§ 35. Вегетативна нервова система

На дії будь-яких подразників наш організм може реагувати у два способи: зміною роботи внутрішніх органів і рухом. Частину нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів, називають вегетативною нервовою системою (ВНС), а ту, що відповідає за реалізацію рухів,— соматичною. Відповідно, усі рефлекси організму поділяють на вегетативні й соматичні (рухові) (мал. 35.1).

Функції та будова ВНС. Пригадайте, що відбувається з вами під час швидкого бігу. Реагуючи на фізичне навантаження, ви червонієте, частота серцевих скорочень збільшується, підвищується артеріальний тиск, збільшується викид адреналіну, але одночасно знижується активність травної та сечовидільної систем. Проте варто вам зупинитися, як зазначені показники незабаром повертаються до норми.

Усі ці рефлекси — прояв роботи вегетативної (автономної) нервової системи. Вона керує системами кровообігу, дихання, травлення, виділення, розмноження, роботою всіх залоз. Її завданням є підтримання гомеостазу, забезпечення рівня метаболізму, що відповідає потребам організму в певний момент. Процеси, які регулює ця система, не можуть бути довільно спричинені або припинені, тому її ще називають автономною.

Якою є будова вегетативної нервової системи? Нервові центри ВНС розташовані в спинному мозку і стовбурі головного мозку. У них обробляється інформація, яка надходить по чутливих нейронах від внутрішніх органів. Ці центри підпорядковані центрам, що розміщуються в гіпоталамусі й корі головного мозку, де збирається й аналізується інформація про стан зовнішнього і внутрішнього середовища.

Шлях, яким команди з центру ВНС доправляються до внутрішнього органа, схожий на каскад, що має два рівні. Тіло нейрона першого рівня міститься в центрі ВНС, а його аксон спрямований до гангліїв, утворених тілами нейронів другого рівня. У ганглії аксон нейрона першого рівня багато разів розгалужується, і його закінчення контактують із десятками, а то й сотнями нейронів другого рівня. їхні аксони виходять із гангліїв і, гілкуючись, іннервують безліч клітин-мішеней. Завдяки такій будові провідного шляху команди, отримані першим ефекторним нейроном, передаються одночасно багатьом клітинам виконавчого органа, що дає їм змогу працювати синхронно.

Симпатичний і парасимпатичний відділи ВНС (мал. 35.2). Впливи ВНС зумовлюють відмінності в активності різних систем органів і під час навантажень, і в стані спокою. Команди, які проводять нейрони симпатичного відділу ВНС, підвищують інтенсивність роботи одних органів і знижують активність інших. Сигнали, що надходять по нейронах парасимпатичного відділу, діють на ті самі органи протилежно.

Якими є особливості будови цих відділів? Перші нейрони симпатичного відділу ВНС розташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку, а їхні аксони належать до складу спинномозкових нервів. Одна група симпатичних гангліїв утворює симетричні ланцюжки по обидві сторони хребта, інші ганглії розміщуються ближче до робочих органів. Такі ганглії, наприклад, утворюють сонячне сплетіння, розташоване в черевній порожнині. Аксони ефекторних нейронів, що виходять із симпатичних гангліїв, іннервують усі без винятку внутрішні органи.

Перші нейрони парасимпатичного відділу ВНС розміщуються у стовбурі головного мозку й сегментах крижового відділу спинного мозку. їхні аксони виходять у складі чотирьох пар черепно-мозкових нервів і крижових спинномозкових нервів. Головний нерв парасимпатичного відділу — блукаючий, він передає команди до багатьох органів. Парасимпатичні ганглії розташовані в голові, на поверхні або в стінках органів грудної та черевної порожнини й органів таза. Парасимпатичні ефекторні нейрони іннервують внутрішні органи, окрім потових і надниркових залоз, гладеньких м’язів більшості кровоносних судин і матки.

У синапсах, що містяться у виконавчому органі, нейрони ВНС викидають різні медіатори: симпатичні — норадреналін, парасимпатичні — ацетилхолін. Клітини-мішені мають до них різні рецептори (збудливі або гальмівні). Як наслідок — симпатичний і парасимпатичний ефекти відрізняються.

Більшість внутрішніх органів мають подвійну іннервацію — й симпатичну, і парасимпатичну. Проте переважає ефект тієї системи, яка за програмою ЦНС забезпечує в певний момент найкращий пристосувальний результат. Так, під час бігу з двох одночасних впливів на роботу серцевого м'яза переважає збудливий симпатичний, що спричиняє посилення частоти серцевих скорочень. Зниження частоти серцевих скорочень свідчить про перевагу впливу парасимпатичного відділу — це відбувається в стані спокою. Ефекти симпатичної системи мобілізують організм, аби він терміново відповів на підвищення навантажень, а ефекти парасимпатичної нервової системи відновлюють ресурси організму.

1. За мал. 35.1 визначте, у чому відмінність між вегетативним і руховим рефлексом. З'ясуйте, чим відрізняються ефекторні ланки цих рефлексів.

2. Покажіть товаришеві на мал. 35 .2 симпатичні нерви й ганглії, запропонуйте йому знайти парасимпатичні нерви, блукаючий нерв. З’ясуйте, які органи він іннервує. Зіграйте в гру: показуйте по черзі органи-

мішені відділів вегетативної системи й називайте ефекти, які спричиняють симпатична й парасимпатична нервові системи.

1. Яку інформацію обробляють центри вегетативної нервової системи?

2. Чи можемо ми керувати роботою внутрішніх органів? Чому? 3. Чим відрізняється робота симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи? 4. Як саме реалізуються гальмівні та збуджуючі ефекти відділів вегетативної нервової системи на органи-мішені? 5*. Який сенс підвищення частоти дихання і серцевих скорочень під час фізичного навантаження? 6*. Відомо, що симпатичні нерви звужують кровоносні судини, а парасимпатичні — розширюють. Проведіть нігтем по шкірі. Спочатку з’явиться біла стрічка, а потім вона стане червоною. Через певний час сліди взагалі щезнуть. Поясніть чому так відбулося.

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Базанова