Народна Освіта » Біологія » Особливості вегетативного розмноження рослин та його практичне застосування у рослинництві

НАРОДНА ОСВІТА

Особливості вегетативного розмноження рослин та його практичне застосування у рослинництві

  1. Визначення: що таке вегетативне розмноження.
  2. Види вегетативного розмноження:

а)  природне;

б)  штучне.

  1. Застосування вегетативного розмноження в рослинництві.
  2. Висновок.

Вегетативне розмноження — це здатність рослини відновлю­вати весь організм із частини тіла (вегетативного органа — лист­ка, стебла, кореня).

В основі вегетативного розмноження лежить здатність рос­линних організмів відновлювати органи при мітотичному поділі клітин. Ця здатність називається регенерацією (від латин. — від­новлення). Особини, що виникають від одного материнського ор­ганізму у результаті вегетативного розмноження, мають однакові ознаки.

Вегетативне розмноження рослин умовно можна розділити на природне і штучне.

Вегетативне розмноження у природі поширене. Як правило, такі рослини ростуть великими компактними групами, витісняю­чи інші рослини, наприклад осот, кропива, пирій повзучий.

У деяких рослин здатність о вегетативного розмноження чіт­ко виражена. А у багатьох рослин існують спеціальні утворення, які сприяють вегетативному розмноженню, наприклад бульби — у картоплі, вуса у полуниць, цибулька — у лілейних, відновні бруньки — учистяка тощо.

Багато рослин розмножуються кореневими паростками. Коре­неві паростки розвиваються з бруньок, які закладаються в пери- циклі (зовнішній шар клітин центрального циліндра стебла). Та­ким способом розмножуються вишні, троянди, робінія звичайна, тополя, малина, хрін, осот польовий, щавель та інші.

Кореневищами розмножуються трав’янисті багаторічні росли­ни. Рідше кореневищами розмножуються кущі. На кореневищах, у вузлах, закладаються бруньки, які утворюють підземні пагони. За рахунок цих бруньок відбувається галуження і розмноження.

Бульби також є органами вегетативного розмноження, вони розвиваються у ґрунті (картопля, топінамбур, чистець болотяний, бульбоочерет морський).Різні види пагонів та різні види щеплень

У господарствах найпоширенішим способом штучного вегета­тивного розмноження є укорінення живців та щеплення рослин.

Завдяки цим способам можна зберегти властивості сорту. Це має важливе значення в селекційній роботі для швидкого розмно­ження високопродуктивних форм рослин. У деяких випадках між природним і штучним вегетативним розмноженням рослин немає
чіткої межі, сюди належить розмноження бульбами, кореневища­ми, вусами тощо.

Велику кількість рослин розмножують живлюванням (части­нами кореня, стебла, листка).

Розрізняють зимові й літні живці.

Зимові живці без листя, такими живцями розмножують вер­бу, тополю, спірею, троянду, бузину, виноград, смородину, аґрус. Заготовляти їх можна восени, взимку або рано навесні до почат­ку активної вегетації з одно-, дворічних пагонів, довжина їх має бути 20—30 см. Живці з листками (літні) зрізають влітку. У та­ких живців додаткові корені утворюються після відокремлення пагона від материнської рослини. Кількість рослин, які можуть розмножуватися листковими живцями, незначна. Це відзначаєть­ся тим, що на одних живцях можуть утворитися лише корені, на других— тільки бруньки. Існує лише незначна частина рослин, на листкових живцях яких можуть утворюватись як корені, так і бруньки. До таких рослин належать алоє, лілії, плющ, герань, сенполія.

До штучного вегетативного розмноження належить розмно­ження відсадками. Для цього гілки материнської рослини нагина­ють і прикривають їх вологою землею. Через деякий час на при­критій частині утворюються додаткові корені. Після укорінення рослини пересаджують на постійне місце. Відсадками можна роз­множувати виноград, аґрус, смородину, калину та інші рослини.

Щеплення — це спосіб пересаджування частин органа з однієї рослини на іншу з подальшим зростанням їх між собою.

Рослину, з якої беруть живець, називають прищепою, а рос­лину, до якої прищеплюють,— підщепою. Підщепа має свій влас­ний корінь, на ньому і розвиватиметься прищеплена рослина. Ще­плення проводять не тільки для розмноження, інколи їх викорис­товують для «ремонту» крони. На пошкоджені або зламані гілки прищеплюють новий живець. Живці щеплюють навесні під час активного сокоруху, коли починає відставати кора на прищепі, тобто в період пробудження бруньок. Якщо для щеплення вико­ристовують вічка, тоді його проводять наприкінці літа сплячими бруньками. Живці або вічка заготовляють обов’язково з плодо­носних дерев відомого сорту. При цьому кращі пагони для живлю- вання розміщуватимуться на однорічних пагонах у квітучій зоні плодового дерева.

Успіх щеплення залежить від акуратного виконання операцій і від спорідненості рослин. Няйкраще прищепа приживляється з підщепою тоді, коли вони належать до одного виду. Менша ре­зультативність буває при міжвидових щепленнях, ще менша при міжродових щепленнях.

Висновок: вегетативне розмноження рослин — це збільшення кількості особин даного виду внаслідок їх розвитку з вегетатив­них органів. Вегетативне розмноження широко розповсюджене в природі і часто використовується в рослинництві.

Запам’ятай: природне вегетативне розмноження, штучне вегетативне розмноження, живці, відсадки, щеплення.

Категорія: Біологія

Автор: admin от 6-03-2013, 14:00, Переглядів: 15555