, цистит, дерматит, гноячкові захворювання, алергічні захворювання, грибкові ураження, себорея, короста, вошивість, загартовування.

Захворювання органів сечовиділення. Нирки є життєво важливим органом людського організму. Порушення або припинення їх функцій неминуче призводить до отруєння організму речовинами, які в нормальному стані виводяться із сечею. Якщо робота нирок порушена, ці речовини накопичуються в крові й спричиняють важкі стани, які нерідко закінчуються смертю.

Органи сечовиділення — нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник — можуть уражатися різними мікроорганізмами. Останні потрапляють туди через кров із різних осередків інфекції в організмі, наприклад під час ангіни, при захворюваннях зубів, ротової порожнини тощо. Це — низхідна інфекція.

Часто причиною захворювання нирок і сечовивідних шляхів бувають висхідні інфекції. Якщо людина не дотримується правил особистої гігієни, хвороботворні мікроорганізми проникають через сечівник у сечовий міхур і звідти поширюються на інші сечовидільні органи, спричиняючи їх запалення. Запальним процесам і поширенню мікроорганізмів сприяє загальне переохолодження організму, застуда.

Нирки, особливо в дітей, чутливі до різних отруйних речовин — до тих, які синтезуються в самому організмі, і тих, що потрапляють до нього з навко-

лишнього середовища. Такі речовини, як алкоголь, свинець, ртуть, нафталін, бензол, отрути комах тощо, потрапивши в кров і з нею до нирок, порушують їхню роботу.

Деякі лікарські засоби (сульфаніламідні препарати, антибіотики) при надмірному й тривалому вживанні накопичуються в нирках і також можуть спричинити їх захворювання.

Найпоширенішим захворюванням нирок є нефрит — запалення різних елементів нирки. Залежно від патогенезу, розрізняють пієлонефрит і гломерулонефрит.

Пієлонефрит (з грецьк. миска та нирка) — запальне інфекційне захворювання нирок, пов’язане з висхідною інфекцією. Хворобу можуть спричиняти стафілококи, ентерококи й інші мікроорганізми. Ознаки: часте та болісне сечовипускання, підвищення температури тіла, біль у поперековій ділянці, сонливість, загальне нездужання.

Гломерулонефрит (з латин, куля та нирка) — запальний процес в обох нирках, який супроводжується порушенням клубочкової фільтрації. Він є результатом поширення низхідної інфекції. Це одна з найважчих натологій нирок у дітей. Ознаки: симптоми інтоксикації, підвищення температури тіла, зменшення сечовиділення, набрякання обличчя та кінцівок, головний біль, нудота тощо.

Постійне порушення обміну речовин в організмі може стати причиною відкладання солей та утворення каменів у нирках і сечовивідних шляхах. Камені утруднюють відтікання сечі й, уражаючи гострими краями слизові оболонки сечовивідних шляхів, спричиняють сильний біль.

Уретрит — запалення сечівника, яке викликають стрептококи й інші бактерії. Ознаки: часте й болісне сечовипускання.

Цистит — запалення слизової оболонки сечового міхура. Виникає внаслідок проникнення в сечовий міхур інфекції. Розвиткові циститу сприяють переохолодження тіла, уживання прянощів, копченостей, алкоголю тощо. Симптоми: часті позиви на сечовипускання, під час якого відчувається біль, свербіж, печія.

Щоб запобігти захворюванням органів сечовиділення, необхідно дотримуватися певних гігієнічних вимог: правильно харчуватися, своєчасно лікувати зуби, загартовувати свій організм, бути обережним із різними отрутами, уживати ліки лише за призначенням лікаря, дотримуватися особистої гігієни.

Хвороби шкіри та запобігання їм. Стан шкіри залежить від різних хвороботворних чинників довкілля, стану організму й догляду за нею.

Однією з найпоширеніших хвороб шкіри є дерматит (з грецьк. шкіра) — запалення шкіри. Дерматити спричиняють хвороботворні мікроорганізми. Вони також можуть виникати при ураженні шкіри кислотами, лугами або внаслідок зовнішнього застосування лікарських засобів (особливо при самолікуванні). Частою причиною дерматитів є механічна травма, наприклад розчух шкіри після укусу комахи. Нерідко дерматити спричиняють різні косметичні креми, лосьйони, туш для повік, якщо чутливість шкіри до них підвищена. Частою причиною дерматиту влітку є надмірне засмаганий. При захворюванні на дерматит

виникають почервоніння шкіри, її набряк, свербіж, можуть з'являтися пухирі, наповнені рідким прозорим умістом. Лікувати дерматити повинен тільки лікар.

Гноячкові захворювання шкіри спричиняють стафілококи або стрептококи, які дуже поширені в природі й завжди є на шкірі. При недотриманні правил гігієни, порушеннях функціонування імунної системи вони виявляють свою хвороботворну дію. До розвитку гноячкових захворювань часто призводять механічні ураження шкіри — порізи, розчухи укусів комах, надмірна пітливість шкіри. При цукровому діабеті гноячкові ураження шкіри часто є одними з перших проявів цього захворювання.

Ураженню шкіри мікроскопічними хвороботворними грибами сприяє підвищена пітливість, зокрема ніг (особливо коли людина носить тісне гумове взуття).

Ці хвороби проявляються запальними процесами, що частіше виникають між пальцями, на підошвах (рис. 71). Верхній шар епітелію відшаровується, утворюються виразки, що мокнуть; ці місця сверблять, стають уразливими для інфекції. Хворобливий процес поширюється в організмі, викликаючи різні ускладнення. Грибкові ураження нігтів дуже спотворюють їх зовнішній вигляд.

Профілактика грибкових захворювань полягає в дотриманні правил особистої гігієни. Лікувати ці хвороби краще в лікаря.

Це треба пам’ятати! Грибкові ураження шкіри є дуже заразливими хворобами: гриби передаються через постільну білизну, рушники, взуття, воду в басейнах.

Хвороба, пов’язана з розладом діяльності сальних залоз, називається себореєю (з латин, сало та грецьк. текти). Функціональна активність сальних залоз залежить від стану гіпофіза, надниркових, статевих залоз, центральної та вегетативної нервової системи, загального обміну речовин, вітамінного забезпечення організму. Ось чому вважається, що себорея є місцевим проявом різних нездужань усього організму, тому лише місцеве її лікування не дає результатів. Розрізняють жирну та суху себорею.

Жирна себорея проявляється надмірною секрецією сальних залоз із виділенням великої кількості шкірного сала. Шкіра стає жирною, блискучою, устя сальних залоз розширюються, запалюються, виникають вугри. Волосся вкривається жировою змазкою, утворюється лупа; часто себорея є причиною випадіння волосся, а в чоловіків це захворювання навіть призводить до облисіння.

Суха себорея пов’язана зі зниженою функцією сальних залоз. Шкіра стає сухою, лущиться. Волосся — сухе, ламке, стоншене, посилено випадає, утворюється дуже багато луни. Лікують себорею не тільки фахівці зі шкірних хвороб, а її лікарі-терапевти.

Алергічні захворювання шкіри досить часто трапляються при індивідуальній неприйнятності деяких продуктів харчування (шоколад, цитрусові,

суниці, полуниці, курячі яйця), .ліків, косметичних засобів. До алергічних уражень шкіри призводять хвороби системи травлення (особливо — печінки та жовчного міхура), запори, глистяна хвороба.

Поліноз — алергічні .захворювання, що виникають при потраплянні пилку рослин до організму через дихальні шляхи. Це пилок берези, ліщини, диких .злакових трав чи бур'янів, особливо амброзії полинолистої. Клінічні прояви можуть бути різними: нежить, кон’юнктивіт, висипи на шкірі та слизових оболонках.

За недотримання правил гігієни може виникнути короста. Це захворювання спричиняє коростяний кліщ, який заглиблюється в шкіру й там живе. Від постійного подразнення виникає сильний свербіж, особливо між пальцями рук, на животі та бокових частинах грудної клітки, па стегнах. Ця хвороба дуже заразлива.

Ті, хто порушують правила особистої гігієни, можуть захворіти на вошивість, або педикульоз (з латин, воша), що спричиняється головними, одежними та лобковими вошами. Захворювання супроводжується сильним свербінням шкіри голови, виникненням розчухів і гноячкових захворювань шкіри. На волоссі голови (особливо на потилиці) можна побачити гниди білі яйця вошей — та їх самих. Вошивість швидко поширюється, вона може стати причиною тяжких і небезпечних хвороб — висипного, або поворотного, тифу, а тому потребує спеціального ретельного лікування.

Важливо знати, яким небезпечним є травмування родимок і вилив на них сонячних променів. Родимки — це вади розвитку клітин шкіри, які мають велику кількість пігмент)' — меланіну. При ушкодженні родимки, особливо коли з неї починає йти кров, ці клітини відриваються, розносяться кров'ю но всьому організмові, осідають у печінці й інших внутрішніх органах і починають там рости. Людина може загинути через два-три місяці від початку захворювання. Тому при почервонінні, підсиленні чи послабленні пігментації, прискореному рості родимок, у випадку їх травмування необхідно негайно звернутися до лікаря.

Це треба пам’ятати! Людям, на тілі яких багато родимок, небезпечно багато засмагати!

Значення та механізми загартовування організму. Сучасні умови життя, одяг, транспорт тощо зменшили вилив різних природних чинників на організм людини, тому знизилася його опірність до їхніх змін. І тільки загартовування дає змог)' швидко пристосовуватися до низької чи високої температури повітря, зниженої чи підвищеної вологості.

Загартовування — це комплекс методів цілеспрямованого підвищення функціональних резервів організму та його опірності до несприятливої дії фізичних чинників довкілля, вплив яких постійно збільшується.

За таких умов розвиваються пристосувальні зміни в організмі — адаптація (з латин, пристосування) — удосконалення нейрогуморальних та обмінних процесів, підвищення імунітету, а отже, загальної опірності організму. Загартовування проявляється поступовим зниженням чутливості організму

до дії певного чинника. Наприклад, систематична дія низьких температур підвищує опірність організму переважно до холоду, а високих — до надмірного тепла.

Це треба пам'ятати! Якщо припинити проведення загартовувальних процедур, ступінь загартовування слабшає.

Важливим для здоров’я людини є загартовування до холоду, оскільки переохолодження — найчастіша причина застудних захворювань. Суть його полягає в поступовому нарощуванні ступеня охолодження організму. У людей, звичних до холоду, теплоутворення відбувається інтенсивніше. Це забезпечує краще кровопостачання шкіри та підвищену опірність до інфекційних хвороб (пам’ятаємо, що шкіра є частиною системи імунітету).

Загартовування дітей — обов’язкова складова фізичного виховання, запорука міцного здоров’я на все подальше життя. У дитячого організму система теплорегуляції недосконала, атому діти вразливіші до дії холоду, частіше хворіють на застудні хвороби. Діти, які ростуть і мають через це більш швидкий (порівняно з дорослою людиною) обмін речовин, дуже вразливі до нестачі кисню. Якщо вони мало перебувають на свіжому повітрі, то стають млявими, дратівливими, у них порушується сон, зникає апетит, з’являється головний біль, недокрів’я. Тому загартовування повітрям та водою для дитячого організму — обов’язкове. Як ми вже знаємо, для росту кісток потрібний вітамін В, який утворюється в шкірі під дією сонячних променів. Отже, для дітей є важливим і загартовування сонцем.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Що таке низхідна й висхідна інфекціП 2. Які хвороби органів сечовиділення ви знаєте? 3. Як запобігти захворюванням нирок? 4. Назвіть хвороби шкіри. 5. Поясніть походження слова дерматит. Якими є чинники та прояви цієї хвороби? 6. Які мікроорганізми є збудниками гноячкових хвороб шкіри? Назвіть причини виникнення цієї хвороби. 7. Поясніть механізм зараження шкіри хвороботворними мікроскопічними грибами. 8. Доведіть, що алергічний висип на шкірі є проявом загального порушення імунітету організму. 9. Визначте причини виникнення алергічних захворювань шкіри 10. Допишіть речення: «Коросту спричиняє — ...», 11. Поясніть, чому виникає короста. 12. Якими є причини та прояви вошивості? 13. Проаналізуйте біологічне значення загартовування організму та його фізіологічні механізми 14. Назвіть чинники загартовування. Поясніть вислів: «Повітря, сонце і вода — наші найкращі друзі».

Самостійна робота з підручником. 1. Доведіть, що захворювання видільної системи пов’язані з необережною поведінкою людини. 2. Складіть і заповніть таблицю «Хвороби шкіри й засоби їх запобігання».

Домашнє завдання. 1. Складіть правила гігієни, як запобігти утворенню вугрів. 2. Поясніть членам своєї родини причини виникнення алергічних висипів, корости та вошивості. 3. Користуючись підручником і додатковою літературою, розробіть проект на тему «Визначення типу шкіри на різних ділянках обличчя та складання правил догляду за власною шкірою».

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Страшко